Подолі й досі стоїть кам'яниця Балабухів. Збереглася вишукана і, можна
сказати, розкішна брама біля церкви Іллі Пророка, побудована на кошти Івана
Гудими
45
. Але на їхніх портретах відсутні будь-які ознаки багатства. Ми
бачимо скромно, навіть бідно вдягнених чоловіків з суворими й вольовими
обличчями. Перед нами люди, які знають ціну всьому і багато чого досягли
завдяки наполегливості і працелюбству. Вони не демонструють своїх успіхів,
бо все «матеріальне» в їхньому «пуританському» середовищі вважається чи-
мось другорядним, тим, що «приходить» і «минає». Найбільше ж шануються
внутрішні достоїнства — розум, воля, серйозність, діловитість. Усе це є на
портретах, особливо в очах портретованих. І ще — в особливих умовних жес-
тах, які повторюються на обох зображеннях. В лівій руці обидва тримають
Євангеліє чи молитовник. Великий палець — між сторінками закритої книги.
Таке враження, що людина тільки-но читала молитви, але замислилася, згор-
нула книгу, аби за хвилину знову повернутися до неї. Все говорить про те, що
головне в житті портретованих — релігія, діла духовні, і якщо їм доводиться
відволікатися, думати про щось інше, то все одно в будь-яку хвилину вони
готові повернутися до Святого письма, заглибитися в божественні думки.
Але треба віддати належне й художникам, які писали ці портрети. Відтво-
рюючи релігійні почуття своїх замовників, вони не забувають і про буденну
правду їхнього життя. На обох портретах уважні, кмітливі і якісь чіпкі очі. Очі
людей, надзвичайно далеких від філософської меланхолії й містичної відсторо-
неності.
Цікаво порівняти вираз очей Петра Балабухи з поглядом одного з персона-
жів знаменитої картини Марінуса ван Реймерсвале «Митники». Власне нас
цікавить праве око, на виразі якого позначається діяльність лівої півкулі кори
головного мозку. Ця півкуля відає такими функціями, як користування слова-
ми, символами, математичними знаками, розв'язанням логічних і матема-
тичних завдань, підрахунками і т. д. Цікаво, що на обох картинах «згасле» ліве
око (воно пов'язане з діяльністю правої — «художньої», «релігійної» — півку-
лі) і напружене, живе, енергійно примружене праве. Нідерландський художник
не приховує, що його персонаж веде підрахунки, зважує можливі витрати
і прибутки і має від цього задоволення. А от із Петром Балабухою справа
складніша. Я не буду твердити (як це робили в таких випадках до недавнього
часу наші мистецтвознавці), що художник прагнув «викрити» свого замовника,
який хоча й тримає пальця між сторінками молитовника, та думає про гроші,
ціни, товари і т. ін. Подібні звинувачення багатих у бездуховності не новина.
Вони були завжди, в тому числі і в добу Бароко, про що свідчить, наприклад,
вірш Івана Величковського «О убогом и богатомд молящихся в церкви», де
йдеться про марні спроби багатія зосередитись на неземних справах:
В дому злато и сребро, разлычныя службы,
тамо Дела, овамо пировныя дружбы,
Всюду же прілпе сердце, ум имать мысль многу,
убо усты молится, несть же сердца к богу
46
.
Твір І. Величковського не позбавлений спостережливості, але, як на мене,
на портреті Петра Балабухи ми бачимо зовсім не те, про що йдеться в поета.
28
Перед нами не що інше, як звичка барокового художника відшуковувати
суперечності у внутрішньому світі людей. Тут можна і слід говорити про інте-
рес мистецтва того часу до теми душевної роздвоєності, до «гамлетизму»
в широкому розумінні, тобто до боротьби духовно розвинутої особистості
з самою собою.
У цьому випадку бароковому художникові, можна сказати, пощастило. Він
побачив перед собою людину, в житті якої найвиразніше, а може, найдрама- Jf
тичніше виявилися суперечності між його земним і небесним змістом. На
Балабуху постійно напосідають несумісні почуття: пристрасть до грошей
і бажання молитися. Його життя минає у хитанні між церквою й ринком, між
молитвами й підрахунками прибутків, між Богом і дияволом.
Отже, повторюю, жодної «викривальності» щодо портретованого тут немає.
Доречніше було б говорити про глибоке проникнення художника в душу
багатія й співчуття до його відчайдушних намагань зберегти в собі образ
і подобу Божу, втекти від гріховності багатства, заховатися від власного сум-
ління у примарну тінь християнської простоти, скромності, бідності, прилучи-
тися до праведності, яка так важко дається багатим і можновладним
4
'.
Коли йшлося про «пуританські» вірші Лазаря Барановича і дивні філосо-
<
J
ми Касіяна Саковича, ми зазначали, що в своїх шуканнях сенсу життя
мислителі XVII століття йшли від ідеалу земних насолод своїх попередників
доби Ренесансу до самообмеження, нового, одухотвореного християнського
аскетизму.
Це ж саме можна сказати і про художників того часу. Вони виховувались
у дусі гедоністичних ідеалів митців Відродження і не приховували свого інтере-
су до всього небуденного, видатного, прекрасного. їм подобалися справжні
герої, люди розуму й волі, ті, що вміли перемагати й досягати свого, сповна
віддаватися загальному ділу, йти на поклик часу, ризикувати і навіть жертвува-
ти собою, але при всьому цьому «не забувати й про себе», брати від життя
повними пригорщами його щедроти, радощі й почесті. Все це так. Мистецтво
XVII століття здатне засліпити навіть звичне до надмірної театральної розкоші
око. Його тріумфальні фанфари, гучні голоси риторів та панегіристів справді
оглушливі й надокучливі. Але хай не спокушається зовнішнім блиском той, хто
прагне проникнути в духовну суть художньої творчості тієї доби. Хай він
завжди пам'ятає про двозначність барокового епікуреїзму.
Художник Бароко рідко коли до кінця віддавався безтурботному спогля-
данню блиску золота й срібла, розкішних квітів, ласкавих переливів барв
доро'их тканин. Горді постави, владні жести, пристрасні обличчя, дорогі шати
пробуджували в його душі меланхолійні роздуми про марноту марнот славного
чи безславного, розкішного чи нужденного життя, про скороминущість будь-
якого щастя. Сонячні барви сполучалися на його картині чи іконі з «темними»
думками, вишукані строї — з душевним сумом, сильні, енергійні жести
з розгубленими «гамлетівськими» очима.
Створюючи ефектні репрезентативні портрети, тогочасні живописці пpaг
нули зазирнути в душі своїх героїв, сподіваючись побачити там те, що було
близьким і дорогим для них самих,— насамперед втому від всезагальної го-
нитви за примарними благами й втіхами, глибоку зневагу цих (нерідко сильно
29