Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних
наук.
Спеціальність: 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право.
Науковий керівник: Немеш Петро Федорович, кандидат юридичних наук, доцент. Актуальність теми. Необхідність дослідження юридичної природи та сутності речових доказів у цивільному судочинстві зумовлена важливістю судових доказів для забезпечення справедливості цивільного судочинства. Речові докази поряд з іншими судовими доказами є тією основою, на якій базується вся цивільна справа: фактична та юридична частина. Їх застосування зумовлене принципом мотивування судових рішень, який давно набув міжнародного характеру та визначає розвиток процесуальних галузей права в тих країнах, де декларується становлення та розвиток правової держави.
Норми, які регламентують судові докази та судове доказування, традиційно вивчали науковці дорадянського, радянського та сучасного періодів. Водночас повноцінне законодавче закріплення інституту речових доказів у цивільному процесуальному законодавстві України відбулося лише у 1963 році. Разом з тим, і в радянські часи, і на сучасному етапі предметних досліджень власне речових доказів було надзвичайно мало. Пояснювалося це слабким використанням цього засобу доказування в цивільному процесі (на відміну від кримінального судочинства). Проте сучасна судова практика розгляду цивільних справ свідчить про зародження протилежної тенденції, що зумовлено в тому числі і технічним прогресом, адже включення до різновидів речових доказів носіїв аудіовізуальної інформації перетворило їх на вид засобу доказування, який широко використовується в цивільному процесі.
Незважаючи на це, в Україні донедавно не було захищено жодної дисертації, яка б предметно стосувалася процесуально-правового статусу речових доказів та специфіки їх використання в цивільному процесі. Лише у 2014 році була захищена кандидатська дисертація М.О. Гетманцева «Речові докази в цивільному процесі», спрямована на дослідження норм цивільного процесуального права, які регулюють поняття та процедуру пред’явлення, дослідження й оцінки речових доказів у цивільному судочинстві. Попри її безсумнівно важливу цінність для розвитку доктрини цивільного процесу, багато питань залишилося невирішеними: поза увагою залишилося дослідження становлення та визначення природи правового інституту речових доказів у структурі цивільного процесуального права; пропонована класифікація речових доказів не вичерпує нових підходів, які базуються на особливостях дослідження та оцінки речових доказів; окремі питання використання речових доказів у цивільному процесі потребують свого вирішення.
Наукове обґрунтування нормативних положень, які стосуються використання речових доказів у цивільному процесі, негативно позначається не тільки на правозастосовчій практиці, але й на правотворчій діяльності. Сучасний рівень нормативної регламентації використання у процесі доказування речових доказів, їх зберігання не можна вважати належним, адже потребує врахування природи речових доказів не тільки як засобів доказування, але і як об’єктів права власності.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є визначення юридичної природи та сутності речових доказів у цивільному процесі, розробка на цій основі системи характерних ознак речових доказів та їх класифікації, визначення особливості використання речових доказів у процесі доказування обставин цивільної справи, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства та практики застосування відповідних законодавчих норм під час розгляду та вирішення цивільних справ.
Об’єктом дослідження є цивільні матеріальні та процесуальні відносини, що виникають під час використання речових доказів у цивільному процесі.
Предметом дослідження виступають наукові погляди, ідеї, концепції, чинне законодавство України та законодавство зарубіжних країн, міжнародно-правові акти та практика Європейського суду з прав людини, національна судова практика та її узагальнення стосовно теоретичних та практичних аспектів використання речових доказів у цивільному судочинстві.
Спеціальність: 12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право.
Науковий керівник: Немеш Петро Федорович, кандидат юридичних наук, доцент. Актуальність теми. Необхідність дослідження юридичної природи та сутності речових доказів у цивільному судочинстві зумовлена важливістю судових доказів для забезпечення справедливості цивільного судочинства. Речові докази поряд з іншими судовими доказами є тією основою, на якій базується вся цивільна справа: фактична та юридична частина. Їх застосування зумовлене принципом мотивування судових рішень, який давно набув міжнародного характеру та визначає розвиток процесуальних галузей права в тих країнах, де декларується становлення та розвиток правової держави.
Норми, які регламентують судові докази та судове доказування, традиційно вивчали науковці дорадянського, радянського та сучасного періодів. Водночас повноцінне законодавче закріплення інституту речових доказів у цивільному процесуальному законодавстві України відбулося лише у 1963 році. Разом з тим, і в радянські часи, і на сучасному етапі предметних досліджень власне речових доказів було надзвичайно мало. Пояснювалося це слабким використанням цього засобу доказування в цивільному процесі (на відміну від кримінального судочинства). Проте сучасна судова практика розгляду цивільних справ свідчить про зародження протилежної тенденції, що зумовлено в тому числі і технічним прогресом, адже включення до різновидів речових доказів носіїв аудіовізуальної інформації перетворило їх на вид засобу доказування, який широко використовується в цивільному процесі.
Незважаючи на це, в Україні донедавно не було захищено жодної дисертації, яка б предметно стосувалася процесуально-правового статусу речових доказів та специфіки їх використання в цивільному процесі. Лише у 2014 році була захищена кандидатська дисертація М.О. Гетманцева «Речові докази в цивільному процесі», спрямована на дослідження норм цивільного процесуального права, які регулюють поняття та процедуру пред’явлення, дослідження й оцінки речових доказів у цивільному судочинстві. Попри її безсумнівно важливу цінність для розвитку доктрини цивільного процесу, багато питань залишилося невирішеними: поза увагою залишилося дослідження становлення та визначення природи правового інституту речових доказів у структурі цивільного процесуального права; пропонована класифікація речових доказів не вичерпує нових підходів, які базуються на особливостях дослідження та оцінки речових доказів; окремі питання використання речових доказів у цивільному процесі потребують свого вирішення.
Наукове обґрунтування нормативних положень, які стосуються використання речових доказів у цивільному процесі, негативно позначається не тільки на правозастосовчій практиці, але й на правотворчій діяльності. Сучасний рівень нормативної регламентації використання у процесі доказування речових доказів, їх зберігання не можна вважати належним, адже потребує врахування природи речових доказів не тільки як засобів доказування, але і як об’єктів права власності.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є визначення юридичної природи та сутності речових доказів у цивільному процесі, розробка на цій основі системи характерних ознак речових доказів та їх класифікації, визначення особливості використання речових доказів у процесі доказування обставин цивільної справи, спрямовані на вдосконалення чинного законодавства та практики застосування відповідних законодавчих норм під час розгляду та вирішення цивільних справ.
Об’єктом дослідження є цивільні матеріальні та процесуальні відносини, що виникають під час використання речових доказів у цивільному процесі.
Предметом дослідження виступають наукові погляди, ідеї, концепції, чинне законодавство України та законодавство зарубіжних країн, міжнародно-правові акти та практика Європейського суду з прав людини, національна судова практика та її узагальнення стосовно теоретичних та практичних аспектів використання речових доказів у цивільному судочинстві.