Справжні діти свого глибоко релігійного століття, нові філософи не поли-
шали ще надії примирити розум і віру. Теологія проникала в науку й нерідко
сама прагнула бути наукою, основою нової «релігїі розуму».
Пізніше, вже у XVIII столітті, аналогічну думку щодо можливості ви-
никнення віри, опертої на розум, висловив Митрофан Довгалевський у своєму
курсі поетики 1736—1737 років. На його думку, особливих суперечностей між
вірою і раціональним пізнанням немає, оскільки сам розум має божественну
природу, а отже й здатність осягати таємниці землі й неба:
Він одинокий керує державою вміло й помірно.
Незадоволений тим, бо початок бере від небесних,
В небо безмежне прямує і, крила свої розпустивши,
Там десь високо літає і дивиться гордо на землю.
Бога пізнавши небесного, він віддає йому шану,
Батька Олімпу, що з тілом з'єднав він божественний розум,
Розум безсмертний створив він, кажу, до свойого подібний.
(Переклад Віталія Маслюка)
Проте тодішня наука була надто молода, а теологія надто стара, щоб
з їхнього зближення могло виникнути щось добре. З одного боку, на розмитих
межах наукової й релігійної думки зростав бур'ян морального вчення єзуїтів,
з іншого,— з'являлася загроза підміни природознавства богослов'ям.
В основі традиційного теологічного погляду на природу лежить ідея слу-
жіння «нижчого» «вищому». Все має своє чітке і ясне призначення. І подібно
до того, як людина «призначається» для служіння Богові, так і природа слу-
жить різноманітним потребам людини. «Усі рослини і тварини,— пише С. Мас-
лов, викладаючи основи натурфілософії Кирила Транквіліона-Ставровецько-
го,— також створені «на потребу» людині. Із тварин одні створені «на покарм»,
як олені, сарни, лосі, зубри, вівці; другі — «на роботу»: воли, верблюди, віслю-
ки, коні, слони; треті створені «на одежу»: рисі, соболі, куни, лисиці; решта —
«на іншу потребу». Так само й птиці створені для різних цілей: «на покарм»
призначені журавлі, куріпки, «паръдвы» та ін.; соколи, яструби створені «на
yrbxy», «іньїя же птица сладко пЪснивыя — на веселіє слуху, яко славЪи,
ластовицы, косы». Подібні ж поділи можна знайти й серед дерев: одні з них
«для поживеня» солодкий плід приносять, інші потрібні людині «на сьгрйваніє
і будовання», із квітів одні існують «на утЪх ноздрам і въсему т-ьлу, яко рожа,
майран, шъпиканардум, нард, лаванда та решта, інші створені «на лЪкаръ-
ство»
3
.
Природа «обслуговує» не лише матеріальні й естетичні потреби людей.
Вона причетна і до духовного її життя. Для поета-ченця Климентія Зіновієва
деякі тварини служать знаряддям для спасіння душі. Зокрема, риби створені
для того, щоб забезпечити віруючих «вЪрнимъ постным... брашном» у ті дні,
коли іншого їсти не можна:
Ти ж, Боже, як дал єси людемъ всякъ ужиток,
умножи в рЪках наших и рыбъ на пожитокъ.
А мы през помочь твою будемъ уловляти,
а ядши, благодарност тебтз возсылати.
68
Проте в більшості випадків духовний смисл явищ природи розкривається
не одразу. І тут теологія має вдатися по послуг природознавства. Таким шля-
хом йде, наприклад, автор виданої 1803 року в Москві барокової за своїм
духом і тому безнадійно на той час вже застарілої «Історії про тварин безсло-
весних» Вольфганг Франціус. На його думку, кожна тварина — це не просто
жива істота, це також і образ того, про що думав Бог, створюючи її. Вона несе
в собі думку Творця, є її «оболонкою» і тому причетна не лише до реального,
а й до надприродного планів буття. Франціус — типово барокова людина.
Кожне явище природи розповідає йому про потаємний сенс сотворіння світу не
менш красномовно, аніж сама Біблія. Він переконаний, що вища мета приро-
дознавства в тому, щоб засвідчити присутність Бога у своїх творіннях, його
незреченну мудрість і людинолюбство. Якщо дивитись на речі під таким кутом
зору, то шляхи богослов'я і науки справді-таки єдині, і кожне дослідження має
завершуватися вдячною молитвою. «І так само,— схвильовано вигукує
В. Франціус,— як жоден місяць і майже жоден тиждень всього літа й зими по
всій землі не позбавляється нового і особливого Дару Божого, так Бог те
ж саме в морі і в річках з'являє, аби ми бачили і прославляли велику його таку
до себе милість і повсякденне про нас піклування». Доктор Франціус закликає
своїх колег-теологів та простих священиків не відкидати природознавчих
знань, а творчо осмислювати їх і ставити на службу проповіді християнства:
«Сії суть великі знаки особливого провидіння Божія, про які учні богослов'я
особливі й незчисленні промови мають скласти, а священнослужителі багато
проповідей написати і в похвалу Божу щорічно до народу їх говорити по-
винні»
4
.
Подібне розуміння природи як сукупності таємничих знаків або великої
книги, створеної для полегшення пізнання Бога, було притаманне й І. Галя-
товському. Він радить «казнодіям» (проповідникам) «читати книжки про
звірів, птахів, гадів, різноманітні води, які в морі, в річках, у джерелах та інших
місцях знаходяться, спостерігати їх натуру, властивості, використання і те собі
занотовувати і використовувати в своїх промовах»
5
.
Поширений у часи Бароко теологічно-природознавчий, або емблема-
тичний, метод пізнання приводив не до зменшення, а, навпаки, до збільшення
кількості загадок у «досліджуваному» за його допомогою світі природи. Він не
має • нічого спільного із сучасним науковим розумінням реальності, але не
слід забувати, що наукові інтереси не вичерпують до кінця всіх людських інте-
ресів і що оті старовинні «напівнаукові» трактати й книжки мали певні достоїн-
ства, яких марно шукати в методологічно бездоганній сучасній літературі.
Вони сприяли пробудженню уяви читача, бо зверталися до його інтуїтивно-
образного мислення, а створювана ними картина світу мала цінність художньо
завершеного поетичного твору і була доступна для естетичної й моральної
оцінки. Інакше кажучи, реальність поставала в них не як наукова абстракція,
а як світ, створений для споглядання або діалогу з душею людини. Мабуть,
М. Гоголь любив старі природознавчі книжки за те, що вони не віддаляли
людину від природи, а втягували її в живий діалог з нею. «Гоголь,— пи-
ше Л. Арнольді,— зізнався, що завжди любив ботаніку й особливо полюбляв
пізнавати властивості, якості рослин й дошуковуватися, під якими назвами ці
69