Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

271

повідає зібраним у справі доказам. Совість судді протистоїть таким

негативним якостям …як упередженість, грубість і т. д. Якщо суддя

усвідомить, що він упереджено оцінив той або інший доказ, що під

його головуванням у кримінальній справі не досліджені всі можливі

судові версії, він відчуває докори сумління, осуджує себе. Інакше ка-

жучи, совість судді, усвідомлення ним професійного обов’язку обумо-

влює й усвідомлення особливої відповідальності за повноту, об’єкти-

вність і різнобічність дослідження кримінальної справи, за законність

і обґрунтованість судового вироку”

. Із сказаного випливає, що суд-

дівська совість змушує суддю, по-перше, співвідносити свої рішення

з нормами права і моралі, а по-друге, у своїй діяльності керуватися

власними переконаннями і протистояти різноманітним зовнішнім

впливам;

2) рівень професійної правосвідомості. Особливість прояву право-

свідомості в судді полягає в тому, що власні висновки в справі

він співвідносить зі своєю правосвідомістю. У кожному конк-

ретному випадку суддя визначає, чи відповідає його особиста

правова оцінка фактів і подій кримінальної справи і рішення,

яке ухвалюється, вимогам закону;

3) творчий підхід до здійснення суддівських функцій. Незважаючи

на те, що професійна діяльність судді чітко регламентована за-

коном, у роботі досвідчених суддів завжди присутній елемент

творчості, оригінальності, неповторності;

4) нетерпимість до порушення вимог законності. Цей елемент про-

фесійної спрямованості судді означає, що у своїй роботі він пра-

гне сформувати такий зміст знань про обставини розглядуваної

справи, який вірогідний й отриманий відповідно до вимог за-

кону. Крім того, нетерпимість до порушення вимог законності

свідчить про суворе виконання всіх процесуальних норм, про

відсутність формалізму і поверховості щодо вивчення кримі-

нальної справи, її розгляду і щодо ухвалення рішення в справі.

Украй важливими якостями судді є чесність, справедливість,

принциповість, неупередженість стосовно справи і людей. Саме ці

якості судді сприяють повноті, об’єктивності і різнобічності вивчен-

ня обставин кримінальної справи, прийняттю законного рішення і

винесенню обґрунтованого вироку. Неприпустимо виникнення в суд-

Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном

судопроизводстве. — Х.: Выща шк., 1975. — С. 55.

272

ді такого психологічного феномена, як упереджене ставлення до під-

судного або потерпілого. Знову звернемося до Ю. Грошевого: “Упе-

редженість ставлення судді до особистості підсудного, його показань,

до сукупності дивних у справі доказів тягне за собою однобокість їх-

ньої оцінки. Упередженість судді припускає включення в орбіту ува-

ги тільки тих фактів, що тією чи іншою мірою відповідають заздале-

гідь сформованій думці. Упередженість спричиняє судові помилки не

тільки в дослідженні фактичних обставин справи, а й у правовій ква-

ліфікації скоєного, в обранні міри покарання”

Уміння керувати своїми почуттями, виявляти витримку, самовла-

дання — ці якості також необхідні судді. Відомо, що судова діяль-

ність завжди пов’язана з емоціями, причому частіше всього — нега-

тивними, бо злочин і сам злочинець викликають у людини почуття

обурення, презирства. Проте суддя, внутрішньо переживаючи факти

і події, не повинен при їхньому сприйнятті виявляти свої емоції зов-

ні. Його неупереджена поведінка може сприяти встановленню об’єк-

тивної істини щодо кримінальної справи. Крім того, подібна поведі-

нка судді забезпечує виховний вплив судового розгляду.

Специфічність діяльності судді вимагає від нього вияву таких во-

льових якостей, як рішучість, упевненість, самостійність, сміливість.

Складно перебороти сумніви і коливання, здійснити конструктивну

діяльність і прийняти рішення, якщо суддя не має вольових якостей.

Слід мати на увазі і такі фактори в діяльності судді, як дефіцит часу,

робота в умовах інформаційних “перешкод”. Усе це ще раз підкрес-

лює значущість формування і розвитку в судді зазначених вольових

якостей.

Розгляд кримінальної справи вимагає від судді і певних психофі-

зіологічних якостей. Це — висока працездатність, швидкість орієнту-

вання в ситуації, емоційна стабільність, розвинені властивості уваги

(стійкість, розподіл і переключення уваги) та ін.

Суддя є головним організатором спілкування в ході судового про-

цесу, чиї комунікативні навички й уміння багато в чому визначають

його ефективність. Створення доброго емоційного настрою в залі су-

дового засідання (мається на увазі насамперед ділового настрою!)

сприяє успішному розгляду кримінальної справи. Уміння зняти нер-

вове напруження у деяких учасників судового процесу, прояв шаноб-

Грошевой Ю. М. Проблемы формирования судейского убеждения в уголовном

судопроизводстве. — С.89.

273

ливого ставлення до кожного з них, організація судового допиту,

такт і чуйність, уміння слухати — усе це безпосередньо впливає на ро-

боту суду і пов’язано з комунікативними якостями судді.

Найчастіше діяльність суду здійснюється в складних, напружених

умовах, які часом переходять у конфлікт. І це не випадково, оскільки

судовий процес, по суті, відтворює драматичні і трагічні події дійс-

ності, що викликає у зацікавлених осіб ненависть, злість, агресив-

ність і т. п. Тому витримка судді, його толерантність, спокій, а також

необхідна вимогливість як особи, наділеної владою, є дуже істотни-

ми і необхідними його особистісними властивостями. Аналізуючи ко-

мунікативні якості судді, необхідно відзначити і його уміння актив-

но впливати на підсудних, потерпілих, свідків, які дають помилкові

показання. Воно виявляється в тому, що суддя вміє підказати як себе

вести, розкрити суперечливість у показаннях, довести невиправда-

ність відмови тієї або іншої особи від давання правдивих показань

про скоєння злочину.

Оскільки головним інструментом обвинувачення є усна мова, то

для досягнення ефективності психологічного впливу на інших людей

судді потрібна висока мовна культура. У виступі судді усі думки по-

винні бути пов’язані між собою так, щоб одна думка містила в собі

зачатки іншої, і водночас усе в його промові має бути підпорядкова-

но одній головній думці. Багато дослідників судового красномовст-

ва відзначають: у промові судді не повинно бути надмірної підви-

щеної жестикуляції, дратівливості, грубості, глузування, зайвої по-

вчальності. Суддя має пам’ятати про те, що одним простим словом

можна іноді висловити всю суть справи, що краса звуку окремих слів

і виразів має велике значення в його промові.

В основі діяльності судді при винесенні вироку є його внутрішнє

переконання. Він повинен напружувати усі свої душевні сили для

пошуку істини в справі, а не перебувати в полоні скороминущої дум-

ки. Суддя не має права вирішувати справи за принципом: “Я так хо-

чу”. Його девізом повинен бути принцип: “Я не можу інакше, бо так

вимагає закон”

Доводиться визнати, що деякі судді, на жаль, мають негативні

особистісні якості — безвідповідальність, самовпевненість, грубість,

недовіра до людей, низькі моральні засади. Все це призводить до про-

фесійної деформації судді. Показові в цьому плані думки журналіста

Кони А. Ф. Собр. соч. В 8 т. — М.: Юрид. лит., 1967. — Т. 4. — С. 39.

274

А. Агеєва в його аналітичній статті, присвяченій майбутній судовій

реформі в Росії: “Достатньо поставити просте запитання: чи корис-

туються російські суди хоч якимось авторитетом серед населення? Чи

вважає російський громадянин, що суд ефективно захищає його осо-

бисті права і свободи, що взагалі він стоїть, як йому належить, на сто-

рожі законності? Будь-яке експрес-опитування виявить невеселу реа-

льність: прийнято вважати, що судді корумповані, що вироки продають-

ся, купуються і просто замовляються за начальницькими телефонами,

що будь-яку свою правову проблему надійніше і дешевше розв’язу-

вати поза судом, нехай навіть і за допомогою кримінальних струк-

тур. В атмосфері такої тотальної недовіри і неповаги про яку таку

третю гілку влади можна говорити?!“

Тут йдеться про російських суддів, але приклади професійної де-

формації суддів є й в нашій країні. Тільки високі моральні якості, від-

повідний рівень культури, розвинені професійні властивості, бажан-

ня і здатність досконально розібратися в усіх обставинах криміналь-

ної справи, справедливість в їхній оцінці можуть вселити людям

повагу і до судді, і до правосуддя в цілому.

Діяльність судді, як і будь-яка інша фахова діяльність, має своє-

рідні риси. Судовий процес характерний своїми цілком специфічни-

ми умовами і потребує визначених психологічних особливостей від

особистості судді. Всяке слідство і судовий розгляд представляє склад-

ну психологічну картину, припускає серйозне напруження мислення,

спостережливості. Підвищена навіюваність або самонавіювання, яс-

краво виражений суб’єктивний тип установки дуже ускладнюють ро-

боту судді і можуть спричинити ряд дефектів. Тому висловлена ще в

30-х роках ХХ ст. думка відомого психолога А. Лурії про необхід-

ність вивчення особливостей діяльності судді й особливостей психіч-

них функцій

, яких вимагає ця робота, є актуальною й донині.

Слід зазначити ще й таке: вплив обстановки суду на діяльність суд-

ді. Сучасна перевантаженість суду позначається на роботі суддів,

яким доводиться працювати до знемоги. Майбутня судова реформа

в Україні повинна торкнутися і цієї сфери — треба створити най-

сприятливіші умови роботи суддів, за яких можна було б розрахову-

вати на максимальну продуктивність їхньої праці.

Агеев А. Реформа строгого режима // Профиль. — 2001. — № 17. — С. 19.

Лурия А. Р. Экспериментальная психология в судебно-следственном деле // Сов.

право. — 1927. — № 2 (26). — С. 84–100.

275

§ 3. Ïñèõîëîã³÷í³ îñîáëèâîñò³ ñóäîâîãî äîïèòó

Основні психологічні закономірності допиту розглянуті в розді-

лі 8 “Психологічні основи допиту” цього посібника. Проте судовий

допит має свою специфіку, що відрізняє його від допиту на попере-

дньому розслідуванні. Ця специфіка визначається самою процедурою

судового допиту. Так, допит підсудних у суді відбувається, як прави-

ло, в такому порядку: головуючий пропонує підсудному дати пока-

зання з приводу пред’явленого обвинувачення і відомих йому обста-

вин справи. Після того як підсудний закінчить виклад своїх показань

у вигляді вільної розповіді, його допитують прокурор, громадський

обвинувач, потерпілий, цивільні позивач і відповідач, їхні законні

представники, захисник, громадський захисник. Підсудному мають

право ставити запитання й інші підсудні. Потім його допитують суд-

дя та народні засідателі. Суддя може ставити запитання в будь-який

момент судового розгляду.

Такою ж загалом є схема допиту потерпілих і свідків (перед допи-

том цих осіб попереджають про відповідальність за давання неправ-

дивих показань). При цьому слід зауважити, що згідно з Конституці-

єю України потерпілий чи свідок мають право не давати показань

стосовно себе та близьких родичів.

Інша специфіка судового допиту полягає в тому, що суд не має

можливості зіставляти отримані показання з доказами, які ще не ві-

домі допитуваному.

Розрізняють такі різновиди судового допиту (рис. 25):

Рис. 25. Різновиди судового допиту

Види судового допиту

Основний

Додатковий

Повторний

звичайний

перехресний

шаховий

276

У ході звичайного допиту суд та інші учасники судового процесу

з’ясовують обставини справи, які їх цікавлять, при допиті підсудно-

го, потерпілого, свідка, експерта. Звичайний допит припускає розпо-

відь допитуваного у довільній формі; відразу ж можуть ставити за-

питання суд, прокурор, захисник без будь-якої черговості з будь-яких

обставин справи.

Перехресний допит припускає, що сторони, які беруть участь у

справі, можуть по черзі ставити запитання допитуваному з тієї са-

мої обставини, для того щоб уточнити, розширити і перевірити йо-

го показання. “Перехресний допит із більшим успіхом, ніж звичай-

ний, дає змогу розкрити суперечності в показаннях, виявити в них

промахи, уточнити деталі і викрити допитуваного в даванні неправ-

дивих показань. Він виявляється ефективним в усіх випадках, коли

в показаннях допитуваного є внутрішні суперечності, неточності,

коли виникають сумніви в повноті, правдивості і правильності по-

казань”

Коли допустимий перехресний допит? Цей вид допиту застосову-

ється тільки після того, як допитуваний вільно викладе свої показан-

ня в справі і відповість на поставлені запитання. Подібна послідов-

ність дає можливість повніше з’ясувати факти, які підлягають уточ-

ненню в ході перехресного допиту. Найчастіше запитання на

перехресному допиті спочатку ставить обвинувач або захисник, а по-

тім інші учасники судового процесу.

Сутність шахового допиту полягає в тому, що при допиті особи

водночас пропонуються запитання іншим особам щодо тих обставин

і фактів, про які йдеться в цей момент. Мета шахового допиту — під-

твердити або спростувати показаннями інших осіб відомості, отри-

мані в ході основного допиту конкретної особи. Наприклад, допиту-

ючи підсудного, водночас ставлять запитання потерпілому, свідкам

тощо.

Отже, шаховий допит відрізняється від перехресного за такими

ознаками:

а) при шаховому допиті допитує один із учасників судового про-

цесу, а при перехресному допит проводять багато осіб;

б) при шаховому допиті та сама обставина з’ясовується одним до-

питувачем у різних осіб, а при перехресному кілька допитува-

чів установлюють ту саму обставину в однієї особи.

Ароцкер Л. Е. Тактика и этика судебного допроса. — М.: Юрид. лит., 1969. — С. 22.

277

Додатковий допит полягає у тому, що суд і учасники судового

процесу з’ясовують ті факти й обставини справи, що були з різних

причин упущені в ході основного допиту, або уточнюють факти,

із приводу котрих інші свідки, що потерпіли, підсудні дали інакші

показання, ніж особа, яка підлягає додатковому допиту. Засто-

сування додаткового допиту найбільш ефективне, коли підсудний

заперечує свою провину або потерпілий (свідок) дає суперечливі

показання.

Повторний допит проводиться тоді, коли після основного до-

питу в зв’язку з дослідженням інших доказів виникають сумніви в

правильності отриманих показань або виникає необхідність для

їхнього уточнення. Наприклад, допитом одного підсудного суд

з’ясував окремі факти події, що сталася, інші ж підсудні дали суду

з цієї ж події інакшу фактичну інформацію. У цьому разі суд і учас-

ники судового процесу мають право повторно допитати підсуд-

ного.

Судовою психологією і криміналістикою на основі узагальнення

судової практики розроблені тактичні прийоми допиту, серед них

найефективнішими є:

а) зіставлення — застосовується для усунення суперечностей, що

містяться в показаннях. Зміст прийому — зіставлення супереч-

ливих частин показань (суперечливих показань у цілому) з ін-

шими доказами, що не узгоджуються з ними (при цьому докази

не повинні викликати сумнівів в їхній правдивості);

б) деталізація (конкретизація) — постановка запитань, що дають

змогу розділити (розчленувати) загальні і недостатньо конкрет-

ні показання на окремі факти і більш глибоко їх вивчити;

в) уточнення — постановка запитань із метою з’ясовування дета-

лей аналізованого епізоду події (час учинення визначених дій,

їхньої послідовності, місця і т. д.);

г) контроль — постановка запитань, які прямо не стосуються те-

ми допиту, але дають можливість одержати контрольні відомо-

сті для перевірки правильності показань. Контроль дозволяє

оцінити достовірність показань у цілому;

ґ) нагадування — постановка запитань, що допомагають допиту-

ваному пригадати окремі факти або деталі події. Прийом вар-

то використовувати з урахуванням того, що нагадування про

окремі моменти події і постановка навідних запитань — два

принципово різних підходи;

278

д) наочність — використання в ході допиту різноманітних наочних

приладів (планів, схем, ілюстрацій, фотознімків, предметів і т. д.),

щоб викликати у допитуваного асоціативні уявлення.

Як правило, зазначені тактичні прийоми судового допиту засто-

совуються в певному поєднанні.

Розглянемо докладніше психологічні особливості допиту підсуд-

ного, потерпілого і свідків.

Допит підсудного. В чому відмінність допиту підсудного в суді від

допиту цієї ж особи як обвинувачуваного на попередньому розсліду-

ванні? От яку відповідь на це запитання дає О. Ратінов. Характери-

зуючи психологічні особливості підсудного, він відзначає, що вони

“обумовлені близькістю остаточного рішення справи, гласністю до-

питу, наявністю вагомих обвинувальних доказів, знайомством обви-

нуваченого з усіма матеріалами попереднього розслідування, які в

його присутності і за його участю перевіряються на суді, більшою

підготовленістю до захисту. Дія цих факторів дуже різноманітна і ча-

сом суперечлива”

Психологія підсудного безпосередньо впливає на його поведінку.

З одного боку, він більш ґрунтовно продумує свою позицію і підго-

товлений до сприйняття особливостей судового процесу. З другого

боку, на підсудного сильний зовнішній вплив справляє присутність у

залі судового засідання великої кількості людей. Одних публіка ско-

вує, знижує тонус і активність у діях і поведінці, інших, навпаки, зму-

шує триматися підкреслено незалежно, впевнено і вільно, третіх —

пригнічує і т. д.

За своєю суттю допит підсудного — один із засобів установлен-

ня судом обставин розглядуваної кримінальної справи. При цьо-

му для суду важливо не повторення показань, які дав підсудний на

попередньому розслідуванні (вони можуть бути правдивими або

неправдивими), а важливо, щоб він на суді дав правильні показан-

ня, які відповідають обставинам справи. Досить часто в ході до-

питу в суддів виникає сумнів, що підсудний говорить правду. В

такому разі вони не тільки можуть, а й повинні справити на нього

необхідний психологічний вплив з метою одержання об’єктивних

показань.

Ефективність допиту залежить від багатьох умов, серед них най-

більш істотними, на наш погляд, є такі:

Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. — С. 216.

279

1) установлення психологічного контакту між судом і підсудним.

Це нелегка задача, оскільки складна сама обстановка судового

розгляду. Сувора об’єктивність, без будь-якої упередженості, із

з’ясуванням обставин як проти підсудного, так і на його ко-

ристь, тактовна поведінка самих суддів, правильне вирішення

судом заявлених клопотань (у тому числі підсудним) — усе це

створює сприятливу психологічну обстановку

;

2) індивідуальний підхід до підсудного. Варто одержати з матері-

алів справи такі відомості про риси характеру підсудного, його

навички, схильності, інтереси, використання яких сприяло б

одержанню точних і правдивих показань;

3) взаємини між прокурором і захисником. Неприпустимі у сто-

сунках між ними грубість, нетактовність, роздратування, неети-

чні заяви і репліки;

4) характер і тон запитань підсудному. Часом суддя або інший учас-

ник процесу, формулюючи запитання, показує своє негативне

ставлення до підсудного і його показань, демонструє зневагу до

нього. Така поведінка ускладнює допит, підсудний замикається

і часом відмовляється від давання показань. Запитання повинні

формулюватися чітко, стисло, зрозуміло й в коректному тоні.

З психологічного погляду цілком зрозуміло, що тактичні прийо-

ми й особливості допиту підсудного залежать від його поведінки на

суді, обраної ним позиції (табл. 6).

Пантелеев В. А. Психология судебного разбирательства по уголовным делам. —

М.: Ун-т дружбы народов им. Патриса Лумумбы, 1980. — С. 76–77.

Таблиця 6

Психологічні особливості допиту

Підсудного, який

визнав себе винним

Підсудного, який не

визнав себе винним

Підсудного, який на попередньому

слідстві визнавав себе винним, а в

суді провину заперечує

1 2 3

Мета — повне,

всебічне й об’єктивне

з'ясовування всіх

обставин справи.

Характерні риси

допиту — деталізація

показань, одержання

максимуму

фактичних даних

Мета —

з’ясовування і

зіставлення окремих

фактів у показаннях

для одержання

висновку про

винність або

невинність

підсудного

Мета — з’ясувати причину

зміни показань (бажання

уникнути відповідальності,

пом’якшити свою провину,

обмовити кого-небудь,

отримання показань незаконним

способом чи шляхом примусу,

насильства та ін.) і довести

винність або невинність

підсудного

280

Кілька слів про допит неповнолітнього підсудного. Звичайно піс-

ля з’ясовування анкетних даних і окремих особистісних якостей йо-

му ставиться запитання, чи визнає підсудний себе винним, а потім він

дає показання у вигляді вільної розповіді. Якщо підсудний визнає се-

бе винним, то суд і учасники судового процесу ставлять йому уточ-

нювальні, детальні і контрольні запитання, мета яких — одержати

фактичні дані для перевірки показань. У судовій практиці трапля-

ються випадки, коли неповнолітні підсудні визнають себе винними в

злочинах, які вони не скоювали, щоб приховати провину дорослих

злочинців. Тому в ході допиту ставляться такі запитання, відповіді

на які може дати тільки людина, яка дійсно скоїла злочин (до числа

таких запитань належать насамперед ті, що спрямовані на з’ясову-

вання деталей злочину). В разі якщо неповнолітній підсудний не

визнає себе винним, суд і учасники судового процесу повинні сфор-

мулювати ряд конкретних і уточнювальних запитань, а за необхід-

ності — використовувати психологічні прийоми викриття неправди-

вих показань. З огляду на індивідуально-психологічні особливості

неповнолітнього підсудного, запитання будь-якого типу варто фор-

мулювати дохідливо, чітко, ясно і коротко.

Допит потерпілих і свідків. Які психологічні особливості допиту по-

терпілих і свідків у суді? Чим ці особливості обумовлені? Одна з особ-

ливостей пов’язана з дією фактора часу — потерпілі і свідки дають по-

казання в суді через досить тривалий проміжок часу після показань на

Закінчення таблиці 6

1 2 3

Тактичні прийоми

допиту —

конкретизація,

зіставлення,

уточнення, контроль.

Очікуваний

результат —

одержання

інформації про

мотиви злочину,

коло учасників,

умови формування

злочинного заміру,

психологію

підсудного

Тактичні прийоми

допиту — деталізація,

зіставлення,

уточнення, контроль,

наочність.

Характерні риси

допиту — постановка

несподіваних запитань

і запитань “здалеку”,

апеляція до

позитивних якостей

підсудного.

Істотна деталь —

зіставляти показання

тільки з достовірними

доказами

Тактичні прийоми допиту —

деталізація, зіставлення,

контроль, нагадування,

наочність, уточнення.

Характерні риси допиту —

пред’явлення доказів, що

узгоджуються з показаннями

на попередньому слідстві,

проведення за необхідності

очної ставки, використання

кінознімання або магнітного

запису попереднього

розслідування, а також

висновки судово-медичної,

криміналістичної експертиз