Андрющенко А. Економічна теорія

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 7. Ринок, його суть та функції. Конкуренція і монополія

РОЗДІЛ 7.

РИНОК, ЙОГО СУТЬ ТА ФУНКЦІЇ.

КОНКУРЕНЦІЯ І МОНОПОЛІЯ

§ 1. Поняття ринку та його основні елементи

У результаті виникнення суспільного поділу праці, приватної власності на засо-

би виробництва і економічного відокремлення товаровиробників суспільне вироб-

ництво набуває товарної форми. На певному етапі розвитку ця товарна форма стає

пануючою, а товарно-грошові відносини починають опосередковувати практично всі

відносини суспільства. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими,

отримала назву «ринкової економіки». Ключовим елементом її є ринок.

Як кожне складне поняття «ринок» не однозначне за своїм визначенням, в про-

цесі розвитку ринкової економіки виникли наступні визначення ринку:

— ринок — це обмін, організований за законами товарного виробництва та обігу;

— ринок — це економічний простір (місце, територія, зона), на якому відбуваєть-

ся обмін товарів;

— ринок — це сукупність конкретних економічних відносин між продавцями та

покупцями у процесі купівлі продажі товарів і послуг.

Отже, ринок — система економічних відносин, пов’язаних з обміном товарів та

послуг на основі широкого використання різноманітних форм власності, товарно-

грошових і фінансово — кредитних механізмів.

Умови виникнення ринкового господарства:

• Суспільний поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації. Спеціалізація визна-

чається порівняльними перевагами або відносно меншою альтернативною вар-

тістю виробництва.

• Економічна відокремленість суб’єктів господарювання зумовлена наявністю різ-

них форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам товаровиробник).

• Величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділової активності.

• Вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне

господарювання.

Етапи формування ринку.

Класичний вільний ринок (до середини XIX ст.), в якому держава не втручалася

в економіку, виступаючи «нічним вартовим», який стежив за тим, щоб усі, хто має

самостійне джерело доходів, ретельно сплачували податки до державної казни.

Регульований ринок (середина XIX — 50-ті роки XX ст.) характеризувався втру-

чанням держави в економічне життя суспільства з метою обмеження свавілля моно-

полій та захисту конкурентного середовища.

Соціально орієнтований ринок, у якому, крім механізмів регулювання, держава

бере на себе виконання функції соціального захисту населення.

Враховуючи, що товарно-грошові відносини в ринковій економіці опосередко-

вують усі відносини суспільства, суб’єктами ринку практично стають всі учасники

суспільного виробництва: держава, домогосподарства, підприємці.

Об’єктами ринкових відносин у сучасній економіці стають усі результати сус-

пільної діяльності. Тобто, ними можуть бути матеріальні продукти праці (засоби

Частина І. Вступ до економічної теорії

виробництва, предмети споживання, послуги, житло тощо); інтелектуальні продукти

праці (інформація, наукові ідеї); робоча сила; цінні папери (акції, облігації) ;валюта,

позичкові капітали і т. д.

Для розкриття суті ринкової економіки слід дослідити функції, які виконує ри-

нок в сучасних умовах:

Функція регулювання. Ринок регулює всі економічні процеси — виробництво,

обмін, розподіл та споживання, визначаючи пропорції і напрями розподілу економіч-

них ресурсів на мікро- та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту й

пропозиції.

Функція стимулювання. Ринок спонукає виробників товарів і послуг до знижен-

ня витрат, підвищення якості та споживчих властивостей товарів. Він створює дієвий

механізм мотивації праці, стимулює підвищення ефективності економіки на основі

впровадження найпередовіших досягнень НТП.

Розподільча функція. Доходи виробників і споживачів у ринковій економіці ди-

ференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування суспільства за до-

ходами.

Функція санації. Ринок через конкуренцію очищає економічне середовище від

неконкурентоспроможних господарств і підтримує найефективніші. Цей механізм

санації економічного довкілля деперсоніфікований і тому не може бути упередженим

і несправедливим.

Алокаційна функція. Ринок забезпечує виробництво оптимальної комбінації то-

варів та послуг за допомогою найефективнішої комбінації ресурсів. Ефективною є

така комбінація ресурсів, за якої товари та послуги виробляються з мінімальними

альтернативними витратами.

Інформативна функція. Ринок через ціни інформує виробника, торговця, спо-

живача про те, що вигідно виробляти й купувати, а що — ні, скільки чого треба за-

пропонувати, на які верстви населення варто орієнтуватися у своїй господарській

діяльності тощо.

Функція інтеграції. Ринок об’єднує суб’єктів економіч ної системи в одне ціле,

сприяючи формуванню єдиного економічного простору як у межах окремої держави,

так і в межах світової економіки.

Для ефективного функціонування ринкової системи необхідні наступні умови:

1) реальна свобода форм власності та форм господарювання. Тобто повинна іс-

нувати приватна власність, колективна власність (акціонерні компанії, кооперативи,

власність трудових колективів), державна та муніципальна власність;

2) ефективність функціонування ринку залежить від здатності різних суб’єктів

підприємницької діяльності впливати на рівень цін (тобто відсутність монополій);

3) розвинуте антимонопольне законодавство та наявність достатніх механізмів

його реалізації;

4) добре розвинута система економічного та адміністративного регулювання еко-

номіки країни створює передумови для існування регульованого ринку;

5) наявність та доступність всебічної інформації про ринок, розвинута маркетин-

гова діяльність;

6) конкурентна боротьба між різними суб’єктами підприємницької діяльності;

7) розвинутий та розгалужений комплекс об’єктів власності, які можуть стати

об’єктом купівлі-продажу (засоби виробництва, різні цінні папери).

Розділ 7. Ринок, його суть та функції. Конкуренція і монополія

Ринок не є однорідним явищем за своєю структурою. Структура ринку — це су-

купність окремих ринків у межах національної економіки або внутрішнього ринку,

світового господарства та його окремих регіонів і взаємодія між ними. Згідно даного

визначення розрізняють:

Фінансовий ринок — це певна сукупність економічних відносин з приводу орга-

нізації і купівлі-продажу вільних грошових коштів та їх перетворення на грошовий

капітал. Суб’єктами даного ринку є підприємства різних форм власності, населен-

ня, комерційні банки, фінансово-кредитні установи, держава. Об’єктами виступають

особисті заощадження населення, тимчасово вільні кошти, що утворились в резуль-

таті обороту промислового та торгівельного капіталів. Інструментами цього ринку є

попит та пропозиція на позичковий капітал та його ціна.

Ринок робочої сили — це сукупність економічних відносин між найманими пра-

цівниками, підприємцями та установами, які відіграють роль бірж праці, з приводу

організації та використання, купівлі-продажу робочої сили. Основні інструменти да-

ного ринку є: попит та пропозиція робочої сили, заробітна плата. Попит на робочу

силу залежить від багатьох факторів: попит на споживчі товари, технології, які засто-

совуються в країні, інтенсивності та продуктивності праці тощо.

Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу — певна сукупність економічних

відносин між різними суб’єктами підприємницької діяльності з приводу організації,

використання і купівлі-продажу засобів та предметів праці. Основним фактором,

який впливає на даний ринок є позичкова ставка. Із зростанням проценту розширене

відтворення скорочується, і навпаки. Даний ринок праці ще зовсім не розвинутий в

Україні.

Ринок предметів споживання — підсистема економічних відносин між економіч-

ними суб’єктами (передусім продавцями та покупцями) з приводу організації, ви-

користання і купівлі-продажу товарів тривалого використання та поточного спожи-

вання. Складовими даного ринку є виробництво товарів тривалого користування та

поточного споживання. Основне завдання при створенні даного ринку це подолання

диспропорцій між виробництвом товарів групи А та групи В, створення сучасної сис-

теми оплати праці, перебудова аграрних відносин.

Ринок послуг — певна сукупність економічних відносин з приводу організації і

купівлі-продажу послуг. Послуга — це особлива споживна вартість, що задовольняє

певні потреби людей. Розрізняють традиційні (страхування, транспорт, зв’язок, мис-

тецтво) та нетрадиційні послуги (маркетингові, інженерно-консультаційні, рекламні

тощо).

Ринок інтелектуальної власності — підсистема економічних відносин між різ-

ними господарюючими суб’єктами з приводу організації, використання і купівлі-

продажу патентів, ліцензій та інших об’єктів інтелектуальної власності.

Також виділяють: валютний ринок — важлива сфера економічних відносин з при-

воду купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акре-

дитивів, телеграфних та поштових переказів в іноземній валюті), ринок інформації —

сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу інформаційних послуг,

збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу,

ринок золота — сукупність економічних відносин з приводу організації та купівлі-

продажу золота. Здійснюють її консорціуми місцевих банків й спеціалізовані фірми.

Залежно від ринкового середовища розрізняють 4 моделі ринків:

Частина І. Вступ до економічної теорії

Чиста конкуренція характеризується наявністю великої кількості не залежних

продавців, які виробляють стандартизовану продукцію. Продавець не може встано-

вити ціни вище ринкових оскільки він зразу втрачає своїх покупців.

Чиста монополія — це ринок, де одна фірма є єдиним продавцем продукту чи по-

слуги. Тут відсутні замінники продукції.

Монополістична конкуренція характеризується порівняно значною кількістю

виробників, які виробляють різні види одного продукту. Продаж товарів відбуваєть-

ся не за однією ціною, а вони можуть коливатися в широкому діапазоні. В даному

випадку у продавця з’являється можливість виділитись не лише ціною, а й якістю

товару, рекламою, методами особистої продажі.

Олігополія відрізняється невеликою кількістю продавців, тому визначення цін і

обсягів виробництва взаємозалежні. Розгортається боротьба за якість товару та бо-

ротьба за престиж.

§ 2. Попит та пропозиція. Взаємодія між ними

Ринкова економіка — це специфічна соціально-економічна система. Дана система

ґрунтується на наступних елементах: попит та пропозиція, ціна, конкуренція.

Виходячи на ринок, продавці й покупці планують свою діяльність, спираючись на

власний досвід та інформацію, яку їм надає ринок насамперед через ціни. Таке пла-

нування кожний суб’єкт здійснює відособлено. Іноді ринок виявляє, що споживачі

помилилися у своїх споживацьких очікуваннях, оскільки підприємці запропонували

менше товарів, ніж покупці готові були купити за встановленою ціною. Можлива й

інша ситуація, коли підприємці пропонують більший обсяг товарів, ніж споживачі

готові купити за встановлену ними ціну.

Попит — це форма вираження потреби. На ринку ми маємо справу не з попитом

взагалі, а з попитом платоспроможним, тобто забезпеченим відповідною сумою гро-

шей. Тому попит включає в себе два елементи: а) потреби, тобто бажання придбати

той чи інший товар або послугу; б) грошові засоби, які має суспільство для придбан-

ня даних товарів або послуг. Попит, як правило, виражається в грошовій формі.

Збільшення ціни на будь-який товар зумовить зменшення величини попиту на

нього, і, навпаки, зменшення ціни сприятиме підвищенню попиту.

Пропозиція — це сукупність товарів і послуг, які є або в кожний даний момент

можуть бути доставлені на ринок. Вона включає в себе два моменти: а)готовність ви-

робників (продавців) до продажу того чи іншого виду товару або послуги; б)умови,

на яких виробник (продавець) згідний продати їх. Пропозиція, як правило, має на-

туральне вираження: штуки, тонни, метри.

Із зростанням цін пропозиція збільшується, тому що одиниця додатково виро-

бленої та проданої продукції приносить виробникові додатковий прибуток. І навпа-

ки, якщо ціни знижуються, то виробництво продукції стає менш вигідним і скорочу-

ється. Відповідно зменшується і пропозиція.

Ціна — це грошовий вираз вартості. На ринку, як правило, розрізняють три види

цін: ціну попиту, ціну пропозиції і ціну рівноваги. Ціна попиту — це гранично макси-

мальна ціна, яку покупці ще згідні платити за товар. Ціна пропозиції — це гранично

мінімальна ціна, яку продавці ще згідні взяти за свій товар.

Розділ 7. Ринок, його суть та функції. Конкуренція і монополія

Ціна рівноваги — це ціна, яка встановлюється при врівноваженості попиту і про-

позиції (рис. 7.1).

Рис. 7.1. Ринкова рівновага

§ 3. Ринкова інфраструктура

Надзвичайно важливим і складним структурним утворенням ринкової економі-

ки є ринкова інфраструктура.

Термін «інфраструктура» походить від латинського, що означає сукупність галу-

зей та видів діяльності, які обслуговують виробничу і невиробничу сфери економіки

(транспорт, зв’язок, комунальне господарство, загальна та професійна освіта, охоро-

на здоров’я тощо).

Інфраструктура ринку — комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій,

які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Оскільки будова інфраструктури ринку дуже складна, варто розглянути її еле-

менти.

Організаційно-технічна: товарні біржі, оптові ринки, аукціони, торговельно-

промислові палати, сервісні центри, опціони, ярмарки, транспортні комунікації, ріел-

терські фірми, земельні аукціони.

Науково-дослідне та інформаційне забезпечення: науково-дослідні установи з

вивченя ринкових проблем, інформаційні центри та агентства, рекламні агентства,

юридичні контори та ін.

Фінансово-кредитна: банки, фондові біржі, валютні біржі, небанківські інститу-

ти, страхові компанії, інвестиційні, пенсійні та інші фонди, ломбарди тощо.

Державно-регулятивна: біржі праці, ліцензування, оподаткування, митна систе-

ма, різноманітні державні фонди і т.ін.

Інфраструктура ринку покликана забезпечувати цивілізовані стосунки між

суб’єктами через свої функції:

Частина І. Вступ до економічної теорії

1) правове та економічне консультування підприємств, захист їхніх інтересів у

державних та інших структурах;

2) страховий захист підприємницької діяльності;

3) забезпеченя фінансової підтримки і кредитування підприємств;

4) підвищення оперативності, ефективності роботи суб’єктів ринку;

5) створення умов для ділових контактів;

6) сприяння матеріально-технічному забезпеченню і реалізації товарів та послуг;

7) регулювання руху робочої сили;

8) здійснення маркетингового, інформаційного та рекламного обслуговування.

Аукціони — форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попе-

редньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів,

які, як правило, користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центра-

ми аукціонної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Сток-

гольм, Санкт-Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідаль-

ність продавця за якість пропонованих товарів. Отже, аукціон — це продаж реальних

товарів на основі конкурсу покупців.

Торгово-промислові палати — це комерційні організації, головним завданням

яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв’язків з партнерами зару-

біжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комер-

ційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають ці-

льові інформаційні послуги.

Торгові доми — це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або

оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордо-

ном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у про-

мисловості та інших галузях господарства. Торгові доми здійснюють операції за свій

рахунок, проте можуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних,

так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих осіб.

Ярмарки — надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бу-

вають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки — це торги,

ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Свого часу вони

відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком

суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посилен-

ням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки пере-

творилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатока-

нальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїт-

тя форм регулювання товарно-грошових відносин. До останніх належать біржі.

Біржа — це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслід-

ками для партнерів укладаються угоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина

стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною фор-

мою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними

паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів від-

повідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

На початку XX ст. сформувалися чотири основних типи бірж: перший — як до-

ступне для всіх зібрання; другий — як замкнене, всебічно регламентоване державою

зібрання; третій — як всебічно регламентована державою корпорація; четвертий — як

Розділ 7. Ринок, його суть та функції. Конкуренція і монополія

вільна корпорація чи приватний заклад останньої. Всі вони мають свої особливості.

Однак їх об’єднує те, що вони вдосконалюють і полегшують ринкові взаємовідноси-

ни, регламентують і впорядковують (через писані й неписані правила) найактивні-

ших агентів ринкової економіки, зв’язують їх між собою, полегшують переливання

капіталів, виступають індикаторами ринкової орієнтації.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі. Біржа праці — елемент

ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку

праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі

зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці;

прогнозує попит і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за

працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професій-

ну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо. Біржа праці виступає

певним гарантом конституційного права на працю як державна організація. Поряд з

державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є по-

середниками в галузі праці, а також: посередницькі бюро при профспілках, молодіж-

них, релігійних організаціях та ін. В Україні розвивається безплатна державна систе-

ма центрів і служб зайнятості.

Товарна біржа — комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок од-

норідних товарів з певними характеристиками. Це об’єднання підприємств торгівлі,

збуту, обміну, мета якої — укладання відповідних угод, виявлення товарних цін, по-

питу й пропозиції товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту та

обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі, вирішення спорів

щодо операцій тощо. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо зерном,

цукром, займала, наприклад, Одеська біржа.

Товарні біржі бувають публічні й приватні. На публічних біржах угоди можуть

укладати як їх члени, так і підприємці, що не є їх членами. Діяльність цих бірж регу-

люється законами та урядовими актами. Приватні біржі організовують у формі ак-

ціонерних компаній і закритих корпорацій. Укладати угоди на таких біржах можуть

лише акціонери. Члени біржі, як правило, не отримують дивідендів на вкладений ка-

пітал. Їх прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто

біржі виступають у ролі брокерів.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові но-

мінали чи акції від імені інших осіб. Крім того, вони надають клієнтам також додат-

кові послуги, в тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон’юнктуру ринку,

реклами тощо. Брокерська фірма — це посередник між продавцями й покупцями цін-

них паперів на біржі. Вона всебічно вивчає кон’юнктуру ринку, можливості закупівлі

та збуту акцій.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням, зв’язком,

здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам,

розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування та розглядає спори. Еко-

номічна роль товарних бірж полягає передусім в тому, що вони сприяють встанов-

ленню ринкової рівноваги, відтворювальним процесам, ефективності економіки.

Для здійснення операції на біржі повинні бути зафіксовані три змінних чинники:

ціна, сума і строки поставок. Останнім часом поширилися так звані ф’ючерсні угоди

(домовленості про реалізацію товарів, які будуть вироблені в майбутньому, напри-

клад, угода про умови закупівлі врожаю наступного року). Вони передбачають не

Частина І. Вступ до економічної теорії

кількість товарів, а число контрактів. При укладанні ф’ючерсної угоди узгоджують

лише дві позиції: ціну і термін поставки. Такі угоди можуть здійснюватись лише з

одного стандартного виду товарів (так званого базового сорту), встановленого цією

товарною біржею. Строк поставок за ф’ючерсним контрактом визначається триваліс-

тю позиції. Наприклад, стандартний контракт Лондонської та інших бірж на постав-

ку каучуку можна укладати на кожний наступний місяць, тобто на місячну позицію;

цукру, какао, міді, цинку, олова, свинцю — на кожну наступну тримісячну позицію.

Фондова біржа — це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому

відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облі-

гації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент

розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості

для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фі-

нансування перспективних програм.

Акція — це цінний папір, який засвідчує внесок певної частки в капітал акціонер-

ного товариства. Вона дає право на отримання частини прибутку в формі дивіденда.

У суверенній Україні формується система бірж. Вже діють такі біржі, як фондові,

аграрні, міжбанківська валютна. Має місце тенденція розвитку від універсальних то-

варних бірж до спеціалізованих.

Страхова компанія — комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставить

за мету отримання прибутку від здійснення страхових операцій. Страхові компанії

здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування за-

страхованим фірмам збитків, яких вона зазнала за непередбачених обставин: внаслі-

док стихійного лиха, аварії, невиконання зобов’язань збанкрутілими контрагентами

тощо. Вони прагнуть залучити якомога більше клієнтів (фізичних і юридичних осіб),

між якими й розподіляють суми відшкодування збитків. Такі компанії нівелюють та

зменшують подібні труднощі й ускладнення, що можуть трапитися в кожного з клі-

єнтів. Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних

осіб, покривають непередбачені збитки.

Аудиторська фірма — це незалежна висококваліфікована організація, яка на за-

мовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різ-

них форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси. Аудиторські фірми під-

тверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих

норм господарського права у сфері фінансово-кредитних відносин. Свої послуги

вони здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення підприємств та

організацій. Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні

документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони вияви-

лися позитивними, господарським суб’єктам видається свідоцтво про достовірність

їхнього продекларованого фінансового стану. Такий контроль здійснюється з метою

зменшення економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з да-

ними суб’єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових

операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами дер-

жавних законів, на так званому «чорному ринку».

Холдингова компанія — акціонерна компанія, капітал якої використовується

переважно для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою вста-

новлення контролю за їхньою діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою

і характером діяльності холдингова компанія виконує, як правило, лише фінансові

Розділ 7. Ринок, його суть та функції. Конкуренція і монополія

операції. Вона тримає контрольні пакети акцій інших фірм і діє через свої філії. Най-

поширеніші так звані чисті холдингові компанії, проте є й змішані, які поєднують

контрольно-фінансові функції з безпосереднім управлінням підприємствами. Хол-

дингова діяльність — це різновид підприємництва, що потребує значних інвестицій і

здійснюється, як правило, на основі об’єднання капіталів кількох фізичних чи юри-

дичних осіб.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важли-

вою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки України. Роз-

виток цієї інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій,

дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення.

§ 4. Конкуренція та монополія

Важливим складовим компонентом механізму ринкової економіки є конкурен-

ція. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм

конкуренції.

Дослівно конкуренція в перекладі з латинської мови означає «зіштовхуватися»,

що характеризує боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробни-

цтва і збуту продукції.

Конкуренція означає економічне суперництво між відокремленими виробника-

ми продукції, робіт, послуг щодо задоволення інтересів, пов’язаних з продажем про-

дукції, виконанням робіт, наданням послуг одним і тим самим споживачам.

Основне завдання конкуренції — завоювати ринок у боротьбі за споживача, пере-

могти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку.

Умови виникнення конкуренції

Перша — наявність на ринку великої кількості виробників будь-якого конкурент-

ного продукту або ресурсу. Якщо виробництво зосереджене у руках одного власника,

як в умовах адміністративно-командної системи, коли при створенні багатьох видів

продукції домінував один виробник — держава, тоді утворюється монополія, яка, по

суті, заперечує конкуренцію.

Друга — свобода виробників щодо вибору господарської діяльності. Кожний по-

винен мати можливість визначати не тільки що виробляти, а й регулювати якість та

обсяг продукції.

Третя — відповідність між попитом і пропозицією; інакше, якщо, припустимо, по-

пит перевищує пропозицію, то покупець обмежений у виборі продукції. За наявності

дефіциту всі вироблені товари швидко реалізуються. Там, де існує дефіцит, немає

вільної конкуренції.

Четверта — наявність ринку засобів виробництва. У конкурентній боротьбі вели-

ке значення має встановлення високої норми прибутку, яка, по суті, є орієнтиром у

виборі господарської діяльності. Проте вибір діяльності показує тільки можливість

виробництва. Для того щоб ця можливість перетворилась на дійсність, потрібно, ма-

ючи грошовий капітал, перетворити його на засоби виробництва.

Конкуренція має як негативні, так і позитивні риси.

100

Частина І. Вступ до економічної теорії

Негативні риси конкуренції полягають у тому, що дрібні виробники витісняють-

ся великим капіталом: одні розоряються, інші збагачуються, посилюється соціальне і

майнове розшарування населення, зростає безробіття, посилюється інфляція.

Позитивні риси конкуренції. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умо-

вах конкуренції перемагає той, хто створює якісну продукцію при найменших ви-

тратах виробництва завдяки використанню науково-технічних досягнень, передової

організації виробництва.

Функції конкуренції

Функція регулювання. Для того щоб перемогти у конкурентній боротьбі, під-

приємець повинен виготовляти товар, якому надає перевагу споживач (суверенітет

споживача). Виходячи з цього, під впливом ціни капітали спрямовуються в ті галузі,

де можливий найвищий прибуток.

Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно:

— підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію або виготовляють її

з меншими виробничими витратами, одержують винагороду у вигляді прибут-

ку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

— підприємства, що не реагують на уподобання клієнтів або порушують правила

конкуренції зі своїми суперниками на ринку, виявляються покараними шля-

хом збитків або виштовхуються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки активізує стимули до вищої продук-

тивності, а й дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх госпо-

дарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає панівному в конку-

рентній боротьбі принципу винагороди за результати.

Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожно-

го підприємства. Наприклад, підприємець може призначити високу ціну, та конку-

ренція надає покупцеві можливість вибирати серед декількох продавців. Чим доско-

наліша конкуренція, тим справедливіша ціна.

Як невід’ємна частина системи «виробництво — ринок», конкуренція здійсню-

ється у багатьох формах, які з розвитком ринкового господарства стають дедалі різ-

нобічнішими. Основними видами конкуренції є внутрішньогалузева, міжгалузева та

міжнародна.

Внутрішньогалузева конкуренція — це конкуренція між товаровиробниками, що

діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації

виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо у кожного з них встанов-

люється індивідуальна вартість виробництва певного товару.

Міжгалузева конкуренція — це конкуренція між товаровиробниками, які діють у

різних галузях народного господарства.

Міжнародна конкуренція — це конкуренція вироб ників на світовому ринку, яка

поєднує внутрішньога лузеву і міжгалузеву конкуренцію. На світовому ринку домі-

нують компанії найрозвинутіших країн.

Конкуренцію можна поділити на сумлінну і несумлінну (нечесну).

Основними методами сумлінної конкуренції є:

— підвищення якості продукції;

— зниження цін («війна цін»);

— реклама;