XX століття було свідком багатьох епохальних подій і зрушень як у
долі окремих народів, так і всього людства. Це були, з одного боку,
блискучі перемоги, фантастичні злети і величезні звершення, а з
іншого -нищівні поразки, ганебні падіння і жахливі катастрофи,
світові війни мирне співіснування, революції і контрреволюції,
імперіалістичні загарбання і національно-визвольні змагання, розвал
колоніальних імперій народження та/чи відродження біля сотні
незалежних держав, етнічні війни й міжетнічна злагода, крах
тоталітарних режимів і зародження та зміцнення відкритих
демократичних правових суспільств тощо.
Сучасні вітчизняні суспільні науки ретельно вивчали і вивчають, здається, всі аспекти цих вкрай складних і суперечливих подій, явищ і процесів, старанно аналізуючи при цьому місце і роль їх основних діючих осіб і виконавців: вождів, партій, класів, мас, а також багатьох ідей, і перш за все, комунізму та інтернаціоналізму.
Але, на жаль, один з найважливіших аспектів цих подій і зрушень, їх головні діючі особи і рушійні сили донедавна майже повністю ігнорувались, а подекуди ігноруються й досі. Йдеться про етнополітичну сферу людського буття, тобто сферу взаємодії етнічного, національного та політичного і зокрема, етноси, нації, етнонаціональні меншини, їх взаємовідносини між собою, а також з державою тощо.
Саме ці обставини і змусили автора взятись за розробку і написання науково-навчального посібника "Вступ до етнополітології". Це і без того відповідальне, і важке завдання ускладнюється тим, що подібних видань ні в Україні, ні за кордоном, на жаль, поки що немає. На щастя, є початкові розвідки в цьому напрямку, зроблені поодинокими українськими вченими-емігрантами ще в 20-30-х pp., а також довідково-енциклопедичні та науково-теоретичні видання ( переважно академічного, а не навчального характеру ), кількість яких сьогодні швидко зростає на Заході і які нещодавно почали з'являтись в незалежній Україні. Додатковою перешкодою є і брак нових, добре вивірених, апробованих і загальновизнаних методологічних засад етнополітичних досліджень, методичних розробок, а також відповідного досвіду читання лекцій з цієї тематики. Адже центри та відділи етнополітичних досліджень академічних установ та вузівські кафедри етнополітології в Україні лише розгортають свою діяльність. Отже склалась дійсно парадоксальна ситуація: бурхливий розвиток етнополітології як науки на Заході та її становлення в незалежній Україні, з одного боку, і лише зародження етнополітології як навчальної дисципліни і за кордоном, і в Україні, з іншого боку. Причини такого становища, тобто запізнілого народження етнополітології і як науки, і як навчального предмету, будуть розглянуті нижче. Тут зробимо лише кілька важливих зауважень.
По-перше. Мета даної роботи - знайти нові методологічні засади дослідження етнополітичних проблем; простежити зародження і розвиток етнополітичних ідей та підсумувати досвід їх втілення в життя в світі і в Україні. Загальна мета пропонованого посібника, говорячи словами одного з перших, найбільш помітних, але призабутих українських націологів і етнополітологів О. Бочковського - "розвіяти романтичну імлу та шовіністичну темряву, що хмарою затемнює національну справу".
По-друге. Автор не ставить за мету ані розробку суто української етнополітології, ані штучного перенесення всієї західної етнополітоло-гічної науки на український грунт. Він просто намагається простежити розвиток етнополітичних ідей з тим, щоб взяти на озброєння все те, що, на його думку, буде сприяти розвитку етнополітології як науки і навчальної дисципліни і може якоюсь мірою стати в пригоді молодій незалежній державі. Тільки такий підхід може дати можливість уникнути, з одного боку, ізоляціонізму й провінціалізму і скористатись найкращими досягненнями світової етнополітичної теорії й практики, а з іншого - збагатити їх деякими досить оригінальними ідеями вітчизняних вчених і певним корисним досвідом самої України.
По-третє. Автор всіляко намагається уникати ролі судді чи арбітра в дискусіях тих чи інших наукових шкіл чи окремих вчених. Він прагне діяти як організатор "виставки" (своєрідними "експонатами" якої є різноманітні етнополітичні теорії і концепції, вироблені й апробовані людством на протязі його писаної історії) та її "гід", а часто і "гід-перекла-дач", оскільки абсолютна більшість робіт західних вчених ще не перекладена на українську мову і майже відсутня в бібліотеках України. При цьому автор посібника, як правило, знайомить потенційного читача з кількома найбільш цікавими й оригінальними, різними і навіть діаметрально протилежними точками зору на одну й ту ж проблему, до того ж, не стільки у власному переказі, скільки у вигляді цитат з багатьох праць зарубіжних вчених.
По-четверте. Автор старанно уникає власних оцінок тих чи інших теорій і практичного досвіду, намагається, користуючись порадами В. Винниченка, стати на шлях "нелукавого й чесного виявлення подій", докладає всіх зусиль, щоб "одсунити від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих симпатій чи антипатій" і розглядати всі ідеї, явища й процеси в "усій їх об'єктивності".
По-п'яте. Автор не пропонує і тим більш не нав'язує готових до вжитку істин, висновків і рецептів. Потенційний читач має сам, на свій власний розсуд, сприйняти ті ідеї, які співзвучні його душі, знайти свою
власну істину, зробити власні висновки, обрати власні шляхи їх втілсн ня в життя. Адже, як слушно зауважував німецький педагог XIX ст.
А. Дістервег, "розвиток і освіта жодній людині не можуть бути передані Кожний, хто бажає до них приєднатись, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власним напруженням". І саме так може відбутись творча людина, свідомий громадянин, активний учасник тих процесів, які перетворять Україну на справді суверенну і незалежну державу та правове демократичне суспільство, допоможуть їй увійти до співтовариства цивілізованих народів, зайняти відповідне місце і відігравати належну їй роль.
По-шосте. При обранні теми цього науково-навчального видання, підготовці рукопису авторським кредом та своєрідною "клятвою Гіпок-рата" були слова Ф. Бекона: "Я хотів би закликати всіх людей до того, щоб вони пам'ятали справжні цілі науки, щоб вони не займались нею. ні заради користі й слави, ні для того, щоб домогтись влади, ні для якихось інших негідних намірів, але заради того, щоб мало від неї користь і успіх саме життя".
Думки про доцільність і необхідність підготовки науково-навчального посібника з стнополітології виникли у автора ще наприкінці 80-х років. Основу посібника становлять лекції, які починаючи з 1988 р. читались автором в Інституті підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, інших вузах Києва й України, в університетах Великобританії, Польщі, Росії, США, ФРН, Чехії та інших країн, а сьогодні читаються в Інституті економіки, управління та господарського права (м. Київ).
Сучасні вітчизняні суспільні науки ретельно вивчали і вивчають, здається, всі аспекти цих вкрай складних і суперечливих подій, явищ і процесів, старанно аналізуючи при цьому місце і роль їх основних діючих осіб і виконавців: вождів, партій, класів, мас, а також багатьох ідей, і перш за все, комунізму та інтернаціоналізму.
Але, на жаль, один з найважливіших аспектів цих подій і зрушень, їх головні діючі особи і рушійні сили донедавна майже повністю ігнорувались, а подекуди ігноруються й досі. Йдеться про етнополітичну сферу людського буття, тобто сферу взаємодії етнічного, національного та політичного і зокрема, етноси, нації, етнонаціональні меншини, їх взаємовідносини між собою, а також з державою тощо.
Саме ці обставини і змусили автора взятись за розробку і написання науково-навчального посібника "Вступ до етнополітології". Це і без того відповідальне, і важке завдання ускладнюється тим, що подібних видань ні в Україні, ні за кордоном, на жаль, поки що немає. На щастя, є початкові розвідки в цьому напрямку, зроблені поодинокими українськими вченими-емігрантами ще в 20-30-х pp., а також довідково-енциклопедичні та науково-теоретичні видання ( переважно академічного, а не навчального характеру ), кількість яких сьогодні швидко зростає на Заході і які нещодавно почали з'являтись в незалежній Україні. Додатковою перешкодою є і брак нових, добре вивірених, апробованих і загальновизнаних методологічних засад етнополітичних досліджень, методичних розробок, а також відповідного досвіду читання лекцій з цієї тематики. Адже центри та відділи етнополітичних досліджень академічних установ та вузівські кафедри етнополітології в Україні лише розгортають свою діяльність. Отже склалась дійсно парадоксальна ситуація: бурхливий розвиток етнополітології як науки на Заході та її становлення в незалежній Україні, з одного боку, і лише зародження етнополітології як навчальної дисципліни і за кордоном, і в Україні, з іншого боку. Причини такого становища, тобто запізнілого народження етнополітології і як науки, і як навчального предмету, будуть розглянуті нижче. Тут зробимо лише кілька важливих зауважень.
По-перше. Мета даної роботи - знайти нові методологічні засади дослідження етнополітичних проблем; простежити зародження і розвиток етнополітичних ідей та підсумувати досвід їх втілення в життя в світі і в Україні. Загальна мета пропонованого посібника, говорячи словами одного з перших, найбільш помітних, але призабутих українських націологів і етнополітологів О. Бочковського - "розвіяти романтичну імлу та шовіністичну темряву, що хмарою затемнює національну справу".
По-друге. Автор не ставить за мету ані розробку суто української етнополітології, ані штучного перенесення всієї західної етнополітоло-гічної науки на український грунт. Він просто намагається простежити розвиток етнополітичних ідей з тим, щоб взяти на озброєння все те, що, на його думку, буде сприяти розвитку етнополітології як науки і навчальної дисципліни і може якоюсь мірою стати в пригоді молодій незалежній державі. Тільки такий підхід може дати можливість уникнути, з одного боку, ізоляціонізму й провінціалізму і скористатись найкращими досягненнями світової етнополітичної теорії й практики, а з іншого - збагатити їх деякими досить оригінальними ідеями вітчизняних вчених і певним корисним досвідом самої України.
По-третє. Автор всіляко намагається уникати ролі судді чи арбітра в дискусіях тих чи інших наукових шкіл чи окремих вчених. Він прагне діяти як організатор "виставки" (своєрідними "експонатами" якої є різноманітні етнополітичні теорії і концепції, вироблені й апробовані людством на протязі його писаної історії) та її "гід", а часто і "гід-перекла-дач", оскільки абсолютна більшість робіт західних вчених ще не перекладена на українську мову і майже відсутня в бібліотеках України. При цьому автор посібника, як правило, знайомить потенційного читача з кількома найбільш цікавими й оригінальними, різними і навіть діаметрально протилежними точками зору на одну й ту ж проблему, до того ж, не стільки у власному переказі, скільки у вигляді цитат з багатьох праць зарубіжних вчених.
По-четверте. Автор старанно уникає власних оцінок тих чи інших теорій і практичного досвіду, намагається, користуючись порадами В. Винниченка, стати на шлях "нелукавого й чесного виявлення подій", докладає всіх зусиль, щоб "одсунити від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих симпатій чи антипатій" і розглядати всі ідеї, явища й процеси в "усій їх об'єктивності".
По-п'яте. Автор не пропонує і тим більш не нав'язує готових до вжитку істин, висновків і рецептів. Потенційний читач має сам, на свій власний розсуд, сприйняти ті ідеї, які співзвучні його душі, знайти свою
власну істину, зробити власні висновки, обрати власні шляхи їх втілсн ня в життя. Адже, як слушно зауважував німецький педагог XIX ст.
А. Дістервег, "розвиток і освіта жодній людині не можуть бути передані Кожний, хто бажає до них приєднатись, повинен досягти цього власною діяльністю, власними силами, власним напруженням". І саме так може відбутись творча людина, свідомий громадянин, активний учасник тих процесів, які перетворять Україну на справді суверенну і незалежну державу та правове демократичне суспільство, допоможуть їй увійти до співтовариства цивілізованих народів, зайняти відповідне місце і відігравати належну їй роль.
По-шосте. При обранні теми цього науково-навчального видання, підготовці рукопису авторським кредом та своєрідною "клятвою Гіпок-рата" були слова Ф. Бекона: "Я хотів би закликати всіх людей до того, щоб вони пам'ятали справжні цілі науки, щоб вони не займались нею. ні заради користі й слави, ні для того, щоб домогтись влади, ні для якихось інших негідних намірів, але заради того, щоб мало від неї користь і успіх саме життя".
Думки про доцільність і необхідність підготовки науково-навчального посібника з стнополітології виникли у автора ще наприкінці 80-х років. Основу посібника становлять лекції, які починаючи з 1988 р. читались автором в Інституті підвищення кваліфікації викладачів суспільних наук при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, інших вузах Києва й України, в університетах Великобританії, Польщі, Росії, США, ФРН, Чехії та інших країн, а сьогодні читаються в Інституті економіки, управління та господарського права (м. Київ).