Дуднікова І.І. Безпека життєдіяльності
Подождите немного. Документ загружается.
чимало досягнень науки і техніки у ХХ ст. були використані у
руйнівних цілях або ж спричинили непередбачені згубні
наслідки. Сьогодні людство стоїть перед необоротним забруд
ненням навколишнього природного середовища й космосу,
катастрофічним вичерпанням природних ресурсів, перед ме
дикаментозною деформацією особистості (перелік можна
продовжити).
Завершення століття ознаменувалося розчаруванням у на
уковотехнічному прогресі, що породило потужний сплеск
антисцієнтистських (протинаукових) настроїв у різних краї
нах і прошарках суспільства. Антисцієнтизм став модним. Гу
манізацію почали розглядати як противагу науковості.
А втім, переступивши поріг ХХІ ст. і всебічно оцінюючи на
уковотехнічний прогрес, ми підійшли до чіткого усвідомлен
ня трьох найважливіших обставин.
Перша. Звичайна відмова від науковотехнічного прогре
су — крок ще згубніший і руйнівніший, ніж попередній сти
хійний розвиток. Негативні явища, пов'язані з попереднім
розвитком науки і технологій, можуть бути частково пом'як
шені, а в багатьох випадках повністю подолані, проте лише за
допомогою раціонального соціально й екологічно орієнтова
ного застосування нових результатів науки, високих і нау
коємних технологій.
Друга. У науці почали відбуватися глибинні, фундамен
тальні зміни, які стосуються співвідношення й домінування
теоретичних і прикладних знань. Центр ваги пересувається до
сфери наук про людину й суспільство.
Зрештою, третя обставина. Стало очевидним, що освоєння
навколоземного космічного простору, створення інфор
маційної спільноти й надвелетенських інформаційних мереж
потребує зовсім іншого рівня інтелектуальної підготовки
всього людства до нового "способу життя". Ця підготовка по
винна цілковито спиратися не тільки на природничі знання, а
й, передусім, на соціальноантропологічні та гуманітарні — як
основу прийняття рішень, котрі забезпечуватимуть виживан
ня людства.
Із цих позицій можна оцінити як цілком очевидні пози
тивні наслідки наукового й технічного прогресу, які дають
змогу продовжити (принаймні в розвинених країнах) три
159
розумітимемо сукупність суперечливих процесів, що є
змістом сучасної кризи світової цивілізації. Глобальні про
блеми створюють загрозу нормальному розвиткові і навіть
існуванню країн світу, потребують для відвернення цих ката
строфічних наслідків спільних зусиль, тобто мають всеохоп
люючий, планетарний, глобальний характер.
Джерела глобальних проблем сучасності можна поділити
на дві групи: поглиблення суперечностей між людиною та
природою (екологічні, продовольчі, енергетичні та ін.) та у
відносинах між людьми (проблеми війни і миру, демографічні
кризи, подолання слабо розвиненості, захист та розвиток ду
ховного середовища, боротьба із хворобами, злочинністю то
що). Набуття цими суперечностями характеру глобальних зу
мовлене безпрецедентним загостренням протиріч людської
діяльності, зростанням масштабів її неконтрольованого впли
ву на природне та суспільне середовище, реальною загрозою
перетворення наслідків цих процесів на невідворотні ("ядерна
зима", вичерпання ресурсів, зникнення озонового шару та ін.).
Як самі глобальні проблеми сучасності, так і визначення
шляхів їх розв'язання мають комплексний характер, і це по
требує не лише глобальної інтеграції зусиль всіх країн світу, а
й, відповідно до вчення В.Вернадського про ноосферу, інтег
рації філософських, політичних, природничих та технікоеко
номічних знань. А відтак необхідна докорінна зміна парадиг
ми світової політики: відхід від конфліктної, конфронта
ційної орієнтації, перехід до глобального конструктивного
співробітництва на засадах визнання пріоритету загально
людських цінностей, спільний пошук ефективних шляхів ви
ходу із тієї кризи, у яку людство потрапило внаслідок власної
життєдіяльності.
Наприкінці ХІХ й на початку ХХ століть інтелектуальна
еліта Америки та Європи була переконана, що у найближчому
майбутньому, завдяки стрімкому розвиткові науки та ін
дустріального виробництва, людство чекає загальне благо
денство й процвітання. Насправді все, про що писали фантас
ти, було не таке вже й фантастичне, оскільки являло собою
екстраполяцію майбутніх наукових досягнень та напрацю
вань. Однак віра в науку як могутню силу радикального й
швидкого поліпшення життя виявилася ілюзією. Більше того,
158
природних ресурсів і забруднення довкілля як насування гло
бальної катастрофи. Сучасна політологія до числа глобаль
них відносить проблеми, які:
— за своєю суттю зачіпають інтереси, а в перспективі — й
майбутнє всього людства (це проблеми загальнолюдського
характеру);
— набувають всесвітнього характеру, тобто виявляють себе
як об'єктивний чинник розвитку суспільства в усіх регіонах
світу (це проблеми загальнопланетарного масштабу);
— загрожують усьому людству, якщо не будуть своєчасно
вирішені (це проблеми, які безпосередньо впливають на май
бутнє роду людського);
— вимагають для вирішення об'єднання зусиль усіх держав
і народів (це проблеми природничонаукові, науковотехнічні
та соціальнополітичні, які неможливо вирішити в місцевому
або регіональному масштабі).
Слід зауважити, що проблеми, які ми називаємо глобаль
ними, виникли дуже давно. Поява людини на Землі призвела
до масштабної кризи в тодішній екосистемі: зникла половина
видів тварин, що були для пралюдини конкурентами або
можливою здобиччю. Таку кризу в екології (науці про
взаємодію організму із середовищем) називають компонент
ною. Надалі людина час від часу спричиняє появу криз такого
типу. Зростаючі можливості добування їжі викликали збіль
шення кількості людей, а отже, й екологічного тиску на сере
довище, що призвело до зменшення його біологічної продук
тивності. Так склалися екологічні передумови для нео
літичної революції — переходу від збиральницького способу
ведення господарства до продуктивного. Проте зростаюча
ефективність суспільного виробництва обертається для при
роди новими екологічними кризами. Історія свідчить, що
втрата контролю над природним середовищем має катаст
рофічні наслідки для держав, націй і цивілізацій у цілому, які
при цьому випадають з історичного контексту.
Отже, глобальні проблеми мають соціоприродний характер
і виникають здебільшого як наслідок споживацького ставлен
ня суспільства як до людини (головної продуктивної сили),
так і до природи (як до об'єкта експлуатації).
161
валість життя, зробити раціональним природокористування,
поліпшити якість життя, піднести вище рівень культури, а
простіше кажучи — зберегти й забезпечити розвиток циві
лізації. На зміну захопленому схилянню перед наукою і
технікою, характерному для ХVІІ — першої чверті ХХ ст., та
антисцієнтизму кінця минулого століття приходить тверезе
розуміння значення науки й технології як способу організації
життя й керування майбутнім — способу синхронно небез
печнішого, могутнішого і, водночас, ефективнішого за фінан
си, ракети й водневі бомби.
Сьогодні в основу оцінки й характеристики країн ставлять
вже не могутність збройних сил і не економічні показники —
поділ країн на бідні й багаті, індустріальні й сільськогоспо
дарські, — а здатність продукувати й "викидати" на ринок
знання (через систему освіти) та наукоємні й високі техно
логії, котрі ці знання реалізують. Із цього погляду країни
поділяються на: сировинні, такі, що продукують товари; ті, які
виробляють індустріальні технології; нарешті, ті, що продуку
ють наукові знання, наукоємні й високі технології. Країни, які
належать до останньої групи, — це економічні, технологічні
наукові й військові лідери.
Тому питання про перспективу науки й технологій, що
ґрунтуються на її досягненнях, сьогодні становлять інтерес не
тільки для спільноти вчених. Це — питання державної політи
ки. Тільки держава з потужною науковою базою може забез
печити собі сталий розвиток і стати гарантом розумного ба
лансу сил у світі.
Таким чином, сягнувши надзвичайно високого рівня пі
знання і розвитку, суспільство тим самим створило реальну
загрозу своєму існуванню. Йдеться про інтенсивне якісне і
кількісне знищення природних умов та ресурсів, необхідних і
достатніх для існування живого, передусім людини. За про
гнозами учених римського клубу, за збереження наявних тен
денцій у взаємодії суспільства і навколишнього середовища,
вже через 35—40 років може розпочатися масове вимирання
землян.
Вперше системний підхід до проблеми людини і природи
запровадив у доповіді на загальних зборах ООН У. Тан 1969
року. Він кваліфікував демографічний вибух, вичерпування
160
"розмазування" по всьому масиву НДІ, серед яких чимало
"дохлих", економічно неефективне.
Друга тенденція — державна політика інтенсифікації при
ватного і корпоративного підприємництва, особливо ж у
сфері розвитку інноваційних, наукоємних і високих техно
логій. Найрозумнішою тут була б потужна, енергійна
підтримка передусім тих наукових центрів, від яких залежить
розвиток перспективних напрямів самої науки, а потім — і на
укових організацій, що проводять фундаментальні й при
кладні дослідження, здійснюють реальний внесок у створен
ня конкурентоспроможних технологій, товарів та послуг.
Зрештою, необхідно підтримувати дослідження, націлені на
подолання екологічних, демографічних соціальних та воєнно
політичних загроз — реальної небезпеки існуванню й ціліс
ності суспільству.
На дві наведені вище тенденції накладаються з певними
варіаціями кілька напрямів, за якими можуть розвиватися
події.
А. — Криміналізація науки. В умовах загальної криміна
лізації, яка швидко наростає і яку навряд чи вдасться швидко
приборкати умовляннями та паперовими залякуваннями, по
тужні кримінальні структури почнуть укорінюватися в науку,
щоб використати її досягнення й методи для своїх цілей.
Б. — Державна, регіональна й комерційна підтримка. Пере
орієнтація науки на опанування сітьової методології до
сліджень і тотальне використання світових науковоінфор
маційних ресурсів в інтересах країни. Це потребує при
скореної перепідготовки кадрів. Але ж це відкриє ефективний
шлях до відносно швидкої та дешевої реанімації науки.
В. — Модель, орієнтована на підтримку науки й підготовку
елітних наукових кадрів (на основі нових економічних та ор
ганізаційних форм), наукових інститутів і університетів, які
відповідають сучасному рівню освіти.
Протягом останніх двох тисячоліть для більшості сус
пільств, котрі мали власну державність, головними цінностя
ми були влада й багатство. Тому військова могутність, тобто
здатність утримувати в покорі населення своєї країни та за
войовувати, уярмлювати народи інших країн, приєднуючи
їхні території і привласнюючи у відверто насильницькі або за
163
Глобальні проблеми мають різне походження і відобража
ють різні сфери життєдіяльності людей: рівень розвитку про
дуктивних сил, стан і якість навколишнього середовища, кар
динальні питання світової політики, міжнародних відносин
тощо. Водночас усі вони тісно взаємопов'язані, впливають од
на на одну мають системний характер. Тому недооцінка навіть
однієї з цих проблем недопустима, оскільки може викликати
ланцюгову реакцію загострення інших.
Характер і ступінь впливу глобальних проблем на життя
світу різний. Деякі з них внаслідок свого загострення набува
ють дедалі більше політичного забарвлення, а відтак виникає
відносно самостійна, цілісна сфера всеохоплюючих політич
них зв'язків у процесі політичної діяльності. Глобальні
політичні відносини формуються на міжнародній політичній
арені без єдиного центру політичної влади і є рівнодійною
взаємозв'язків усіх суверенних держав, що розвиваються в
умовах боротьби та співробітництва, незгод і компромісів,
скептицизму й довіри, негативізму й конструктивізму, напру
ження й розрядки.
Для глобальних проблем характерним є їх динамізм, мож
ливість як збільшення, так і зменшення їхньої кількості, а та
кож посилення або послаблення гостроти. З одного боку, з
розвитком наукових знань, техніки і технології з'являються
нові методи контролю за природними процесами, нові мож
ливості впливу людини на природу. З другого — розвиток на
уки, прогрес виробництва, розвиток міжнародного співробіт
ництва сприяє вирішенню деяких глобальних проблем. Як ба
чимо, динаміка глобальних проблем має суперечливий перебіг.
Одне з повідних місць в галузі вирішення глобальних про
блем є місце та розвиток науки та освіти у суспільстві. В ос
нові цієї проблеми лежить дві протилежні загальноеко
номічні й загальнополітичні тенденції.
Перша передбачає посилення державного регулювання
економіки, повернення до часткової централізації, зокрема
щодо підтримки науки, яка не має комерційного попиту. Така
підтримка буде на рівні консервації "тихого гниття", оскільки
виділюваних досі бюджетних коштів вочевидь не вистачає
для повноцінних досліджень у всіх галузях, а рівномірне їх
162
на дослідницьку діяльність навіть більше від Великобританії
або США. Ось ці показники для Японії: у 1975 році — 1,12%
від ВВП, у 1988 р. — 1,96%. І ці ж показники для США за ана
логічні роки — 1,01 та1,38% й Великобританії — 0,8 та 0,6%.
Для нас інноваційна стратегія науки вигідніша, ніж імі
таційна, за кількома позиціями. Передусім ми все ще маємо
науковотехнологічний та кадровий потенціал, здатний гене
рувати нові наукові ідеї. Наша наука має у своєму розпоряд
женні великий досвід розроблення серйозних тем, нагромад
жений у ХХ ст. І зрештою, це дає можливість подолати
хронічне технологічне відставання, нав'язане західними кон
курентами, котрі частогусто зносять до нас своє "техно
логічне сміття".
Нам треба на рівні державної політики визначити опти
мальну кількість національних пріоритетів, виходячи з пер
спективних завдань, які стоять перед суспільством, а не гру
пових або відомчих інтересів.
Такими пріоритетами можуть бути:
— прикладна математика й сучасна методологія програму
вання;
— фізика, хімія і технологія для нової енергетики;
— розвиток теорії і практики автоматів та інтелектуальних
роботів; автоматизація всіх видів виробництва й управлінсь
кої діяльності (причому набагато швидше ніж на Заході);
— нові високотехнологічні діагностична апаратура й ме
дична технологія;
— фармакологія, фармакологічна технологія і продукція;
— комплексна екологія (біологічна, соціальна, правова, ур
баністична, інженернотехнологічна);
— прорив у сфері наукових і технологічних основ сучасно
го приладобудування;
— дослідження в галузі соціальної психології і вивчення
масових процесів в умовах регіонів;
— розробка економічної і соціальної теорії побудови сус
пільства, яке базується на знаннях;
— зростаюче впровадження високих технологій у галузі те
лекомунікацій;
— розвиток усіх видів біотехнології, генної інженерії з ви
ходом на тваринництво й рослинництво;
165
вуальовані способи їхні багатства, була головним показником
національної величі й добробуту нації. Хоча воістину людсь
кими цінностями як були, так і залишаються здоров'я, три
валість і рівень життя.
На початку ХХІ ст. багато з названих критеріїв сили й доб
робуту втрачають своє значення або дуже трансформуються.
Справжніми критеріями національного добробуту стають: не
доторканість власності, стабільний дохід, цікава, добре опла
чувана робота, успішна кар'єра, побутовий комфорт, до
ступність різноманітних видів відпочинку, доступ до освіти,
особиста й групова безпека, політична, економічна й соціаль
на стабільність, доступність життєво необхідної інформації,
гарантії прав людини і громадянина.
Як на перший погляд здається, що такі цінності й передба
чувані ними умови життя є продуктом економічного розвит
ку. Насправді ж усе не так просто. Сам цей розвиток визна
чається в даний час, скажімо, не машинним парком, не
енергоспоживанням і не кількістю тонн металу на душу насе
лення, а передусім — кваліфікацією населення, загальним та
професійним освітнім рівнем членів суспільства, що дає змо
гу динамічно адаптуватися до нових умов життя, вироб
ництва й обслуговування.
Отже, високий рівень кваліфікації — головне джерело ма
теріального добробуту й розвиненої культури. А це можливо
лише на основі сучасної університетської та професійної
освіти.
Справді, щоб суспільство було привабливим для життя, во
но має стати суспільством високих технологій, суспільством,
де загальним надбанням будуть серйозні знання.
Припустімо, що національна свідомість сприйме таку мету.
Тоді тут можливі дві стратегії. Перша — інноваційна: за нею
свого часу розвивалися Англія, Німеччина, США й протягом
кількох десятиліть — Радянський Союз. Друга — імітаційна,
якої дотримувалася довоєнна Японія (та "молоді тигри
ПівденноСхідної Азії") і яку намагаються накинути тепер
Росії. Маніпулюючи економічними викладками, нас переко
нують, що імітація досягнень Заходу обійдеться дешевше, ніж
інноваційний науковий шлях. Та це глибока помилка, Країни
імітатори, наприклад, Японія, з початку 70х років витрачали
164
Коротко розглянемо їх сучасний стан.
Дані ООН свідчать, що в атмосферу щорічно викидається
110 млн. т оксиду сірки; 70 млн. т оксиду азоту; 180 млн. т ок
сиду вуглецю; 70 млн. т неочищених отруйних газів; 60 млн. т
завислих частинок; 700 тис. т фреонів (сполук важких ме
талів); 500 тис. т свинцю; 10 тис. т ртуті.
Встановлено, що 80% кисню постачає в атмосферу морсь
кий фітопланктон, 20% — тропічні ліси та інша рослинність.
Але ця рівновага порушена антропогенними чинниками.
Щорічна кількість кисню в атмосфері зменшується на 10
млрд. т (цього вистачило б для дихання кількох десятків
мільярдів чоловік). А промисловість, наприклад, США,
Японії та ФРН взагалі живе за рахунок інших, бо споживає
кисню більше, ніж його утворюється на територіях цих країн.
Виникла реальна загроза зміни клімату і порушення енер
гетичного балансу планети, що пов'язано із значним виділен
ням вуглекислого газу. У повітрі циркулюють створені люди
ною отруйні речовини, які призводять до мутагенного
забруднення. Так, якщо в 1945 р. було зареєстровано 0,7% на
роджених з цієї причини неповноцінних дітей, то нині — по
над 10% немовлят народжуються із спадковими дефектами.
Це реальна загроза генофонду людства.
Гідросфера землі — найбільш вразливий компонент на
вколишнього середовища. З розвитком хімічної, нафтохі
мічної, гірничорудної, целюлознопаперової промисловості та
комунікацій склад води швидко погіршується. Відбувається
дестабілізація Світового океану — загальна маса забруднюю
чих відходів становить мільярди тонн на рік. Виснажуються
джерела прісної води. Якщо в стародавні часи споживання во
ди на душу населення становило 12—18 літрів на добу, то сьо
годні від 200 до 400 літрів. Нині мільйони жителів Землі фак
тично не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд. чол.
вживають забруднену, що і призводить часто до смертних
наслідків (близько мільйона щорічно). Таким чином, наукова
спільнота всієї планети дуже стурбована негативними зміна
ми природної та питної води — її невідповідністю санітарно
гігієнічним вимогам, недосконалістю очищення. За даними
Всесвітньої організації охорони здоров'я саме від споживання
167
— розвиток вітчизняної комп'ютерної індустрії, яка протя
гом 10—12 років може бути виведена на передові рубежі й ста
ти основою високоефективного промислового виробництва й
роботи транспорту;
— освоєння нових форм енергетики, які не ведуть до вичер
пання не відновлюваних енергетичних ресурсів;
— стрімка інформатизація; впровадження нових інфор
маційноосвітніх технологій у школах та вузах тощо.
Для суспільства, яке живе у режимі сталого розвитку, бу
дуть потрібні інші технології, критерії добробуту, вироб
ництва й економіки в цілому. Тому, прогнозуючи стан науки й
технології у ХХІ ст., ми маємо насамперед усвідомлювати, що
вони залежатимуть не так від законів ринку, як від нашої волі,
від прагнення до справжнього добробуту, в якому головною
цінністю буде не прибуток, а гармонійний розвиток особи,
права людини, соціальна стабільність, висока культура й
освіченість.
Проте для вирішення загальнопланетарних проблем є пе
решкоди об'єктивного характеру саме тому, що по своїй суті
ці проблеми зачіпають все людство в цілому, а тому і виріши
ти їх можна лише в загальносвітовому масштабі, що значно
ускладнює прийняття рішень.
Суб'єктивними перешкодами є несвоєчасне прогнозування
можливих наслідків техногенних перетворень. Поза увагою
залишаються проблеми, які, на думку політиків, не мають сьо
годні політичного значення (наприклад, рекультивація зе
мель, біологічне очищення використаних вод, утилізація
відходів). Глобальні проблеми, якщо їх своєчасно не виріши
ти, можуть не лише загальмувати розвиток суспільства, а й
підірвати основи його існування.
Розглянемо ключові глобальні проблеми сучасності. Тра
диційне спрямування економікотехнологічного розвитку
цивілізації призвело до глобальної екологічної кризи.
Визначальними елементами природи, що оточує нас, є: ат
мосфера — газоподібна оболонка Землі, гідросфера — сукуп
ність усіх вод земної кулі (океанів, морів, льодовиків, підзем
них вод, річок і озер), літосфера — зовнішня тверда оболонка
Землі — грунти і надра, біосфера — цілісна геологічна оболон
ка Землі, тобто форма існування життя на планеті.
166
витрати енергоносіїв на виробництво основних видів про
дукції в Україні у 1,5—3,5 разів вищі, ніж у розвинутих
країнах світу. Отже, рано чи пізно, але і в нас будуть запровад
жені енергоощадливі технології й споживання газу, нафти,
кам'яного вугілля в нашій державі зменшиться. Й тоді для
встановлення енергетичного балансу може цілком вистачити
тих ресурсів, що їх містять українські надра. Але ж вони таки
не відновлювані й видобуток їх з із року в рік коштуватиме
дорожче. Та й світова екосистема деградує від дедалі більшого
надходження в атмосферу продуктів згорання, що призводить
до збільшення парникового ефекту й глобального потепління
клімату з катастрофічними катаклізмами. Не є панацеєю че
рез непередба чувані наслідки й розвиток атомної енергети
ки. Тому людству не обійтися від дедалі ширшого викорис
тання — відновлюваних джерел енергії — ВДЕ.
Коли йдеться про ВДЕ , то мається на увазі: енергія вітру,
сонця екологічно чиста й практично невичерпна. Та чи може
вона сьогодні стати альтернативною в Україні? У нас поки що
немає перспективних експериментальних установок, які ви
користовували б сонячне випромінювання для виробництва
тепла й енергії. Ті наукові розроблення, що призбирувалися
упродовж не одного десятиліття, ще не вийшли за межі лабо
раторій.
За даними експертів, Німеччина нині входить до складу
світових лідерів з використання екологічно чистої енергії
Сонця. Тут, біля південнонімецького міста Хамсу (земля Ба
варія), почалося будівництво найбільшої у світі промислової
сонячної електростанції. Невдовзі має бути створений парк із
32,7 тисячі сонячних батарей сумарною потужністю 3,3 мега
вата. Коли його введуть в експлуатацію, то він може забезпе
чити електроенергією 4,6 тисячі місцевих жителів. Усе це бу
ло б добре і для нас, але ж будівництво такої електростанції
коштує понад 20 млн. євро. Важко собі уявити, що наша дер
жава чи інвестори зможуть у більшменш близькому майбут
ньому виділити понад 100 мільйонів гривень для споруджен
ня подібної екологічно чистої електростанції.
Так у Німеччині з 1999 р. актуально втілюється у життя
урядова програма щодо оснащення 100 тисяч приватних бу
динків сонячними батареями, устаткованими на дахах. Ук
169
неякісної питної води щорічно хворіє понад 500 млн. осіб —
кожний десятий житель планети.
Спостерігається дедалі більша ерозія і засолення грунтів,
наступ пустель, що свідчить про критичний стан літосфери.
Загальна площа орних земель суші становить близько
1,5 млрд. га (1011% площі суші). Резерви сільськогоспо
дарських угідь уже повністю вичерпані. На кожного жителя
планети припадає 0,4 га орної землі.
Інтенсивне використання природних надр призводить до їх
виснаження. За період з 1945 по 1995 рр. людство підняло на
гора стільки сировини, скільки за всю свою попередню
історію. Середньорічний видобуток корисних копалин стано
вить 25—30 т на одного жителя Землі. Підраховано, що неви
черпних ресурсів практично немає. Так, алюмінію вистачить
на 570 років; заліза — на 250; олова, міді, цинку — на 25—35;
золота, срібла, нікелю — на 50 років.
Проблема охорони і раціонального використання природ
них ресурсів глобальна ще й тому, що всі держави взаємо
пов'язані і взаємозалежні в питанні забезпечення сировиною
й енергією. Вона загострюється і вкрай нерівномірним
розміщенням корисних копалин на планеті. Майбутнє Землі
багато в чому залежить від того, чи зуміють налагодити свої
взаємовідносини країни, що мають запаси природних ре
сурсів, і ті, що їх лише споживають. Особливої гостроти набу
ває енергетична проблема — щорічне споживання енергоре
сурсів перевищує 10 млрд. т умовного палива (для порів
няння ця цифра у 60х роках ХХ ст. становила 2,7 млрд. т).
енергетичний баланс світу на 60% складається з нафти і газу,
запаси яких швидко вичерпуються. Необхідна структурна
зміна в енергокористуванні, а саме перехід на ядерну енерге
тику, використання природних явищ — вітру, сонця, при
пливів і відпливів, упровадження енергозберігаючих техно
логій. Опоненти, які заявляють, що Україна здатна забез
печити свої енергетичні потреби за рахунок власних ресурсів
заледве на 50%, глибоко помиляються, або ж когось цілеспря
мовано вводять в оману. І це нині, коли наша держава викори
стовує величезну кількість енергоносіїв для виробництва то
варної продукції низького ступеня обробки, яку ми
поставляємо на зовнішні ринки. Однак, це ще не все: питомі
168
родного господарства, коли перевага надавалася розвитку си
ровинновидобувних і метало ливарних — досить брудних і
екологічно надзвичайно небезпечних галузей промисло
вості — одна із основних причин забруднення території Ук
раїни. Наприклад, у Кривому Розі на кожного жителя припа
дає 1,6 т шкідливих речовин, що становить 10,1% усієї
кількості викидів в Україні.
Головними забруднювачами атмосферного повітря в Ук
раїні є підприємства металургії — 33% від загального об'єму
викидів, енергетики — 30, вугільної промисловості — 10 та
хімічної — 7%.
Водні артерії України мають величезне значення. Дніпро —
велика ріка не тільки за гідрологічними параметрами (після
Волги та Дунаю — третя за величиною в Європі), але й за рол
лю, значенням у становленні й розвитку трьох слов'янських
народів. Саме з Дніпром пов'язане історичне минуле, еко
логічноекономічне сьогодення й майбутнє України, Росії,
Білорусі.
Дніпровською водою користуються понад 30 мільйонів жи
телів України. Ця вода надходить на водозабірні споруди
Криму, Донбасу, Кривого Рога. Вона зрошує землі в Хер
сонській та Миколаївській областях.
Антропогенне навантаження на Дніпро супроводжується
порушенням природної рівноваги на окремих прилеглих те
риторіях. Живильна сила могутньої ріки — її здатність до са
моочищення й відродження природних ресурсів може посту
пово ослабнути, що впливатиме на продуктивність водних
екосистем. Проте гігантоманія перетворила основну річку —
Дніпро на каскад водосховищ, внаслідок чого повноводна, зі
стабільною екосистемою, третя за розмірами ріка в Європі,
втратила свої незліченні багатства: заплавні луки, безмежні
пасовища, сади, ліси, українські родючі чорноземи, флору і
фауну, сотні сіл, а з ними — тисячолітню культуру, само
бутність мешканців.
Грунти та надра України перебувають у критичному стані.
Маючи найкращі у світі чорноземи, унікальні природні умо
ви, Україна зараз ледве зводить кінці з кінцями. Гумус втра
чається, врожайність падає, виснажені, засолені й за хімізо
вані грунти деградують.
171
раїнським фермерам та селянам потрібніші менші й простіші
"біогенератори". І Україна може виготовляти їх за власними
проектами. А ці агрегати могли б працювати на відходах цук
рових, спиртових, молочних, пивоварних підприємств. Сміт
тєві полігони великих міст поки що цілком неосвоєна цілина
для виробництва біогазу у величезних масштабах. Але в
країні, усе ж таки, подекуди вже будуються біогазові станції. І
головне: учасники міжнародної конференції "Енергія із
біомас" відзначили, що з'являється постійний покупець для
компактних біогенераторів малої потужності — фермер се
реднього достатку, який вже почувається господарем і розши
рятиме своє виробництво.
Експерти зазначають, що в проекті "Енергетичної стратегії
України на період до 2003 року й на подальшу перспективу" є
спеціальний розділ, присвячений розвитку біоенергетики.
Але рано чи пізно людство, аби не перегріти планету, запрова
дить обмеження щодо спалювання вуглеводнів, і тоді у виг
раші будуть ті країни, які достатнім чином встигли освоїти
ВДЕ. Хотілось би, щоб серед них була й Україна. Адже сумна
доля в того, хто вічно запізнюється.
Біосфера — це стійка динамічна система, рівновага в якій
встановилася в основних своїх рисах і незмінно діє вподовж
сотень мільйонів років. Поява на Землі людини докорінно
змінила хід еволюції біосфери. Нині на планеті загрожує
зникненню близько 20—25 тис. видам рослин (усього їх
налічується 400 тис. видів, з яких 1,5 тис. культурні рослини).
Фауна Землі налічує 2 млн. видів тварин. Підраховано, що за
останнє тисячоліття на планеті вимерло чи було знищено по
над 400 видів птахів і понад 100 видів тварин. Під загрозою
знищення опинилося близько 600 видів птахів. Отже, людсь
ка діяльність, особливо за часу, коли вона зорієнтувалася ли
ше на корисність та споживацтво, стала важливою причиною
трансформації біосфери Землі.
Кожна країна по своєму сприймає та переживає екологічні
проблеми, оскільки вони є наслідком насамперед попередніх
стратегій природокористування, загальносуспільних відно
син, підходів до прийняття та впровадження рішень.
Стан природного середовища в Україні явно незадовіль
ний, а подекуди і загрозливий. Структурна деформація на
170
(Конференції ООН) з природного середовища і розвитку
(Ріо92) було задекларовано принципи стійкого екологічного
безпечного розвитку й прийнято два історично важливих до
кументи: "Декларацію у справі природного середовища і роз
витку" і "Глобальну програму дій — Порядок денний 21"
(Агенда21), Монреальська декларація "Право людини на
безпеку" (Монреаль, Канада, 15 травня 2002 р.).
Стійкий розвиток — це такий, який забезпечує потреби
нинішнього покоління без втрат для майбутнього покоління
щодо забезпечення своїх власних потреб. Парадигма сус
пільства стійкого розвитку істотно відрізняється від парадиг
ми індустріального (економічного) суспільства, яке ґрун
тується на пріоритеті економічного зростання, використо
вуючи індустріальні способи виробництва, в тому числі і в
сільському господарстві. В індустріальному суспільстві від
бувається концентрація виробництва і населення, урбані
зація, формування системи цінностей, орієнтованих на ефек
тивність, раціональність без відносно до можливостей
природного середовища. Концепцією стійкого розвитку за
дається нова поведінкова домінанта людини в природі, яка
може забезпечити здатність людства не перевищувати у своїй
діяльності природні межі планети.
Розвиток — це не тільки економічна категорія, а й спосіб
мислення. Людство вступило в такий період, коли саме при
родні ресурси стають головним лімітуючим чинником еко
номічного розвитку, і це робить неможливим подальше ігно
рування їхньої ролі. Створені досі економічні системи, чи то
ринкова, чи то планова, чи навіть змішана, не дають жодних
гарантій щодо врахування ресурсних, асимілюючих, естетич
них та інших функцій природного довкілля. Саме тому концеп
ція стійкого екологічного розвитку може забезпечити співіс
нування економічної й екологічної систем у певній рівновазі.
Зважаючи на загальновідомі негативні наслідки розвитку в
умовах індустріального суспільства, розвинені країни створи
ли матеріальну базу, щоб реалізувати необхідні умови для пе
реходу до стійкого розвитку. Ці умови полягають передусім у
розвитку особистості, її самовдосконаленні, продукуванні но
вих знань, інформації, здатних поліпшити не тільки навко
173
Несприятлива екологічна ситуація в Україні призвела до
погіршення стану здоров'я населення. На думку вчених, чин
ники, що формують здоров'я сучасної людини, розподіляють
ся так: спосіб життя — 53%, екологія — 21, спадковість — 16,
система охорони здоров'я — 10%. Статистика свідчить, що
рівень загальної захворюваності в Україні — один з найвищих
серед країн колишнього Радянського Союзу. Лише один із чо
тирьохп'яти дітей може вважатися цілком здоровим.
Аварія на Чорнобильській атомній електростанції у 1986 р.
негативно вплинула на загальну ситуацію в державі. Аварія
на ЧАЕС — найбільша техногенна й екологічна катастрофа, в
результаті якої понад 41 тис. кв. км території було забруднено
радіонуклідами. Зона відчуження становить серйозну загрозу
для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 по
ховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад
200 кКі.
Пріоритетом національної політики України є перехід до
збалансованого розвитку, в результаті якого поліпшення
якості життя населення не супроводжувалося б незворотним
порушенням життєпідтримуючих функцій природних сис
тем. Захист навколишнього середовища, поза суто техно
логічним, має й укра1 значущий політичний аспект. У ком
плексі питань, що постають для України в цьому контексті,
належить врахувати й політичні реалії сьогодення в країні.
Нам ще потрібно виробляти культуру демократії, в тому числі
й екологічну.
Наслідком глобалізації екологічних проблем є глобалізація
і самої екологічної політики, оскільки виникає загальна по
треба брати до уваги та узгоджувати національні, регіональні,
корпоративні та інші інтереси щодо використання глобаль
них ресурсів і простору, а також визначити міру відповідаль
ності. Всі соціальноекономічні й політичні структури на пла
неті найближчими десятиліттями будуть так чи інакше
зачеплені екологічної кризою, що поглиблюється. Саме тому
соціальна і демократична, правова держава має стати також
державою екологічною для гарантування прав громадян про
живати у здоровому природному середовищі.
Світ уже почав планувати радикальні заходи щодо цього. У
1992 р. в РіодеЖанейро на "Загальнопланетарному саміті"
172
родних процесів. Ідея зрощування міст у єдиний мегаполіс,
висунута у першій половині ХХ ст. грецьким теоретиком
Доксіадісом, яка здавалася новою і навіть екстравагантною,
негайно ж виявила свій ретроградний характер у зіткненні з
екологічною свідомістю, що народжувалася тоді ж.
Конструктивні заходи, спрямовані на запровадження основ
екологічної політики, мають бути вжиті на всіх рівнях соціу
му, в кожному місті, в кожному домі, тільки це сприятиме готов
ності людей діяти відповідним чином і на глобальному рівні.
Отже, реалістичність здійснення екологічної політики, го
ловною метою якої є заміна антагоністичних відносин між
природою і суспільством на відносини доповненості, згар
монізованості, залежить від поставлених цілей, завдань, за
собів, методів, умов, природоохоронного потенціалу і вибору
ефективних шляхів його використання.
Найважливішими напрямами екологічної політики є такі:
— допустимі форми використання природоохоронного по
тенціалу на основі планування, стимулювання та контролю з
боку держави;
— створення та впровадження екологосумісних технологій;
— моніторинг, експертиза, гласність;
— виховання дбайливого ставлення до природи у всіх гро
мадян тощо.
Кожна країна розробляє свої специфічні напрями еко
логічної політики.
Демографічна та продовольча проблеми набули нині за
гальносвітового масштабу. Зростання населення — складовий
чинник сьогочасної екологічної ситуації. Кількість його від 3
млрд. у 1959 р. сьогодні становить понад 6 млрд. чол. При цьо
му 9/10 приросту зумовлені демографічним вибухом у
країнах Азії та Латинської Америки, де злиденність і еко
логічна деградація вже досягли крайніх меж. За прогнозами,
через 4050 років населення планети подвоїться.
Демографічний чинник є одним з визначальних і для забез
печення стабільного й безпечного розвитку держави. Напри
клад, у Кенії, де проживає 27 млн. чол., через тридцять років,
за прогнозами, житиме 50 млн., у Єгипті, при нинішніх
55 млн., буде вже 100 млн. чол. Ці та багато інших країн вже
гранично напружують свої природні ресурси, що загрожує
175
лишнє середовище, а й, що дуже важливо, кожну окрему лю
дину і суспільство в цілому.
Для України важливими для переходу до стійкого розвит
ку є такі заходи:
— приведення до вимог екологічного імперативу та гео
політичних умов структури національної економіки;
— зменшення до екологічно обґрунтованого рівня розора
ності сільськогосподарських угідь;
— розв'язання проблеми каскаду Дніпровських водосховищ;
— відновлення родючості грунтів;
— розв'язання проблеми централізованого водозабезпечен
ня населених пунктів тощо.
Для реалізації цих завдань слід мати чітку, обгрунтовану,
сприйняту українським суспільством державну стратегію дій
на засадах стійкого розвитку — як на сьогодні, так і на більш
віддалену перспективу. Необхідна стратегічно виважена, на
уково обгрунтована екологічна державна політика, яка може
бути засобом забезпечення права майбутніх поколінь на гідні
умови життя.
Екологічна політика — це система засобів і заходів,
пов'язаних із впливом суспільства на природу і спрямованих
на забезпечення екологічно&збалансованого розвитку і
цивілізованості. При такому підході екологічну політику
поділяють на дві групи взаємопов'язаних завдань: перша —
забезпечення умов існування людини, друга — формування
культури життя.
Ефективність заходів законодавчої, виконавчої та судової
влади залежатиме від її здатності усвідомлювати екологічні
проблеми і відповідним чином на них реагувати. Компетенція
представників влади повинна розширюватись за рахунок еко
логічної свідомості, без якої екологічні проблеми не будуть
вирішені.
Формування руху на захист природи зумовлює дедалі
більше поширення тієї форми світосприймання, яка досить
точно передається словами "екологічна свідомість". Кожен
результат людської діяльності, її близькі й далекі цілі, засоби,
що ми їх обираємо для досягнення бажаного, ми почали
оцінювати не окремо, не у зв'язку тільки з внутрішньопро
фесійним досвідом, а в контексті динамічної рівноваги при
174
ють відповідної допомоги в забезпеченні житлом, харчами,
медичним обслуговуванням, освітою тощо. Значний приплив
до України осіб з абсолютно відмінними релігійними, ет
нічними та етичними переконаннями підвищує вірогідність
виникнення додаткової соціальної напруженості в державі. З
другого боку, відбувається відтік з України переважно інте
лектуального потенціалу нації. Згідно із статистичними дани
ми, лише у першому кварталі 1996 р. за межі України виїхало
більше 50 тис. чол.
Імміграція залежить не лише від наявності конфліктів у тій
чи іншій частині світу, а й від різкого поглиблення нерів
номірності в економічному розвитку різних країн: в одних па
нує хронічний голод, немає найелементарніших умов для
існування, а в інших — національний доход на душу населен
ня перевищує доход бідніших країн "у тисячі разів. Таке ста
новище підштовхує мільйони людей до пошуку кращих умов
життя :шляхом переселення до економічно більш розвинених
країн.
У світі з 200 держав більш як 140 катастрофічно відстають
у своєму розвитку. Водночас їх потенціал досить значний:
60 % світових розвіданих корисних копалин, 60 % придатних
для користування земель, на яких проживає майже 2/3 насе
лення Землі.
Розрив у рівні життя людей у розвинених і відсталих
країнах має тенденцію до поглиблення. Це передусім пов'яза
но з географічнокліматичними умовами, економічною, со
ціальною, медичною незахищеністю, політикою неоколоніа
лізму. Для подолання відсталості слаборозвинутих країн
необхідно:
— створити новий, справедливий міжнародний порядок,
який гарантував би економічну і соціальну безпеку кожній
державі;
— суттєво збільшити витрати на освіту та охорону здоров'я
за рахунок зменшення військових витрат (наприклад, вар
тість одного літака Су27 — понад 35 млн. дол., а сучасний
авіаносець коштує 2000 млн. дол.);
— створити нову систему міжнародноправових угод і дого
ворів, яка б передбачала міжнародну допомогу та інтеграцію
слабко розвинених країн в міжнародні структури.
177
цілісності екосистем. У деяких державах і регіонах масовий
голод з періодичного перейшов у хронічний — на планеті го
лодує майже 1 млрд. чол.
Аналізуючи сучасну демографічну ситуацію в Україні і
порівнюючи статистичні дані з іншими країнами, бачимо кри
зу іншого порядку. За основними показниками природних
змін населення — народжуваності, смертності, приросту, Ук
раїна відстає не лише від країн Заходу, а й від республік ко
лишнього СРСР. За рівнем народжуваності вона посідає пе
редостаннє місце серед європейських країн, за смертністю
населення — друге місце серед країн континенту.
Загрозою для перспектив розвитку нації стають обсяги й
темпи депопуляції, тобто абсолютного зменшення населення
внаслідок перевищення кількості померлих над кількістю на
роджених.
В результаті зниження народжуваності населення країни
"старіє". Кількість осіб похилого віку в 1995 р. становила по
над 1/5 всього населення. Ця ситуація викликала не
обхідність розробки комплексної науково обгрунтованої де
мографічної політики, вироблення ідеології демографічного
розвитку України.
Ще однією глобальною демографічною проблемою стала
проблема імміграції. Міграція як процес переселення народів
існувала завжди, але явище, коли змінюють своє постійне
місце проживання одночасно мільйони людей, виникло у
XX ст. з початком світових війн, поглибленням розриву між
рівнями життя населення різних країн і континентів.
Особливо потрібно зважити на те, що певні конфлікти в од
ному регіоні призводять до одночасного переселення міль
йонів людей з місць виникнення конфліктів практично по
всій планеті. Наприклад, війна в Афганістані, конфлікти в
Ірані, Югославії призвели до виїзду з цих країн сотень тисяч
людей. Яскравим свідченням того, що імміграційна проблема
та проблема біженців, набули глобального характеру, є ство
рення в межах ООН окремого структурного підрозділу — Уп
равління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
В Україні риси глобальної проблеми імміграції виявляють
ся передусім в тому, що значна кількість іноземців, які
приїздять з усіх куточків планети, особливо з Азії, потребу
176