Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П. та ін. Господарське процесуальне право

Подождите немного. Документ загружается.

191

України, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова за

конодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб;

5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішен

ня третейського суду;

6) підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано.

Припиняється провадження в справі в разі ліквідації під

приємства чи організації, які є сторонами в ній, оскільки в

даному випадку не настає правонаступництво;

7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господар

ським судом.

Про припинення провадження у справі виноситься ухвала, у

якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами су

дових витрат, про повернення державного мита з бюджету, а також

можуть бути розв’язані питання про стягнення штрафів, передба

чених у п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 83 ГПК України. Ухвалу про припинення

провадження у справі може бути оскаржено.

8.3. Ïîðÿäîê ïðèéíÿòòÿ, ôîðìà ³ çì³ñò ð³øåííÿ

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ГПК України при вирішенні господарсь

кого спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю

або частково) господарський суд приймає рішення. В інших ви

падках – відкладення розгляду справи, зупинення, припинення

провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо (ч. 1

ст. 86 ГПК України) – господарський суд виносить ухвалу. Рішен

ня викладається в письмовій формі та підписується всіма суддя

ми, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома

суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов’язаний викласти в

письмовій формі свою окрему думку, яка додається до справи.

Проте рішення (ухвала, постанова) суду даних про наявність ок

ремої думки судді містити не повинна. Відповідний документ,

який складається в довільній письмовій формі, під час оформ

лення матеріалів справи господарського суду вміщується праців

ником канцелярії в окремий конверт, що прикріплюється до внут

рішнього боку обкладинки відповідної справи. Конверт опеча

тується, і на ньому робиться позначка «Окрема думка судді

(прізвище, ініціали)». До опису матеріалів справи вносяться

відповідні дані. Цей конверт може бути відкритий лише суддя

ми, які переглядають рішення (ухвалу, постанову) в апеляцій

ному чи в касаційному порядку. Після закінчення такого пере

гляду документ, що містить окрему думку судді, знову законвер

товується в такому самому порядку.

192

На підставі ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 84 ГПК Укра

їни судові рішення ухвалюються іменем України і є обов’язковими

на всій її території.

Рішення господарського суду має прийматися відповідно до норм

матеріального і процесуального права та фактичних обставин справи,

із достовірністю встановлених господарським судом. Зокрема, рішен

ня господарського суду має ґрунтуватися на повному з’ясуванні:

 чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що бе

руть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджу

ються;

 чи не виявлено в процесі розгляду справи інших фактичних

обставин, що мають суттєве значення для правильного ви

рішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

 яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фак

тів, з’ясованих у процесі розгляду справи, та яка правова

норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Законодавець наділив господарський суд досить широкими пра

вами, якими він може скористатися, приймаючи рішення. Відповід

но до ст. 83 ГПК України господарський суд має право:

1) визнати недійсним повністю чи в певній частині пов’язаний

з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Якщо, вирішуючи господарський спір, господарський суд

встановить, що зміст договору суперечить чинному законо

давству, він, керуючись ч. 1 ст. 83 ГПК України, повинен з

власної ініціативи визнати цей договір недійсним повністю

або в певній частині;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для

захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб, із

самостійними вимогами на предмет спору, і про це є клопо

тання заінтересованої сторони. Приймаючи рішення зі спо

ру, пов’язаного з відшкодуванням шкоди, господарський суд

вправі вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для

захисту прав і законних інтересів потерпілої особи, і стягува

ти збитки в розмірі, обчисленому на день вирішення спору;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки

(штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що по

рушила зобов’язання. Вирішуючи питання про зменшення

розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що

порушила зобов’язання, господарський суд повинен об’єк

тивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, а також

виходити з інтересів сторін, що заслуговують на увагу, сту

пеня виконання зобов’язання, причин неналежного вико

нання чи невиконання зобов’язання, наслідків порушення

193

договору тощо. При вирішенні питання щодо зменшення

розміру слід ураховувати, що ст. 205 ЦК України не містить

посилання на майновий стан сторін як на підставу зменшення

розміру неустойки, що підлягає стягненню зі сторони, вин

ної в порушенні зобов’язань;

4) стягувати в дохід Державного бюджету України зі сторони,

що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі,

встановленому ст. 9 ГПК України, або відповідно до зако

нів, що регулюють порядок досудового врегулювання спо

рів у конкретних правовідносинах. Цей штраф підлягає стяг

ненню незалежно від обґрунтованості претензійних вимог.

Стягуючи штраф, господарський суд не вправі застосовува

ти п. 3 ч. 2 ст. 83 ГПК України, у якому йдеться про не

устойку (штраф, пеню) лише за порушення матеріально

правового зобов’язання;

5) стягувати в дохід Державного бюджету України з винної сто

рони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладе

них господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Рішення господарського суду складається з чотирьох частин:

 вступна частина, де зазначаються найменування господар

ського суду, номер справи, дата прийняття рішення, на

йменування сторін, ціна позову, прізвище судді (суддів),

представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали

участь у засіданні, посади цих осіб. Якщо справа розгляда

ється на підприємстві чи організації, про це також вказуєть

ся у вступній частині;

 описова частина; має містити стислий виклад вимог пози

вача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань

сторін та їх представників, інших учасників судового про

цесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та

дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосе

редньо в місці їх знаходження);

 мотивувальна частина; вказуються обставини справи, вста

новлені господарським судом; причини виникнення спору;

докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової

угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господар

ський суд відхилив клопотання й докази сторін, їх пропо

зиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство,

яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; об

ґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;

 результативна частина; має містити висновок про задово

лення позову або відмову в позові повністю або частково за

194

кожною із заявлених вимог. Висновок не може залежати від

настання якихось обставин (умовне рішення).

При задоволенні позову в результативній частині рішення вка

зується:

 найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сто

рони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зо

бов’язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій,

а також строк сплати грошових сум при відстрочці або роз

строчці виконання рішення;

 розмір сум, що підлягають стягненню (основна заборгова

ність за матеріальні цінності, виконані роботи, надані по

слуги, неустойки, штрафи, пені та збитки, а також штра

фи, передбачені п.п. 4 і 5 ст. 83 ГПК України);

 найменування майна, що підлягає передачі, і місце його

знаходження (у спорі про передачу майна);

 найменування, номер і дата виконавчого або іншого доку

мента про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі

про визнання цього документа як такого, що не підлягає

виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

При розгляді, що виник при укладенні або зміні договору, у ре

зультативній частині вказується рішення з кожної спірної умови

договору, а у спорі про спонукання укласти договір – умови, на яких

сторони зобов’язані укласти договір, із посиланням на поданий

позивачем проект договору.

У результативній частині рішення вказується про визнання до

говору недійсним у випадках, передбачених п. 1 ст. 83 ГПК Украї

ни. При задоволенні заяви про визнання акта недійсним у резуль

тативній частині вказуються найменування акта і органу, що його

видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним

повністю або частково (у якій саме частині).

У результативній частині вказується про розподіл господар

ських витрат між сторонами, про повернення державного мита з

бюджету.

Якщо в справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, у

рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них. При

розгляді первісного й зустрічного позовів у рішенні вказуються ре

зультати розгляду кожного з позовів.

Приймаючи рішення зі спору, господарський суд згідно з ч. 2

ст. 4 ГПК України не застосовує акти державних та інших орга

нів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Акта

ми, що не відповідають законодавству України, можуть бути

акти центральних органів виконавчої влади, місцевих державних

195

адміністрацій, органів місцевого самоврядування або інших ор

ганів, які за своїм статусом не є державними. За змістом цієї статті

до актів, які підлягають застосуванню господарськими судами,

не належать судові рішення судів загальної юрисдикції. У про

цесі здійснення господарського судочинства з конкретної справи

господарські суди керуються судовими рішеннями судів загаль

ної юрисдикції виключно на підставі, у межах та порядку, пе

редбачених ст. 35 ГПК, тобто у встановленні преюдиціальних

фактів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 лип

ня 2002 р. № 15рп/2002 у справі № 12/2002 (про досудове врегу

лювання спорів) положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо

поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають

у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти

так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без

громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішен

ням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно

правовими актами. Встановлення законом або договором досудо

вого врегулювання спору за волевиявленням суб’єктів правовідно

син не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, з дати оприлюднення зазначеного рішення Конституційного

Суду України місцеві господарські суди мають у порядку, передба

ченому ГПК України, приймати до свого провадження як позови з

вимогами, що ґрунтуються на визнаних претензіях позивача, так і

позови, щодо вимог яких не подано доказів вжиття заходів досудо

вого врегулювання спору. З огляду на викладене суди з цієї дати не

мають права застосовувати п. 7 ч. 1 ст. 63, п. 3 ч. 1 ст. 80, п. 3 ч. 1

ст. 81 та п. 4 ст. 83 ГПК України.

Виходячи в разі необхідності за межі позовних вимог (п. 2 ст. 83

ГПК України), господарський суд одночасно повинен вирішувати

питання про стягнення недоплаченого позивачем державного

мита

Згідно зі ст. 85 ГПК України господарський суд, розглянувши

справу по суті, у тому самому судовому засіданні оголошує рішення

з додержанням вимог ст. 84 цього Кодексу. Суддя може оголосити в

судовому засіданні тільки вступну та резолютивну частини рішен

ня за наявності згоди на це представників як позивача, так і відпо

відача, присутніх у засіданні, а в разі присутності представника лише

Роз’яснення Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. № 045/609,

в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від

10.02.2004 р. № 045/212.

196

однієї зі сторін – за згодою цього представника. За відсутності

відповідної згоди суд згідно з ч. 3 ст. 77 ГПК України може ого

лосити перерву в засіданні з метою виготовлення повного тексту

рішення.

Мотивоване рішення і раніше оголошені вступна та резолютив

на його частини підписуються всіма суддями, які беруть участь у

його прийнятті. Вступна і резолютивна частини мотивованого рі

шення мають дослівно відповідати вступній і резолютивній части

нам рішення, оголошеним після закінчення розгляду справи. До

справи долучаються як оголошені вступна і резолютивна частини

рішення, так і рішення, складене в остаточній формі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після за

кінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а в разі, коли

в судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну

частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення де

сятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відпо

відно до ст. 84 ГПК України.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного

подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили

після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Частиною першою ст. 20 ГПК України передбачено, що суддя,

який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому

розгляді справи в разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за

його участю. У застосуванні цієї норми процесуального права гос

подарським судам необхідно враховувати таке. У разі скасування

апеляційною або касаційною інстанцією ухвал, які не стосуються

суті спору, якот: про передачу справи за підсудністю, забезпечен

ня позову, зупинення провадження у справі, залишення позову

без розгляду окремої ухвали – справу може бути передано у вста

новленому порядку на розгляд суддів, якими винесено відповідні

ухвали

8.4. Óõâàëà ñóäó òà ¿¿ çì³ñò. Äîäàòêîâå ð³øåííÿ, óõâàëà

У випадках, якщо господарський спір не вирішується по суті

(відкладення розгляду справи, зупинення, припинення проваджен

ня у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський

суд виносить ухвалу.

Рекомендації Президії Вищого господарського суду Укрвїни № 045/26 від

01.02.2005 р. № 045/26 (із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Пре

зидії Вищого господарського суду України від 25.04.2005 р. № 045/144).

197

Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України ухвала господарського

суду повинна містити:

1) найменування господарського суду, номер справи і дату ви

несення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу

позивача, прізвища судді (суддів), представників сторін,

прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із за

значенням їхніх посад);

2) стислий виклад суті спору або зміст питання, із якого вино

ситься ухвала;

3) мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;

4) висновок із розглянутого питання;

5) вказівку на дії, що їх мають вчиняти сторони, інші підпри

ємства, організації, державні та інші органи та їх посадові

особи у строки, визначені господарським судом.

Ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в

судовому процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після їх при

йняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено

Господарським процесуальним кодексом.

Важливу роль у сприянні зміцненню законності у сфері госпо

дарських відносин відіграють окремі ухвали. Господарський суд

виносить окрему ухвалу за наявності умов, передбачених ч. 1 ст.

90 ГПК України, тобто виявивши при вирішенні господарського

спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємст

ва, установи, організації, державного чи іншого органу. Виходячи

з вимог ст.ст. 86, 90 ГПК України, результатів теоретичних дослі

джень та набутого судовою практикою досвіду, можна визначити

вимоги, яким повинна відповідати окрема ухвала господарського

суду, з тим, щоб її профілактичний ефект був максимальний.

До цих вимог відносять:

1. Законність. Окрема ухвала має ґрунтуватися на нормах чин

ного законодавства, прийматись у передбачених законом ви

падках, за встановленою процедурою, відповідати вимогам

щодо змісту. Господарський процесуальний кодекс України

не містить спеціальних вимог щодо змісту окремої ухвали,

тому він визначається, виходячи із загальних вимог, зазна

чених у ст. 86 ГПК України.

2.Обґрунтованість. Окрема ухвала повинна бути переконли

вою та мотивованою. Переконливість окремої ухвали обу

мовлюється ясністю і послідовністю викладення, високою

юридичною і загальною культурою документа.

3.Конкретність. Описова частина повинна вказувати на не

гативні обставини, встановлені господарським судом, а

198

резолютивна – містити конкретні рекомендації щодо їх

усунення. При цьому не має бути рекомендацій, що стосу

ються оперативногосподарської діяльності підприємст

ва чи організації, для надання яких господарський суд не

встановив необхідних даних або які виходять за межі його

компетенції. При зазначенні на порушення закону має

вказуватися, яка саме правова норма порушена і в чому

полягає порушення її вимог.

4.Достовірність. Викладені в окремій ухвалі факти мають

бути встановлені господарським судом у результаті всебіч

ного, повного та об’єктивного дослідження в судовому про

цесі всіх обставин справи в сукупності.

Підставою надсилання окремої ухвали є виявлення господар

ським судом порушень законодавства або недоліків у діяльності під

приємств чи організацій. Відповідно до ч. 2 ст. 90 ГПК України

окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, устано

вам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим осо

бам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказі

вок, що містяться в окремій ухвалі, у порядку, передбаченому ч. 1

ст. 119 ГПК України. Окрему ухвалу може бути оскаржено в уста

новленому порядку.

Прийняття окремої ухвали як процесуального документа:

 підвищує його юридичну силу і зумовлює обов’язковість ви

конання;

 створює підставу для застосування заходів майнової відпо

відальності за ухилення від її виконання;

 дає можливість перевірити законність та обґрунтованість

цього документа за заявою підприємства, установи, органі

зації, державного чи іншого органу, якім надіслано ухвалу,

в порядку нагляду.

Окрема ухвала господарського суду розглядається як дійовий

процесуальний засіб усунення причин та умов, що сприяють виник

ненню господарських правопорушень. Однак виконувати це при

значення вона зможе лише тоді, коли в ній міститься глибокий і

ґрунтовний аналіз спірних правовідносин, причин і умов правопо

рушень, конкретні пропозиції та рекомендації щодо їх усунення, а

також коли суддя, який надіслав ухвалу, здійснює принциповий,

послідовний контроль за тим, щоб вона виконувалася в строк і в

повному обсязі.

Якщо при вирішенні господарського спору господарський суд ви

явить у діяльності працівників підприємств і організацій порушення

законності, що містять ознаки дії, переслідуваної в кримінальному

199

порядку, господарський суд надсилає про цей факт повідомлення ор

ганам внутрішніх справ чи прокуратури.

За загальним правилом господарський суд, який виніс рішен

ня, не має права його змінити або скасувати. Лише у виняткових

випадках, прямо зазначених у законодавстві, судові рішення мо

жуть бути виправлені тим самим господарським судом, який виніс

рішення. Одним із передбачених законодавством способів виправ

лення недоліків рішення, яких припустився господарський суд, є

прийняття додаткового рішення, ухвали. Згідно зі ст. 88 ГПК Укра

їни господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який

брав участь у судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти

додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1)за якоюсь позовною вимогою, яку було розглянуто в засі

данні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл судових витрат або про

повернення державного мита з бюджету.

Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені в установ

леному порядку.

Іншим способом виправлення допущених господарським судом

помилок є роз’яснення й виправлення рішення, ухвали. Суддя за

заявою сторони чи державного виконавця роз’яснює рішення,

ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторо

ни або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі

описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення. Про

роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи

арифметичних помилок виноситься ухвала.

Роз’яснення рішення має стосуватися тільки питань, виріше

них господарським судом, якщо висновки та міркування, що ви

кладені в рішенні, недостатньо чіткі і тому ускладнюють виконан

ня рішення, припускають різне тлумачення його змісту. А тому го

сподарський суд не може під видом роз’яснення вносити в рішення

виправлення, що змінюють кінцеві висновки, доповнюють рішен

ня, або розглядати питання, які раніше не були вирішені.

Питання щодо виправлення описок або арифметичних поми

лок вирішується суддею одноособово. Оскільки зазначений вище

порядок виправлення недоліків може застосовуватися лише у ви

падках, коли в тексті рішення допущено неточність або арифме

тичні помилки чи описки, то для виправлення допущених суддею

фактичних помилок, наприклад, у випадку неправильного визна

чення ціни позову порядок не може бути використаний.

200

Ïèòàííÿ äëÿ ñàìîêîíòðîëþ

1.Які передбачено підстави подовження строку розгляду спору

господарським судом?

2. Які дії вчиняє суддя господарського суду з метою вирішення го

сподарського спору?

3. За наявності яких обставин господарський суд відкладає роз

гляд спору?

4. У яких випадках позов залишається без розгляду?

5. Які вимоги пред’являються до протоколу судового засідання?

6. Якими правами наділений господарський суд при прийнятті рі

шення?

7. З яких частин складається рішення господарського суду?

8. У чому полягають особливості окремої ухвали?

9 . Які передбачено способи виправлення недоліків судового рішення?

Ñïèñîê ðåêîìåíäîâàíèõ äæåðåë

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001.

– № 36. – Ст. 188.

2. Про деякі питання практики застосування Господарського про

цесуального кодексу України. Роз’яснення Вищого арбітраж

ного суду України від 18.09.1997 р. № 025/289.

3. Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідом

чих господарським судам. Роз’яснення Президії Вищого госпо

дарського суду України від 22.05.2002 р. № 045/570 // Юри

дичний вісник України. – 2002. – № 30 (інформаційноправо

вий банк). – С. 24–26.

4. Про деякі питання розгляду справ за участю іноземних підпри

ємств і організацій. Роз’яснення Президії Вищого господар

ського суду України від 31.05.2002 р. № 054/608 // Юридич

ний вісник України. – 2002. – № 30 (інформаційноправовий

банк). – С. 26–30.

5.Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з

укладанням і виконанням кредитних договорів. Оглядовий лист

Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 018/97

// Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. –

С. 100–106.

6. Про деякі питання практики застосування окремих норм чин

ного законодавства у вирішенні спорів. Інформаційний лист

ВГСУ від 29.08.2001 р. № 018 034 // Вісник господарського

судочинства. – 2001. – № 4. – С. 121–126.