Диссертация - Устименко-Косоріч О.А. Масова музика як атрибут молодіжної культури середини XX століття

Подождите немного. Документ загружается.

141

в популярній сфері періоду, який розглядається. Автори, майстри

популярних пісень, брали натхнення від „низького” фольклору. У них

підкреслювалася манера співу з „говірною” інтонацією, яка у вітчизняній, а

частково і заXIдній, традиції солідаризувалася з традицією революційної,

політичної пісні. Така вибудова пісень соціального протесту на основі

примітивних, елементарних форм споріднює їх зі змістовністю джазу, року,

які також виходили із художніх поривів соціальних „низів”. І однією з

характерних особливостей такого зближення ми вважаємо „заборону

белькантової вокальності„ в пісенній вокалізації. Гітара відігравала важливу

роль і в діяльності вітчизняних бардів, яка є символізуючим елементом

самодіяльного мистецтва поетів-співаків.

Автором розглянуто поняття „актуальний фольклор”, яке характеризує

жанри масової культури, що синтезує професійну та непрофесійну види

творчості, а також включає як неавторське, колективне мистецтво, так і

авторську ініціативу у створенні композиційно завершених творів, які

сприймаються визначеним поколінням як необXIдна складова культурного

буття. Розглянуте поняття дуже важливе для розуміння специфіки та

стилістичних особливостей музики легкожанрової спрямованності, яка

цілком характеризує культурно-художній орієнтир періоду, який

розглядається.

У контексті проаналізованих мас-культурних стильових новацій

середини XX століття в дисертації розглянуто й проаналізовано популярний

народно-інструментальний шар на прикладі баянно-акордеонного

виконавства у вітчизняній традиції, Сербії, Латинській Америці.

Запропонована концепція популярного народно-інструментального жанру в

його зв’язку зі стилістичними показниками масової музики середини XX

століття. У процесі аналізу було з’ясовано, що цей вид інструменталізму

стиXIйно спалахнув у середині XX століття та здобув свого розвитку через

мас-культурні фактори середини XX століття. Концепція апробується за

142

засобами порівняльного аналізу особливостей баянно-акордеонного

виконавства з музичними явищами мас-культури середини XX століття.

Цей інструментальний шар актуалізує інструментальний стимул, що

виступає домінантою в культурі середини XX століття.

В роботі акцентується увага на домінуючому стані ритма, адже музика

стає джерелом постійно наявного універсального ритму, який знімає її часову

спрямованність шляхом циклічного обертання тих самих метричних

фігурацій. Звідси, музика, під час сприйняття самоцінного ритмічного

середовища, допомогає індивідові здійснити „втечу від часу”, тобто виступає

своєрідним амортизатором соціальної динаміки.

У дисертації основну увагу зосереджено на з’ясуванні місця та ролі

масової музики в молодіжній культурі середини XX століття. Соціальні та

культурні зміни обумовлені відмінними від попередніх століть якостями

художнього мислення, які справили й продовжують справляти помітний

вплив на культуру нашого часу. У процесі ретельного аналізу в роботі

доведено, що масова музика є цілісним музичним та соціальним явищем, яке

відображає художню сутність свого часу – осмислення негативних тенденцій

дійсності та суперечностей духовного стану молоді середини XX століття.

Формування масової музики тісно пов’язане із соціальним середовищем

середини XX століття в період істотних зрушень у сфері соціальних

відносин.

У роботі акцентується увага на молодіжному мисленні 1950 − 1960-х

років XX століття, у якому простежуються суто музичні установки, виражені

в примітивних ритмізованих фестивально-карнавальних акціях.

Інструментальний характер молодіжного мислення-поведінки виділяє

розглянутий період з історичних періодизацій, а саме від європейського

традиціоналізму, який характеризується вокальним стимулом.

143

ВИСНОВКИ

Осмислення значимості масової культури в контексті сучасних

культурних процесів є одним із актуальних питань культурологічної думки

кінця XX – початку XXІ століття. Для наукового усвідомлення вказаних

процесів важливим є середина XX століття, а саме 1950 − 1960-і роки, коли

формувалися нові культурно-художні орієнтири. Новації в культурному

житті 1950 − 1960-х років зумовлені відмінними від попередніх століть

якостями художнього мислення, пов’язаними з проявами мас-культури й

молодіжного руху, особливостями авангардно-технократичних тенденцій у

розвитку естетичних позицій покоління тинейджерів. Саме тому основна

увага в цьому дослідженні сконцентрована на положеннях стилістичних

прагнень 1950 − 1960-х років.

У культурологічній літературі досить широко представлена традиція

критичного аналізу масової культури, протиставленої елітарній (Х. Ортега-і-

Гасет, Т. Адорно, В. Беньямін), а також нейтрально-позитивне ставлення до

неї як до засобу, який підвищує культурний рівень широких мас (Д. Белл,

М.Маклюен, Е. Шилз). Масовість постає як прогресивне явище, у процесі

якого простій людині відкривається доступ до високих цінностей.

Спільність людей, яку можна спостерігати безпосередньо (натовп на

вулиці, публіка у театрі) – маса носить особливий психологічний характер,

який спонукає їх вести себе дещо інакше, ніж у ізольованому стані, тим

самим примітивізуючи їх манеру поведінки. Спираючись на філософсько-

соціологічне розуміння маси в теорії масового суспільства, ми

проаналізували різні явища культури XX століття: від мелодрами, естрадного

шлягеру до складних змістовних форм. Динаміку розвитку мас-культури

визначають кілька різнопланових тенденцій, які в умовах сучасної економіки

функціонують у двох видах – як товар для споживача і як культурні цінності.

144

У процесі дисертаційного дослідження проаналізована художня

стилістика переломного етапу в історико-культурному виявленні XX

століття, коли до 1950-х років накопичуються і в повноті виявляються ті

особливості культурних настанов, які ще на початку вказаного століття

сформували уявлення про „модерн”, який протистояв традиціоналізму

Нового часу й класично-академічним настановам цього нового століття.

XX століття, а тепер і XXІ виключно виділяються на фоні попередніх

століть крайнім радикалізмом. Народжена соціальними умовами мас-

культура, визначила в молодіжному русі (а потім і в загальнокультурних

орієнтирах) панування надраціональних характеристик соціального

орієнтування, що символізувало народження нових напрямків та жанрів у

музичній культурі.

Аналіз історіографії та джерельної бази дослідження, становлення та

розвитку сучасної моделі молодіжної культури, ролі масового мистецтва,

особливо масової музики, вивчення праць відомих фаXIвців у зазначеній

галузі (А. Сохор, Х. Ортега-і-Гасет, А. Цукер, Г. Ашин, А. Мідлер,

Л. Мархасєв, А. Попов, С. Можнягун, Є. Рум’янцев, В. Конен, К. Акопян,

А. Захаров, С. Кагарлицька, Н. Саркітов і Ю. Божко) дозволило зיясувати

стан дослідження теми та її джерельну базу.

Дослідження соціально-політичних умов, культурно-історичних та

науково-технічних чинників показали, що в середині XX століття, зокрема у

післявоєнні роки, укладаються передумови виникнення специфічної,

безпрецедентної моделі молодіжної культури як на Заході, так і в країнах

соціалістичного табору. Економічні труднощі повоєнного часу, розчарування

в буржуазних (на Заході) та соціалістичних (на Сході) цінностях та ідеалах, з

одного боку, та розвиток комунікаційної техніки і засобів масової інформації,

з другого, детермінували виникнення своєрідної молодіжної культури –

протестної за своєю суттю, та переважно естетичною за формою існування.

Епіцентром минулого століття стали 1950-і роки, пов’язані з

переосмисленням світоглядних традиційних позицій та з появою нових

145

стильових напрямків у мистецтві. Цей період вказує на народження таких

музичних жанрів, як рок, творчість бардів, популярний інструментальний

шар непрофесійного мистецтва, який став основою розвитку професійного

виконавства й становлення композиторської школи сучасності. Ці стильові

показники характеризують культурні установки досліджуваного періоду, які

складають відмінну ознаку в естетичних, соціальних, культурних орієнтирах

у співставленні з минулими століттями.

Минуле століття в професійній галузі визначене „періодом російської

музики”, тоді як у популярному мистецтві панувала „латина” та джаз.

Останні в цілому сформовані візантійською культурною традицією. Відносно

джазу, то африканські його корені простежуються лише в розвиненій

гетерофонній багатоголосній фактурі (В. Конен), але типові ладово-

гармонійні звернення джазу визначили мелодійні моделі спиричуелс.

У процесі виявлення та аналізу стилістичних особливостей масової

музики виникла необXIдність у визначенні її жанрової групи, яка перебуває

на межі професійної творчості та фольклору (за класифікацією В. Конен).

Враховуючи історичні, функціональні, формоутворювальні ознаки масової

музики та її складових у роботу введено термін „актуальний фольклор”, який

розкриває жанрові особливості феномена як сучасного явища музичної

культури.

Молодіжна культура середини XX століття визначила нові принципи

мислення, етичні норми та уявлення, відображені в зверненні до спрощених,

„провінційних” форм самовираження, до карнавально-ілюзорних дій, в

основі яких є квазідитяча ігрова настанова, спрямована на непродуктивність

суб’єктів взагалі. Цей емоційно-психологічний стрижень молодіжної

культури простежується в багатьох напрямках масової музики як

відображення психології нового покоління. У зв’язку з цим можемо

спостерігати появу деяких потворних течій масової музики, які руйнують

етичні та поведінкові стереотипи, сформовані старшим поколінням. Однак

молоді вдалося сформувати принципово нові течії в мистецтві, соціальному й

146

культурному середовищі, що символізує початок нового історичного періоду,

який визначений як масова культура.

Кожен твір мистецтва невіддільний від суспільної атмосфери своєї

епохи. Творчість композиторів європейської академічної традиції

сприймається підготовленим слухачем передусім як художнє явище, і лише

часова дистанція та спеціальний історико-культурний аналіз дозволяють

зв’язати її з певними суспільними течіями свого часу. Інакше – у масовій

музиці. Вона безпосередньо та швидко реагує на суспільні зміни, відповідає

новим запитам та узагальнює настрої певних верств населення.

Масова музика виступає як явище амбівалентне, що об’єднує

особливості професійної академічної музики й фольклору. Зараз існують

різні дефініції масової музики у сфері музикознавства. Одна з них (А. Сохор)

враховує орієнтальний рівень музики, спрямований на широке коло слухачів,

інша (В. Конен) відділяє жанрові межі в музиці стосовно двох музичних

шарів –професійної композиторської творчості й фольклору.

У процесі дисертаційного дослідження й аналізу наукових джерел

стосовно масової музики виділено кілька етапів у розвитку вітчизняної

музикознавчої думки. Перший – категорично заперечує причетність масової

музики до художньої культури (Є. Румянцев); другий визначає незалежність

масової музики як складової музичної культури (В. Конен); третій розглядає

масову музику як соціальне явище, яке виникає, розвивається,

ускладнюється, удосконалюється і стає „припіднесеною музикою” (за

термінологією Г. Бесселера – А.

Сохора).

Одним із яскравих проявів масової музики є рок. Визначення

соціологічних, семантичних, музичних особливостей рок-музики має велике

значення для розуміння її місця, значення й ролі в такому складному явищі,

як сучасна культура.

Жанрова система року формується відповідно до критеріїв визначення

стильових способів, що, у свою чергу, є відображенням світоглядних і

естетичних особливостей соціального середовища, які відіграли значну роль

147

у народженні багатьох явищ мистецтва, у тому числі й музичних, що й

визначило предмет нашого дослідження.

У дисертації наведено ряд чинників, які сприяли виникненню рок-

музики, які ми поділяємо на три групи: музичні (англійські,

спільноєвропейські, американські, позаєвропейські), позамузичні, які склали

самостійну художню систему.

Розгляд складових частин культурного процесу 1950 − 1960-х років

показує, що рок-рух складає відмінну ознаку від попередніх епох і століть і

виступає показником загального життєвого розкладу людського буття. Ігрова

настанова рок-культури відображала політичну комбінаторику післявоєнного

часу, у якому формула „політика співіснування” спрямовувала людські

устремління до фестивально-карнавальних акцій і демонстрацій як будівного,

так і руйнівного характеру.

У соціальній сфері рок виступає як основа світосприйняття, у естетичній

– розвиває традиції романтизму й вимагає від автора відповідності

створеному художньо-сценічному образу, як музичне явище у якості

стилістичної основи виступають форми сільської американської музики й

фольклору білих переселенців. Історія рок-музики налічує майже півстоліття.

За цей період він сформувався як складне явище, яке складається із течій, що

відрізняються за музичними, немузичними, соціо-культурними ознаками.

Одним із проявів сучасного типу мислення є колективний характер

естетичного переживання, який стає одним із важливих елементів рок-

культури. Звідси й ставлення до музики не стільки як до колективного

мистецтва, скільки як до форми колективної напруженості емоційної

свідомості. Тому рок-музика є специфічною формою спілкування між

глядачами-слухачами й музикантами, у якій, враховуючи колективний

характер творчості, рок впливає на композицію твору й формує деякі

особливості виконавчої манери музикантів. У мистецтвознавчих

дослідженнях року особлива увага сконцентрована на класифікації явища з

позиції теоретичного аналізу та на розгляді його течій (А. Сохор, В. Конен), а

148

також здатності взаємодії рок-музики з професійною композиторською

творчістю європейської традиції (В. Сиров).

За історію свого існування рок сформував ряд самостійних жанрових

утворень, серед яких: ритм-енд-блюз, рок-н-рол, біг-біт, фолк, психоделічний

рок, арт-рок, панк тощо. Тому сьогодні ми можемо говорити про існування

самостійного потужного шару, який складається з багатьох течій та посідає

значне місце в музичній культурі XX –XXІ століть.

Рок синтезує ознаки деяких жанрових різновидів: склад ансамблю

інструментів, тісний контакт із публікою, епатуючу манеру гри на гітарі,

започатковану рок-н-ролом; соціальну проблематику фольк-року;

нігілістично-агресивне психологічне наповнення музики, текстів та сценічної

поведінки панку; широкий спектр ефектів викривлення звуку гітари та

голосу, введених психоделічним роком; нове трактування тривалості п’єс та

значне ускладнення їх форми, творче відношення до метроритму, прагнення

концептуалізації робіт тощо (від арт-року). Усі ці ознаки, сконцентровані в

рок-музиці, утворили нову якість, що стала основою формування комплексу

художніх прийомів, визначивши весь подальший її розвиток.

У дослідженні розглянуто особливості музичної мови рок-музики (на

рівні звукоряду, ладу, гармонії, фактури, вокальної та інструментальної

мелодики, ритму, метру, темпу, виконавських прийомів у вокальних та

інстументальних партіях, тембру, динаміки, звукорежисерської роботи), його

форми, драматургії та семантики творів, що характеризує його як складний

феномен середини XX століття.

Охарактеризований комплекс музично-стилістичних засобів виразності

року не є закритим утворенням. Навпаки, найцікавіші з точки зору стилю

рок-твори, як правило, побудовані на основі взаємодії на різних рівнях

названих засобів з елементами класико-романтичної або джазової системи.

Особливості такої взаємодії в ряді випадків дають можливість говорити про

яскравий індивідуальний стиль тієї чи іншої групи або виконавця, про

149

самостійність та багатоаспектність самого явища культури середини XX

століття.

Отже, семантичні особливості рок-музики віддзеркалюють

суперечливий духовний стан молоді другої половини XX століття,

осмислюючи потворність навколишньої дійсності. З одного боку, вона є

виявом спонтанної, не завжди підконтрольної активності та енергії, властивої

життєвідчуттю молоді, з іншого боку, втілює у звуках сучасний рівень

урбанізації, стаючи її музичним еквівалентом. Саме цим можна пояснити

підвищену увагу року до гнучкого метроритму, швидких темпів,

викривлених звучань, високого рівня гучності, активного використання

низьких частот.

Атрибутом рокерів стала електрогітара, традиційний варіант якої

утворив від ренесансу стиль камерної музики, посилений

електроапаратурою. Звук гітари демонстрував „таємне, яке стало явним” у

свідомості мільйонів молодих людей, які бажали оголосити те, що відсували,

не помічали представники попередніх поколінь.

Використання для викривлення звуку спеціальних пристроїв, що

спостерігаємо в деяких різновидах рок-музики (психоделічний рок),

розширене можливостями регулювання співвідношення частот на

мікшерному пульті або на корпусі гітари, призвели до переакцентування

уваги з виразності мелодичних ліній на фонічний аспект звучання. Сучасна

техніка, електронно-перкусійний інструментарій, підсилювальна апаратура,

різноманітні блоки ефектів створюють значні можливості для рок-музики.

Взаємодія рок-музики з європейською академічною музикою

виявляється й у виконанні рок-музикантами творів академічних

композиторів, які виконуються й академічними музикантами. Така тенденція

представлена двома напрямами: виступами рок-музикантів із симфонічними

оркестрами та транскрипціями рок-творів для струнного складу.

150

Характерною особливістю року є тяжіння до загострення емоцій,

досягнення їх максимального напруження, а також засоби втілення цих

„емоцій на межі” наявні в контексті загального процесу музичного мистецтва

XX століття. Безпосередньо пов’язане з цим і звернення цього музичного

явища до негативних образів, роль яких посилилася в музиці XX століття, та

до теми особистості в сучасному світі техніки, механізмів, що

підпорядковують людину, перетворюючи її на механізм. Ця тема, характерна

ще для романтичного мистецтва, набула, як відомо, у XX столітті нової

актуальності у сфері академічної музики.

Аргументом на користь органічного вписування року в контекст

сучасної культури можна вважати й застосування до побудови п’єс

принципів кінематографу: техніки монтажного поєднання тембрально

різнопланових епізодів-кадрів, „шви” між якими зумисно підкреслені,

ефектів звукових „напливів”, паралелізмів контрастних планів. Як відомо,

образна сфера художньої культури невіддільна від характерної мови і стилю

епохи. У літературі, драмі, публіцистиці, професійній музиці XX століття

новий тип образів художньої культури вже є усталеним фактом. Подібні ідеї

масової музики й досі зустрічають значні перешкоди. Проте аналогом нового

типу образів масової культури, на нашу думку, можна вважати образний

стрій рок-музики як її концентроване вираження. Рок, на відміну від інших

складових сучасної масової музики (поп-музики, джазу тощо), живиться

безпосередньо імпульсами реальної дійсності (потужність, приголомшуючі

шуми, драматизм, гіперболізована людська самотність тощо).

Викладене дозволяє окреслити можливі перспективи розвитку масової

музики та її жанрів як явищ художньої культури в XXІ столітті. Вони

виступають як відповідність зазначеним ознакам (адекватне відтворення

життєвідчуттів), як періодичне повернення до блюзових витоків, як синтез із

різними музичними пластами (фольклором, музикою європейської

академічної традиції) та сучасними масовими жанрами. Але всі ці

стилістичні, емоційно-психологічні особливості року цілком орієнтувалися