Зотов В.М., Клімачова А.В., Таран В.О. Українська та зарубіжна культура. Словник культурологічних термінів

Подождите немного. Документ загружается.

Сс

221

ним із панівних напрямків європейського мистецтва. Найбільш

відомим представником С. є художник С. Далі.

[Эстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А. Беляева и др. — М.:

Политиздат, 1989. — С. 339] Клімачова А. В.

СЯДРИСТИЙ Микола (1937) — майстер мікромініатюри.

Народився на Харківщині. Закінчив Харківське художнє училище

та Харківський сільськогосподарський інститут. Створив худож-

ні технічні мікромініатюри: портрети-барельєфи, вирізані на ви-

шневих і тернових кісточках, найменші у світі книги («Кобзар»

Т. Шевченка, розмір 0,6 кв. мм, 12 сторінок), вироби з золота

(фрегат «Пам’яті О. Гріна», 337 деталей, довжина 3,5 мм), наймі-

ніатюрніший у світі діючий синхронний електромотор (у 200 ра-

зів менший за макове зерно). Автор посібників: «Чи важко підку-

вати блоху», «Таємниці мікротехніки». Роботи художника

демонструвались у багатьох містах світу (Варшава, Будапешт,

Мехіко, Монреаль, Париж, Осака, Токіо та ін.). Виставка творів

розташована в будинку колишньої бібліотеки настоятеля Києво-

Печерської лаври Флавіана (Київ).

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /

Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 396]

Зотов В. М.

Тт

ТАВРИ — плем’я невідомого походження, яке в 1-му тис. до

н. е. заселяло гірську й підгірську частини Криму. Займалися хлі-

боробством, скотарством і рибальством. Будували міста та з ус-

піхом відбивали напади ворогів, зокрема римлян. Коли сусідні з

ними північні скіфи під тиском сарматів змушені були відступи-

ти у Кримські гори, вони змішалися з Т. й увійшли в історію під

назвою тавроскифів. Т. дали також назву Кримському півостро-

ву, який тривалий час називався Тавридою, Таврікою або Тав-

рією.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /

Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 397] Зо-

тов В. М.

ТАТАРИ КРИМСЬКІ — нацменшина в Україні (станом на

1989 р. — 46 тис. 807 чол.). Назва пов’язана з монголо-

татарськими військами, які перший раз під проводом Субутуя і

Джебе напали на Київську Русь у 1223 р., перемігши в битві над

Калкою союзні русько-половецькі війська. У 1239—1240 рр. на-

пади татаро-монгольських військ на Русь повторилися з повним її

знищенням як держави. На кілька століть Київська Русь втратила

свою політичну незалежність. Під руїнами загинули неоціненні

скарби мистецтв, бібліотеки тощо. Після успішних походів тата-

ро-монгольських військ в Європу внук Чингізхана Батий засну-

вав на Волзі державу, що увійшла в історію під назвою «Золота

Орда».

Відвоювання слов’янських земель у Золотої Орди розпочав

литовський князь Ольгерд. Його спадкоємець Вітовт закріпив

кордони своєї держави на Ворсклі та Дніпрі й тим самим

включив території Київської Русі до складу Великого князівст-

ва Литовського. Розпад Золотої Орди в кінці XV ст. призвів до

222

Тт

223

утворення кількох татарських держав-ханств: Казанського, Ас-

траханського, Великої Орди та Кримського. Нова незалежна

держава — Кримський ханат, створений 1449 р. Хаджі-Гіреєм

(1426—1466), — охоплювала Кримський півострів, пониззя

Дніпра, Приазов’я і Прикубання. Ця держава під проводом ди-

настії Гіреїв проіснувала понад 300 років (до 1783 р.). Бувши

нерідко інструментом у руках сусідніх імперських держав (Ту-

реччини, Росії, Речі Посполитої), Кримський ханат і його но-

гайські васали завдавали дошкульних ударів українським

землям.

Проте взаємини Криму й України протягом історії не були

однозначними. Геополітичне становище цих держав зв’язувало

їх політичними та економічними інтересами. Так, у 1624 р.

Крим уклав союзний договір з гетьманом М. Дорошенком про-

ти Туреччини. Гетьман Б.Хмельницький перед повстанням

1648 р. уклав союз із Туреччиною та кримським ханом Іслам-

Гіреєм (1644—1654), і татарське військо відіграло важливу

роль у перемогах козаків над Польщею, зокрема під Корсунем

(1648) і Зборовом (1649). Разом із тим в інтереси кримської

політики не входила повна перемога козаччини й становлення

України як держави.

Під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Росія в Ка-

расу-базарі підписала «союз вічної дружби» з Кримським ханст-

вом (1772), а Туреччина — Кючук-Кайнарджійський мирний до-

говір (1774). Вони визнали незалежність Кримського ханства.

Але ця незалежність невдовзі завершилася ліквідацією й приєд-

нанням до Російської імперії.

Після лютневої революції 1917 р. в Росії татари почали бо-

ротьбу за культурну, згодом територіальну автономію, зреш-

тою — самостійність. Частково «татаризація» Криму відбува-

лася протягом 1920—1930-х років. Після того, як Крим був

звільнений від фашистських загарбників, влада несправедливо

звинуватила татар у співпраці з німцями, і їх примусово пере-

селили до Сибіру, в Казахстан та Узбекистан (1944). Кримську

Автономну РСР було ліквідовано й перетворено на Кримську

обл., яку приєднано до УРСР (1954). На початку 1990-х років,

коли автономію було відновлено, почалося масове повернення

татар на батьківщину.

На оборону прав татар виступали українські правозахисники

П. Григоренко, С. Караванський, В. Чорновіл та ін.

Тт

224

Життя кримських татар зображено у творах М. Коцюбинсько-

го (оповідання «Під мінаретами», нарис «В путах шайтана», ак-

варель «На камені»). Про напади турків і татар на Україну розпо-

відається в оповіданнях Марка Вовчка «Маруся», Б. Грінченка

«Олеся», Г. Гірняченка «Цвіт граната», О. Єфименка «Татарські

напади», в романі З. Тулуб «Людолови» та в ін.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /

Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 398] Зо-

тов В. М.

ТЕАТР (від грец. «місце, призначене для видовища», зго-

дом — «саме видовище») — вид мистецтва, що відображає життя

у сценічній дії; як і ін. види мистецтва, — засіб художнього пі-

знання дійсності; важлива ділянка культури кожного народу.

Український Т. бере початок з часів Київської Русі — з народних

обрядів та ігор. У XVII—XVIII ст. на Україні були розвинуті вер-

теп, шкільна драма. Перші професійні Т. створено в кінці

XVIII — на поч. XIX ст. в Харкові (за активною участю Г. Квіт-

ки-Основ’яненка), Києві та Одесі. У 1818 р. було створено Т. у

Полтаві. Один із його керівників — І.Котляревський (для цього

театру написав «Наталку Полтавку» і «Москаля-чарівника»),

провідний актор — М. Щепкін. Важливе значення для розвитку

українського театру мали естетичні погляди й творча діяльність

Т. Шевченка (п’єса «Назар Стодоля»). Урядові заборони грати

вистави українською мовою на багато років загальмували розви-

ток українського театру. Тільки в 1882 р. у Єлисаветграді

М. Кропивницький створив новий професійний український Т.,

до якого було залучено М. Садовського, М. Заньковецьку, П. Са-

ксаганського, І. Карпенка-Карого, М. Садовську та ін.

Перший стаціонарний український Т. створив у 1907 р. М. Са-

довський. У 20-х роках XX ст. професійні українські Т. були від-

криті в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові. Значний вне-

сок у сценічну культуру XX ст. зробили провідні українські

митці — Г. Юра, Л.Курбас, А. Бучма, М. Крушельницький,

Ю. Шумський, Н. Ужвій, Б. Ступка та ін.

[Эстетика: Словарь / Под общ. ред. А. А. Беляева и др. — М.:

Политиздат, 1989. — С. 346—347] Клімачова А. В.

ТИНЕЙДЖЕР — молода людина віком від 13 до 19 років,

підліток. У культурології цей термін використовується в ході ви-

вчення молодіжних субкультур.

Тт

225

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 381] Клімачова А. В.

ТОВСТА МОГИЛА — скіфський курган IV тис. до н.е. на

околиці м. Орджонікідзе Дніпропетровської обл. Досліди прово-

див археолог і поет Б. Мозолевський (1971 р). У похованні знай-

дено залишки дерев’яних коліс, зброю, посуд, понад 600 золотих

прикрас. Особливу художню та історичну цінність становить пе-

ктораль.

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /

Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 406] Зо-

тов В. М.

ТОЛКІЄНІСТИ — інтелектуальні неформальні обєднання

прихильників письменника-казкаря Д.Р. Толкієна, котрий описує

у книгах казкові країни, що населені добрими і злими персона-

жами. Групи Т. поширені в містах серед старшокласників і сту-

дентів. Є варіантом ескапізму.

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 382.]

ТОМАКІВСЬКА СІЧ — головне укріплення запорозьких ко-

заків на о. Томаківці (поблизу сучасного м. Марганець Дніпропе-

тровської обл.). Дехто з істориків вважає першою Запорозькою

Січчю. Заснована близько 1540 р. Після зруйнування її кримсь-

кими татарами в 1593 р. козаки заснували Базавлуцьку Січ.

[Голобуцький Володимир. Запорозьке козацтво. — К.: Вища

шк., 1994. — С. 124—125; Українське козацтво: Мала енцикло-

педія. — К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. — С. 482] Зо-

тов В. М.

ТОТЕМ (з мови індійців «його рід») — тварина, рослина,

предмет чи явище природи, які серед первісних племен (родів)

слугували об’єктом релігійного поклоніння; кожний рід носив

ім’я свого тотема. Термін уперше вжив англійський мандрівник

Дж. Лонг.

[Українська і зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під

заг. ред. Заблоцької К. В. — Донецьк: «Східний видавничий дім»,

2001. — С. 49—50] Таран В. О.

ТОТЕМІЗМ — одна з форм стародавніх релігійних вірувань

серед представників племен часів первіснородового ладу. Т. при-

Тт

226

таманна віра в тварину або рослину, яку давні люди вважали

предком роду, з якою пов’язували своє існування і добробут. То-

темові приписували надприродні властивості, йому поклонялися.

Т. набув значного поширення й існував у всіх народів. У Т. існу-

вала система заборон (табу) на вбивство та поїдання тотемічних

тварин.

Залишки Т. збереглися у світі фольклору. У багатьох казках

тварини мають надзвичайні здібності, вони часто втручаються в

життя людей, стають їй або другом, або ворогом.

[Українська і зарубіжна культура: Навчальний посібник / Під

заг. ред. Заблоцької К. В. — Донецьк: «Східний видавничий дім»,

2001. — С. 49—50] Таран В. О.

ТРАДИЦІЙНА КУЛЬТУРА — нединамічна культура, хара-

ктерною особливістю якої є те, що зміни, котрі в ній відбувають-

ся, здійснюються дуже повільно й відтак майже не фіксуються в

колективній свідомості носії цієї культури. Т.к. передається від

покоління до покоління шляхом неписемної й невербальної ко-

мунікації. В Україні залишки Т.к. притаманні культурі сільського

населення.

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 382] Клімачова А. В.

ТРАДИЦІЯ (від лат. «передача, розповідь») — звичаї, обря-

ди, норми поведінки, погляди, смаки і т. ін., що утворилися в ході

історичного розвитку суспільства й передаються (успадковують-

ся) від покоління до покоління. Саме завдяки Т. здійснюються

культурні зв’язки між поколіннями.

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 382] Клімачова А. В.

ТРАНСКУЛЬТУРАЦІЯ (від лат. «через») — процес і ре-

зультат добровільного чи насильного географічного переміщення

певного сталого типу культури в інші регіони світу, в яких стале

(розвинене) культурне середовище або повністю відсутнє, або не

може вчинити суттєвого опору культурі, що здійснює експансію.

Прикладами Т. є перенесення культури Європи (Старого Світу) у

Північну Америку; заселення європейцями Австралії й витіснен-

ня ними культури аборигенів; освоєння Сибіру й Півночі росія-

нами тощо. Наслідком Т. може бути як розквіт переселеної куль-

тури, так і її деградація або повна загибель.

Тт

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С.382] Таран В. О.

ТРИПІЛЬСЬКА КУЛЬТУРА — археологічна культура ран-

ніх землеробсько-скотарських племен південно-східної Європи,

пам’ятки якої в кінці ХІХ ст. вперше відкрив В.Хвойка між Киє-

вом та селами Халеп’я і Трипілля. Виникла раніше від єгипетсь-

кої та шумерської цивілізацій. В Україні поширена на Правобе-

режжі й частково — на Лівобережжі між Бугом і Дністром.

Розрізняють три етапи цієї культури: ранній (3500—3000 ро-

ків до н.е.), середній (3000—2000 років до н.е.), пізній (2000—

1700 років до н.е.). Трипільці займалися мисливством, рибаль-

ством та збиранням дикорослих рослин. Це перша на планеті

цивілізація, яка дала людству технологію виробництва хліба.

Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, можливо, горох.

Зерно молотили на кам’яних ручних зернотерках. Поселення

складалися з великих глинобитних будинків, розташованих по

колу, що забезпечувало кругову оборону.

Із Тр.к. пов’язують перше на південному сході Європи ви-

користання металу — саморобної міді, з якої виготовляли зна-

ряддя (шило, рибальські гачки), зброю (кинджали, сокири),

прикраси (шпильки, каблучки). Для свердління отвору трипі-

льці застосовували лучковий дріль з крем’яним свердлом (цей

найдавніший пристрій, ймовірно, використовували й для видо-

бування вогню). Найповніше трипільське мистецтво представ-

лене гончарством. Це різної форми розписний посуд: миски,

глечики, макітри, жертовні посудини у вигляді тварин, керамі-

чні писанки, жіночі скульптурки, а також посудини, які нага-

дують українські горщики-близнята тощо. В орнаменті пере-

важали мотиви спіралі, меандру та ін. В українському гончар-

стві, вишивках, килимах, різьбленні, розписах збереглося чи-

мало типових елементів трипільського орнаментально-декора-

тивного мистецтва.

Дехто з учених (Ю. Канигін, З. Ткачук) висуває ідею «україн-

ського триполізму», «відчуття Трипілля» як споконвічної хлібо-

робської властивості української душі, як інстинкт землероба-

годувальника. Це явище розглядається поруч з єврейським сіоні-

змом та японським «фундіямізмом» і трактується як «підсвідоме

відчуття своєї Аратти, цієї хліборобської «Палестини» — в крові

українців, у їх мріях і думах».

Тт

228

За радянських часів офіційна історична наука не визнавала

трипільців предками українців, проте існує досить вагома систе-

ма доказів визначної ролі трипільської культури у формуванні

сучасного населення України (В. Хвойка, В. Щербаківський,

Ю. Липа, Є. Маланюк, С. Мандебура, Ю. Шилов та ін.).

Про Трипілля як прадавню українську землю Д.Гуменна напи-

сала повість «Велике цабе».

[Енциклопедія українознавства для школярів і студентів /

Авт.-уклад. В. В. Оліфіренко, С. М. Оліфіренко, Т. В. Оліфіренко,

Л. В. Оліфіренко. — Донецьк: Сталкер, 1999. — С. 407]

Зотов В. М.

Уу

УКРАЇНА — топонім, що означає країну, де проживають

український та ін. етноси. На першу згадку про Україну натра-

пляємо в Київському літописі від 1187 р., в якому вказується

на глибокий сум народу з приводу загибелі князя Володимира

Глібовича у битві з половцями: «...и плакашалася по нем вси

переяславци... о нем же Украина много постона». У літописі

1189 р. Україною названа Галичина з Покуттям і Подніст-

ров’ям. У XII—XIII ст. назва «Україна» була поширена на Се-

редньому Подніпров’ї та в Південно-Західній Русі. Термін

«Україна» часто вживався і в литовських джерелах. З XVI ст.

цей термін набуває поширення у народних піснях і легендах

(«Зажурилась Україна», «Дума про Байду» та ін.). Після визво-

льної війни 1648—1654 рр. слово «Україна» поширюється на

всіх землях. Водночас паралельно використовуються тради-

ційні назви — «Русь», «Руська земля». Згодом з’являється ве-

ликодержавний термін «Малороссия», який насильно запрова-

джується протягом віків.

У мовознавців існує кілька пояснень походження назви

«Україна». Тривалий час панувала теорія про походження цієї

назви від слова «окраїна». Сучасні дослідники висувають інші

гіпотези. Так, М. Ткач, спираючись на відомі факти, що схід-

нослов’янські поселення поділялися на окремі землі, які нази-

валися країнами, або українами, зазначає, що слово «Україна»

семантично споріднене зі словами «сторона», «країна», «края-

ти». Б. Чепурко, погоджуючись з попередньою гіпотезою, до-

повнив її твердженням, що назва «Україна» походить від слова

«раїна» (рай), тобто має значення земного відображення раю

на землі. Однак найвірогіднішою й найпереконливішою слід

вважати версію, яка пов’язує назву «Україна» зі словами край,

країна.

229

Тт

230

[Скляренко В. Звідки походить назва Україна? // Україна. —

1991. — № 1. — С. 20—39; Півторак Г. Походження українців,

росіян, білорусів та їхніх мов / Міфи і правда про трьох братів

слов’янських зі «спільної колиски». — К.: Видавничий центр

«Академія», 2001. — 152 с.] Таран В. О.

УТИЛІТАРНА КУЛЬТУРА — культура Нового часу, в якій

логіку осмислення будь-якого культурного явища визначав праг-

матизм, тобто про явище говорили насамперед з точки зору його

корисності, утилітарності, практичного застосування.

[Бобахо В. А., Левикова С. И. Культурология: Программа ба-

зового курса, хрестоматия, словарь терминов. — М.: ФАИР-

ПРЕСС, 2000. — С. 384] Клімачова А. В.