Курсовая работа - Зміст і основні напрямки роботи соціального педагога

Подождите немного. Документ загружается.

1.9. Самовдосконалення професійної діяльності соціального педагога

Соціальний педагог у процесі своєї роботи постійно має справу із

соціальними негараздами: бездоглядністю, пияцтвом, наркоманією і

соціальними хворобами людей. Прагнення бути ефективним у роботі,

допомогти іншим людям часто не реалізується через перешкоди, які здаються

чи дійсно можуть бути непереборними. Як правило, це викликає душевну і

фізичну втому, нервове виснаження, утрачається віра у власні сили. Тож уранці

немає бажання йти на роботу, у бесідах часто виникає агресія і роздратування.

У роботі з’являється формалізм, а в голові думки про пошук іншої роботи.

Що можна зробити конструктивного за такої ситуації, крім зміни роботи?

Це профілактика, самореабілітація та самовдосконалення соціального педагога.

Профілактика та самореабілітація. Профілактика та само реабілітація містить у

собі:

допуск до роботи після попередньої підготовки;

систематичне підвищення кваліфікації;

оволодіння техніками ефективного спілкування;

навчання навичок позитивної інтерпретації проблем;

заняття емоційного напруження;

участь у роботі психотерапевтичних груп.

Існує два підходи до визначення поняття “ефективність роботи”. Перший –

це відношення між досягнутими результатами і затратами, які пов’язані з

забезпеченням цих результатів. Відповідно другому підходу ефективність

роботи визначається як фактично досягнуті і необхідні результати.

Методика оцінки ефективності соціальної роботи.

1. Діяльність різноманітних закладів системи соціального захисту

населення. Форми і методи управління системою соціального захисту;

результати діяльності за визначений період часу; результати виконання

цільових програм.

2. Якість чи рівень організації працівників, які забезпечують

соціальний захист. Умови праці – фізичні, соціальні, організаційні, соціально-

соціальний педагогічні. Ресурси забезпечення соціального захисту; мотивація

персоналу.

3. Якість кваліфікації персоналу, яка забезпечує соціальний захист.

Кількість і кваліфікація персоналу; програми підготовки, підвищення

кваліфікації персоналу.

4. Якість і рівень соціального обслуговування різноманітних категорій

громадян. Види обслуговування; форми, методи і технології соціального

обслуговування; результати соціального обслуговування.

Критерії ефективності професійної діяльності соціального педагога:

1. Ефективність роботи.

2. Рівень володіння професійною діяльністю.

3. Задоволення соціального педагога своєю роботою.

4. Задоволення клієнтів спілкуванням зі соціальний педагогом.

5. Відповідність об’єктивних і суб’єктивних оцінок діяльності

соціального педагога.

Для самовдосконалення професійної діяльності соціальний педагог

повинен компетентно та добросовісно вести документацію. Вона є своєрідним

нагадуванням про клієнта, що дає змогу покращити роботу соціального

педагога.

В системі освіти потрібно цілеспрямовано формувати і використовувати

способи активізації творчої індивідуальності педагога.

Найпоширеніші тут помилки – це спроби регламентувати всі дії педагогів,

керувати ними в проведенні інноваційних заходів, відсутність орієнтації на

облік творчих ініціатив в плануванні і реалізації інноваційних заходів,

зосереджувати увагу тільки на виконаних діях соціальних педагогів.

Зміст і алгоритм професійного виховання соціального педагога

І. Пояснення проблеми, професійна недосконалість;

- визначення задач, які потребують вирішення;

- вибір засобів їх вирішення і виконання першочергової задачі;

- програм етапів і строків виконання задач;

- самовпевненість в активних діях, для визначення часу їх початку.

ІІ. Віра в свої сили при використанні програми самозміни;

- керування своїм емоційним станом.

ІІІ. Щоденний самозвіт і самоаналіз успіхів;

- створення творчого самопочуття;

- пошук свого темпу діяльності;

- установка на оптимізм, постійно доброзичливість в спілкуванні;

- вправи для створення необхідного емоційного настрою в спілкуванні.

ІV. Вправи для створення необхідного емоційного настрою в справах;

- вправи для співпраці;

- самоаналіз “інвентаризації” своїх досягнень.

Критерії ефективності роботи соціального педагога

Головними методами вивчення результатів діяльності слід вважати:

- безпосереднє спостереження за практичною діяльністю соціального

педагога: формами спілкування з клієнтом, характером відносин, участю в

різноманітних видах діяльності, атмосферою в мікросоціумі;

- бесіда з клієнтами, їх оточенням, представниками закладів і організацій,

керівниками різноманітних соціальних служб;

- соціологічні експрес-опитування;

- аналіз статистичної звітності організацій і закладів, службової

документації соціального педагога.

Зібрана інформація являється первинною основою для висновків і

пропозицій. Необхідний її глибокий і всебічний аналіз, виявлення резервів

досконалості соціально-педагогічної роботи.

Основними критеріями ефективності роботи соціального педагога

можуть бути:

- аналіз стану проблеми клієнтів і результатів їх рішення;

- динаміка включення клієнтів в різноманітні види соціальної діяльності і

активності;

- динаміка в відношенні населення до соціальної діяльності;

- динаміка в відношенні дітей, підлітків, молоді, старшого покоління до

базових соціальних цінностей;

- результати включеності дорослого населення в діяльності щодо

покращення умов в суспільстві;

- рівень професійного росту соціального педагога як соціальний педагога.

Велику роль відіграють вміння, якості, сфери та функції соціального

педагога.

Важливими елементами професійного спілкування соціального педагога

являється техніка подачі самого себе – самопрезентація. Її цілям служить

імідж. Імідж – це свого роду камуфляж, який створює в людей ті враження,

яких потребує його носій.

Для успіху іміджу потрібно враховувати його яскравість пізнавання,

відповідності соціальному оточенню. Пріоритетними характеристиками для

імідж-складників соціального педагога являються: людська привабливість,

особиста чарівність, інтерес до людей і до їх проблем, впевненість в собі,

активність, індивідуальний стиль діяльності у спілкуванні.

В цілому успішність іміджу визначається в єдності стратегії і тактики

особистого і професіонального соціальний педагога. Соціальний педагог

повинен підтримувати високі стандарти своєї поведінки.

І так, компетентність соціального педагога - це органічна єдність його

особистості, діяльності і спілкування, яке дозволяє на високому рівні

вирішувати професійні задачі.

Ефективність соціальної роботи, незалежно від спеціалізації,

визначається як максимально можливе задоволення потреб населення при

мінімальних затратах. Такий підхід орієнтується на покращення організації,

керування, технології в цілому – професійної майстерності соціальних

працівників, а не збільшення фінансування, штатів, часу на цю діяльність.

При оцінці ефективності на основі задоволення потреб клієнта

використовують прямі оцінки (усні, письмові); порівняння того, що потрібно

клієнту по нормативам і стандартам, і того, що фактично виконується.

Висновки до першого розділу

Досліджуючи тему «Зміст та основні напрямки роботи соціального

педагога», було зроблено такі висновки:

- соціальний педагог працює з особистістю і вона головним інструментом

її діяльності;

- соціальний педагог може здійснювати рефлексію особистої діяльності

виходячи з самих різних критеріїв, що здійснюється за допомогою

ведення документації;

- соціальний педагог повинен бути творчо вираженою особистістю;

- соціальний педагог повинен володіти азами само менеджменту;

- соціальний педагог повинен виконувати роль посередника між

особистістю і мікросередовищем, між дітьми і дорослими, сім’єю і

суспільством;

- соціальний педагог здійснює комплекс заходів і різних видів діяльності

для виховання, освіти, розвитку, соціального захисту особистості в

установах і за місцем проживання;

- соціальний педагог визначає завдання, форми, методи соціально-

педагогічної роботи, способи вирішення особистісних і соціальних

проблем;

- соціальний педагог вживає заходів доля соціального захисту і соціальної

реабілітації дітей та молоді;

- соціальний педагог повинен поступово ввести клієнта в активну

самостійну роботу над собою;

- соціальний педагог повинен підвищувати психологічну культуру

суспільства в цілому;

- соціальний педагог повинен ознайомлювати молодь з сучасними

методами саморегуляції, самонавчання та самовдосконалення.

РОЗДІЛ ІІ. Дослідно-експериментальна робота по визначенню напрямків

роботи соціального педагога

2.1. Стан проблеми в шкільній практиці

Одним із провідних мікро факторів соціалізації дитини є інститути

соціального виховання. Пріоритетне місце серед них без сумніву, належить

школі. Школа – це досить складний феномен. Тут стикаються та перегукуються

найрізноманітніші сторони життя людини. Саме школу більшість науковців

розглядають як провідний інститут соціального виховання.

В першу чергу, необхідно зазначити, що в загальноосвітні заклади дитина

приходить як особистість, яка розвивається і формування якої вже почалося в

сім’ї, в групі однолітків, в найближчому мікро соціумі. Тому життям дитини в

школі доцільно розглядати як органічну частину та продовження її соціалізую

чого процесу.

Досить часто процес соціалізації особистості в умовах загальноосвітніх

закладів супроводжується появою різноманітних соціально-психологічних

проблем в дитячому та підлітковому середовищі, особливостей взаємодії

учнівського та педагогічного колективів, різних труднощів підлітків,

пов’язаних з усвідомленням та розумінням ними власного «Я» - образу. Все це

викликає необхідність організації соціально-педагогічної роботи з вихованцями

загальноосвітніх закладів, яку має здійснювати кваліфікований спеціаліст. Ним

на сьогодні виступає соціальний педагог – фахівець відповідної кваліфікації,

об’єктом діяльності котрого є діти та молодь, що потребують допомоги. Однією

з головних проблем, з якою повинен боротися соціальний педагог в школі – це

відсутність наполегливості школярів в навчанні, що і призводить до поширення

девіантної поведінки серед них.

Кажучи про відсутність наполегливості в школярів, варто згадати про вік.

Підліткам особливо треба допомогти сформувати в себе наполегливість як рису

характеру. Адже в середніх класах відбуваються значні ускладнення

навчального матеріалу й істотні зростання їхніх обсягів, що вимагають від

школярів більших розумових зусиль. Неуспіх у навчанні - головна причина

появи важких підлітків. Він може стати фатальним поштовхом до зміни всієї

лінії життя людини надалі.

На жаль, і сучасна школа погано допомагає підліткові виховати в себе

наполегливість і зберегти високий рівень навчання. Більше того, багато шкіл

прагнуть позбутися від посередньо займаються й важких по поведінці підлітків.

А перехід у старші класи їм фактично закрив школи мають право відмовити

таким учням у навіть при наявності в них бажання вчитися далі. Не так уже

рідко ці школярі після закінчення 9 класу йдуть у нікуди або на випадкову

роботу, у невідоме для них спеціальний навчальний заклад. Крім того, і

кількість середніх професійних навчальних закладів в останні роки

скорочується. Таким молодим людям часто важко знайти місце навчання або

підходящу роботу. До того ж гряде масове безробіття. Воно грозить,

насамперед, таким недостатньо освіченим юнакам і дівчинам, які не хочуть

виявити наполегливість для одержання нової, що вимагається тепер професії. У

силу цих обставин багато хто з молодих людей усе в більшій кількості

поповнюють ряди люмпенів, рекетирів, повій і бомжів. Звичайно, провина в

цьому не тільки школи, але й суспільства, що проходить через найтяжкий етап

овочів історії. Але вчителям не слід поспішати позбуватися від таких школярів,

необхідно допомогти їм у навчанні й життєвому самовизначенні, формуванні

своєї особистості, характеру.

У старшому шкільному віці в багатьох учнів відзначається бажання

вчитися, але з орієнтацією на майбутню професію. У значної кількості

старшокласників з'являється наполегливість у навчанні, але найчастіше

часткова. Вони добре вчаться в основному по тим предметам, які їм будуть

потрібні у вузі. Вихід із цього положення пов'язаний, по-перше, зі створенням

спеціальних шкіл і спеціалізованих класів (математичних, гуманітарних і т.д.).

По-друге, бажано показати старшокласникам важливість загальної освіти й

культури для духовного розвитку людини й спілкування, для успіхів у будь-

якій професійній діяльності.

Н. Д. Левітів вказував на наступні основні шляхи виховання

наполегливості в школярів. Від батьків потрібен ретельний контроль за

виконанням дітьми будь-якої роботи. Недбало виконану справу не слід

приймати, а вимагати переробки. У праці й навчанні ставити перед школярами

цікаві завдання, захоплювати позитивними прикладами. При перших

труднощах дітей не треба негайно поспішати рятувати, а вони повинні усувати

всі перешкоди самим. Нехай школярі навчаться переборювати посильні

труднощі, зміцнювати свої сили й стануть переживати радість успіху.

Від себе додамо, що виховання будь-якої риси характеру (а особливо

активності, організованості й наполегливості) нерозривно пов'язане з розвитком

особистості дитини в цілому. Виховання наполегливості неможливо

відокремити від формування розвитку його запито-мотиваційної сфери. Тому

школяреві треба сказати, що починати самовиховання наполегливості (а до

цього прагнуть багато підлітків і старшокласники) треба з рішення

повсякденних навчальних завдань і сімейних доручень. Тільки після цього

можна переходити до якимсь спеціально придуманим вправам. Формування

наполегливості пов'язане також з емоційно-вольовою сферою особистості.

Тому учневі треба повідомити прийоми виховання волі й допомогти неї

розвити й зміцнити. Однак небажано, щоб виховання наполегливості було

зв'язано тільки з почуттям напруги, а часом і болісного подолання внутрішніх і

зовнішніх труднощів. Треба стертися всіляко полегшити завдання учня,

допомагаючи, йому формувати внутрішні мотиви діяльності, далеку

перспективу особистості, уміння керувати своєю увагою, викликати позитивні

емоції. Вони не тільки істотно допоможуть процесу самовиховання, але й

зроблять його в певній мері приємним.

Тому, соціальний педагог повинен тісно співпрацювати з класоводами,

створити власну картотеку дітей з проявами девіантної поведінки та сумлінно

виконувати свої обов’язки. Та нажаль не в усіх загальноосвітніх закладах

працюють фахівці відповідної кваліфікації, погано забезпечена методична база

школи з даного профілю. Але потрібно зважати на те, що політика міністерства

освіти і науки України направлена на те, щоб в кожній загальноосвітній школі

працював соціальний педагог та психолог.