• формат pdf
  • размер 3,48 МБ
  • добавлен 26 мая 2013 г.
Біленко Т. Слово в культурних реаліях доби романтизму
Романтизм у культурній ґенезі. Матеріали до міжнародної наукової конференції "Німецький романтизм і європейська культура XX століття". – Дрогобич: "Вимір", 1998. Стаття. С. 40-46.
Приблизно п'ятдесят років - такий часовий відтинок суголосно називають дослідники романтизму, визначаючи межі його активного функціонування. Він був живою критичною реакцією інтелігенції на французьку буржуазну революцію та її "прозаїчну" сутність і в тій критиці не лише скидав ідолів, але й утверджував свої ідеали. Метою романтизму була свобода духу, вона не лише проголошувалася, вона утверджувалася всіма доступними для нього
засобами, серед яких найбільш випробуваний та надійний - мистецтво. Свобода особистості повинна бути утверджена попри всі перешкоди, адже з романтизмом прийшла пора абсолютизованого суб'єкта, цілісного суб'єкта, який безупинно стремить уперед, постійно набуває власної сутності і постійно сповнюється божественної творчої потенції. І Теоретичне обгрунтування цього стремління дає Артур Шопенгауер. Він твердить, що всесильна неусвідомлена воля, так би мовити, "править бал", втягуючи у свій потік абсолютно все, що є в світі. Опір може чинити лише людина, якщо вона спроможеться зануритися в чисте споглядання ідеї, але в саму ідею не буде втягнута. На це здатен лише геній. Неначе відкидаючи ідеї просвітництва, романтики продовжували їх втілювати в життя, тим самим готуючи грунт для нового філософування.