Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних

Стаття. С. 52 - 91 . Т. 16 . Вся розвідка «Жіноча неволя» ґрунтується на найновішому пісенному матеріалі, записаному ним самим та товаришами поета – М.Павликом, І.Мохом, Анною Павлик та ін. При цьому І. Франко відбирав з сучасної йому народної пісенності найхудожніші та найяскравіші щодо зміст)’ і форми зразки. До речі, цей провідний критерій художності, властивий І Франкові-фольклористові, повністю виявився і в збирацькій діяльності І. Франка при записуванні пісень і обумовив високий художній рівень записів.
Франко подає погляд на українську жінку, порівнюючи її з жінками сусідніх народів, а точніше порівнюючи ставлення до жінок українців та представників інших народів. Пісні - « жіночі невольницькі псальми». Він пише, що в батьківськім домі до заміжжя дівчині свобідно жити, що мати уважно наглядає за коханням донечки. Вона дивиться чи жених заможний, а дівчина на те, який він гарний – звідси і виникає суперечка між чуттям і розумом, між молодістю і старістю. Пише він і про силування –що воно серед нашого народу випадок рідкий, що в укр.дівчат сильне почуття свободи,гідності,волі. Пише, що козаки – запорожці часто дуже
низько ставили жінок і покидали їх, щоб вступати на війни. Жахається дівчина віддати свою молоду красу вдівцеві, вона краще піде за наймита, якого любить, аніж за пана, у якого є достатки, та нема серця. Сумно малюється доля дівчини, що пішла за власної охоти в двір служити до пана і там стратила свою честь. Дуже багато пісень малює недолю молодої невістки під свекрушиною рукою. А найдужче бідує жінка з чоловіком – п’яницею, який тратить гроші, майно, але ще й б’є її, знущається. Неволя кінчається з смертю чоловіка. Друга частина жіночої неволі – нерозривні шлюби, які силують жінку жити з чоловіком , якого не любить. Інша частина – це те. Що на жінку спадає турбуватися дітьми, виховувати. Годувати їх, виводити в люди. Діти – це головний чинник, що приковує жінку до чоловіка, навіть
нелюбого.