Андрющенко А. Економічна теорія

Подождите немного. Документ загружается.

111

Розділ 8. Капітал та прибуток

чає списання протягом кількох років експлуатації балансової вартості основних

фондів. Амортизаційні відрахування відносяться на витрати виробництва і з них

формується амортизаційний фонд підприємства, який І використовується для від-

новлення основних фондів.

Механізм амортизації передбачає застосування передбачених законодавством

України норм амортизаційних відрахувань.

§ 3. Прибуток як економічна категорія

Прибуток — узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності

підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вар-

тості додаткового продукту, створеного працею ділянок виробництва. У показнику

прибутку відбивається обсяг реалізації продукції, ефективність використання під-

приємством наявних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо.

Балансований прибуток підприємства (фірми) являє собою суму прибутків і

збитків від реалізації товарної продукції, результатів іншої реалізації та позареаліза-

ційної діяльності.

Прибуток від реалізації товарної продукції включає залишки нереалізованої про-

дукції на початок року: випуск товарної продукції за рік: реалізацію товарної продук-

ції за рік; залишки нереалізованої продукції на кінець року. Прибуток від реалізації

товарної продукції, виконаних інших робіт і послуг є базою як для розрахунків з бю-

джетом так і для створення фондів економічного стимулювання.

Поряд з прибутком від реалізації товарної продукції на розмір балансового при-

бутку впливають результати іншої реалізації та позареалізаційної діяльності (може

бути зростання або збиток). Збитки пов’язані із застосуванням економічних санкцій

(штрафи, пені, неустойки) за невиконання зобов’язань щодо поставок: за несвоєчас-

ну сплату поставленої продукції, робіт і послуг: порушення порядку затвердження

або застосування цін і тарифів; реалізацію продукції, виготовленої з відступом від

стандартів, технічних умов, порушення умов перевезень з усіх видів транспорту та

інші.

Таким чином загальний прибуток складається з трьох частин:

П3 = Пт + Пр + Пв,

де: П3 — загальний прибуток підприємства:

Пт — прибуток, отриманий від реалізації товарної продукції (це різниця між

оптовою ціною підприємства й собівартістю);

Пр — прибуток від іншої реалізації, надання підприємствам послуг і виконання

додаткових робіт;

Пв — прибуток від позареалізаційних фінансових результатів (сюди входять до-

ходи та збитки від списаних металовиробів, штрафи, пені, неустойки, збитки від сти-

хійного лиха тощо).

Слід розрізняти валовий доход і розрахунковий доход.

Валовий (загальний) доход — це вся сума доходу підприємства до зроблених від-

рахувань. Насамперед з нього відраховують суми на сплату боргових зобов’язань;

відсотки за кредит, орендну плату за користування чужою землею та ін. Далі

112

Частина І. Вступ до економічної теорії

здійснюються такі відрахування: податки в загальнодержавній бюджет і в бюджети

місцевих органів, відомим організаціям, виплати штрафів і неустойок тощо.

Залишком такого розподілу є чистий прибуток, який надходить на задоволення

різних виробничих і соціальних потреб: а) нагромадження (розширення виробни-

цтва); б) екологічні витрати; в) підготовку і підвищення кваліфікації кадрів; г) соці-

альні фонди; д) особистий доход підприємства.

Валовий доход і прибуток утворюють матеріальну основу для погодження еконо-

мічних інтересів суспільства, трудового колективу й окремих працівників, сприяють

підвищенню їхньої заінтересованості у зростанні ефективності виробництва.

Однак про ефективність виробництва лише за масою прибутку судити не можна.

Її більшою мірою характеризує норма прибутку та рівень рентабельності.

Норма прибутку — відношення маси прибутку до повної собівартості продукції,

виражене у відсотках.

П =П/С 100%





де



— норма прибутку;

П — маса прибутку;

С — собівартість продукції.

Рентабельність як економічна категорія тісно пов’язана з категорією прибутку.

Вони є різними сторонами економічних відносин. Якщо в прибутку відображаються

відносини щодо створення та розподілу частини чистого доходу, то рентабельність

характеризує відносини між підприємством і державою з приводу раціональності ви-

користання виробничих фондів та участі кожного підприємства у створенні й розпо-

ділі тієї частини чистого доходу, яка набуває форми прибутку.

Теорії прибутку. Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток

А. Сміт. Д. Рікардо нерозривно пов’язував його з заробітною платою, стверджуючи,

що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає,

коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена фор-

ма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою

працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток — це дохід підприємців-новаторів, який з

часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів

вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибут-

ку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція,

яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяль-

ності відповідних господарюючих суб’єктів.

Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-

економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток

характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні

економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб’єкта, в

т.ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) — це виражена у грошовій формі вартість

додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джере-

лами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з

економіко — ще й інші фактори виробництва.

Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтер-

ський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток

обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витра-

113

Розділ 8. Капітал та прибуток

тами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балансового (за-

гального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після спла-

ти податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.

У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як

різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявни-

ми, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Економічний прибуток — це

дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімаль-

ний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного

ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать:

процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від

продажу власних послуг праці та ін.

Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми

з’ясували питання щодо структурних елементів підприємницького доходу.

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на

зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впли-

вають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи.

Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точ-

ки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це

дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що викорис-

товується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного)

споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному

зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу заправля-

тиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів інвестицій).

У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом

на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і про-

цент — це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю

робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають

політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох фак-

торів сфер виробництва, розподілу та обігу.

За сучасної ринкової економіки прибуток та його норму характеризують ефек-

тивність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна

середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить

8–10%. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає, насамперед, не за

рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

114

Частина І. Вступ до економічної теорії

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Контрольні запитання

1. Що представляє собою первісне нагромадження капіталу, які завдання воно

виконує?

2. Чому формулу

ГТГ





називають загальною формулою капіталу? Супереч-

ність загальної формули.

3. Гроші і капітал — одне й теж? Засоби виробництва завжди капітал?

4. Чи може праця бути товаром? Обґрунтуйте свою відповідь.

5. Які способи створення додаткової вартості ви знаєте?

6. Чому більшість політекономічних шкіл не приймають поділу капіталу на по-

стійний та змінний?

7. Охарактеризуйте принципову різницю між бухгалтерським і економічним

прибутком.

8. Норма прибутку та методи її визначення. Яка роль прибутку в ринковій еконо-

міці?

Контрольні тести

1. Послідовний рух капіталу, в процесі якого він проходить три стадії (обіг — ви-

робництво — обіг) і набуває трьох функціональних форм (грошова, продуктивна, то-

варна), називається:

а) оборотом капіталу;

б) кругообігом капіталу;

в) часом обігу капіталу;

г) прибутком.

2. Кругообіг капіталу, взятий не як окремий акт, а як процес, що постійно віднов-

люється, називається:

а) часом обігу капіталу;

б) оборотом капіталу;

в) відтворенням капіталу;

г) постійним капіталом.

3. Постійний капітал за натурально-речовою формою представлений:

а) предметами праці;

б) засобами праці;

в) засобами виробництва;

г) робочою силою.

4. Змінний капітал за натурально-речовою формою представлений:

а) комплектуючими вузлами і деталями, сировиною;

б) енергоносіями і сировиною;

в) коштами на оплату найманої робочої сили;

г) всі відповіді правильні.

5. Яке з визначень найбільш повно розкриває суть прибутку?

а) прибуток — різниця між грошовою виручкою від реалізації продукції та її

собівартістю;

115

Розділ 8. Капітал та прибуток

б) прибуток — різниця між ціною продажу продукції та її собівартістю;

в) прибуток — це реалізована підприємством додаткова вартість;

г) немає правильної відповіді.

6. Вкажіть правильне визначення ціни, як економічної категорії:

а) грошовий вираз мінової вартості;

б) корисність речі, виражена в грошах;

в) грошовий вираз вартості товару;

г) споживні властивості товару.

7. Різниця між роздрібною і оптовою ціною розкриває механізм утворення:

а) додаткового продукту;

б) підприємницького прибутку;

в) торгового прибутку і чистих витрат обігу;

г) немає правильної відповіді.

8. Грошовий капітал, який власник грошей віддає у позику і який приносить йому

доход у вигляді проценту, називається:

а) акціонерним капіталом;

б) позичковим капіталом;

в) позичковим процентом;

г) фінансовим капіталом.

9. За якими критеріями поділяють капітал (виробничі фонди) на основний і обо-

ротний?

а) за величиною вартості його структурних елементів;

б) за характером участі в процесі виробництва і особливостями перенесення

власної вартості на продукцію, що виробляється;

в) за сферою функціонування;

г) всі відповіді правильні.

10. У чому відмінність між постійним і основним капіталом?

а) постійний капітал — це засоби виробництва, а основний — засоби праці;

б) постійний капітал — це засоби виробництва, а основний — предмети праці;

в) постійний капітал — це засоби праці, а основний — предмети праці;

г) немає правильної відповіді.

116

Частина І. Вступ до економічної теорії

РОЗДІЛ 9.

СУ’БЄКТИ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

§ 1. Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин

Домогосподарство — це особа або група осіб, об’єднаних з метою забезпечення

всього необхідного для життя, тобто об’єднаних спільним веденням господарства.

Домогосподарство і сім’я — поняття близькі, але різні. Сім’я — це сукупність осіб,

які проживають разом, об’єднані родинними зв’язками і загальним бюджетом. До-

могосподарство жорсткіше прив’язане до територіальних меж і включає членів, які

не є родичами.

Економічні ознаки домогосподарства — спільне господарство, сімейний бюджет,

спільні рішення. Сучасна економічна теорія розглядає домогосподарство як один із

суб’єктів ринкової системи, що виконує виробничі і відтворювальні функції.

Класифікація домогосподарств

У суспільствах з розвинутою економікою домогосподарства відрізняються між

собою за рівнем багатства, яким вони володіють. Це основний чинник, який впливає

на диференціацію домогосподарств, існування їх різноманітних типів.

Другим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер на-

селеного пункту, в якому проживає сім’я (велике місто, містечко, село). Сім’ї, залеж-

но від своїх доходів та місця проживання, можуть жити у власному будинку (вели-

кому чи малому), у багатоквартирному будинку, у багатоквартирному державному

будинку. Отже, за формами власності та розмірами дому (квартири) сучасні домо-

господарства є таких типів:

— малі приватні домогосподарства (малий власний будинок);

— великі приватні домогосподарства;

— об’єднання співвласників багатоквартирних будинків;

— домогосподарства у багатоквартирному державному будинку, що функціонує

на основі оренди житла у держави;

— гуртожитки.

Щодо останнього типу домогосподарств, то вони не відповідають тим стандар-

там, що потрібні для проживання сім’ї.

Третім чинником, що визначає розміри домогосподарств, є кількість осіб, зайня-

тих у ньому.

За даними останнього перепису в Україні налічується 14,1 млн домогосподарств,

в тому числі 4,9 млн — це домогосподарства, які складалися із двох осіб; 3,8 млн — з

трьох осіб; 3,4 млн — з чотирьох; 1,2 млн — з п’яти осіб; 0,5 млн — з шести та 0,2 — з

семи і більше осіб. Середня кількість осіб домогосподарства в Україні становить 3,2.

Домогосподарство виконує чотири основні функції у національній економіці:

1) постачальника ресурсів;

2) споживача ресурсів;

3) заощадника доходів;

4) інвестора доходів.

Домогосподарство постачає ресурси на ринок або споживає їх самостійно. Супер-

ечність між безмежними потребами і обмеженими грошовими доходами (ресурсами)

є вузловою проблемою родинної економіки. Інакше кажучи, в основі функціонуван-

117

Розділ 9. Су’бєкти ринкової економіки

ня домашнього господарства є принцип відповідності потреб і ресурсів, який харак-

терний для економічної системи загалом.

Фінансовою основою домогосподарства є бюджет, який відображає обсяг і струк-

туру всіх доходів і видатків сім’ї за певний період часу, формує стиль споживання і

життя. На основі даних про питому вагу видатків сім’ї на їжу можна говорити про

рівень її добробуту. В Україні частка сімейних видатків на їжу значно більша, ніж у

розвинутих країнах.

У розвинутій ринковій економіці доходи використовуються за схемою: частка до-

ходів надходить державі як особисті податки, решта розподіляються між видатками

на особисте споживання та особисте заощадження. Видатки на особисте споживання

становлять понад 80% сукупного доходу домогосподарств. Видатки споживачів кла-

сифікують так: 1) видатки на товари тривалого використання, 2) видатки на предме-

ти щоденного вжитку і 3) видатки на послуги.

Якщо очікуваний термін використання товару три роки і більше, то його назива-

ють товаром тривалого використання; якщо менше, ніж три роки, — предметом що-

денного вжитку.

Заощадження — це та частина доходу, яка не витрачена на сплату податків або

купівлю споживчих благ, а надійшла на банківські рахунки чи використана для при-

дбання страхових полісів, облігацій, акцій та інших фінансових активів.

Причини заощадження криються в необхідності захищеності та здійснення ді-

лових операцій. Домогосподарства заощаджують, щоб мати кошти на випадок непе-

редбачених обставин — хвороби, нещасного випадку або втрати роботи, виходу на

пенсію, фінансування освіти дітей чи просто для фінансової захищеності.

Однак необхідності до заощадження ще не досить. Необхідність має супроводжу-

ватися можливістю заощаджувати, що залежить від розміру доходу. Якщо дохід сім’ї

дуже низький, то вона може мати від’ємні заощадження, тобто сім’я споживає більше,

ніж становить її післяподатковий дохід. Це відбувається тоді, коли беруть позику або

використовують заощадження, набуті, у роки з вищими доходами.

І нарешті, окремі люди заощаджену частину доходу використовують для здій-

снення ділових операцій, скажімо, інвестують його у цінні папери, валюту, коштов-

ності, не рухомість тощо.

§ 2. Підприємство та підприємницька діяльність

Розглядаючи структуру факторів виробництва виокремлювали землю, працю

й капітал як ключові чинники виробництва; нині до них додають новий чинник —

підприємницький потенціал (потенційну можливість максимально ефективного

використання сукупності кадрових, матеріальних і нематеріальних ресурсів). Фор-

мування й використання цього потенціалу — це практично і є суттю поняття «підпри-

ємництво», яке заведено вважати особливою сферою виробничо-господарської або

іншої діяльності з метою одержання певного зиску.

Підприємництво — ініціативна діяльність, спрямована на пошук варіантів най-

більш ефективного використання ресурсів з метою одержання прибутку.

Підприємництво як економічна категорія — система економічних відносин суб’єк-

та підприємницької діяльності з державою, з іншими суб’єктами, з працівниками.

118

Частина І. Вступ до економічної теорії

У Законі України «Про підприємництво» сказано: «Підприємництво — це само-

стійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву про-

дукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання

прибутку». Неодмінним компонентом підприємництва є персональна економічна, а

не колективна адміністративна відповідальність за результати роботи.

Основними функціями підприємницької діяльності заведено вважати:

1) творчу — генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних

проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підпри-

ємництві);

2) ресурсну — формування й продуктивне використання власного капіталу, а та-

кож інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

3) організаційно-супровідну — практична організація маркетингу, виробництва,

продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємницька діяльність може

здійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення

або з утворенням юридичної особи.

Важливо усвідомлювати, що підприємництво (бізнес) завжди має здійснюватися

за науково обґрунтованими принципами.

До цих принципів належать:

1) вільний вибір бізнесової діяльності;

2) залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) інди-

відуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої

діяльності;

3) самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і

споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, наймання працівників;

4) вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення

обов’язкових платежів до відповідних бюджетів;

5) самостійне здійснення підприємцями — юридичними особами зовнішньоеко-

номічної діяльності.

Суб’єкти підприємництва: індивідуальні особи (приватне підприємництво), гру-

па осіб, об’єднаних між собою угодами та економічними інтересами (колективне під-

приємництво), інколи державні органи (державне підприємництво).

Підприємець — це той, хто займається підприємницькою діяльністю з метою

отримання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати само-

стійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються зако-

нодавством України.

Згідно з чинним законодавством України, всі підприємці рівні у своїх можливос-

тях. Отже, немає значення, хто виступає в якості підприємця — індивідуал, коопера-

тив, акціонерне товариство чи державне підприємство, — у всіх рівні права у сфері

господарської діяльності.

Формування і функціонування соціально орієнтованого та економічно ефектив-

ного підприємництва можливі за умови створення належного підприємницького се-

редовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в

країні, спиратися на розвинену ринкову економіку з відповідними активними право-

вими та соціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою. Осно-

вними умовами належного бізнесового середовища треба вважати:

119

Розділ 9. Су’бєкти ринкової економіки

1) стабільність національної кредитно-грошової системи;

2) пільгово-стимулюючу систему оподаткування підприємницьких структур (окре-

мих підприємців);

3) державну фінансову та інфраструктурну підтримку різномасштабного і насам-

перед малого підприємництва;

4) ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності;

5) науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення;

6) сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів;

7) інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір;

8) достатню привабливість іміджу підприємницької діяльності.

В Україні (з урахуванням окреслених параметрів ефективно функціонуючого

підприємництва) першочерговим є створення організаційно-економічних передумов

активізації підприємницької діяльності. Державна політика щодо активізації підпри-

ємницької діяльності має передбачати:

• створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечували

б розвиток ефективного бізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки

з кризового стану, стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке за-

вершення реальної трансформації відносин власності; забезпечення державних

гарантій свободи підприємництва; зміцнення національної грошової одиниці;

зниження інфляції до мінімальних меж);

• практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприєм-

ництва (завершення формування належної ринкової інфраструктури; реаліза-

ція системи фінансової підтримки підприємництва, включаючи формування

стартового капіталу; створення умов для зовнішньоекономічної діяльності; за-

початкування прогресивної системи підготовки кадрів для сучасного бізнесу;

максимально можлива активізація малого підприємництва).

Підприємство — це колектив людей, об’єднаних кооперацією праці та загальними

економічними інтересами. Підприємство — це комплекс засобів виробництва, які ма-

ють певну технологічну єдність для створення певного продукту.

У політекономічному розумінні підприємство — це первинна ланка суспільного

поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й

основний суб’єкт ринкової економіки. В такій якості підприємство виступає тому, що:

1. Саме на підприємстві проходить процес виробництва матеріальних благ (на-

дання послуг).

2. Підприємство має закінчений цикл відтворення (випуск і реалізація продукції)

й покриває свої видатки своїми доходами, тобто, діє на основі комерційного розра-

хунку.

3. Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом з правами юридичної

особи (має самостійний баланс, рахунки в банку, свою печатку й товарний знак).

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підпри-

ємств залежно від трьох форм власності, визначених ст. 2 Закону «Про власність»,

та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління

майном. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні,

колективні, приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприєм-

ства, заснованого на державній власності. Державні підприємства як суб’єкти одної

форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

120

Частина І. Вступ до економічної теорії

• державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

• державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим)

власності;

• державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-

територіальних одиниць.

Усі ці підприємства — державні юридичні особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство

колективної власності») — це організаційно-правова форма підприємства, заснова-

ного на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу спів-

власників (засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права колективної

власності. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо

здійснюють його органи управління — вищий орган управління (загальні збори або

конференція) і правління. Види колективних підприємств:

• колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим

колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колектив-

не сільськогосподарське підприємство);

• акціонерне або інше статутне господарське товариство

• виробничий кооператив;

• підприємство громадської організації (наприклад, профспілкове);

• підприємство релігійної організації;

• підприємство, створене господарським об’єднанням.

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство.

Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства, засно-

ваного на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість пра-

вового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством

України власник уданому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління

майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Відповідно до суб’єктів права приватної власності, визначених Законом «Про

власність», можна назвати три види приватних підприємств:

• індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності і праці

однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);

• сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці гро-

мадян, що проживають спільно як члени однієї сім’ї (наприклад, сімейним під-

приємством може бути фермерське господарство);

• приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній

власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сі-

мейне), його майно с спільною сумісною власністю.

Спільне підприємство — це організаційна форма підприємства, заснованого за за-

конами України на базі об’єднання майна різних форм власності (так звана змішана

форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських то-

вариств, тобто є суб’єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни

України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: