Дуднікова І.І. Безпека життєдіяльності

Подождите немного. Документ загружается.

— вища цінність — життя і здоров'я людини, яка повинна

мати гарантоване право на безпечне життя.

Історичний поступ підвів людство до якісно нового і дуже

відповідального рубежу. Науковотехнічний прогрес, зроста

юча акумуляція знань, що дає можливість людині впливати

на природу, близькість вичерпання невідновлюваних природ

них ресурсів, поглиблення диспропорції між видобуванням,

виробництвом і споживанням інших їх видів, зміна кліматич

ного балансу Землі, забруднення навколишнього середовища,

зміна демографічної ситуації, голод та епідемії, війни — все це

збільшує відповідальність людини за наслідки своїх дій.

Зважаючи на це, світова політика все більше зосереджує

увагу на позитивному вирішенні глобальних проблем людст

ва. Визначено коло стратегічних цілей, які підкріплюються

політичними запобіжними засобами для більш швидкого й

ефективного їх досягнення.

Велика роль у цьому належить ООН та її спеціалізованим

міжнародним організаціям — ЮНЕСКО (Організація Об'єд

наних Націй з питань освіти, науки і культури), ЮНЕП (Про

грама ООН з навколишнього середовища), ВООЗ (Всесвітня

організація з питань охорони здоров'я), регіональним комі

сіям ООН, міжурядовим регіональним організаціям.

Значна роль у створенні нового світового економічного по

рядку, у стабілізації світових ринків сировини, стабілізації

світового населення, подоланні відсталості належить МБРР

(Міжнародному банку з реконструкції і розвитку) і НСЕП

(програмі з підтримання нового світового економічного по

рядку). Особлива роль у розвитку міжнародного співробіт

ництва в галузі мирного використання атомної енергії, гло

бального моделювання і моніторингу належить МАГАТЕ

(Міжнародне агентство з атомної енергетики).

Глобалізація потребує і глобального, планетарного мислен

ня як синтезу багатьох загальнолюдських цінностей, як

відповіді на глобальні виклики сучасності. Тільки новий гу

манізм здатний забезпечити подолання тих глобальних про

блем, що постали перед людством. Перетворення прав люди

ни в одне із центральних питань світового розвитку є

очевидною прикметою формування глобального громадянсь

кого суспільства, збереження життя на планеті.

179

Відвернення війни та забезпечення ненасильницького ми&

ру — ще одна ключова глобальна проблема людства. Вчені

відзначають три основні тенденції сучасного світу: перерос

тання локальних війн у глобальні (світові), зростання

кількості загиблих серед цивільного населення та вступ люд

ства в космічно ядерну еру.

Статистика свідчить: у світі нагромаджено стільки різних

ядерних боєзарядів (близько 60 тис. загальною потужністю

приблизно 55 тис. мегатонн), що ними можна багаторазово

знищити все живе на Землі. Саме тому без'ядерний світ — не

тільки вища соціальна цінність, а й необхідна попередня умо

ва для вирішення всіх глобальних проблем сучасності, бо в

ядерній війні не буде ні переможців, ні переможених.

Сучасна ядерна політика більшості держав спрямована на

мирне використання атомної енергії. Понад 160 країн, в тому

числі і ядерні держави — Великобританія, Китай, Франція,

Росія, США, — є учасниками Договору про нерозповсюджен

ня ядерної зброї. У 1995 р. до нього приєдналася й Україна,

взявши на себе зобов'язання передати Росії для .знищення за

лишену від СРСР ядерну зброю. Відповідно до Договору

ядерні держави позбавлені права продавати, передавати ядер

ну зброю та технологію її виробництва іншим країнам і

розміщувати її на території інших країн без їхньої згоди.

Проте на сьогодні все ще зберігається реальна загроза по

ширення ядерної зброї, а також сучасних ядерних і ракетних

технологій, ще не створено належних гарантій від можливого

потрапляння ядерної зброї в розпорядження авантюристсь

ких, екстремістських правлячих режимів і угруповань.

Отже, важливим є сприйняття світовим співтовариством

принципів запобігання ядерному конфлікту:

— війна не може бути засобом вирішення конфлікту;

— світ багатоманітний — відмінності в суспільному ладі чи

ідеології не повинні бути перешкодою на шляху виживання

планети;

— щоб вижити, людство повинно ліквідувати ядерну зброю

і не допустити мілітаризації космосу;

— безпека одних країн не може бути досягнута за рахунок

безпеки інших;

178

– організація життєзабезпечення населення під час аварій,

катастроф, стихійного лиха та у воєнний час, організація і

проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у ра

йонах стихійного лиха та осередках ураження;

– створення систем аналізу і прогнозування управління, опо

віщення, зв’язку, спостереження і контролю за радіоактив

ним, хімічним бактеріологічним зараженням, підтримання

їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних

ситуаціях мирного і воєнного часу;

– підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної

оборони, її органів та сил, навчання населення вмінню зас

тосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у над

звичайних ситуаціях.

Підготовка керівного складу Цивільної оборони здійсню

ється на центральних державних та територіальних курсах з

цивільної оборони.

Перепідготовка посадових осіб керівного складу Цивільної

оборони здійснюється один раз на п’ять років.

Загальне керівництво Цивільною обороною України пок

ладається на Кабінет Міністрів України, Раду Міністрів Авто

номної Республіки Крим центральні та місцеві органи дер

жавної влади, адміністрації, підприємства установи і

організацій незалежно від форм власності та господарювання.

Начальником Цивільної оборони України є Прем’єрміністр

України або окрема посадова особа. На інших адміністратив

нотериторіальних рівнях керівництво Цивільної оборони

здійснюють голови та керівники відповідальних органів ви

конавчої влади; у міністерствах, інших органах державного

управління та на об’єктах народного господарства начальни

ками Цивільної оборони є їхні керівники.

Безпосереднє керівництво за виконанням завдань Цивіль

ної оборони, її органів управління покладається на штаб Ци

вільної оборони України.

Штаб Цивільної оборони України у своїй діяльності керу

ється Конституцією і законами України, постановами Вер

ховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента

України, рішеннями Ради оборони України, постановами і

розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами та

181

ДОДАТКИ

Додаток 1

Загальні положення закону

«Про цивільну оборону України»

Згідно із Законом та Положенням про Цивільну оборону,

Женевською конвенцією від 12 серпня 1949 р. і додатковими

протоколами 8 червня 1977 р., громадяни України мають право

на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф,

стихійного лиха і можуть вимагати від уряду України, інших ор

ганів державної виконавчої влади забезпечення його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему Цивільної

оборони, яка повинна захистити населення від небезпечних

наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, при

родного та воєнного характеру. Цивільна оборона України є

державною системою органів управління силами і засобами,

що створюються для організації і забезпечення захисту насе

лення від наслідків надзвичайних ситуацій (надзвичайні ситу

ації – порушення нормативних умов життя і діяльності людей

на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою,

стихійним лихом, епідемією, великою пожежею, застосування

збройних засобів ураження, що призвели або можуть призвес

ти до людських і матеріальних втрат) техногенного, екологіч

ного, природного та воєнного характеру.

Заходи Цивільної оборони поширюються на всю територію

України, всі верстви населення. Організація їх виконання

здійснюється за територіальновиробничим принципом.

Цивільна оборона ставить перед собою такі завдання:

– запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техноген

ного походження і запровадження заходів щодо зменшення

збитків і втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих

пожеж та стихійних лих;

– оповіщення населення про загрозу і виникнення надзви

чайних ситуацій у мирний і воєнний час та постійне інфор

мування його про наявну обстановку;

– захист населення від наслідків аварій, катастроф, великого

стихійного лиха і засобів масового ураження;

180

Додаток 2

Положення про Міністерство України

з питань надзвичайних ситуацій

та у справах захисту населення

від наслідків Чорнобильської катастрофи

1. Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій

та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської

катастрофи (МНС України) є центральним органом виконав

чої влади, що забезпечує втілення у життя державної політики

у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від

надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та реагу

вання на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобиль

ської катастрофи, здійснює керівництво дорученою йому сфе

рою управління, несе відповідальність за її стан і розвиток.

2. МНС України у своїй діяльності керується Конституці&

єю України, законами України, Указами Президента Украї&

ни і постановами Кабінету Міністрів України, а також цим

Положенням.

МНС України в установленому порядку в межах своєї ком

петенції вирішує питання, що випливають із загальновизна

них норм міжнародного права та укладених Україною міжна

родних договорів.

3. Основними завданнями МНС України є:

1) розроблення і реалізація заходів щодо захисту населен

ня від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської

катастрофи;

2) керівництво діяльністю органів управління, штабів, Військ

цивільної оборони і підпорядкованих спеціалізованих формувань;

3) координація діяльності міністерств та інших централь

них органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної

Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, підпри

ємств, установ і організацій усіх форм власності з вирішення

проблем захисту населення і територій від надзвичайних си

туацій та ліквідації їх наслідків;

4) визначення основних напрямів роботи у сфері захисту

населення і територій від надзвичайних ситуацій, соціального

183

директивами начальника Цивільної оборони України та поло

женнями про штаб Цивільної оборони України.

Штаб Цивільної оборони України у межах своєї компетен

ції видає на основі Положення про цивільну оборону та зако

нів України накази та директиви, організує і систематично

контролює виконання постанов і розпоряджень Кабінету Мі

ністрів України, наказів і директив начальника штабу Цивіль

ної оборони України з питань навчання і захисту населення,

запобігання надзвичайним ситуаціям та вжиття заходів у разі

їх виникнення.

182

надзвичайних ситуацій і забезпечує готовність сил з надзви

чайних ситуацій до дії за призначенням;

6) здійснює організаційнометодичне керівництво, коорди

націю і контроль за діяльністю центральних органів виконав

чої влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, міс

цевих державних адміністрацій, що брали участь у ліквідації

їх наслідків, а також реабілітації забруднених унаслідок Чор

нобильської катастрофи територій;

7) бере участь у розгляді та опрацюванні пропозицій щодо

будівництва, розширення та реконструкції господарських

об’єктів на забруднених унаслідок Чорнобильської катастро

фи територіях та в місцях компактного переселення з цих те

риторій громадян;

8) здійснює державний нагляд і контроль за виконанням

вимог цивільної оборони і техногенної безпеки, заходів щодо

запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації, станом

готовності сил і засобів цивільної оборони до проведення ря

тувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення

надзвичайної ситуації;

9) контролює виконання центральними та місцевими орга

нами виконавчої влади, підприємствами, установами та органі

заціями завдань щодо переселення громадян з радіоактивно

забруднених територій, створення для них необхідних соціаль

нопобутових умов у місцях компактного поселення, будівниц

тва житла, об’єктів соціальної та виробничої інфраструктур для

громадян, які проживають на радіоактивно забруднених тери

торіях, забезпечення їх екологічно чистими продуктами харчу

вання і промисловими товарами першої необхідності;

10) бере участь у проведенні експертизи містобудівної до

кументації та проектів будівництва техногенно небезпечних

об’єктів у частині дотримання вимог цивільної оборони і тех

ногенної безпеки;

11) координує діяльність центральних органів виконавчої

влади щодо проведення пошуку і рятування людей, аварійно

рятувальних робіт, ліквідації впливу нафтопродуктів, шкід

ливих хімічних та радіоактивних речовин у довкілля;

12) оповіщує населення про загрозу і виникнення надзви

чайної ситуації, забезпечує належне функціонування терито

ріальних і локальних систем оповіщення;

185

захисту населення, реабілітації забруднених унаслідок Чор

нобильської катастрофи територій;

5) державний нагляд і контроль за станом цивільної оборо

ни і техногенної безпеки, готовністю дій у надзвичайних ситу

аціях та проведення заходів щодо їх запобігання;

6) організація та координація здійснення всіх заходів на те

риторії зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового)

відселення, вирішення питань їх фінансування, охорони гро

мадського порядку і здоров’я персоналу, який працює на цій

території, захисту наукових і економічних інтересів України;

7) координація робіт, пов’язаних з формуванням і реалізацією

єдиної науковотехнічної політики у сфері створення і впровад

ження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проб

лем цивільної оборони, захисту населення і територій від наслід

ків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи;

8) підготовка і перепідготовка кадрів цивільної оборони та

з питань захисту населення і територій від наслідків надзви

чайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи, навчання на

селення діяти у надзвичайних ситуаціях.

4. МНС України відповідно до покладених на нього завдань:

1) організовує розроблення і здійснення заходів цивільної

оборони щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуа

ції та заходів, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобиль

ської катастрофи і соціальним захистом громадян, які пос

траждали від них;

2) розробляє проекти державних програм і прогнозів щодо

ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, цивільної

оборони, запобігання надзвичайним ситуаціям, соціального

захисту громадян, які від них постраждали, та контролює ви

конання затверджених програм;

3) уживає заходів до зниження рівня опромінення та забез

печення нормальної життєдіяльності населення на забрудне

них унаслідок Чорнобильської катастрофи територіях;

4) подає в межах своїх повноважень пропозиції до проекту

Державного бюджету України, здійснює контроль за цільо

вим використанням бюджетних коштів;

5) керує роботами, пов’язаними з ліквідацією наслідків ве

ликих аварій і катастроф техногенного характеру та інших

184

20) подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо

встановлення меж зон, забруднених унаслідок Чорнобиль

ської катастрофи територій, готує аналітичні матеріали про

стан ліквідації її наслідків і соціального захисту громадян, які

постраждали від неї, а також пропозиції щодо передачі іно

земним державам інформації про результати моніторингу і

наукових досліджень, пов’язаних із зазначеною катастрофою;

21) організовує та координує роботи в галузі поводження з

радіоактивними відходами;

22) забезпечує виконання дезактиваційних робіт у населе

них пунктах та на територіях, забруднених унаслідок Чорно

бильської катастрофи;

23) керує всім комплексом робіт у зонах відчуження і безу

мовного (обов’язкового) відселення, забезпечує єдність кон

цепцій господарської та природоохоронної діяльності, роз

робляє і контролює виконання спеціальних правил і вимог

щодо дотримання законодавства підприємствами й організа

ціями у цих зонах;

24) встановлює та координує реалізацію науковотехніч

них зв’язків підприємствами, установами та організаціями

країн світового співтовариства з питань, що належать до його

компетенції;

25) організовує фінансове, матеріальне і технічне забезпе

чення цивільної оборони, аварійнорятувальних та інших під

порядкованих спеціалізованих формувань;

26) забезпечує розроблення, погоджує або затверджує

програми підготовки спеціалістів, посадових осіб органів уп

равління і сил цивільної оборони до дій у надзвичайних ситу

аціях, навчання населення, організовує та проводить атеста

цію рятувальників і аварійнорятувальних формувань;

27) забезпечує безпеку осіб, які залучаються до роботи у

районах надзвичайних ситуацій, і збереження вантажів, що

доставляються в райони лиха;

28) налагоджує в установленому порядку міжнародне спів

робітництво з питань, віднесених до його повноважень, вив

чає, узагальнює та поширює зарубіжний досвід, проводить

зовнішньоекономічну діяльність згідно з чинним законодавс

твом, бере участь у підготовці міжнародних договорів Украї

ни, укладає міжнародні договори міжвідомчого характеру;

187

13) прогнозує разом із зацікавленими організаціями ймо

вірність виникнення надзвичайних ситуацій природного і

техногенного характеру, моделює їх, районує території Украї

ни за наявністю потенційно небезпечних виробництв, об’єктів

та запобігає стихійному лиху, визначає показники ризику на

об’єктах народного господарства і територіях;

14) організовує в установленому порядку надання допомо

ги населенню України та інших держав, яке потерпіло внаслі

док надзвичайної ситуації;

15) визначає разом з центральними органами виконавчої

влади, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місце

вими державними адміністраціями склад, місця розміщення

та оснащення сил і засобів, призначених для ліквідації наслід

ків надзвичайних ситуацій, утворює навчальні та реабіліта

ційні центри;

16) організовує створення, підготовку і використання ава

рійнорятувальних спеціалізованих формувань у проведенні

першочергових робіт з локалізації та ліквідації наслідків над

звичайних ситуацій;

17) забезпечує проведення науководослідних та конструк

торських робіт з проблем захисту населення і територій від

наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катас

трофи, удосконалення існуючих і створення нових приладів

контролю та визначення ступеня впливу шкідливих хімічних

речовин та іонізуючого випромінювання, засобів захисту від

їх дії та аварійнорятувальних засобів;

18) розпоряджається коштами Фонду для здійснення захо

дів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і со

ціального захисту населення, фінансує витрати підприємств

та інших центральних органів виконавчої влади, Ради Мініс

трів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконав

чої влади та органів місцевого самоврядування на проведення

робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соці

альний захист громадян, які постраждали від них;

19) дає загальну оцінку радіаційної обстановки на забруд

нених унаслідок Чорнобильської катастрофи територіях,

здійснює радіоекологічний моніторинг, методичне керівниц

тво та координацію робіт щодо визначення радіаційної обста

новки на цих територіях;

186

3) проводити перевірки стану цивільної оборони і готов

ності до дій у надзвичайних ситуаціях міністерств та інших

центральних і місцевих органів виконавчої влади, підпри

ємств, установ і організацій усіх форм власності;

4) залучати спеціалістів центральних та інших органів ви

конавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погод

женням з керівниками) для розгляду питань, що належать до

його компетенції;

5) укладати в установленому порядку договори (контрак

ти) з виконавцями робіт, у тому числі з іноземними, з питань

створення сучасної аварійнорятувальної техніки для прове

дення рятувальних та інших невідкладних робіт і реабілітації

територій, що потерпіли внаслідок радіаційних та інших ве

ликих аварій та катастроф;

6) обмежувати, припиняти або забороняти проведення ро

біт на радіоактивно забруднених територіях і у разі потреби

надсилати до відповідних органів матеріали про порушення

законодавства;

7) організовувати для міністерств та інших центральних і

місцевих органів виконавчої влади підготовку та підвищення

кваліфікації фахівців з цивільної оборони та тих, які залучають

ся для проведення робіт з ліквідації наслідків аварій та дезакти

вації територій, а також навчання справи забезпечення радіацій

ної безпеки працівників підприємств, установ і організацій;

8) приймати після погодження з міністерствами та іншими

центральними органами виконавчої влади, Радою Міністрів

Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконав

чої влади рішення про залучення галузевих та територіальних

сил і засобів цивільної оборони до проведення робіт з ліквіда

ції наслідків надзвичайних ситуацій в інших регіонах;

9) представляти Кабінет Міністрів за його дорученням у

міжнародних організаціях та під час укладення міжнародних

договорів України;

10) скликати в установленому порядку наради з питань, що

належать до його компетенції;

11) притягати до дисциплінарної відповідальності керівни

ків підприємств, установ і організацій, що належать до сфери

його управління і дії яких суперечать Конституції України,

законодавству України та рішенням міністерства.

189

29) забезпечує органи управління, сили цивільної оборони,

підприємства й організації, що входять до його системи, висо

кокваліфікованими спеціалістами, вирішує питання добору і

розстановки кадрів;

30) здійснює в межах повноважень, визначених законо

давством, функції з управління об’єктами державної власнос

ті, що належать до сфери управління Міністерства;

31) утворює, реорганізовує і ліквідує в установленому по

рядку підприємства, установи, організації, військові з’єднан

ня і частини, навчальні заклади;

32) узагальнює практику застосування законодавства з пи

тань, що належать до сфери його управління, розробляє про

позиції про вдосконалення законодавства та в установленому

порядку вносить їх на розгляд Президентові України, Кабіне

ту Міністрів України;

33) організовує виконання актів законодавства, здійснює

систематичний контроль за їх реалізацією в межах і в поряд

ку, установлених законодавством;

34) забезпечує в межах своєї компетенції реалізацію дер

жавної політики стосовно державної таємниці, установлює

контроль за її збереженням у центральному апараті Мініс

терства, на підприємствах, в установах і організаціях, що на

лежать до сфери його управління;

35) здійснює інші функції, що випливають з покладених на

нього завдань.

5. МНС України має право:

1) одержувати безоплатно від міністерств та інших централь

них органів виконавчої влади, Ради Міністрів Автономної Рес

публіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, підприємств,

установ і організацій усіх форм власності інформацію, докумен

ти і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього

завдань;

2) заслуховувати інформацію керівників міністерств, інших

центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств,

установ, організацій усіх форм власності про хід виконання

завдань і заходів, передбачених рішеннями Верховної Ради Ук

раїни, Президента України і Кабінету Міністрів України щодо

ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і Чорнобильської

катастрофи та захисту населення від їхнього впливу;

188

6) погоджує призначення на посади та звільнення з посад

керівників відповідних підрозділів місцевих державних адмі

ністрацій;

7) присуджує в установленому порядку працівникам цен

трального апарату міністерства ранги державних службовців;

8) представляє в установленому порядку працівників, які

особливо відзначилися в роботі, до нагородження державни

ми нагородами і президентськими відзнаками;

9) вносить у встановленому порядку на розгляд Кабінету

Міністрів України проекти законодавчих та інших актів з пи

тань, що належать до повноважень Міністерства;

10) здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

11. Для погодженого вирішення питань, що належать до

повноважень МНС України, обговорення найважливіших

напрямів його діяльності у Міністерстві створюють колегію

у складі міністра, заступників міністра за посадою, а також

інших керівних працівників міністерства.

До складу колегії можуть входити керівники інших цен

тральних органів виконавчої влади, підприємств, установ і

організацій, що належать до сфери управління МНС України.

Рішення колегії проводяться в життя наказами МНС України.

12. Для розгляду наукових рекомендацій з найважливі&

ших проблем у МНС України утворюється науково&техніч&

на рада з учених і висококваліфікованих фахівців.

Склад науковотехнічної ради і положення про неї затвер

джує міністр.

13. Граничну чисельність і фонд оплати праці працівників

центрального апарату МНС України затверджує Кабінет

Міністрів України.

Структуру центрального апарату МНС України затвер

джує перший віцепрем’єрміністр України.

14. МНС України є юридичною особою, має самостійний

баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображен&

ням Державного Герба України і своїм найменуванням.

15. Загальні засади діяльності, статус, умови оплати пра&

ці, матеріальне і соціально&побутове забезпечення праців&

ників міністерства визначаються законодавством України.

191

6. МНС України в процесі виконання покладених на нього

завдань взаємодіє з іншими центральними і місцевими орга&

нами виконавчої влади, Радою Міністрів Автономної Респуб&

ліки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з

відповідними органами інших держав.

7. МНС України в межах своїх повноважень на підставі

виконання законодавства України видає накази, організо&

вує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством, рішення МНС

України є обов’язковими до виконання центральними та міс

цевими органами виконавчої влади, органами місцевого са

моврядування, підприємствами, установами, організаціями

всіх форм власності та громадянами.

Нормативноправові акти МНС України підлягають дер

жавній реєстрації у Міністерстві юстиції України в порядку,

встановленому законодавством.

МНС України у разі потреби видає разом з іншими централь

ними та місцевими органами виконавчої влади спільні акти.

8. МНС України очолює міністр, якого призначає Прези&

дент України. Міністр несе персональну відповідальність пе

ред Президентом України і Кабінетом Міністрів України за

виконання Міністерством покладених на нього завдань і здій

снення ним своїх функцій.

9. Міністр має своїх заступників, яких призначають від&

повідно до законодавства. Міністр розподіляє обов’язки між

заступниками та визначає ступінь відповідальності керівни

ків підрозділів центрального апарату Міністерства.

Заступники міністра виконують за дорученням міністра

окремі його функції та заступають міністра у разі його відсут

ності і неможливості здійснення ним своїх повноважень.

10. Міністр:

1) здійснює керівництво міністерством

2) організовує роботу колегії міністерства і головує на її за

сіданнях;

3) є розпорядником коштів міністерства;

4) затверджує штатний розклад центрального апарату мі

ністерства;

5) затверджує положення про структурні підрозділи цен

трального апарату міністерства;

190

що є незаперечною вимогою сталого розвитку, з метою змен

шення різниці в рівнях життя і кращого задоволення потреб

більшості людей світу.

Принцип 6

Особливому становищу та потребам країн, що розвивають

ся, зокрема найменш розвинених та найбільш екологічно

уразливих, повинен надаватися особливий пріоритет. Міжна

родні заходи в сфері навколишнього середовища та розвитку

повинні також враховувати інтереси та потреби всіх країн.

Принцип 7

Держави повинні співпрацювати у дусі глобального пар

тнерства для збереження, охорони та відновлення здорового

та цілісного стану екосистеми Землі. Держави несуть як спіль

ну, так і одночасно диференційовану відповідальність через

різну частку їх участі у глобальній екологічній деградації. Роз

винені країни усвідомлюють відповідальність, яка покладаєть

ся на них в умовах міжнародного прагнення до сталого розвит

ку, у зв’язку з негативним впливом, який їх суспільства чинять

на навколишнє середовище, а також технологіями та фінансо

вими ресурсами, якими вони володіють.

Принцип 8

Для досягнення сталого розвитку та вищої якості життя

для всіх людей, держави повинні скорочувати кількість та

позбуватися несталих моделей виробництва та споживання, а

також сприяти розвитку належної демографічної політики.

Принцип 9

Держави повинні співпрацювати у напрямку зміцнення

процесу нарощування ендогенних можливостей для сталого

розвитку, поліпшуючи наукове взаєморозуміння шляхом об

міну науковими технічними знаннями, а також прискорюючи

розроблення, адаптацію, впровадження та передачу техноло

гій, включаючи нові та інноваційні технології.

Принцип 10

Екологічні проблеми найкраще вирішувати за участю всіх

зацікавлених громадян на відповідному рівні. На національ

ному рівні кожен індивід повинен мати належний доступ до

інформації стосовно навколишнього середовища, якою воло

діють органи державної влади, включаючи інформацію про

небезпечні матеріали та види діяльності в їхніх спільнотах, а

193

Додаток 3

Резолюція Конференції ООН

(3—14 червня 1992 р.)

Конференція ООН з навколишнього середовища та розвит

ку, яка проходила в РіодеЖанейро з 3 по 14 червня 1992 року,

підтверджуючи Декларацію Конференції ООН з оточуючого

середовища, прийняту у Стокгольмі 16 червня 1972 року, і праг

нучи розширити її з метою встановлення нового і рівноправно

го глобального партнерства шляхом створення нових рівнів ко

операції між державами, ключовими секторами суспільств та

населення, діючи у напрямку досягнення міжнародних угод, які

враховують інтереси всіх і захищають цільність глобальної сис

теми екології та розвитку визнаючи цілісність та взаємозалеж

ність природи на Землі – нашому домі, проголошує:

Принцип 1

Людина знаходиться в центрі уваги сталого розвитку. Вона

має право на здорове і продуктивне життя в гармонії з природою.

Принцип 2

Відповідно до Статуту ООН і принципів міжнародного

права держави мають суверенне право на експлуатацію влас

них ресурсів згідно з власною політикою стосовно навколиш

нього середовища та розвитку, і несуть відповідальність за те,

що діяльність в межах їх юрисдикції чи контролю не завдає

шкоди навколишньому середовищу інших держав чи терито

рій поза межами державної юрисдикції.

Принцип 3

Право на розвиток повинно реалізовуватися таким чином,

щоб справедливо задовольнялися потреби теперішніх та май

бутніх поколінь стосовно навколишнього середовища і розвитку.

Принцип 4

Для того, щоб досягти сталого розвитку, захист навколиш

нього середовища повинен бути невід’ємною частиною проце

су розвитку і не може розглядатися ізольовано від нього.

Принцип 5

Усі держави і люди повинні об’єднувати свої зусилля у ви

рішенні надзвичайно важливої проблеми ліквідації бідності,

192

редаванню іншим державам будьяких видів діяльності чи ре

човин, які спричиняють серйозну екологічну деградацію чи є

шкідливими для здоров’я людини.

Принцип 15

З метою захисту навколишнього середовища держави, від

повідно до їх можливостей, повинні широко застосовувати по

переджувальні заходи. Там, де існує загроза завдання серйозної

чи непоправної шкоди, відсутність повної впевненості у запо

біжних заходах з наукової точки зору не повинна висуватися у

якості підстави для відкладання реалізації економічно обґрун

тованих заходів щодо запобігання екологічній деградації.

Принцип 16

Органи державної влади повинні докладати всіх зусиль

для сприяння інтернаціоналізації витрат на захист навколиш

нього середовища і використання економічних інструментів,

виходячи з принципу, за яким винний у забрудненні повинен,

як правило, нести витрати на ліквідацію забруднення, належ

ним чином враховуючи суспільні інтереси і не порушуючи

умов міжнародної торгівлі та інвестування.

Принцип 17

Одним із інструментів державної політики повинно бути оці

нювання впливу на навколишнє середовище, що здійснюється

відносно пропонованих видів діяльності, які можуть мати знач

ний шкідливий вплив на навколишнє середовище, і тому підля

гають розгляду компетентним органом державної влади.

Принцип 18

Держави повинні негайно інформувати інші країни про

екологічні катастрофи та інші надзвичайні обставини, що мо

жуть спричинити раптовий шкідливий вплив на навколишнє

середовище цих держав. Світове співтовариство повинно док

ладати всіх зусиль для надання допомоги державам, що пос

траждали від такого впливу.

Принцип 19

Держави повинні своєчасно повідомляти і надавати реле

вантну інформацію потенційно екологічно уразливим держа

вам про діяльність, що може мати значний шкідливий вплив

на навколишнє середовище, який виходить за межі окремих

країн, а також повинні консультуватися з цими державами на

ранній стадії і з повною відвертістю.

195

також мати можливість брати участь у процесах прийняття

рішень. Держави повинні сприяти підвищенню свідомості

громадськості, роблячи інформацію широко доступною. Не

обхідно забезпечити ефективний доступ до розгляду справ в

адміністративному чи судовому порядку.

Принцип 11

Держави повинні ввести в дію ефективне законодавство з охо

рони навколишнього середовища. Екологічні стандарти, цілі та

пріоритети управління повинні відображати екологічну ситуа

цію та умови розвитку, до яких вони застосовуються. Стандарти,

що застосовуються деякими країнами, можуть не відповідати

призначенню і бути невиправданими з економічної та соціальної

точки зору для інших країн, зокрема для країн, що розвиваються.

Принцип 12

Держави повинні об’єднувати свої зусилля у заснуванні від

критої та надійної міжнародної економічної системи, яка

сприяла б економічному зростанню та сталому розвитку усіх

країн, а також кращому вирішенню проблем екологічної дегра

дації. Передбачені торговельною політикою екологічні заходи

не повинні бути засобом свавільної та необґрунтованої дис

кримінації чи сприяти обмеженням у міжнародній торгівлі.

Слід уникати односторонніх дій відносно екологічної небезпе

ки, яка виникає поза межами юрисдикцій країниімпортера.

Екологічні заходи, спрямовані на вирішення міжтериторіаль

них чи глобальних екологічних проблем, повинні, наскільки

це можливо, ґрунтуватися на міжнародному консенсусі.

Принцип 13

Держави повинні розробляти внутрішньодержавне право

стосовно юридичної відповідальності та компенсацій пос

траждалим від забруднення та іншої шкоди, що завдається

навколишньому середовищу. Держави повинні також невід

кладно та рішучіше об’єднувати свої зусилля для подальшого

розвитку міжнародного права стосовно юридичної відпові

дальності та компенсацій за несприятливі наслідки екологіч

ної шкоди, завданої діяльністю в межах їх юрисдикції, чи кон

тролю за територіями поза їх юрисдикцією.

Принцип 14

Держави повинні ефективно співпрацювати в цілях недо

пущення чи запобігання перенесенню на інші території та пе

194

Додаток 4

Закон України «Про охорону

навколишнього природного середовища»

Еколого–правове регулювання ґрунтується на нормах за

кону України «Про охорону навколишнього природного сере

довища» від 25 червня 1991 року, який передбачає мету, зав

дання, принципи та механізми забезпечення ефективного

природокористування, охорони довкілля, забезпечення еко

логічної безпеки.

У Законі визначені принципи охорони навколишнього се

редовища:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки;

• гарантування екологічно безпечного становища для життя

та здоров’я людей;

• екологізація матеріального виробництва;

• науково обґрунтоване узгодження екологічних, економіч

них та соціальних інтересів суспільства;

• збереження просторової та видової різноманітності і ціліс

ності природних об’єктів і комплексів;

• гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація

яких впливає на стан навколишнього середовища, форму

вання у населення екологічного світогляду;

• науково обґрунтоване нормування впливу господарської та

іншої діяльності на навколишнє середовище;

• стягнення плати за спеціальне використання природних

ресурсів, за забруднення навколишнього природного сере

довища та зниження якості природних ресурсів;

• вирішення проблем охорони навколишнього природного се

редовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов’язки громадян

України:

• право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє при

родне середовище;

• участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів

щодо розміщення та реконструкції об’єктів, які можуть негатив

но вплинути на стан навколишнього природного середовища;

• участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

197

Принцип 20

Роль жінок в управлінні навколишнім середовищем та роз

витку життєво важлива. Тому їх повноцінна участь є необхід

ною умовою для досягнення сталого розвитку.

Принцип 21

Творчий потенціал, ідеали та мужність молоді всього світу

повинні бути мобілізовані на розбудову глобального партнер

ства з метою досягнення сталого розвитку та забезпечення

кращого майбутнього для всіх країн.

Принцип 22

Корінне населення та його спільноти, а також інші місцеві

співтовариства відіграють життєво важливу роль в управлін

ні навколишнім середовищем і розвитку своєї країни завдяки

знанням та традиціям. Держави повинні визнавати та належ

ним чином підтримувати їх неповторність, культуру та інте

реси, а також створювати можливості для їх ефективної учас

ті в досягненні сталого розвитку.

Принцип 23

Навколишнє середовище та природні ресурси населення, що пе

ребуває під гнітом, пануванням та окупацією, повинні захищатися.

Принцип 24

Війни за своєю сутністю є деструктивним фактором для

сталого розвитку. Тому держави повинні дотримуватися між

народного права, яке забезпечує захист навколишнього сере

довища у часи збройних конфліктів, і об’єднувати свої зусил

ля для його подальшого розвитку в міру необхідності.

Принцип 25

Мир, розвиток та охорона навколишнього середовища є

взаємозалежними і нероздільними.

Принцип 26

Держави повинні вирішувати всі свої екологічні суперечки

мирним шляхом з використанням відповідних засобів згідно

зі Статутом ООН.

Принцип 27

Держави та люди повинні відкрито та у дусі партнерства

співпрацювати у напрямку реалізації принципів, закладених

в цю Декларацію, а також у подальшій розробці міжнародних

правових актів для сприяння сталому розвитку.

196