Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

381

3. Стягнення зборів на користь і в розпорядження короля, в силу нібито прерогати-

ви, без згоди парламенту або на більш тривалий час або іншим порядком, ніж встанов-

лено парламентом, незаконне.

6. Набирання чи утримання постійного війська в межах королівства в мирний час,

інакше як за згодою парламенту суперечать законові.

8. Вибори у члени парламенту мають бути вільними.

9. Свобода слова, дебатів та актів у парламенті не повинна обмежуватись і підлягати

контролеві в якому-небудь суді або місці, крім парламенту.

13. Для припинення всяких зловживань і для поліпшення, зміцнення та збереження

законів парламент має скликатися досить часто.

І вони визнають за собою, вимагають і наполягають на всіх цих пунктах... як на

своїх безсумнівних правах та вольностях....

Документ № 2

АКТ ПРО ПРЕСТОЛОНАСЛІДУВАННЯ (12 червня1701 р.)

(витяги)

II....Постановлено його... величністю королем за порадою і за згодою лордів духов-

них та світських, громад, що засідають у парламенті, і відповідно до їх влади:

Кожна особа, яка надалі володітиме зазначеною вище короною, має приєднатися до

англійської церкви, як це й передбачено законом.

У разі, коли корона та королівське надбання англійської держави перейдуть опісля

до якоїсь особи, котра не є уродженою зазначеного вище англійського королівства, ан-

глійський народ не зобов’язаний вступати у війну для захисту яких-небудь володінь або

територій, що не належать англійській короні, якщо на те не буде згоди парламенту.

...Ніяка особа, котра обіймає якусь платну посаду або місце, підпорядковані королю,

або отримує пенсію від корони, не може бути членом палати громад.

...Патенти на посади суддів будуть надаватися, «поки вони будуть поводити себе

добре», а жалування суддів буде визначено й встановлено, але в разі подання обох па-

лат парламенту визнається дозволеним їх зміщення.

Не допускається посилання на будь-яке помилування за великою печаткою Англії

проти impeachment (impeachment — форма кримінального переслі-дування вищих по-

садових осіб, при якій у ролі обвинувача виступала нижня палата парламенту, а суд-

дею — верхня. — Л. Б, С. Б.), порушеного громадянами в парламенті.

IV. Беручи до уваги те, що закони Англії є природженими правами її народу,... всі

королі та королеви зобов’язані здійснювати управління англійським народом відповід-

но до вказаних вище законів і всі їх підлеглі та міністри повинні нести обов’язки служ-

би, дотримуючись тих же законів...

ФРАНЦІЯ

Документ № 3

Конституційний закон про організацію державної влади (25 лютого 1875 р.) (витяги)

Стаття 1. Законодавча влада здійснюється двома зібраннями: палатою депутатів і

сенатом.

Палата депутатів призначається (nommeе) загальним голосуванням, згідно з умова-

ми, визначеними виборчим законом.

Склад, спосіб призначення та повноваження сенату визначаються особливим законом.

Стаття 2. Президент республіки обирається абсолютною більшістю голосів сена-

том і палатою депутатів, об’єднаних у національні збори. Він обирається на 7 років. Він

може бути переобраний.

382

Стаття 3. Президент республіки має право ініціативи законів поряд з членами

обох палат. Він оголошує закони, ухвалені обома палатами, стежить за їх виконанням і

забезпечує його. Він має право помилування; амністії можуть бути даровані тільки за-

коном.

Він розпоряджається збройною силою.

Він призначає на всі цивільні та військові посади.

Він головує на національних святах; представники й посли іноземних держав акре-

дитуються при ньому.

Кожний акт президента республіки повинен бути скріплений міністром.

Стаття 5. Президент республіки може, за згодою сенату, розпустити палату депу-

татів до спливу законного терміну її повноважень.

Стаття 6. Міністри солідарно відповідальні перед палатами за загальну політику

уряду й індивідуально — за їх особисті дії. Президент республіки відповідає тільки в

разі державної зради.

Стаття 7. У випадку вакантності через смерть або з іншої причини обидві палати,

об’єднавшись, негайно приступають до виборів нового президента.

У проміжний час рада міністрів має виконавчу владу.

Стаття 8. Палати мають право постановами, ухваленими нарізно в кожній з них, з

власної ініціативи або за зверненням президента республіки, абсолютною більшістю

голосів оголосити про необхідність перегляду конституційних законів.

Після ухвалення такої резолюції кожною з обох палат вони об’єднуються в національ-

ні збори для здійснення перегляду.

Документ № 4

ЗАКОН ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ СЕНАТУ (24 лютого 1875 р.)

(витяги)

Стаття 8. Сенат має поряд з палатою депутатів право ініціативи й вироблення за-

конів. Проте фінансові закони мають передусім подаватися до палати депутатів та ухва-

люватися нею.

Стаття 9. Сенат може перетворюватися в найвищий суд, щоб судити президента

республіки або міністрів і розглядати справи про замахи на безпеку держави.

Документ № 5

ЗАКОН ПРО ВІДНОСИНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ (16 липня 1875 р.)

(витяги)

Стаття 1. Сенат і палата депутатів збираються щороку в другий вівторок січня в

разі, якщо президент республіки не призначить скликання на більш ранній термін.

Обидві палати повинні засідати не менше 5 місяців щороку.

Сесія однієї палати починається й закінчується одночасно з сесією другої.

Стаття 2. Президент республіки оголошує про закриття сесії. Він має право екст-

реного скликання палат. Він повинен їх скликати, якщо цього вимагає абсолютна біль-

шість членів кожної палати у проміжку між сесіями.

Президент може відстрочити засідання палат. Проте, відстрочення не може ані три-

вати більше місяця, ані повторюватися більше двох разів протягом тієї ж сесії.

Стаття 3. Принаймні за місяць до спливу законного терміну повноважень прези-

дента республіки палати повинні об’єднуватися в національні збори для обрання ново-

го президента.

Якщо не настане скликання на 15-й день, то таке об’єднання відбуватиметься за за-

коном до спливу терміну цих повноважень.

383

У разі смерті або відставки президента республіки обидві палати збираються негай-

но за законом.

У разі, якщо, в силу застосування статті 5 закону від 25 лютого 1875 р., палата депу-

татів буде розпущеною в той час, коли відкриється вакансія на пост президента, то не-

гайно мають бути скликані виборчі колегії й за законом зібраний сенат.

Стаття 5. Засідання сенату і палати депутатів прилюдні. Однак кожна палата мо-

же розпорядитися про закриття дверей засідання на вимогу певного числа своїх членів,

встановленого наказом.

Вона вирішує потім абсолютною більшістю голосів, чи має засідання бути віднов-

леним з того ж предмету, як прилюдне.

Стаття 6. Президент республіки спілкується з палатами через послання, які чита-

ються з трибуни одним з міністрів.

Міністри мають доступ в обидві палати і їх повинні вислухувати, коли вони того

вимагають. Вони можуть притягати на допомогу собі особливих комісарів, які призна-

чаються для обміркування певного закону декретом президента республіки.

Стаття 7. Президент республіки оголошує закони протягом місяця, що йде за пе-

редачею урядові остаточно ухваленого закону. Він повинен оголошувати протягом

трьох днів закони, що їх оголошення буде визнане спішним спеціальною постановою

тієї чи іншої палати.

Протягом терміну, встановленого для оголошення, президент республіки може зве-

рнутися до обох палат з мотивованим посланням про нове обговорення, в якому йому

не може бути відмовлено.

Стаття 8. Президент республіки укладає й ратифікує договори. Він доводить їх до

відома палат, як тільки інтереси і безпека держави це дозволяють.

Договори мирні, торговельні, які покладають на державу фінансові зобов’язання, які

стосуються особистого стану і права власності французів за кордоном, є остаточними

лише після ухвалення їх обома палатами. Жодна поступка, обмін або приєднання тери-

торії не можуть відбуватися, інакше як за законом.

Стаття 9. Президент республіки не може оголосити війну без попередньої згоди

обох палат.

Стаття 10. Кожна з палат є суддею в питанні про наявність права бути обраним у

її членів і про правильність їх обрання; тільки вона може приймати їх відставку.

Стаття 11. Бюро кожної з палат обирається щороку на весь час сесії і для будь якої

надзвичайної сесії, котра може мати місце до відкриття звичайної сесії наступного року.

При об’єднанні обох палат у національні збори їх бюро складається з голови, віце-

голів і секретарів сенату.

Стаття 12. Президент республіки може бути відданий під суд тільки палатою де-

путатів і судитися тільки сенатом.

Міністри можуть віддаватися під суд палатою депутатів за злочини, заподіяні при

виконанні службових обов’язків. У цьому випадку їх судить сенат.

За декретом президента республіки, ухваленим у раді міністрів, сенат може пере-

творюватися в найвищий суд, щоб судити будь-яку особу, яку обвинувачують у зама-

хові на безпеку держави.

Якщо слідство розпочато звичайними судовими органами, то декрет про скликання

сенату може бути виданий лише до постанови про дальше направлення справи. Закон

визначить порядок обвинувачення, слідства і суду.

Стаття 13. Ні один із членів тієї чи іншої палати не може бути відданий до слідст-

ва або суду за висловлені ними думки або голосуванні при виконанні своїх обов’язків

Стаття 14. Ні один із членів тієї чи іншої з палат не може під час сесії підлягати

переслідуванню або арешту у кримінальному або поправному судовому порядку, інак-

ше як з дозволу палати, до складу якої він належить, за винятком випадку захоплення

на місці злочину.

Затримання члена тієї чи іншої з палат або порушене проти нього переслідування

повинні бути перервані під час сесії і на весь її час, якщо палата цього вимагає.

384

НІМЕЧЧИНА

Документ № 6

КОНСТИТУЦІЯ НІМЕЧЧИНИ (16 квітня 1871 р.)

(витяги)

І. Союзна територія

Ст. 1. Союзна територія складається з держав: Пруссія з Лауенбургом, Баварія, Са-

ксонія, Вюртемберг, Баден, Гессен, Мекленбург-Шверін, Саксен-Веймар, Мекленбург-

Стрелиця, Ольденбург, Брауншвейг, Саксен-Мейнінген, Саксен-Альтенбург, Саксен-

Кобург-Гота, Ангальт, Шварцбург-Рудольф-штадт, Шварцбург-Зондерсгаузен, Валь-

дек, Рейс старшої лінії, Рейс молодшої лінії, Шаумбург-Ліппе, Ліппе, Любек, Бремен і

Гамбург.

II. Імперське законодавство

Ст. 2. Імперія користується правом законодавства в межах союзної території на

підставі змісту цієї конституції і притому так, що імперські закони вважаються вищими

від законів кожної держави...

Ст. 5. Імперське законодавство здійснюється союзною радою — рейхстагом. Для

імперського закону необхідно і достатньо згоди більшості обох зборів.

III. Союзна рада

Ст. 6. Союзна рада складається з представників членів союзу, голоси між якими

розподіляються так, що Пруссія, разом з колишніми голосами Ганновера, Кургессе-

на, Гольштейна, Нассау і Франкфурта має 17 голосів; Баварія — 6; Саксонія — 4;

Вюртемберг — 4; Баден — 3; Гессен — 3; Макленбург-Шверін — 2; Брауншвейг —

2 голоси.

Кожен член союзу може призначити в союзну раду стільки, скільки він має голосів,

однак усі представники однієї держави можуть вотувати тільки разом...

IV. Головування

Ст. 11. Головування в союзі належить королю Пруссії, який має титул Німецького

імператора. Імператор виступає представником імперії у міжнародних відносинах, ого-

лошує війну й укладає мир від імені імперії, вступає в союзи й інші угоди з іноземними

державами, акредитує і приймає посланників.

Для оголошення війни від імені імперії необхідна згода союзної ради, якщо тільки

не буде нападу на територію союзу або її береги...

Ст. 12. Імператорові належить право скликати, відкривати, відстрочувати і закрива-

ти союзну раду і рейхстаг...

Ст. 15. Головування у союзній раді і керівництво її справами належить імперському

канцлерові, котрий призначається королем...

Ст. 17. Імператорові належить право складання й обнародування імперських зако-

нів і нагляду за їх виконанням...

Ст. 18. Імператор призначає чиновників, розпоряджається про приведення їх

до присяги на вірність імперії і, в разі необхідності, дає розпорядження про їх від-

ставку...

V. Рейхстаг

Ст. 20. Рейхстаг обирається загальними і прямими виборами з таємним поданням

голосів...

Ст. 32. Члени рейхстагу як такі не одержують ніякої платні або винагороди.

385

Документ № 7

ЗАКОН ПРОТИ УТВОРЕННЯ

НОВИХ ПАРТІЙ (14 липня 1933 р.)

(витяги)

§1. У Німеччині як єдина політична партія існує Націонал-соціалістська німецька

робітнича партія.

§2. Якщо хто-небудь вживатиме заходів до підтримання організаційної структури

якої-небудь іншої політичної партії або до створення нової політичної партії, той кара-

ється — оскільки для цієї справи не передбачено вищої кари за іншими приписами —

смирительним будинком до 3 років або в’язницею від 6 місяців до 3 років.

Документ № 8

ЗАКОН ПРО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ЄДНОСТІ ПАРТІЇ І ДЕРЖАВИ

(1 грудня 1933 р. зі змінами за законом 8 липня 1934 р.)

(витяги)

§1.1. Після перемоги націонал-соціалістської революції Націонал-соціалістська ні-

мецька робітнича партія є носієм німецької державної думки й нерозривно зв’язана з

державою.

2. Вона є корпорацією публічного права. Її статут затверджується вождем.

§2. (У редакції закону 8 липня 1934 р.). Для забезпечення найтіснішої спільної робо-

ти службових органів партії з державними організаціями заступник вождя є членом ім-

перського уряду.

§3.1. На членів Націонал-соціалістської німецької робітничої партії і штурмових за-

гонів (включаючи підпорядковані їм поділи), як провідну і рушійну силу націонал-

соціалістської держави покладаються підвищені обов’язки щодо вождя, народу і дер-

жави.

2. За порушення своїх обов’язків вони підлягають особливій партійній підсудності й

підсудності по лінії штурмових загонів.

3. Вождь може поширити ці правила на членів інших організацій.

§ 4. Порушенням визнається кожна дія або огріх, що торкається складу, організації,

діяльності або значення Націонал-соціалістської німецької робітничої партії або загро-

жує в цьому плані членам штурмових загонів (включаючи підпорядковані їм підрозді-

ли), а особливо будь-яке порушення дисципліни й порядку.

§ 5. Крім інших звичайних службових покарань можуть бути встановлені арешт і

ув’язнення.

§ 6. Державні органи в межах своєї компетенції повинні подавати службову і право-

ву допомогу службовим органам партії та штурмових загонів, котрим доручено здійс-

нення партійної підсудності та підсудності по лінії штурмових загонів.

§ 7. Закон, що стосується дисциплінарної влади над членами штурмових загонів та

охоронних загонів, від 28 квітня 1933 р. втрачає свою силу.

§ 8. Рейхсканцлер як вождь Націонал-соціалістської німецької робітничої партії і як

верховний вождь штурмових загонів видає розпорядження, необхідні для проведення й

розвитку цього закону, особливо розпорядження про організацію та порядок здійснення

партійної підсудності й підсудності по лінії штурмових загонів. Він визначає час набут-

тя чинності приписами про цю підсудність.

Документ № 9

ЗАКОН ПРО ВЕРХОВНОГО ГЛАВУ НІМЕЦЬКОЇ ІМПЕРІЇ

(1 серпня 1934 р.)

(витяги)

§ 1. Посада президента імперії об’єднується з посадою рейхсканцлера. У силу цього

встановлені досі повноваження президента імперії переходять до вождя і рейхсканцле-

ра — Адольфа Гітлера. Він призначає свого заступника.

§2. Цей закон набирає чинності з моменту смерті президента імперії фон Гінденбурга.

Документ № 10

ОСНОВНИЙ ЗАКОН ФРН (23 травня 1949 р.)

(витяги)

ВІДДІЛ II. ФЕДЕРАЦІЯ ТА ЗЕМЛІ

Стаття 20.

1. Федеративна Республіка Німеччини є демократичною й соціальною федератив-

ною державою.

2. Уся державна влада походіть від народу. Вона здійснюється народом шляхом ви-

борів і голосувань та через посередництво спеціальних органів законодавства, виконав-

чої влади і правосуддя.

3. Законодавство зв’язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя —

законом і правом.

Стаття 21.

1. Партії сприяють формуванню політичної волі народу. Вони можуть вільно утво-

рюватися. Їх внутрішня організація повинна відповідати демократичним принципам.

Вони повинні подавати публічний звіт про джерела своїх коштів.

2. Партії, що за своїми цілями чи поведінкою своїх прихильників прагнуть завдати

шкоди основам вільного демократичного порядку або усунути його, або поставити під

загрозу існування Федеративної Республіки, протиконституційні. Питання щодо проти-

конституційності вирішує Федеральний конституційний суд.

3. Подробиці регулюються федеральним законодавством.

ВІДДІЛ VIІ. ЗАКОНОДАВСТВО ФЕДЕРАЦІЇ

Стаття 70.

1. Землі мають право законодавства тією мірою, якою дійсним Основним законом

права законодавчої влади не надані Федерації.

2. Розмежування компетенції Федерації та земель встановлюється відповідно до

розпоряджень дійсного Основного закону про виключну і конкуруючу законодавчу

компетенцію.

Стаття 71. У сфері виняткової законодавчої компетенції Федерації землі мають

право законодавства лише тоді й остільки, коли й оскільки вони спеціально вповнова-

жені на це федеральним законом.

Стаття 72.

1. У сфері конкуруючої законодавчої компетенції землі мають право законодавства ли-

ше тоді й остільки, коли й оскільки Федерація не використовує своїх прав законодавства.

2. У цій сфері Федерація має право законодавства, якщо існує необхідність у феде-

ральному законодавчому регулюванні, тому що:

1) яке-небудь питання не може бути ефективно врегульоване законодавством окре-

мих земель;

2) урегулювання якого-небудь питання законодавством однієї землі може порушити

інтереси іншої землі чи всієї країни в цілому;

3) цього вимагає дотримання правової чи економічної єдності, зокрема однаковості

життєвих умов на території не лише однієї землі.

Стаття 73. Федерація має виключну законодавчу компетенцію у наступних пи-

таннях:

1) зовнішні відносини, а також оборона, включаючи військову службу чоловіків, ко-

трі досягли вісімнадцяти років, і захист цивільного населення;

2) громадянство Федерації;

3) свобода пересування, паспорту, еміграції й імміграції, видачі;

4) валюта, грошовий обіг, карбування монети, режим міри і ваги, встановлення точ-

ного часу;

5) митна й торгова єдність території, договори про торгівлю та судноплавство, сво-

бода товарного обігу, товарних обігів і платіжних розрахунків з зарубіжними країнами,

включаючи митну й прикордонну охорону;

6) залізниці Федерації та повітряне сполучення;

7) пошта, телеграф, телефон, радіо;

8) правове становище осіб, котрі перебувають на службі Федерації і безпосередньо

залежних від її корпорацій публічного права;

9) правова охорона промислової власності, авторське, патентне й видавниче

право;

10) співробітництво Федерації й земель у галузі кримінальної поліції й охорони

Конституції, установа федерального відомства кримінальної поліції і міжнародна боро-

тьба зі злочинами;

11) статистика для цілей Федерації.

Стаття 74. Конкуруюча законодавча компетенція поширюється на такі сфери:

1) цивільне право, кримінальне право та виконання вироків, судоустрій, судочинст-

во, адвокатура, нотаріат і юридична консультація;

2) акти цивільного стану;

3) право союзів та зборів;

4) перебування та постійне проживання іноземців;

5) охорона пам’яток німецької культури від вивозу за кордон;

6) справи про біженців і вигнанців;

7) державне соціальне за без-печення;

8) громадянство земель;

9) військові збитки та їх відшкодування;

10) піклування про інвалідів війни, жертви війни, що залишилися в живих, про ко-

лишніх військовополонених і захоронення полеглих воїнів;

11) господарське право (гірська справа, промисловість, енергетичне господарство,

ремесла, кустарна промисловість, торгівля, банківська та біржова справа, приватне

страхування);

12) робоче право, включаючи організацію виробництва, охорону праці й посередни-

цтво в наймі, соціальне страхування, включаючи страхування від безробіття;

13) сприяння науково-дослідній роботі;

14) право примусового відчуження, оскільки воно стосується справ, згаданих у стат-

тях 73 і 74;

15) перехід землі та земельної власності, природних ресурсів і засобів виробництва

в суспільну власність чи в суспільне господарство інших форм;

16) запобігання зловживанням економічною могутністю;

17) сприяння виробництву в сільському й лісовому господарствах, забезпечення по-

стачання продовольством, ввіз та вивіз продукції сільського й лісового господарства,

рибальство у відкритому морі й у прибережних водах, охорона узбережжя;

18) перехід власності на землю, земельне право та сільськогосподарську оренду,

житлова справа, поселення, хутори;

388

19) заходи проти небезпечних і заразних захворювань людей і тварин, допуск до лі-

карських та інших медичних професій, до виробництва лікарських засобів, торгівля лі-

ками, лікарськими засобами, наркотиками й отрутою;

20) охорона торгівлі продовольством, предметами широкого вжитку, предметами

першої необхідності, фуражем, насінним і посадковим матеріалом для сільського й лі-

сового господарства, захист дерев і рослин від хвороб та шкідників;

21) судноплавство у відкритому морі та у прибережних водах, водні пізнавальні

знаки, внутрішнє судноплавство, метеорологічна служба, морські канали і внутрішні

водні шляхи загального значення;

22) рух по дорогах, автомобільна справа, спорудження й нагляд за справністю доріг

далекого сполучення;

23) рейкові шляхи, крім федеральних залізниць і за винятком гірських залізниць.

Стаття 75. Федерація має право з дотриманням умов, передбачених статтею 72,

видавати загальні розпорядження з таких питань:

1) правове становище осіб, котрі знаходяться на державній службі земель, громад та

інших корпорацій публічного права;

2) загальне правове становище засобів масової інформації та кіно;

3) мисливська справа, охорона природи та мальовничих місць;

4) розподіл землі й упорядкування території і водний режим;

5) прописка та виписка.

Стаття 76.

1. Законопроекти вносяться до Бундестагу Федеральним урядом, членами Бундеста-

гу або Бундесратом.

2. Законопроекти Федерального уряду насамперед подаються до Бундесрату. Бунде-

сратові належить право висловитися про них протягом трьох тижнів.

3. Законопроекти Бундесрату подаються Бундестагові через Федеральний уряд, що

зобов’язаний висловити щодо них свою точку зору.

Стаття 77.

1. Федеральні закони приймаються Бундестагом. Після прийняття вони негайно пе-

редаються Бундесрату через Голову Бундестагу.

Примітка:

Документи № 1, 3— 9 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін

Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 31—32, 281—294, 306—308, 442, 444, 445;

Документ № 2 використаний з: Крестовская Н. Н. История государства и права зарубежных стран:

Практикум. — Х.: ООО Одиссей, 2002. — С. 316.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Бабанцев Н. Ф., Прокопьев В. П. Германская империя 1871—1918 гг. Историко-правовое

исследование. — Красноярск: Изд-во Красноярск, ун-та, 1984.

2. Беляева Г. П., Ливанцев К. Е. Государство и право Англии (1640—1871 гг.) и Франции

(1789—1871 гг.). — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967.

3. Бостан С. К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики. Мо-

нографія.— Запоріжжя: Юридичний ін-т; Дике поле, 2005.

4. Бостан С. К. Історичні засади форми політико-територіального устрою та перспективи її

розвитку // Вісник Запорізького юридичного інституту. — 2003. — № 3.

5. Бостан С. К. Форми державно-територіального устрою в епоху громадянського суспільст-

ва: основні тенденції розвитку // Матеріали Х-ї Міжнародній історико-правової конференції «Іс-

торико-правові проблеми автономізму та федералізму» 23—24 вересня 2003 року, м. Сева-

стополь. — Сімферополь, 2004.

6. Бостан С. К. Монархія і поліархія як історичні типи форми державного правління // Віс-

ник Запорізького національного університету (юридичні науки). — 2005. — № 4.

389

7. Громаков Б. С. История буржуазного государства и права в период общего кризиса капи-

тализма; США, Великобритания, Франция, довоенная Германия, Италия, ФРГ и Япония. — М.:

Изд-во ВЮЗИ, 1967.

8. Громаков Б. С., Лисневский Э. В. История государства и права США (1870—1917). — Рос-

тов: Изд-во Ростовск. ун-та, 1973.

9. Драбкин Я. С. Становление Веймарский республики. — М.: Наука, 1978.

10. Ерофеев Н. А. Империя создавалась так… Английский колониализм в ХVІІІ веке. — М.:

Наука, 1964.

11. Ерофеев Н. А. Английский колониализм в середине XIX века: Почерки. — М.: Наука, 1977.

12. Желубовская Э. Крушение Второй империи и возникновение Третьей республики во Фра-

нции. — М.: Изд-во АН СССР, 1956

13. Ильинский И. П. Система органов власти и управления ФРГ. — М.: МГИМО, 1977.

14. История буржуазного государства и права (1640—1917). — М.: Высш. школа, 1964.

15. Калинович В. І. Сполучені Штати Америки (1776—1917). — Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту,

1965.

16. Каппелер А. Россия — многонациональная империя: Возникновение. История. Распад. —

М., 2000.

17. Конституция США: История и современность. — М.: Юрид. лит., 1988.

18. Крутоголов М. А. Государственный строй современной Франции: Четвертая республика.—

М.: Изд-во АН СССР, 1958.

19. Лапова Р. А. Ноябрьская революция 1918 г. В Германии и образование Веймарской респу-

блики (1918—1919 гг.). — Саратов: Изд-во Сарат. юрид. ин-та, 1962.

20. Лисневский Э. В. История государства и права Великобритании (1870—1917). — Ростов:

Изд-во Ростовск. ун-та, 1975.

21. Лисневский Э. В., Беркович Е. Ф. История двухпартийной системы США. — Ростов: Изд-

во Ростовск. ун-та, 1985.

22. Мишин А. А. Государственный строй США. — М.: ВЮЗИ, 1953.

23. Молчанов Н. Н. Четвертая республика. — М.: Изд-во соц.-эконом. лит., 1963.

24. Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774—1918 рр.) / Черні-

вецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці: Рута, 2004.

25. Никонов В. А. От Эйзенхауэра к Никсону: Из истории республиканской партии США. —

М.: Изд-во МГУ, 1984.

26. Парфенов И. Д. Колониальная экспансия Великобритании в последней трети ХІХ века. —

М.: Наука, 1991.

27. Прокопьев В. П. История германской государственности ХІХ—ХХ вв. — Калининград:

Изд-во Калинингр. ун-та, 1985.

28. Розанов Г. Германия под властью фашизма (1933—1939). — М., 1964.

29. Руге В. Как Гитлер пришел к власти: германский фашизм и монополии. — М.: Мысль, 1985.

30. Савельев В. А. Английский кабинет в XVIII — начале ХІХ вв. // Труды ВЮЗИ. — Т. 43., 1977.

31. Степанова О. Л. Импичмент // Вопросы истории. — 1974. — № 11.

32. Тальберг Н. Д. Очерки истории империи Российской. — М., 2001.

33. Тищик Б. Історія держави і права Німеччини (1918—1945 рр.). — Львів, 1973.

34. Урьяс Ю. П. Политический механизм ФРГ. — М.: Наука, 1978.

390

ТЕМА 14. ФУНКЦІЇ ТА МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ

В ЕПОХУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

§1. Сутність держави та її еволюція

в епоху громадянського суспільства

У попередній темі мова йшла про форми, яких набувала держава на різних етапах

громадянського суспільства. Але зовнішня форма держави не завжди повною мірою

відбиває її внутрішній зміст, сутність та відповідне соціальне призначення. Сутність

держави епохи становлення громадянського суспільства зазнавала певної еволюції. На

зміну «поліцейській державі», яка характеризувалася всеохоплюючою регламентацією

суспільного життя, загальним державним контролем за населенням та найширшими

повноваженнями адміністративно-поліцейських органів, котрі мали право й можливості

безмежно втручатися у життя людей, приходить «правова держава», змістом і призна-

ченням якої були захист прав людини, що надаються їй від природи як «природні і не-

від’ємні». Забезпеченню цих прав громадян мав служити спосіб розподілу владних по-

вноважень верховної влади держави, зокрема відокремлення й рівновага законодавчої,

виконавчої та судової влади.

Однак у першому періоді (до сер. ХІХ ст.) первісна суть «правової держави» замі-

нюється лібералізмом — панівною політико-правовою ідеологією буржуазії, згідно якої

державі відводилася роль «нічного охоронця», що здійснює лише охоронні функції, не

втручаючись у приватноправові відносини.

У конкретних історичних умовах XIX століття ідея правової держави та ліберальні

гасла про захист суспільства й особистості від державної влади, власне кажучи, означа-

ли вимогу «нейтральності» держави в нерівній боротьбі за існування найманих робіт-

ників і власників капіталу. Для перших держава в період формування громадянського

суспільства практично виступала як чисто каральна сила, для інших — як вартовий ба-

гатства та пов’язаних з цим соціальних можливостей.

Це знайшло відбиток у тому, що поняття свободи після проходження періоду нако-

пичення капіталу вступає у протиріччя з реаліями. Індивід висуває свої вимоги, і на но-

вому етапі розвитку лібералізму, у другій половині XIX ст., виникає необхідність допов-

нити «негативне» розуміння свободи як свободи «від», позитивним — як свободи «на»

(захист держави на одержання від неї певних благ, на більш активну участь у здійснен-

ні влади тощо). Зростання суперечностей і напруження в суспільстві визначило необ-

хідність пошуку нових засобів реагування держави на ситуацію, що виникла, з метою

упередження революційних вибухів.

У цей час усе більше поширюється теорія, згідно якої роль правової держави не зво-

диться тільки до охоронних функцій, і вона набуває певних (поки досить обмежених)

соціальних функцій. На противагу первинним ліберальним ідеалам прихильників кон-

цепції правової держави, котрі наполягали на свободі конкуренції й неприпустимості

державного втручання у процес перерозподілу власності й ресурсів, держава набуває

нової якості. Поступово долається негативне ставлення до держави як до явища, що

протистоїть людині, а справедлива критика однобічного розуміння сутності «правової

держави» спричинила вимогу «соціальної держави». Неоліберальні та соціал-демо-

кратичні теоретики висунули нове «позитивне» розуміння свободи, що означає

обов’язок держави забезпечувати соціально орієнтовану економіку, вирівнювати «со-

ціальні нерівності». Це свідчило про зростання ролі держави у впливі на економіку, га-

рантуванні гідних умов життєдіяльності людини, контролі за соціальним характером

використання власності власниками.

Громадянське суспільство надає громадянам можливість впливу на державну владу

через участь у роботі представницьких установ парламентського типу. І хоча представ-

ницькі установи того часу приймали закони від імені всього народу (нації), формували-

ся вони на основі різних виборчих цензів (майнових, статевих тощо). Ця політико-

правова практика також стала предметом гострої критики й послужила причиною ви-