Білявський Г.О. та ін. Основи екології

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 5

Соціоекологія

ми й вимушеними позиками у природи (перехідні періоди

будівництва нових держав, великі стихійні лиха, війни тощо),

недбалими обліком та оцінкою природних ресурсів, недоско-

налістю природоохоронного законодавства, вузьковідомчими

підходами в розвитку економіки, недосконалістю технологій

виробництв, браконьєрством, самовільною забудовою та ін.

Що ми позичили в наших дітей? Усе, що успадкували від наших

батьків.

Життя.

Мову, якою говоримо і без якої й не були

б людьми. Дороги, що ведуть від міста до міста й далі — до

інших країн та інших народів. Ліси й гаї, ріки, озера, річки

й струмки... Тож хіба не зобов'язані ми залишити нашим дітям

хоча б не менше?

Б. Мієрвалдіс,

латиський письменник

Показниками збитків від забруднення довкілля слугують:

підвищення рівня захворюваності населення; зниження продук-

тивності сільського господарства; прискорення зношування ос-

новних фондів та ін. Вартість відновлення природи визначається

за необхідними затратами на рекультивацію ландшафтів, віднов-

лення водойм або сільськогосподарських угідь, озеленення тощо.

Та при цьому часто неможливо оцінити погіршення соціального

клімату, порушення рівноваги в екосистемах, загибель від техно-

генного впливу унікальних геологічних пам'яток чи ландшафтів,

зникнення багатьох видів рослин і тварин.

Особливо складно оцінити наслідки антропогенних негатив-

них впливів на природу, коли треба дати довгостроковий прогноз

збитків від нераціонального природокористування. Затрати на

охорону природи сьогодні можна обчислити досить просто й

порівняно точно на підставі чинних стандартів і нормативів із

застосуванням низки формул (їх наведено в нових підручниках і

посібниках з економіки природокористування).

Природоохоронні заходи мають не тільки економічний ефект

(заощадження витрат на лікування та соціальне страхування

хворих, підвищення продуктивності праці, збільшення біопродук-

тивності, облагородження ландшафту тощо), а й соціальний —

поліпшення настрою людей, зменшення їх міграції, стримування

конфліктів, зниження злочинності й т. д.

До найважливіших проблем економіки природокористу-

вання належить правильна (об'єктивна) оцінка природних

ресурсів.

263

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

Це слід знати

• Збільшення обсягів виробництва в 10 разів потребує

збільшення обсягу знань у 100 разів!

• Використання газу замість нафтопродуктів на автотранс-

порті дало б змогу Україні щорічно заощаджувати близько

10 мли т палива (тобто близько 20 мли т нафти) й істотно знизи-

ти забруднення повітря,

• На утримання звалищ і смітників витрачається близько

25 % вартості виробітку продукції.

• В Україні назбиралося кілька мільярдів тонн металобрухту.

Цього досить, щоб забезпечити роботу підприємств чорної мета-

лургії на десятки років (у Німеччині близько 75 % сталі виробля-

ють із металобрухту).

• У Японії переробляється більш як 70 % відходів, в Ук-

раїні 3—5 %•

Зі Економічна оцінка природних ресурсів — це грошове вира-

ження їхньої народногосподарської цінності. Треба, щоб ціну мали

земля, природні води, ґрунти, повітря, корисні копалини, ліс,

тваринний і рослинний світ, рекреаційні об'єкти. Нормативи

плати за використання природних ресурсів визначаються з ураху-

ванням їхнього географічного положення, поширення, якості,

можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктив-

ності, можливості утилізації відходів, умов переробки.

Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі

показники: • трудові затрати на залучення ресурсу в суспіль-

не виробництво (видобуток мінеральної чи біологічної сирови-

ни); • ефект використання ресурсу у виробництві (цінність одер-

жаних із ресурсів матеріалів, предметів, вигід); • прогнозовані

затрати праці на відновлення ресурсу (якщо це можливо); • про-

гнозовані витрати на погашення збитків, завданих природному

середовищу під час освоєння даного ресурсу.

Оцінка ресурсів може бути індивідуальною та комплексною.

Розрізняють три види індивідуальних оцінок: 1) оцінки

суспільної корисності природних ресурсів; 2) вартісні оцінки

(податки, ціни); 3) ринкові ціни (ліцензії). Вони виконуються

для кожного окремого елемента довкілля, і їхні значення не

завжди збігаються.

264

Глава 5

Соціоекологія

Виконуючи укрупнені екологічні оцінки негативного впливу

людини на довкілля, користуються таким поняттям, як екологічні

збитки від забруднення окремих компонентів природи — води,

повітря, земельних ресурсів. Екологічні збитки — це зменшення

корисності довкілля в результаті його антропогенної трансфор-

мації (насамперед забруднення). їх обчислюють за сумою різних

затрат суспільства, пов'язаних зі змінами довкілля й поверненням

його до колишнього стану, затрат на компенсацію ризику для

здоров'я людей.

Для укрупнених оцінок екологічних збитків вдаються до спе-

ціальних формул, за якими можна з'ясувати шкоду земельним

ресурсам, шкоду від викидів у атмосферу або у водні об'єкти. їх на-

ведено в таких документах, затверджених Мінекобезпеки України:

• Інструкція про порядок обчислення та сплати збору за забруд-

нення навколишнього природного середовища;

• Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, запо-

діяних державі внаслідок порушення законодавства про охоро-

ну та раціональне використання водних ресурсів;

• Методика розрахунку збитків, заподіяних рибному господарст-

ву внаслідок порушення законодавства про охорону навколиш-

нього природного середовища;

• Методика розрахунку розміру відшкодування збитків, які

заподіяні державі в результаті понаднормативних викидів

забруднювальних речовин в атмосферне повітря.

Плата

за

природні

ресурси

— це

затрати

підприємства,

пов'я-

зані з використанням якихось природних ресурсів, і визначені

відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку; при цьому

ресурси поділяють на ті, що закуповують у когось, такі, що беруть

безпосередньо у природи, ті, що є власністю виробництва. Ціна

таких ресурсів різна. ~

Екологічні податки бувають кількох видів: • платежі рентного

характеру (наприклад, за використання території для відходів);

• податки і (або) штрафи за забруднення понад установлену

норму; • податки за фактичний обсяг забруднень. При цьому

податок за забруднення середовища має бути досить високим,

щоб підприємствам було вигідніше охороняти довкілля, ніж

забруднювати його.

Екологічні ліцензії (ЕЛ) — це цінні папери, що дають право на

викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу

265

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

й у конкретних обсягах. Ці права можуть продаватися державним

органом підприємствам і одним підприємством іншому. Ціна ЕЛ

залежить від добового часу, сезону, обстановки в регіоні.

Торгівля квотами на забруднення — найгнучкіший з усіх

відомих методів економічного регулювання якості природного

середовища.

Додатком до ЕЛ є страхування екологічної невизначеності.

Останнім часом уводяться ліцензії на родовища — цінні папе-

ри, ;до дають право на видобування й продаж корисних копалин.

У ході комплексної економічної оцінки природоохоронних

заходів передбачається виконання таких процедур:

• визначення чистого економічного ефекту;

• оцінка варіантів очищення промислових стічних вод;

• оцінка варіантів очищення атмосферних забруднень;

• оцінка варіантів переробки відходів;

• оцінка технологічних рішень;

• оцінка конструкторських рішень;

• екологічна експертиза проектів;

• оцінка ризику аварій.

В Україні, як і в інших державах, розпочато формування сис-

теми економічного регулювання природоохоронної діяльності:

• вводяться платежі за використання природних ресурсів та

забруднення природного середовища;

• створюються екологічні фонди, банки;

• розпочато торгівлю екологічними ліцензіями, квотами тощо.

У зв'язку з тим, що в період переходу до ринкової економіки

виникають великі складнощі та труднощі не лише економічного

характеру, а й екологічного, треба враховувати таке:

• ринок може бути використаний для ефективного обмеження

руйнування природи;

• сам механізм стихійних ринкових попиту й пропозиції не

забезпечує захисту природи — необхідне втручання ззовні;

• ринкові розцінки на підставі наукових екологічних нормативів

можуть використовуватися для регулювання природокористу-

вання;

• економіку слід розвивати згідно з плановою стратегією, яка

передбачає позаринкові форми контролю;

266

Глава 5

Соціоекологія

• для дійового екологічного управління економічним розвитком

потрібні політично організовані сили, які представляють на-

гальні й довгострокові інтереси всього населення й спроможні

протистояти вузьким інтересам підприємців і тих, хто — пряйю

чи опосередковано — має зиск від виробництв-забруднювачів.

М. Ф, Реймерс сформулював 15 законів природокорис-

тування, серед яких можна назвати;

• Закон вичерпності природних ресурсів;

• Закон зростання наукоємності суспільного розвитку;

• Закон зниження природно-ресурсного потенціалу;

• Закон сукупної дії природних факторів;

• Закон спадної (природної) родючості;

• Закон зростання темпів обігу залучених природних ресурсів;

• Закон неминучих ланцюгових реакцій «жорсткого» управління

природою;

• Закон територіальної екологічної рівноваги;

• Закон спадної віддачі.

§5,4»^ Правові засади природокористування

Ступінь цивілізації вимірюється не лише кількістю кіловат,

що їх виробляють енергоустановки. Вона вимірюється також

низкою моральних і духовних критеріїв, мудрістю людей,

які просувають уперед цивілізацію, намагаються забезпечити

їй довговічність у найсприятливішому для її процвітання

середовищі, у цілковитій гармонії із законами природи, від яких

людина ніколи не звільниться.

Ж. Дорст,

французький зоолог,

громадський діяч

акони про охорону природи. Правову основу охо-

рони природи становлять закони внутрішньодер-

жавної й міжнародної ваги. В них наводяться обов'язкові для всіх

громадян вимоги, націлені на забезпечення нормальних умов

267

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

функціонування екосистем біосфери та раціональне використан-

ня людиною природних ресурсів. Виконання цих законів забез-

печується різними методами: від виховних і просвітніх до

штрафів, адміністративних і кримінальних покарань порушників.

Екологічне право — це порівняно молода, але дуже важлива

галузь юриспруденції, що розвивається, покликана законодавчо

забезпечити права людини на здорове середовище проживання та

раціональне природокористування.

Основний законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій

державі сьогодні —

Закон України

про

навколишнє природне середо-

вище, затверджений Верховною Радою 1 липня 1991 р. Закон

складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення,

екологічні права та обов'язки громадян, функції рад народних

депутатів, а також повноваження органів управління у сфері

охорони природи, висвітлено питання спостереження, прогнозу-

вання, обліку та інформації в галузі охорони довкілля, питання

екологічної експертизи, контролю й нагляду, регулювання вико-

ристання природних ресурсів, економічних механізмів забезпе-

чення охорони природи. Наведено також положення про заходи,

пов'язані з екологічною безпекою, надзвичайними екологічними

ситуаціями, про відповідальність за порушення природоохорон-

ного законодавства та про міжнародні зносини України у сфері

охорони довкілля.

Незважаючи на потужну правову базу, поки що не визначено

правових норм прямої дії багатьох положень указаного Закону, а

це ускладнює його виконання й робить малоефективним. Тому

до нього слід розробити й ухвалити пакет із кількох десятків

супутніх законів і підзаконних актів, які б чітко регламентували

застосування всіх положень основного Закону.

До важливих державних документів природоохоронного на-

пряму належать також: Земельний кодекс України (1992), Водний

кодекс України (1995), закони України «Про екологічну експер-

тизу» (1995), «Про природно-заповідний фонд України» (1992),

Лісовий кодекс України (1994), кодекси України «Про надра»

(1994), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»

(1995), «Про плату за землю» (1996), «Про відходи» (1998), «Про

зону надзвичайної екологічної ситуації» (2000), «Про захист насе-

лення і територій від надзвичайних ситуацій природного та

техногенного характеру» (2000), «Про об'єкти підвищеної небез-

пеки» (2000), «Про екологічну мережу» (2001).

265

Глава 5

Соціоекологія

Останніми роками в Україні прийнято низку законів і поста-

нов Кабінету Міністрів із питань метрології, стандартизації та

сертифікації в галузі природокористування й охорони довкілля з

метою наближення до світових норм, особливо норм країн —

членів Європейського Союзу. З 1990 по 2002 р. Верховною Радою

України було ухвалено понад 25 природоохоронних законів,

зміцнюється Державна екологічна інспекція, завершується ство-

рення екологічної прикордонної служби.

Загалом в Україні сьогодні сформовано одну з найрозви-

неніших у Європі систему екологічного законодавства, визначено

основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля,

використання природних ресурсів і піклування про екологічну

безпеку, розроблено кілька проектів природоохоронних програм

для найнеблагополучніших районів.

Стає загальновизнаним, що одним із найсуттєвіших проявів

мудрості сучасної людини є її екологічна компетентність.

М. М. Кисельов,

український філософ

Цілу низку законів і нормативних актів, спрямованих на охоро-

ну природи й раціональне використання її ресурсів, було прийня-

то регіональними міжнародними організаціями, такими як СНД,

ООН, Європейська економічна співдружність, Організація країн —

експортерів нафти (ОПЕК) та ін. До таких найважливіших доку-

ментів належать міжнародно-правові акти ООН, ухвалені біль-

шістю країн світу, Декларація та Програма Дій Людства в XXI сто-

літті (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенція з морського права (1984),

Монреальський Протокол про обмеження використання речовин,

що руйнують озоновий шар (1987), та ін.

Ф Система екологічних стандартів — найважливіша складова

частина природоохоронного законодавства. Недотримання стан-

дартів карається законом.

Екологічні стандарти — єдині й обов'язкові для всіх об'єктів

даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до

навколишнього природного середовища.

Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти під-

приємств.

Стандарти з охорони природи об'єднано під загальним номе-

ром 17: 17.1 — Охорона природи. Гідросфера; 17.2 — Охорона

природи. Атмосфера й т. д.

269

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

До найважливіших нормативів якості довкілля належать

гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у

природних середовищах. На підставі ГДК розробляються норма-

тиви гранично допустимих викидів (ГДВ) і скидів (ГДС) шкідли-

вих речовин у повітря й воду. Через зміни загального екологічно-

го стану довкілля ГДК, ГДВ і ГДС найбільш небезпечних і поши-

рених забруднювачів уточнюються кожні 3—5 років з урахуван-

ням посилення негативного ефекту від їхньої спільної дії.

Для безлічі забруднювачів ГДК іще не встановлено, бо

кількість нових шкідливих речовин зростає надзвичайно швидко.

Для багатьох природних об'єктів (надра, флора, фауна тощо) ГДК

не розроблено, для інших (вода, повітря) — є багато, хоча кон-

тролюється тільки приблизно десята частина їх. В одних випад-

ках ГДК непродумано суворі, в інших — навпаки, м'які. Зокре-

ма, рибогосподарські ГДК важких металів для всіх поверхневих

вод єдині, тимчасом як у жорстких водах їхня токсичність нижча

за рахунок конкуренції з Са

і М§

(катіонами, що зумовлюють

жорсткість води). Тому вчені пропонують різні ГДК, наприклад

для алюмінію, залежно від жорсткості води:

Для всіх ґрунтів ГДК важких металів однакові, хоча стійкість

ґрунтів до забруднення різна. Так, радіонукліди краще затриму-

ються чорноземами й суглинками, ніж піщаними ґрунтами.

За високого вмісту в ґрунті фосфатів, карбонатів, сульфідів катіо-

ни важких металів утворюють з ними малорозчинні сполуки,

втримуючися в ґрунті (вони малодоступні для рослин і не потрап-

ляють у підземні води).

Вартість розробки ГДК у середньому становить 50 тис. дола-

рів. Щороку розробляються ГДК приблизно для 50 сполук, тоді

як протягом цього часу в довкілля потрапляє близько 2500

сполук.

Оскільки ГДК визначаються не лише в дослідах на мишах і

пацюках, а й на мавпах, свинях (до речі, їхній організм найбільше

схожий на людський), кішках, собаках, морських свинках, то лю-

бителі тварин у всьому світі протестують проти використання їх

у таких жорстоких експериментах. Крім того, час експерименту

Жорсткість води, ммоль екв./л

ГДК (А1

), мг/л

<2,6

2,6-7,1

>7,1

<0,05

<0,1

<0,5

270

Глава 5

Соціоекологія

обмежений, тоді як дія певного забруднювача може тривати до-

сить довго, тому добуті апроксимацією дані не зовсім коректні.

Слід зазначити й те, що кожен організм має свої особливості, а

ГДК, визначені в дослідах на мишах або пацюках, переносять на

людину просто перерахунком (міліграм на кілограм маси тіла).

Останнім часом ГДК й летальні дози визначають на інших

представниках живого світу, зокрема комахах, бактеріях, а також

на клітинах людини. Результати, добуті на бактеріях чи окремих

клітинах, напевно, істотно відрізнятимуться від тих, які були б

отримані для людини.

:Л Система екологічного контролю. На державних і міждержав-

них рівнях створено організації, зобов'язані стежити за виконан-

ням законів про охорону природи й здійснювати моніторинг

природного середовища та окремих його компонентів.

В Україні контроль за станом природного середовища й вико-

нанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство еколо-

гії і природних ресурсів, Міністерство охорони здоров'я, Держав-

ний комітет з гідрометеорології, Міністерство з питань надзви-

чайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

чорнобильської катастрофи, система державних санітарно-

епідеміологічних станцій та ін.

У 1989 р. опубліковано міжнародний документ «Правові прин-

ципи охорони навколишнього середовища й стійкого розвитку»,

підготовлений на завдання ООН спеціальною Комісією міжна-

родної групи експертів-юристів. Він являє собою звід правових

принципів охорони довкілля та стійкого розвитку людства. Най-

головніші положення цього документа:

• всі люди мають право на довкілля, сприятливе для їхнього

здоров'я й добробуту;

• держави охороняють і використовують довкілля та природні

ресурси в інтересах сучасного й майбутніх поколінь;

• держави підтримують екосистеми та екологічні процеси, не-

обхідні для функціонування біосфери, зберігають біологічну

різноманітність;

• держави встановлюють відповідні норми охорони довкілля,

здійснюють моніторинг змін його якості, а також публікують

усі дані з цього приводу;

• держави здійснюють попередні екологічні оцінки чи вимагають

їх виконання у зв'язку із запропонованими видами діяльності,

271

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

які можуть істотно вплинути на довкілля або на використання

природних ресурсів;

• держави своєчасно інформують усіх осіб, яких може стосувати-

ся запланована діяльність, надаючи їм доступ до інформації, і

забезпечують відповідну процедуру в адміністративних і судо-

вих справах;

• держави забезпечують умови, за яких збереження природного

середовища розглядається як невід'ємна частина планування

їхнього розвитку, й надають допомогу у сфері охорони довкілля

іншим державам, особливо тим, що розвиваються.

• держави виявляють добру волю у взаємовідносинах з іншими

державами для здійснення зазначених прав та зобов'язань.

Особливість глобальних проблем полягає в тому, що жодна

країна окремо не може з ними впоратися.

О. В. Яблоков

Виконання екологічних регіональних (міжнародних) і націо-

нальних законів перевіряється за допомогою системи екологічно-

го контролю, яка постійно дає інформацію про стан екосистем і

здоров'я людей у тому чи іншому районі планети чи в окремій

державі. В систему екологічного контролю входять різні види

екологічного моніторингу, екологічна паспортизація об'єктів

людської діяльності та екологічна експертиза. Останнім часом

для екологічного контролю дедалі ширше використовуються

геоінформаційні системи (ГІС) і технології.

Геоінформаційні системи й технології — це сучасні комп'ютерні

технології для картографування й аналізу об'єктів природи, а та-

кож подій, що відбуваються на планеті, в нашій життєдіяльності;

це важливий засіб розуміння стану довкілля й управління ним. У

світі ГІС розробляються з початку 70-х років XX ст. і широко ви-

користовуються в ландшафтній архітектурі й генеральному пла-

нуванні.

Геоінформаційні системи дають змогу швидко й комплексно

інтерпретувати накопичену інформацію, маніпулювати нею, опе-

ративно її поновлювати та аналізувати, поєднувати з прийняттям

управлінських рішень на різних рівнях: локальному, регіонально-

му, глобальному.

Як образно-знакові геоінформаційні моделі дійсності ГІС

основуються на автоматизації інформаційних процесів, базах кар-

тографічних і аерокосмічних даних. ГІС дають змогу обробляти

272