власний добробут. Як наслідок, у суспільстві росте соціальний протест,
загострилася проблема фінансування бюджетних організацій освіти, охорони
здоров'я, науки, культури, погіршився соціальний захист найбільш
незахищених верств населення: дітей, пенсіонерів, інвалідів, самотніх,
безробітних і багатодітних сімей. Знизився рівень соціально-трудових прав і
гарантій громадян. На жаль, позначені умови соціальної політики другої
половини 90-х рр. минулого сторіччя мало в чому змінилися й на початку
XXI сторіччя. І сьогодні проблемою залишається активізація існуючої
системи управління демографічних, ментальних, психологічних,
економічних, політичних, культурологічних, аксіологічних і інших
передумов, що формують середовище ефективного протікання соціальної
роботи.
Позитивним моментом, що спостерігається протягом усіх років
самостійного існування України, є залучення до здійснення соціальної
політики, соціальної роботи добровільного (позадержавного) сектора, що
постійно бере на себе, за зразком Західної Європи, частину функцій, що
раніше здійснювали державні служби або не мали свого агента.
За даними на 1 січня 2000 р., у країні вже діє біля 20 тисяч
недержавних організацій (НДО). Серед них чимало організацій (благодійних,
суспільних, приватних та ін.), що серед своїх статусних завдань визначають,
зокрема, надання соціальних послуг різноманітним категоріям населення.
Так, зареєстровано близько 900 організацій, що зайняті вирішенням проблем
інвалідів; біля 1200 організацій працюють з людьми похилого віку.
Інший позитивний момент пов'язаний з диференціацією морфологічної
структури суб'єкта управління, а відповідно й соціальної роботи, за рівнями
соціального організму країни. Суб'єкт соціального управління соціальною
роботою інтенсивно став формувати свої робочі органи і створив досить
широку сферу робочих органів, розраховану на різні організаційні рівні
соціального організму України.
Структура соціального захисту населення в Україні
У ній можна виділити такі рівні: державний, регіональний, трудовий
колектив, недержавний.
До державного рівня відносяться міністерства й державні комітети, що
безпосередньо беруть участь у соціальному захисті населення, як-от:
Міністерство праці і соціальної політики України, Державний комітет
молодіжної політики, спорту й туризму, Міністерство освіти і науки,
Міністерство охорони здоров'я, Міністерство України з питань надзвичайних
ситуацій і у справах захисту населення від наслідків чорнобильської
катастрофи, Державний комітет у справах релігії, Міністерство фінансів,
Міністерство внутрішніх справ та ін.
Відповідно до положення, затвердженого Указом Президента України
від 30 серпня 2000 року № 1035/2000, Міністерство праці й соціальної
політики є головним (провідним) органом у системі центральних органів
виконавчої влади по забезпеченню реалізації державної політики у сфері