Зрезарцев М.П. Товарознавство непродовольчих товарів

Подождите немного. Документ загружается.

Якість взуття визначають переважно органолептично

(рис. 1.26) та з використанням елементарних вимірювальних при-

строїв. При вибірковому контролі якості взуття використовують

лабораторні методи випробувань.

Рис. 1.26. Прийоми огляду взуття

Дефекти взуття поділяють на групи:

Дефекти матеріалів при правильній організації виробництва

зустрічаються рідко. Можуть виявлятись в процесі виготовлення

взуття. Основні з них: вітдушистість шкіряних деталей верха,

осипання покриття, подряпини, плямистість, різна товщина пі-

дошви, поверхневі пошкодження тощо.

Дефекти складання заготовок виникають через неправильне

взаємне розташування деталей при їх закріпленні на швейних

машинах. Основні з них: неоднакова відстань між паралельними

строчками та строчок від краю деталі, забруднення деталей верха

підкладки тощо.

Дефекти формування заготовок найбільше впливають на

якість взуття. Основні з них: різна довжина носків, різна висота

берців і задників, зморшки на підкладці, різні форми (у парі взут-

тя) носків і задників тощо.

Дефекти операцій кріплення підошв і підборів. Основні з

них: скученість гвинтів, цвяхів і шпилек; непроходження гвинтів,

цвяхів і шпилек в устілку; відхилення ходової поверхні підбора

від горизонтальної площини тощо.

Дефекти викінчувальної обробки. Основні з них: непра-

вильна форма бокової поверхні підбора, пошкодження верха

взуття при шліфуванні бокової поверхні підошв і підборів,

необрізані кінці ниток, нечітке маркування розміру і повноти

тощо.

Дефекти упакування, транспортування та зберігання. Ос-

новні з них: механічні пошкодження, деформування взуття та йо-

го деталей, корозія металевих деталей тощо.

Для найбільш повного виявлення дефектів взуття при зовніш-

ньому огляді дотримуються певної послідовності.

Сортність взуття визначається вимогами зовнішнього вигляду

і відповідністю зразку — еталону. Не допускається такі критичні

дефекти:

— наскрізні пошкодження;

— розтріскування і відшарування покривної плівки;

— неправильне розташування (з’єднання) деталей;

— не приклеєна або порвана підкладка;

— виступаючі механічні кріпителі.

Допускаються обмежено такі дефекти:

— відхилення від вісі симетрії (3 мм);

— повторний шов (до 3 мм на повсякденному взутті та до

2 мм на модельному);

— відшарування декоративного ранта від бокової поверхні

взуття (до 1 мм);

— різна довжина і ширина деталей у парі (до 2 мм).

1.3.2. Гумове взуття

Гумове взуття класифікують за ознаками:

— За цільовими призначеннями — взуття побутового при-

значення; технічне взуття, яке використовують в якості спецодя-

гу та спортивне;

— За характером використання — взуття, яке одягають на

інше взуття; взуття яке надівають безпосередньо на ногу (на

шкарпетки, панчохи);

— Статі та віку споживання — чоловіче, жіноче, хлопчако-

ве, дівоче і дитяче;

— За видом — галоші, черевики, чоботи, чобітки, напівчобіт-

ки, туфлі, напівчеревики;

— За матеріалом верху — з цільногумовим верхом (галоші,

чуні, чоботи, чобітки, напівчобітки), з текстильним верхом (чере-

вики, напівботинки), з цільногумовим або текстильним верхом

(черевики, туфлі);

— За кольором матеріалу верху — чорні, кольорові;

— За висотоою підборів — з низькими, середніми і високими;

— За методом виробництва — клеєне, штамповане, формо-

ване, латексне;

— За фасоном — за формою носка, за конструктивними осо-

бливостями верха, за формою підбора тощо.

1.3.2.1. Загальна характеристика

і методи виготовлення гумового взуття

Гумове взуття повинне задовольняти такі основні вимоги:

— відповідати формі та розмірам ноги (якщо надівають безпо-

середньо на ногу), або певному виду взуття на яке його надівають;

— мати невелику вагу та гнучкість;

— захищати покриваєме взуття та ногу від вологи;

— мати тривалий період експлуатації та довго зберігати зов-

нішній вигляд, форму і розмір;

— не поглинати різні забруднення, які повинні легко змива-

тись водою;

— легко надівати на ногу або взуття та добре триматись на них;

— відповідати запитам споживачів і призначенню.

Гумове взуття складається з окремих деталей, з’єднаних між

собою і виготовляємих з різноманітних матеріалів. За розташу-

ванням деталі поділяють на зовнішні, внутрішні та проміжні. Зо-

внішні деталі створюють захист самого взуття і ноги від механіч-

них і атмосферних впливів і визначають зовнішній вигляд взуття.

Внутрішні текстильні деталі утворюють каркас гумового взуття.

Проміжні деталі підвищують міцність каркаса взуття, поліпшу-

ють теплозахисні властивості й забезпечують гладкість зовніш-

ньої та внутрішньої поверхні взуття.

Гумове взуття виготовляють склеюванням, штампуванням,

формування та з латексів.

Метод склеювання складний і вимагає широкого використан-

ня ручної праці, але найбільш поширений.

Метод штампування використовують для виготовлення галош.

Недолік утому, що штамповані вироби мають гірший зовнішній

вигляд ніж клеєні.

Метод формування поєднує утворення гумового зовнішнього

шару і вулканізації. Він найбільш поширений для виготовлення

чобіт, ботиків, черевиків тощо. За експлуатаційними властивос-

тями формоване взуття значно переважає клеєне.

Метод з латексів полягає у осадженні латексів суміші на мета-

леву колодку у ванні, або заливанні у форми. Взуття виготовлен-

ня з латексів відзначається легкістю, гнучкістю та хорошим зов-

нішнім виглядом.

1.3.2.2. Асортимент

гумового взуття

Асортимент гумового взуття поділяється на окремі групи в за-

лежності від виду та статево-віковому призначенню.

Галоші (рис. 1.27) — один з найбільш поширених видів гумо-

вого взуття. В залежності від висоти і конструкції верха бувають

низькими, напіввисокими і високими. Напіввисокі галоші наді-

вають на взуття або безпосередньо на ногу. Високі галоші при-

значені для використання в зимовий період. Особливу групу

складають технічні галоші (діелектричні, протикислотні, проти-

лужні). Діелектричні (високовольтні) галоші — формовані виро-

би з більш товстої гуми. Такі вироби не лакують.

Ботики (рис. 1.28) призначені для надівання на шкіряне взут-

тя. За матеріалом верха бувають з вовняних тканин і цільногумо-

вими. За висотою жіночі ботики бувають низькими (висо-

та 12...26 см) і високими (висота до 36 см), з підборами різної

висоти.

Рис. 1.27. Галоші

1 — мілкі клеєні; 2 — мілкі штамповані; 3 — мілкі клеєні з язичком; 4 —

мілкі клеєні з високим підбором; 5 — напів високі клеєні для ношення без

взуття; 6 — напів високі на валянки; 7 — високі клеєні для ношення без

взуття; 8 — чуні

Рис. 1.28. Ботинки цільногумові

1 — оздоблені штучним хутром; 2 — низькі; 3 — високі; 4 — оздоблені

тканиною; 5 — високі; 6 — без застібок; 7 — з боковою застібкою

Чобітки, напічобітки і чоботи (рис. 1.29) призначені для

надівання безпосередньо на ногу. Їх виготовляють цільногу-

мовими клеєними на підкладці з трикотажного бавовняного

або напівбавовняного полотна. Висота жіночих чобітків —

28...36 см., жіночих напівчобітків 15...24 см, дівочих чобіт-

ків — 24...27,5 см.

Чоботи розрізняють за висотою халяв, матеріалу підкладки та

за іншими ознаками. Поширене використання виробничого спе-

ціального взуття.

Рис. 1.29. Чоботи і напівботинки цільногумові

1 — чобітки жіночі; 2 — напівчеревики жіночі; 3,4 — чобітки дитячі

Черевики (рис. 1.30) призначені для надівання безпосередньо

на ногу. Серед них значне місце займають спортивні черевики.

Рис. 1.30. Черевики

1, 2 — формові та клеєні з суконним верхом; 3,4 — клеєні цільногумові

Напівчеревики і туфлі (рис. 1.31) випускають, переважно ком-

бінованими (текстильно-гумовими) для різних видів спорту. Таке

взуття призначене для повсякденної експлуатації має верх з

більш якісних тканин та оздоблення.

Розміри гумового взуття надіваємого на інше позначають

умовними номерами (від 00 до 17). Інтервал довжини між сусід-

німи номерами гумового взуття (крім дитячого) — 7 мм, а дитя-

чого — 5—6 мм.

Гумове взуття надіваєме безпосередньо на ногу вимірюють у

штихах (номер взуття відповідає довжині устілки). Артикули гу-

мового взуття позначають цифрами і літерами.В трьохцифрових

артикулах цифри позначають:

— перша: 1 — чоловіче, 2 — хлопчакове, 3 — жіноче, 4 — ді-

воче, 5 — дитяче;

— друга, третя — різновид гумового взуття (галоші, ботики

тощо) та особливості його конструкції.

В чотирьохцифрових артикулах на перше місце ставлять:

«1» — полегшені галоші

«1» — формовані туфлі:

«2» — клеєні туфлі;

«3» — купальні туфлі.

Рис. 1.31. Спортивні текстильно-гумові туфлі

1 — тенісні формовані; 2,3 — тенісні клеєні з формованими підошвами;

4 — волейбольні клеєні; 5,6 — клеєні для кроса; 7 — клеєні для фехту-

вання

Гумове взуття спортивного призначення позначається артику-

лами за системою прийнятою для шкіряного спортивного взуття

(п’ятицифровий артикул).

Після цифрової частини артикула літерами (одна—дві) позна-

чають фасон.

1.3.2.3. Оцінка і контроль якості гумового взуття

Діючі нормативні документи ключають вимоги до зовнішньо-

го виду, розмірів, фізико-механічних та експлуатаційних власти-

востей. З фізико-механічних властивостей гумового взуття нор-

мується: товщина гуми, межа міцності при розтягування та

відносне видовження, стираємість підошвенної гуми, міцність

окремих частин взуття, водонепроникність, відсутність тріщин

лакової плівки при розтягування гуми на 20 %.

Сортність гумового взуття визначають зовнішнім оглядом. Всі

відхилення розмірів і зовнішнього вигляду нормуються стандар-

том. В стандарти включені гарантійні сроки обміну (в днях з мо-

менту продажу).

1.3.3. Валяне взуття

Цінні властивості валяного взуття пояснюються особливою

структурою його стінок складених з переплутаних і зчеплених

одне з одним волокон вовни. Низька теплопровідність речовини

вовни, повітряні вкраплення в структурі волокон і повітря між

волокнами вовни визначають здатність захищати ноги від темпе-

ратурного впливу.

В залежності від виду вовни використовуємої для виробницт-

ва валяне взуття буває грубововняне (повстяне) та напівгрубово-

вняне (фетрове). Найбільш практичне значення має повстяне

взуття.

1.3.3.1. Загальна характеристика

валяного взуття.

В основі виробництва валяного взуття лежить здатність воло-

кон збиватись і звалюватись при механічних впливах у кислому

середовищі, в присутності вологи і при підвищеній температурі.

Для повстяного взуття використовують вовну овечок і кіз,

шерсть рогатої худоби та інших тварин, відходи вовняних ниток і