Божок А.П. та ін. Картографія

Подождите немного. Документ загружается.

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

10.12). Завершальною роботою періоду складання "чертежей" є

створений у 1701 р. перший російський географічний атлас "Чертежная

книга Сибири" С. Ремезова. Друкувався атлас з дерев'яних дощок.

Порівняно з існуючими на той час західноєвропейськими картами

"чертежи" були менш точними, не мали математичної основи, але деякі

з них відзначалися різнобічною характеристикою природних

особливостей показаної місцевості, містили відомості господарського,

етнографічного та військово-політичного значення.

Подальшому уточненню знань про основні риси земної поверхні та її

картографічного зображення сприяли відомості російських землепро-

ходців, які вийшли 1639 р. до Тихого океану, відкрили 1648 р. протоку

між Азією та Америкою, досліджували полярні береги Сибіру тощо.

Великі й могутні держави середньовіччя — арабський Халіфат і Ки-

тай — були країнами з високою географічною культурою, але створені

в них карти не мали істотного впливу на прогрес світової картографії.

10.4. Картографія нового часу

У другій половині XVII ст. — першій половині XVIII ст. у Західній

Європі відбувалося технічне вдосконалення капіталістичного способу

виробництва, посилювалися економічні зв'язки між країнами світу.

Практика потребувала нових карт з урахуванням наукових досягнень,

критичного вивчення й опрацювання джерел для створення карт.

Картографічні роботи займають помітне місце в діяльності багатьох

академій наук, що засновуються протягом того часу: Паризької (1666),

Берлінської (1700) та ін. Проведені градусні вимірювання дали змогу

уточнити розміри і форму Землі. Збільшується кількість пунктів, для

яких визначені географічні координати. Розвиток математичних наук

забезпечив розробку більш точної математичної основи карт, їх

проекцій. Питаннями математичної картографії займалися найвидатніші

астрономи й математики XVII, а потім й XIX ст.ст.: К. Гаусе, Ж. Деліль, і.

Ламберт, Л. Ейлер та багато інших. Вже з останньої чверті XVIII ст.

набули широкого застосування математичні рівняння для створення

плоского зображення земної поверхні. Картографічні роботи набувають

такого розвитку і значення, що для виконання цих завдань приватних

коштів було вже замало, картографічними роботами починають

займатися державні установи, спочатку цивільні, а потім і військові.

Друга половина XVIII ст. відзначена такими важливими для

картографування подіями, як використання для обгрунтування

знімань тріангуляції і застосування для топографічних карт

проекцій. Ці нововведення започаткував у Франції Ц. Кассіні, під

керівництвом якого в 1750-1789 p.p. була створена за результатами

мензульного знімання докладна карта держави в масштабі 1:86000 на

182 аркушах (рис. 10.7).

220

Рис. 10. 7 Фрагмент топографічної карти Франції Ц. Кассіні

Початок XIX ст. став часом розгортання в багатьох країнах Західної

Європи робіт по створенню точних топографічних карт для військових

потреб. Усі роботи по створенню таких карт підпорядковуються, як

правило, військовим відомствам. Таким чином, військова картографія

набуває загальнодержавного значення.

Армія вимагала карт із зображенням не тільки предметів міс-

цевості, а й рельєфу. Наприкінці XVIII ст. рельєф почали зображувати

штрихами, з середини XIX ст. все частіше застосовують горизонталі.

221

Божок А.ГГ., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

У XIX ст. особлива увага, завдяки діяльності окремих прогресивних

діячів науки, приділяється тематичному картографуванню, хоча

поодинокі приклади створення таких карт відносяться до кінця XVII —

початку XVIII ст. — (карта вітрів 1688 р. і карта магнітних схилень 1701

р. англійського вченого Є. Гаппея). Для природничих наук, які набули

значного розвитку, карта стає наочним і економним способом

просторової реєстрації та викладу результатів досліджень.

Ще одна прикмета часу — початок використання карт у наукових

дослідженнях, завдяки яким були встановлені закономірності

розподілу природних явищ на планеті, зональність клімату, рослинного

покриву тощо.

Саме в XIX ст. вперше зафіксовано й слово "картографія" в опублі-

кованому бюлетні Географічного товариства у Парижі за 1840 p., але

довгий час не було однозначного чйого тлумачення. Цим словом

позначали то дослідження з історії картографії, то теорію

картографічних проекцій, то об'єднували ним питання з технології

складання й відтворення карт. З кінця XIX ст. географічна карта та її

історія розглядаються як предмет окремої наукової дисципліни

географічного циклу.

Новий час відзначений також удосконаленням друку карт: замість

гравірувальних дошок або пластин впроваджується літографія з

використанням плоских друкованих форм, що прискорило тиражування

карт і дало змогу виготовляти їх багатоколірними.

До XIX ст. відносяться помітні успіхи в картографії північно-амери-

канського континенту. Так, Гідрографічна служба Сполучених Штатів

виготовляла карти з найнадійнішими шляхами між портами з

урахуванням течій, вітрів тощо, з'явилися геологічні карти, карти

земельного кадастру та ін.

У країнах з ісламським і буддійським віросповіданням картогра-

фічні твори часто продовжують відтворювати релігійно-філософське

уявлення світу.

Російська картографія досягла значних успіхів у XVIII ст. завдяки

державним перетворенням Петра І, його активній зовнішній політиці й

заходам по піднесенню економіки країни. Для розвитку картографії

особливе значення мало започаткування систематичної підготовки

картографів, геодезистів, топографів і астрономів для картографічних

зйомок. З 1720 р. почалися планомірні державні знімання з метою

складання генеральної карти Росії. Організовуються експедиції для

картографування морів. З 1705 р. в Москві почала діяти Цивільна

друкарня В.О. Кіпріянова, де тиражували й карти. Державними

зйомками певний час керував видатний картограф і географ І.К.

Кирилов (1689-1739). Він багато працював над тим, щоб показати на

картах державу в усьому її просторі та з належною повнотою, підготував

222

Рис. 10. 8 Фрагмент карти з "Атласа Российского"

до друку 37 карт, з яких особливо цінна Генеральна карта 1734 р. Ця

карта свідчила про значні успіхи в географічному вивченні країни.

З 1739 р. роль основного центру по вивченню країни відіграє

Географічний департамент Академії наук, заснованої 1724 р. У 1745 р.

департамент видає знаменитий "Атлас Российский" на 20 аркушах

(фрагмент одного з них поданий на рис. 10.8). Роботами по його

створенню керував Л. Ейлер, запрошений до Росії. До кінця століття

департамент опублікував понад 250 карт, на яких подавалися

результати державного знімання, матеріали експедицій Петербурзької

Академії наук, морських плавань та інших географічних досліджень. У

1857 р. департамент очолив М.В. Ломоносов (1711-1765). Він багато

зробив для наукової постановки картографічних робіт, турбуючись про

223

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

теоретичну і практичну підготовку молодих кадрів, збирання еконо-

мічних відомостей для удосконалення змісту карт, збільшення кількості

астрономічних пунктів як координатної опори зйомок і карт тощо.

З 1765 р. майже століття тривало в Росії генеральне межування

земель міст, сіл, інших землевласників, яке охопило Європейську Росію

та Крим. За результатами знімань складалися плани, карти і атласи

окремих територій, а потім зведений атлас з 42 картами губерній і

генеральною картою держави. На початку XIX ст. матеріали межування

були використані для складання першої докладної державної карти

Росії на 100 аркушах у масштабі 1:840 000 (рис. 10.9).

Від середини XIX ст. для задоволення потреб армії силами

військово-топографічної служби створюється триверстна карта

Європейської Росії (1:126 000), що мала вже непогану геодезичну

основу. Перші з 500 її аркушів були видані в 1845 р. Згодом були ство-

Рис. 10. 9 Фрагмент стоаркушевої карти Російської імперії

224

Картографія

рені карти й інших масштабів, у тому числі десятиверстна (1:420 000)

на 152 аркушах, робота над якими тривала протягом 1865-1871 pp.

У Росії цього часу все більшого значення набуває тематичне

картографування, яким займалися в цивільних державних установах.

Це сприяло розвитку багатьох природничих і суспільних наук, що, в

свою чергу, зумовило розширення меж застосування карт.

Удосконалювалися методи використання карт завдяки співпраці

видатних картографів, географів та інших вчених того часу. Так,

велике теоретичне і практичне значення в картографуванні грунтів

набули праці В.В. Докучаева. Багато зробив для складання нових карт

з економіки і населення П.П. Семенов-Тянь-Шанський. Численний

матеріал для картографічних робіт здобувався в наукових експедиціях

по вивченню Росії та інших країн, серед керівників яких бачимо М.М.

Пржевальського, І.М. Мушкетова,. М.О. Сєвєрцова, П.О. Кропоткіна,

М.В. Певцова, В.П. Обручева та багатьох інших. Організовувало

експедиції Географічне товариство Росії, засноване 1845 р. Значною

подією в історії російської картографії стала Гіпсометрична карта

європейської частини Росії (1889), складена О.А. Тілпо. На ній вперше

були правильно зображені Середньоросійська та Приволзька

височини (як назвав їх учений).

Поряд з державними установами виготовленням карт починають

займатися й комерційні підприємства. Найбільшими серед них були

підприємства А.Ілліна і А. Маркса. Перше з них сприяло, зокрема,

забезпеченню народної освіти навчальними картами і атласами, бо

саме в XIX ст. географію почали вивчати в середніх школах.

У новий час у більшості країн картографією займалися геодезисти,

топографи, землеміри, гравери-художники тощо, які оволодівали

картографічною справою під час багаторічної практичної роботи.

Вищої картографічної школи ще не існувало.

10.5. Картографія новітнього часу. Чинники

її подальшого розвитку

Інтенсивний розвиток картографії продовжується протягом XX ст. у

багатьох країнах. Перша світова війна зумовила різке збільшення

випуску топографічних карт і дала поштовх до впровадження нових

методів знімання, зокрема аерофототопографічної. Нові методи і

засоби знімання спричинилися до корінного вдосконалення

топографічних робіт, які залишалися в підпорядкуванні військової

служби держав.

Одним з результатів діяльності створених протягом XIX ст. в різних

країнах Географічних товариств було встановлення міжнародних

зв'язків з географії і картографії. На початку XX ст. це проявилося

225

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух B.ES.

лосиленням роботи над Міжнародною картою світу в масштабі

1:1 000 000. До успіхів цивільної картографії цього часу слід віднести й

появу національних атласів у ряді країн світу.

У другій чверті XX ст. формується сучасне розуміння картографії.

Цьому передував процес переосмислення завдань картографії як науки.

Оскільки в XVIII-XIX ст. значна увага приділялася топографо-геоде-

зичним роботам, ці завдання обмежувалися здебільшого розв'язанням

суто геометричних і графічних питань зображення земної поверхні, що

сприймається зорово. Розвиток тематичного картографування, для

якого потрібні більш різноманітні відомості про реальний світ, сприяв

відновленню дещо втрачених зв'язків картографії з географічними

науками. Розширення інтересів картографії викликало потребу в нових

теоретичних розробках, проведенні серйозних наукових досліджень.

Наприкінці 30-х років картографію почали розглядати як науку, що

вивчає карти як особливий спосіб відображення дійсності, а також

методи і процеси складання і відтворення карт.

Після другої світової війни картографічна діяльність набуває розмаху

не тільки в багатьох країнах Європи та Ази, а й на всіх континентах.

Значних усіііхів досягнуто у великомасштабному топографічному

вивченні земної поверхні. Найбільші здобутки в цьому має Європа, далі

йдуть Північна Америка, Азія, Південна Америка, Африка,

Австралія та Океанія. Одним з основних завдань державних

топографічних служб стає оновлення карт, тобто приведення їх змісту у

відповідність із сучасністю.

Продовжується створення морських карт. У наш час морські

навігаційні карти є для всіх прибережних зон, складаються топографічні

карти шельфів та ін.

Все iHTeHqHBHiuje розвивається тематичне, а згодом і комплексне

картографування, особливо в напрямку відображення природних

ресурсів і продуктивних сил з метою раціонального використання їх.

Такі роботи охоплюють не тільки сушу, а й океани та моря.

До створення значних картографічних творів залучаються наукові

установи й провідні науковці різних галузей знань. У багатьох країнах,

що розвиваються, формуються національні картографо-геодезичні

служби, багато уваги приділяється створенню національних і

регіональних атласів. Великого значення набувають міжнародні зв'язки

з картографії, завдяки чому в 1961 р. організується Міжнародна

картографічна асоціація (МКА). До кола проблем, якими вона

займається, входить співробітництво в галузі картографічної освіти,

тематичного картографування, автоматизації картографічних робіт та

ін. Привертає увагу спільна праця фахівців різних країн над

Міжнародною картою світу в масштабі 1:2500000, яка була

завершена в 1975 р. Помітно впливає на зміцнення міжнародних

зв'язків з картографії Організація Об'єднаних Націй, в складі якої

226

Картографія

функціонує картографічна секція Департаменту технічної кооперації.

Ознакою часу є роботц*над комплексними атласами окремих країн,

картографічними виданнями для освітянських закладів. Помітною стає

й робота з популяризації картографічних знань, про що свідчить поява

багатьох видань для масового користувача, які привертають увагу

винахідливим художнім оформленням.

Значних успіхів досягла й картографія за часів існування СРСР.

Організоване в 1919 р. Вище геодезичне управління вбачало своє

головне завдання в топографічному вивченні країни, необхідному для

багатостороннього дослідження і планомірного використання

природних багатств, раціонального розміщення виробництва. Під

керівництвом Ф.М. Красовського (1878-1948) виконуються роботи по

створенню єдиної геодезичної основи країни, обчисленню розмірів

земного еліпсоїда, з теорії картографічних проекцій. Паралельно

розвивається тематичне картографування. Вже в 1920 р. складено

багато економічних карт для обгрунтування Державного плану

електрифікації країни. З 1934 р. школи почали працювати за єдиною

програмою, яка передбачала підвищення ролі карт на ШКІІ~:НИХ

заняттях. У створенні навчальних карт і атласів брали участь кращі

географи-методисти — М.М. Баранський, Ю.М. Шокальський, О.О.

Борзое, В.А. Каменецький та ін. У 1937 р. приймається спеціальне

рішення про створення для школи високоякісних навчальних карт, і

вже наступного року їх видано близько 3 млн. примірників,

починається також випуск шкільних атласів.

Вершиною картографічної праці у довоєнні роки став "Большой

советский атлас мира" (БСАМ), перший том якого надруковано в 1937

р. До нього входять карти з фізичної, економічної та політичної

географії світу й Радянського Союзу.

У ці ж роки повністю реконструюється картографічна

промисловість, впроваджуються фотомеханічні методи підготовки

карт до друку і швидкісні офсетні машини для тиражування карт,

завдяки чому істотно підвищилася продуктивність праці.

Особливо слід відзначити добру організацію підготовки

картографічних кадрів і систематичних наукових досліджень у країні. В

1923 р. засновується перша вища картографічна школа у вигляді

картографічної спеціальності на геодезичному факультеті

Московського межового інституту (тепер Московський державний

університет геодезії та картографії), а в 1929-1930 pp. відкриваються

картографічні спеціальності на географічних факультетах

Московського і Ленінградського (нині Санкт-Петербурзького)

університетів. На відміну від підготовки фахівців у Межовому інституті,

яка мала інженерне спрямування, університети давали змогу

картографам одержувати ширші знання з наук про Землю і

суспільство, що сприяло активній участі фахівців-картографів у

227

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

розробці змісту карт, а не тільки суто технічних питань. Значний внесок

у цей процес зробили теоретичні праці видатного російського

картографа К.О. Салищева (1905-1988), автора перших підручників з

картознавства, проектування і складання карт для вищої школи. Згодом

він був почесним членом Міжнародної картографічної асоціації, в

1964-1980 pp. — віце-президентом Географічного товариства СРСР.

Посиленню і подальшому розвитку науково-дослідницької діяльності,

якою на перших порах займалася вища школа, сприяло створення у

1928 р. Центрального науково-дослідного інституту геодезії,

аерофотозйомки і картографії в Москві, а також наукова діяльність

інших дослідних закладів.

У повоєнні роки багато було зроблено для великомасштабного

картографування країни. Відновився випуск шкільних навчальних

атласів, стінних карт, що видавалися серіями для кожного з курсів

географії. Для підвищення рівня знань учнів з топографії вийшли друком

комплекти навчальних карт і окремі аркуші топографічних карт. Зміст

усіх видань був погоджений з новими програмами вивчення географії.

Видатних результатів досягнуто в тематичному і комплексному кар-

тографуванні, розробці й створенні комплексних географічних атласів.

Діапазон їхнього змісту дуже широкий: від атласів окремих областей до

атласів світу, від комплексних атласів по окремих галузях географії до

всеохоплюючих атласів з фізичної, економічної і політичної географії,

від атласів масового вжитку до капітальних наукових праць. Прикладом

вдалого застосування принципів комплексного картографування є

Географічний атлас для вчителів середньої школи (перше видання

з'явилося в 1954 p.). Багатством змісту виділяються тритомний

Морський атлас (1950-1959), Фізико-географічний атлас світу (1964),

чотиритомний Атлас океанів (1974-1980) та багато ін. Для всебічного

вивчення та використання природних умов і ресурсів країни ство-

рюються такі державні карти як геологічна, грунтів, лісів тощо. Для них

властиві єдиний масштаб (1:1 000 000), єдина система розграфлення.

Повоєнні роки відзначені інтенсивною розробкою питань картогра-

фічного методу дослідження об'єктів реального світу — нового

розділу картографії, основна мета якого полягає в пошуках і

вдосконаленні методів застосування карт для наукового аналізу,

вивчення та пізнання природних і суспільних явищ. Разом з тим

поглиблюються дослідження з питань генералізації та об'єктивізації

змісту загальногеографічних карт, тематичного картографування. В

останні десятиліття вирішуються питання, пов'язані із застосуванням у

картографічній справі ЕОМ, автоматики, матеріалів космічної зйомки,

інших досягнень науки і техніки.

Перспективи розвитку картографії пов'язані з безперервним

розширенням меж застосування карт та інших картографічних творів,

посиленням їхньої ролі у вирішенні багатьох питань господарського і

228

Картографія

культурного будівництва та в науково-дослідницькій діяльності Це

відбувається завдяки тому, що карта не має суперників, які б подавали

просторову інформацію в такому компактному, систематизованому і

одночасно зручному для зорового сприйняття вигляді.

Чинники розвитку картографії різні. Одним з основних є постійне

поглиблення і розширення наших знань про Землю та інші об'єкти

реального світу, зокрема Сонячної системи. Це призводить до

необхідності уточнення, деталізації та оновлення змісту існуючих карт,

розширення їхньої тематики, появи карт, нових не тільки за змістом, й

за формою.

Вихід людини в космос озброїв картографію новими технічними

засобами одержання просторової інформації, які забезпечують її

однаковість і одночасність для будь-яких за розміром територій,

оперативне надходження і регулярне оновлення. З'явилася

можливість вивчати важкодоступні і зовсім недоступні об'єкти на

Землі і в космосі. Завдяки їй розпочато картографування невидимого

боку Місяця, інших планет Сонячної системи. Космічна інформація

забезпечила створення тематичних карт таких явищ, для яких

практично неможливо було одержати необхідні дані іншими

методами. Прикладом цього є перші в історії картографії глобальні

карти хмарного покриву Землі, льодової обстановки тощо.

Принципово нова інформація одержана для багатьох традиційних за

темою карт, наприклад, геологічних.

Ще одним чинником розвитку картографії є ускладнення суспільно-

го життя. Інтенсифікація галузей виробництва, що вже існують, і поява

нових, організація та керівництво різними сторонами суспільного

розвитку, необхідність вирішеня нових завдань, які постають перед

суспільством (наприклад, з охорони і контролю природного середови-

ща) потребують різноманітного картографічного забезпечення.

Зростання кількості населення, розвиток народної освіти,

підвищення культурного рівня людей та їхнього добробуту ведуть,

поряд з іншими наслідками, до збільшення тиражів карт.

Урізноманітнюється й тематика карт для широкого вжитку, прикладом

чого є різні за змістом і призначенням туристські карти, попит на які

підвищується із посиленням інтересу до туризму.

Перспективи розвитку картографії обумовлюються також успіхами

наукових досліджень і розробок. Серед них здобутки картографічного

методу досліджень, який дозволяє повніше використовувати карти в

науковій і практичній роботі. Переосмислення картографії з позицій

системного підходу до вивчення реального світу, розуміння карти як

образно-знакової просторово-часової моделі дійсності дає змогу

виявити шляхи вдосконалення змісту карт, найефективнішого

вирішення багатьох питань, пов'язаних зі створенням карт.

229

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

Не останню роль відіграє вдосконалення технічної бази

картографічного виробництва, зростання ролі електронної та

автоматичної техніки, що забезпечує зниження матеріальних і трудових

затрат під час створення карт і покращення в той же час їхніх

естетичних якостей, дає можливість розробляти нові види

картографічних творів.

Важливим для подальшого розвитку картографії є створення банку

просторової і тематичної інформації про оточуючий людину світ, що

стає можливим з використанням сучасної техніки. Банк має стати одним

з основних компонентів загальної географічної інформаційної системи,

яка підвищить оперативність створення і використання карт.

10.6. Картографія України

Картографування території України пройшло довгий шлях від

примітивних рисунків невеликих ділянок до різноманітних за змістом,

масштабом, призначенням та іншими ознаками карт нашого часу.

Поява перших картографічних зображень території сучасної України

відноситься до сивої давнини. У 70-ті роки нашого століття під час

археологічних розкопок на Черкащині знайдено одне з найдавніших

первісних зображень, яке склали наші пращури за 13 000 років до н.е.

на бивні мамонта (рис. 10.10). Фахівці розшифрували подані на ньому

об'єкти і знайшли їх на місцевості. Вражає те, що сучасний ландшафт

зображеної території має обриси, схожі з відбитими на доісторичному

Рис? 10. 10 Найдавніше із знайдених зображень частки терену України на бівні

мамонта

230

Рис. 10.11 Карта, складена за даними К. Птоломея (II ст.) і видана А. Ортелієм

1590

р.

рисунку. На жаль, інших подібних пам'яток "місцевого" походження не

знайдено (може поки що).

З часом зображення терену України знаходимо на картах,

складених в інших країнах. Однією з них є карта Кпавдія Птолемея (II

ст. н.е.), яка була відтворена за описом вченого і видана у 1590 р. А.

Ортелієм (рис. 10.11). Відображені на ній Чорне та Азовське моря

мають схожі з сучасними обриси. Найбільша інформація подана для

чорноморського узбережжя, добре знаного грецькими мореплавцями.

Прилеглі до морів землі подані з меншою достовірністю, але досить

докладно вказані річки, які були, перш за все, продовженням водних

шляхів. Збереглися деякі давньогрецькі морські путівники (перипли) із

зображенням Чорного моря та ін.

Наступний етап у картографуванні території України пов'язують з

Київською Руссю, але про "наявність картографічних зображень цього

періоду є тільки непрямі відомості. Не дійшли до наших часів і

топографічні зображення XV-XVI ст., однак певне уявлення про їхній

можливий вигляд дають такі пізніші джерела, як "Книга Большому

чертежу" (1627) і "Чертеж украинским и черкасским городам от

Москвы до Крыма" (середина XVII ст.). Перша праця є описом двох

231

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух B.S.

креслень — "старого" і "нового чертежа", які не збереглися до наших

часів. Перший "чертеж" був складений за царювання Бориса Годунова

(1551-1605), другий — є його поновленням з доповненнями. На

кресленні подавалася Московська держава "по все окрестные

государства" від Білого до Чорного морів та від Фінської затоки до річки

Обі, а також "и мера верстами, и мильми, и конскою ездою" (за

виданням 1959 р., с. 49). Необхідність картографічного вивчення

території на південь від Московської держави (на кресленні це землі між

Дніпром і Доном та землі Криму) була пов'язана з обороною від татар.

Особливості картографічних зображень того часу відбиває другий з

вказаних "чертеж" (рис. 10.12). На терені України він показує більше 80

річок і біля 190 населених пунктів, які майже всі сполучені шляхами.

Протягом усього XVII ст. розвивалися давні традиції створення

рукописних карт і планів. Про значну їх кількість свідчать архівні

матеріали, хоча самих картографічних зображень збереглося небагато.

В 1638 р. карти почала видавати друкарня Києво-Печерської лаври,

створена 1615 р. Першою була карта Києва із зображенням самої лаври

та прилеглих частин міста.

Рис. 10. 12 Територія України та суміжних земель на карті XVII ст. (схід зверху)

232

Картографія

До XVI-XVII ст. відноситься багато картографічних пам'яток,

залишених іноземцями. Вони використовували місцеві джерела, як

письмові, так і усні, про що свідчать проведені дослідження.

Зображення терену України на них подавалося разом із землями

Московії. Так, у 1613 р. нідерландським картографом Г. Геррітсом

була гравірувана і віддрукована карта, складена царевичем Ф.

Годуновым біля 1540 р. До списку іноземних карт входять згадані

раніше карти А. Віда, С. Герберштейна (рис. 10.13), А. Дженкінсона,

Г. Меркатора та ін.

Серед пам'яток XVII ст. особливу увагу привертають карти, створе-

ні французьким інженером і географом Г.Бопланом: одна генеральна

одна (1:430000) та сім карт окремих воєводств ( від 1:250 000 до 1:500

000). Вони були додатком до його праці "Опис України" (1648). На

генеральній карті з великими подробицями подані межі воєводств, що

були на терені України, її кордони з сусідніми країнами. Серед інших

карт знаходимо такі, що подають Київське, Волинське, Подільське во-

єводства. За своїми розмірами і достовірністю карти Боплана пере-

вершують усі картографічні твори, що передували ним, і навіть багато

з тих, що були створені пізніше. Саме на картах Боплана вперше

правдиво відображено характерний вигін Дніпра в нижній течії та інші

особливості його течії (рис. 10.14), котрі згодом найшли відображення

Рис. 10. 13 Карта С. Герберштейна

233

Рис. 10. 14 Дніпро на картах Боплана (а) та сучасній (6)

на більшості карт подальшого часу. Дуже докладно на картах Боплана

подана мережа населених пунктів. Карти створювалися за матеріалами

топографічного знімання, в якій автор брав безпосередню участь, а

також за даними окомірних замальовок, зроблених ним особисто. Крім

названих карт, Бопланом складено також три з чотирьох аркушів карти

Дніпра від Києва до Чорного моря (всі аркуші вийшли друком в

Амстердамі 1662 p.), карту найдавнішої частини Києва.

Переяславська рада 1654 р. на довгий час зумовила спільний шлях

розвитку України з Росією. Від тих часів картографічне вивчення теренів

України спрямовувалося з єдиного центру, який знаходився у Москві. За

часів Петра І виконується інструментальне знімання берегів Чорного та

Азовського морів і складається перша вітчизняна карта з навігації

(кінець XVII ст.), проводяться геодезичні і топографічні роботи в інших

районах і містах України. У 1699 р. друкується карта Західної і Південної

Росії, створена сподвижником Петра І Я. Брюсом (рис. 10.15). Але час-

тина карт залишалась рукописними. Збереглося кілька таких карт Петра

І. До 1695 р. відноситься докладна рукописна карта Києва, складена

/. Ушаковым (рис. 10.16), якій передували креслення попередніх років.

У першій половині XVIII ст. на теренах України проводяться перші

державні зйомки (1714-1747). її результати відбили чотири карти

"Атласа Российского" (1745). Кожна з карт атласу (фрагмент однієї з них

234

Рис. 10. 15 Фрагмент

карти Західної і

Південної Росії Я!

Брюса

подано на рис. 10.8) базувалася вже на кількох опорних пунктах,

координати яких були визначені за астрономічними спостереженнями

чи геодезичними обчисленнями, що забезпечувало більшу точність

картографічного зображення. Із середини XVIII ст. проводилися

роботи по складанню топографічних планів міст Російської держави.

Першим з них був план Києва (1745).

У другій половині XVIII ст. за ініціативою Петербурзької Академії

наук складаються карти багатьох губерній, у тому числі Київської

235

Рис. 10. 16 Фрагмент карти Києва I. Ушакова

(1775, Я. Шмідт), Новоросійської (1779, І.Ісленьєв), Азовської (1782,

І.Ісленьєв). Всі карти відзначалися докладністю змісту. Підсумковим

картографічним твором того часу, в якому є зображення України, став

"Атлас России" (1792).

Протягом XVIII ст. велося вивчення і освоєння внутрішніх водних

шляхів, що дало матеріали для гідрографічних карт річок. Прикладом є

великого формату рукописний "Атлас реки Днепра. Сочиненный с акку-

236

Картографія

ратной описи 1784 г. ..." (картографічне зображення Дніпра подано в

ньому на 95 аркушах).

Наступне XIX ст. відзначене проведенням на терені України

великомасштабних топографічних знімань, які мали непогану

геодезичну основу. За результатами їх складалися вже згадані

триверстна (1:126 000) карта, а також десятиверстна (1:420 000).

Точність і багатство змісту забезпечили цим картам довге життя не

тільки для потреб армії (десятиверстна карта широко використо-

вувалася в наукових, практичних і культурних цілях до 30-х pp.

XX ст.). Частини сучасної території України, які перебували в XIX ст. в

складі інших держав (Австрії, Польщі), картографовані їхніми

відповідними службами. В цей же час продовжується вивчення

внутрішніх водних шляхів, одним з результатів якого стала

гідрографічна карта Дніпра на дев'яти аркушах великого формату.

Разом з топографічним розвивається й тематичне картографуван-

ня, але значно повільнішими темпами. Прикладами є петрографічна

карта Донецького кряжу (1:210 000, 1829), кліматична карта території

України в книзі К. Веселовського "О климате России" (1857). Стан

економічного розвитку більшої частини України подано на першій ро-

сійській друкованій економічній "Карте промышленности Европейской

России" (1842), на картах "Статистического атласа главнейших отрас-

лей фабрично-заводской промышленности Европейской России"

(вип. 1-3, 1869-1873). Знаходимо на картах і характеристику сільсько-

господарського виробництва. Прикладом є карти "Хозяйственно-ста-

тистического атласа Европейской России" (1857). Привертає увагу

додаток до книги А.А. Русова "Описание Черниговской губернии"

(1898), який вміщує декілька сільськогосподарських карт.

Усередині XIX ст. з'являються цікаві роботи з історико-топографіч-

них досліджень, суттю яких є реконструювання історичних ситуацій

минулого. Одним з об'єктів досліджень став Київ. У працях

М. Максимовича (першого ректора Київського університету) та

М. Закревського відновлюється за історичними і археологічними

даними топографія міста в різні часи його існування. Іншим прикладом

є карта /. Шараневича "Львів за часів панування руських князів".

На початку XX ст. картографічне зображення України знаходимо в

більшості загальногеографічних і тематичних атласів російського

видання. Детальним зображенням відзначаються карти "Большого

всемирного настольного атласа" А.Ф. Маркса (1905), загальногеогра-

фічного за змістом.

Наступний етап розвитку картографії починається з 1917 р. В

1918 р. створюється Українська академія наук. Відновлюється й карто-

графічна діяльність. На вимоги життя в 1918-1921 pp. друкуються

карти адміністративного поділу, залізниць, що проектувалися,

кооперативного руху тощо. В 1922 р. виходить друком "Атлас карт

237

Божок А.П., Осауленко Л.Є., Пастух В.В.

електрифікації України", що містив шість науково-довідкових

економічних карт. Атлас використовувався для уточнення плану

електрифікації країни.

Від часу входження України до складу СРСР (1922) її картогра-

фування розвивається у двох напрямках: по-перше, це багатоаспектне

відображення української території на радянських загальносоюзних або

•світових картах і в атласах; по-друге, створення окремо карт і атласів

України та її частин. Для проведення геодезичних, топографічних і

картографічних робіт організується українська державна служба (1923),

пізніше створюються спеціальні науково-дослідні установи, однак їхня

робота регламентується загальносоюзним керівництвом.

Перший комплексний атлас "Географічний атлас України", підготов-

лений Л. Кльованим, вийшов друком у 1928 р. Цей атлас був

рекомендований як навчальний посібник для шкіл. На його 33 картах

відображені природа, населення, промисловість і сільське

господарство. Тематичне картографування знаходить відображення в

"Кліматичному атласі України" (1927), "Атласі старовинних карт УРСР"

(1933) та ін. Багато зробив для налагодження картографічної справи в

Україні С.Л. Рудницький (1877-1937), організатор і директор

Українського науково-дослідного інституту географії та картографії.

Його наукові праці містили різні за тематикою карти України. Він був

автором багатьох настінних карт республіки та півкуль Землі

українською мовою.

В ці ж роки проводяться дослідження з історії вітчизняної

картографії. Так, у 1931 р. друкується праця В. Кордта "Матеріали до

історії' картографії України". В ній проаналізовані карти, створені після

1648 р. до кінця XVIII ст. Відзначена, зокрема, менша, ніж на картах

Боплана, точність у відтворенні течії Дніпра на картах "Атласа

Российского" (1745).

З кінця 40-х pp. починається новий етап у картографуванні України.

Створюється багато тематичних і навчальних карт. Топографічними

планами і картами, що відображають умови господарювання, поступово

забезпечуються всі колгоспи і радгоспи, які були основними

виробниками сільськогосподарської продукції. Крім того, для кожного

адміністративного району складалися карти землекористування,

еродованих земель, фунтів, типів земель, агрогрунтового районування

тощо. Постійно прводилися роботи з оновлення топографічних карт,

складання їх у більших масштабах.

Розвиток картографічних робіт у другій половині XX ст. забезпечу-

ється формуванням національних кадрів з картографії. З 1944 року

значну роботу проводить Київський топографічний технікум. У 1951 р-

перших картографів з широкою географічною підготовкою випустив гео-

графічний факультет Київського державного університету ім. Тараса

Шевченка. Поступово сформувалися колективи вчених у Київському,

238

Картографія

Харківському і Чернівецькому університетах, а згодом в Інститутах

географії та історії Академії наук України та в інших установах. У

створених колективах розроблялися питання з теорії картографії, ком-

плексного і тематичного картографування, застосування картогра-

фічного методу у вивченні суспільних явищ, господарства, населення,

охорони і раціонального використання природних ресурсів. Результа-

ти досліджень висвітлені в працях ЯА. Жупанського (1924) з теорії

тематичного картографування та картографічного моделювання тери-

торіально-виробничих комплексів; А.П. Золовського (1915) — з теоре-

тичних і практичних проблем комплексного, зокрема сільськогоспо-

дарського, картографування; Л.Г. Руденка (1941) — з питань карто-

графування складних систем господарства і населення; А.С. Харченка

(1908-1985), який був ініціатором і керівником розробки кількох

атласів України, та багатьох інших.

Роботи з атласного картографування набули значного обсягу з

кінця 50-х pp. Вийшли друком "Атлас сільського господарства

Української РСР" (1958), "Атлас палеогеографічних карт Української

РСР і Молдавської РСР" (1960), "Атлас Украинской ССР и Молдавской

ССР" (комплексний, 1962), "Атлас составляющих теплового и водного

баланса Украины" (1966), "Атлас особо опасных для сельского

хозяйства гидрометеорологических явлений на территории

Украинской ССР" (1968), "Атлас природных условий и естественных

ресурсов Украинской ССР" (1978), "Атлас Украинской ССР и

Молдавской ССР" (фізичний, 1983) та ін. Усього на початок 90-х pp.

видано понад ЗО атласів різного призначення.

З 60-х років розпочалася робота над атласами окремих областей.

Першою серед них була "Географія Київської області. Атлас" (1962).

Поступово з'являються навчально-довідкові атласи для загаль-

но-освітньої школи, призначені для вивчення географії своєї області

на уроках та для позакласної краєзнавчої роботи. Це атласи Київської

(1980, 1985), Донецької (1982), Рівненської (1985), Вінницької (1987),

Львівської (1989), Івано-Франківської (1990), Закарпатської (1991)'

Чернігівської (1991), Волинської (1993), Харківської (1993) областей!

Видаються також навчаль'ні настінні і настільні карти, прикладом

останніх є карта "Тваринний світ України" (1992) для дітей дошкільного

та молодшого шкільного віку, яка приваблює художнім оформленням.

Для туристів вийшли друком атласи окремих територій і карти

цікавих маршрутів. Прикладами є видання: "Крым. Атлас туриста"

(1986), "По историческим городам Киевской Руси" (1987), "Украинские

Карпаты. Атлас туриста" (1987), "Киев. Атлас туриста" (1987),

"Окрестности Киева" (1990), розраховані й на іншомовних

користувачів. Цілеспрямовані карти "По Подолью Украины* (водний

маршрут, 1990), "Голубая зона Києва" (для рибалок, 1990),

"Садоводам Киева" (1993) та ін. У 90-х pp. започатковані серн

239