Коваленко Д.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

191

Тема 8. Кредит у ринковій економіці

г) прибуток позичальника.

10. Функції кредиту:

а) інформаційна;

б) грошова (антипаційна);

в) ревізійна;

г) перерозподільна;

д) контрольно-стимулювальна.

11. Макроекономічні чинники, що впливають на розмір про-

центної ставки:

а) розмір кредиту;

б) попит і пропозиція на кредитному ринку;

в) рівень ризику;

г) облікова ставка ЦБ;

д) рівень інфляції;

е) термін кредиту;

є) забезпеченість;

ж) цільовий характер.

12. Мікроекономічні чинники, що впливають на розмір про-

центної ставки:

а) розмір кредиту;

б) попит і пропозиція на кредитному ринку;

в) рівень ризику;

г) облікова ставка ЦБ;

д) рівень інфляції;

е) термін кредиту;

є) забезпеченість;

ж) цільовий характер.

13. Норма обов’язкових резервів:

a) вводиться як засіб, що охороняє від вилучення вкладів;

б) становить середню величину маси грошей, необхідну для задо-

волення потреб населення;

в) зараз не використовується;

г) вводиться насамперед як засіб обмеження грошової маси.

192

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

14. Формами забезпечення кредитів можуть бути:

a) застава рухомого та нерухомого майна;

б) цінні папери;

в) гарантія й поручництво;

г) усі відповіді правильні.

Задачі

Задача № 1

Яку грошову суму необхідно покласти на депозит терміном 6 мі-

сяців, щоб отримати дохід у розмірі 5500 грн, при річній відсотковій

ставці 15,5%?

Задача № 2

Комерційний банк надає кредит 5 млн. грн під 20% річних за

плаваючою відсотковою ставкою. Після 3-х місяців ставка станови-

ла 22%, а через 8 місяців після надання кредиту збільшилася до 24%.

Обчисліть, яку суму повинен повернути позичальник через рік після

надання йому кредиту.

Задача № 3

Вкладник вніс 100 000 грн у комерційний банк під 12% річних

на 2 роки. Розрахувати суму вкладу через 2 роки та дохід вкладника,

якщо по вкладу нараховуються:

а) прості відсотки;

б) складні відсотки.

Задача № 4

Банк нараховує щоквартально відсотки по вкладах за номіналь-

ною ставкою 17% річних (виплата відсотків та суми депозиту перед-

бачається наприкінці терміну депозиту). Визначте суму відсотків, на-

рахованих за два роки на суму 40 000 грн.

Задача № 5

Банк сплачує своїм вкладникам 15% річних і надає позики під

29% річних. Чому дорівнює плановий банківський прибуток станом

на кінець року, якщо відомо, що на початок року банк залучив 6,5 млн

193

Тема 8. Кредит у ринковій економіці

грн, нарахування відсотків за вкладами відбувається один раз на пів-

річчя, за кредитами — наприкінці року, а банку вдається залучити до

кредитного портфеля 65% залучених коштів протягом року (умовно

вважати, що вклади та позики строком 1 рік з 01.07).

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Гончаренко В. В. Кредитна кооперація. Форми економічної самодопо-

моги сільського і міського населення у світі та в Україні (теорія методологія

практика). — К.: Глобус, 1998. — 330 с.

2. Гроші та кредит / Авт. кол. під кер. М. І. Савлука. — К.: Лібра, 2006. —

598 с.

3. Гроші та кредит: Підручник / Івасів Б. С. — Тернопіль, К.: КонДор,

2008. — 528 с.

4. Гроші та кредит: Підручник / Відп. ред. А. В. Демківського. — Віра-Р. —

2006. — 528 с.

5. Деньги, кредит, банки / Авт. колл. под рук. Г. И. Кравцовой. — Минск:

Меркованне, 2006.

6. Загорський В. С. Вівчак О. Д. Стратегія становлення банківської систе-

ми // Фінанси України. — 2006 — № 10.

7. Іванілов О. С., Тітенкова М. В. Іпотечне кредитування у країнах Захід-

ної Європи, США та України // Фінанси України. — 2007. — № 4. — С. 28–

36.

8. Крупка М. І., Євтух Л. Б. Теоретичні аспекти управління механізмом

кредитування довгострокових програм розвитку економіки в Україні // Фі-

нанси України. — 2007. — № 1. — С. 43–57.

9. Луценко А. — Деякі аспекти правового регулювання споживчого кре-

дитування в Україні // Економіка України. — 2008. — № 5. — С. 37–42.

10. Михальський В. В. Грошово-кредитний потенціал золота в умовах об-

меженості ресурсів // Фінанси України. — 2007. — № 11. — С. 64–72.

11. Поляков В. П., Московина Л. А. Основи денежного обращения й креди-

та. — М.: Инфра, 1996.

12. Шелудько Н. М. Кредитна експансія та стійкість банківського сектору

в Україні // Фінанси України. — 2007. — № 10. — С. 148–156.

194

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

Тема 9. ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ

ГРОШОВОГО РИНКУ

9.1. Фінансові посередники та їх місце в структурі фінансового

ринку.

9.2. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові установи.

9.3. Міжбанківські об’єднання.

9.1. Фінансові посередники та їх місце

в структурі фінансового ринку

Кошти від «заощаджувачів» до «позичальників» передаються

зав дяки прямому та опосередкованому фінансуванню. Розглянемо

процес опосередкованого фінансування, тобто передачу коштів за до-

помогою фінансових посередників, зображену на рис. 9.1.

До складу фінансових посередників входять такі типи кредитно-

фінансових установ:

депозиторські установи (комерційні банки та ощадні устано- —

ви, взаємоощадні банки, позикоощадні асоціації та кредитні

спілки);

ощадні установи контрактного типу (страхові компанії — ком- —

панії зі страхування життя, компанії, що забезпечують інші

види страхування, пенсійні фонди);

інвестиційні посередники (інвестиційні та іпотечні банки, фі- —

нансові компанії).

Основна їхня функція — допомога в передачі коштів від по-

тенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фі-

нансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у

заощаджувачів, за що останнім виплачується відсотковий дохід. Аку-

мулюючи так кошти, вони надають їх під вищі відсотки інвесторам.

Різниця між отриманим і виплаченим відсотковим доходом спрямо-

вується на покриття витрат фінансового посередника та на його при-

буток.

Є різні види фінансових посередників. Розглянемо їх доклад-

ніше.

195

Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку

Фірми-по-

зичальники

(покупці)

Власники

заощаджень

(продавці,

населення

)

Пряме фінансування

Непряме (опосередковане)

фінансування

Капітальне фінансування

Шляхом отримання позик

Гроші Акції

Гроші Облігації

Фінансові посередники

1. Банки

2. Небанківські

фінансово-кредитні

установи

Кредити

(Зобов’язання)

Гроші

(Депозити)

Рис. 9.1. Небанківські фінансово-кредитні установи в структурі

фінансового ринку

 Депозиторські установи — кредитно-фінансові установи, що

мають право залучати внески на депозитні рахунки. До складу таких

установ входять:

а) комерційні банки — кредитні установи, що надають клієнтам

універсальні банківські послуги. Джерелом залучення коштів є вне-

ски клієнтів на депозитні рахунки. Кошти позичкового фонду, що є в

196

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

кожному комерційному банку, використовуються для надання бан-

ківського та споживчого кредиту, для придбання державних і муні-

ципальних облігацій (детально це питання буде розглянуто в темі

№ 11);

б) ощадні установи, що розподіляються на:

позиково-ощадні асоціації — кредитно-фінансова установа, —

що акумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових

і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються в цих установах,

використовуються для надання кредиту під заставу нерухо-

мості;

кредитні спілки — невеликі фінансові установи, що утворю- —

ються на кооперативних засадах певної соціальної групи для

надання кредитів членам цієї групи.

Джерелами залучення коштів є внески учасників спілки, а вико-

ристовуються вони для надання споживчого кредиту.

 Ощадні установи контрактного типу — це кредитно-фінан-

сові установи, які залучають довготермінові заощадження на контр-

актних засадах. Фонди свої формують завдяки періодичним внескам

згідно з контрактами.

Ощадні установи поділяються на:

а) компанії із страхування життя, страхування від пожеж і нещас-

них випадків. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків

юридичних і фізичних осіб, а використовуються для довготерміново-

го кредитування і фінансування, завдяки купівлі державних обліга-

цій, акцій та облігацій корпорацій;

б) пенсійні фонди створюються фірмами для сплати пенсій робіт-

никам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє знизити по-

даткові платежі фірм і використати їхні кошти для придбання акцій

та облігацій корпорацій.

 Інвестиційні посередники, до складу яких долучаються:

а) інвестиційний банк, який проводить довготермінове кредиту-

вання, завдяки чому імовірне втілення великих науково-технічних

проектів. Розподіл функцій між комерційними та інвестиційними

банками, наприклад, у США відбувся після кризи 1929–1933 років.

Спеціалізація у сфері довготермінового кредитування має сенс,

оскільки впровадження великих інвестиційних проектів пов’язане із

значним ризиком. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий по-

197

Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку

зичковий капітал і передає його позичальникам завдяки випуску та

розміщенню облігацій або інших боргових зобов’язань;

б) іпотечний банк — банк, що спеціалізується на видачі довготер-

мінової позики під іпотеки (тобто ресурси за рахунок випуску та роз-

міщення іпотечних облігацій);

в) фінансова компанія — отримує фонди шляхом продажу комер-

ційних паперів, випуску акцій та облігацій. Залучені кошти надає

споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання споживчих

товарів довготермінового користування, для ремонту будинків, на

потреби малого бізнесу.

Наведена класифікація фінансових посередників характерна для

кредитно-фінансової системи США, але значна кількість фінансових

посередників уже працює на українському фінансовому ринку.

9.2. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові

установи

Останніми роками на національних ринках позикових капіталів

розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані не-

банківські кредитно-фінансові інститути, які посіли важливе місце в

накопиченні та мобілізації грошового капіталу.

Кредитно-фінансові установи в переважній більшості країн по-

сідають важливе місце у їх кредитних системах, спеціалізуються на

виконанні кількох операцій або в обслуговуванні обмеженого кола

клієнтів, а останніми роками навіть починають діяти як серйозні кон-

куренти комерційних банків на ринку фінансових послуг. Найважли-

вішою їх ознакою є вузька спеціалізація, обслуговування тих секторів

ринку позичкових капіталів, де потрібні спеціальні знання й особливі

технічні прийоми, які з різних причин не достатньо якісно обслугову-

ються комерційними банками.

Розвиток кредитно-фінансових інститутів в Україні зумовлений

задоволенням об’єктивних потреб у фінансових послугах у зв’язку з

переходом до моделі динамічно зростаючої економіки, зростанням

доходів і заощаджень різних верств населення, оптимізацією струк-

тури виробничих витрат підприємств усіх форм власності, приско-

ренням і полегшенням руху капіталів та забезпеченням довгостроко-

вого інвестування коштів.

198

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

У нашій державі така ланка кредитної системи розвинута ще до-

сить слабо. Це підтверджується фактом дуже незначної величини їх-

ніх активів у сукупному ВВП (на 2007 рік активи позабанківських

кредитних установ становили до 2% від ВВП). У розвинутих країнах

таких як Німеччина цей показник сягає 75,5% від ВВП, а в США

261,8%.

Становлення вітчизняних небанківських кредитних установ від-

бувається дуже повільно і зовсім не відповідає тим завданням, що

стоять перед державою в період розбудови ринкової економіки. Се-

ред найбільш актуальних проблем, які гальмують формування по-

тужної ланки небанківських кредитних установ і посиленням їх ролі

в розвитку вітчизняної економіки, є:

недосконале — правове поле, в межах якого ці установи діють;

високий рівень недовіри — населення до дії багатьох установ цієї

системи з причин багатьох випадків шахрайства з боку органі-

заторів цілого ряду фінансових компаній;

досить — слабкий контроль держави за діями позабанківських

кредитних установ, що значно підвищує ступінь ризику всіх

учасників цього процесу і, передусім, ризик головного аген-

та — інвестора.

До таких установ слід віднести: страхові компанії, пенсійні фон-

ди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та

фінансові компанії, інвестиційні та благочинні фонди, кредитні спіл-

ки, страхові компанії тощо. Ці інститути суттєво потіснили банки в

акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником

позикового капіталу.

Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капі-

талів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання креди-

тів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капі-

талу через усі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів,

а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру

конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфе-

рі кредитних операцій.

Інвестиційні компанії та інвестиційні фонди здійснюють креди-

тування малих та середніх фірм. Їхні інвестиційні програми розрахо-

вані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в неве-

ликих масштабах, на відміну від інвестиційних банків. Інвестиційні

199

Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку

компанії бувають двох видів: відкритого та закритого типу. В першо-

му випадку інвестиційні компанії зобов’язуються викупити свої акції

в акціонерів, у другому — ні.

Становлення ринкової економіки в Україні й гострота проблеми

інвестиційних ресурсів зумовлюють необхідність розвитку інвести-

ційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з’явилися

перші законодавчі акти, що регламентували їхню діяльність. На почат-

ку 1994 р. Президент України підписав Указ «Про інвестиційні фон-

ди і інвестиційні компанії». Відповідно до указу Президента України,

передбачено створення інститутів взаємного інвестування у формі ін-

вестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основна різниця між

ними знаходилась у площині їх різних можливостей на ринку цінних

паперів. Інвестиційні фонди створювалися як інститути спільного ін-

вестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як професійний

торговець на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов мала

змогу здійснювати і колективне інвестування. Різниця була також у

розмірах статутного фонду, формах організаційної структури та ін.

Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа,

функцією якого було спільне інвестування. Його організаційна фор-

ма — акціонерне товариство закритого та відкритого типів. Статут-

ний фонд формується за рахунок грошових коштів, цінних паперів,

нерухомого майна тощо.

Згодом у 2001 р. прийнято Закон України «Про інститути спіль-

ного інвестування(пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Згідно з положеннями цього закону, в Україні створюються ін-

ститути спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтер-

вального і закритого типів.

За формою своєї організації інститути спільного інвестування

можуть бути як корпоративними інвестиційними фондами, так і па-

йовими.

Корпоративний інвестиційний фонд організовує свою діяльність

за нормами, що встановлені законом України для акціонерних това-

риств.

Пайові інвестиційні фонди — це активи, які належать інвесто-

рам на правах спільної часткової власності. Ці активи знаходяться в

управлінні компанії, яка спеціалізується на управлінні активами. Па-

йові інвестиційні фонди не є юридичними особами.

200

Модуль 2. Кредит у ринковій економіці та посередники грошового ринку

Як свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдо-

сконалення інвестиційного бізнесу відбувається в напрямі посилення

тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування.

Така перспектива розвиває і вітчизняні інвестиційні фонди. В 2007 р.

в Україні було зареєстровано 107 публічних інститутів спільного ін-

вестування. З них 8 –відкритих, 19 — інтервальних, 53 — закритих, а

27 перебували в процесі реєстрування [17, с. 26–35].

Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом

купівлі їх боргових зобов’язань. Серед фінансових компаній важли-

ве місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє

їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль над

їхньою діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні

установи, що обслуговують гуртову та роздрібну торгівлю, зокрема

діючі у сфері споживчого кредиту.

Фінансові компанії надають такі послуги:

залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов’язанням —

щодо наступного їх повернення;

залучення фінансових активів фізичних осіб із зобов’язанням —

щодо наступного їх повернення шляхом укладення договорів

управління майном;

надання позик; —

надання гарантій; —

надання фінансових кредитів за рахунок власних коштів; —

факторинг; —

фінансовий лізинг; —

діяльність з обміну валют; —

залучення коштів установників управління майном з метою —

фінансування будівництва житла;

інші. —

Враховуючи розмаїття фінансових послуг, які можуть надавати

фінансові компанії, доцільно умовно розподілити фінансові послуги

на три групи:

діяльність з управління фінансовими активами;

послуги кредитування;

діяльність із забезпечення проведення розрахунків.

На кінець 2007 р. було 409 установ фінансових компаній, які ма-

ють право надавати фінансові послуги (302 — фінансові установи за-

реєстровано в 2006 р., 277 — у 2005 р.) [17, с. 26–35].