Бесов Л.М. История науки и техники

Подождите немного. Документ загружается.

111

атомів створюється вся безмежна різноманітність речей та їх

властивостей.

3. Атоми вічні і незмінні, а всі складні тіла, які з них

виникають, мінливі і минущі.

4. Не існує нічого за винятком атомів і чистого простору.

5. Чистий, порожнїй простір існує самостійно. Абсолютний

простір безмежний, він не має ні верху,

ні низу, ні центру, ні краю.

6. Атоми «самі собою» вічно рухаються у порожньому

просторі. Рух завжди властивий атомам і здійснюється завдяки

пануванню у Всесвіті універсальної необхідності.

7. Ніщо у світі не здійснюється випадково, а тільки на якій-

небудь основі і як необхідне.

8. Атоми безмежні за кількостю і

різноманітні за формою.

9. У Всесвіті існує безмежна кількість світів. Наш світ -

один з них. Форма 3емлі спочатку була іншою. Земля була дуже

мала і, як порошинка, носилась у просторі, обертаючись навколо

своєї осі. З перебігом часу від притоку нових атомів вона

збільшувалась, стала щільною і важкою, зробилась нерухомою і

зайняла місце у центрі Світу.

10. Відмінність між речами виникає від відмінності кількості

атомів: їх величини, форми і порядку розташування.

Якісної різниці між атомами не існує. Атоми не мають

ніяких внутрішніх станів. Вони діють між собою тільки

шляхом тиску і удару.

11. Душа складається з тонких, гладких і круглих атомів, які

подібні

атомам вогню. Ці атоми найбільш рухомі, їх рухи

проникають у тіло і здійснюють усі життєві процеси.

Природничонаукова думка давніх греків дістала свого розвитку

у працях самого знаменитого філософа античності Аристотеля (384–

322 рр. до н.е.). Він визнавав чотири начала Емпедокла. Але вважав,

що крім них, існує п’ятий загальний принцип – усія

, тобто сутність.

У середньовіччі цей принцип називався «п’ятою сутністю» або

«квінтессенцією» (саме головне). На відмінність від Емпедокла

Аристотель, як вже згадувалось раніше, вважав чотири стихії не

матеріальними субстанціями, а тільки носіями певних властивостей –

теплоти, холоду, сухості і вологості. Ці якості тією чи іншою мірою

властиві усім речовинам і попарно

протилежні одне одному. Кожна із

стихій є носієм двох якостей. Так, вода – холодна і волога, вогонь –

теплий і сухий, повітря тепле і вологе, земля – суха й холодна.

Кількісні зміни однієї з якостей стихій (що входять до тіла),

наприклад, шляхом нагрівання, сушки тощо, приводить до їх

перетворення в інші стихії. Наприклад,

холодна і волога вода при

нагріванні перетворюється в тепле і вологе повітря. Звідси висновок,

що цілком можливі перетворення одних речовин в інші.

112

Учення Аристотеля про стихії-властивості згодом стало

теоретичною основою ідеї про можливості взаємного перетворення

металів, зокрема перетворення (трансмутації) неблагородних металів

у золото. Ця ідея покладена в основу алхімії.

Аристотель вважав, що всі космічні тіла, зірки складаються з

самого досконалого елемента Природи, яким є ефір. У Природі з

самого початку закладено досконалий

рух по колу. Аристотель

критикував свого вчителя Платона, погляди своїх попередників –

Анаксагора, Левкіппа, Демокріта та інших за те, що вони визнають

безмежність атомів і світів. Реальний світ «має кінець і обмежений,

побудований з обмеженої кількості елементів, – стверджував

Аристотель у трактаті «Фізика». Це його ствердження стримувало у

середньовіччі розвиток атомістичних уявлень.

У Давньому Римі поет і філософ Тит Лукрецій Кар (99–55 рр.

до н.е.) у своїй книзі «Про природу речей» відобразив вчення

грецького філософа Епікура (341–270 рр. до н.е.). Цей твір є єдиним

пам’ятником матеріалістичної думки древніх, який повністю

зберігся. Епікур розвинув вчення Демокріта про Природу. Епікур, а

слідом за ним

і Лукрецій, існуванням атомів намагались пояснити усі

природні і соціальні явища. Лукрецій створює модель руху атомів,

уподібнює його руху пилинок у сонячному промені в темній кімнаті.

Це є по суті, один з перших описів у історії природничих наук

картини молекулярного руху.

Геніальні здогадки філософів-матеріалістів, атомістів Давньої

Греції та Риму

обумовили народження сучасної атомістики. В свою

чергу, з’явився зародок нової науки – хімії. Уявлення вчених Давньої

Греції та Риму не перетворились у справжню наукову доктрину. До

середньовіччя і епохи Відродження цей зародок нової науки – хімії

не розвивався. Причина в тому, що історія її розвитку до ХVІІ ст.

міцно базувалась на

алхімічному мисленні. Але тільки у

середньовіччя і епоху Відродження ідеї про дискретність речовин

привернули увагу мислителів.

Алхімічний період

Проблема зв’язкiв алхiмiї з хiмiєю надто складна, щоб одержати

уяву про неї до ХVІІ ст. Але впевнено можна стверджувати, що вся

iсторiя розвитку

хiмiї до цього періоду мiцно базувалась на

алхiмiчному мисленнi. Версiя про те, що iсторiя хiмiї розпочинається

з часу виникнення алхiмiчних iдей i алхiмiя є «матiр’ю хiмiї» не

зовсім відповідає реаліям історії розвитку цієї науки.

Вже з того, що

викладене раніше, можна зробити висновок, що хiмiя виросла з

практичної ремiсницької хiмiї, яка стала вихiдним пунктом i базою

прогресу хiмiко-технологiчних знань. Це – очевидно.

113

Процес накопичення таких знань, як вже було показано,

розпочався у глибокій давнині. У нас немає можливостей встановити,

хто i коли у давнину і у середньовiччi зробив те чи iнше навіть

значне вiдкриття, хто є автором вiдкриття способiв i використання

вогню, виплавки металiв з руд, фарбування тощо. Імена п

iонерiв хімiї

стародавнього світу i середньовiччя, за рiдким винятком, залишилися

невiдомими. Досягнення в галузi хiмiї у ці періоди хоч i здаються нам

незначними порiвняно з колосальними успiхами сучасної науки, але

для свого часу багато з них були революцiйними. На основi успiхi

в i

досягнень практичної хiмiї, починаючи з Античностi, йшов розвиток

знань в наступнi епохи. У сукупностi усi вони стали базою сучасного

стану хiмiї.

У перiод занепаду александрiйської i римської культури на

сходi Малої Азiї (Арабський Схiд) хiмiя як наука, розпочалась в

окремих центрах

науки, що виникли пiд протекторатом багатих

правителiв держав. Такою була, наприклад, академiя в мiстi Джандi-

Шарпурi (Пiвденна Персiя). Академiя прославилась практичною i

дослiдницькою дiяльнiстю лiкарiв. Вона підтримувала науковi

зв’язки з Константинополем, де знаходилась велика наукова

бiблiотека

при храмi Софїї.

Крiм Джандi-Шарпурського центру, у V ст. були засновані

академiї в країнах Ближнього Сходу: в Едессi (Месопотамiя) i Еземi

(Сiрiя). Їх дiяльнiсть розвивалась пiд впливом фiлософiв Грецiї. Тут

протягом ІV–VІІ ст.ст. здiйснювався переклад хiмi

чних трактатiв

александрiйських вчених. Термiн «хiмiя» вперше виявлено у

грецьких письмових джерелах наприкінці ІV ст. Перекладачами

творів грецьких вчених були представники «таємної науки».

Переклади окремих таких видань опублiкованi лише наприкiнцi ХІХ

ст. Серед них також i глави творiв 3осiми Панополiтанського (350–

400 рр.

н.е.). В його творах і знаходимо вперше термін «хімія». Таким

чином, хімія народилась на занепаді суспільного ладу, основаного на

рабстві.

У 476 р. колись могутня Римська імперія розпалась. Настав

період державного занепаду, застою. Багатолюдні й квітучі міста і

великі держави з добре розвинутою торгівлею розпались на дрібні

окремі господарства та князівства

. Слабо пов′язані одне з одним,

вони майже повністю жили за рахунок продуктів, які вироблялись у

власних володіннях. Потреби зростали повільно. В таких умовах до

науки не звертались. З бібліотек і академій світу наука переселилась

в монастирі середньовіччя. Вивчення Природи замінилось вивченням

текстів «Священого писання». Змінила характер і хімія, яка

тільки

народилась. Вона не мала попиту в житті. На неї стали дивитись як

на засіб швидкого і чудового збагачення, до якого прагнуло багато

114

Карикатура на алхіміків.

З гравюри ХVІ ст.

людей. Практичне життя давало яскраві приклади перетворення

різних речовин.

Пліній Старший писав про те, що підчас пожежі у гавані Пірея

згоріли діжки, в яких були свинцеві білила. Від дії вогню вони

перетворились у червоний свинцевий сурик. Багато перетворень

використовувалось людиною для виготовлення необхідних речей.

Прожарюючи з вугіллям землеподібні руди, отримували дзвінкі

монети. Пісок і ракушечник перетворювали у скло, сплавляючи їх з

содою, що видобували з содових озер. З вина, даючи йому

прокиснути, робили оцет. І чим далі розвивалось людське

суспільство, тим більше зростали його потреби, тим сильніше

відчувалась нужда у виготовленні все нових і нових речей з

природної сировини, яку можна

було обробити. Це підтверджувало

вчення Аристотеля про те, що всі тіла складаються з одних і тих же

елементів-властивостей, можна одні перетворювати в інші. Чи не

можна досягти того, щоб і прості, неблагородні, дешеві метали, такі,

як свинець, залізо перетворити в дорогоцінне золото?

Потреба в золоті була велика. Неперервні феодальні війни

спустошували окремі князівства і навіть країни, руйнували маєтки

великих і малих феодалів. В умовах господарського застою не так то

просто було задовольнити потреби монархів у грошах.

Мимоволі треба було розраховувати на чудо. Хіба не було

чудом можливість перетворення одних металів в інші. Це було

наслідком уявлень, які панували в хімічній

науці на початку її

розвитку.

Мета хімії змінилась. Змінилась і її назва. Понад 1000 років – з

ІV по ХVІ ст.ст. вона називалась алхімією. Уже у ХVІІІ ст. німецький

хімік Г.Шталь так писав про алхіміків: «Я не берусь оцінити шкоду,

яку нанесли ці шахраї – алхіміки... Дозволю собі тільки відзначити

що з часу Парацельса в нашій вітчизні не було жодної війни, яка б

принесла стільки зла, скільки ці люди».

Подібних «шахраїв» у Європі того періоду було багато. Ось

цікавий куплет з пісеньки початку ХVІІІ ст.

“Алхимиком ныне хочет быть всяк:

Юнец, и старик, и круглый дурак,

Придворный советник, цирюльник

, солдат,

Монах, и священник, и адвокат”

Сучасник Г.Шталя

французький хімік П’єр

Макьор так писав: «На

щастя, з алхімією хімія

не має нічого загального,

крім імені, але це їй так

само неприємно, як

115

розумній і розсудливій дочці носити ім′я матері, яка прославилась

причудами і безглуздістю». А відомий хімік ХІХ ст. Ю.Лібіх так

висловив свою думку: «Кожна гіпотеза, яка веде до здійснення

експериментів, підтримує в людині завзятість, розвиває думку. Такі

гіпотези – великий рух науки. Алхімія є не що інше, як хімія. Те, що

алхімію постійно змішують зі спробами отримати золото хімічним

шляхом ... найбільша несправедливість».

Такі думки великих людей ХVІІІ і ХІХ ст. прокладають нам

шлях до усвідомлення, що ж, власне, являє собою «алхімічна

гіпотеза?».

Бажаючи отримати золото з неблагородного металу, алхіміки

сплавляли, випалювали, розчиняли все, що в них було. Аристотель,

освячений церквою,

надихав їх надією збагатитись. Не маючи змоги

розібратися у речовинах, отриманих ними, алхіміки вбачали в них те,

чого прагнули. Випадково сплавивши чотири частини червоної міді з

однією частиною білого олова і отримавши раптом метал жовтого

кольору, алхімік славив бога. Йому здавалось, що властивості міді й

олова перемішались, створивши властивості благородного металу

що при цьому мідь і олово пропали, перетворившись у золото. Хіба

легко було у той час визначити, що отримано бронзу, простий сплав.

Врешті-решт помилка виявлялась. Але це не охолоджувало завзяття

алхіміків. Знову і знову вони перечитували Аристотеля. Чотири

елемента-властивості – це все, що потрібно для утворення речовин,

учив грецький

філософ. Потрібна ще п’ята сутність «квінтессенція»

(саме головне), яка об’єднає інші елементи. Ось в чому секрет!

Вони шукали «квінтессенцію» і давали їй різну назву: Камінь

мудреців; Філософський камінь; Великий еліксир; Універсал.

Червона тінктура; Великий магістерій; Фермент; Червоний камінь.

Коли його буде знайдено, попутно вирішиться і завдання медицини.

Той

самий еліксир наче б то сприяє лікуванню хвороб, повертає

втрачену молодість, забезпечує безсмертя. Вони продовжували

змішувати, кип′ятити, переганяти, прожарювати всілякі речовини. З

тріпотінням очікували закінчення досліду, очікуючи благородний

метал, який принесе їм багатство.

Грецько-єгипетська алхімія

Колискою алхімії був Єгипет. Ще у доалхімічний період

процеси виробництва металів, сплавів

для монет були таємницею і

надбанням вузьких жрецьких каст. До розповсюдження

Християнства ні в Греції, ні в Римі алхімічні досліди не проводились.

Але грецька культура залишила у спадщину Сходу свою філософію.

Аристотелівська фізика передала александрійській школі ідею

перетворення одного елемента в інший. Тому з перебігом часу після

116

Посудини для перегонки, якими

користувались грецькі алхіміки

у І-ІІІ ст. З рукопису ХVІ cт.

таємниць жрецької касти Єгипту з металургійними операціями, які

відносяться до благородних металів, практика зберегла містико-

спекулятивне покривало над цими процесами. Неперервний попит

на золото, виснаження старих золотоносних копалин штовхав

практиків на досліди. Тим більше, що часто золото знаходили у

мідних рудах. При перегонці ртуті в деяких операціях одержували

залишок у вигляді

королька золота або срібла. З цього робили

висновок – ртуть перетворюється у благородні метали. Більше того,

алзіміки вважали, що вона є рідким сріблом, якому потрібно

повернути твердість. Було також відомо, що при доданні до міді

різних мінералів, арсенопірита наприклад, одержуть білі та жовті

сплави, схожі на золото і срібло.

У перші

століття н.е. Християнство виступило проти алхімічної

практики, але згодом терпляче почало ставитись до цього занняття.

Алхімія, про яку нам повідомляють письменники

александрійської школи, є не що інше, як опис досліджень

герметичною (закритою) мовою, що зрозуміла тільки для посвячених

і запозичена з містичних учень греко-східного походження. Самим

важливим дослідженням вважався

пошук філософського каменя. Але

небагато ознайомлених прагнули до його відкриття. Після того як

хімія примкнула до містицизму, вона змінилась. Теорії Аристотеля

чотирьох стихій було недостатньо для пояснення структури металів.

У греко-єгипетських алхіміків виникає тенденція головною

складовою металів вважати ртуть, а потім сірку. Ртуть і сірка,

з’єднуючись у різній

кількості,

дають, як вважалось, початок

металам, в тому числі і

благородним. Намагання

алхіміків знайти філософський

камінь поглиблювало і

розширювало знання про хімічні

процеси, що властиві різним

ремеслам. У той же час греко-

єгипетські алхіміки покращали

процес очищення золота шляхом

нагрівання багатої золотом руди,

свинцю і селітри (купеляція).

Використовувалась амагальма

золота для

позолоти. Широко було розповсюджено виділення срібла

шляхом сплавлення руди і свинцю.

Розвивалась і металургія звичайних металів. Ртуть широко

використовувалась для витягнення золота і срібла. Єгипетським

алхімікам було відомо лише сім металів (золото, срібло, мідь, залізо,

олово, свинець, ртуть). Вони не були знайомі з іншими металами у

117

чистому вигляді. Малоймовірно, щоб вони могли побачити різницю

між цинком та іншими металами. Те ж саме можна сказати про

вісмут і сурму.

Греко-єгипетські алхіміки удосконалювали процеси у

керамічному мистецтві, при виготовленні скла. Посуд з випаленої

глини вкривався глазур’ю, яку виготовляли сполукою олова і

свинцю. З фарбуючих речовин відомі були

індіго, марена, орсейль,

кошеніль, пурпур та інші. Протравою були квасці.

Єгипетські алхіміки винайшли нашатир. Його видобували з

мочі і випорожнення верблюдів та інших тварин.

Зосіма Панополiтанський з Александрії, про якого ми вже

згадували, був вченим-алхіміміком ІV ст. До нас дiйшли 28 його

книг. У них Зосіма розповiдає

про фiксування ртутi, про

фiлософський камiнь, за допомогою якого можна перетворити

звичайнi метали у срiбло i золото. Поряд з цим йому був вiдомий

миш’як, процес утворення ацетату свинцю (вiн пише про його

солодкий смак). У творах Зосiми є опис алхiмiчних приладiв

. Твори

цього грецького вченого були популярними в александрiйських, а

потiм i у середньовiчних алхiмiкiв Європи.

Починаючи з ІV ст., алхіміки, прагнучи до мети створити

багатства, в процесі своїх досліджень розв’язували багато важливих

практичних задач. Протягом тисячоліття їх діяльності було одержано

багато відомостей про процеси

і різні методи виробництва продуктів,

які користувались великим попитом. Розроблені з використанням

алхімічних горнів, вони перейшли до виробництва великих

майстерень. Торгівля зі східними країнами надала можливість

європейцям ознайомитись не лише з сільськогосподарськими

продуктами інших континентів, але і з результатами діяльності,

привернула увагу до виробів зі скла, кераміки, фарфору, чудових

фарб і

тканин Далекого Сходу. Привабливі фейєрверки привели

європейців до відкриття, яке істотно вплинуло на долю народів

середньовіччя. Мається на увазі відкриття пороху.

Арабська алхімія

У 476 р. під натиском варварів Західної Римської імперії в Італії

і взагалі у південній Європі настала «темна ніч середньовіччя».

Східна Римська імперія (Візантія – столиця Константинополь)

проголосила

Християнство державною релігією і продовжувала ще у

ІІІ–ІV ст.ст. деякі традиції античної науки. Однак внаслідок

релігійних спорів і переслідувань єретиків (послідовники античної

натурфілософії) Візантія залишилась без своїх найбільш видатних

учених, що вимушені були втікати на Схід. В Месопотамію і Персію

перемістились деякі центри науки. У V–VІ ст.ст. тут

, зокрема в

118

Апарат для перегонки

(дистиляції). З арабського

рукопису

“Отримання філософського

каменю”. ХІІІ ст.

Едеській і Джанді-Шурпурській академіях протягом двох століть

викладали античну науку. Деякі з творів грецьких і александрійських

учених перекладено на сірійську і перську мови.

Нова епоха у розвитку хiмiї, як i iнших наук, пов’язана з

дiяльнiстю арабiв. Завоювавши Єгипет у VІІ ст., вони не тільки

засвоїли

греко-східну культуру, яку протягом багатьох століть

зберігала Александрійська школа, але і набули науково-практичні

знання. Араби підкорили собі багато країн Близької і Середньої Азії:

Сірію, Персію, Палестину, Месопотамію. Оволоділи Єгтптом і

Північною Африкою, вторглися в Іспанію та Італію. Цим

забезпечили трамплін для передачі Заходу науково-практичних знань

грецької культури

і Александрійської школи, зльоту європейської

цивілізації. Так виникла величезна Арабська імперія – халіфат з

центром у Дамаску, а потім у Багдаді.

Іслам стрімко розповсюдив свій вплив на західно-римські

держави. Араби намагались скрізь замінити греко-римську культуру

ісламом. Державною мовою замість грецької і латинської стала

арабська, в тому числі і в науці

. Але і з новою мовою наукових

документів, за панування арабів збереглась чудова спадщина

грецької культури. Протягом всього

часу панування арабів грецька

традиція збереглася. Халіфи,

наслідуючи давніх володарів, завели

собі розкішні двори з різними

придворними установами, посадами

лікарів, філософів, астрологів, магів,

алхіміків та ін. стали сприяти

наукам. Серед наук, які отримали

розвиток у столицях халіфатів, була і

хімія. У VІІІ-ІХ ст.ст. з’явились і

арабські хіміки.

Заслуги мусульманської науки

в становленні хімії величезні. Вони

творчо переробляли старі теорії і доповнили її значним емпіричним

матеріалом. Це створило нову науку зі своїми традиціями. Арабські

вчені доповнили наукові знання високорозвинутих давніх цивілізацій

Сходу

і Греції. Усі наукові джерела свідчать про те, що араби були

добре ознайомлені з технікою лабораторних досліджень при роботі з

ліками, солями і дорогоцінними металами. Вони працювали на основі

традицій і практики вчених Єгипту та Вавілону, а також широких

знань китайців та індійців.

Незначним першоджерелом хiмiчних знань у

арабiв були

сiрiйськi, персидськi фiлософсько-хiмiчнi рукописи. Частково це

переклади творiв грецьких i александрiйських авторiв. Арабською

119

мовою були перекладенi усi твори вчених, якi зберiгались в

Александрiйськiй академiї. На початку ІХ ст. арабськi вченi вже

самостiйно видають свої твори. Оскільки результати дослідів

арабських вчених узагальнювались, то вони можуть бути

претендентами на роль одних із засновників хімії.

Великі територiї арабської iмперiї, єдн

iсть лiтературної мови

сприяли розповсюдженню накопичених знань i обмiну науковими i

фiлософськими працями мiж окремими центрами науки. У передачi

хiмiчних знань визначну роль вiдiграли науковi центри Іспанiї:

Кордова, Гренада, Севiльє, Толедо, Палермо та iнші. Вони змiцнили

мiжнароднi зв’язки з

вченими центрiв науки iнших країн i,

насамперед, Багдаду. У багатьох мiстах арабської iмперiї хiмiчнi

знання викладались в численних освiтнiх школах.

Термiн алхiмiя у спiлкування мiж вченими введений саме

арабами. До греко-єгипетської назви хiмiя вони додали приставку

ал". У їх тлумаченні це виражалось як комплекс хiмічних знань, що

накопиченi за усi перiоди. У європейській лiтературi назва алхiмія

вживалась аж до самого початку ХVІІІ ст. Починаючи з ХІІІ ст. під

цiєю назвою в Європi і в арабському свiтi стали розумiти мистецтво

про метали, їх отримання і очистку, металеві сплави і трансмутації

металів, перетворення неблагородних металiв у золото і срібло за

допомогою фiлософського каменя. Працювали араби на основі

традицій і практики вчених Єгипту, Вавілону, а також широких знань

китайців і вавілонян. Описання прийомів виготовлення золота з

неблагородних металів арабами здійснені

переважно незрозуміло для

читача, який підпадав під вплив обманщиків.

В перiод розквiту арабської науки і культури в найбiльших

мiстах iмперiї з’явились видатнi вченi. Багато з них були вiдомі як

медики i алхiмiки. Першим арабським алхiмiком називають Азід iбн

Калiда (660–704 рр

.). Він є першим автором праць з алхiмiї. Навколо

себе Азід згуртував фiлософiв з усього Єгипту. 3 ними він проводив

операцiї з трансмутацiї металiв i виготовленню штучного золота. Про

цi операцiї вiн залишив записи у своїх творах алхiмiчного характеру.

Видатним арабським алхi

мiком вважається Джабiр iбн Гайян.

Його дiяльнiсть припадає на кiнець ІХ – початок Х ст.ст. Вiн є

автором декiлькох наукових праць. Виступав як прихильник i

послідовник вчення Аристотеля про чотири елементи-стихiї i про

походження в землi металiв i мiнералiв. Однак Джабiр

не у всьому

погоджувався з Аристотелем. У центрi його уваги було сiм металiв:

золото, срiбло, мiдь, залiзо, олово, свинець i замiсть ртутi до металів

він додавав скло. (Число 7 у давні часі і у середньовіччі вважалось

священим і уособлювало число днів у тижні, число металів, чудес

світу). Джабiр бачив, що для повної характеристики якостей металiв,

120

а саме, плавкостi, ковкості, металевого блиску недостатньо чотирьох

аристотелiвських стихiй-властивостей.

У своїх працях Джабір використував положення, якi до нього

зустрiчаються в творах iндiйських, китайських, александрiйських

вчених про складовi елементи металiв - сiрку i ртуть. Сiрка у нього –

це елемент горiння, ртуть надає властивостей

металiчності. Джабiр

вважав, що ртуть є душею металу. Сухi випарювання згiдно зі

ствердженням арабського вченого, конденсуються у землi i дають

сiрку. Сполука ртутi i сiрки в рiзних пропорцiях утворює сiм вiдомих

Джабiру металiв. 3олото як самий досконалий метал утворюється

тодi, коли

згаданi складовi з’єднуються у самих сприятливих

спiввiдношеннях.

На думку Джабiра утворення золота в землi виникає повiльно.

Швидше (за 40 днiв) воно визрiває в тому випадку, коли до сiрки i

ртутi додати якийсь медикамент. Ще швидше (протягом години)

золото утвориться з тих же двох елементiв

, якщо до сумiшi додати

елiксир. Такими домішками рiзноманiтним речовинам надається

забарвлення, колір. Самою великою перетворюючою силою є чотири

речовини, чотири духи – сiрка, миш’як, ртуть i нашатир. Головним

духом, як вважає Джабiр, є ртуть – корiнь усiх речовин.

У творах Джабiра ми знаходимо

найменування багатьох iнших

речовин. Серед них: алнушадир (нашатир), барак (луг), купорос,

алькоголь, або алькофоль (сiрчана сурма), металiчна сурма та iнші.

Для процесу очищення хiмічних речовин вчений-алхiмік використав

кристалiзацiю i фiльтрування. Джабір зробив опис виготовлення

сiрчаної i азотної кислот, царської горiлки. Вiн вказав

на здатнiсть

останньої розчиняти золото. Сам виготовив нiтрат срiбла, сулему,

нашатир i бiлий миш’як (миш’яковисту кислоту). У працях Джабiра є

багато мiсць, де йдеться про важливiсть для алхiмiка творчої

практичної дiяльнiсті i проведення дослiдiв.

Не менш цi

кавою особою постає перед нами iнший арабський

алхiмiк – Абу ар-Разi (865–925 рр.). Народився він недалеко вiд

Тегерану. У мiстах, що розташованi на територiї нинішнiх

Узбекистану, Таджикистану, Ірану вивчав фiлософiю, фізику, поезiю,

магiю i алхiмiю. Пiсля цього зайнявся вивченням медицини

Прославився як видатний лiкар. Головнi його твори з медицини i

алхiмiї – "Книга таємниць" i "Книга таємницi таємниць". В них

викладено теоретичнi положення вчення Абу ар-Разi. Усi речi, на

думку вченого-алхiмiка, складаються з неподiльних речовин (атомiв)

i порожнього простору. Цi речi вiчнi i незмiнн

i. Властивостi речовин,

якi складаються з чотирьох начал Аристотеля, визначаються

розмiрами атомiв, що входять до складу речовини, i пустотами мiж

ними. Величина порожнього простору між атомами чотирьох начал i