Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Курс лекцій

За редакцією доктора історичних наук,

професора Л. Л. Залізняка

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки України

Навчальний посібник

для студентів історичних спеціальностей

вищих навчальних закладів

Київ

"Либідь"

2005

ББК 63.4(4УКР)я73

А87

Розповсюдження та тиражування

без офіційного дозволу видавництва заборонено

Рецензенти:

М. І. Гладких, д-р іст. наук, проф.

С. Б. Сорочан, д-р іст. наук, проф.

Ю. В. Буйное, канд. іст. наук, проф.

Автори

Л. Л. Залізняк, д-р іст. наук, керівник авт. кол.

К. П. Бунятян, канд. іст. наук

В. М. Зубар, д-р іст. наук

О. П. Моця, чл.-кор. HAH України

В. В. Отрощенко, д-р іст. наук

Р. В. Терпиловський, д-р іст. наук

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

(лист № 14/18.2-J208 Βία 03.06.04)

Головна редакція літератури з гуманітарних наук

Головний редактор С В. Головко

Редактор О. Н. Вітрученко

ISBN 966-06-0394-0 В. М. Зубар та ін., 2005

Україна відома в Європі надзвичайним багатством

археологічних нам 'яток. Це зумовлено її вигідною позицією

на карті континенту. Три потужні міграційні потоки

перетинали нашу країну з первісних часів. Близько 1 млн років тому

з півдня через Балкани й Україну до Східної Європи переселялися

найдавніші мешканці Європейського континенту. Близько 35 тис.

років тому схоже цим же шляхом просувалися перші люди сучасного

типу — Homo sapiens. Неолітичні мігранти з Балкан та Подунав 'я

принесли сюди відтворювальне господарство, остаточне утвердження

якого в Україні пов 'язане з приходом із Трансільванії трипільського

населення. З південного заходу в Україну поширювалися прогресивні

греко-римські, а пізніше — візантійські культурні впливи.

Численні міграційні хвилі накочувалися на Північно-Західну

Україну з Центральної Європи починаючи від середнього палеоліту.

Наприкінці палеоліту на Волинь та Полісся із заходу просувалися

носії традицій культур лінгбі, свідер; у мезоліті — кудлаївка,

яніславиця; у неоліті — лінійно-стрічкової кераміки, лійчастого

посуду; в енеоліті—бронзі — кулястих амфор, шнурової кераміки,

тшинецько-комарівської; за доби раннього заліза — гольштатської,

милоградської, латенської, пшеворської, вельбарської.

Степи Надчорномор 'я та Надазов 'я були своєрідним коридором,

через який протягом останніх трьох тисячоліть зі сходу котилися

численні хвилі агресивних номадів (кіммерійці, скіфи, сармати, гуни,

авари, болгари, хазари, угри, печеніги, торки, половці, татаро-

монголи).

Усі ці потужні міграційні потоки визначали драматичну історію

України з найдавніших часів до пізнього середньовіччя і навіть

до сьогодення. Вони залишили на теренах України безліч стоянок,

поселень, городищ, курганів, могильників тощо.

Незвичайне багатство української археології дисонує

з нечисленністю українських археологів, яких у кілька разів менше,

аніж у будь-якій іншій розвиненій країні Західної чи Центральної

Європи. Природа не терпить порожнечі, тож нестача "білих "

археологів компенсується зростанням кількості "чорних", які по-

варварськи грабують безцінні археологічні пам 'ятки задля особистої

наживи. Активізація інтересу багатих колекціонерів та бездіяльність

правоохоронних органів фактично стимулюють цей кримінальний

бізнес.

Передмова

Різке скорочення фінансування державою наукових досліджень,

у тому числі археологічних, призвело до падіння престижу професії

науковця в очах молоді й, відповідно, до катастрофічного старіння

кадрів, що поставило українську археологію на межу виживання.

Таким чином, фахова підготовка молодих, здібних дослідників —

одна з найважливіших, нагальних проблем сучасної археології

в Україні. Необхідною умовою її успішного розв язання є створення

сучасного, цікавого навчального посібника з археології України.

Вирішити це актуальне питання української археології спробував

авторський колектив пропонованого видання.

Книга написана відомими археологами, які з 70-х років XX cm.

працюють у провідній археологічній установі України — Інституті

археології НАНУ. Вміщені в ній курси лекцій тривалий час

читаються їх авторами студентам магістерської програми

"Археологія та давня історія України " Національного університету

"Києво-Могилянська Академія ". Численність авторського колективу

пояснюється тим, що вперше кожен розділ посібника з археології

України написано не просто археологом, а провідним фахівцем з даної

проблематики. Розділ "Кам'яна доба"підготував д-р іст. наук,

проф. JI. Л. Залізняк; "Епоха енеоліту—бронзи " — д-р іст. наук,

проф. В. В. Отрощенко; "Доба раннього заліза " — канд. іст. наук

К. П. Бунятян; "Антична цивілізація в Північному Причорномор'ї" —

д-р іст. наук В. М. Зубар; "Давні слов 'яни та їхні сусіди " —

д-р іст. наук Р. В. Терпиловський; "Епоха Київської Русі " ~

член-кореспондент НАЛУ, проф. О. П. Моця. Вступну лекцію

написала канд. іст. наук К. П. Бунятян. У багатьох випадках

автори пропонують власне бачення ключових проблем археології

України і свій підхід до їх вирішення, чим пояснюються певні

відмінності у структурі та стилі викладу.

Навчальний посібник розрахований насамперед на студентів

перших курсів історичних факультетів, які слухають нормативний

курс "Археологія України ", а також тих, хто вивчає археологію

чи просто цікавиться давнім минулим України.

Вступ до археології

•

сторія людства, яку зазвичай розпочинають від формування людини та

суспільства, налічує близько 2,5 мли років. На цьому тлі її писемний період

постає незрівнянно коротким. Адже писемність виникла лише десь 5 тис.

років тому — на зламі 4—3 тис. до н. є. і спочатку в обмеженому регіоні, а її

поширення відбувалося доволі повільно. Скажімо, перші писемні свідчення

про народи нашої країни маємо від І тис. до н. е., а власна писемність тут

виникла ще пізніше. Тому тривалий період людської історії засвідчено тільки

матеріальними залишками життєдіяльності людей. Вивченням їх і опікується

археологія з метою відтворення загальної ходи стародавньої історії та історії

конкретних суспільств давнини. Таким чином, археологію можна визначити як

науку, що вивчає і реконструює минуле за матеріальними залишками життє-

діяльності людей.

Коло джерел, якими оперує археологія, дуже велике і розмаїте, воно охоп-

лює все, створене людиною, все, що слугувало їй за життя, а почасти й по

смерті: рештки виробничої, побутової і духовної діяльності. Умовно їх можна

поділити на дві групи: 1) стаціонарні (або не мобільні) об'єкти — залишки по-

селень, могильників, святилищ та всіляких споруд на них (оселі, храми, кур-

ганні насипи, мегаліти); 2) мобільні — будь-які речі, виявлені під час розко-

пок поселень і могильників: знаряддя, посуд, зброя, прикраси, статуетки та ін.

Однак спектр джерел, якими оперують археологи, не обмежується цим. У

процесі розкопок археологи видобувають багато й інших свідчень діяльності

людей, дослідження яких є прерогативою інших наук. Це й фізичні останки

самих людей, які цікавлять антропологів, й кістки тварин — сфера інтересів

зоологів, і залишки рослин чи їхніх відбитків на глиняних виробах — їх вив-

чають ботаніки. Можливості палеоботаніки значно збільшилися з появою при-

ладів, які дають змогу зафіксувати пилок рослин, а отже відтворити природне

тло і напрями господарчої діяльності давніх колективів (мисливство, скотар-

ство, збиральництво, землеробство).

Археологи, прагнучи якомога повніше осягнути спосіб життя давніх людей,

ставлять перед фахівцями — представниками інших наук — дедалі більше но-

вих питань, а розвиток сучасної науки, зокрема поява високоточних приладів,

дає можливість відповісти на них. Скажімо, за хімічним аналізом людських

кісток можна визначити раціон харчування, за генетичним — спорідненість

певних спільнот, на підставі аналізу кам'яних, глиняних чи металевих пред-

метів — джерела сировини, їхні технологічні характеристики (домішки, темпе-

ратура плавлення металів чи випалення посуду). Неоціненну послугу архео-

логії роблять природознавці у з'ясуванні віку старожитностей.

Тема 1

Вступ до археології

Таким чином, сучасна археологія, як і наука загалом, невпинно набли-

жається до своєї мети — отримання якомога більшої інформації з найменшої

кількості фактів. Як зазначає з гумором Ж. Ревель, один із пропагандистів

мікроісторії Франції, вияв мікроскопічних деталей інколи складає враження,

що історик немовби простягає мікрофон мурашці. Справді, сьогодні букваль-

но одна кістка людини може оповісти цілу історію про неї, дає можливість

з'ясувати стать, вік, антропологічний тип, спосіб харчування, хвороби, час і

причину смерті. Так само один предмет у руках знавця перетворюється на

генератор інформації — де, коли, як і для чого його було виготовлено.

Зрештою археологами відкрито і найдавніші цивілізації, а заразом — і

писемні документи, які вивчають лінгвісти. Саме всеосяжність і розмаїття

джерел, що їх виявляють археологи, створюють фонд для дослідження

найрізноманітніших проблем давньої історії (господарство, побут, естетичні

смаки, світогляд, соціальна організація), а також виводять археологію за межі

дописемної історії. Археологія відіграє важливу роль у вивченні, скажімо,

історії Греції та Риму, середньовіччя, а верхня межа її пізнання постійно

наближається до наших днів, і нині вже є археологія Києва після татаро-

монгол ьської навали, козацьких часів.

Виникнення археології. Початки археології сягають глибини віків, коли люди

почали включати стародавні речі й об'єкти в систему своєї культури, наділяю-

чи їх магічними властивостями. Виходячи зі стилю первісного мислення, мож-

на припустити, що походження таких речей вони приписували міфічним твор-

цям. Археологічні джерела засвідчують уміщення до могил поряд із речами, що

функціонують у даному суспільстві, речей і стародавніх, нерідко "модернізо-

ваних" для нових потреб, а писемні — прагнення заволодіти такими речами як

амулетами. Особливо популярними були крем'яні та кам'яні речі — "громові

стріли" і "громові сокири". Приваблювали людей і монументальні споруди

(кургани, мегаліти), а також природні об'єкти (скелі, печери, гроти), що мали

на собі печать неприродної діяльності, — зображення, залишені кимось речі.

Традиція вклонятися їм і здійснювати біля них різні обряди зберігалася про-

тягом багатьох віків. Однак то була далека передісторія археології, як і прове-

дення перших розкопок. Писемні джерела показують, що вперше їх було

здійснено у VI ст. до н. е., однак не з науковою, а з ідеологічною метою,

останнім вавилонським царем Набонідом (556—539) у Нижній Месопотамії і

відомим афінським реформатором Солоном на Саламіні.

Формування археології як науки пов'язано з двома основними моментами:

по-перше — усвідомленням того, що матеріальні старожитності є свідченнями

історії, тобто історичними джерелами, схожими за своєю функцією на писемні,

і, по-друге, — відчуттям протяжності історії, яка реалізується у певних послі-

довностях. Перші кроки на цьому шляху демонструє антична наука, де виник

і сам термін "археологія" (буквально — наука про старожитності), введений в

обіг філософом Платоном (427—348). Від Геродота (484—425) бере свій поча-

ток традиція підкріплювати висвітлення історії матеріальними свідченнями

(вавилонська вежа, піраміди і колоси-статуї Єгипту, могили кіммерійських

царів поблизу Тіраса-Дністра), якої надалі дотримувалися всі визначні історики.

Тема 1

Наприкінці старої ери склалося й певне уявлення про історичну картину

світу як послідовність освоєння людиною природи, викладене римським філо-

софом Лукрецієм Каром (І ст. до н. е.) у поемі "Про природу речей". Наве-

дені нижче рядки історики археології розцінюють як перші штрихи архео-

логічної періодизації:

Спершу за зброю служили їм руки, і нігті, і зуби,

І каменюки, й дрюки — обламані в лісі гілляки.

Полум'я, потім — вогонь, як лише стали людям відомі.

Тут і заліза властивості, й міді спливли на поверхню;

Міді — спочатку, а потім заліза був пізнаний вжиток...

(переклад А. Содомори)

Проте поштовхом до виникнення археології стали не ці пагони, а прагнен-

ня заволодіти раритетами — колекціонування. Воно було доволі поширеним у

Римі й спричинило перші грабіжницькі розкопки задля продажу колекціоне-

рам старожитностей, що, зокрема, засвідчує грецький географ та історик Стра-

бон (на зламі двох ер).

За доби середньовіччя ініціативу колекціонування перехопила церква, яка

організувала також перші розкопки з метою поповнення своїх скарбниць.

Завдяки цьому у XVI ст. була розчищена одна з найвеличніших архітектурних

споруд Давнього Риму — терми Каракалли (211—217). Накопичення старожит-

ностей у церковних і світських зібраннях спричинило появу нового фаху —

антикварія, знавця й систематизатора старожитностей. Саме він став поперед-

ником археолога, тому добу становлення археології (XV—XVII ст.) називають

антикварною. Тоді було закладено підвалини музейної справи і багатьох сучас-

них музеїв, започатковано каталогізацію старожитностей. Тоді ж відродилася

антична традиція опису монументальних пам'яток, що разом із розкопками

заклало підґрунтя методики польових досліджень (так археологи називають

методику розкопок археологічних об'єктів). Проте усвідомлення пізнавальних

можливостей старожитностей ще не було, тому звертали увагу насамперед на

речі дорогоцінні, красиві або такі, які чомусь викликали інтерес.

Здоланню такого підходу сприяли трагічні події 79 p., коли сталося гран-

діозне виверження Везувію. Катастрофа враз обірвала життя у трьох квітучих

містечках Риму — Помпеях, Геркуланумі і Стабіях, законсервувавши його на

віки. У 1711 р. розпочалися розкопки Геркуланума, а в 1748 р. — Помпеїв.

Подія, відома за писемними джерелами, почала відкриватися трагічними кар-

тинами останніх хвилин життя і водночас — в усій розмаїтості буднів: розкішні

вілли з фресками і прості оселі з усією обстановкою, а нерідко і з господарями,

готелі, бібліотеки, театри, собаки на ланцюгах і зграйки дітлахів у піску ... —

все застигло у жахливому стоп-кадрі. Трагедія обернулася на користь архео-

логії, відкривши перспективи для відтворення повсякденного життя. Ці роз-

копки справили великий вплив на німецького вченого І. І. Вінкельмана

(1717—1768), спонукавши його до написання "Історії стародавніх мистецтв",

завдяки якій він зажив слави "батька археології". І все ж то була лише віха у

процесі становлення археології, зокрема одного з її підрозділів — класичної

(античної) археології.

Археологічна періодизація. XIX ст. називають добою великих археологічних

відкриттів. їй передував похід Наполеона 1798 р. до Єгипту. Укомплектована

не лише вояками, а й ученими, експедиція Наполеона відкрила Європі Старо-

давній Єгипет. Давня історія прокидалася від тисячолітнього сну не лише в

Єгипті. У 1849 р. англієць Г. Лейярд розпочав розкопки Куюнджицького па-

горба в Іраку, який приховував останню столицю Ассирії Ніневію; у 1846—

1864 pp. І. Рамзауер розкопав більшу частину Гальштатського могильника в

Австрії, за яким пізніше назвали цілу історичну добу в Європі; у 1854—1858 pp.

Φ. Келлер дослідив поселення Ла Тен на палях на Невшательському озері в

Швейцарії, назва якого стала епонімною для позначення наступної за Гальш-

татом доби; 1861 р. за наказом Наполеона III у Франції розпочали розкопки

Алезії і Бібракте — кельтських міст (оппідумів), відомих за записками Цезаря,

який підкорив кельтів; 1868 р. відкрито печерний живопис — печеру Альтаміра

в Іспанії; того ж року Г. Шліман вирушає на пошуки гомерівської Трої, яку

він таки відшукав (хоча й неправильно ідентифікував у численних нашаруван-

нях), а потім дослідник опинився в "золотопишних" Мікенах і "міцностінно-

му" Тірінфі; з 1880 р. розкопки в Єгипті започаткував англійський учений

У. Ф. Петрі. На черзі були легендарний Вавилон, загадкові хети, Кносс...

Ці блискучі відкриття дещо затьмарюють зовсім іншу роботу, так би мови-

ти, внутрішнього характеру, спрямовану на осмислення старожитностеи як

певної системи, що відбиває послідовність історичного розвою людства. Хрис-

тияна Юргенсена Томсена (1788—1865) спонукали до цього службові обов'яз-

ки. 1818 p., реорганізовуючи експозицію Копенгагенського музею, він зіткнув-

ся з проблемою організації здебільшого погано документованого матеріалу.

Логічний поділ його за матеріалом — кам'яні, бронзові, залізні вироби — ус-

кладнювався наявністю змішаних комплексів (скажімо, з однієї могили), що

поєднували речі кам'яні та бронзові, бронзові й залізні. Зіставлення речей зі

змішаних комплексів, аналіз варіантів сумісних знахідок різних речей дало

можливість X. Томсену виділити найдавніші кам'яні вироби й пізніші, які були

в ужитку за доби панування металевих. Так само, як бронзові речі свого часу

потіснили кам'яні, їх згодом потіснили залізні. Відтак речі були розподілені у

трьох залах — кам'яного, бронзового і залізного віків. Так народилася систе-

ма трьох віків, викладена X. Томсеном у 1836 р. в його Путівнику по музею.

Прозріння Лукреція Кара набуло наукового обгрунтування, а археологія

дістала інструмент для упорядкування матеріалу в часі. Цей момент фіксує

першу важливу віху в народженні науки археології.

Водночас у системі трьох віків немовби містився натяк на протяжність

людської історії, що виходила за межі відведеного їй церквою часу — десь

6—7 тис. років. Цей натяк став реальністю завдяки спостережливості фран-

цузького палеонтолога Жака Буше де Перта (1788—1868). Мандруючи у

1830-х роках берегами Сомми у пошуках скам'янілих решток тварин для ство-

рення стратиграфічної колонки найдавніших відкладень, він звернув увагу і на

крем'яні вироби й почав їх збирати разом із палеонтологічними та геологічни-

ми зразками. Щось наштовхнуло дослідника на думку розподілити їх за гео-

логічними (читай — хронологічними) нашаруваннями. Наслідок був неспо-

Тема 1

ВСТУП ДО

археології

Тема 1

діваним — крем'яні вироби змінювалися у часі, тобто відбивали еволюцію

технології.

Так було відкрито кам'яну добу Франції і фактично доведено її "допотоп-

ний" вік. Адже коли Буше де Перт блукав берегами Сомми, англійський вче-

ний Чарльз Лайєлль видав "Основи геології". Ця книга справила неабиякий

вплив на сусіда і товариша Ч. Лайєлля — творця еволюційної теорії Чарльза

Дарвіна. Геологія давала можливість датувати кам'яну добу Франції набагато

давнішим часом. А вже 1865 р. англійський археолог Дж. Лєббок запропону-

вав поділити кам'яну добу на два періоди: палеоліт (давня кам'яна доба, період

оббитих знарядь) і неоліт (нова кам'яна доба, період шліфованих знарядь).

Надалі, орієнтуючись на технологію виготовлення кам'яних знарядь (шляхом

оббивання, розколювання, ретушування), французький археолог Габріель де

Мортільє (1821 — 1898) поділив палеоліт Франції на кілька періодів, позначив-

ши кожен із них назвою певного місцезнаходження: шель, ашель, мустьє, со-

лютре, мадлен, тарденуаз (1883). Тоді ж Е. П'єт у Південній Франції виділив

азільські пам'ятки. їх і тарденуаз об'єднувала схожість індустрії — дрібні

крем'яні вироби (мікроліти). Це, а також їхня стратиграфічна позиція (заляга-

ли у нашаруваннях над мадленом) стали підґрунтям для виділення мезоліту

(середньої кам'яної доби).

Хоча згодом з'ясувалося, що декотрі з виділених Г. Мортільє підрозділів

палеоліту відбивали локальні, а не хронологічні особливості пам'яток, загаль-

на періодизація пам'яток кам'яної доби була вибудувана. З виділенням у

1870-х роках італійськими і угорськими дослідниками перехідного періоду між

кам'яною і бронзовою добою — енеоліту — археологічна періодизація набула

завершеного вигляду. У XX ст. її доповнено найдавнішими палеолітичними

пам'ятками, відкритими лише в Африці. Ця схема лежить в основі сучасної

періодизації старожитностей України.

Археологічна періодизація стародавньої історії