Філоненко С.О. Усна народна творчість

Подождите немного. Документ загружается.

391

ПРОГРАМИ ДЛЯ СЕРЕДНЬОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ

ШКОЛИ З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ УКРАЇНСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРИ У 8—11 КЛАСАХ, ДЛЯ КЛАСІВ

З ГУМАНІТАРНИМ ПРОФІЛЕМ, ГІМНАЗІЙ. ЛІЦЕЇВ

ТА КОЛЕДЖІВ / УКЛАД. Г. Ф. СЕМЕНЮК, В. І. ЦИМБАЛЮК

СЕМЕСТР

КЛАС

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Український фольклор — колективна словесна творчість на-

роду, його жанрова різноманітність. Багатство пісенної творчості

народу.

Обрядова народна поезія, її жанри (повторення вивченого про

веснянки, колядки, щедрівки, русальні, купальські та жниварські

пісні).

ГОЛОСІННЯ

Народні голосіння — різновид родинно-обрядової поезії, сво-

єрідний ліричний жанр українського фольклору. Відображення в

них стародавніх

міфологічних уявлень наших предків, болю, туги

і скорботи за втраченим небіжчиком. Поетичні образи в голосін-

нях (сонце, вітер, місяць, птахи). Усталена форма голосінь, своє-

рідність ритміки (виконуються речитативом), римування, вжи-

вання пестливих слів, що зближує їх із народною піснею.

Спостереження за текстами «Голосіння сироти за матір’ю» і

«Голосіння за

дорослим сином». Використання голосінь у худо-

жній літературі («Слово о полку Ігоревім», твори Т. Шевченка,

Г. Квітки-Основ’яненка, М. Коцюбинського).

Узагальнююче повторення про малі й великі епічні фольклор-

ні жанри (історичні пісні, народні думи, балади).

Тематика історичних пісень: змалювання боротьби з турками і

татарами («Зажурилась Україна, бо нічим прожити…», «

За річ-

кою вогні горять…»), проти польської шляхти («Чи не той то

хміль», «Максим козак Залізняк»), проти гнобителів за кривди

народу («За Сибіром сонце сходить…»).

392

Образи козаків як мужніх лицарів, захисників рідного краю

(«Ой Морозе, Морозенку», «Та ой як крикнув же та козак Сір-

ко…»). Історична основа пісень, реальні протитипи персонажів.

Художній прийом гіперболізації в зображенні героїв («Пісня про

Байду»). Оптимістичний характер пісень, їхні художні особливо-

сті. Використання традицій історичних пісень у творчості україн-

ських

письменників.

Своєрідність українських народних дум як унікального фоль-

клорного жанру, їхня тематика: страждання невільників-україн-

ців у турецькій неволі («Невольницький плач»), їхня втеча в рід-

ний край («Втеча трьох братів із города Азова з турецької

неволі», «Самійло Кішка»), боротьба з польською шляхтою

(«Хмельницький та Барабаш», «Іван Богун»), соціально-побутові

думи («

Буря на Чорному морі», «Козак Нетяга Фесько Ганджа

Андибер», «Бідна вдова і три сини»).

Звеличення мужності й звитяги народних героїв в історико-

героїчних думах (образи козака Голоти, Самійла Кішки, Богда-

на Хмельницького, Івана Богуна, художні засоби їх характерис-

тики).

Узагальнений образ жінки-полонянки, патріотки Марусі Богу-

славки, показ роздвоєності її душі

, громадянського обов’язку пе-

ред своїм народом («Маруся Богуславка»).

Використання в думах народних голосінь у формі плачу неві-

льників («Невольницький плач»).

Повчальний характер соціально-побутової думи «Буря на Чо-

рному морі», актуальність її морально-етичної проблематики, що

відповідає нормам християнської моралі (покаяння в гріхах, усе-

прощення). Узагальнений символічний образ бурі

на морі. Майс-

терність у зображенні морально-етичного конфлікту.

Своєрідність побудови та ритмічної організації народних дум,

спосіб їхнього виконання (поєднання співу з речитативом), спе-

цифічні художні засоби. Відмінність народних дум від історич-

них пісень.

Кобзарі як виконавці народних дум та історичних пісень. Най-

відоміші українські кобзарі (О. Вересай, М. Кравченко, Г

. Ткаче-

нко, Є. Адамцевич, Є. Мовчан, В. і М. Литвини та ін.).

Українські народні балади, їхні особливості. Героїчні та фанта-

стичні мотиви в баладах. Художній прийом метаморфози, пере-

творення дівчини в тополю («Ой чиє ж то жито, чиї то покоси»).

Соціально-побутові балади («Лимерівна», «Бондарівна»). Лю-

бовні балади («Ой не

ходи, Грицю…»). Історичні балади («Що се

в полі забіліло», «Ой був в Січі старий козак»).

393

Використання мотивів та образів народних балад у літературі

(Т. Шевченко, Л. Боровиковський, І. Карпенко-Карий, М. Стари-

цький, Панас Мирний, І. Франко, А. Малишко, І. Драч та ін.).

НАРОДНА ЛІРИКА

Родинно-побутові пісні («Вітер віє на долину», «Грицю, Гри-

цю, до роботи», «Ой у полі нивка», «Вівці мої, вівці»). Правдиве

майстерне відтворення в них картин життя і побуту українського

народу. Художні особливості пісень (поетичні звертання, діало-

гічна форма, поетичний паралелізм, комічні ситуації, образотво-

рчі засоби, мелодійність).

Узагальнююче потворення про народну пісню-романс як сво-

єрідний ліричний жанр українського фольклору. Призабуті імена

авторів найдавніших українських романсів («місяць на небі»,

«Стоїть

явір над водою», «Не питай, чого в мене заплакані очі» та

ін.), які стали народними піснями.

Улюблені в народі пісні, створені поетами та композиторами:

«Їхав козак за Дунай» (сл. та муз. С. Климовського), «Скажи мені

правду, мій добрий козаче» (сл. О. Афанасьєва-Чужбинського),

«Коло річки, коло броду» (сл. Лесі Українки

), «Сміються-плачуть

солов’ї» (сл. О. Олеся, муз. М. Лисенка, «Ой, чого ти, дубе»,

«Тихо над річкою» (сл. С. Черкасенка), «Їхав козак на війноньку»

(муз. М. Гайворонського) та ін. Народні романси на слова Т. Ше-

вченка («По діброві вітер віє», «Зоре моя вечірняя тощо).

Сучасні українські пісні літературного походження,

які стали

народними: «Стежина» (сл. А. Малишка, муз. П. Майбороди),

«Гуцулка Ксеня» (сл. і муз. Р.Савицького), «Лелеченьки» (сл.

Д. Павличка, муз. О. Білаша), «Марічка» (сл. М. Ткача, муз.

С. Сабадаша), «Червона рута» (сл. і муз. В. Івасюка) та ін.

Легендарна народна поетеса 16 ст. із Полтавщини Маруся Чу-

рай, її

трагічна доля. Найвідоміші пісні Марусі Чурай, які стали

народними: «Засвіт встали козаченьки», «Грицю, Грицю, до ро-

боти», «Віють вітри, віють буйні», «Котилися вози з гори», «Ой

не ходи, Грицю» та ін.

Соціально-побутові пісні, їхня тематична різноманітність.

Кріпацькі та рекрутські пісні («Із-за гори вітер віє», «Вилітали

орли з-за крутої

гори», «В неділю раненько зозуля кувала»). бур-

лацькі та чумацькі пісні («Ой матінко-зірко», «Ой ясне сонце ви-

соко сходить», «Над річкою бережком»). Козацькі та стрілецькі

пісні («Розлилися круті бережечки», «Козака несуть», «Ой та за-

журились стрільці січовії», «Повіяв вітер степовий»). Відобра-

394

ження в них важкого становища народу, патріотизму, мужності

та звитяги народних захисників. Використання народнопісенних

художніх засобів.

Образотворчі засоби ліричних пісень, глибоке відтворення в

них людських почуттів, ліризм, задушевність. Особливості вір-

шованої форми та ритмомелодики, символічні образи в піснях.

Значення пісенної творчості українського народу, висловлю-

вання про неї відомих культурних діячів.

Теорія

літератури. Фольклорні роди та жанри. Поняття про

історичні пісні, думи, голосіння. Художні особливості народних

пісень. Фольклорна ритмомелодика.

КЛАС

ВСТУП

…Постійний зв’язок літератури з фольклором.

ПОЧАТКИ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ НАРОДУ

Народний обряд, його синкретичний і символічний характер.

Багатство народних обрядів в Україні. Обряди як початки худож-

ньої творчості.

Міф — найдавніша форма художньої творчості народу. Герої-

чний епос народів світу. Тотемічні образи у давніх міфах народів

Африки, Австралії, Азії, Америки

Загальна характеристика античної міфології. Найвідоміші її

міфи (про Дедала та Ікара, Прометея, Геракла, Троянську війну).

Особливості міфопоетичного уявлення наших предків. Зага-

льна характеристика слов’янської (праукраїнської) міфології:

язичницькі божества (Перун, Сварог, Дажбог, Велес, Дана тощо),

демонологія (русалки, мавки, домовики, лісовики).

Відображення античної та слов’янської міфології у літературі:

«Іліада» та

«Одісея» Гомера, «Слово о полку Ігоревім», «Тіні забу-

тих предків» М. Коцюбинського, «Лісова пісня» Лесі Українки.

Теорія літератури. Синкретизм у мистецтві. Поняття про

міф, міфологію, демонологію.

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ

Специфіка фольклору як усної народної творчості, його ви-

значальні риси. Усна народна творчість як основне джерело зба-

гачення літератури.

395

Календарно-обрядова поезія в Україні, її багатство і різнома-

нітність.

Епічні та ліричні жанри фольклорних творів. (Узагальнююче

повторення вивченого у 5—8 класах про казки, легенди, перека-

зи, загадки, прислів’я, приказки, обрядові, історичні, побутові,

ліричні пісні, балади та думи).

Родинно-побутові пісні українського народу: пісні про кохан-

ня та родинне життя, їхні

мотиви, тематика («Тече річка невелич-

ка», «Цвіте терен, цвіте терен…», «Сонце низенько, вечір близе-

нько…», «В кінці греблі шумлять верби», «Ой, не світи,

місяченьку», «Чи я в лузі не калина була?», «Віє вітер на доли-

ну…», «Ой у полі нивка», «Вівці мої, вівці», «Із-за гори кам’яної»

та ін.).

Символіка народних пісень, образотворчі засоби, зокрема

тропи.

Українські народні балади, їхні особливості. Героїчні та фан-

тастичні мотиви в баладах. Художній прийом метаморфози, пе-

ретворення дівчини в тополю («Ой чиє ж то жито, чиї то поко-

си…»).

Соціально-побутові балади («Лимерівна», «Бондарівна»). Лю-

бовні балади («Ой не ходи, Грицю…»). Історичні балади («Що

се

в полі забіліло», «Ой був в Січі старий козак»).

Використання мотивів та образів народних балад у літературі

(Т. Шевченко, Л. Боровиковський, І. Карпенко-Карий, М. Стари-

цький, Панас Мирний, І. Франко, А. Малишко, І. Драч та ін.).

Драматичні жанри фольклорних творів: пісні-діалоги

(«Просо»), пісні-ігри («Подоляночка», «Мак», «

Явтух»), пісні-

ігрища («Коза», «Маланка»), веретеп (ляльковий театр), весіл-

ля та його складові частини (сватання, заручини, коровай, гі-

льце, дівич-вечір, власне весілля, перезва). Найвідоміші весі-

льні пісні: «Спечіть мені коровай красний…», «Тепер у нас да

дівич-вечір…», «Бояри молодії, учиніть волю мою…», «Горіла

сосна, палала…», «А брат сестрицю та й

розплітає…», «Ой ма-

тінко, та не лай мене…». Використання весільних пісень у ху-

дожній літературі.

Фольклористика як наука про усну народну творчість. Найві-

доміші українські фольклористи (М. Максимович, А. Метлинсь-

кий, П. Чубинський, О. Маркович, М. Номис, Г. Нудьга, Ф. Ко-

лесса, В. Гнатюк та ін.).

Теорія літератури. Поняття про

драматичні жанри фольк-

лору.

396

10 КЛАС

ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС 70—90-Х РОКІВ ХІХ СТ.

У КУЛЬТУРОЛОГІЧНОМУ КОНТЕКСТІ ДОБИ

…Узагальнююче повторення про фольклор як основу вивчен-

ня художньої літератури.

Ліричні пісні українського народу, їхня жанрова різноманіт-

ність. Пісні-балади («Ой не ходи, Грицю…», «Пісня про шанда-

ря»), використання їх у художній літературі (у творчості М. Ста-

рицького, І.

Франка, О. Кобилянської, Л. Костенко). Пісні

літературного походження, які стали народними (на слова украї-

нських письменників). Відомі українські піснетворці.

Український фольклор у контексті світової усної народної

творчості.

КЛАС

ВСТУП

Фольклор як невичерпне джерело розвитку української літе-

ратури.

Пісні Січових стрільців (Р. Купчинського, Б. і Л. Лепких,

М. Гайворонського та ін.: «Ой у лузі червона калина», «Гей, там

на грі Січ іде», «Гей ви. стрільці січовії…» тощо).

397

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

www.ukrfolk.kiev.ua — Проект «Моя Україна. Берви».

www.kolyadka.h1.ru — Сайт «Звичаї нашого народу» (опис на-

родних свят, демонологія, прикмети, сонник).

www.pisni.org.ua — Сайт «Українські пісні» (тексти народних

пісень з нотами).

www.gomin.uazone.net — «Гомін» (архів української народної

пісенності).

www.ukrlib.com.ua/narod/index.php — Розділ «Народна твор-

чість» на сайті «Бібліотека української літератури».

www.lukoshko.net — Українські, білоруські, російські народні

казки.

www.rius.kiev.ua/nt.html — Сайт НДІ українознавства

, розділ

«Сонячне коло» (народні обряди).

www.ualogos.kiev.ua — Електронне наукове фахове видання

«Українознавство».

www.etno.webua.org — «Українська етнографія».

www.berehynya.iatp.org.ua — Всеукраїнський народознавчий

часопис «Берегиня».

www.mau-nau.org.ua — Сайт Національної асоціації україністів.

www.folkart.net.ua — «Українська народна творчість».

www.etnolog.org.ua/imfe.html — Сайт Інституту мистецтво-

знавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського.

www.ruthenia.ru/folklore/cnek.html — Сайт «Фольклор и пост-

фольклор: структура, типологія. семантика».

398

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Аутентичний фольклор — всі види творчо-прикладної діяльно-

сті — словесна, музична, народні обряди, хореографія, на-

родний театр, різні жанри власне прикладної, ручної діяль-

ності (вишивка, різьбярство, гончарство, ткацтво і т. д.) у їх

первозданному, адекватному генетичним джерелам вигляді,

без будь-яких обробок — літературних, композиторських,

режисерських; вони функціонують

у природному середо-

вищі села або в сценічній чи виставочній репрезентації [76,

с. 40].

Автологія (від грецьк. autos — сам і logos — слово) — вживання

слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від

тропів [48, с. 13]. Наприклад, автологічний стиль.

Алегорія (від грецьк. allegoria від allos — інакший, agoreo — го-

ворю) — один з видів іномовлення, вираження абстрактного

об’єкта (поняття) через

конкретний образ [45, с. 18].

Анімізм (від лат. animula — душа) — віра у наявність душі чи

духу в явищах природи, речах та предметах навколишнього

світу [43, с. 56].

Антропоморфізм (від грецьк. antrophos — людина + morphe —

форма) — уподібнення людині за зовнішнім виглядом [27,

с. 383].

Апокрифи (від грецьк. apokryphos — таємний) — заборонені

християнською церквою стародавні книги, у яких записува-

лися народні сказання, замовляння, прикмети

і різноманітні

повчання [8, с.15]; твір з біблійним сюжетом, що містить ві-

дступи від офіційного віровчення і тому відкидається церк-

вою [27, с. 383].

Архетип (грецьк. arche — початок і typos — образ) — прообраз,

первісний образ, ідея [48, с. 65]; «першообрази, прообрази

універсальних міфологіних мотивів і сюжетів, формуються

згідно зі швейцарським психоаналітиком К.-Г. Юнгом у

399

сфері «колективного несвідомого» і реалізують не лише в

явищах несвідомого (сни і т.ін.), але і в міфотворчості [49,

с. 659].

Варіант (від лат. variantis — мінливий) — у фольклорі: кожне

одноразове виконання народного твору, а також його зафік-

сований текст [27, с. 383].

Вірування — релігійні уявлення кого-небудь; віросповідання [6,

с. 147].

Герой культурний — міфологічний персонаж, який відкрив

лю-

дям вогонь, метал, корисні копалини, що створив знаряддя

праці тощо [27, с. 385].

Гіпербола (від грецьк. hyperbole — перебільшення) — мовно-

стилістична фігура риторичного призначення або поетичний

троп, що містять художнє перебільшення будь-якого об’є-

кту художньої рефлексії [45, с. 123].

Гумор (лат. humor — волога, рідина) — різновид комічного, ві-

дображення смішного в життєвих явищах і людських

харак-

терах. Гумор не заперечує об’єкта висміювання і цим відрі-

зняється від сатири, для якої характерне цілковите запе-

речення й різке осміяння зображуваного. Добродушний

гумор піддає осміянню здебільшого часткові недоліки зага-

лом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері лю-

дини» [48, с. 176].

Двовір’я — поєднання у свідомості народу язичницького та

хри-

стиянського світоглядів [43, с. 71].

Демонологія — вчення про духів-демонів, які шкодять або спри-

яють людині в її справах [43, с. 68].

Дидактичний — повчальний, наставницький // Який має харак-

тер повчання [6, с. 220].

Драма (грецьк. drama — дія) — один з літературних родів, який

змальовує світ у формі дії, здебільшого призначений для

сценічного втілення [48, с. 213].

Епітет — слово, що

вказує на одну з ознак того предмета, який

називається, і має на меті конкретизувати уявлення про ньо-

го [12, с. 208].

Етнічна педагогіка, етнопедагогіка, народна педагогіка — си-

стема традиційних норм навчання і виховання дітей, прита-

манна даному народу [77, с. 565]; міждисциплінарна галузь

400

знання на перетині етнографії, педагогіки й соціології, що

займається вивченням народних методів виховання і соціа-

лізації дітей та осмисленням світу дитинства [60, с. 45].

Етнографічна група — локально-територіальна частина етносу,

яка вирізняється особливостями традиційної матеріальної і

духовної культури, побуту, інколи діалектом. Такими гру-

пами в Україні є гуцули, бойки, лемки, поліщуки, подоляни,

волиняни

та ін. [77, с. 566]; це локальна частина етносу, яка

має спільну з ним етнічну самосвідомість, але відрізняється

деякими рисами традиційно-побутової культури [60, с. 146].

Етнографія — історична наука про походження й історію наро-

дів, формування специфічних особливостей їх традиційного

побуту, матеріальної і духовної культури [23, с. 4]; галузь

гуманітарних наук, котра вивчає народи (етноси), їхнє

по-

ходження, етнічну історію, традиційно-побутову культуру

та характер міжетнічних відносин, базуючись переважно на

даних польових досліджень [60, с. 9].

Етнос — спільнота людей (плем’я, народність, нація), що істори-

чно склалася та має соціальну цілісність і оригінальний сте-

реотип поведінки [6, с. 268]; це усталена спільність людей,

що історично склалася на певній території і позначена

спі-

льністю мови, культури, побуту, психічного складу, єдністю

етнічної самосвідомості, зафіксованої у самоназві, а також

усвідомленням єдності родового походження і водночас не-

схожістю на інші етноси. Це органічна соціальна система з

чітко вираженою структурою, в основі якої лежить система

між поколінної етнокультурної інформації, освяченої тра-

диціями [60, с. 72].

Жанр літературний (від

франц. genre — вид, рід) — вид змісто-

вної форми, яка зумовлює цілісність літературного твору,

що визначається єдністю теми. композиції та мовленнєвого

стилю [45, с. 197].

Жанрова домінанта — визначальна жанрова характеристика

твору, його жанрова концепція [45, с. 199].

Жанрова система (система жанрів) — відносна стійка єдність

жанрових форм [45, с. 201].

Звичай — повсякденний усталений спосіб (правило) поведінки,

складений історично, на

основі людських стосунків, у ре-

зультаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та ус-

відомлення їх суспільної значущості [77, с. 566].