Юлдашев О.Х. Міжнародне приватне право: Теоретичні та прикладні аспекти

Подождите немного. Документ загружается.

3) заявка на надання патенту на винахід стосується групи вина

ходів, пов’язаних єдиним винахідницьким задумом. При цьому ви

мозі єдності винаходу може відповідати група винаходів, зокрема,

якщо заявка стосується:

• винаходів, один з яких призначений для виробництва іншо

го, наприклад пристрій та спосіб виробництва цього прист

рою в цілому або його частини;

• винаходів, один з яких призначений для здійснення іншого,

наприклад спосіб та пристрій для здійснення цього способу

в цілому чи однієї з його дій;

• винаходів, один з яких призначений для використання

іншого або в іншому, наприклад пристрій та його частина;

спосіб і речовина, призначені для використання в цьому

способі; застосування пристрою за новим призначенням та

спосіб його застосування відповідно до цього нового приз

начення; застосування пристрою або речовини за новим

призначенням і пристрій або композиція, складовою части

ною яких вони є тощо;

• винаходів, які є рішеннями одного виду, однакового призна

чення і які забезпечують досягнення одного і того самого

технічного результату (варіанти) [66].

Як правило, процедура розгляду заявки на надання патенту на

винахід складається з таких етапів: експертизи заявки за формаль

ними ознаками, подальшого пошуку для визначення рівня техніки,

публікації заявки після закінчення 18 місяців від дати подання або,

якщо заявлений пріоритет, то від дати пріоритету, експертизи заяв

ки за суттю та надання або відмови у наданні патенту.

Комерційні позначення. Позначення, що вказують на походжен

ня, якість чи репутацію товарів або послуг, є комерційними позначен

нями, яким може бути надано правову охорону як об’єктам прав інте

лектуальної власності. Такими позначеннями, зокрема, є: торговельні

марки, комерційні найменування і географічні зазначення. Крім того,

існують певні позначення, пов’язані з інтелектуальною власністю, які

здебільшого не мають розрізняльної здатності, наприклад імена до

менів, назви сортів рослин. Ці легальні форми правової охорони ко

мерційних позначень можуть використовуватися альтернативно

(виключаючи одна одну) чи сукупно (доповнюючи одна одну), за

лежно від конкретних обставин і відповідного законодавства [127].

211

ПРОЦЕДУРА РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВ

НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ

У багатьох країнах прав на торговельні марки можна набути лише

шляхом реєстрації цих прав. У патентних відомствах країн є детальні

інструкції щодо подання заявок на реєстрацію прав на торговельні

марки, а також перелік і відомості щодо патентних повірених. Проце

дура реєстрації прав на торговельні марки складається з таких етапів:

• подання заявки на реєстрацію прав на торговельну марку;

• експертиза заявки за формальними ознаками;

• експертиза заявки за суттю (на відповідність заявленого позна

чення умовам надання правової охорони) здійснюється безпосе

редньо експертами компетентного відомства країни, з урахуван

ням заперечень третіх осіб.

При дослідженні заявленого позначення на відповідність охоро

ноздатності торговельних марок перевіряється, чи має воно достат

ню розрізняльну здатність, чи не вводить споживачів в оману, чи не

суперечить принципам гуманності, моралі, публічному порядку та ін.

Заявлене позначення перевіряється на ідентичність або схожість з

торговельною маркою настільки, що його можна сплутати з позна

ченнями, заявленими або зареєстрованими раніше на ім’я третіх

осіб щодо таких самих чи споріднених товарів і послуг. Компетентні

відомства багатьох країн не виконують експертизи заявки на від

повідність заявленого позначення відносному критерію охороно

здатності торговельних марок.

У деяких країнах відомості про подані заявки публікуються в

офіційному бюлетені патентного відомства до реєстрації прав на тор

говельну марку, і громадськість має доступ до цієї інформації.

Пріоритет серед конфліктних заявок на реєстрацію прав на торго

вельні марки визначається залежно від національного законодавства

або на підставі дати першого подання заявки чи першого викорис

тання заявленої торговельної марки.

Значною мірою процедуру реєстрації прав на торговельні марки

було гармонізовано з прийняттям Договору про закони щодо торго

вельних марок (Договір TLT).

В Україні процедура реєстрації прав на торговельні марки регла

ментується Законом України про охорону прав на знаки для товарів та

послуг (далі — Закон). Україна з 1996 р. є учасницею Договору TLT, і

212

процедура реєстрації прав на торговельні марки, передбачена законо

давством України, повністю відповідає вимогам цього договору.

Відповідно до ст. 7 Закону особа, яка бажає зареєструвати права

та одержати свідоцтво на торговельну марку, подає заявку на

реєстрацію прав на неї. За дорученням заявника заявку може подати

представник у справах інтелектуальної власності (патентний повіре

ний) або інша довірена особа. Заявка повинна стосуватися однієї

торговельної марки, складатися українською мовою і містити:

• заяву про реєстрацію прав на торговельну марку;

• зображення позначення, що заявляється;

• перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати

права на торговельну марку, згрупованих за Міжнародною кла

сифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків (далі — МКТП).

До заявки додаються такі документи:

• копія попередньої заявки, засвідчена патентним відомством

країни подання, якщо заявник бажає скористатися правом на

пріоритет;

• документ, що підтверджує демонстрування експонатів з викорис

танням заявленої торговельної марки на офіційній або офіційно

визнаній міжнародній виставці, якщо заявник бажає скористатися

правом на виставковий пріоритет;

• довіреність на ім’я патентного повіреного, якщо заявка подається

через нього;

• документи, що підтверджують право заявника на використання у

заявленому позначенні елементів, про які йдеться у п. 1 ст. 6 За

кону;

• документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки.

Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства

освіти і науки України перевіряє наявність документів заявки і

приймає рішення про визначення дати її подання.

Згідно зі ст. 9 Закону заявник має право на пріоритет попередньої

заявки на реєстрацію прав на таку саму торговельну марку протягом

6 місяців від дати подання попередньої заявки до відповідного патент

ного відомства країни — учасниці Паризької конвенції, якщо на по

передню заявку не було заявлено пріоритет. Пріоритет заявки на

реєстрацію прав на торговельну марку, використану в експонаті, по

казаному на офіційних або офіційно визнаних міжнародних вистав

ках, проведених на території країни — учасниці Паризької конвенції,

213

може бути встановлено за датою відкриття виставки, якщо заявка

надійшла до Державного департаменту інтелектуальної власності

Міністерства освіти і науки України протягом 6 місяців від зазначе

ної дати.

Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом

трьох місяців від дати подання заявки до Патентного відомства Ук

раїни подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і но

мер попередньої заявки та її копію з перекладом українською мовою

або документ, що підтверджує показ зазначеної торговельної марки

на виставці, якщо ці заявки чи показ відповідно було подано або

здійснено у країні — учасниці Паризької конвенції. За несвоєчасно

го подання цих документів право на пріоритет заявки вважається

втраченим, про що повідомляють заявника.

Експертиза заявки здійснюється відповідно до ст. 10 Закону.

Після встановлення дати подання заявки на реєстрацію прав на тор

говельну марку та за наявності документа про сплату збору за її по

дання здійснюють експертизу заявки за формальними ознаками, під

час якої документи заявки перевіряють на відповідність встановле

ним вимогам.

У разі виявлення невідповідності документів заявки чинним вимо

гам заявнику надсилають повідомлення. Для внесення змін до доку

ментів заявки заявнику надається 2 місяці від дати одержання ним

зазначеного повідомлення. Якщо за цей час невідповідності не буде усу

нуто і заявник не подасть мотивованого клопотання про подовження

вказаного терміну, йому надсилають рішення про відхилення заявки.

Якщо документи заявки відповідають вимогам ст. 7 Закону,

Державний департамент здійснює експертизу змісту заявки, під час

якої перевіряють відповідність заявленого позначення умовам

надання правової охорони на торговельні марки. Залежно від ре

зультатів експертизи заявнику надсилають рішення про реєстрацію

прав на торговельну марку або про відхилення заявки.

На підставі рішення про реєстрацію прав на торговельну марку

згідно зі ст. 12 і 13 Закону певні відомості вносять до відповідного

Державного реєстру прав на торговельні марки і публікують в

офіційному бюлетені. Свідоцтво на торговельну марку видається у

місячний термін після реєстрації прав на неї.

Відповідно до ст. 15 Закону заявник може оскаржити в установ

леному порядку будьяке рішення щодо заявки в суді або Апеля

214

ційній палаті Державного департаменту інтелектуальної власності

Міністерства освіти і науки України протягом 2 місяців від дати

одержання ним такого рішення. Водночас рішення Апеляційної па

лати заявник може оскаржити у судовому порядку також протягом

2 місяців від дати одержання цього рішення [66].

ЗАХИСТ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Одним з важливих прав людини є право на результати

інтелектуальної, творчої діяльності. Ці результати, будучи об’єктом

цивільних прав (ст. 177 ЦКУ), створюють цивільні права та

обов’язки (ст. 199 ЦКУ). Функціями МПрП є не тільки визнання за

авторами творів і особами, які їх правомірно використовують,

певних суб’єктивних цивільних прав, а й забезпечення їх надійного

правового захисту. Поняття “захист авторських і суміжних прав”

охоплює сукупність заходів, спрямованих на відновлення або виз

нання авторських і суміжних прав та захист інтересів їх власників

при порушенні цих прав або їх оспорюванні.

Залежно від об’єкта захисту розрізняють: 1) захист авторських і

суміжних прав; 2) захист права інтелектуальної власності на винаходи,

корисні моделі та промислові зразки; захист прав на торговельні марки.

Захист авторських і суміжних прав. Чинне законодавство містить

достатню регламентацію видів, форм, засобів і способів захисту ав

торських і суміжних прав. Проте не всі можливості, закладені в нор

мах права, реалізуються на практиці. Багаторічний досвід засвідчує,

що справи, пов’язані із захистом авторських і суміжних прав у судах,

становлять незначний відсоток серед інших цивільних справ. Звичай

но, багато таких спорів вирішуються у процесі досудового врегулю

вання. Чинниками цього є і низький рівень правопорядку і непоінфор

мованість авторів про свої права та способи їх захисту, відсутність

кваліфікованих фахівців, здатних надати авторам ефективну правову

допомогу, тощо. Останніми роками в Україні значно зростає кількість

порушень авторських і суміжних прав, що пов’язано з появою безлічі

приватних видавництв, фірм звуко та відеозапису, засобів масової

інформації. Особливо часто порушуються права іноземних авторів та

юридичних осіб. За цих умов знання форм, засобів і способів захисту

авторських та суміжних прав має велике значення.

215

Загалом право на захист можна визначити як надану право

мочній особі можливість застосування заходів правоохоронного

характеру для відновлення її порушених прав чи таких, що оспо

рюються. Право на захист є самостійним суб’єктивним правом, яке

з’являється у власника регулятивних цивільних прав лише в мо

мент їх порушення або оспорювання і реалізується в межах охо

ронних цивільних правовідносин, які виникли при цьому.

Предметом захисту є не тільки суб’єктивні авторські та суміжні

права, а й інтереси, що охороняються законом. Це дуже близькі пра

вові категорії, що найчастіше збігаються і тому не завжди розмежо

вуються в науковій літературі та на практиці. Здебільшого будьякі

авторські та суміжні права пов’язані з певним інтересом, для задово

лення якого вони й надаються правомочній особі. Водночас інтереси,

що охороняються законом, в більшості випадків опосередковані конк

ретними суб’єктивними правами, внаслідок чого захист суб’єктивних

авторських і суміжних прав становить і захист інтересів, які охоро

няються законом. Так, інтереси замовника у використанні твору вис

тупають у формі отриманих ним за договором від автора суб’єктив

них прав на опублікування твору, захистом яких забезпечується і за

хист відповідних інтересів.

Проте власники авторських чи суміжних прав можуть мати і

такі інтереси, які не опосередковані суб’єктивними правами, а існу

ють самостійно у формі інтересів, що охороняються законом, і як

такі підлягають судовому захисту у разі їх порушення. Прикладом

є вимоги щодо врахування інтересів усіх авторів при визначенні

способів використання твору і визнанні авторського договору

недійсним. Захист інтересів, що охороняються законом, а не власне

суб’єктивних прав, здійснюється й тоді, коли внаслідок правопору

шення суб’єктивні авторські чи суміжні права самі припиняються.

Наприклад, при знищенні унікальної комп’ютерної програми, якщо

при цьому не збереглося її копії, авторські права на цю програму не

можуть бути захищені, тому що її вже не існує. Отже, може йтися

лише про захист інтересів автора, які охороняються законом. Цей

захист забезпечується поданням позову про заподіяння шкоди чи

іншого адекватного взаємовідносинам сторін способу захисту прав.

Таким чином, інтереси, що охороняються законом, іноді виступа

ють у сфері авторських і суміжних прав як самостійний предмет за

хисту прав [35].

216

Суб’єктами права на захист є передусім самі автори творів науки,

літератури і мистецтва, власники авторських чи суміжних прав, а та

кож їхні спадкоємці та інші правонаступники. За життя автора тво

ру відповідно до загального правила тільки він сам або його уповно

важений представник можуть виступати з вимогою про захист пору

шених прав чи таких, що оспорюються. Якщо автор опублікував свій

твір анонімно або під вигаданим ім’ям, на захист його прав та інте

ресів, що охороняються законом, можуть виступати видавництво,

інший користувач твору чи організація колективного управління.

Права на твори кількох авторів можуть захищатися усіма ними

спільно або кожним окремо.

Після смерті автора твору вимоги, що випливають з порушення

його права авторства, неправильного зазначення імені автора, недо

торканності твору, можуть бути заявлені спадкоємцями автора тво

ру, особою, на яку автор у своєму заповіті поклав охорону своїх

творів після його смерті. Порушення майнових прав спадкоємців да

ють їм право на захист своїх майнових інтересів.

Якщо автор твору або його спадкоємці за авторським договором

про передання майнових прав передали свої права на твір іншій

особі (видавництву, театру, студії тощо), захист порушених прав

покладається на цю особу. Проте, якщо особа, якій передано права,

не захищає їх, автор твору або його спадкоємці можуть захищати по

рушені права самостійно. В тому разі, коли автором твору або його

спадкоємцями укладено авторський договір про передання майно

вих прав, право на їх захист зберігається за автором твору або його

спадкоємцями, якщо в самому договорі не передбачено інше. Май

нові права авторів творів, виконавців, виробників фонограм чи відео

грам та інших власників авторських або суміжних прав, які передали

повноваження організаціям колективного управління, захищаються

цими організаціями. Оскільки майнові права на твір, створений у по

рядку виконання службових обов’язків, належать особі, з якою автор

перебуває у трудових відносинах (роботодавцю автора), якщо в до

говорі між ним і автором не передбачено інше, роботодавець є право

мочним для захисту порушених прав.

Порушником авторських чи суміжних прав є будьяка фізична

або юридична особа, яка не виконує вимог Закону України “Про ав

торське право і суміжні права” та інших законодавчих актів, що регу

люють правовідносини у сфері авторських і суміжних прав. Пору

217

шення авторських або суміжних прав може відбутися як у межах ав

торського договору, так і поза ним. Якщо порушено умови договору

про передання авторських чи суміжних прав, то застосовуються

санкції, передбачені договором. У разі позадоговірного порушення

авторських чи суміжних прав, а також тоді, коли в договорі не зазна

чено конкретних санкцій, потерпілий може скористатися способами

захисту прав, встановлених чинним законодавством.

Захист авторських чи суміжних прав та інтересів, що охороня

ються законом, здійснюється у передбаченому законодавством по

рядку, тобто із застосуванням належних форм, засобів і способів

захисту прав. Під формою захисту прав розуміють комплекс внут

рішньо погоджених організаційних заходів щодо захисту суб’єктив

них прав та інтересів, які охороняються законом. Розрізняють дві ос

новні форми захисту прав — юрисдикційну та неюрисдикційну.

Юрисдикційна форма захисту — діяльність уповноважених дер

жавою органів із захисту порушених суб’єктивних авторських і (або)

суміжних прав чи тих, що оспорюються. Сутність її полягає в тому,

що особи, права і законні інтереси яких порушені, звертаються за за

хистом до державних чи інших компетентних органів, наприклад до

суду, третейського суду, уповноважених ужити необхідних заходів

для відновлення порушених прав і припинення правопорушення. В

межах юрисдикційної форми захисту прав, у свою чергу, виокремлю

ються загальний і спеціальний порядки захисту порушених авторсь

ких чи суміжних прав.

За загальним порядком захист авторських чи суміжних прав та

інтересів, що охороняються законом, здійснюється судом. Більшість

авторськоправових спорів розглядається місцевими та іншими су

дами загальної юрисдикції. Якщо обидва учасники спірних пра

вовідносин є юридичними особами, то спір, що виник між ними, на

лежить до юрисдикції господарського суду. За згодою учасників

правовідносин у сфері авторських і суміжних прав спір між ними

може бути переданий на розгляд третейського суду. Засобом судо

вого захисту авторських чи суміжних прав та інтересів, що охоро

няються законом, є позов, тобто звернена до суду вимога стосовно

відправлення правосуддя, з одного боку, і звернена до відповідача

матеріальноправова вимога щодо виконання покладених на нього

обов’язків визнання наявності чи відсутності правовідносин — з

іншого. Судовий, або позовний, порядок захисту прав застосо

218

вується у всіх випадках, крім тих, що прямо передбачені в законо

давстві.

Якщо авторські чи суміжні права порушені або оспорюються, суд

зобов’язаний прийняти і розглянути за суттю позовну заяву. Відпо

відно до загального правила позов заявляється за місцем перебу

вання відповідача (ст. 125 Цивільного процесуального кодексу Ук

раїни), але за згодою сторін територіальну підсудність справи може

бути змінено (ст. 129 згаданого кодексу). Дія позовної давності не

поширюється на вимоги, що випливають з порушення особистих не

майнових прав авторів творів. Позови, пов’язані з порушенням май

нових прав та інтересів, можуть бути заявлені протягом трьох років

від дати, коли позивач довідався або повинен був довідатися про пору

шення своїх прав.

Спеціальною формою захисту авторських чи суміжних прав та

інтересів, що охороняються законом, є адміністративний порядок їх

захисту. Він застосовується як виняток із загального правила, тобто

тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Відповідно

до закону потерпілий може звернутися за захистом своїх порушених

прав та інтересів до певного органу державного управління, вищого

органу відповідача, творчого союзу або Антимонопольного комітету

України. Засобом захисту в даному разі є не позов, а скарга, порядок

подання і розгляду якої регламентуються адміністративним законо

давством. У межах спеціальної юрисдикційної форми реалізується

також кримінальноправовий захист авторських і суміжних прав та

інтересів.

Неюрисдикційна форма охоплює дії громадян та юридичних осіб

із захисту авторських і суміжних прав, які здійснюються ними са

мостійно, без звернення по допомогу до державних чи інших компе

тентних органів. Зрозуміло, що тут маються на увазі тільки законні

засоби захисту прав, які треба відрізняти від брутальних самоуправ

них дій, заборонених законодавством. Типовим прикладом дозволе

них засобів самозахисту є дії, вчинені в порядку необхідної оборони

чи крайньої необхідності. Але найбільшу практичну значущість ма

ють способи цивільноправового захисту авторських і суміжних

прав, що реалізуються в межах юрисдикційної форми.

Захист прав інтелектуальної власності на винаходи, корисні

моделі, промислові зразки. Одним з найважливіших показників ефек

тивності законодавства у сфері інтелектуальної власності є гаранто

219

ваність і захищеність прав та законних інтересів власників прав

інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі чи промисло

ві зразки. Порушення таких прав набуває в умовах ринку великого

економічного значення.

Під захистом прав і законних інтересів правовласників розуміють

передбачені законом заходи щодо їхнього визнання і відновлення,

припинення їх порушень, застосування до порушників санкцій, а та

кож механізм реалізації цих заходів.

Суб’єктами права на захист є автори запатентованих винаходів,

корисних моделей чи промислових зразків, правовласники та їхні

правонаступники. В патентному законодавстві України головна ува

га приділяється захисту прав патентоволодільців, оскільки саме во

ни є центральною фігурою у патентних правовідносинах. Водночас

забезпечується захист особистих немайнових прав творців вина

ходів, корисних моделей і промислових зразків, а також їхніх майно

вих інтересів у взаєминах з патентоволодільцями та іншими корис

тувачами.

Захист прав ліцензіатів забезпечується власниками патентів —

ліцензіарами або, якщо це передбачено ліцензійними договора

ми, здійснюється ними самостійно. У разі смерті авторів чи патен

товолодільців патентні права, що їм належали, і відповідно права

на захист цих прав, переходять до спадкоємців або правонаступ

ників.

Захист патентних прав, власниками яких є кілька осіб (автори, па

тентоволодільці, спадкоємці), здійснюється всіма ними спільно або

кожним окремо. При цьому потерпілі можуть діяти самостійно та

вдаватися до послуг довіреної особи, зокрема патентних повірених.

Захист прав і законних інтересів авторів, патентоволодільців та

інших осіб, що є власниками прав на запатентовані винаходи, ко

рисні моделі чи промислові зразки, здійснюється застосуванням пе

редбачених законом форм, засобів і способів захисту прав, переваж

но в юрисдикційній формі. Неюрисдикційна форма, тобто вчинення

потерпілим заходів самозахисту порушених прав, трапляється зрідка

і здебільшого зводиться до відмови від вчинення дій, що суперечать

укладеному ліцензійному договору.

Юрисдикційна форма захисту патентних прав, у свою чергу,

передбачає судовий та адміністративний порядок їх захисту.

Домінуючим є судовий порядок, оскільки адміністративний за

220