Бостан Л.М., Бостан С.К. Історія держави і права зарубіжних країн

Подождите немного. Документ загружается.

471

Якщо яка-небудь особа або особи принесуть наказ Habeas corpus, звернений до яко-

го-небудь шерифа..., тюремника, наглядача, то ця посадова особа... протягом 3 днів по

пред’явленні зазначеного наказу... повинна (крім випадків, коли згаданий вище арешт

зроблено за державну зраду або тяжкий кримінальний злочин...) виконати такий наказ і

доставити... заарештованого або затриманого до лорда-канцлера... або до суддів.. або до

баронів того суду, котрий буде видавати зазначений наказ..., і одночасно засвідчити

справжні причини затримання або ув’язнення.

III....І названі лорд-канцлер..., судді або барони... цим... зобов’язуються присудити й

дарувати... наказ Habeas corpus..., який повинен бути виконаний негайно... Протягом

двох днів після того, як... зацікавлена особа була доставлена до них, лорд-канцлер... або

суддя або барон... повинні звільнити зазначеного ув’язненого з-під варти, взявши з ньо-

го зобов’язання з однією або більше поруками... з’явитися до суду... В наступну сесію...

В тому графстві, місті або містечку, де було зроблено арешт або де було скоєно злочин,

або з’явитися до такого іншого суду, якому підсудний зазначений злочин... Виключа-

ються ті випадки..., в яких за законом ув’язнений не може бути взятий на поруки.

IV...якщо яка-небудь особа свідомо знехтує протягом цілих двох судових періодів...

після свого ув’язнення можливість клопотати про Habeas corpus для свого звільнення,

то такій... особі не повинен видаватися ніякий наказ Habeas corpus у вакаційний час...

V…якщо які-небудь чиновники знехтують зазначений вище наказ..., то в такому ви-

падку кожен начальник тюрми і наглядач і будь-яка інша особа, під охороною котрої

перебуває ув’язнений, підлягає після першої... провини штрафові на користь ув’язненої

або потерпілої особи в сумі 100 фунтів, а після другої провини — штрафові в сумі

200 фунтів, а також буде визнана... нездатною обіймати свою посаду...

VI...ніяка особа або особи, звільнені... за яким-небудь Habeas corpus, не можуть бути

надалі ув’язнені або заарештовані за той самий злочин, інакше як за законним ходом

судової справи або з наказу... суду...

VII...якщо яка-небудь особа або особи будуть затримані за державну зраду або тяж-

кий кримінальний злочин... І на їх прохання або петицію про призначення справи до

розгляду, подані у прилюдному суді протягом першого тижня судового періоду..., не

будуть віддані до суду в найближчий судовий період..., то буде законним для суддів...

звільнити ув’язненого на поруки, якщо тільки суддям не буде зрозуміло..., що свідки

короля не можуть бути доставлені в той же судовий період... І коли яка-небудь особа

заарештована, як сказано вище, не буде віддана до суду й судитися протягом другого,

після її затримання, судового періоду..., то вона повинна бути звільнена від ув’язнення.

VIII...ніщо в цьому акті не повинно поширюватися на звільнення з тюрми якої-

небудь особи, ув’язненої за борговим або іншим позовом, або за процесуальною дією

по цивільній справі, і після того, як вона буде звільнена з ув’язнення по своєму кримі-

нальному переслідуванню, вона має утримуватися під вартою по цивільній справі згід-

но з законом.

XII...Жоден підданий цього королівства... не може бути засланий для ув’язнення в

Шотландію, Ірландію, Джерсей, Гернсей, Танжер або області, гарнізони, острови чи

фортеці за морями... Якщо який-небудь з названих підданих у теперішній час

ув’язнений або надалі буде так ув’язнений, то кожна така особа або особи в такий спо-

сіб ув’язнені, можуть подавати позов або позови...

XIV...якщо яка-небудь особа або особи, законно викриті в якому-небудь тяжкому

кримінальному злочині, будуть у прилюдному суді просити про заслання їх за моря, і

суд вважатиме за потрібне залишити її або їх у в’язниці для цієї мети, то така особа або

особи можуть бути заслані в які-небудь країни за морями...

XVI...якщо яка-небудь особа або особи, що проживають у цьому королівстві, скоять

який-небудь кримінальний злочин у Шотландії, Ірландії, або на якому-небудь з остро-

вів або в зарубіжних колоніях..., де вони повинні судитися за такий злочин, то такі осо-

би можуть бути послані в це місце, щоб там постати перед судом...

XVII...ніяка особа або особи не повинні переслідуватися, бути звинувачені, хвилю-

ватися за провини проти цього акту, якщо винний не буде переслідуватися і позов не

472

буде вчинений протягом найбільше двох років після провини у випадку, якщо потерпі-

ла особа не перебуватиме тоді у в’язниці; а якщо вона буде у в’язниці, то протягом двох

років після смерті ув’язненої особи або її звільнення з в’язниці, з огляду на те, що ра-

ніше трапиться...

XVIII...щоб ніяка особа не могла уникнути розгляду своєї справи..., домігшись сво-

го переміщення до сесії, так що її не можна було б встигнути повернути назад для суду

в цій сесії, узаконюється, що після того, як оголошені терміни сесій..., ніхто не може

бути переміщений з громадської в’язниці за яким-небудь наказом Habeas corpus...

XXI...якщо яка-небудь особа є підданою арештові... за обвинува-ченням у співучас-

ті... В тяжкому кримінальному злочині... або за підозрою у скоєнні тяжкого криміналь-

ного злочину..., то такі особи не повинні переміщатися або віддаватися на поруки си-

лою цього акта...

Документ № 2

БІЛЛЬ ПРО ПРАВА (13 лютого 1689 р.)

(витяги)

...духовні і світські лорди та общини,... що зібралися нині як повне і вільне предста-

вництво цього народу,...заявляють, для відновлення і засвідчення своїх стародавніх

прав і вольностей, таке:

[…] 5. Що звернення з клопотанням до короля є правом підданих, і будь-яке затри-

мання й переслідування за такі клопотання є незаконними.

7. Що піддані протестантського віросповідання можуть носити зброю, відповідну їх

становищу, і так, як дозволено законом.

10. Що не допускається вимагання надмірних застав, ні накладання надмірних

штрафів або жорстких і незвичайних покарань.

11. Що присяжні мають вноситись у списки й закликатися до черги належним по-

рядком, і присяжні, котрі вирішують долю людини у справах про зраду, повинні бути

вільними землевласниками.

12. Що будь-які пожалування та обіцянки з сум, яких чекають від штрафів і конфіс-

кацій, до засудження є незаконними та недійсними.

Документ № 3

КОНСТИТУЦІЯ США (1787 р.)

(витяги)

СТАТТЯ II.

Розділ 1. Виконавча влада надається Президентові Сполучених Штатів Америки.

Він перебуває на своїй посаді протягом чотирирічного терміну...,

Не може бути обраний на посаду Президента той, хто не є громадянином Сполуче-

них Штатів за народженням чи не мав громадянства Сполучених Штатів під час прийн-

яття цієї Конституції; так само не може бути обраний на цю посаду той, хто не досяг

тридцятип’ятилітнього віку й не проживав протягом останніх чотирнадцяти років у

Сполучених Штатах.

У разі усунення Президента з посади чи його смерті, відставки або неспроможності

здійснювати пов’язані з посадою права та обов’язки ці останні переходять до Віце-

президента; на випадок усунення, смерті чи неспроможності Президента й Віце-

президента Конгрес може визначити законом, яка посадова особа повинна діяти як

Президент, і така особа діятиме надалі відповідно, аж поки будуть усунені причини, що

перешкоджають Президентові здійснювати свої обов’язки, чи буде обрано нового Пре-

зидента.

473

Президент у визначені строки дістає за свою службу винагороду, що не може збіль-

шуватися чи зменшуватися протягом періоду, на який його обрано, і протягом цього

періоду він не може діставати ніякої іншої грошової винагороди від Сполучених Шта-

тів чи від котрогось із штатів....

Розділ 2. Президент є головнокомандувачем армії та військово-морського флоту

Сполучених Штатів і міліції окремих штатів, коли вона призивається на дійсну

службу Сполучених Штатів; він може вимагати від керівника кожного виконавчого

департаменту письмової думки з будь-якого питання, що стосується його компетен-

ції; він має право відстрочувати виконання вироків, а також надавати помилування

за злочини, скоєні проти Сполучених Штатів, за винятком засудження шляхом імпіч-

менту.

Він має право, за порадою і згодою Сенату, укладати міжнародні угоди за умови, що

їх схвалять дві третини присутніх сенаторів; за порадою і згодою Сенату призначати

послів та інших повноважних представників і консулів, суддів Верховного суду, а та-

кож усіх інших урядовців Сполучених Штатів, про призначення яких у цій Конституції

немає інших настанов і посади яких засновані законом; але Конгрес може законом на-

дати право призначати нижчих урядовців, яких вважатиме за потрібне, самому лише

Президентові, судам або головам департаментів.

Президент має право заповнювати всі вакансії, що відкриються в період між сесіями

Сенату, надаючи посадові повноваження на термін до закінчення найближчої сесії Се-

нату.

Розділ 3. Президент періодично подає Конгресові інформацію про стан Союзу й

пропонує на його розсуд такі заходи, які вважатиме за необхідні й корисні; в надзви-

чайних випадках він може скликати обидві палати або одну з них, а в разі незгоди між

палатами щодо часу відкладення сесій може сам переносити їх на такий час, який вва-

жатиме за потрібний; він приймає послів та інших повноважних представників, забез-

печує точне виконання законів і визначає повноваження всіх посадових осіб Сполуче-

них Штатів.

Розділ 4. Президент, Віце-президент і всі цивільні урядовці Сполучених Штатів

усуваються з посади, якщо при обговоренні шляхом імпічменту вони будуть визнані

винними в державній зраді, хабарництві чи в інших тяжких злочинах та проступках.

Документ № 4

БІЛЛЬ ПРО ПРАВА США (1791 р.)

ПОПРАВКА І

Конгрес не повинен ухвалювати законів, що запроваджували б будь-яку релігію чи

забороняли вільне відправлення релігійних обрядів, обмежували свободу слова чи пре-

си або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями про відшкоду-

вання збитків.

ПОПРАВКА II

Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, право

народу зберігати й носити зброю не підлягає обмеженню.

ПОПРАВКА III

У мирний час жоден солдат не повинен бути прикомандирований на постій до будь-

якого будинку без згоди його власника; а під час війни це дозволяється лише в перед-

бачених законом випадках.

474

ПОПРАВКА IV

Право народу на охорону особи, житла, паперів та власності від необґрунтованих обшуків

чи затримань не повинно порушуватися, і ордери на обшук чи затримання не можуть видава-

тися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою. Такі ордери

повинні містити докладний опис місця обшуку, а також осіб чи майна, що улягають арештові.

ПОПРАВКА V

Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин

інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних,

за винятком випадків порушення справ, які стосуються суходільних і морських сил або мі-

ліції, в період, коли вона у зв’язку з війною чи небезпекою, що загрожує суспільству, пере-

буває на дійсній службі; ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недотор-

канністю за один і той самий злочин; нікого не повинні примушувати свідчити проти

самого себе в карній справі; ніхто не повинен бути позбавлений життя, свободи чи власнос-

ті без належного судового розгляду; ніякої приватної власності не повинні відбирати для

державного використання без справедливого відшкодування.

ПОПРАВКА VI

У всіх випадках карного переслідування звинувачуваний має право на швидкий і

прилюдний суд безсторонніх присяжних того штату й округу, де скоєно злочин, при-

чому цей округ повинен бути заздалегідь визначений законом; звинувачуваний має

право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й дали очну

ставку зі свідками, які свідчать проти нього; звинувачуваний може вимагати примусо-

вого виклику своїх свідків і користуватися допомогою адвоката для захисту.

ПОПРАВКА VII

Для судових справ, заснованих на загальному праві з ціною позову, яка перевищує

двадцять доларів, зберігається право на суд присяжних, і жоден факт, що його розгля-

дають присяжні, не повинен переглядатися будь-яким судом Сполучених Штатів інак-

ше, як на основі положень загального права.

ПОПРАВКА VIII

Не повинні вимагатися надмірно великі застави, стягуватися завеликі штрафи, на-

кладатися жорстокі й незвичайні покарання.

ПОПРАВКА IX

Перелік у Конституції певних прав не повинен тлумачитись як заперечення чи при-

меншення інших прав, що зберігаються за народом.

ПОПРАВКА Х

Повноваження, не надані цією Конституцією Сполученим Штатам і не заборонені

нею ж окремим штатам, залишаються відповідно за штатами або за народом.

Документ № 5

КОНСТИТУЦІЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ

(4 жовтня 1958 р.)

(витяги)

РОЗДІЛ III. УРЯД

Стаття 20. Уряд визначає і здійснює політику Нації.

У його розпорядженні перебувають адміністративні органи і збройні сили.

Він відповідальний перед Парламентом...

475

Стаття 21. Прем’єр-міністр керує діяльністю Уряду. Він несе відповідальність за

національну оборону. Він забезпечує виконання законів,...здійснює регламентні повно-

важення і призначає на військові та цивільні посади.

Він може передати деякі зі своїх повноважень міністрам.

У разі потреби він головує замість Президента Республіки на засіданнях рад і комітетів...

У виняткових випадках він може головувати замість Президента на засіданні Ради

міністрів за визначеним дорученням Президента і з визначеним порядком денним.

Стаття 22. Акти Прем’єр-міністра в разі потреби скріплюються підписом мініст-

рів, на яких покладено їх виконання.

Стаття 23. Функції члена Уряду несумісні з парламентським мандатом, з будь-

якою посадою професійного представництва загальнонаціонального характеру, з будь-

якою державною службою чи професійною діяльністю.

Органічний закон визначає порядок заміщення осіб, що володіють вищевказаним

мандатом чи обіймають вищевказані посади.

РОЗДІЛ IV. ПАРЛАМЕНТ

Стаття 24. Парламент складається з Національних зборів і Сенату.

Депутати Національних зборів обираються прямим голосуванням.

Сенат обирається шляхом непрямого голосування. Він забезпечує представництво

територіальних одиниць Республіки. У Сенаті представлені французи, котрі прожива-

ють за межами Франції.

Стаття 25. Органічний закон визначає тривалість повноважень кожної палати, чис-

ло її членів, їх винагорода, умови їх обрання, режим необрання й несумісності посад.

Він визначає також умови заміщення вакантних місць депутатів чи сенаторів аж до

повного чи часткового відновлення відповідної палати.

Стаття 26. Жоден член Парламенту не може піддаватися переслідуванню, розшу-

кам, арешту, ув’язненню чи суду за висловлені думки чи за участь у голосуванні при

виконанні ним своїх обов’язків.

Жоден член Парламенту під час сесії не може піддаватися переслідуванню чи ареш-

ту за злочини чи правопорушення без дозволу палати, до складу якої він входить, за

винятком випадків, коли він затриманий на місці злочину.

Жоден член Парламенту під час парламентських канікул не може бути арештований

без дозволу бюро палати, до складу якої він входить, за винятком випадків, коли він за-

триманий на місці злочину, коли його переслідування дозволено чи коли він остаточно

засуджений.

Затримання чи переслідування члена Парламенту припиняється, якщо палата, до

складу якої він входить, зажадає цього.

Стаття 27. Будь-який імперативний мандат є недійсним.

Право голосування членів Парламенту здійснюється особисто.[…]

Стаття 28. Парламент збирається по праву на дві чергові сесії в рік.

Стаття 32. Голова Національних зборів обирається на термін легіслатури. Голова

Сенату обирається після кожного часткового відновлення Сенату.

Стаття 33. Засідання обох палат є відкритими...

Примітка:

Документи № 1—5 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін

Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 28—31, 31—32, 60—71, 71—73, 484—498

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Боботов С. В. Конституционная юстиция (сравнительный анализ). — М.: ИЧП ЕАВ, 1994.

2. Бромхед Питер. Эволюция британской конституции. — М.: Юрид. лит., 1978.

3. Государственное право Германии: В 2 т. — М.: ИГП РАН, 1994.

4. Иванян Э. А. Белый дом: президенты и политика. — М.: Изд-во полит. лит., 1975.

5. История буржуазного конституционализма. XVII—XVIII. — М., 1983.

6. Каленский В. Г. Билль о правах в конституционной истории США. — М.: Юрид. лит.,

1983.

7. Каррі Д. П. Конституція Сполучених Штатів Америки. — К.: Веселка, 1993.

8. Кашкин С. Ю. Конституция на переломе цивилизаций: формирование глобального консти-

туционного идеала // Государство и право. — 1992. — № 11.

9. Ковалев А. М. Современное состояние Конституции V республики во Франции: Проблема

реформы Конституции // Государство и право. — 1997. — № 4.

10. Конституция США: История и современность. — М.: Юрид. лит., 1988.

11. Кострицина (Крашенинникова) Н. А. Ограничение гарантий неприкосновенности личности

в английском праве: Наbеаs Соrрus Асt 1679 года и чрезвычайное законодательство. — М.: Го-

сюриздат, 1957.

12. Крутоголов Н. А. Президент Французской республики. — М.: Наука, 1980.

13. Крутоголов Н. А. Парламент Французской республики. — М.: Наука, 1988.

14. Крылов Б. С. Парламент буржуазного государства. — М.: Юрид. лит., 1963.

15. Мулукаева О. Р. Из истории формирования биллей о правах в американских штатах // Го-

сударство и право. — 1983. — № 2.

16. Николайчик В. М. «Билль о правах» и полицейское расследование. — М.: Наука, 1973.

17. Савельев В. А. Капитолий США: прошлое и настоящее. — М.: Мысль, 1989.

18. Серебренников В. П. Конституционное право Франции. — Минск: Изд. БГУ, 1976.

19. Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. — М.: Юрид. лит., 1981.

ТЕМА 17. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО КРАЇН АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОЇ

ТА КОНТИНЕНТАЛЬНОЇ СВІТОВИХ ПРАВОВИХ СІМЕЙ

§1. Теоретичні засади цивільного буржуазного права

Як відомо, прихід буржуазії до влади був ідеологічно обґрунтований теорією при-

родного права, що представляла не стільки юридичне, скільки загальнофілософське

вчення, у рамках якого розвивалися різні погляди — від ліберально-поміркованих до

безкомпромісно-радикальних. Проблемам цивільного права в них відводилось незначне

місце, проте найважливіші з них зазнали на собі впливу як загальних, так і окремих

установок природно-правової концепції.

1.1. Доктринальні ідеї цивільного права у природно-правовій теорії

З проблем цивільного права особлива увага була приділена праву власності. Так,

Дж. Локк вважав, що власність створюється працею, а тому невіддільна від людини й у

її природному стані. Ж.-Ж. Руссо, поділяючи в цілому ці погляди, пояснював утворення

власності як результат розкладу природного стану людей. Ш. Монтеск’є, на відміну від

них, пов’язував появу власності не з природним станом, а з державно-організованим

суспільством, де держава покликана лише охороняти власність, а її використання нада-

не цілком розсуду власника, незалежність і автономія якого мають бути гарантовані

цивільним правом. Таких же поглядів на співвідношення природного і юридичного

Монтеск’є дотримувався стосовно спадкоємного права, стверджуючи, що утримання

своїх дітей є обов’язок за природним правом, а передача їм своєї спадщини — цивіль-

ним або державним. В основу поглядів на сімейне право ним було покладено припу-

щення, що держава повноважна врегулювати відносини між подружжям інакше, ніж

вони могли б скластися в природному стані, а це в свою чергу дозволило проголосити,

у протиріччі з «природним станом», юридичну нерівність чоловіка і жінки, повновлад-

дя батька як глави родини — те, що згодом було сприйнято буржуазними законодавця-

ми, зокрема у Франції.

У світлі природно-правової доктрини всебічному аналізу був підданий договір. Так, Гу-

го Гроцій, розмірковуючи над природою цивільно-правового договору, розглядав його як

акт обміну, який відрізняється від акту добродійності, оскільки має відплатний характер.

Ним були обґрунтовані основні принципи договору: рівність, обов’язковість виконання,

ціннісна еквівалентність. При цьому рівність, на його думку, виражається не тільки в зага-

льній рівноправності сторін, що укладають договір, але й у ціннісній еквівалентності при-

йнятих ними на себе обов’язків. Виконання договірних обов’язків, а також таких, що вини-

кають унаслідок заподіяння шкоди, розглядалися ним як веління природного права.

Таке розуміння не тільки договірних, але і взагалі зобов’язальних відносин, цілком

відповідало тій загальності, що товар і властиві йому форми придбали із затвердженням

капіталізму. І хоча теорія природного права не була суто правовою, а тим більше циві-

льно-правовим вченням, як ідеології висхідного капіталізму їй фактично вдалося сфор-

мулювати найбільш істотні початки (автономія власника, рівність і воля учасників до-

говору ін.), що стали на тривалий час фундаментальними і непорушними для буржу-

азного цивільного права.

1.2. Доктринальні ідеї цивільного права в історичній школі права

Безпосередньою реакцією на теорію природного права як відображення ідей фран-

цузької буржуазної революції, з’явилася історична школа права, положення якої роз-

кривали специфіку німецького процесу взаємного пристосування інтересів феодальних

юнкерів, з одного боку, і буржуазних власників, з іншого.

478

Найбільш відомі її представники Ф. Савіньї і Г.Ф. Пухта виходили з того, що зако-

нодавець не може створювати право, що, подібно мові, право виникає і розвивається

поступово, у результаті органічного розгортання «народного духу» і що завдання зако-

нодавця у фіксуванні за допомогою законодавчих норм тих результатів, до яких народ

уже прийшов і які одержали відповідний духовний прояв. З цього погляду найбільш

розробленою формою права є право звичаєве, котре несе в собі правові переконання

народу, які існують об’єктивно і незалежно від законодавця, законодавство ж має пред-

ставляти собою ніщо інше, як спосіб закріплення звичаєвого права. З практично-

політичної точки зору ці ідеї протиставляли непорушність сталих феодальних юридич-

них інститутів загальним, природженим і рівним правам і передбачали лише поступові

їх модифікації, а не негайну зміну, до чого прагнула буржуазія.

1.3. Цивілістичні теорії періоду промислового капіталізму

Зрозуміло, що такі установки не могли зберігати актуальність упродовж тривалого

часу, і в XIX ст. поступилися новому напрямку, що сформувався в буржуазній цивіліс-

тиці — вольовій теорії (яскравим представником є Виндшейд), в основі якої лежала

ідея трактування права як осередку волі, сфери вільного її прояву. Автономія власника,

воля договору, зведення державних функцій до чисто охоронної діяльності з перене-

сенням центра ваги на життєву активність учасників економічного обороту — усе це

цілком укладалося в рамки вольової теорії і логічно випливало з її змісту.

На тому ж ґрунті складалася і догматична цивілістика, представники якої виходили

з того, що якщо право — не більш ніж границя дозволеної волі, окреслена законом, то

вивчаюча його наука не повинна робити нічого іншого, крім аналізу, систематизації й

опису правових норм із єдиною метою виявити вольові рамки, ними змальовані. Тим

самим відтиналася від права його соціальна основа, що утримувала його класовий фун-

дамент. Але саме це цілком улаштовувало буржуазію, особливо в умовах, коли їй вда-

лося привести у відповідність зі своїм економічним пануванням своє політичне пану-

вання. Чим більше, однак, таке панування усталювалося, тим гостріше перед його

носієм ставилося питання: що важливіше — автономія правосуб’єктної особистості чи

можливість державного втручання в її правову сферу?

В умовах набуття капіталізмом нової якості вольова концепція поступилася цивіліс-

тичній концепції періоду промислового капіталізму — теорії інтересу. Її родоначаль-

ник Р. Ієринг, на противагу Ф. Савіньї, стверджував, що право створюється не окрім, а

за допомогою розумової творчості людини, не в результаті мирної еволюції, а в процесі

запеклої боротьби. Але оскільки результат усякої боротьби визначається перевагою од-

нієї із сил, що борються, то і право не могло б восторжествувати, не спираючись на си-

лу. Критикуючи вольову концепцію, він заявляв, що якщо ціль права в суб’єктивному

змісті складається у владі волі, то позбавлені волі не можуть мати права. Але права за

ними визнаються, що означає, імовірно, що управомочним є не той, хто може претен-

дувати на володіння, а той, хто може претендувати на користування. На цій підставі

робиться висновок, що не воля, а інтерес складає мету і передумову права, і права — це

юридично захищені інтереси.

§2. Джерела цивільного права і процесу

2.1. Джерела цивільного права

і процесу країн англо-американської правової сім’ї

Цивільне право як галузь права є однією з провідних і найбільш сталих галузей у

системі права будь-якої держави. Щодо Англії, то відсутність тут розподілу права на

публічне і приватне зумовила значною мірою й умовне застосування терміна «цивільне

479

право» як сукупності традиційних правових інститутів, які регулюють відносини,

пов’язані з правом власності, договорів, деліктів тощо.

Англія, як відомо, раніше від інших країн вступила на шлях капіталістичного розви-

тку, і це у свою чергу сприяло тому, що в цивільному праві ще в дореволюційний пері-

од домінували більш гнучкі підходи до регулювання різних сторін майнового обігу.

Англійська буржуазія, не маючи в ХVII—ХVІІІ ст. власної правової програми, в цілому

задовольнялася компромісами і традиційними конструкціями загального права і права

справедливості.

Джерела цивільного права і процесу Великобританії

У нову епоху основними джерелами англійського цивільного права виступили пре-

цедент і закон. При цьому, незважаючи на специфічне ставлення англійців до законо-

давчого акту як до джерела права, в XIX—XX ст. саме закон став основним джерелом

регулювання найважливіших цивільних відносин. Свідченням тому є законодавство

1844—1867 рр. про компанії. Не кодифікованому в цілому англійському праву в цей

час намагаються надати систематизованого вигляду. Так, наприкінці ХІХ ст. стали

з’являтися своєрідні «сурогати кодексів» — консолідовані статути з елементами коди-

фікації (Акт про перевідний вексель 1882 р., Акт про товариства 1890 р., Акт про про-

даж товарів тощо).

Посилення значення акціонерної форми об’єднання капіталів, різке збільшення пи-

томої ваги компаній в англійській економіці на початку ХХ ст. сприяли появі нового

закону про компанії — Акту 1908 р., що мав характер консолідованого й об’єднав усе

попереднє законодавство в цій галузі. У ньому був закріплений розподіл компаній на

так звані публічні і приватні.

Різке зростання ролі корпоративного капіталу в Англії у ХХ ст. сприяло активізації

законодавчої діяльності в цій сфері, що мало наслідком появу цілої низки нових актів

про компанії (1929, 1948 рр.). Як консолідуючий акт Закон про компанії 1985 р. ставив

за мету, не кодифікуючи чинне законодавство про компанії, об’єднати і певним чином

перетворити його. Це дало результати, хоча існуюче законодавство і досі залишається

складним і заплутаним.

У середині ХХ ст. була прийнята ціла низка консолідованих законів і зокрема коди-

фікованих законів, що зумовило суттєві зміни в регулюванні шлюбно-сімейних відно-

син: наприклад, Закон про помешкання сім’ї 1967 р., Закон про реформу порядку розі-

рвання шлюбу 1969 р., консолідуючий Закон про шлюбно-сімейні справи 1979 р.,

Консолідуючий Закон про судочинство у шлюбно-сімейних справах 1984 р. Водночас

вони не виключали дії попередніх актів і прецедентів, які зберігали традиційні і своєрі-

дні риси.

Ускладненню статутного права сприяла поява й порівняно «молодого» джерела

права — актів делегованого законодавства. До їх числа відносять акти виконавчої вла-

ди, котрі видаються на основі і в межах спеціальних законів парламенту про делегуван-

ня своїх повноважень. Найбільш поширеною формою делегованого законодавства є на-

кази міністрів; в окремих сферах суспільного життя, зокрема, освіти, охорони здоров’я

тощо за своєю кількістю і значенням вони переважають статутне право.

Процесуальне право в розвинутих європейських країнах на початку ХІХ ст. мало

різні форми. В Англії в галузі цивільного процесу діяли спеціальні норми: процес мав

обвинувальний характер, тобто сторони визначали сам хід процесу, його матеріали, що

багато в чому мало відбиток інституту суду присяжних.

Сучасними джерелами цивільного процесуального права Англії виступають насам-

перед законодавчі акти судоустрійного характеру, що визначають структуру, компете-

нцію й деякі питання діяльності судів відповідних рівнів (Закон про Верховний суд

1981 р., Закон про суди графств 1984 р., Закон про суди і юридичні послуги 1990 р.).

Важливу роль у регулюванні цивільного судочинства відіграють закони про відправ-

480

лення правосуддя, зокрема Закон 1985 р., а також правила Верховного суду й інших су-

дів, що розробляються комітетами, до складу котрих входить невелика кількість суддів

та інших висококваліфікованих юристів. Ці правила затверджуються лордом-

канцлером (він же безпосередньо очолює комітет із правил Верховного суду) і набува-

ють чинності, якщо їх проекти не заперечуються з боку парламенту.

Відсутність в англійському цивільному праві будь-якої внутрішньої стрункості, на-

копичення прецедентів і законів, що відносяться до різних епох, не заважала англійсь-

кій буржуазії, яка набула досвіду у правовій казуїстиці, успішно використовувати його

у власних цілях. Недалеке від класичних зразків цивільне право Англії було сприйняте

здебільшого в країнах, що раніше були англійськими колоніями: США, Канаді, Австра-

лії та інших (тут воно піддалося ще більшій капіталістичній модернізації).

Джерела цивільного права і процесу США

Джерела цивільного права. Поняття «цивільне право США» є досить умовним,

оскільки, згідно з Конституцією, регулювання цивільно-правових відносин віднесено

до компетенції окремих штатів, тому у країні немає єдиного цивільного законодавства.

Основними джерелами цивільного та цивільно-процесуального права є Конституція,

федеральні закони, конституції й закони штатів. Для судів усіх інстанцій обов’яз-

ковими вважаються рішення Верховного Суду США.

Відомо, що США більше, ніж Великобританія, сприйняли досвід країн континенталь-

ної правової сім’ї у сфері кодификації правових актів. За проектом Філда (з невеликими

змінами) був прийнятий у 1872 р. Цивільний кодекс Каліфорнії. Але навіть у штатах з

частково кодифікованою системою права кодекси не посіли авторитетного місця в сис-

темі джерел права, як це можна побачити у країнах континентальної правової сім’ї.

У цивільному та сімейному праві більшості американських штатів діють не кодекси, а

закони, котрі регулюють окремі правові інститути або норми загального права. Виняток

становлять штат Луїзіана, де в 1870 р. було прийнято Цивільний кодекс, який продов-

жував традиції французького права, і штати Джорджія, Каліфорнія, Монтана, Північна

й Південна Дакота, де цивільні кодекси регулюють лише вузьке коло питань цивільно-

го та сімейного права.

Строкатість, роздробленість норм майнового права породжували конфліктні ситуа-

ції, призводячи до судових колізій. Наприкінці ХІХ ст. почали укладатися приватні ко-

дифікації прецедентного права, які охоплювали основні інститути цивільного й торгі-

вельного права, договори, представництва, довірчу власність. Ці кодифікації не набули

нормативної сили; але суди зверталися до них при розгляді цивільно-правових казусів.

З кінця XIX ст. у зв’язку з потребами американського суспільства й насамперед під-

приємницьких кіл, особливо зацікавлених в однаковості правових норм по всій країні, у

США починається рух за уніфікацію права у штатах. З цією метою в 1889 р. був ство-

рений спеціальний комітет, що розробив проекти деяких уніфікованих законів (із про-

дажу товарів, торгівлі паперами тощо), пов’язаних головним чином з регулюванням то-

ргівлі, і рекомендував їх до прийняття легіслатурами штатів. А в 1892 р. була створена

Національна конференція вповноважених з уніфікації права штатів, котра підготувала

близько 200 проектів законів, переважно з торгового права.

У самостійну галузь правового регулювання, здійснюваного здебільшого федераль-

ними законами, перетворилося так зване антитрестівське законодавство, спрямоване

на недопущення надмірної концентрації економічної могутності в руках окремих моно-

полій на шкоду системі капіталістичної конкуренції. Першим федеральним актом у цій

галузі став Закон Шермана 1890 р., доповнений у 1914 р. важливими для цієї галузі За-

коном Клейтона і Законом про федеральну торгову комісію, якими заборонялися спро-

би монополізації інших сфер економічної діяльності.

Регулювання сімейно-шлюбних відносин історично належить до компетенції шта-

тів. Відповідно, джерелами сімейного права є законодавства штатів, котрі дуже відріз-