Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні

Подождите немного. Документ загружается.

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

місц

а п Ц

к Партії

регі

и вашу увагу, що є список до Верховної Ради, а є – до

місцевих органів влади. Якщо це стосується Верховної Ради, то, безумовно

, це

політична діяльність. Що ж венства є багато проблем

на місцевому рівні, і один багато зрушив. Проблеми

залишилися е

обласної ради від Партії

Рег

ла виборах

Тер

е, та Союзом православних братств на чолі з В. Лукіяником, який займає 28 місце в

списку КПУ, тому намагався одати, що УП (МП) підтримує цю партію.

Також деякі духовні особи УПЦ (МП) зайняли місця у виборчих списках партій та

блоків. Митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел (Саввін) очолив списо

онів (за

лідера якої В. Януковича він дуже активно агітував на президентських

виборах 2004 року) до Одеської облради; також у цьому списку 5 місце посіла ігуменя

одного з православних монастирів УПЦ (МП). Священик Димитрій Сидор зайняв перше

місце в списку блоку Н. Вітренко до Закарпатської облради, він також зареєстрований

кандидатом на вибори мера м.

Ужгорода. Проте в УПЦ (МП) не вбачають у виборах до

місцевих рад політичну діяльність. Так, в інтерв’ю „5” каналу о. Петро Зуєв (УПЦ МП)),

зокрема, сказав: „Я б хотів звернут

стосується місцевих рад, то у духо

рік демократії в нашій країні не

. І очевидно духов нство, яке балотується, виправдовує свої дії тим, що,

таким чином, буде легше вирішувати конкретні справи”. Подібну думку можна було

почути й в інших конфесіях, зокрема, в УПЦ КП, де також представники духовенства

заявили про участь у виборах до місцевих рад. Так архієпископ Хмельницький Антоній

(Махота) проходить 5-м у списку блоку Костенка і Плюща до Хмельницької облради, а

місцеве духовенство цієї ж конфесії не відмовляється від участі у виборах до

районної

та інших місцевих рад.

Комітет виборців України повідомив, що митрополит УПЦ МП у Спасо-

Преображенському соборі 6 січня на урочистій службі агітував за кандидата в мери від

блоку „Наша Україна”. При цьому сам він є кандидатом до

іонів.

Загалом у списках партій та блоків до Верховної Ради

, за даними Центральної

виборчої комісії станом на кінець січня 2006 року, зафіксовано 10 служителів релігійного

культу, переважно з неоп’ятидесятницьких спільнот.

Натомість, Нарада Української уніонної конференції, учасниками якої стали

адміністратори, керівники відділів Уніону, конференцій і місій Церви Адвентистів

Сьомого Дня прийня звернення до членів АСД в Україні щодо участі в . У

ньому наголошено на позиції Церкви АСД, яка полягає в „невтручанні в політичні

процеси та відокремленні Церкви від держави”. У документі також сказано, що члени

Церкви можуть брати участь у вибора . За кожним залишається право „на розумний

вибір у політичних питаннях чи підтримки якоїсь політичної партії”. Церква не засуджує

тих адвентистів, які

запрошені до праці в уряді чи тих, що балотуються в якості

кандидатів на вибори, оскільки, як сказано в зверненні, „відчуття християнської

відповідальності може надихати людину на участь у різних суспільних організаціях,

орієнтованих на доброчинні, соціальні, просвітницькі, правозахисні цілі”.

Духовним особам з УГКЦ на церковному рівні категорично заборонено брати участь

виборах до будь-якого рівня рад.

З іншого боку, політизованість церков их діячів подекуди викликає відверту

негативну реакцію з боку віруючих. Так, на адресу Державного департаменту релігій

надходили скарги з боку вірних Кам’янець-Подільської єпархії УПЦ (МП) на дії місцевого

єпископа Феодора (Гаюна), пов’язані із підтримкою останнім Партії регіонів на

чолі з В.

Януковичем. Також у 2005 р. у деяких православних парафіях зафіксовано розколи

громад через незгоду частини віруючих з політичною агітацією в їх храмах і переходом їх

в іншу конфесію. Переважно в таких випадках доходило до гострої міжконфесійної

боротьби за право на храм і втручання влади та політичних сил (Рівненська

нопільська, Чернівецька області).

122

V. СВОБОДА РЕЛІГІЙ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ

Руська Істинно-Православна Церква засудила практику використання Церкви в

політичних передвиборчих технологіях. Зокрема, вона вважає аморальним

„православний піар” партії „Союз” і її лідера, а також ставлять під сумнів достовірність

мощ г

ї Ради АР Крим блок „За Януковича”, що був утворений

регі

рчої програми блоку прямо заявляв про „підтримку

кан ч

ечу, і тому комісія звернулася

до компетентних органів за висновком.

Після чого

блок був зареєстрований.

11. Висновки та рекомендації

часу майже не відбувалось. Така

спів

порушень релігійної свободи:

на реєстрація релігійних організацій, дозвільна система для проведення

пуб

неодноразові факти безпосереднього чи опосередкованого втручання

пре в

ості (найчастіше, міжправославні конфлікти, православно-

като

костелів та інших приміщень в Одесі,

Сев

зокрема, на виборах (Одеса, Київ, Закарпаття, АР Крим).

Також виявлено ряд позитивних зрушень у сфері дотримання релігійної свободи:

ів свято о Серафима Саровського, які партія „Союз” возить містами України.

Виборча комісія АР Крим довго розмірковувала перед тим, я реєструвати на

виборах до Верховно

ональним відділенням Партії Регіонів та партії „Руський блок”. Проблема була в

тому, що один з пунктів вибо

оні ної УПЦ МП”. На думку членів комісії дане положення розпалює релігійну

ворожн

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що на сьогодні залишається багато

проблемних питань у діяльності релігійних організацій, які потребують свого

законодавчого вирішення. На наше переконання, вирішення цих проблем може бути

більш швидким і ефективним через залучення представників релігійних організацій та

експертів до розробки урядових законопроектів і нормативних актів із питань свободи

релігії та

віросповідання, чого до теперішнього

праця дозволить вирішувати проблеми, які на практиці виникають у релігійних

організацій, та уникнути створення правових колізій і прийняття законодавчих змін, які не

покращують існуючу ситуацію.

Серед основних виявлених

– недоліки чинного законодавства, яке регламентує свободу релігі та

віросповідання в

Україні (орієнтація законодавства на права груп, а не на права особи,

ускладне

лічних акцій релігійними організаціями, відсутність чітких норм повернення

релігійного майна, відсутність пільг для суспільно-корисної діяльності релігійних

організацій тощо);

–

дставників державної лади в міжконфесійні конфлікти

на боці одніє зі сторін,

фаворитизування однієї з конфесій на шкоду іншим (Львівська, Тернопільська,

Рівненська, Чернівецька області);

– факти нетерпимості щодо представників інших конфесій, перешкоджання в

здійсненні релігійної діяльн

лицькі суперечки, протистояння „традиційні–нетрадиційні” релігії), випадки

антисемітизму та вандалізму, діяльність організацій та осіб, які нагнітають релігійну

нетолерантність

та ворожнечу;

– зволікання або відмови у виділенні земельних ділянок під будівництво для

релігійних громад (скарги з різних регіонів);

– затягування або відмови у переданні колишніх культових та інших приміщень,

конфіскованих у релігійних громад під час радянського режиму; самовільне захоплення

храмів інших громад (наприклад, майнові конфлікти переважно у західному регіоні,

проблеми

з поверненням римо-католицьких

астополі, Києві, Житомирі та ін.);

– використання релігійних організацій чи релігійних чинників у політичних цілях,

Дивіться в Інтернеті: www.interfax-religion.ru.

123

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

– значно активізувалася діяльність Всеукраїнської Ради Церков та релігійних

організацій (проведено ряд зустрічей, зокрема, з Президентом, та оприлюднені кілька

заяв);

– при більшості обласних адміністрацій створено міжконфесійні ради, які

допомагають у вирішенні актуальних справ, у т.ч. майнових, у сфері державно-

конфесійних відносин;

– певною мірою активізували свої дії щодо відстоювання власних

прав, у т.ч. у

судах, самі релігійні організації;

– певне покращення є в здійсненні культової діяльності релігійних організацій в

армії.

Рекомендації:

1) Слід привести українське законодавство у відповідність до вимог статті 9 та 11

Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод у світлі судової

практики Європейського суду з прав людини, зокрема, щодо забезпечення нейтралітету

держави, можливості релігійній громаді отримати статус юридичної особи та вільно

відправляти релігійні культи. При цьому доцільно використовувати Керівні

принципи для

аналізу законодавства стосовно релігії чи віри, схвалені Парламентською асамблеєю

ОБСЄ та Венеціанською комісією у 2004 році.

2) При розробці нової редакції закону про релігійні організації перенести акцент з

перевірки організації при реєстрації на моніторинг їхньої діяльності: відповідно скоротити та

спростити реєстрацію релігійних організацій, прирівнявши їх процедуру принаймні до

реєстрації об’єднань громадян.

3) Усунути дискримінацію при реєстрації статутів релігійних громад та чітко

визначити підстави відмови в реєстрації або

скасування реєстрації статутів релігійних

громад.

4) Державні органи не повинні втручатися у внутрішньоцерковні справи, зокрема,

щодо створення єдиної помісної православної церкви, нав’язуванні певної єдиної

організаційної структури, захищати одну зі сторін у внутрішньоцерковному конфлікті

тощо.

5) Слід запровадити дієві механізми запобігання дискримінації за релігійною

ознакою, особливо в кримінально-виконавчій системі, соціальній

сфері та сфері

трудових відносин. Також необхідно доопрацювати законодавство щодо оподаткування

релігійних організацій з метою усунення дискримінації організацій, що не належать до

християнського віровчення.

6) Правоохоронні органи повинні належно реагувати на випадки розпалювання

релігійної ворожнечі, вандалізму особливо з боку домінуючих релігійних організацій, та

суб’єктів, що здійснюють боротьбу з організаціями, що

на їхню думку є сектами.

7) З метою усунення дискримінаційної адміністративної практики та конфліктів між

церквами прийняти чіткі правові норми щодо підстав, порядку та термінів повернення

культового майна церков. Також доцільно розробити детальний план повернення

культового майна з визначенням цих процедур у часі щодо кожного об’єкту. У разі

неможливості повернення

такого майна можна передбачити надання певної компенсації,

зокрема, на будівлю нових культових споруд.

8) Місцевим органам влади слід переглянути прийняті ними правові акти, що

встановлюють дискримінаційні положення, а також додаткові, непередбачені законом

Свобода релігії та віросповідання в Україні в контексті дотримання європейських стандартів / За ред.

Володимира Яворського/ Українська Гельсінська спілка з прав людини, МГО Центр правових та політичних

досліджень „СІМ”. Харків: Фоліо, 2005. Доступно в Інтернеті на сайті УГСПЛ: www.helsinki.org.ua.

124

V. СВОБОДА РЕЛІГІЙ ТА ВІРОСПОВІДАННЯ

обмеження права на свободу віросповідання при проведенні мирних зібрань, оренди

приміщень, виділення земельних ділянок та поверненні культових споруд. Слід чітко

законодавчо визначити загальні принципи виділення земельних ділянок під будівництво

культових споруд.

125

VI. Свобода вираження поглядів

За даними Національної ради з питань телебачення і радіомовлення станом на 31

груд

794 періодичних видання, з яких: 9 948 є

зага

40 назв, журналів та

вид

ня 2005 року в Україні було зареєстровано 1268 телерадіоорганізацій (далі ТРО), з

них: 647 – телемовних ТРО; 524 – радіомовних ТРО ; 97 – телерадіомовних ТРО. При

цьому в Україні існують 14 загальнонаціональних телеканалів та 12

загальнонаціональних радіостанцій. У країні також діють 783 кабельні мережі, послугами

яких користуються понад 4,7 млн. абонентів (загальна

приблизна аудиторія понад 14,1

млн. глядачів).

Станом на 13 жовтня 2005 року в Україні за даними Державного комітету з

телебачення і радіомовлення зареєстровано 22

льнодержавної, регіональної або зарубіжної території розповсюдження та 12 846 –

місцеві. З 9948 друкованих ЗМІ, зареєстрованих на загальнодержавну сферу

розповсюдження: 3809 газет, 4626 журналів, 381 бюлетень, 77 альманахів, 816

збірників, 185 календарів, 54 дайджести. Переважну більшість друкованих періодичних

видань з місцевою сферою

розповсюдження становлять газети: 107

ань журнального типу – 2106.

1. Огляд нового законодавства

Альбер Камю писав: «Коли преса є вільною, вона може бути як доброю, так і

поганою, але коли преса контролюється, вона може бути тільки поганою».

Сформульована півстоліття тому, дана теза залишається слушною й дотепер.

Саме тому оцінювання змін в українському законодавстві у сфері свободи слова та

ЗМІ повинно відбуватися за таким критерієм

– чи посилюють внесені зміни державний

контроль за діяльністю ЗМІ та обмежують свободу слова.

Основними тенденціями щодо правового регулювання діяльності ЗМІ та свободи

інформації в Україні, які спостерігались упродовж 2005 року стали: непослідовність і

незбалансованість законодавчої політики; неузгодженість нових законів із чинним

законодавством; ухвалення законів та інших нормативно-правових актів, які

послаблювали

тиск на діяльність ЗМІ, а через деякий час прийняття зовсім протилежних,

навіть реакційних законодавчих актів.

Головними причинами цього є: відсутність єдиної політики в сфері законодавчого

регулювання діяльності засобів масової інформації; боротьба між різними політичними

силами, яка загострилась напередодні парламентських виборів; перманентні конфлікти

між законодавчою та виконавчою гілками влади; бажання певних регулюючих

органів

перетягнути на себе максимальну кількість владних повноважень.

Підготовлено виконавчим директором УГСПЛ Володимиром Яворським.

Звіт Національної ради з питань телебачення і радіомовлення за 2005 рік. Стор. 6-23.

http://www.nradatvr.kiev.ua/docs/Zvit2005.doc.

„Інформація про діяльність друкованих ЗМІ”, Прес-служба Держкомітету //

http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/category/main?cat_id=33727.

Підготовлено на основі дослідження „Огляд змін до законодавства в сфері регулювання діяльності засобів

масової інформації та свободи інформації в Україні у 2005 р.”, Оксана Нестеренко, аспірант кафедри

конституційного права Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Доступно на сайті ХПГ:

www.khpg.org.

126

VI. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ

Першими позитивними змінами в 2005 році щодо законодавчого забезпечення

свободи слова було прийняття 3 березня нової редакції Закону «Про Національну раду

України з питань телебачення і радіомовлення».

ро телебачення та радіомовлення» створило колізію між окремими нормами

цих

ц 2005

Украї

абуває

чин

Закон посилив гарантії незалежності регулюючого органу в сфері телебачення і

радіомовлення. Більш демократичною стала процедура формування тієї частини

Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення, члени

якої призначаються

Верховною Радою України. Відповідно до внесених змін громадські інститути зможуть

приймати більш активну участь у призначенні членів Національної Ради. Також у законі

значно підсилені норми, які покликані забезпечувати відкритість її діяльності.

Однак, у той самий час, евні положення Закону не можна назвати прогресивними.

Так, Закон не передбачає можливість

вносити представниками ЗМІ пропозицій щодо

кандидатур на посаду членів (члена) Національної Ради, які призначаються

Президентом України. Слушним є також зауваження Інституту Медіа Права, що „…норма

Закону, згідно з якою після розгляду звіту Національної Ради з питань телебачення та

радіомовлення Верховна Рада або Президент матимуть право відправити у відставку її у

повному

складі, суттєво ускладнює перспективи незалежності Національної ради… така

норма, суперечить європейським стандартам”.

Серед змін, які полегшили життя телерадіокомпаній, є, насамперед, виключення

права Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення тимчасово (строком

до двох місяців) зупиняти дію ліцензії телерадіокомпаніям (стаття 32 нової редакції

закону та стаття 21 раніш діючої редакції), нормативне регулювання процедури

розгляду

певних питань в Нацраді, чого о цього часу фактично не існувало.

Утім, прийняття згаданого Закону про Національну раду без внесення відповідних змін

до Закону «П

законів. Зокрема, Національна Рада була позбавлена права тимчасово зупиняти дію

ліцензії, але відповідно до статті 5 Закону

«Про телебачення і радіомовлення» за нею це

повноваження зберігалось. Лише восени після прийняття змін до закону про телебачення і

радіомовлення колізії були усунуті.

Кроком назад у гарантуванні свободи інформації стало прийняття Міністерством

транспорту та зв’язку Наказу „Про затвердження Порядку проведення державної

реєстрації електронних інформа ійних ресурсів” (№ 153 від 27 квітня року).

Даний

Наказ не відповідав міжнародним стандартам у сфері свободи слова і став спробою

влади встановити контроль за українськими Інтернет-ресурсами, зокрема, Інтернет-

виданнями, через впровадження обов’язкової державної реєстрації усіх інформаційних

ресурсів українського сегменту Інтернету. Але завдяки активній позиції громадськості і

перш за все представників медіа даний Наказ був скасований Наказом

Мінтрансзв'язку

№ 584 від 26 вересня 2005 року.

У листопаді-грудні 2005 року Верховна Рада прийняла низку Законів у сфері свободи

слова та ЗМІ, а саме: Закон «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року,

Закон «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо права на інформацію»

від 22 грудня 2005 року, Закон «Про внесення

змін до статті 9 Закону України «Про

порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого

сам 15 оврядування в Україні засобами масової інформації» від грудня 2005 року, Закон

України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів ни щодо сприяння

реалізації виборчих прав громадянами, забезпечення свободи політичних дебатів,

неупередженого ставлення засобів масової інформації до кандидатів

у депутати, партій

(блоків) – суб'єктів виборчого процесу” від 17 листопада 2005 року, про який буде йти

мова далі у частині щодо виборчого процесу.

Прийнятий 22 грудня 2005 року Закон «Про доступ до судових рішень» (н

ності з 1 червня 2006 року) є суттєвим кроком у процесі вдосконалення

законодавства в сфері забезпеч ння доступу громадян до інформації

. Даний Закон

127

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

відповідає стандартам, логічно побудований та значн полегшує

процедуру доступу до судових рішень завдяки створенню Єдиного державного реєстру

судових рішень.

міжнародним о

органів

державної

вла

танови, яка визначає

пор

України аудіовізуальними

засо

станова приймається на весь період повноважень

Вер айно, що парламент взагалі не

пер

діяльності

для

лу р н у

сфері

інф

орму більш чіткою, визначеною й

мож

ни було вилучене положення: “…не

доп

інформацією юридичної особи”. На думку, авторів цього Закону, вказана

нор гати, використовувати й

пош

телебачення та радіомовлення» 12 січня 2006 року. Цей

Закон, на думку багатьох

фахівців негативно позначиться на розвитку телерадіомовлення, оскільки він має суттєві

недоліки. Зокрема, директор Інституту медіа-права Тарас Шевченко вважає, що:

„Нові процедури не мають цілісності, що може призвести до неможливості

виконання навіть позитивних положень. Правила про ретрансляцію повністю

З метою розв’язання проблеми організації висвітлення роботи Верховної Ради в

аудіовізуальних ЗМІ 15 грудня 2005 року Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення

змін до статті 9 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності

ди та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації».

Зміни, які були внесені до ст. 9 Закону, стосувалися терміну дії пос

ядок висвітлення діяльності Верховної Ради. Так, якщо раніше порядок і форми

обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради

бами масової інформації (виконання державного замовлення) визначалися

окремою

Постановою Верховної Ради України на кожну поточну сесію Верховної Ради України, то

відповідно до внесених змін окрема по

ховної Ради України чергового скликання. Шкода, звич

еглянув зміст цього закону щодо його відповідності стандартам свободи слова,

оскільки законодавчо регламентований порядок обов’язкового

висвітлення

ЗМІ є явним їхнім порушенням і необґрунтованим обмеженням свободи слова.

12 грудня 2005 року Верховна Рада прийняла Закон “Про внесення змін до

Цивільного кодексу України щодо права на інформацію”. Внесення змін до положень

статей 23, 277, 278, 296, 301, 302 Цивільного кодексу України було обумовлено

необхідністю більш чіткого визначення деяких положень кодексу з метою уникнення

їх

неоднозначного т мачення п и застосуванні а практиці, а також згодження

термінології кодексу з термінологією Конституції та чинного законодавства в

ормації.

Зокрема, була удосконалена редакція статті 277 ЦК України. Попередня редакція ч.

3 ст. 277 ЦК була некоректною: «вважається, що негативна інформація, поширена про

особу, є недостовірною». Саме тому для уникнення неоднозначного тлумачення

цієї

норми судами, ч. 3. ст. 277 ЦК була викладена в наступній редакції: «…негативна

інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її

поширила, не доведе протилежного». Це зробило н

ливою для застосування.

Зі статті 302 Цивільного кодексу Украї

ускається також збирання інформації, яка

є державною таємницею або

конфіденційною

ма порушувала конституційне право вільно збирати, збері

ирювати інформацію. Також вони наголошували, що “порядок поводження з

інформацією з обмеженим доступом вже унормований законодавством”, саме тому вони

запропонували вилучити цю норму зі статті 302 ЦК України.

Була

скасована й не менш дивна заборона використовувати в публікаціях ім’я та

прізвище особи без її згоди, а у випадку її смерті, без згоди її рідних. Крім того, цим

законом установлено, що при поширенні інформації з офіційних джерел, особа повинна

робити відповідне посилання на нього. Відповідно, при визнанні цієї інформації

недостовірною, особа, що її поширила, не нестиме відповідальність за це.

Тому ухвалення Верховною Радою цього закону є позитивним кроком у

законодавчому забезпеченні свободи слова в Україні.

Підтвердженням того, що законодавча політика в сфері регулювання інформаційної

діяльності ЗМІ є непослідовною, стало прийняття нової редакції Закону «Про

128

VI. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ

нівелюють положення щодо заборони суборенди. Закон містить непотрібне

дублювання з іншими законами, нормами Цивільного кодексу, Кримінального кодексу,

при цьому деякі норми відрізняються.”

УГСПЛ та Інститут медіа права 2 лютого 2006 року звернулися до Президента

України з проханням накласти вето на закон

, проте цього не сталося, і він набув

чинності. На думку УГСПЛ, основними недоліками закону є:

– закон містить низку незрозумілих з юридичної точки зору визначень, містить

дек

вано

обм

важення Нацради, усуваючи будь-який контроль за нею,

а та ж

еліку порушень, за які можуть накладатися санкції на

ТРК

о оприлюднену в будь-який спосіб позицію всіх представлених в органах

вла

чить стандартам незалежності журналістів та ЗМІ;

закон, не може

його створювати. Крім іншого, Нацрада

пролоб

вити у відставку за

нас

яд із негативами, у

законі є й декілька прогресивних норм:

му числі й

пуб

групою осіб, або з використанням технічних засобів для негласного зняття, знищення,

ілька взаємовиключних положень та є в цілому не узгодженим;

– заплутує ситуацію з визначенням власників телерадіоканалів та необґрунто

ежує участь іноземних власників у телерадіоорганізаціях;

– значно

розширює повно

ко усуває Президента та Парламент від формування та реалізації інформаційної

політики в сфері телерадіомовлення;

– взагалі не містить переліку прав журналістів ТРК;

– не містить вичерпного пер

, фактично Нацрада може визначати їх на

власний розсуд індивідуально;

– телерадіоорганізації за цим законом (стаття 6) „зобов’язані подавати інформацію

про офіційн

ди політичних сил”, що порушує принципи незалежності медіа й свободи слова,

однакового та об’єктивного висвітлення подій, а також рівному доступу політичних сил до

ЗМІ. Закон

також дозволяє „вмотивоване” втручання органів влади чи місцевого

самоврядування, об’єднань громадян у сферу професійної діяльності

телерадіоорганізацій, що супере

– закон значно розширює підстави для анулювання ліцензії ТРК.

Фактичн даний закон був створений Нацрадою й зайвий раз підтверджує, що орган,

який повинен виконувати

іювала собі збільшення строку повноважень до 5 років та значно ускладнила

процедуру своєї відставки. За новим законом Нацраду можна відпра

лідками розгляду звіту про її діяльність, коли про це одночасно проголосує парламент

та виступить Президент, що є практично неможливим.

Але, пор

– покращена процедура управління НТКУ;

– достатньо детально, хоча й з певними суп речностями, визначена процедура

ліцензування;

– зобов’язано власника ЗМІ прийняти редакційний статут.

Занепокоєння в журналістів та правозахисників викликали зміни статті 182

Кримінального кодексу України (порушення недоторканності приватного життя)

. Нова

редакція цієї статті в порівнянні з попередньою значно посилила санкцію, зокрема,

значно зросла сума штрафу та розширився предмет цього злочину. При цьому було

обмежено право збирати та поширювати інформацію про будь-яких, у то

лічних, осіб. Якщо відповідно до попередньої редакції, сума штрафу не могла

перевищувати 50 неоподаткованих

мінімумів доходів громадян, то відповідно до змін

сума штрафу мала становити від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян. Крім цього, стаття 182 була доповнена ч. 2 такого змісту:

«…ті самі дії, вчинені службовою особою, або повторно чи за попередньою змовою

„Десять підстав для президентського вето на Закон „Про телебачення і радіомовлення”, Т.Шевченко //

Телекритика Інтернет-видання про ЗМІ в Україні /www.telekritika.kiev.ua/

Текст звернення доступний на сайті УГСПЛ: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1138893480.

Зміни були передбачені Законом „Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів

України, Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо захисту особистих прав і свобод людини і

громадянина” від 12 січня 2006 року.

129

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД

перекручення, блокування, витоку чи порушення встановленого порядку маршрутизації

інформації, що передається засобами зв’язку, у мережах рухомого (мобільного) зв’язку

та н н

до

НТК

інформаційній сфері” (щодо віднесення функцій

реє

На я і н ий

овлення);

увались в законодавстві щодо свободи слова протягом року

бул

вати свою

головну функцію, скільки формувати суспільну думку та маніпулювати нею

. Уважаємо,

що змінити ня. Джеймс

Каррен

з ц ення краще

впо

в і ших телекому ікаційних мережах, через комп’ютер караються штрафом від

п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням

волі на строк до п’яти років, або позбавленням

волі від трьох до дванадцяти років з

позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до

трьох років та з конфіскацією майна».

УГСПЛ 20 січня 2006 року звернулася до Президента з проханням накласти вето на

закон

. Президент наклав вето на закон, а пізніше він був скасований парламентом.

Протягом 2005 року були схвалені також інші нормативні акти, що вплинули на

забезпечення свободи слова:

– Закон „Про внесення змін до статті 12 Закону України „Про телебачення і

радіомовлення” від 6 вересня 2005 року (збільшено джерела фінансових надходжень

У, зокрема, за рахунок реклами

й спонсорства, кошти від яких раніше надходили

прямо до державного бюджету);

– Постанова Кабінету Міністрів № 933 „Про заходи щодо реформування та

розвитку Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ" на 2005-

2007 роки”;

– Указ Президента України № 1338/2005 від 26 вересня 2005 року „Про

вдосконалення державного управління в

страції друкованих ЗМІ та

інформаційних агентств до Мін’юсту та покладання

повноважень ціональної комісії зі зміцненн морал а Державн комітет з

телебачення і радіом

– Постанова № 1128 від 30 листопада 2005 року „Питання державної реєстрації

друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів

інформаційної діяльності”;

– Постанова Верховної Ради України № 3075-IV „Про затвердження Завдань

Національної

програми інформатизації на 2006-2008 роки” та інші.

Картина змін, які відб

а б неповною без розгляду проблеми створення суспільного (громадського)

мовлення.

Головна функція ЗМІ – це доведення до громадськості достовірної суспільно

важливої інформації. Але, на думку багатьох науковців, в 20-му столітті ЗМІ

перетворились в монополістичні організації

, що намагаються не стільки викону

таку ситуацію, допоможе створення суспільного телебачен

ього приводу констатує, що попри все суспільне телебач

рається з роллю «сторожового пса демократії» ніж ЗМІ, які належать приватному

капіталу. Хоча в західній літературі досить часто висловлюються сумніви, що суспільне

мовлення є незалежним та об’єктивно висвітлює всі суспільно важливі події.

Сьогодні в Україні більшість поділяє думку про

необхідність створення суспільного

мовлення. Проте політичне рішення про його створення на вищому рівні влади так і не

було прийняте. При цьому, уже декілька років точиться дискусія з приводу того, яка

модель громадського мовлення є найбільш прийнятною для Україні. У 2005 році процес

обговорення концепції створення суспільного мовлення та розробка й прийняття нової

„Звернення до Президента України з проханням накласти вето на Закон України „Про внесення змін до деяких

законодавчих актів України (щодо захисту особистих прав і свобод людини і громадянина)”, який був прийнятий

парламентом 12 січня”, доступно на сайті УГСПЛ: http://www.helsinki.org.ua/index.php?r=2&t=9.

„Теории информационного общества” / Фрэнк Уэбстер; Пер. с анг. М.В. Арапова, Н. В. Малыхиной; Под. ред.

Е.Л. Вартановой. – М.: Аспект Пресс, 2004. – стор. 223

Там же, стор. 237

130

VI. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ

редакції Закону «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» був

досить напруженим.

У програмі про діяльність Кабінету Міністрів "Назустріч людям", яку було

затв

ренні проблеми створення

гром н

ав, що «позиція й Президента України, і

Каб

ухвалений.

ня

"Пе

створення

громадського телерадіомовлення в

Укр і

України"

нео

систему

Сус

аментом було заплановано також у

лис

контролюють ЗМІ, отримати фактично неможливо.

Закритість інформації про осіб, що насправді контролюють медіа, є однією з основних

проблем у сфері забезпечення плюралізму ЗМІ.

Українське законодавство не враховує необхідності забезпечення плюралізму ЗМІ,

спираючись виключно на загальне антимонопольне законодавство, яке у свою чергу

не

враховує специфіку телерадіоінформаційного ринку.

Зокрема, законодавство про інформаційні агентства, пресу та телебачення і

радіомовлення не передбачають відкритості цієї інформації. Більше того, об’єктивною

ерджено Постановою Кабміну №115 від 4 лютого 2005 року, уряд проголосив одним

зі своїх з вдань створення суспільного мовлення як невід'ємної складової існування

громадянського суспільства. Президент України при обгово

адського мовлення не раз заявляв про еобхідність створення громадського

мовлення в найкоротші строки. На цьому також наголошував голова Секретаріату

Президента України Олег Рибачук, він констатув

інету Міністрів чітка та однозначна – громадському телерадіомовленню в Україні

бути». Голова Секретаріату також звертав увагу на те, що Закон «

Про систему

Суспільного телебачення і радіомовлення України» відіграє вирішальну роль у реалізації

національного проекту із суспільним мовленням і має бути якнайшвидше

13 квітня 2005 року Верховною Радою були проведені парламентські слухан

рспективи створення громадського телерадіомовлення в Україні». За результатами

слухань Верховна Рада прийняла Постанову № 2684 IV “Про рекомендації

парламентських слухань “Перспективи

аїн ” від 21 червня 2005 року. У Постанові було зазначено, що проект нової редакції

Закону України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення

бхідно розглянути як невідкладний.

Проект закону був підготовлений за участю провідних експертів з медіа права з

урахуванням міжнародних рекомендацій щодо діяльності суспільного

телерадіомовлення.

Після проведення парламентських

слухань Закон «Про систему Суспільного

телебачення і радіомовлення України» розглядався парламентом декілька разів, але так

і не був прийнятий. Результатом останнього розгляду даного законопроекту 3 листопада

2005 року стало прийняття постанови про направлення Закону України "Про

пільного телебачення і радіомовлення України" (нова редакція) (реєстр. № 7539) на

повторне друге читання.

Відповідно до

прийнятої Верховною Радою Постанови № 2449-IV від 3 березня 2005

року „Про парламентські слухання „Сучасний стан та перспективи розвитку державної

політики в сфері свободи слова та інформації”, парл

топаді-грудні провести слухання „Сучасний стан та перспективи розвитку державної

політики в сфері свободи слова та інформації”, однак вони так і не

відбулися.

2. Концентрація медіа та забезпечення плюралізму ЗМІ

За неофіційними даними українські національні медіа фактично перебувають під

керівництвом декількох осіб. Значна концентрація національних, регіональних чи

місцевих ЗМІ в одних руках створює загрозу подання одноманітної інформації та

відсутності справжнього всебічного висвітлення суспільно важливих питань з різних

позицій. Ситуація є ще гіршою на регіональному та місцевому рівнях, де монополізація

ЗМІ є

найбільшою та фактично неконтрольованою.

Точну інформацію про осіб, що

131

Захаров Є.Ю. Яворський В.М. Права людини в Україні - 2005

Подождите немного. Документ загружается.