48
молодого покоління – у дітей привело до декабриської ідеології, утворило з них
декабристів-змовців і навіть повстанців. Це була лише инша форма, але все ж таки
незадоволення політично-соціяльним ладом держави. Характерно, що декабризм
утворився в дворянському і майже виключно офіцерському осередкові, значить у дітей
дворян, що після виховування – шкільного чи домашнього – вступали в військову службу,
а вже після цього поверталися до батьківщини. В. І. Семевський пильно розглянув
питання, в широкому масштабові усіх трьох декабриських товариств, на підставі
записок-визнань їх членів, про причини, що привели їх до революційної ідеології, і довів,
що ці причини були, так би мовити, подвійні: з одного боку те зло, що вони наочно
бачили у себе дома в сучасній їм дійсності, а з другого те, краще, що вони бачили за
кордоном, пробуваючи там з армією, або що вичитували з відповідних книжок. Великий
вплив на них робили європейські революції, особливо іспанська і неаполітанська, з їх
конституціями, і нарешті грецьке повстання. В закордонному житті вони природно
звертали особливу увагу на політичну справу і на ті ідеї “свободи, равенства і братства”,
які висунула ще французька революція, і взагалі на революційний спосіб вирішення
проблем життя. У себе дома вони задихалися в тяжких умовах політичного гніту –
наслідка реакції другої половини царювання Олександра І-го, але не могли не звязувати
умов життя політичного з соціяльним складом суспільства, з його кріпацтвом, що
безпосередньо торкалися їх самих. Ми наведемо де-кілька визнань членів південних
таємних товариств з указівками на те, що привело їх до декабриської ідеології.
Член південного товариства пор. Абрамов одверто каже, що ліберальні погляди він
засвоїв з політичних книжок і з вражіння, яке на нього зробила бідність українських
селян Поділля: “когда я находился на с’емке в Подольской губ., то имел случай заметить
бедность, в которой находится большая часть крестьян. Это меня поразило и возбудило во
мне любопытство узнать, каким образом они доведены до такого состояния”. Після цього
він і почав читати політичні книжки. Один з основоположників “Союза Спасения”,
С. Мурав’єв-Апостол і брат його Матвій – головним злом визнавали кріпацтво і жорстоке
поводження з салдатами. Член “Союза Благоденствия” і південного товариства Басаргин
заявив, що побачивши стан кріпаків, прийшов до думки про необхідність визволення
селянства. Голова Південного товариства Пестель заявиви на слідстві, що на розвиток
його ідеології завсігда робило велике вражіння рабство селян. Член Південного товариства
Н. А. Крюков заявив: “На с’емке в Подольской губ. увидел я, до какой степени
простирается угнетение крестьян помещиками”. Инший член того-ж товариства Лорер,
розмовляючи зі своїм товаришем і почувши від нього, що поміщики жорстоко
пригнічують кріпаків, висловив бажання про необхідність волі для них і надію на те, що
це здійсниться, що все піде по новому через 2 роки, натякаючи, очевидно, на своє
товариство. Член Південного товариства пор. Усовський визнав, що його вступ в
товариство був викликаний співчуттям до тяжкого становища селян: “Они люди, жертвы
роскоши и удовольствий своих помещиков, презрены и унижены как нельзя более:
доставляя государству и богатство и защиту, они не имеют никакого голоса, никакого
участия в политическом существовании. Воля и прихоть помещика – им закон; работать и
повиноваться – вот их права. Не знаю, как описать состояние людей, которых свобода,
дети и собственность, для них чужое, все есть собственность их владельца”. У члена
Союза Благоденствия і Південного Товариства В. Ф. Раєвського був знайдений рукопис,
що мабуть ним і був складений, де говорилося: “взирая на помещика русского, я всегда
воображаю, что он вспоен слезами и кровавым потом своих подданных, что атмосфера,
которою он дышет, составлена из вздохов сих несчастных, что элемент его корысть и
безчувствие... Дворянство русское, погрязшее в роскоши, в разврате, в бездействии и
самовластии, не требует перемен, ибо с ужасом смотрит на необходимость потерять
тираническое владычество. Граждане! Тут не слабые меры нужны, но решительность и
внезапный удар”. В написаному ним віршу читаємо: “смотри, как знатный вертопрах,
бездушный пустослов Ивана à rebour с Семеном гнет на двойку иль бедных поселян,
отнявши у отцов, меняет на скворца, на пудель или сойку. И правом знатности везде
уважен он”. На допиті він визнавав, що на Поділлю сам бачив, як кріпаки працювали у
де-яких поміщиків цілий тиждень, бачив наочно у одного поміщика кріпаків, що
одбували панщину в ланцюгах; поміщики продавали кріпаків по одному, утворювали собі
гареми з своїх кріпачок – дівчат. Фельдмаршал Каменський завів в свойому маєтку в’язні,