Білявський Г.О. та ін. Основи екології

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 4

Техноекологія

пожеж і аварій. За офіційними даними США, їхня військова промис-

ловість лише протягом 80-х років виробила 450 тис. т шкідливих

відходів, що перевищує загальну кількість відходів американських

хімічних компаній, разом узятих.

З огляду на те, що на військових складах нагромаджено коло-

сальні запаси зброї, вибухових речовин, боєприпасів, у тому числі

хімічних і ядерних, велику тривогу викликає проблема їх охоро-

ни, знешкодження, обслуговування тощо. Особливо гострою

вона є на території колишнього СРСР, де запанували безлад,

крадіжки, безвідповідальність військових і т. д. Прикриваючися

завісою секретності, військові власті не давали жодної інформації

про стан цих складів. Але в наш час існування супутникової

розвідки таку інформацію приховати неможливо. • Світовій

громадськості відомо про катастрофу на складах ракет у Сєвєро-

морську 13 травня 1984 р., коли вибухи ракетних сховищ стали

причиною поранень і смерті сотень військовослужбовців. •> При-

близно в той самий час у Білорусі (в районі Бобруйська) про-

гримів потужний вибух на складах військового аеродрому. • А в

травні 1992 р, поблизу Владивостока зайнялися й почали вибуха-

ти склади з тисячами тонн артилерійських снарядів. Пожежа й

вибухи тривали дві доби (було знищено 9 підземних сховищ і

7 наземних складів боєприпасів).

Від діяльності військових дуже потерпіла й природа України.

• Так, розташовані поблизу Білої Церкви (в Узині) та неподалік

Прилук бази стратегічних бомбардувальників забруднили

авіаційним паливом ґрунти й навіть підземні води: воду з коло-

дязів у цих місцевостях пити неможливо — вона наполовину

складається з гасу; нафтопродукти витікають із балок і ярів. •> Та-

ка сама картина спостерігається навколо військових аеродромів і

ракетних баз поблизу Луцька, Бродів, Червонограда, деяких сіл

на Житомирщині, Чернігівщині, Сумщині. • Військові полігони,

стрільбища, станції стеження руйнують чудову українську приро-

ду в Медоборах, Криму (район Карадагу) та в інших місцях.

Новий етап у розвитку проблеми «екологія—війна» пов'яза-

ний з освоєнням людиною космічного простору. Не секрет, що

від самого початку практична космонавтика потрапила до рук

військових; абсолютна більшість виконуваних нею програм і

діючих супутників мають воєнне призначення. Запускаються

сотні супутників-«шпигунів», розробляються нові види так званої

«космічної» зброї — лазерні гармати з ядерною начинкою для

233

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

знищення ворожих ракет тощо. Вже відомі випадки зараження

ділянок Землі внаслідок падіння супутників із плутонієвими гене-

раторами. Ближній космічний простір сьогодні заповнюють

тисячі супутників, які відпрацювали свій строк, деталей ракет-

носіїв та інше «космічне сміття», що вже стало загрозою під час

польотів, а ядерні вибухи, які в 60-ті роки провадив колишній

СРСР у верхніх шарах атмосфери, спричинили істотні порушен-

ня магнітосфери й радіаційних поясів Землі.

Україна проголосила намір стати без'ядерною державою й

значно скоротити свої збройні сили. Виконати це надзвичайно

складно, враховуючи нинішню економічну кризу, яку переживає

наша країна, а також те, що за часів СРСР на її території нагро-

маджено багато зброї, боєприпасів, військової техніки. Актуаль-

ним є також прийняття закону про обмеження впливу мілітарис-

тичної пропаганди, особливо на молодь. Це стосується, зокрема,

й дитячих іграшок, і жорстоких військових сюжетів у мульт-

фільмах, дитячих книгах та іграх.

Ще одна серйозна проблема, пов'язана з військовою

діяльністю, — це «підвищена мінна небезпека» на планеті, як її

названо в недавній резолюції ООН. Йдеться про те, що на тери-

торії країн, де останніми роками відбувалися «локальні» воєнні

конфлікти, залишилося дуже багато мін. Експерти ООН оціню-

ють їхню загальну кількість у 100 млн (!), із них 50 млн — на землі

Камбоджі, 10 млн — в Афганістані, 9 млн — в Анголі й т. д.

Близько 90 % цих мін — протипіхотні, тобто такі, від яких гинуть

або калічаться люди, здебільшого мирні жителі. За оцінками

міжнародної гуманітарної організації «Оперейшн хендікеп інтер-

нейшнл», за останні 15 років, підірвавшися на мінах, загинуло дале-

ко за 1,5 млн чоловік, а втроє більше покалічилося. Серед цих жертв

багато дітей.

«Завдяки» зусиллям військових учених і конструкторів сучасні

міни стають чимдалі небезпечнішими. Так, винайдення надзви-

чайно потужних вибухових речовин дало змогу зробити міни

мініатюрними. Маса сучасної протипіхотної міни становить

усього 9—10 г, але, вибухаючи, вона здатна скалічити людину. Ці

міни розсіюються на місцевості з літака або гелікоптера, тисяча-

ми закидаються за допомогою артилерійських чи ракетних уста-

новок на 10—20 км. Наприклад, один залп німецької ракетної

системи «Ларс» розсіює 160 тис. протипіхотних мін на площі

16 км

на віддалі 15 км від установки.

234

Глава 4

Техноекологія

Ці міни не мають жодних металевих деталей і тому не виявля-

ються міношукачами. Розмінування місцевості від сучасних

мін — дуже небезпечна й дорога справа. Якщо сучасна міна-

«малятко» коштує лише 3 долари, то витрати на розмінування, в

тому числі на підготовку персоналу, матеріально-технічне забез-

печення й допоміжні матеріали, сягають 300—1000 доларів на

одну міну! Такі витрати, котрі обчислюються загалом багатьма

мільйонами доларів, не під силу країнам, що розвиваються, й

тому великі території лісів, родючих земель не використовують-

ся, а це ще більше загострює там соціально-економічні пробле-

ми. Саме розмінування не лише потребує великих коштів, а й не

обходиться без людських жертв. • Наприклад, у Кувейті, де під

час війни в Перській затоці було встановлено близько 7 млн мін,

загинуло 84 спеціалісти з розмінування.

1 березня 1999 р. набув чинності Договір про заборону розроб-

ки, нагромадження й застосування протипіхотних мін. Його вже

підписали 130 країн, у тому числі й Україна.

Наприкінці XX ст. у світі з'явилася нова страшна зброя, яка

за своєю руйнівною силою не має аналогів. Застосування такої

зброї спричинило б глобальні катастрофи — як соціально-

економічні, так і екологічні. Вона здатна викликати землетруси,

урагани, повені, смерчі. В її основі лежить ідея використання

високочастотного радіовипромінювання (ВЧРВ) величезної

концентрації для передавання вибухової енергії на необмежені

відстані з метою руйнування всяких об'єктів. Ця ідея належить

американському фізикові хорватського походження Ніколі Теслі

(1856—1943), геніальному вченому, видатному винахідникові й

людині виняткових здібностей: він пам'ятав усю таблицю лога-

рифмів і міг зацитувати будь-яку сторінку зі щойно прочитаної

книжки.

Ідею передавання величезних вибухових енергій на далекі

відстані Н. Тесла виношував для суто оборонних цілей. Він

вважав, що широке впровадження винайдених ним технологій і

техніки зробить війни як такі безглуздими, бо країна, котра

володітиме його розробками, буде захищеною від усіх видів зброї.

Проте геніальний задум Н. Тесли обернувся лихом для людст-

ва. В

60-ті

роки колишній

СРСР

США

почали активну реаліза-

цію ідеї використання ВЧРВ для знищення «агресивних» об'єк-

тів, розгорнувши широкомасштабні й високовартісні наукові

дослідження та експерименти. Як радянськими, так і американсь-

235

Розділ I

Сучасні підходи в науці про довкілля

кими вченими-фізиками було розроблено теоретичні основи мо-

дифікації іоносферної плазми потужним короткохвильовим

радіовипромінюванням (розігрівання плазми до надвисоких тем-

ператур). При цьому в іоносфері (верхній шар атмосфери, що

впливає на поширення радіохвиль) мають відбуватися значні

зміни, природу яких іще недостатньо вивчено, але жахливі

наслідки цілком прогнозовані. Тож ідеться про розробку нового

виду страшної геофізичної зброї, принцип дії якої ґрунтується на

розігріванні іоносферної плазми.

Уже в 80-х роках американці спорудили в Норвегії (член

НАТО) поблизу м. Тромс нагрівальний радіокомплекс потуж-

ністю до 2 МВт, а в колишньому Радянському Союзі створено

аналогічний комплекс «Сура» потужністю 0,8 МВт. У 90-х роках,

після розвалу СРСР, у Росії дослідження й експерименти в цій

сфері було припинено, а в США, навпаки, активізовано. В 1999 р.

на Алясці введено в дію першу чергу ще одного нагрівального

радіокомплексу HAARP потужністю 3,6 МВт: на площі 13 га вста-

новлено 180 антен короткохвильового діапазону, заввишки 24 м,

з найсучаснішим радіообладнанням для спостереження та впливу

на нижню частину іоносфери в полярних зонах (можуть розігріти

іоносферну плазму до надвисоких температур). Якраз цей шар

атмосфери («атмосферний коридор») використовується як

відбивач радіохвиль при здійсненні далекого зв'язку й саме в

ньому за допомогою ВЧРВ є змога не лише внеможливити керу-

вання космічними польотами, системами, ракетами, літаками, а

й цілком знищити власне ракети, літаки, супутники, космічні

комплекси.

На території Гренландії американці завершують спорудження

третього нагрівального радіокомплексу потужністю вже 10

Вт!

(Радіовипромінювання одного лише HAARP потужністю 3,6 МВт

у діапазоні своїх частот більш як на 12 порядків перевищує при-

родний фон радіовипромінювання. Тому навіть наукові випробу-

вання такого комплексу можуть бути катастрофічними для нашої

планети.)

Фахівці вважають, що установки в Норвегії, Гренландії та на

Алясці створять систему-контур, яка повністю «покриє» тери-

торію Євразії разом із Китаєм. «Бойовими» факторами цієї систе-

ми можуть бути плазмові утворення, складні топологічні структу-

ри з потужним магнітним зарядом. Із підводного човна в районі

Північного полюса надсилається радіоімпульс, який має розігріти

236

Глава 4

Техноекологія

іоносферну плазму, а потім згенеровані плазмові утворення зби-

раються в канал і відправляються в «потрібному напрямі» за до-

помогою антенних комплексів, розміщених на Алясці, в Грен-

ландії та Норвегії. В районах, куди спрямовані енергетичні пото-

ки небаченої потужності, відбуваються аварії та деструкції енер-

гомережі на величезних територіях, зупинення виробництв і сис-

тем життєзабезпечення, техногенні катастрофи, аварії на нафто-

й газопроводах, АЕС, сховищах, військових базах. Можуть зміни-

тися рози вітрів на великих висотах, погодні умови, виникнути

катастрофічні природні явища. Нарешті, радіохвилі наднизьких

частот, які відбиваються від іоносферного шару, можуть стати

психотропною зброєю.

Розробники системи самі визнають, що використання ком-

плексів ВЧРВ типу HAARP може мати катастрофічні екологічні

наслідки: непередбачувані зміни магнітного поля Землі, посухи,

повені, виверження вулканів, землетруси. Отже, за їх допомогою

можна за кілька років знищити не лише економіку будь-якої

держави, а й регіональні екосистеми.

Тому необхідні гласність і контроль з боку як ООН, так і всіх

природоохоронних організацій світу, за розробкою й випробуван-

ням високочастотних радіовипромінювальних систем, хоч би під

яким офіційним прикриттям і хоча б де вони проводилися, бо на

карті — доля не лише окремих держав, а й біосфери та всього

людства.

§ 4,7^ Наукова діяльність

Наука без совісті нівечить душу.

Ф. Рабле,

французький

письменник-гуманіст (XVI ст.)

ираз «Ми живемо у вік науки» від частого вжи-

вання сприймається вже як журналістський

штамп. Нерідко повторюється також висловлювання про те, що в

наш час наука стала безпосередньою продуктивною силою.

Дійсно, під впливом науки життя людини радикально змінилось,

237

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

особливо протягом кількох останніх століть. Але сподівання

наших предків на те, що наука стане для людства панацеєю від

усіх бід, не справдилися. Зокрема, якщо проаналізувати, який

процент від загальних витрат на потреби науки припадає на

дослідження життєво важливих для людини проблем, то стає

моторошно. Адже левова пайка грошей, виділених на розвиток

науки, поглинається військово-промисловим комплексом. Най-

кращі вчені з найсучаснішим науковим обладнанням працюють

над винайденням нових і вдосконаленням наявних видів озб-

роєнь, тобто над прискоренням світової екологічної катастрофи!

Таж саме лише відволікання сил і ресурсів від розв'язання еко-

логічної проблеми невідворотно наближає катастрофу для всієї

цивілізації.

Будь-яка наукова діяльність ґрунтується на природній, гене-

тично зумовленій людській цікавості, прагненні зрозуміти суть

явищ, осягнути добро і зло, докопатися до істини. За Біблією, всі

лиха людей почалися тоді, коли наші предки Адам і Єва скушту-

вали заборонений плід із дерева пізнання добра і зла, за що й бу-

ли вигнані з раю. Отже, цю допитливість ми успадкували від пер-

шолюдей. Та мають бути межі задоволення людської цікавості.

Передусім потрібні обмеження морально-етичного плану. Зо-

крема, ніколи, ні за яких умов, незважаючи навіть на високогу-

манну, на перший погляд, мету, поставлену перед собою вченим,

він не повинен проводити досліджень, пов'язаних зі смертю чи

скаліченням живих людей. Жахливі приклади дослідів на живих

людях — в'язнях концтаборів, які здійснювалися нацистськими

«вченими», переконливо свідчать про це. Донедавна медичні й

біологічні експерименти робилися на високоорганізованих твари-

нах, таких як мавпи, собаки, кролики й т. д. Сьогодні в світі

дедалі ширшого розмаху набуває громадський рух за повсюдну

заборону подібних досліджень.

Нині, як ніколи, мораль учених має бути високою, бездоган-

ною. Це особлива форма моральності, коли людина усвідомлює

свою причетність до долі всього людства. Вчений повинен уміти

передбачати результати своєї роботи, її можливий вплив на

подальший розвиток подій у світі. На жаль, не в усіх учених є

такий «внутрішній світлофор», який умикає червоне світло перед

явно неморальним, потенційно небезпечним науковим дослід-

женням. Історія науки багата подібними фактами. Коли, напри-

клад, одного з творців атомної бомби Е. Фермі запитали, як

238

Глава 4

Техноекологія

поєднується робота над нею із совістю, він відповів: «До чого тут

совість? Це просто хороша фізика!» Відомо, до чого сьогодні

привела людство ця «хороша фізика»...

Після Хіросими, як пише американський учений А. Маклейш,

стало очевидно, що наука служить не людству, а істині — своїй

власній істині, й що закон науки — це не закон добра, тобто того,

що люди розуміють під словом «добро», — моралі, порядності,

людяності, — а закон можливого: «Те, що можливо пізнати, наука

повинна пізнати. Те, що можливе для техніки, техніка зробить».

Прозріння до людей іноді приходить надто пізно. •> Амери-

канський льотчик, який скинув атомну бомбу на Хіросиму,

усвідомивши скоєне, побачивши на власні очі пекельну радіоак-

тивну пустелю та обгорілих дітей, котрі конали в страшенних

муках, пережив такий психологічний шок, що невдовзі кинув

службу в авіації й пішов у монастир...

• Показовою щодо цього є й доля видатного фізика, «батька

водневої бомби» А. Д. Сахарова. Нещодавно було опубліковано

уривки з його щоденника п'ятдесятих років, коли він захоплено

працював над створенням і випробуванням водневої бомби.

В цих записах є все, що завгодно: безсонні ночі вченого, який

б'ється над вирішенням чергової технічної проблеми, роздрату-

вання через перешкоди, що постійно виникали й заважали досяг-

ти бажаних результатів, радість, коли під час випробування бомби

все відбулося так, як він чекав («Навіть краще!»), і т. д. Нема

лише одного: докорів совісті, роздумів людини, яка випускає з

посудини пекельного джина, моральної оцінки скоєного. Про-

зріння прийшло до А. Д. Сахарова пізніше, коли він, нарешті,

зрозумів, у чиї руки він передав свій диявольський винахід.

Тільки тоді академік, обласканий радянською системою, став на

шлях боротьби з нею й продовжував цю подвижницьку діяльність

до кінця своїх днів.

У виникненні наших сьогоднішніх проблем головним є людський

фактор. Якщо раніше ми дивилися на техніку безпеки як на спосіб

захисту людини від можливих дій шкідливих чинників і машин,

то сьогодні треба техніку захищати від людини, в руках якої

зосереджені приголомшливі потужності. Захищати від людини

в будь-якому розумінні: від помилок конструктора, проектанта,

будівельника, оператора... Ми ні з чим не впораємось, якщо

не відновимо морального, вихованого на найвизначніших

гуманітарних ідеях, на прекрасній літературі й високому

239

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

мистецтві ставлення до виконуваної роботи, хоч би якою вона

була: медична, хімічна, реакторна чи біологічна.

В. О. Легасов,

російський фізик-атомник

Про моральну відповідальність ученого за потенційно небез-

печне відкриття розмова точиться віддавна. Так, один китайський

алхімік писав тисячу років тому: «Було б найстрашнішим гріхом

відкрити воїнам таємницю твого мистецтва! Стережися! Нехай

навіть мурашка не пробереться туди, де ти працюєш». А великий

учений Леонардо да Вінчі (1452—1519) писав в одному зі своїх

манускриптів: «Чому я не повідомляю про свій спосіб залишати-

ся під водою стільки часу, скільки можна залишатися без їжі?

Цього я не обнародую через злих людей, які цей спосіб викори-

стали б для вбивства на дні моря, проломлюючи дно кораблів і

затоплюючи їх разом із людьми, що на них перебувають».

Парадокс людського розуму полягає в тому, що майже всі

великі відкриття науки, задумані з найліпшими намірами, почи-

нали використовувати зовсім не так, як того хотів автор. Кажуть,

що «добрими намірами вимощена дорога до пекла». За приклада-

ми далеко ходити не треба. •> Розвиток хімії дав у руки вченим

засоби добування нових речовин: фарб, пластмас, синтетичних

тканин, добрив і... отруйних газів для війни. •> Мікробіологія

допомогла виявити збудників хвороб, що косили людей тисяча-

ми, розробити методи боротьби з цими збудниками, а також.,,

методи створення нових, іще небезпечніших мікробів для війни.

• Проникнення в глибинні таємниці будови матерії, розщеплен-

ня атомного ядра призвели до винаходу атомної бомби. Прикла-

ди можна продовжувати: їх безліч. Кожний учений повинен

пам'ятати про таку можливість і знайти мужність «закрити»

небезпечний винахід, якщо час для його мирного використання

ще не настав і є велика вірогідність застосування винаходу на

шкоду людям.

Парадокс полягає в тому, що хоч би над якою проблемою

працював учений, він урешті-решт обов'язково отримує зброю.

К. Воннегут,

німецький письменник

Друге велике обмеження для істинного вченого полягає в

тому, що всі наукові відкриття, крім того ефекту, на який він роз-

раховував, можуть мати й інші, часто зовсім несподівані й відда-

240

Глава 4

Техноекологія

лені наслідки. Тому треба, аби запровадженню кожного винахо-

ду, кожного відкриття передували ретельний аналіз, розрахунок

усіх, навіть найменш імовірних сторонніх ефектів. •> Прикладом

може бути розробка методів генетичної інженерії, що вважається

одним із найвидатніших відкриттів біологічної науки кінця XX ст.

Цей метод дає генетикам, селекціонерам, мікробіологам майже

фантастичні можливості, скажімо, отримувати такі сорти рослин

і породи тварин, які жодними іншими методами отримати було

неможливо, створювати культурні рослини з дивовижними влас-

тивостями, навіть вбудовувати в геном рослини гени тварин, і

навпаки. Але ж випадкове потрапляння в біосферу (наприклад, у

результаті аварії в лабораторії) нових, генетично модифікованих

мікроорганізмів може мати абсолютно непередбачувані й навіть

катастрофічні наслідки (спалахи епідемій, перед якими організми

рослин, тварин чи людей будуть беззахисні).

Фантастичні успіхи біології і генетики та розвинені на їх

основі технології можуть мати далекосяжні екологічні, економіч-

ні, політичні, соціальні, правові й навіть етичні наслідки. «Зеле-

на революція», що здійснюється за допомогою біотехнологій, уже

сьогодні змушує звертати пильну увагу на сумісність їх застосу-

вання зі стратегією екологічно безпечного розвитку земної циві-

лізації. Водночас конфліктогенність, що наростає у світі, висуває

ще один тип загрози з боку сучасної біології — використання

біотехнологічного потенціалу у вигляді біологічної зброї для

досягнення групових, корпоративних або національних інтересів.

Спостерігається певна ейфорія і брак об'єктивності в палких

прихильників біотехнологій, які під враженням від надзвичайних

досягнень не зважають на потенційну небезпеку біотехнологічної

продукції і тривалий латентний (прихований) період розвитку її

негативних наслідків.

За прогнозом учених Римського клубу, в разі збереження наявних

тенденцій у взаєминах суспільства й природи вже через 30—40років

може розпочатися масова деградація людства.

З різних видів антропогенних забруднень довкілля, якими

опікується екологія, сферу проблем біологічної безпеки визначає

біологічне забруднення, що відбувається через свідоме або випад-

кове вселення нових видів, які безперешкодно розмножуються за

відсутності в них природних ворогів і витісняють місцеві види

живих організмів, Об'єктом біобезпеки є біота — жива речовина

біосфери, а компонентами біологічного забруднення — живі

241

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

242

організми.

Якісна

відмінність

цього

виду забруднення

від

інших

полягає у здатності його компонентів до розмноження, адаптації і

передавання спадкової інформації в довкіллі, що надає характерові

його впливу таких рис, як мобільність і агресивність і робить його

особливо небезпечним. Досягнення молекулярної біології і генетич-

ної інженерії настільки розширили поле біологічних ризиків — і

якісно, і кількісно, що в цілому біологічне (в тому числі генетич-

не) забруднення сьогодні характеризують як новий вид забруд-

нення, котрий висуває на порядок денний проблему виживання

людини як біологічного виду.

Розвиток нових біотехнологій, які дають змогу розщеплювати

молекули ДНК у певних місцях і зшивати фрагменти ДНК в єди-

ну молекулу, вможливив спочатку імплантування в геном живого

організму чужих генів бактерій, рослин, тварин і людини, а зго-

дом і створення нових гібридних молекул ДНК. Отже, основні

процедури генетичної інженерії зводяться до того, що з набору

отриманих фрагментів ДНК, які містять потрібні гени, скла-

дається компактна генетична структура — рекомбінантна (гібрид-

на) ДНК, котра потім вводиться в клітину чужого організму.

Після отримання нової генетичної інформації в організмі почи-

нається синтез відповідного продукту, закодованого в цій гене-

тичній структурі. В результаті таких маніпуляцій, власне, ство-

рюється вже новий організм із новими ознаками. Такий організм

називають трансгенним, або генетично модифікованим, або, за

останньою термінологією, живим зміненим організмом (ЖЗО).

Генетична інженерія як система експериментальних методів і

засобів дає змогу конструювати в лабораторних умовах генетичні

структури, що являють собою практично будь-які комбінації як

природних, так і штучно створених генів. До головних завдань

генетичної інженерії належать: виявлення генів та їх асоціацій,

які контролюють господарсько цінні ознаки живих організмів;

розробка методів перевірки на присутність генетичного матеріалу

збудників інфекційних хвороб, методів діагностики прихованих

генетичних захворювань і запобігання їх поширенню; контроль

генетичних наслідків застосування біотехнологій та ін. Основні

напрями розвитку біотехнологічної індустрії, що їх визначають

мікробіологія й генетична інженерія, це вирощування мікроор-

ганізмів, вироблення ліків, харчових добавок, виведення видів

сільськогосподарських рослин і тварин із цінними властивостями