Білявський Г.О. та ін. Основи екології

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 4

Техноекологія

29. Поміркуйте, чому не можна збирати

гриби в межах 100-метрових смуг

обабіч великих автомагістралей.

30. Чи можна створити екологічно чис-

тий транспортний засіб? Запропо-

нуйте свій проект або хоча б

викладіть основні принципи його

конструкції.

31. Порівняйте екологічні ризики в разі

перевезення 1000 /77 нафти на

відстань 1000 км такими видами

транспорту:

• автомобільним;

• залізничним;

• трубопровідним.

32. Дайте оцінку військовій діяльності з

погляду екології.

33. Які наслідки для довкілля мають

війни й підготовка до них?

34. Наведіть приклади екологічних ка-

тастроф, спричинених війнами.

35. Чому протипіхотні міни 00Н прирів-

няла до зброї масового ураження?

36. Що вам відомо про нову геофізичну

зброю?

37. Мілітаристи мріють створити

«абсолютну»

зброю,

тобто

таку,

від якої в противника не буде захис-

ту. На вашу думку, чи може бути

створена така зброя в принципі?

38. Кому з «великих» завойовників істо-

ричного минулого ви присвоїли б

ганебне звання Головного Еколо-

гічного Злочинця Землі?

39. Якими моральними принципами

повинні керуватися вчені у своїй

роботі?

40. Дайте моральну оцінку відомому

вислову «Наука потребує жертв».

41. У чому полягає потенційна небезпе-

ка широкого впровадження біотех-

нологій?

42. Які негативні наслідки для біосфери

й людини можуть мати:

• дослідження Космосу;

• дослідження Світового океану;

• розробка нових хімічних засобів

боротьби зі шкідниками сільсько-

господарських рослин;

• широке впровадження комп'ютер-

ної техніки;

• впровадження мобільного теле-

фонного зв'язку?

Лише зрозумівши

природу,

людина зрозуміє

саму себе.

Р. Едберг,

шведський

письменник

§ 5,1 Правила й закони соціоекології

Взаємозв'язки економіки та екології в тому вигляді, в якому їх

«виготовила» людина, несумісні, як геній і лиходійство.

Врятуватися й урятувати майбутнє планети й людей можливо,

вже зараз, із дитячого садка, почавши виховання дітей

за законами творення, а не руйнування.

В. П. Астаф'єв,

російський письменник

•

учасне суспільство наблизилося до важливого

етапу, коли необхідний перехід від епохи доеко-

логічної до епохи екологічної. Існування нашої цивілізації, її

подальша доля цілковито залежать від того, наскільки й як скоро

стануть «екологічними» наші свідомість, поведінка, культура. На-

став час об'єднати моральність і логіку мислення для збереження *

людини та її «дому» — біосфери. Це може увінчатись успіхом

лише за умови найширших екологічних виховання та освіти з но-

вими підходами, на базі нової системи освіти, що потребує актив-

ного долучення до соціально-екологічних знань. Перетворенням

254 і

Глава 5

Соціоекологія

має бути охоплена вся емоційна сфера людини, в кожної особи-

стості повинно сформуватися почуття високої відповідальності

перед живим світом сьогодення й майбутнього. Треба розвивати

нові глобально-політичні, правові та економічні механізми уп-

равління активністю людства. Подальший розвиток цивілізації

має відбуватися з додержанням правила соціально-еколо-

гічної рівноваги (за М. Ф. Реймерсом): суспільство розви-

вається доти й остільки, доки й оскільки зберігає рівновагу між

своїм тиском на середовище та відновленням цього середовища —

природним і штучним.

Нині фактично відбувається всесвітня гуманітарно-екологічна

революція, яка замінила науково-технічну революцію (умовно —

1960—1990 рр.), що прийшла свого часу на зміну революції

промисловій (умовно 1820—1960 рр.).

Сьогодні економічний розвиток може бути успішним лише за

врахування екологічних обмежень. Раніше ж єдиним критерієм

розвитку вважався економічний прибуток. Крім того, релігія,

звичаї, законодавство визначали й диктували правила поведінки

людей усередині суспільства й стосовно природи. Ці правила

сформувалися на підставі уявлень про особливе становище люди-

ни, її вседозволеність у природному середовищі (якнайширше

розселення, неконтрольоване розмноження, необмежене спожи-

вання природних ресурсів).

Життя показало, що недотримання екологічних обмежень

призводить до непомірних витрат на реанімацію й штучне відтво-

рення понівеченої або загубленої природи. Та сповна відновити

природно-ресурсний потенціал людство вже неспроможне. По-

чинаються конкуренція, боротьба націй, народів і релігій за

життєвий простір, природні ресурси, ринки збуту. Точиться

боротьба й за шляхи розвитку. В Європі переміг західний христи-

янський вибір вільного ринку та римського права. В Азії ж обста-

новка щодо цього залишається досить напруженою. Як зауважує

М. Ф. Реймерс, для вирішення проблеми необхідні глибока пере-

будова культури й моралі, а також зміна міжнародного права,

формування глобальних соціоекологічних взаємозв'язків і пра-

вил, нових законів культурного управління розвитком людства.

Ці закони мають створюватися на глибоких знаннях взаємодій

між суспільством і природою, суспільством і людиною, між

різними соціальними, релігійними та етнічними групами людей,

різними культурами.

255

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

М. Ф. Реймерс сформулював кілька правил і законів со-

ціальної екології, які потрібно знати й виконувати:

• правило соціально-екологічної рівноваги (про нього сказано вище);

• принцип культурного управління розвитком (в основу нових

екологічних культури й моралі мають бути покладені ідеї

природо центризму та коеволюції);

• правило соціально-екологічного заміщення (переходи до більш

екстенсивних і технологічних типів господарювання стають

причиною екологічних криз, а ці останні провокують кризи

соціально-економічні, що переходять у політичні);

• закон соціально-екологічної необоротності (розвиток людства не

може рухатися від пізніших фаз до початкових);

• закон ноосфери В. L Вернадського (в тому значенні, що коли

людство не почне розумно регулювати свої чисельність і тиск

на природу, зважаючи на її закони, то вид Homo sapiens зникне).

В історії багато прикладів того, як в окремих регіонах ресурс-

но-екологічна криза переростала в соціально-економічну й

політичну. Нині людство стоїть на порозі чергової кризи, та вже

не регіональної, а глобальної ресурсно-екологічної, здатної вик-

ликати набагато тяжчі для людини й біосфери наслідки, ніж

попередні (такі, наприклад, як крах цивілізації Майя, цивілізацій

Центральної й Середньої Азії).

Для людей настав час управляти не природою, а собою*

своїми потребами* звичками, правилами поведінки^

§ 5»2«^ Екологічна освіта

Головна мета освіти — не підготувати молодих людей

до

кар'єри,

а виховати в них

пошану

до

життя.

Н. Кузен,

американський еколог

еред узагальнювальних розділів сучасної екології

(біоекологія, геоекологія, техноекологія) нині

головна роль належить соціоекології. Саме в цьому блоці

екологічних наук зосереджені такі найважливіші напрями, як

256

Глава 5

Соц'юекологія

екологічна освіта, екологічна культура, екологічне право, урбо-

екологія, екологічний менеджмент, економіка природокористу-

вання й, насамкінець, локальна, регіональна та глобальна

екополітика.

У попередніх главах неодноразово наголошувалося на важли-

вості для людства екологічного виховання та освіти. Сьогодні цій

проблемі в усьому світі приділяється велика увага. Можна сказа-

ти, що наш час — це період тотального екологічного всеобучу,

коли основи екологічних знань викладають усім, починаючи з

дитячого віку — в школах та інститутах, на різних семінарах і кур-

сах, по радіо й телебаченню — та закінчуючи підвищенням рівня

екологічної освіти керівників усіх рангів у всіх країнах, на всіх

континентах.

У розвинених державах розроблені та вдосконалюються різні

програми й концепції розвитку екологічної освіти, програми й

плани підготовки спеціалістів-екологів сучасного рівня. Букваль-

но за кілька останніх років видано багато посібників і підруч-

ників, науково-популярної й публіцистичної літератури, знято

фільми й розроблено рекомендації еколого-освітнього змісту.

В більшості країн світу екологія стала обов'язковою дисципліною

в усіх школах і вищих закладах освіти, в багатьох вищих навчаль-

них закладах створено кафедри або факультети екологічного

профілю, проведено сотні екологічних національних і міжнарод-

них семінарів, конференцій, з'їздів.

Велику еколого-просвітницьку роботу провадять у всьому світі

організації «зелених», товариства з охорони природи, серед них

такі відомі, як «Грінпіс», «Легамбіенте» та ін.

Ці важливі для цивілізації процеси екологізації свідомості на-

селення, формування нового — екологічного світогляду, нової —

екологічної культури цілком характерні й для України.

За останні п'ять років у нашій державі також розроблено про-

грами й концепції розвитку екологічної освіти й виховання, вида-

но посібники й підручники з екології, створено десятки кафедр і

факультетів екологічного профілю в інститутах та університетах,

започаткувалося багато журналів загальноекологічного, еколого-

економічного, еколого-географічного змісту («Ойкумена», «Світ у

долонях», «Пролісок», «Паросток», «Рідна природа» та ін.).

Ще в 1975 р. учасники Міжнародного семінару з екологічної

освіти (Белград, Югославія) запропонували глобальну схему еко-

логічної освіти. Відповідно до цієї схеми головною метою еколо-

257

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

гічної освіти має бути формування в населення планети усвідом-

лення того, що виникла життєво важлива глобальна проблема

довкілля й усього, що з ним пов'язане, усвідомлення того, що

довкіллям необхідно опікуватися й що для цього треба мати

відповідні знання, досвід, уміння, мотивації та зобов'язання

як для індивідуальної, так і для колективної роботи задля

порятунку біосфери та запобігання майбутнім екологічним ка-

тастрофам.

Хто обчислить ту велику шкоду й той жахливий спадок, який ми

залишаємо майбутньому через затримку та слабке поширення

освіти, через неправильне витрачання коштів, через обмеження

вільної, благородної людської особистості?

В. І. Вернадський

У 1977 р. на Міжнародній конференції (Тбілісі) завдання й

мету екологічної освіти було конкретизовано:

• сприяти чіткому усвідомленню того, що суспільство розви-

вається за тісних взаємозв'язків усіх природних і соціальних

процесів;

• забезпечити кожній людині можливість здобути знання, право,

досвід і умови їх реалізації, необхідні для захисту довкілля та

його поліпшення;

• розробити нові алгоритми поведінки окремої людини, груп

людей і суспільства як єдиного цілого стосовно довкілля.

Сьогодні активно розвиваються як формальна екологічна освіта

(в школах, вищих навчальних закладах, інститутах підвищення

кваліфікації), так і неформальна (за допомогою засобів масової

інформації, кіно, музеїв, виставок, заходів природоохоронних

товариств тощо).

Особливе значення розвиткові екологічної освіти й культури

надається в усьому світі останніми роками, коли стало очевидно,

що одними з головних причин невиконання ухвал міжнародних

екологічних форумів, угод і конвенцій з охорони природи є саме

низька екологічна культура більшості населення планети, низь-

кий рівень екологічної освіти й свідомості, зокрема осіб, які

приймають важливі рішення. Тому в період з 1997 по 2003 р. на

багатьох міжнародних зібраннях активно обговорювалися проб-

леми екологічної освіти й виховання та їхня роль в еколого-

збалансованому розвиткові людства (Нью-Делі, 1997; Париж,

258

Глава 5

Соціоекологія

1998; Цюріх, 1999; Брюссель, 1999; Дакар, 2000; Йоганнесбург,

2002 та ін.).

У 2002 р. Міністерством освіти і науки Швеції разом із

Міністерством охорони навколишнього середовища цієї країни за

завданням Європейської економічної комісії ООН розроблено

проект «Стратегії освіти з еколого-збалансованого розвитку й

екологічної освіти ЄЕК ООН». У 2003 р. спеціальними робочи-

ми групами ЄЕК ООН закладено теоретичні основи стратегії

щодо освіти задля стійкого розвитку та намічено шляхи її реалі-

зації.

В усьому світі поширюються такі поняття, як «екологічна

філософія життя», «екологічні пріоритети», «екологічний імпе-

ратив», «екологічна парадигма» (система цінностей, підходів,

принципів). Ці поняття обґрунтовуються й використовуються в

системі екологічної освіти.

Сьогодні в світі екологічна освіта визнається одним із основ-

них факторів екологізації всіх видів людської діяльності. Вона

розглядається як самостійна й нагальна проблема, як важливий

інструмент управління, головний важіль для вдосконалення

моделі виробництва і споживання з урахуванням можливостей

біосфери.

Період з 2005 по 2015 р. на Всесвітньому саміті в Йоганнес-

бурзі рекомендовано об'явити десятиліттям освіти задля еколого-

збалансованого розвитку.

У цей самий період в Україні також відбулася низка важливих

подій, пов'язаних із розвитком екологічної освіти: наприкінці

2001 р. затверджено Концепцію екологічної освіти України, на

початку 2002 р. — план заходів з її реалізації, наприкінці 2002 р.

до Верховної Ради подано проект Закону України про екологічну

освіту.

У 2001 р. в нашій країні створено перший спеціалізований

вищий навчальний заклад — Одеський державний екологічний

університет, базовий з підготовки кадрів для Міністерства

екології і природних ресурсів України.

259

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

§ 5.3. Економіка природокористування

Замислюючи щось зробити, ми маємо враховувати вплив цієї дії

на сім наступних поколінь.

Головний закон

племені ірокезів

перше поняття «природокористування» було

запропоноване російським екологом Ю. М. Ку-

ражковським у 1959 р. За його визначенням, природокористуван-

ня — це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для

господарства та охорони здоров 'я.

М. Ф. Реймерс визначає природокористування як сукупність

усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для

його збереження (видобуток і переробка природних мінеральних

та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов

життя, природних систем тощо).

Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природокори-

стування й темпів забруднення довкілля за одночасного вичер-

пання природних ресурсів, погіршення здоров'я працездатного

населення, зниження продуктивності праці — все це зумовило

формування

економіки

природокористування

— нової галузі

науки,

що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для

підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі.

Витрати, пов'язані з підтриманням цієї рівноваги, йдуть на

збереження економічно найсприятливіших умов відтворення

матеріальних благ як нині, так і в майбутньому.

Оскільки довкілля виконує такі життєво важливі функції, як

забезпечення людей природними ресурсами, природними послу-

гами (рекреація, туризм, естетичні задоволення), поглинання

відходів і забруднень, то, реалізуючи заходи з охорони природи й

використання її ресурсів, слід знати економічну вартість цього й

ціну шкоди, заподіяної природі антропогенними забрудненнями

та впливами.

Критерієм ефективності людської діяльності до середини

XX ст., як згадувалося в попередніх главах, було одержання

максимальних благ за мінімальних затрат і неконтрольованої, хи-

жацької експлуатації природних ресурсів, а основним принципом

260

Глава 5

Соціоекологія

ставлення до природи — панування над нею й цілковите її підко-

рення людині.

Після об'єктивного аналізу причин екологічних катастроф і

величезних економічних втрат від нерозумного господарювання,

яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, стало

зрозуміло, що принципи природокористування мають бути інак-

шими, якщо ми хочемо вижити.

Забруднення — це насамперед економічна проблема, яку слід

визначати економічними термінами.

Л. Рафф,

американський економіст

Тому провідним принципом природокористування в наш час

став еколого-економічний, за якого критерій ефективності

господарювання формулюється так: одержання максимальних

матеріальних благ з мінімальними затратами й мінімальними пору-

шеннями природного середовища. Але це потребує вкладання вели-

ких коштів у природоохоронну сферу, що завжди суттєво знижує

прибутковість виробництва.

Тому, як і раніше, стикаються екологічні та економічні інте-

реси, й, на жаль, здебільшого другі перемагають: вирубуванню

лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, роз-

виткові туристичного бізнесу — над збереженням рідкісного

ландшафту чи озера, а морських нафтопромислів — над збере-

женням морських екосистем і т. д. При цьому здійснити

порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів нині

та у віддаленому майбутньому буває досить важко. Сьогодні

вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її

занижують, що часто призводить до прийняття антиекологічних

рішень, до спотвореної оцінки економічного розвитку через

традиційні показники валового національного продукту, ріст

якого часто супроводжується деградацією довкілля.

Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної

цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний

підхід грунтується на загальній економічній вартості, в яку вхо-

дять вартості зруйнування природи, її відновлення та охорони.

Для еколого-економічної оцінки проектів і програм будів-

ництва застосовують метод зіставлення затрат і вигід і керуються

трьома критеріями: чистою поточною вартістю, внутрішньою

нормою окупності та співвідношенням витрат і майбутніх вигід.

261

Розділ І

Сучасні підходи в науці про довкілля

Основні завдання економіки природокористу-

вання:

• визначення збитків, завданих економіці (державі), галузі,

підприємству, районові, окремому приватному господарству чи

конкретній особі через нераціональне природокористування,

порушення законів, норм або правил охорони природи;

• визначення розміру затрат, необхідних для ліквідації в най-

ближчому й віддаленому майбутньому наслідків негативних

техногенних впливів на довкілля;

• оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону

й відновлення природи, вибір оптимальних варіантів природо-

охоронної діяльності й використання природних ресурсів;

• розробка економічних методів управління природоохоронною

роботою й способів стимулювання природоохоронної діяль-

ності та екологізації виробництва.

Треба, щоб економіка природокористування поступово пере-

ходила в економіку природозберігання.

Природокористування, як згадувалося вище, може бути раціо-

нальним і нераціональним.

Раціональне природокористування — це високоефективне,

екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до

різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує й

підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих

об'єктів, облагороджує їх. Воно спрямоване на забезпечення умов

існування людства й стабільного одержання матеріальних благ.

Нераціональним вважається таке природокористування, в

результаті якого природа втрачає здатність до самовідтворення,

самоочищення й саморегулювання, порушується рівновага біосис-

тем, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються рекре-

аційні, оздоровчі та курортні умови, естетичні характеристики

ландшафтів, умови проживання загалом. Це, як правило, екстен-

сивне, хижацьке господарювання, перепромисел, перевипас,

перезабруднення повітря, води й ґрунтів промисловими, транс-

портними, енергетичними викидами та отрутохімікатами. Не-

раціональне природокористування може бути як навмисним, так

і випадковим, або супутнім (наприклад, спустошення, зруйнуван-

ня чи пожежі, пов'язані з воєнними діями).

Нераціональне природокористування може бути зумовлене

планово-економічними й проектними прорахунками, тимчасови-

262