(перевіряли підготовку уроків). Викладачів, які працювали в молодших і середніх класах називали
дидаскалами, а у старших класах – професорами. Учнів відповідно називали спудеями, студентами. У
колегії зосередилися кращі професори, які використовували досягнення тогочасної як вітчизняної науки, так
і західноєвропейської. Зокрема, Єпіфаній Славинецький, Стефан Полоцький, Мелетій Смотрицький. За
рівнем навчання цей навчальний заклад ні в чому не поступався перед подібними західноєвропейськими
школами. Викладання велося виключно латинською мовою, знання якої на той час вважалося ознакою
освіченості. Петро Могила забезпечував викладачів і неімущих студентів засобами для життя та навчання.
Колегія розвивалася як вищий навчальний заклад, проте, Петру Могилі не вдалося виклопотати їй
офіційний статус вищого навчального закладу. Хоча сучасники ще з 30-х років ХVП ст. визнавали Колегію
Академію, польські правлячі кола не хотіли погодитися на вільний розвиток України, вбачаючи в Колегії, як
вищому навчальному закладі, установу, де формувалася б національна свідомість українців, а як результат –
створювався б ідеологічний центр відокремлення України від Польщі. Накладалася заборона на богослов’я,
теоретичне обґрунтування православ’я, що,у свою чергу, вело до заборони надання права на статус вищого
навчального закладу.
Лише вищим навчальним закладам Європи на той час надавалося право відкривати школи, які їм
підпорядковувалися. Не маючи такого статуса, Київська колегія все ж відкривала школи та керувала ними.
Зокрема, у 1638 році була відкрита школа у Вінниці, а в 1639 – у Гощі (на Волині).
Колегія мала бібліотеку (згоріла у 1780 р.). Вона не була закритим закладом для імущих і родовитих. На
навчання приймали дітей усіх станів. Студенти виховувались у православному дусі.
У 1658 році гетьман Іван Виговський розірвав союз з Росією і підписав з представником Польші
Гадяцьку угоду (укладена у Гадячі (нині місто Полтавської області)). Згідньо цього документу
передбачалося, що Україна в межах Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводства як Велике
князівство Руське увійде до Речі Посполитої автономним утворенням з внутрішнім самоврядуванням на чолі
з гетьманом. Планувалося створення українського уряду, суду, державної скарбниці, надавалося право
карбування грошей, утримання війська, відкриття навчальних закладів, впровадження свободи друку тощо.
Київський колегіум набував статусу академії. Польський сейм ратифікував угоду у квітні 1659 року, однак
вона не була впроваджена в життя з огляду на невдачі гетьмана І.Виговського у війні з Московською
державою та повстання проти нього в Україні. До тих пір, поки Україна входила до складу Речі Посполитої,
всі подальші спроби добитися для Колегії статусу вищого навчального закладу були марними.
Після остаточного приєднання Києва до території, що увійшла до складу російської держави, Києво-
Могилянська колегія почав клопотати про надання їй статусу вищого навчального закладу. У кінці 1693
року ректор Іоасаф Кроковський, заручившись “рекомендаційними листами” митрополита Варлаама
Ясинського та гетьмана Івана Мазепи, відправився на чолі невеликого посольства до Москви. Краковському
вдалося отримати царську грамоту від 11 січня 1694 року, в якій підтверджувалося право Академії
користуватися своїми старими привілеями – приймати та навчати дітей усіх верств населення, зберігати
структуру й об’єм предметів, які викладалися. Вперше офіційно дозволялося читати курс богослов’я. А
також вершити суд над викладачами та студентами, тобто мати право самоврядування, не
підпорядковуватися ні світській, ні військовій місцевим владам. Саме такими були права визнаних
тогочасних вищих навчальних закладів Європи.
Колегія не поділялася на факультети, не присвоювала своїм учням вчених ступенів, курс наук не завжди
був постійним, не завжди читалося богослов’я. Як відомо, в 1684 році в Київській колегії було сім класів, а
пізніше відкрився й восьмий клас – богослов’я. Тож, уже наприкінці ХVП ст. вона мала вісім класів
(підготовчий – аналогії або фари; 3 молодших – інфіми, граматики, синтаксими; 2 середніх – піїтики,
риторики; 2 старших – філософії (2 роки навчання, до курсу входили логіка, фізика та метафізика; деякі
професори додавали етику), богослов’я (4 роки навчання). Загалом у Київській колегії вивчали поетику,
риторику, діалектику, філософію, богослов’я, історію, географію, математику, геометрію, астрономію,
граматику, церковнослов’янську, руську (книжну українську), грецьку, латинську, польську, німецьку та
французьку мови, вітчизняну історію. Тут навчали різним прийомам малювання, графіки й живопису,
неабиякого розвитку досягло музичне мистецтво. З середини ХVП ст. існувала хорова школа.
Юридичний статус академії колегіум отримав завдяки грамоті Петра І від 26 вересня 1701 року. Тут
отримували освітк вихідці з Київщини, Лівобережної та Слобідської України, Запоріжжя, Волині, Поділля,
Галичини, Буковини, Закарпаття, а також навчалися росіяни, білоруси, серби, чорногрці, болгари,
молдавани, греки, угорці та представники інших народів. Вікового обмеження не було. На навчання
зараховували з 11 до 24 років. Щорічно навчалося приблизно 2000 студентів. Незаможні студенти
проживали в бурсах, заможні ж – мали приватні квартири та прислугу.
Повний курс навчання у 8 класах продовжувався 12 років. Структура Києво-Могилянської академії
складалася з двох конгрегацій: нижчої (6класів) і вищої (2класи). Нижча конгрегація включала клас
фари(аналогії) (вчилися читати та писати слов’янською, грецькою та латинською мовами), клас інфіми
(попередніх відомостей), клас граматики та клас синтаксими (вивчали граматичні правила згаданих трьох
мов, катехізис (виклад основ християнського віровчення переважно у формі запитань і відповідей),
арифметику, музику, нотний спів; учні опановували сценічну майстерність, хоровий спів, гру на музичних
інструментах, перекладали різні твори), клас поезії (піїтики) (оволодівали головним чином теоретичними
знаннями та практичними вміннями й навичками складання віршів), клас риторики (змагалися у складанні