Бедь В.В. Юридична психологія

Подождите немного. Документ загружается.

281

попередньому розслідуванні. У зв’язку з цим виявляється така власти-

вість людської пам’яті, як забування. Щоб не припуститися неточнос-

тей і неповноти в показаннях, суд і учасники судового процесу повинні

справляти на потерпілих і свідків психологічний вплив, мета якого —

спонукати їх пригадати ті факти, обставини і їх деталі, що мають зна-

чення для кримінальної справи. Необхідно ставити запитання так, щоб

кожне наступне було логічним продовженням попереднього. Крім то-

го, на показання свідків і потерпілих певний психологічний вплив

справляє реакція людей, які присутні у залі судового засідання. Реак-

ція залу може змінити психічний стан допитуваного, що часом викли-

кає додаткові труднощі в пригадуванні і відтворенні фактів. “З одного

боку, — відзначає А.В. Дулов, — реакція залу підвищує виховний

вплив судового слідства, допомагає виховувати відповідне ставлення

до вчинків і поведінки. Але ця ж реакція може створити й негативний

емоційний стан у допитуваного і тим самим ускладнити процес вста-

новлення істини. Реакція присутніх у залі осіб у деяких випадках може

виступати як своєрідна форма навіювання, під впливом якого свідки

іноді можуть змінювати свої показання”

Краще використання психологічних якостей потерпілих і свідків мож-

ливо тоді, коли дотримуються такі умови судового розгляду справи:

• у залі панує спокійна, ділова обстановка;

• суд виявляє коректність, об’єктивність при розгляді криміналь-

ної справи;

• головуючий й інші судді шанобливо ставляться до прав усіх

учасників процесу;

• вживається рішучих заходів щодо наведення порядку в залі су-

ду та ін.

У ході допиту свідків і потерпілих у суді важливо встановити, чи

є суперечність між показаннями, даними ними на попередньому роз-

слідуванні й у суді. Наявність розбіжностей пояснюється багатьма

причинами:

• свідок на попередньому розслідуванні давав неправдиві пока-

зання, а в суді вирішив розповісти правду;

• свідок у суді дає неправдиві показання, а раніше говорив правду;

• показання потерпілого або свідка неточно зафіксовані слідчим;

• потерпілий або свідок за час, що минув з моменту допиту його

слідчим, забув окремі деталі події;

Дулов А. В. Судебная психология. — С. 385.

282

• потерпілий або свідок піддався тиску родичів підсудного, інших

людей або засобів масової інформації;

• у процесі судового допиту відбулося пожвавлення спогадів і

вгасання гальмування, що було під час допитів на попередньо-

му розслідуванні;

• свідок, потерпілий отримав нову інформацію й у зв’язку з цим

доповнює і уточнює свої показання

Для усунення суперечностей у показаннях необхідно чіткими і

конкретними запитаннями допомогти свідкам і потерпілим пригада-

ти ті факти та їх деталі, що цікавлять суд і учасників судового проце-

су. У таких випадках доцільно:

а) формулювати такі запитання, що розчленовують подію на

окремі частини (згадавши якийсь факт, людина за асоціацією

може пригадати й інші);

б) ставити запитання, пов’язані з якимись подіями в житті допи-

туваного;

в) пред’являти речові докази, за допомогою яких можна пригада-

ти або уточнити обставини, які цікавлять суд;

г) давати для прослуховування магнітофонний запис їхніх пока-

зань та ін.

Судова практика свідчить, що найскладнішим є допит неповно-

літніх і малолітніх потерпілих і свідків. Одна з причин полягає в то-

му, що ці особи легко піддаються навіюванню, не завжди здатні аде-

кватно сприйняти і правильно пояснити окремі факти. У зв’язку з

цим при допиті неповнолітніх і малолітніх потерпілих і свідків їм

потрібно ставити запитання особливо чітко і ясно, використовую-

чи уточнювальні, детальні і контрольні запитання. Допит неповнолі-

тнього свідка повинен проводитися за участю педагога, його бать-

ків, опікунів.

§ 4. Ïñèõîëîã³ÿ ñóäîâèõ ñóïåðå÷îê

³ âèíåñåííÿ âèðîêó

Формування особистого переконання суддів у справі відбуваєть-

ся в процесі з’ясування кожним із них усіх фактів і обставин, їх осмис-

лення й оцінки, виявлення між ними певних зв’язків і закономірнос-

Ароцкер Л. Е. Тактика и этика судебного допроса. — С. 94.

283

тей. Значну роль у формуванні особистого переконання суддів по

розглядуваній справі відіграють промови прокурора і захисника.

Певною мірою своїми виступами і прокурор, і захисник справляють

психологічний вплив на суд, щоб домогтися бажаного для них ви-

року.

Прокурор у своїй промові підтримує правильність висунутого під-

судному обвинувачення або у встановленому законом порядку від-

мовляється від обвинувачення, аналізує підсумок судового слідства з

погляду державного обвинувачення. Захисник, виступаючи після

прокурора, у своїй промові висловлює суду свою думку щодо значен-

ня перевірених і досліджуваних у процесі судового слідства доказів із

позиції захисту. Він наводить докази, що спростовують обвинувачен-

ня, пред’явлені підсудному, викладає факти й обставини, що пом’як-

шують його провину, висловлює свою думку з приводу запропоно-

ваного прокурором покарання, вступає з ним у полеміку, а також ви-

словлює свої міркування з приводу застосування кримінального

закону та міри покарання.

Цілком очевидно, що позиції обвинувачення і захисту різні. І про-

курор, і захисник прагнуть переконати суд у правильності своїх по-

зицій. Кожен із них дає ретельний аналіз не тільки тих доказів, які

підтверджують висновки, що викладаються промовцем, а й тих, що

використовує протилежна сторона в спростуванні.

Судді здійснюють складну розумову діяльність: “Уважно вислухо-

вуючи виголошені промови, судді подумки слідом за ораторами кри-

тично простежують пройдений у процесі судового слідства шлях по-

шуку істини. Осмислюючи факти, їх пояснення, висновки прокурора

і захисника, вони мимоволі порівнюють їх із власними висновками,

стосовно правдивості яких у них склався відповідний ступінь упевне-

ності. Збіг висновків промовця з особистими висновками суддів

сприяє формуванню в останніх ще більшої впевненості в їхній правиль-

ності. Розбіжність же у висновках змушує суддів критично оцінити

ту сукупність доказів, що наводиться на їхнє підтвердження. При цьому

судді зосереджують увагу і на тих знаннях, що формують їхнє власне

переконання. Це приводить до того, що суперечності між висновка-

ми у промовах прокурора і захисника, з одного боку, і сформовани-

ми у свідомості суддів — з другого, спонукають останніх до перевір-

ки обґрунтованості одних і других. Подібним чином судді поступа-

ють і в разі наявності суперечностей у висновках прокурора і

захисника. Така розумова діяльність суддів на цьому етапі судового

284

розгляду дає їм змогу пройти ще раз процес переконання в істиннос-

ті або хибності висновків, що сформувалися”

Слід зауважити: ступінь впливу прокурора і захисника на формуван-

ня особистого переконання суддів залежить не тільки від якості їхніх

промов, а й від наявності у суддів свого власного переконання. І чим

більш завершеним є суддівське переконання, сформоване в ході з’ясуван-

ня ним фактів і обставин справи, їхнього осмислення й оцінки, тим важ-

че воно піддається зміні під впливом виступів прокурора і захисника.

Обидва в процесі судових суперечок впливають на суддів, по-перше,

логічною доказовістю промов і, по-друге, емоційно-психологічною

переконливістю. Логічне й емоційне служать одній меті і виступають

завжди в нерозривній єдності. Водночас кожен із цих методів має своє

призначення:

• логічний доказ служить засобом обґрунтування запропонова-

них висновків;

• емоційний вплив припускає безпосередній вплив на почуття

суддів.

Заключна стадія судового розгляду — винесення вироку. Специ-

фіка стосунків, що виникають між складом суддів у кімнаті для на-

рад, полягає в тому, що судді позбавлені можливості вступати в

контакт з іншими особами. Звідси — необхідність кожним із суддів

виявляти підвищену психічну активність (розумові операції, робо-

та пам’яті й уяви, спрямованість і концентрація уваги і т. п.) під час

обговорення всіх питань, що стосуються винесення вироку. У кім-

наті для нарад в обов’язковому порядку повинна виявлятися така

психологічна закономірність спілкування, як побудова стосунків

між суддями на принципах рівності, взаємної поваги і довіри. По-

рушення зазначених вимог може призвести до грубих юридичних

помилок.

У чому перевага колегіального обговорення в кімнаті для нарад

при винесенні вироку? Колегіальне обговорення усуває вплив емоцій-

ного компонента в тій інформації, що сприймав кожен із суддів у хо-

ді судового розгляду, забезпечує більш точне і повне розуміння цієї

інформації. Колегіальне обговорення, в кінцевому підсумку, знижує

імовірність фактичних помилок. А сам факт суворого обмеження ко-

легіальності сприяє підвищенню почуття відповідальності суддів за

результати їхньої діяльності.

Бохан В. Ф. Формирование убеждений суда. — Минск: Изд-во БГУ, 1973. — С. 121.

285

Загальна процедура ухвалення рішення (винесення вироку) така:

• головуючий ставить запитання в тій послідовності, в якій вони

викладені щодо вимог кримінально-процесуального законодав-

ства;

• вислухавши думки суддів (ніхто з них не має права утримува-

тися від відповіді), головуючий висловлює своє власне переко-

нання з питання, що вирішується

;

• якщо особисті думки кожного із суддів за змістом збігаються,

то колективна думка формується в процесі їх виявлення;

• якщо думки суддів розділяються, то організовується обговорен-

ня питання, що вирішується, і тих обставин кримінальної спра-

ви, які впливають на його розв’язання. За наявності розбіжнос-

тей у думках з’ясовуються ті докази, на підставі яких у суддів

формувалися особисті переконання. Після обговорення спірних

обставин приймається колективне рішення простою більшістю

голосів.

Психологічну атмосферу обговорення спірних обставин досить

точно описує В. Бохан: “У дискусії, що виникає між суддями в кімнаті

для нарад, варто розрізняти такі моменти: доведення власної думки,

вимагання доказів від іншого і спростування думок співрозмовника.

Поряд із доведенням власної думки суддя повинен уважно оцінювати і

розбирати вголос переконання інших членів складу суду. Якщо пере-

конання не вмотивовані, то варто звернути увагу суддів на цю обста-

вину і запропонувати навести докази, що підтверджують ці переконан-

ня. Тільки за наявності доказів можна робити висновки про хибність

або істинність висловлюваних переконань. Помилкові думки варто не

тільки заперечувати, а й спростовувати їх, тобто наводити на підтвер-

дження їхні хибні пояснення, мотивування, докази”

Залежно від характеру прийнятого рішення (осудження підсудно-

го, виправдання його або спрямування справи на додаткове розслі-

дування) складається відповідно обвинувальний або виправдуваль-

ний вирок, або визначення суду.

Судді в ході обговорення доходять висновку не тільки про вин-

ність підсудного, а й визначають йому міру покарання, базуючись

при цьому на встановлених нормах закону. Суттєво, що питання про

Закон зобов’язує головуючого висловлювати свою думку останнім. Ця вимога має

психологічне пояснення: не допустити навіювального впливу з боку головуючого.

Бохан В. Ф. Формирование убеждений суда. — С. 139.

286

міру покарання вирішується, в тому числі, і на підставі різнобічного

вивчення особистості підсудного.

Слід зазначити, що в окремих випадках суд відчуває реальну

складність винесення вироку через недосконалість законодавчих

норм. Приміром, у Росії зростає кількість ритуальних убивств, проте

суди при призначенні міри покарання ставлять засудженим якісь ін-

ші мотиви. Причина проста: жоден служитель Феміди не ризикне об-

ґрунтувати вирок, виходячи з неіснуючої норми кримінального пра-

ва, — сучасний російський закон не передбачає відповідальності за

відправлення культових обрядів, що потребують людських жертв.

Своєрідну крапку в самоосвіті Максима К. поставив так званий

культ сатани, що наказує сповіднику заволодівати душами людей у ви-

значені дні місячного календаря. Відправлення цього ритуалу нібито по-

вертало його учасникам почуття внутрішньої рівноваги.

Першою жертвою Максима і його одновірця Ігоря став вісімнадця-

тирічний Денис, якого вони спочатку побили, потім ввели у вену препа-

рат, що паралізує, а потім двічі вдарили ножем у горло. Більше того,

Максим відрізав Денисові голову і спеціальним ножем вирізав із його

шиї шматок тканини, виготовив у такий спосіб сатанинський “фе-

тиш”, що дає його власнику право володіти душею убитої ним людини.

Згодом склянка з цим продуктом буде виявлена міліціонерами в безпо-

середній близькості від їхнього кубла.

Але душевного спокою, знайденого сатанистами в результаті вбив-

ства Дениса, вистачило тільки на тиждень. За першим з’явилися дру-

ге, третє, четверте вбивства...

За визначенням Санкт-Петербурзького міського суду Максим К. за-

суджений на 24 роки позбавлення волі з утриманням у колонії суворого

режиму. Як мотив, що підштовхнув його до вбивства, суд назвав… ху-

ліганські спонукання. Подібне мотивування не узгоджується з усім

тим, про що говорив Максим у ході всього судового процесу (до речі,

визнаний авторитетною комісією лікарів душевно здоровим)

У наведеному прикладі суд визначив суворе покарання, хоча і від-

чував складність мотивування злочинних дій. Але, як показує судова

практика, досить часто при призначенні покарання суд виявляє лібе-

ралізм. Так, у п’ятьох регіонах Російської Федерації судді відповідно

Див.: Кому подсуден сатана? // Мир криминала. — 2001. — № 6. — 12 мая.

287

до вердикту присяжних засідателів призначили покарання нижче

нижньої межі в 10 % випадків засудження за тяжкі й особливо тяжкі

злочини, у 26,6 % випадків — за бандитизм і 100 % засуджених одер-

жали покарання нижче нижньої межі за хабарництво при обтя-

жувальних обставинах

Справедливе покарання є найважливішим фактором у підвищенні

його запобіжного значення. Справедливість — соціально-моральна ка-

тегорія, що припускає суворе дотримання моральних і правових норм.

Недотримання цієї вимоги в оцінці вчинків завжди викликає почуття

незадоволеності. “Ніщо, — відзначав славетний філософ І. Кант, — не

обурює нас більше, ніж несправедливість; все інше зло, яке доводиться

нам терпіти, ніщо в порівнянні з нею”

. Стосовно розглядуваної про-

блеми справедливість означає, що будь-яке порушення кримінального

закону повинно одержати належне покарання, яке відповідало б ха-

рактеру і ступеню суспільної небезпеки. Додамо, що справедливість

при призначенні покарання припускає також урахування принципів

законності, рівності громадян, гуманності.

Прохоров Л., Ташилин М. Назначение наказания и российская криминогенная

ситуация // Российская юстиция. — 1999. — № 8. — С. 37–38.

Кант И. Соч. — Т. 2. — С. 201.

288

Ðîçä³ë 10

ÏÑÈÕÎËÎÃ²ß Ä²ßËÜÍÎÑÒ²

ÏÐÎÊÓÐÎÐÀ É ÀÄÂÎÊÀÒÀ

(ó êðèì³íàëüíèõ ñïðàâàõ)

У будь-якій організації, де поділ праці визначено, внески, які очі-

куються і вимагаються від різних учасників, називаються соціальни-

ми ролями

(до них відносяться, в тому числі, і професійні ролі

). Ро-

лі не можуть бути визначені в термінах поведінки самі собою, а тіль-

ки як сукупність взаємних прав і обов’язків. Обов’язок — це те, що

людина змушена робити, виходячи з тієї ролі, яку вона відіграє в кон-

кретній ситуації. Прокурор як посадова особа органів прокуратури

здійснює в суді функції державного обвинувача. Адвокат — особа,

професія якої — надання юридичної допомоги громадянам і органі-

заціям, в тому числі захист їхніх інтересів у суді. Такі обов’язки про-

курора й адвоката викликають відповідні очікування щодо їхніх дій

з боку інших людей.

Але виступаючи у визначеній професійній ролі, прокурор чи

адвокат володіють також правами стосовно інших учасників того

або іншого процесу. Права прокурора й адвоката утворюють екс-

пектації (система очікувань, вимог), що звернені до суддів, підсуд-

ного, свідків, експертів та інших осіб, які присутні у залі судового

засідання.

За своєю суттю діяльність прокурора й адвоката має протилежну

спрямованість, що ускладнює їхню взаємодію в суді. Проте з психо-

логічних позицій в діяльності і прокурора, і адвоката є багато спіль-

ного: дослідження матеріалів розглядуваної кримінальної справи, ви-

вчення особистості підсудного, формування особистого переконання,

проведення допиту підсудного, свідків та ін.

Важливість і значущість прокурорської й адвокатської діяльнос-

ті потребує докладнішого її розгляду з погляду юридичної психо-

логії.

Шибутани Т. Социальная психология. — С. 45–47.

Див.: Краткий психологический словарь. — С. 325.

289

§ 1. Ïñèõîëîã³ÿ ïðîêóðîðñüêî¿ ä³ÿëüíîñò³

Діяльність прокурора дуже різноманітна. Вона пов’язана як із ро-

ботою державних органів і посадових осіб, так і з охороною закон-

них інтересів і прав громадян. Обвинувальна діяльність прокурора

повинна поєднуватися з усіма іншими його обов’язками.

Прокурор не стоїть над судом, а покликаний сприяти його успіш-

ній роботі. Головне завдання прокурора в обвинувальній промові на

суді — кваліфікований аналіз доказів. Він повинен переконати інших

учасників судового розгляду в доброякісності та достовірності цих

доказів. У разі заперечення підсудним своєї вини обов’язок прокуро-

ра розглянути детально докази, які він наводить, зіставити їх з ін-

шими доказами, показати їхню неспроможність, проаналізувати

експертні висновки. Якщо ж дані слідства не підтверджують обви-

нувачення, пред’явлені підсудному, прокурор зобов’язаний відмови-

тися від підтримки обвинувачення.

Кваліфікуючи злочин, прокурор має розкрити зміст відповід-

ної статті Кримінального кодексу, обґрунтувати правильність її

застосування, розкрити об’єктивні та суб’єктивні сторони відпо-

відного складу злочину. При призначенні покарання він повинен

враховувати особистісні особливості підсудного (ціннісні орієнта-

ції, мотиваційну сферу, стиль його поведінки, основні риси харак-

теру та ін.). Справедливо вважають: при характеристиці особис-

тості підсудного розкривається особистість самого прокурора, йо-

го ставлення до людей, розуміння їхніх проблем, рівень його

професійної та психологічної підготовки. У своїй діяльності про-

курор в суді завжди повинен дотримуватися правила: покарання

може досягти мети тільки тоді, коли воно законне, справедливе і

суворо індивідуалізоване. Психологічний аспект цього правила

такий:

• від надмірно суворого покарання може постраждати особис-

тість;

• від надмірно м’якого покарання зникає віра в правосуддя.

Судова практика показує, що найбільш складна частина обвину-

вальної промови прокурора — характеристика особистості підсудно-

го. Досить часто спостерігається тенденція надмірного “згущення

барв” аж до неприпустимого приниження людської гідності. Дореч-

но згадати у зв’язку з цим вислів А. Коні: “...Стриманість у слові, об-

думаність і справедливість у висновках і поряд з осудом доведеного

290

злочину — ставлення до підсудного без черствої однобічності і без

образи в ньому почуття людської гідності”

Тільки об’єктивний аналіз державним обвинувачем як позитив-

них, так і негативних якостей особистості підсудного може сприяти

винесенню справедливого вироку. Висловлене положення має особ-

ливу актуальність у разі розгляду кримінальних справ, скоєних не-

повнолітніми. У багатьох випадках аналіз формування особистості

неповнолітнього злочинця дає можливість виявити фактори, що сут-

тєво вплинули на проявлення у підлітка криміногенних елементів

(пияцтво батьків, відсутність належного контролю за поведінкою не-

повнолітніх у школі, негативний вплив “вулиці” і т. п.). Соціальний

аналіз особистості підлітка і навколишнього мікросередовища, об’-

єктивна оцінка рівня впливу цього середовища на його психіку, по-

ведінку — одна з важливих сторін у діяльності державного обвину-

вача. Подібний соціально-психологічний аналіз особистості підсуд-

ного стає одним із доказових факторів при визначенні прокурором

міри його покарання. Варто зазначити ще один важливий момент у

діяльності прокурора при розгляді кримінальних справ про злочини

неповнолітніх: він виступає не тільки як обвинувач, а й як вихова-

тель. Тому він роз’яснює сутність законів, принципи моралі, вказує

шляхи викорінювання злочинів, що певним чином відбивається на

змісті і формі його виступу в суді, на сприйнятті слів прокурора скла-

дом суду і всіх присутніх у залі засідання.

Значне місце в обвинувальних промовах прокурора приділяєть-

ся викладу фактичних даних. На жаль, деякі прокурори замість ква-

ліфікованого аналізу доказів обмежуються переказом матеріалів

справи. Оповідальний характер викладу фактичних обставин спра-

ви замість аналітичного різко знижує дієвість виступу прокурора в

суді і може служити одним із критеріїв його професійної непридат-

ності.

До речі, далеко не всі кримінальні справи вимагають обов’язко-

вого викладу фактичних обставин у промові прокурора. Можна ви-

ділити ситуації, коли виникає така необхідність:

а) прокурор наполягає на зміні обсягу поданого обвинувачення;

б) прокурор вимагає зміни кваліфікації складу злочину;

в) між прокурором і захистом з’являється незгода з фактичних об-

ставин справи.

Кони А. Ф. Собр. соч. — Т. 5. — С. 169.