151 
на  молодь,  яка  формувала  принципи  мислення,  новітні  уявлення  в  галузі 
етичних норм та уявлень в соціальному середовищі середини XX століття. 
При цьому „молодіжна хвиля” 1950 − 1960-х років, яка виявилася, перш 
за  все,  у  рок-русі,  спровокувала  протистояння  „емансипації  дисонансу”  в 
музичному  мистецтві  як  „формулі  музичного  прогресу”,  „свободи 
вираження”.  Нова  свобода  „тинейджерів”  купірувала  дисонансні  тенденції 
інстинктивним  неприйняттям  цього  досвіду.  Психологія  тинейджерів, 
споріднена родовому розуму пралюдей, стала стрижнем молодіжних акцій у 
їх будівничих і руйнівних проявах.  
У  вітчизняних  умовах  у  1950  −  1960-і  роки  XX  століття  музика 
виявилася в русі „самодіяльної пісні” й мистецтві бардів у мас-культурному 
вираженні.  Цей  кельтський  термін,  відроджений  у  пісенному  жанрі  від 
раннього  романтизму,  значимий  сам  по  собі  в  культурній  емблематиці 
вітчизняного  мистецтва  середини  XX  століття.  З  точки  зору  високого, 
професійного серйозного мистецтва, таку художню хвилю можна розглядати 
як падіння моралі, перемогу примітивів. Але як стилістична даність, з якою 
повинні  рахуватися  професіонали  (за  формулою  Г.Адлера,  стилі  в  музиці 
роблять  не  генії,  а  „маленькі  майстри”  [168,  с. 2]),  ця  „художня 
самодіяльність”  склала  нову  якість,  не  менш  важливу  в  популярній  сфері. 
Автори,  майстри  популярних  пісень,  брали  натхнення  від  „низького” 
фольклору. У них підкреслювалася манера співу з „говірною” інтонацією, яка 
у вітчизняній, а частково і заXIдній, традиції солідаризувалася з традицією 
революційної, політичної пісні. Така вибудова пісень соціального протесту 
на  основі  примітивних,  елементарних  форм  споріднює  їх  із  змістовністю 
джазу, року, які також виходили із художніх поривів соціальних „низів”. І 
однією  з  характерних  особливостей  такого  зближення  ми  вважаємо 
„заборону  белькантової  вокальності”  в  пісенній  вокалізації.  Гітара 
відігравала  важливу  роль  і  в  діяльності  вітчизняних  бардів,  які  зберегли 
вірність традиційній „російській семиструнній гітарі”, яка набула широкого 
розповсюдження  в  російських  циганів.  Особлива  значимість  циганського