Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

301

незмінна стриманість і коректність стосовно всіх учасників судового

розгляду, інтелігентність і висока моральність. Професійний обов’я-

зок адвоката — бути принциповим і послідовним у захисті.

Принципова, кваліфікована, психологічно грамотна діяльність

адвоката є гарантією того, що знизяться або зникнуть у судовій прак-

тиці випадки, коли невинний відданий суду, коли прийняте судови-

ми органами рішення порушує законні права й інтереси обвинуваче-

ного.

Професія адвоката — одна з найшанованіших у суспільстві. Бути

адвокатом — це складне, тонке мистецтво, що відрізняє його від усіх

інших юридичних спеціальностей. Крім професійних знань, навичок

і умінь, адвокатові необхідно мати покликання, бути мужньою і обо-

в’язково порядною людиною. Ось яку характеристику адвокатам дав

Робесп’єр: “Це люди безстрашні і красномовні, опора невинності і

бич злочину… Їхня діяльність дорогоцінна для людства і необхідна

для духовного прогресу суспільства. Це школа громадянських чес-

нот, де таланти і доблесті навчалися, захищаючи справи громадян пе-

ред судом в один прекрасний день виступати на захист народу перед

законодавцем…”

§ 3. Ïñèõîëîã³÷í³ àñïåêòè â³äíîñèí àäâîêàòà

³ ïðîêóðîðà â ñóä³

Захист — це функція, протилежна функції кримінального переслі-

дування, що у кримінальному процесі виступає в двох формах: підоз-

ра у скоєнні злочину й обвинувачення. Участь захисника в кримі-

нальному судочинстві — необхідна умова реалізації принципу зма-

гання, що за своїм змістом має психологічний характер. Принцип

змагання означає надання обом сторонам (обвинуваченню і захисту)

можливості найповніше обґрунтувати свої позиції, надати всіх необ-

хідних доказів і запобігти вірогідним зловживанням своїми правами

якоюсь однією стороною.

Протиставлення доказів обвинувачення і захисту при виробницт-

ві у кримінальній справі дає змогу уникнути обвинувального ухилу,

сприяє справедливому вирішенню справи.

Экскурсия в адвокатуру: прошлое и настоящее // Основы государства и права. —

2000. — № 2. — С. 68.

302

Сказане визначає різноманітні процесуальні функції прокурора і

захисника. Проте незважаючи на протилежні позиції між ними мож-

ливі й обов’язкові нормальні ділові взаємини. Основу їх становить за-

гальна для прокурора і захисника мета діяльності — надавати допо-

могу у здійсненні правосуддя, в установленні істини в справі.

Стосунки, що складаються між адвокатом — захисником і прокуро-

ром — державним обвинувачем, повинні будуватися на дотриманні

кожним із них наданих прав і обов’язків, на розумінні завдань суду.

Спілкування між прокурором і захисником у суді відбувається як:

1) контакт ситуаційно-діловий, що здійснюється для вирішення

конкретного завдання судового розгляду;

2) контакт статусно-рольовий, який відзначає соціальну роль осіб,

які спілкуються. Це не спілкування двох друзів, які розмовля-

ють у комфортній обстановці, а взаємодія людей, котрі займа-

ють протилежні позиції у тій самій справі;

3) контакт пізнавально-оціночний. У судовому розгляді прокурор

і захисник подають судові свої докази, розкривають причини

скоєння злочину, дають психологічну характеристику підсудно-

му і т. п. Висловлення одного з них сприймається іншим, оці-

нюється і, виходячи з цього, будується відповідне висловлення;

4) контакт міжособистісний — спілкуються особистості, які пев-

ним чином ставляться один до одного, відчувають симпатії або

антипатії, намагаються вплинути один на одного і т. д.

Отже, спілкування між прокурором — державним обвинувачем

і адвокатом — захисником у суді має складний, різнобічний хара-

ктер і є психологічно насиченим актом. Щоб спілкування між ни-

ми було по-справжньому діловим, розумним і сприяло виконанню

завдань правосуддя, слід дотримуватися певних психологічних

правил.

Першим правилом у стосунках прокурора і захисника в суді по-

винна бути постійна підтримка внутрішньої установки на встанов-

лення істини і реалізації принципу соціальної справедливості. Для

прокурора (так само як і для захисника) не може бути “бажаних” ви-

словлень певного змісту, що задовольняють його тільки тому, що во-

ни збігаються з його припущеннями і версією. “Бажаним” у спілку-

ванні між державним обвинувачем і захисником у ході судового роз-

гляду повинно бути тільки одне: кожен із них виявляє чесне ставлення

до доказів і виключає недобросовісність у відстоюванні своєї пози-

ції. Тому і реакція, скажімо, прокурора на слова захисника, його

303

думка і погляд мають бути діловими. У ході судових суперечок потріб-

но розбиратися з проблемою, її причинами, а не переходити “на осо-

бистості”, відкрито висловлюючи неповагу, а часом і зневагу до уча-

сників судового розгляду.

Одне з правил спілкування між зазначеними особами — відмова

від демонстрації своєї переваги. Не можна виявляти упередженість

стосовно, наприклад, молодого прокурора, якщо об’єктивно він ще

не має достатнього досвіду, а захисник і за віком старший від нього,

і набагато перевершує державного обвинувача в стажі роботи. Де-

монстрація переваги одного із них завжди помічається суддями, гро-

мадянами, які знаходяться в залі засідань і, як правило, сприймаєть-

ся ними негативно.

Правило передбачливості в спілкуванні між прокурором і

захисником у суді має враховувати наслідки сказаного ним і пове-

дінки. Мається на увазі неприпустимість відповідей на заперечен-

ня, зауваження, репліки одного з них у грубій, недоброзичливій

формі, характер постановки запитань один одному, до підсудного

і свідків. В. Васильєв наводить приклади, коли прокурор виявляє

своє зневажливе ставлення до сказаного захисником, виявляє ба-

жання підкреслити свою владу, захистити честь мундира, втрача-

ючи при цьому свою гідність в очах суду й інших учасників судо-

вого розгляду

Це правило можна висловити так: “Не нашкодь!”, тобто не на-

шкодь своїми висловлюваннями і поведінкою діловим відносинам,

підтримуй спокійну психологічну атмосферу судового розгляду на-

віть тоді, коли далеко не все йде за продуманим планом. Тому у

процесі спілкування прокурора і захисника кожний із них повинен

думати не тільки про те, що сказати один одному, але й як сказати.

Недоброзичливий, іноді навіть ворожий тон може серйозно зашко-

дити спілкуванню і зіпсувати стосунки між людьми.

Обов’язковим має бути правило поваги до співрозмовника і до

того, що і як він говорить. У процесі діалогу прокурора і захисника

кожному з них варто чітко виражати — позою, мімікою, погля-

дом — готовність сприйняти висловлення, об’єктивно в них розі-

братися. Неприпустимо під час формулювання запитання захисни-

ку, щоб останній у цей час дивився на годинник, демонстрував

посмішку (або посмішку залу) і показував, що опонент йому

Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.213–214.

304

набрид. Завдання учасників судового розгляду — слухати, вивчати,

розуміти, оцінювати.

Правило стримування емоцій безпосередньо впливає на стосу-

нки між прокурором і захисником у суді. Зайва емоційність і не-

стриманість може розпалити атмосферу не тільки між зазначени-

ми особами, а й у залі судового засідання в цілому. Емоційна не-

стійкість може перерости в образи, крики, що знижує дієвість

доказів сторін і ускладнює вирішення спірного питання по кримі-

нальній справі.

Правило активного вислуховування також обумовлює стосунки між

захисником і прокурором. Невміння слухати іншого — дуже поширене

явище, що різко знижує ефективність ділового спілкування. Слухаючи

опонента, необхідно прагнути до розуміння того, що він хоче або не хо-

че сказати. Активне вислуховування реалізується за допомогою прихи-

льності до того, хто говорить, реагування мімікою, жестами, поглядом

на зміст промови того, хто говорить, резюмування короткими фразами

типу: “Я вас зрозумів так... Правильно?”, “Виходить, ви підтверджує-

те... Так?” і т. д. Слухати мовчки, не перебиваючи опонента — це і ви-

значена тактика, і вияв увічливості, психолого-педагогічного такту (до-

кладніше про засоби вираження юристом психолого-педагогічного так-

ту під час спілкування див. у додатку 8).

Правило вивчення опонента й врахування у спілкуванні його ін-

дивідуально-психологічних особливостей. Це правило дає можли-

вість прокурору і захиснику гнучкіше вести діалог, брати участь у су-

дових суперечках. Спостереження за поведінкою і промовою, напри-

клад прокурора, дає змогу захисникові хоча б приблизно оцінити

його темперамент і окремі риси характеру, що добре використовува-

ти під час спілкування. Якщо помічені психологічні особливості лю-

дини не відповідають наміченому сценарію спілкування з ним і по-

ставленим цілям, слід внести відповідні корективи в процес взаємо-

дії. Успіх у вивченні іншої людини залежить від його особистої

підготовленості до психологічного спостереження.

Украй важливим, на наш погляд, правилом відносин прокуро-

ра — державного обвинувача й адвоката — захисника є підпорядку-

вання спілкування між ними вирішенню завдань правового вихован-

ня. Кримінальне судочинство поряд із зміцненням законності і пра-

вопорядку, попередженням і викорінюванням злочинів, охороною

інтересів суспільства і прав їхніх громадян повинно сприяти вихован-

ню останніх у дусі неухильного дотримання Конституції України, за-

305

конів, норм і правил поведінки. Елементи виховання інших людей у

діях, поведінці і словах прокурора і захисника виявляються з момен-

ту їхньої появи в залі до закінчення засідання суду. Енергію, що ви-

ховує, несе не тільки зміст запитань, висловлювань, судових промов

цих осіб, але й їхні взаємини, помітні всім присутнім. Гармонійна по-

будова відносин між державним обвинувачем і захисником, які що-

найкраще відповідають вимогам культури, поваги, психолого-

педагогічного такту — серйозна й суттєва передумова підвищення

виховного впливу судового розгляду на всіх його учасників.

Судова практика має приклади нетактовної поведінки прокурора

стосовно захисника. Як себе вести в цьому випадку адвокатові? Го-

ловне — не відповідати на випад державного обвинувача відповід-

ною грубістю. Слід реагувати в рамках наданих захиснику прав, до-

тримуючись витримки і спокою. Щоб підтримати свою честь і гід-

ність, захисник може через головуючого в суді зажадати занесення до

протоколу судового факту образи і привселюдного вибачення від

прокурора.

Мають місце також порушення судом норми Кримінально-процесу-

ального кодексу про рівність прав учасників судового розгляду що-

до надання і дослідження доказів, заяв і клопотань. І в подібних си-

туаціях адвокат — захисник повинен діяти наполегливо і послідов-

но, але в рамках наданих йому правом.

Отже, відносини між прокурором — державним обвинувачем і ад-

вокатом — захисником у суді при розгляді кримінальної справи бу-

дуються на суворому розумінні ними покладених на них завдань, на-

даних кожному з них прав і на дотриманні норм службової етики і

психолого-педагогічної тактовності.

§ 4. Ñóäîâà åòèêà â ä³ÿëüíîñò³ ïðîêóðîðà é àäâîêàòà

Етика — наука, об’єктом вивчення якої є мораль, моральність як

форма суспільної свідомості, як одна з найважливіших сторін життє-

діяльності людини. Етика забезпечує моральний характер тих взає-

мовідносин між людьми, які випливають насамперед із їхньої профе-

сійної діяльності.

Юрист із професійними знаннями, навичками й уміннями повинен

мати морально-вольові якості, додержуватися у своїй діяльності пев-

них принципів і правил поведінки. Етика змушує юриста аналізува-

306

ти свої вчинки, брати на себе відповідальність за них, оцінювати вла-

сні дії.

Якісна характеристика етичного розвитку особистості юриста ви-

являється в її моральній культурі, а саме:

• культурі моральної свідомості, що виражається в знанні мора-

льних вимог суспільства, у спроможності людини свідомо об-

ґрунтовувати цілі і засоби діяльності;

• культурі моральних почуттів, яка припускає багатство емоцій-

ної сфери особистості, здатність до співчуття, співпереживання;

• культурі поведінки, котра характеризує здатність особистості

до вибору форм і засобів поведінки в різних ситуаціях.

Від юридичних працівників етика потребує непідкупності, вірнос-

ті духу і букві Закону, дотримання рівності всіх перед Законом. Од-

ним із гуманних принципів права є презумпція невинності — вимога

вважати обвинуваченого невинним доти, доки провина його не до-

ведена судом.

Судова етика як наука про моральні принципи судочинства по-

кликана сприяти моральному вихованню суспільства і посадових

осіб, які здійснюють правосуддя. Не викликає сумніву твердження

про те, що моральні принципи, які визначають стосунки учасників

судочинства, є суттєвою гарантією суб’єктивних прав особистості. Це

пояснюється тим, що судочинство стосується честі і гідності людини.

Не випадково в працях прогресивних юристів минулого зверта-

ється велика увага на моральні позиції прокурора й адвоката.

Судовий процес, який проходить в умовах гласності, вимагає від

прокурора — державного обвинувача стриманості, коректного і ввіч-

ливого ставлення до кожного, хто постає перед судом і дає показан-

ня. Він не повинен перетворювати судові суперечки в цькування під-

судного, збуджувати в нього неприязні почуття, перебільшувати важ-

ливість доказів. Виконуючи свій обов’язок перед суспільством,

прокурор повинен дотримуватися суворої моральної дисципліни, ви-

являти однакову турботу про інтереси суспільства і людську гідність.

От як писав про моральну відповідальність прокурора П. Сергеїч:

“Якщо злочин скоєний негідником, обвинувачення може бути суво-

ре, захисту залишається піклуватися про пом’якшення відповідально-

сті. Якщо злочинець, навіть убивця, — добра, чесна людина, усі труд-

нощі на стороні прокурора. Але в обох випадках оратор, який зна-

ходиться в невигідних умовах, повинен дотримуватися реалій. Це

надзвичайно важко, особливо для обвинувача. Сказати: так, я знаю,

307

що це хороша людина, упевнений, що, будучи виправданою, вона

стане піклуватися про дітей убитого, як про власних; я знаю, що ка-

торга не буде для нього більшим покаранням, ніж усвідомлення сво-

го злочину і вічні докори сумління; знаю, що вдова убитого проба-

чила його, і все-таки потребую каторги — сказати це нелегко. Звину-

вачувати… у такій справі неймовірно важко, і охоче послухав би

всякого, хто міг би навчити мене цьому, але підтверджую, що обви-

нувач повинен визнавати моральні достоїнства підсудного”

(виділе-

но мною. — В. Б.).

Уміння прокурора вести себе на судовому процесі, його загаль-

на і професійна культура визначають виховний вплив суду. Обов’я-

зок честі і гідності прокурора усією своєю поведінкою виявляти по-

вагу до суду як до органу правосуддя і до всіх учасників судового

розгляду.

Така ж вимога, безумовно, пред’являється і до адвоката — захис-

ника. Адвокат насамперед є служителем правосуддя, і етика адвока-

та — одна з важливих складових його професійної майстерності.

Один із славнозвісних представників цієї шляхетної професії П. Але-

ксандров (1836–1893) писав: “Я бажав би виконати обов’язок мій не

тільки як захисник, але й як громадянин, тому що немає сумніву, що

на нас, як суспільних діячах, лежить обов’язок служити не тільки ін-

тересам, що захищаються нами, але і вносити свою лепту, якщо для

того є можливість, із питань суспільного інтересу”

Спеціалісти справедливо зазначають, що проблема судової етики

в діяльності адвоката має особливу значущість і важливість. Дійсно,

як узгодити внутрішнє переконання і професійний обов’язок надати

допомогу підзахисному, який обрати шлях захисту в разі повної до-

веденості злочину або тоді, коли підсудний у довірливій бесіді при-

знається захисникові про скоєний злочин, а на суді усе заперечує?

Моральні сумніви адвоката в цих питаннях дуже глибокі і їхнє вирі-

шення спирається на високі моральні принципи.

Головний суддя адвоката — його власна совість. Саме вона має

підказати йому допустимість тих прийомів, які він використовує, ви-

конуючи свої обов’язки захисту підсудного. “Кримінальний захисник

повинен бути людиною доброю, досвідченою у слові, озброєною

знанням і глибокою чесністю, безкорисливою і незалежною в суджен-

Сергеич П. Искусство речи на суде. — М.: Юрид. лит., 1988. — С. 110.

Речи известных русских юристов. — М.: Юрид. лит., 1985. — С. 3.

308

нях; він правозаступник, але не слуга свого клієнта і не знаряддя йо-

го піти від заслуженої кари правосуддя”

Особливу складність етичного характеру представляє випадок,

коли підсудний визнає свою провину перед захисником, але рішуче

відмовляється від скоєного в суді. Уміння поєднати в захисті інтере-

си суспільства і підзахисного, не протиставляючи їх, — важка задача

адвоката, яка потребує високої професійної майстерності і мораль-

ної культури.

Одним із елементів культури прокурора й адвоката є їх зовнішній

вигляд. “Варто вдягатися просто і пристойно. У костюмі не повинно

бути нічого вигадливого і крикливого (різкі кольори, незвичайний фа-

сон). Брудний, неохайний костюм справляє неприємне враження. Це

важливо пам’ятати, бо психологічний вплив на тих, що зібралися в за-

лі, починається ще до промови, із моменту появи перед публікою”

Це стосується одягу і суддів, і народних засідателів, і секретаря су-

дового засідання, інших учасників судового процесу.

Кони А. Ф. Избр. произведения. — Т. 1. — С. 72.

Кони А. Ф. Нравственные начала в уголовном процессе // Собр. соч. — Т. 4. —

С.56.

309

Ðîçä³ë 11

ÏÑÈÕÎËÎÃ²ß ÑÓÄÎÂÎ¯ ÏÐÎÌÎÂÈ

Мова є втіленням думки, процесу мислення і засобом передачі,

ідей, поглядів, оцінок іншим людям. Значна частина професійних дій

юридичного працівника в суді здійснюється через виголошення про-

мови. Такі психологічні феномени, як намір, ставлення, пропозиція,

рішення тощо, передаються суддею, прокурором і захисником за до-

помогою мови, через зміст і форму вираження.

До основних психологічних засобів мови належать: власне мовні

(вербальні) засоби, що включають слово; немовні (невербальні) засо-

би — міміка, жести, поза, соціальна дистанція спілкування між юрис-

том і слухачами та ін.

Кожен із засобів певним чином впливає на ефективність мови, а

їхнє вміле використання підвищує дієвість мови в тому або іншому

конкретному випадку. Успіх приходить тоді, коли вони використо-

вуються юридичним працівником взаємопов’язано, коли врахову-

ються основні психологічні закономірності впливу слова і неверба-

льних засобів.

Мова судового оратора має чітке цільове призначення — пе-

реконливо і вірогідно довести винність або невинність людини.

Це покладає на оратора велику відповідальність за зміст мови,

за ті аргументи, якими він оперує. Річ у тім, що його слова мо-

жуть вплинути на долю людини, про яку він говорить. Крім то-

го, судова промова покликана представити суду в найбільш пере-

конливій формі докази або контрдоводи і тим самим допомогти

йому прийняти правильне рішення. Тому висока мовна культура

юридичного працівника — одна зі складових його професійної

майстерності.

§ 1. Çàãàëüíà õàðàêòåðèñòèêà ïñèõîëîã³÷íèõ

çàñîá³â ìîâè þðèñòà

Основний інструмент мовної діяльності юридичного працівни-

ка — слово. Оцінюючи його значення, П. Сергеїч писав: “Слово —

310

велика сила, але треба зауважити, що воно союзник, завжди готовий

стати зрадником”

Мова юриста повинна відрізнятися насамперед багатством слов-

никового запасу і словникової чистоти. Якщо в нього бідний слов-

никовий запас, то його промова складається з примітивних і шаб-

лонних слів, йому важко в потрібний момент підібрати саме те сло-

во. Як наслідок, болісні пошуки найбільш підходящих слів є

причиною багатослівності, непотрібних повторів, що знижує діє-

вість мови юриста, а часом викликає роздратування в тих, хто його

слухає. Треба завжди пам’ятати: справжню цінність представляють

ті висловлення, в яких “найглибші думки зливаються з найпрості-

шими словами”

Мета мови судового оратора — найбільш переконливо висвіт-

лити суть справи, відповісти на запитання, яке цікавить людину,

так, щоб воно було зрозуміле будь-кому з присутніх у залі судово-

го засідання. Тому необхідно прагнути того, щоб кожне слово бу-

ло доступним для слухачів. Право взагалі, і мова юриста зокрема,

відрізняється достатком спеціальних термінів, виразів, тонкощами

словесних зворотів, які часто невідомі і не цілком зрозумілі бага-

тьом пересічним громадянам, присутнім на суді. Коли на них об-

рушуються такі спеціальні терміни і поняття, безумовно, відомі

юристам, як превенція, презумпція, промульгація, віндикація і

т. п., вони не тільки дивуються “вченості” мови юриста, а й внут-

рішньо обурюються. Цілком природно, що виключити з юридич-

ної лексики такі терміни і поняття не можна, але користуватися

ними потрібно з урахуванням особливостей адресата і конкретної

обстановки.

Правильність мови — це дотримання норм сучасної рідної мови.

Ненормативне, помилкове вживання окремих слів, словосполучень і

цілих фраз характерне, як правило, для просторіччя. Тому виступ, що

містить багато ненормативних варіантів, сприймається як такий, що

має примітивне забарвлення, а той, хто виступає, як оратор, що не

володіє мистецтвом впливати на думки і почуття інших людей.

На жаль, ще часто трапляються промови юристів, у котрих думки

оформлені дуже недбало, неохайно. Неправильно вжите слово, поми-

лково побудована фраза викликають у слухачів іронічні зауваження,

Сергеич П. Искусство речи на суде. — С. 37.

Кони А. Ф. Собр. соч. Т. 4. — С. 142.