Загальна мета виховання, за Гербартом, повинна полягати у досягненні гармонії волі з етичними
ідеями і в розвитку багатостороннього інтересу. Процес виховання він ділить на три складові:
керування дітьми, виховуюче навчання і моральне виховання.
Систему керування дітьми Гербарт ґрунтував на власній ідеї про те, що дитині природно
притаманна “дика пустотливість“, тому вона порушує встановлені у школі порядки, проявляє
недисциплінованість. Щоб забезпечити виховання і навчання, треба приборкати цю “дикість“.
Гербарт пропонував у системі керування такі засоби, як погроза, нагляд, наказ, заборона, фізичні
покарання, як допоміжні засоби – авторитет і любов вихователя.
Гербарт висунув ідею виховуючого навчання. Процес виховуючого навчання ґрунтував на розвитку
шести видів багатостороннього інтересу: емпіричний (до навколишнього світу), спекулятивний (до
пізнання речей і явищ), естетичний (до прекрасного), симпатичний (до близьких), соціальний (до
всіх людей), релігійний (до служіння “найвищому духові“). Перші три види інтересу повинні
задовольнятись вивченням предметів природничо-математичного циклу, а інші три – гуманітарних
дисциплін.
У другій пол. XIX ст. було популярним вчення Гербарта про чотири ступені навчання: виразність,
асоціація, система, метод. Ці ступені повинні мати місце на кожному уроці незалежно від його
змісту і віку учнів. На першому ступені (виразність) здійснюється початкове ознайомлення учнів з
новим матеріалом з широким використанням наочності; на другому ступені (асоціація) у процесі
вільної бесіди відбувається встановлення зв’язків нових уявлень з попередніми; третій ступінь
(система) характеризується зв’язним викладенням нового матеріалу з виділенням основних
положень, з виведенням правил і формулюванням законів; на четвертому ступені (метод) в учнів у
процесі виконання вправ виробляється навичка використання набутих знань на практиці.
Гербарт розробив теорію видів навчання: описового (виявити досвід учня і розширити його через
наочність, розповідь та заучування матеріалу), аналітичного (розподіл матеріалу на складові
частини і надання уяві учнів певної системи), синтетичного (узагальнення вже відомого матеріалу,
зведення його до системи).
Ставлячи вище за все розвиток уявлень і формального мислення в учнів, Гербарт відводив головне
місце у навчальному плані вивченню древніх мов і математики, які, на його думку, найкраще
дисциплінують розум. Меншого значення надавав предметам природничого циклу. Він вважав,
що дитина у своєму розвитку повторює шлях, пройдений людством, тому дитині ближче і більш
зрозуміле життя древніх народів, ніж сучасників. У зв’язку з цим пропонував до 14 років вивчати
передусім мову, літературу й історію античного світу, математику і географію.