Залізняк Л.Л. Археологія України

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ III

ДОБА РАННЬОГО ЗАЛІЗА

Р. Гіршман навіть припускав, що це могла бути могила скіфського царя Мадія,

хоча обставини знахідки остаточно не з'ясовані.

Водночас пошуки велися й у інших напрямах — далі на схід, де фігуратив-

не мистецтво мало глибокі корені і знайшло вираз в оленних каменях, поши-

Puс. 7. Поховання вельможної скіф'янки. Мелітопольський курган

(за О. І. Тереножкіним і Б. М. Мозолевським)

Тема 14

Скіфи

рених у Центральній Азії та Південному Сибіру. Тут принципове значення ма-

ло відкриття М. П. Грязновим грандіозного царського кургану Аржан у Туві.

У комплексі знахідок дощенту пограбованої усипальниці архаїчні речі чорно-

горівського зразка (вудила, псалії) поєднувалися з речами, виконаними у

скіфському звіриному стилі. Це, зокрема, чудова велика бронзова бляха від

щита у вигляді хижака, що згорнувся калачиком, навершя з фігурками гірсько-

го барана та ін. Дата спорудження кургану — рубіж IX—VIII ст. до н. є. (за

Л. С Марсадоловим) — визначила пріоритет цього регіону у розв'язанні проб-

леми походження скіфського звіриного стилю, зокрема деяких його образів.

Приблизно цим же часом датують і зразки скіфського звіриного стилю, вияв-

лені у кочівницьких похованнях Північного Китаю (А. А. Ковальов). Там же

знаходять прототипи й інших речей, зокрема шоломів (А. Ю. Алексеев). З

Центральною Азією пов'язують походження кам'яних стел, мечів, люстерок з

ручкою-вушком на звороті, навершів, казанів, деяких рис поховального обря-

ду. Це не виключає того, що в формуванні скіфської культури певну роль мог-

ли відігравати й передньоазійські походи. Авторитетний скіфолог і знавець

військової справи Є. В. Черненко обстоює передньоазійське походження

скіфського захисного обладунку. Слід вказати також на вплив кавказьких на-

родів, що здавна славилися майстрами-металургами. Так, деякі дослідники

схильні пов'язувати скіфський акінак з мечами кабардино-п'ятигорського ти-

пу кіммерійського часу.

Таким чином, автохтонна гіпотеза походження скіфів утрачає прихиль-

ників, а їхню появу у Північному Причорномор'ї пов'язують із новою хвилею

азійських кочовиків. Скіфську культуру оцінюють як сплав різних компо-

нентів — привнесених, головним чином, з глибин Азії та частково місцевих,

злиття яких відбувалося за умов передньоазійських походів, що були каталіза-

тором цього процесу.

Поховальні пам'ятки. Усе розмаїття скіфської культури наочно постало

завдяки розкопкам курганів. Поховання розподіляються у часі нерівномірно.

На архаїчний час припадає 200—300 поховань, на IV ст. — тисячі. Вони демон-

струють значне соціальне та майнове розшарування скіфського суспільства.

Більшість поховань рядових общинників архаїчної пори впущено в давні

кургани і здійснено у невеликих ямах, перекритих деревом (рис. 6). Інвентар

їх доволі скромний — стріли, деталі сагайдака та кінської вуздечки, зрідка —

ліпний горщик, точило, люстерко тощо, а також — жертовна їжа (кістки худо-

би, поруч залізний ножик). Водночас скіфи розпочинають і власне курганне

будівництво. Насипами відмічено поховання верхівки. Такі могили вирізня-

ються розмірами та облаштуванням і нерідко відмічені кам'яною стелою: прос-

торі ями, перекриті чи облицьовані деревом або камінням, зведені на поверхні

дерев'яні гробниці. Високий соціальний ранг похованих засвідчує й супровід,

зокрема золоті та імпортні речі. Одне з найбагатших поховань першої полови-

ни VII ст. до н. є. виявлено в 1763 p. y Мельгуновському (або Литому) кургані

на Кіровоградщині.

Зміна поховального обряду простежується з V ст., коли набувають поши-

рення підбої та катакомби. Абсолютну більшість поховань IV ст. до н. є. здій-

снено саме в них. Така могила складається із двох частин: вхідної ями та похо-

вальної камери, влаштованої збоку. Невеличку нішу, вириту у поздовжній

233

ДОБА РАННЬОГО ЗАЛІЗА

стінці вхідної ями й розташовану паралельно їй, називають підбоєм. Камери

катакомб розміщені під землею і з'єднані з вхідною ямою вузьким лазом або

коридором-дромосом. Обрядженого небіжчика клали випростано, головою у

більшості випадків на захід, поруч клали їжу та різні речі: у чоловічі похован-

ня — переважно зброю, у жіночі — прикраси, прясельця, люстерка. Вхід до ка-

мери закривали заслоном із дерева чи каменів.

Розквіт курганного будівництва припадає на IV ст. до н. е., коли було зве-

дено тисячі курганів. Нерідко вони утворюють великі могильники. Насипи

різняться розміром — від ледь помітних сьогодні до колосальних споруд, що

сягають 20 м заввишки. Будівництво їх провадилося за певними канонами й

було спрямоване на збереження

цих святинь. У той час були спо-

руджені найграндіозніші за всю

історію курганного будівництва у

степу кургани — над похованнями

скіфських царів та аристократії.

Сконцентровані вони в пониззі

Дніпра. Поховання здійснено у

глибоких (до 15 м) просторих по-

коях складної конструкції — з

нішами для поховання основних

осіб та супроводу, розміщення по-

ховальних дарів (рис. 7). Небіжчи-

ка клали у пишному вбранні, роз-

шитому золотими платівками, та в

дорогих прикрасах, поруч, а також

у спеціальних приміщеннях, клали різні речі, ховали слуг і коней. Попри не-

щадне пограбування могил, у них виявлено чимало шедеврів. Це, насамперед,

срібна з позолотою амфора з кургану Чортомлик; золотий гребінець, увінча-

ний скульптурною сценою битви скіфів, з кургану Солоха; витончені речі, зок-

рема прекрасні золоті й срібні вуздечні набори, з кургану Огуз; пектораль із

Товстої Могили; чаша і кубок із зображенням скіфів із Гайманової могили

(рис. 8) та Куль-Оби; чудові речі з Братолюбівського кургану та ін.

Скіфський звіриний стиль

Найяскравішою рисою скіфської культури є звіриний стиль. Його виник-

нення, мабуть, пов'язане з самою природою кочового суспільства, яке завдя-

ки мобільності та войовничості набуло певних переваг над осілими народами,

певної свободи у виборі життєвого простору. Це висунуло на перший план мо-

гутніх ватажків, військову аристократію, яка мала закріпити своє лідерство у

знаковій системі. Образ звіра найкраще відповідав духові цього середовища,

тому й набув поширення передусім в оздобленні обладунку воїна та коня, а та-

кож ритуальних і престижних речей.

234

Тема 14

Скіфи

Техніка творення зооморфних образів різнилася залежно від матеріалу, з

якого виготовлялися ті чи інші речі, і їхнього призначення. Більшість золотих

виробів використовувалася для оздоблення парадної зброї, одягу, чаш, тобто

призначалася для розміщення на площині. Тому зображення тварин витисне-

но із листового золота. Деякі речі, а також окремі деталі із золота виготовля-

ли у вигляді фігурок тварин чи їхніх частин шляхом литва, тому вони мають

вигляд скульптурок чи високого рельєфу. Всеосяжність зооморфізації, особли-

во за архаїчного часу, зумовила втілення образів тварин і в інших матеріалах:

бронзі, кістці, залізі, можливо, навіть дереві. Більшість таких виробів мали

утилітарну функцію. Вони демонструють дивовижну єдність форми (функції)

речі з образом тварини. Вирізавши голівку на одному кінці й копитце на іншо-

му, псалій перетворювали у стилізовану фігурку тварини; круглу бляху виго-

товляли у вигляді згорненого калачиком хижака; залізний бубонець із закру-

ченим угорі кінцем ставав голівкою хижого птаха.

Репертуар зображень містить, насамперед, образи хижаків (пантера, лев,

рись, барс, орел, вовк, а також дикий кабан). У них виразно простежується ба-

жання посилити функцію речей: додати воїнові та його вірному товаришеві

коневі сили, спритності, наснаги до перемоги, навіть агресивності. Звідси й

акцентація уваги на певних органах: велике вирячкувате око, гарячі роздуті

ніздрі, непропорційно великий хижий дзьоб, вишкірені зуби. Цей прийом

вилився в передачу образу через його прикметну рису, тобто в заміну цілого

частиною: могутнім дзьобом чи кігтем, лапою, крилом, голівкою або прото-

мою. Акцентація уваги на певних рисах (органах) призвела до передачі їх зно-

ву ж таки звіриними образами. Кігті пантери з Келермесу виконано у вигляді

стилізованих фігурок пантери у позі калачиком, низку їх розміщено й на

хвості. Цей прийом дістав назву "зооморфного перевтілення". На деяких ви-

робах поєднання різних образів, плавне перетікання одного в інший, їхня

мінливість і загадковість утворюють таке плутане мереживо, що недосвідчене

око може сприйняти його як загадковий візерунок. Поєднання різних образів —

завершених чи у вигляді знака-органу (риси) — нагадує закодований у шараді

текст. Особливо це притаманне звіриному стилю архаїчної пори.

Водночас були поширені й образи "мирних" тварин — травоїдних (олень,

козел, баран, кінь), а також риб і водоплавних птахів. їхні зображення доволі

реалістичні, хоча й не позбавлені гіперболізації деяких рис та мотиву зооморф-

ного перевтілення (гіллясті роги оленя уздовж усього тулуба закінчуються

стилізованими голівками птахів). Третю групу становлять синкретичні образи.

Загалом зображення тварин постають неначе виокремленими із навколишньо-

го світу, і це враження інколи навіть підкреслюється розмежувальними лініями.

Сюжетні композиції поширюються з V ст. до н. є. і передають сцени напа-

ду хижаків на травоїдних, шматування. У ролі хижаків нерідко виступають

фантастичні крилаті істоти — грифони — з тулубом кошака й орлиною голо-

вою на довгій з гребенем шиї. На центральній сцені нижнього ярусу пекторалі

такі чудовиська шматують коней, на бокових — лев і пантера накинулися на

оленя і кабана. "Поле битви" та постаті тварин облямовано овами, поміж

звірами інколи вклинюється розетка. Таким чином, звіриний стиль допов-

нюється рослинним, який особливо пишно розквітає у IV ст. до н. є. Настає

"золота ера" звіриного стилю, золоті вироби витісняють кістяні й бронзові.

235

ДОБА РАННЬОГО ЗАЛІЗА

Рис. 9.

(за

В.

Скіфська стела,

Тернівка

Ю. Мурзіним)

Проте лишилася одна сфера, куди золото не

проникло. Це — бронзові або залізні навершя,

пов'язані, очевидно, з парадними та поховальними

кортежами, штандартами. Вони являють собою ме-

талевий штир чи трубку, увінчані повним або част-

ковим зображенням звіра, птаха, дерева чи антро-

поморфа. Інколи зображення розміщено на куляс-

тому ажурному "постаменті" з кульками всередині,

що нагадує брязкальця. Мелодійно звучать і навер-

шя з підвішеними маленькими дзвониками.

У V ст. до н. є. набувають поширення й антро-

поморфні зображення (рис. 9). їх представлено як

повними, так і частковими фігурами. Особливо по-

пулярними були нашивні бляшки із зображенням

голови людей різного віку, статі й навіть раси —

анфас чи профіль, з різними зачісками та головни-

ми уборами. Повні фігури представлено як окреми-

ми зображеннями, так і груповими — сюжетними.

На тлі усталених образів та сюжетів трапляються

оригінальні композиції. Усі ці зміни демонструють

еллінізацію скіфського мистецтва, як і втілення

грецьких міфологічних тем на речах, призначених

для скіфів (голівки Горгони, танцюючі менади, сю-

жети троянського циклу).

Хоча ми вживаємо слово "оздоблення", значення

різних образів не обмежувалося естетичною функ-

цією. Поява фігуративних зображень відбиває нове

бачення світу, нову ідеологію. Тому зміст їх можна

осягнути лише в контексті міфотворчості скіфів, що

стосувалася двох основних моментів: їхнього поход-

ження і сонму божеств — творців та охоронців

світу, покровителів усього живого, стражів порядку.

Релігія

Основою релігії є віра у надприродні сили — таємні й могутні, що прав-

лять світом. На підтримку зв'язку із ними спрямовано певні дії, що являють

собою обрядову сторону релігії. Усвідомлення себе часткою Космосу перетво-

рювало кожну дію на ритуал, закріплений у звичаях. їх виконання здійснюва-

лося, можна сказати, автоматично. Водночас цей глобальний зв'язок мав

підтримуватися також спеціальними у тому числі й колективними діями. Такі

ритуали здійснювалися за певним сценарієм і з участю посередників, здатних

долати різні світи і транслювати волю та накази сил, що правлять світом.

Обидві ці сторони, хоча й не повною мірою, знайшли відображення в писем-

них та археологічних джерелах.

Тема 14

За Геродотом (IV, 59), скіфський пантеон включав сім верховних божеств,

значущість яких підкреслювалася послідовністю переліку, а функції — парале-

лями з грецькими божествами. Найбільше скіфи шанували Табіті (Гестію),

потім Папая (Зевса) та його дружину Апі (Гею), після них — Гойтосіра (Апол-

лона), Аргімпасу (Афродіту Небесну), Геракла й Арея, а царські скіфи — ще й

Фагімасада (Посейдона). Папай-Зевс і Геракл, а також Апі (у вигляді діви-змії)

фігурують і в етногонічних легендах на сюжет про трьох братів. Можливо,

іншим іменем Апі було Ора — так звали матір Колаксая, за В. Флаком (Арго-

навтика, VI, 48—68). Антропоморфні зображення трактують як своєрідну

ілюстрацію скіфського пантеону та етногенетичних міфів (Б. М. Граков,

С. С. Безсонова, Д. С. Раєвський та ін.).

Обрядова сторона вірувань відображена Геродотом в описі поховального

ритуалу (IV, 71—73), охорони і щорічного свята на честь золотих священних

дарунків (IV, 5—7), військових звичаїв тощо. Головна їхня сутність зводилася

до принесення жертв, насамперед, худоби. Серед служителів культу згадують-

ся віщуни, які ворожили на вербовій лозі, та енареї (євнухи), "інструментом"

яких були смужки липової кори (IV, 67—69).

Своєрідність скіфського пантеону полягає в тому, що його очолювало

жіноче божество — богиня вогню Табіті. її верховне місце підкреслювалося

метафорою "цариця скіфів" (IV, 127), а причетність до священного царського

вогнища тим, що клятва богами царського вогнища ("царськими Гестіями")

вважалася найбільш значущою, а її порушення могло викликати хворобу царя.

Зображення Табіті зазвичай убачають у такому сюжеті: жінка на троні з люс-

терком у руці, перед нею стоїть чоловік.

Божественна пара Папай і Апі втілює ідею союзу неба і землі. Папая —

бога неба і прабатька скіфів — зображено на наверші з Лисої Гори у вигляді

світового дерева, стовбур якого зливається з фігурою бога-творця. Його

дружина Апі завдяки своєму імені (з давньоіранського — вода) асоціюється

із вологою землею. Виходячи з етногонічних легенд, вона постає як напівдіва-

напівзмія. Цей образ передано в скіфській іконографії у вигляді жінки, ту-

луб якої закінчується пишними закрученими вгору пагонами, зміями чи

драконами.

Гойтосір, як і Аполлон та авестійський Мітра, — божество Сонця і світла,

охоронець худоби, а отже стрілець і переможець чудовиськ. Натомість

Аргімпаса за аналогією з Афродітою Небесною та її близькосхідними аналога-

ми постає як богиня родючості, Володарка звірів, покровителька дикої приро-

ди. Образ її можна розпізнати в зображеннях богині в оточенні звірів.

Жорстоким богом війни постає Арей, символом якого був меч. Лише йому

зводили святилища та приносили в жертву не тільки худобу, а й людей — із

числа полонених (Геродот, IV, 62). Відчутним є також культ військової звитя-

ги (IV, 64—66), яку всіляко заохочували: лише доблесним воїнам цар виділяв

частку здобичі, а номарх щороку пригощав їх вином. Першу перемогу над

ворогом відзначали, п'ючи його кров, а подвиги підкреслювали атрибутами зі

шкіри вбитих ворогів та чашами з черепів. Угоду про дружбу (звичай побратим-

ства) скріплювали питтям вина, змішаного з кров'ю учасників церемонії, куди

занурювали зброю. Цю сцену зображено, на золотих бляшках.

237

Хоча Геродот обмежує скіфський пантеон антропоморфними божествами,

не виключено, що вони мали й зооморфні інкарнації. Виходячи з популяр-

ності зооморфних образів, Р. Гіршман висунув припущення про "теріоморф-

ну концепцію світу" у скіфів. Справді, в наборі образів, їхньому розташуванні

на виробах є натяк на те, що різні сфери буття — реального (природні й

соціальні явища) та міфічного — асоціювалися з певними тваринами. В індо-

іранській традиції їм приписували здатність долати різні світи, завдяки чому

вони виступали помічниками шамана (а скіфську релігію відносять саме до

цього зразка), їх приносили в жертву всім богам. Суттєва роль відводилася їм

і в поховальних обрядах. Оскільки перехід у небуття сприймався як мандрівка

у потойбічний світ, тварини виконували роль поводиря і, перетинаючи різні

сфери, підтримували єдність світу. Його одвічна суперечність (дихотомія жит-

тя/смерть), можливо, знайшла відображення у сценах шматування, які, ймо-

вірно, являють собою метафоричне зображення смерті. Долання її здійснюва-

лося долученням до світу пращурів, уособленням якого виступав, мабуть,

Колаксай — перший володар священних дарів, на честь яких щорічно влаш-

товували свято, він же — перший цар, ім'я якого означало Сонце-цар.

Таким чином, не маючи писемності, скіфи вдалися до зоо- й антропоморф-

них кодів для "запису" уявлень про Всесвіт і своє місце в ньому. Цю самобут-

ність світовідчуття, притаманну скіфській культурі, чудово виразила Л. Костенко:

Нема письмен — є дивне сяйво казки.

Лук золотий натягує стрілець.

Летить грифон. І золоті підпаски

Надвечір доять золотих овець.

Скіфія і хлібороби лісостепової

та лісової смуг

правжній залізний вік у лісостеповій смузі України настає за скіфського

часу, коли повною мірою почав реалізуватися потенціал, закладений

переходом до нової доби. На значних просторах — від Дністра до Дону —

поширюється однотипна культура, що почасти було спричинено демогра-

фічним чинником. З'являються гігантські городища, великі курганні могиль-

ники. Цей злет, хоча він не був тривалим, припадає на другу половину VII—

VI ст. до н. е., коли інтереси скіфів ще були прикутими до Передньої Азії, а

на півдні нашої країни розгорнули кипучу діяльність елліни. Вже перші при-

бульці встановили контакти з місцевим населенням, у VI ст. вони значно ак-

тивізуються. Яскравим свідченням цього є знахідка у заплаві р. Супою побли-

зу с Піщане човна з 15 античними бронзовими посудинами.

238

Тема 15

Скіфія і хлібороби лісостепової та лісової смуг

Особливо тісними були зв'язки між еллінами і населенням Правобережної

України — Наддніпрянщини та Надбужанщини. Березань, а потім і Ольвія

стали не просто торговельними партнерами хліборобів, а й поєднувальною

ланкою із середземноморським світом. То був золотий вік для лісостепового

населення. Проте він швидко скінчився. Фатальною обставиною у стосунках

греків із хліборобами була наявність степового коридору, що розділяв їх. 1 цим

скористалися скіфи. Зайнявши його, степовики не лише перебрали на себе

контроль за торгівлею, а й почали тиснути на хліборобів, змушуючи їх збіль-

шувати обсяги торгівлі, щоб забезпечити себе ремісничою продукцією.

В. Ю. Музін вважає, що саме на цьому грунті почалося зрощення кочовиків та

осілого населення в один організм, який Геродот назвав Скіфією. Спроби

хліборобів чинити опір цьому безцеремонному втручанню у їхнє життя

виявилися безуспішними, і в IV ст. до н. є. їхня квітуча культура згасає.

Матеріалізована у різних проявах культура цього населення не має звично-

го кореляту у вигляді археологічної культури. В літературі воно фігурує як

хлібороби лісостепової смуги скіфського часу. Йдеться не лише про інший спосіб

життя, а й іншу — не іранську — етномовну його належність.

Пам'ятки

Городища. Зухвалість кочовиків добре відчули на собі ще хлібороби чор-

ноліського часу, які почали зводити укріплені городища. За скіфського часу

цей процес набуває безпрецедентних масштабів. Сотні й тисячі гектарів обне-

сено глибокими ровами і високими валами. Якщо нині висота валів чорно-

ліських городищ сягає близько 3 м, то скіфських — 10 м. Система укріплень

потужна і добре продумана. Кожне слабке з погляду рельєфу місце та в'їзд на

городище зазвичай укріплювали додатковими лініями валів і ровів. Схили

робили стрімкішими, підрізаючи їх (ескарпування).

Городища включають цитадель (одну чи декілька), розташовану у найви-

щому місці й захищену додатковими укріпленнями, та примикаючі обшири

(напільна частина). Заселеною була зазвичай цитадель. Така структура горо-

дищ забезпечувала захист населення навколишніх селищ разом із худобою і да-

вала можливість за умов облоги певний час підтримувати автономне існування.

Одним із найбільш ранніх у Середній Наддніпрянщині є Трахтемирівське

городище, зведене у середині VII ст. до н. є. на стрімких кручах Дніпра на-

впроти м. Переяслава-Хмельницького. Його загальна площа — 500 га, цита-

делі — 14 га. Дослідник Трахтемирова Г. Т. Ковпаненко вважає, що життя тут

вирувало майже 150 років, а в VI ст. мешканці зненацька полишили його. Час

зведення більшості городищ припадає на кінець VII—VI ст. до н. є. Серед

найбільших городищ — Велике Ходосівське (2 тис. га) на Київщині та Мотро-

нинське (220 га) у Потясминні. У верхів'ях Південного Бугу ровесником Трах-

темирівського городища, а, можливо, й дещо ранішим, є Немирівське (ПО га),

у Посуллі — Басівське (близько 100 га). Та найграндіознішим є Більське горо-

дище понад Ворсклою — 4 тис. га (рис. 10). Житлово-господарчі комплекси

Розділ III

ДОБА РАННЬОГО ЗАЛІЗА

240

Тема 15

Скіфія і хлібороби лісостепової та лісової смуг

концентруються тут переважно в межах трьох внутрішніх укріплень: Східного,

Західного і Куземинського городищ. Дослідник Більського городища

Б. А. Шрамко розглядає його як центр будіно-гелонської спільноти — м. Гелон

Геродота (IV, 108).

Є всі підстави стверджувати, що гігантські городища виконували роль

своєрідних "столиць" регіонів. їхня міць спиралася на весь людський потен-

ціал, розпорошений по менших городищах та селищах.

Могильники. Ще однією прикметною рисою цього часу є виникнення вели-

ких могильників, до складу яких входили й монументальні насипи — заввиш-

ки майже 10 м, а в Посуллі — близько 20 м. Зазвичай вони об'єднують кілька

десятків насипів, проте є й значно більші. Один із найбільших могильників

(близько 1 тис. насипів) міститься поблизу Більського городища в урочищі

Скоробор, дещо менший — поблизу городища Велика Гомольша на Сіверсько-

му Дінці (700 насипів). Великі могильники є в околицях Басівського городи-

ща, Люботинського, Караван тощо. Відомі й фунтові могильники.

Поховальний обряд був доволі строкатим. В улаштуванні могил широко

застосовували дерево. Найпростішою поховальною спорудою була яма, пере-

крита деревом, що спиралося на край могили, а інколи — й на опорні стовпи.

Іншим різновидом є склепи — ями із дромосом у вигляді бокового похилого

входу-спуску. Ями і склепи нерідко облицьовували деревом або влаштовували

у них зруб. Небіжчиків клали у випростаному, рідше скорченому стані на

дерев'яний настил, кору, траву, зрідка у гробовища. Переважає західна орієн-

тація. Ховали небіжчиків також у дерев'яних склепах, зведених на поверхні.

Інколи їх перекривали шатроподібними конструкціями. Після завершення по-

хорону їх підпалювали й починали зводити насип. Вогонь відігравав важливу

роль у поховальному ритуалі, і сліди його дії часто помітні в могилах. Зрідка

трапляються справжні кремації — небіжчиків спалювали, а прах зсипали в

могилу чи, рідше, в урну.

Поховальний обряд лісостепового населення постає доволі самобутнім, хо-

ча й має деякі спільні риси зі скіфським. Продовжуючи традиції попередньо-

го часу, він, на відміну від поховальних традицій кочовиків (поширення

підбоїв і катакомб), не зазнав суттєвих змін. Щоправда, з V ст. до н. є. похо-

вальний обряд хліборобів спрощується: зменшуються розміри могил та асор-

тимент супроводу, переважають могили у вигляді ям, перекритих деревом.

Масштабні спалення замінюють розведенням невеличкого вогнища на пере-

критті, поміщенням у могилу деревних вуглинок, шматочків крейди та фарби.

Матеріальна культура

Культура скіфів справила великий вплив на лісостепове населення. Зброя,

оснащення коня, речі у звіриному стилі були спільними для обох світів. Біль-

ше того, саме у хліборобському середовищі скіфська культура доби архаїки

Рис. 10. Більське городище. План та реконструкція укріплень (за Б. А. Шрамком)

241