Бусенко О.Т. (ред.). Технологія виробництва продукції тваринництва

Подождите немного. Документ загружается.

300

ті налічується близько 600 порід овець, у тому числі в Україні — 12.

Існують зоологічна і виробнича класифікації порід. Зоологічна ґрун-

тується на морфологічних особливостях хвоста (довжина, наявність і

характер жироутворень), а в основу виробничої покладено тип вов-

нового покриву (тонкорунні, напівтонкорунні, напівгрубововні та

грубововні) і особливості поєднання ступеня розвитку різних видів

та ознак продуктивності овець (вовнової, м’ясної, смушкової, овчин-

ної, молочної).

² Тонкорунні породи овець

У тонкорунних овець вовна складається з самого пуху і має тони-

ну до 25 мкм включно (60, 64,70 і 80 якості), відзначається найви-

щою вирівняністю вовнового покриву за тониною та найвищою гус-

тотою й жиропітністю, має найдосконалішу штапельну будову руна,

неперевершений характер звивистості штапелю, спостерігається

найкраща оброслість тварин рунною вовною. Лише для тонкорун-

них овець характерні типова складчастість шкіри, найвищі настри-

ги немитої вовни, порівняно невисокі та середні показники живої

маси, скороспілості, довжини вовни, відсотка виходу чистого волок-

на. Існує 65 порід тонкорунних овець, з яких в Україні розводять

чотири (найпоширеніші — дві). Виробничі напрями тонкорунного

вівчарства: вовнове (австралійський меринос — найкращий у світі,

аргентинський меринос, грозненська, ставропольська тощо), вовно-

во-м’ясне (асканійська, алтайська, кавказька, американський рам-

бульє та ін.), м’ясо-вовнове (прекос, мерино-фляйш, полварс).

Асканійська порода створена у 1925 – 1934 рр. в Асканії-Новій

на основі схрещування місцевих тонкорунних овець (акліматизованих

і поліпшених німецьких електоралей, негретті та електораль × не-

гретті) з американським рамбульє (рис. 36). У 1981 – 1992 рр. за раху-

нок селекції із застосуванням ввідного схрещування з австралійсь-

кими мериносами створено таврійський внутрішньопородний тип

асканійських тонкорунних овець. Області районованого розведення:

Херсонська, Запорізька, Дніпропетровська, Миколаївська, Кірово-

градська, Луганська. На цю породу припадає близько 35 % загальної

кількості овець в Україні. Кращі племзаводи: «Червоний чабан» і

«Асканія-Нова» Херсонської та «Атманай» Запорізької областей. На-

стриги чистої вовни у заводських стадах становлять 3,1 – 3,5 кг.

Жива маса баранів-плідників — 115 – 125, вівцематок — 55 – 65 кг;

настриг немитої вовни відповідно 14 – 16 і 6 – 7 кг; вихід чистого

волокна — 55 – 60 та 50 – 55 %; настриг чистої вовни — 8 – 10 і

3 – 3,5 кг; довжина вовни 10 – 11 та 9 – 10 см. Барани — рогаті, вів-

цематки — комолі. Жива маса ягнят при відлученні в 4-місячному

віці — 27 – 29 кг; молодняк у річному віці досягає 70 – 75 % маси

дорослих тварин.

301

Прекос — у перекладі з французької означає скороспілий. По-

рода створена наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. методом селек-

ційного використання овець, одержаних від схрещування мериносів

типу рамбульє та англійських напівтонкорунних м’ясних лейстер-

ських у Франції (мерино-прекоси) і мериносів, бордел-лейстерських

та мерино-прекосів у Німеччині. Остаточно породу назвали мерино-

фляйш, або прекос (рис. 37). У 1983 – 1995 рр. створено харківський

і закарпатський внутрішньопородні типи прекосів (для ввідного

схрещування використовували австралійських мериносів, полварсів

та австралійських коріделей). Області районованого розведення:

Харківська, Вінницька, Черкаська, Чернігівська, Сумська, Хмель-

ницька, Полтавська, Тернопільська, Житомирська, Закарпатська,

Волинська, Київська, Рівненська, Івано-Франківська. Прекоси ста-

новлять близько 25 % від загальної кількості овець в Україні. Кращі

племзаводи: «Іллічовка», «Степок», «Чувиріне» Харківської області.

Настриги чистої вовни у заводських стадах досягають 2,5 – 2,6 кг.

Жива маса баранів-плідників — 120 – 130, вівцематок — близько

60 – 70 кг; настриг немитої вовни відповідно 10 – 12 і 5 – 5,5 кг; ви-

Рис. 36. Баран асканійської тонкорунної породи

302

хід чистого волокна — 50 – 55 та 40 – 52 %; настриг чистої вовни —

6 – 8 і 2,5 – 2,8 кг; довжина штапелю — 9 – 10 та 8 – 9 см. Барани й

вівцематки — комолі. Жива маса ягнят при відлученні в 4-місячно-

му віці — 30 – 32 кг; молодняк у річному віці досягає 75 – 80 % жи-

вої маси дорослих тварин.

² Напівтонкорунні породи овець

У напівтонкорунних овець вовна складається з перехідного воло-

су або перехідного й пуху, вирівняних за тониною; бувають довго-

вовні та короткововні (майже як тонкорунні); тонина вовни колива-

ється від 25,1 до 40 мкм (58, 56, 50, 46, 46 і 44 якості); руно штапель-

ної і косичної (якщо вовна дуже довга й рідка) будови; штапель не

дуже щільний (оскільки порівняно з тонкорунними тут вовна рідша

і менше жиропітна); велика та середня добре виражена звивистість;

люстровий (у довгововних) або нормальний блиск вовни; напівтон-

корунні вівці безскладчасті з гіршою (порівняно з тонкорунними)

оброслістю кінцівок, голови та черева; за настригом немитої і чистої

вовни поступаються тільки перед тонкорунними; тварини великих

Рис. 37. Баран породи прекос

303

розмірів, характеризуються високою якістю м’яса, скороспілі, бага-

топлідні і молочні; серед домашніх овець мають найкраще поєднан-

ня високого розвитку м’ясної та вовнової продуктивностей. У світі

налічується 218 напівтонкорунних порід овець, в тому числі в Укра-

їні — п’ять (найпоширеніша — одна). Основних виробничих напря-

мів напівтонкорунного вівчарства три: вовново-м’ясне (цигайська

порода, аргентинський ромні-марш, грузинська жирнохвоста тощо),

м’ясо-вовнове довгововне (новозеландський корідель, лінкольн, ро-

мні-марш, асканійські кросбреди, північнокавказька та ін.); м’ясо-

вовнове короткововне (гемпшир, шропшир, суффольк, латвійські

темноголові, німецькі чорноголові тощо).

Цигайська порода — створена в давні часи народами Балкан-

ського півострова і Малої Азії. На південь України завезена в ХІХ ст.

переселенцями-болгарами з Бессарабії та румунськими кочівника-

ми-вівчарями з Трансільванії (рис. 38). На основі селекції з викори-

станням для ввідного схрещування англійської породи ромні-марш

створено приазовський тип цигайських овець. Зона породного райо-

нування: Донецька, Автономна Республіка Крим, Одеська, частково

Чернівецька, Херсонська, Запорізька області. Основні племзаводи:

ім. Рози Люксембург Донецької області, «Чорноморський», «Славне»

Автономної Республіки Крим. У провідних племзаводах настриг чи-

Рис. 38. Баран цигайської породи

304

стої вовни становить 2,8 – 3,3 кг. Жива маса баранів-плідників —

110 – 120, вівцематок — 55 – 65 кг; настриг немитої вовни відповід-

но 9 – 10 та 4 – 5 кг, вихід чистого волокна — 60 – 65 і 55 – 60 %; на-

стриг чистої вовни — 6 – 8 та 2,6 – 3 кг; довжина вовни — 10 – 11 і

8 – 9 см. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. Жива маса ягнят

при відлученні у 4-місячному віці — 28 – 30 кг; молодняк у річному

віці досягає 70 – 75 % живої маси дорослих тварин. Особливістю вов-

ни цигайських овець є значна пружність, тому хутро (цигейки) і

тканини з цигайської вовни стійкі проти зминання. Ще її викорис-

товують для виготовлення технічних сукон (шліфувальних, для

віджимних валів у целюлозно-паперовій промисловості тощо).

Асканійські кросбреди — український тип м’ясо-вовнових

овець асканійської селекції. Створені відтворним схрещуванням

асканійських тонкорунних та цигайських вівцематок з баранами

англійської породи лінкольн. На них припадає близько 1 % загаль-

ної кількості овець в Україні. Як перспективний тип розповсюджу-

ється в багатьох областях: Херсонській, Одеській, Чернівецькій, Рів-

ненській, Волинській, Житомирській та ін. Провідні племзаводи:

«Асканія-Нова» і «Маркєєво» Херсонської області. У зазначених гос-

подарствах настриг чистої вовни становить 3,5 – 4,5 кг. Жива маса

баранів-плідників — 120 – 130, вівцематок — 65 – 75 кг; настриг

чистої вовни відповідно 8 – 11 і 4 – 6 кг; довжина вовни — 18 – 20 та

14 – 16 см; вихід чистого волокна — 60 – 70 %. Барани і вівцемат-

ки — комолі. Середньодобові прирости ягнят — 200 – 250, молодня-

ку — 120 – 150 г. У річному віці молодняк досягає 85 – 90 % живої

маси дорослих овець.

² Напівгрубововні та грубововні породи овець

Напівгрубововні вівці відрізняються неоднорідною напів-

грубою вовною, що складається переважно з пуху (56 – 75 %), пере-

хідного волосу (20 – 25 %) та невеликої кількості ості (5 – 25 %) без

сухого і мертвого волосу. Руно косичної будови. Довжина пуху — 8 – 15,

а перехідного волосу й ості — 14 – 25 см. За незначним винятком —

це курдючні і жирнохвості вівці. Жива маса баранів-плідників ко-

ливається від 75 – 90 до 120 – 130 кг, вівцематок — від 50 – 60 до

70 – 80 кг; настриг немитої вовни відповідно 3,5 – 5,0 і 2 – 3 кг; ви-

хід чистого волокна — близько 65 – 70 %. У світі налічується 12 на-

півгрубововних порід овець (сараджинська, таджицька, кивирджик,

балбас, хоросанська, вірменська та ін.). В Україні таких порід не-

має, але в Карпатах поширені вівці з напівгрубою вовною, одержані

в результаті схрещування місцевих грубововних вівцематок із бара-

нами цигайської породи. Жива маса баранів 45 – 50, вівцематок —

35 – 40 кг; настриги немитої вовни відповідно 3 – 3,5 і 1,5 – 2,5 кг;

305

довжина косиці — 17 – 21, пуху — 9 – 12 см. Руно без мертвого й су-

хого волосу. Тварини невеликого розміру з відмінною килимовою

вовною світового рівня. Поширені у Львівській, Івано-Франківській,

Закарпатській, Чернівецькій областях.

Для грубововних овець характерна неоднорідна груба вов-

на з помірним вмістом пуху (30 – 50 %), перехідного волосу (2 – 30 %) і

значною кількістю ості (25 – 65 %) та сухого й мертвого волосу

(5 – 20 %); руно косичної будови; косиці злегка хвилясті й довгі

(18 – 25 см і більше) або майже прямі та короткі (6 – 15 см); най-

менша густота вовни; найбільша невирівняність вовнового покриву

овець у косиці і по руну за тониною, довжиною й густотою вовни;

найгірша оброслість тулуба тварин рунною вовною; найменший

вміст жиру у вовні; найвищий вихід чистого волокна; найменші на-

стриги немитої та чистої вовни. Жива маса баранів-плідників коли-

вається від 40 – 45 до 120 – 130 кг і більше, вівцематок — від 30 – 35

до 70 – 90 кг і більше; настриг немитої вовни — відповідно 1,5 – 3,5

та 1 – 2,5 кг. Вихід чистого волокна — 60 – 80 %. Мають найвищу

різноманітність за кольором вовни (усі кольори), морфологічними

особливостями хвоста (всі типи), показниками скороспілості молод-

няку, якістю баранини, багатоплідністю і молочністю вівцематок.

Грубововним вівцям притаманні найвищі адаптивні здатності.

В більшості випадків їх розводять в екстремальних кліматичних

умовах гірських зон, посушливих степів, напівпустель та пустель. У

світі налічується 260 грубововних порід овець, в тому числі в Украї-

ні — три. Виробничі напрями грубововного вівчарства: смушкове

(каракульська, сокільська), шубне (романовська, пічнічнохудохвос-

ті), м’ясо-сальне (гісарська, едільбаєвська, джайдара тощо), м’ясо-

вовново-молочне (українська гірськокарпатська, тушинська, лезгін-

ська, карачаєвська, карабахська та ін.), молочне (фрізлендська,

колбред, кембріджська, тексель тощо).

Каракульська порода створена давніми народами Межиріччя

й півдня басейну річок Сирдар’ї та Амудар’ї (сучасні Узбекистан і

Туркменія). В Україну потрапили наприкінці ХІХ ст. Схрещуван-

ням каракульських і романовських овець в Інституті тваринництва

степових районів УААН «Асканія-Нова» створено асканійський ба-

гатоплідний тип каракульських овець (рис. 39). Області районова-

ного розведення: Одеська, Чернівецька, частково Полтавська та

Херсонська. На каракульську породу припадає близько 3 % загаль-

ної кількості овець України. Провідні господарства: племзавод «Мар-

кєєво» Херсонської та племгосп ім. Благоєва Одеської областей. Жи-

ва маса баранів — 65 – 80, вівцематок — 45 – 50 кг; настриг немитої

вовни відповідно 3 – 4 і 2,5 – 2,8 кг; довжина косиць — близько

15 – 20 см. Барани — рогаті, вівцематки — комолі. Каракульські

вівці багатоплідного типу характеризуються більшою живою масою

(барани — 90 – 100, вівцематки — 55 – 60 кг) і вищими настригами

306

вовни (на 8 – 10 %). Жива маса ягнят при народженні — 3,5 – 5 кг.

Багатоплідність вівцематок нового типу досягає 170 – 180 %. У кра-

щих господарствах вихід першосортних смушків 50 – 80 %. В Украї-

ні розводять чорних і сірих каракульських овець.

Сокільська порода створена на Полтавщині шляхом тривалої

селекції з можливим використанням овець каракульської породи та

кримських маличів. Назва походить від с. Сокілки Кобиляцького

району. Розповсюджені в Полтавській і частково Дніпропетровській

областях. Становлять близько 3 % загальної кількості овець в Укра-

їні. Краще господарство в породі — племзавод «Сокільський» Пол-

тавської області. Жива маса баранів-плідників — 60 – 65, вівцема-

ток — 40 – 45 кг; настриг немитої вовни відповідно 3,5 – 4 і

2 – 3 кг; довжина косиць — близько 20 – 25 см. Барани — рогаті,

вівцематки — комолі. Жива маса ягнят при народженні 3,5 – 4 кг.

Від овець сокільської породи одержують 55 – 60 % сірих і 40 – 45 %

Рис. 39. Вівцематка з ягнятами асканійського багатоплідного каракулю

307

чорних смушків. Домінантний ген ширазі (сірий колір) у гомозигот-

ному стані призводить до хронічної тимпанії й загибелі ягнят у

3 – 4-місячному віці, якщо їх не використали для одержання смуш-

ка в 1 – 3 дні після народження. Для запобігання цьому слід удо-

сконалювати систему ранньої діагностики альбіноїдів та ширше

практикувати гетерогенну систему розведення сірих і чорних смуш-

кових овець.

Українська гірськокартпатська порода овець створена на ос-

нові схрещування відрідь місцевих грубововних гірськокарпатських

овець із напівтонкорунними цигайськими (рис. 40). Поширені в За-

карпатській, Івано-Франківській, Львівській та Чернівецькій облас-

тях. Разом із місцевими становить близько 3 % загальної кількості

овець в Україні. Племінні господарства і ферми: «Нове життя», «Ка-

рпати», «Перлина Гуцульщини», «Баржава» та ін. У кращих стадах

жива маса баранів-плідників — 60 – 80, вівцематок — 40 – 45 кг;

настриг немитої вовни відповідно 4 – 5 і 2,7 – 3,8 кг; вихід чистого

волокна — 60 – 80 %; довжина вовни — близько 18 – 20 см і більше.

Барани — рогаті, вівцематки — комолі. За лактацію (70 – 80 днів)

Рис. 40. Баран української гірськокарпатської породи

308

від вівцематки одержують від 25 до 50 кг товарного молока. Вівці

цієї породи добре пристосовані до вологого й холодного клімату Ка-

рпат (косичне добре обтічне руно з підвищеним вмістом жиропоту і

незначною кількістю пуху).

² Методи племінної роботи у вівчарстві

До племінної роботи відносять оцінку та облік індивідуальної

продуктивності і походження овець, оцінку тварин за якістю потом-

ства, організацію відбору молодняку й підбору дорослих тварин, ви-

робничі методи створення селекційної структури племінного і товар-

ного стада овець. Загальні особливості методів селекції овець: скла-

дна й специфічна система бонітування тварин, сезонність та чітка

виробнича стабільність одночасної оцінки, обліку й використання

всього поголів’я овець на послідовних етапах селекційного процесу

протягом року. Вівчарство не має принципових відмінностей віднос-

но загальних систем індивідуального обліку та мічення тварин.

Племінна робота ґрунтується на використанні індивідуальної різ-

номанітності тварин. Тому з селекційною метою у вівчарстві прово-

дять мічення (татуювання, вищипи, бирки, випалювання номерів

на рогах) та індивідуальний (племінний) облік продуктивності й

походження тварин. Форми індивідуального обліку: журнал пару-

вання, ягніння та приплоду овець; журнал індивідуального боніту-

вання та продуктивності овець; індивідуальна картка племінного

барана; індивідуальна картка племінної вівцематки; відомість оста-

точного індивідуального закріплення баранів за вівцематками на

період парування; книга індивідуального обліку продуктивності

овець (селекційне поголів’я вівцематок і ярок товарних госпо-

дарств). У племінних господарствах на основі результатів боніту-

вання й стрижки складають зведену відомість бонітування овець, а

в товарних — акт класного бонітування. Це вже форми групового

обліку виробничої діяльності у племінному і товарному вівчарстві.

До них належать також різні форми технологічного та бухгалтерсь-

кого обліку; акт на оприбуткування приплоду овець, заключні відо-

мості про парування вівцематок, ягніння, відлучення ягнят від вів-

цематок, акт переведення овець із групи в групу, акт на вибуття

тварин, книжка чабана, щоденник надходження і реалізації вовни,

відомість витрачання кормів та інші форми обліку.

Бонітування — це комплексна оцінка власної продуктивності

овець із метою найбільш ефективного використання їх у племінній

роботі та технологій виробництва. Існує індивідуальне й класне бо-

нітування. Під індивідуальним розуміють таку оцінку власної про-

дуктивності, коли враховують всі селекційні ознаки й результати

оцінки ступеня розвитку кожної ознаки записують у спеціальному

309

журналі, а на вусі ставлять (вищипом) відповідний клас тварин (у

смушкових вищипом фіксують також смушковий тип ягнят і розмір

завитків). Так бонітують овець у племінних господарствах. Класне

бонітування — це оцінка власної продуктивності овець за всіма се-

лекційними ознаками, проте ступінь розвитку їх ніде не зазнача-

ють, а ставлять тільки клас вищипом на вусі (у смушкових — розмір

завитків і смушковий тип ягнят). Класне бонітування молодняку

застосовують на товарних фермах.

У кожному господарстві щорічно бонітують: баранів-плідників,

резервних баранів та пробників, ремонтних баранів річного віку й

однорічних баранів для продажу, ярок річного віку, переярок (дво-

річні ярки), вівцематок селекційного ядра (еліти унікальної і добір-

ної). У смушковому вівчарстві основним бонітуванням є оцінка яг-

нят у віці 1 – 3 дні після народження, у романовському — у 8 – 9-мі-

сячному віці. До селекційних ознак відносять якісні й кількісні ха-

рактеристики основних видів продуктивності овець. При бонітуван-

ні ці ознаки позначають певними літерами, а ступінь їх розвитку —

цифрами або умовними знаками (плюс, мінус тощо). Крім того, всі

показники продуктивності тварин мають цифровий код і кількісно

виражену оцінку для обробки на ЕОМ.

Сукупність розташованих у певній послідовності й умовно відмі-

чених ознак комплексної оцінки овець утворює бонітувальний ключ.

На основі бонітування визначають клас тварин. Чистопородних

овець усіх порід поділяють на еліту, перший, другий клас і брак.

До першого класу належать тварини, які за комплексним рівнем

продуктивності відповідають нормативам породи.

Овець, що значно переважать ці вимоги, відносять до еліти. В

інструкціях з бонітування овець введені мінімальні вимоги для тва-

рин першого класу та еліти.

До другого класу відносять овець, які за комплексним рівнем

продуктивності не відповідають породним вимогам, але за окреми-

ми ознаками мають певну виробничу цінність (велика довжина во-

вни, підвищена щільність руна тощо).

Брак — це тварини, які не мають селекційної цінності навіть за

окремими ознаками, або із значними вадами екстер’єру чи вовново-

го покриву. Результати бонітування є основою для селекційного

призначення тварин і організаційного використання їх у технології

виробництва продукції овець.

Кращий молодняк залишають для поповнення основного стада

овець. Це виробнича форма реалізації відбору — найголовнішого

елементу племінної роботи у вівчарстві. Дорослих тварин, які від-

повідають вимогам еліти, записують у відповідній формі до Дер-

жавної книги племінних овець (ДКПО). Племінні господарства ре-

алізують молодняк для селекційного використання в інших сіль-

ськогосподарських підприємствах. Для продажу на кожну тварину