Кісь Я., Педич В. Актуальні проблеми історії України. Курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

Після обрання короля Польщі (ним став Ян ІІ Казимир,

якого підтримував Б.Хмельницький) козацькі війська, знявши

облогу Замостя, повертаються на Подніпров’я і в кінці грудня

1648 р. урочисто вступають до Києва.

На думку сучасних дослідників Хмельниччини В.Смолія

та В.Степанкова, вивід козацьких військ з Галичини став

однією з найбільших політичних помилок у всій кар’єрі

гетьмана як державного діяча. Чому? Український гетьман

втрачав величезну територію з розвиненим виробництвом, а

Польща отримувала напрочуд вигідний стратегічний плацдарм

для зосередження своєї армії, готової в сприятливий момент

знову розпочати наступ. Крім усього іншого, в разі поновлення

воєнних дій вони велися б виключно на українських землях,

що прирікало останні на спустошення і руйнацію

продуктивних сил.

При аналізі цих подій історик О.Бойко наголошує на таких

факторах, що вплинули на перемир’я під Замостям:

− ослаблення боєздатності козацьких військ, їх відірваність

від баз постачання, голод і епідемія; наближення зими і

непідготовленість військ до ведення бойових дій у цих

умовах;

− гетьман мусив враховувати й те, що Польща була ще досить

сильною воєнною державою, та й існувала загроза з боку

Литви і союзниці Польщі – Австрії. Крім цього, були

реальні побоювання щодо допомоги козакам кримських

татар;

− перехід кордону Польщі і наступ козацьких військ на

Варшаву (про що деякі історики говорять як про вірогідний

захід) внесли б зміни в характер війни – переростання

національно-визвольної боротьби у загарбницьку та

здійснення масового опору польського населення на його

території.

Можна вважати помилкою Б.Хмельницького те, що він в

кінці 1648 р. залишив на прикордонних західноукраїнських

землях недостатньо боєздатні козацькі загони, які б могли дати

гідну відсіч ворожим військам.

4. Підписання Зборівського договору та його основні

умови.

На початку літа 1649 року війна спалахнула з новою

силою. Польські війська були зосереджені в трьох місцях.

Гетьман обложив першу польську армію під Збаражем, а сам з

головними силами й татарами рушив назустріч королю, аби не

допустити об’єднання польських сил. Підійшовши до

королівської армії під Зборовом, Хмельницький знищив її

частину, а 15 серпня вдарив на польське військо з обох боків.

16 серпня польські полководці почали думати про капітуляцію.

Проте канцлер Осолінський нав’язав переговори з ханом

Іслам-Гіреєм, і останній у вирішальну хвилину зрадив

Хмельницького. Ця ситуація змусила гетьмана піти на

переговори з королем. Оскільки 17 серпня було підписано

польсько-кримську угоду (згода польської сторони на виплату

щорічних “упоминків” (данини), випас худоби татарами над

річками Інгул та Велика Вісла, захоплення ясиру в українських

землях тощо), Б.Хмельницький змушений був піти на

укладання 18 серпня 1649 р. Зборівського договору, за яким:

 Україна отримувала автономію в складі Брацлавського,

Київського і Чернігівського воєводств.

 На території цих трьох воєводств влада належала

гетьманові (з резиденцією у м.Чигирині) і козацькій

старшині. Коронне польське військо не мало права тут

стояти.

 Чисельність козацького реєстрового війська

збільшувалась до 40 тис.

 Усім учасникам повстання, зокрема шляхтичам,

оголошувалась амністія.

 Митрополит Київський мав отримати місце в Сенаті.

 Питання про ліквідацію церковної унії і повернення

православній церкві захопленого в неї майна мало бути

вирішене на наступному сеймі.

 У Києві та інших містах не мали права жити й

організовувати свої школи єзуїти , заборонялось прибувати

туди євреям , за винятком “купецьких справ”.

 Водночас на козацькій території зберігався шляхетський

режим (шляхта могла повертатись до своїх маєтків), з тією

лише різницею, що на всі адміністративні посади, до воєвод

включно, король мав призначати лише православних

шляхтичів (Київським воєводою було призначено Адама

Кисіля).

 Селяни і міщани зобов’язані були виконувати довоєнні

повинності.

Зборівська угода була затверджена на початку 1650 р.

Варшавським сеймом, але вона виявилась нежиттєздатною, бо

не зняла суперечностей між Україною і Польщею, і боротьба

запалала з новою силою.

Треба визнати, що політичні наслідки Зборівського

договору, по-перше, засвідчили крах намірів Б.Хмельницького

домогтися створення незалежної Української держави; по-

друге, наочно продемонстрували ненадійність і навіть

небезпеку військового союзу з Кримом; по-третє, показали

ігнорування козацькою верхівкою інтересів селянства і

міщанства, адже переважна більшість пунктів договору

стосувалась інтересів війська Запорозького (козацтва);

загальноукраїнський характер мали лише пункти про захист

Православної Церкви, ліквідацію унії та амністію учасникам

повстання. Це стало причиною невдоволення широких

народних мас угодовською політикою козацької старшини та

Б.Хмельницького і початком певного розколу серед учасників

національно-визвольної війни, відкривши шлях до потужного

соціального виступу низів.

Проте, попри відносну політичну невдачу, одержана

автономія частини українських земель дозволяла

гетьманському урядові продовжити боротьбу за реалізацію

державної ідеї.

5. Державотворчі процеси в Україні в ході національно-

визвольної війни. Основні ознаки становлення Української

козацької держави.

Незважаючи на те, що протягом весни-літа 1648 р.

повстання набуло масового і загальнонаціонального характеру,

розвиток національно-політичної свідомості українців значно

відставав від потреб національного державотворення. Про це

яскраво свідчить надзвичайна поміркованість висунутих

політичних вимог на початку війни, особливо якщо зважити на

вражаючі успіхи визвольної боротьби. І це не дивно, бо

впродовж віків національна свідомість формувалася виключно

на побутовому, культурному та релігійному рівнях при

відсутності впливу державних чинників (через відсутність

власної держави). Як наслідок в 1648 р. основні зусилля

керівників повстання були спрямовані не на творення

незалежної Української держави, а на реформування

державного устрою Речі Посполитої та надання козацькій

Україні такого ж статусу і прав, які мала Литва.

В ході національно-визвольної війни розпочався

інтенсивний процес ліквідації органів влади та

адміністративно-територіального устрою Польщі і творення,

натомість, українських державних інституцій: центральних і

місцевих органів влади, закріплення територій, судових

установ, армії, нової соціальної структури. Протягом весни-

літа 1648 р. визріває автономістська ідея, закладаються основи

політики, яку відомий історик В.Липинський влучно назвав

політикою козацького автономізму.

Переосмислення результатів і уроків боротьби

дозволило Б.Хмельницькому впродовж першої половини

1649 р. вперше в історії української суспільно-політичної

думки нового часу сформувати національно-державну ідею,

яка стала визначальною у визвольних змаганнях народу

протягом наступних століть і передбачала створення

незалежної держави в етнічних межах України як

спадкоємиці Київської Русі.

Характерними ознаками Української козацької держави,

яка поступово творилася в ході національно-визвольної війни,

були:

1.Політична влада – власний уряд – гетьман і старшина.

2.Територія – від р.Случ на заході до московського

кордону на сході, від басейну Прип’яті на півночі до степової

смуги на півдні; приблизно 200 тис. кв.км.

3.Політико-адміністративний устрій – поділ на полки і

сотні; 1650 р. – 16 полків.

4.Суд і судочинство – козаки жили за звичаєвим правом, а

селянство – за литовськими статутами, із вилученням статей,

які стосувались кріпацтва; міста жили за Магдебурзьким

правом (ті, які його мали).

5.Військо – реєстр 40 тис.

6.Фіскальна система – податки йшли у військовий скарб.

7.Соціальна структура суспільства – ліквідовано стан

великих і середніх землевласників; провідна роль у суспільстві

перейшла до козацького стану; селянство здобуло особисту

свободу; провідна роль у житті міст перейшла до українців.

8.Міжнародні відносини – активна зовнішньополітична

діяльність.

6. Хід та наслідки битви під Берестечком. Оцінка

Білоцерківському договору. Події національно-визвольної війни

в 1652-1653 рр.

Влітку 1651 р. між Україною і Польщею знову

розпочалися бойові дії. Вирішальна битва відбулася на кордоні

Галичини і Волині під Берестечком. Загальна чисельність

польської армії сягала 150–200 тис. чоловік, а військо

Хмельницького налічувало 120–140 тис. чоловік і 28 тис. татар

на чолі з Іслам-Гіреєм. Битва розпочалася 28 червня 1651 року.

Українське військо в ході битви знищило 7 тисяч польських

кінників, захопило 28 польських коругов. Але вже 30 червня

татарська орда, не витримавши масового артилерійського

обстрілу, починає відступати, захопивши в полон гетьмана.

Відходом козаків з поля бою командував Іван Богун.

Залишившись без проводу, українські полки впали в паніку,

що ускладнювало їх відхід через переправу,проте нечуваний

героїзм трох сотень козаків, які стримували до останього

наступ поляків врятував основні сили козацької армії.

Внаслідок битви під Берестечком українська армія

втратила обоз з гетьманською канцелярією, 28 гармат, загинув

митрополит Йосафат, полягло багато селянства. Ця битва

негативно вплинула на бойовий дух української армії.

Після битви під Берестечком центром концентрації

українських військ стала Біла Церква. Вже на початку жовтня

тут стояла боєздатна українська армія. Проте бої в середині

вересня 1651 року під Білою Церквою показали, що ні

Хмельницький, ні поляки не мають достатньо сил для ведення

активних військових дій. З іншого боку, український гетьман

не був впевнений у подальших стосунках з ханом, який міг

знову стати на бік Польщі. За таких умов розпочались

переговори, наслідком яких став Білоцерківський мир 28

вересня 1651 року, за яким:

 козацька територія обмежувалась тільки Київським

воєводством;

 гетьманові заборонялись закордонні зносини;

 козацький реєстр зменшувався на 20 тис. чоловік;

 польські пани одержали право повертатись до своїх

маєтків;

 Б.Хмельницький підпорядковувався владі

коронного гетьмана тощо.

Оцінюючи Білоцерківський договір, важливо звернути

увагу на те, що Б.Хмельницький розглядав його як тактичний

крок (зумовлений впливом конкретних обставин) на шляху до

мети. Білоцерківський мир виявився короткотерміновим і не

був ратифікований польським сеймом.

Білоцерківська угода викликала велике невдоволення

широких народних мас і радикального угруповання козацької

старшини. Під час формування нового 20-тисячного реєстру

спалахнуло повстання Корсунського полку, один за одним

почали з’являтися самозванні гетьмани, дії яких, за словами

В.Липинського, були виразом “тупого егоїстичного анархізму”

і сприяли зміцненню охлократичних (охлократія – влада

натовпу – Авт.) тенденцій. Стрімко наростала хвиля

соціальної боротьби, в ході якої українське селянство

намагалося “скинути із себе ярмо підданства” і масово

покозачувалось. Внутрішньополітичну ситуацію ускладнювала

серйозна опозиція з боку ряду полковників. Виникла примара

вибуху громадянської війни (за словами Б.Хмельницького,

війна “Русі з Руссю”), що могла знищити завоювання

національно-визвольної боротьби.

Б.Хмельницький зрозумів цю страшну небезпеку,

спрямувавши зусилля на опанування бурхливої стихії

національно-визвольної і соціальної боротьби ( навіть не

зупиняючись перед стратами і придушенням виступів

військовою силою), розпочав з квітня 1652 р. мобілізацію

козацьких полків. На початку червня 1652 р. відбулася

знаменита битва під Батогом (на Вінниччині, недалеко від

м.Ладижин). Наслідком цієї битви був повний розгром 20-

тисячної польської армії. За всю середньовічну історію Польща

ще не зазнавала такої страшної поразки. Ця битва увійшла в

історію як зразок знищення оточеної армії ворога.

Проте з весни 1653 р. значно ускладнилося міжнародне

становище України:

1. Оформилась антиукраїнська коаліція в складі Польщі,

Валахії і Трансильванії як реакція на молдавську політику

Б.Хмельницького. (Вони не бажали включення Молдавії у

сферу політичних інтересів України).

2. Погіршились відносини з Кримом і Туреччиною

(Молдавія була під протекторатом Туреччини, і тому

молдавська політика викликала невдоволення останньої).

3. Невдачі в Молдавії (смерть сина Хмельницького

Тимоша, переворот в Молдавії і її приєднання до

антиукраїнської коаліції).

Навіть в таких вкрай несприятливих умовах у жовтні 1653

р. Б. Хмельницькому вдалося разом з кримськими татарами

оточити польські війська під Жванцем (поблизу м.Кам’янця-

Подільського). Не зупиняючись на аналізі Жванецької битви

(цей матеріал є в підручнику), зауважимо, що, потрапивши в

катастрофічну ситуацію, король знову пішов на переговори з

ханом, які завершились укладенням угоди (поляки

зобов’язувалися заплатити татарам т.з. “упоминки” – 100 тис.

польських злотих і дозволили їм протягом 40 днів грабувати і

брати ясир з українських земель). Традиційно в історіографії

стверджувалось, що стосовно України Жванецька угода

повертала її відносини з Польщею до умов Зборівської угоди.

Сучасні вітчизняні дослідники уточнюють, що це було не

поновлення умов Зборівської угоди, а лише підтвердження

забезпечуваних нею прав і вольностей козацтву, а всі інші

аспекти відкидались.

Таким чином, політичні наслідки Жванецької кампанії

теж виявилися катастрофічними , більшість здобутків

визвольної боротьби були втрачені, навіть автономія , не

говорячи про незалежність України, була втрачена.

У зв’язку з таким несприятливим перебігом подій гостро

постала проблема пошуку нової військово-політичної

допомоги ззовні.

7.Чим пояснити союз Б.Хмельницького з Москвою? Коли та за

яких умов відбулася Переяславська Рада?

До цього союзу Б.Хмельницького спонукали важкі

обставини, в яких опинилась Україна. Погіршення

геополітичного становища козацької України (про це йшлося в

попередньому питанні) співпало з посиленням деструктивних

тенденцій у її внутрішньому розвитку:

1. Вкрай негативно на становищі економіки позначилось

страхітливе спустошення Правобережжя внаслідок воєнних дій

(було знищено понад 100 міст і містечок).

2. Значне обезлюднення в результаті воєнних дій та

епідемій чуми і холери в 1650–52 рр.

3. Розорення козацтва унеможливлювало виконання ним

військової повинності, що підривало боєздатність армії.

4. Довготривалість і виснажливість боротьби породжувала

в населення розчарування і зневіру в можливості досягти

перемоги власними силами.

Не можна не погодитися з думкою історика Я.Дашкевича

про те, що трагедія України полягала якраз у тому, що в

тодішніх несприятливих геополітичних умовах вона могла

виникнути і зміцніти як соборна держава лише під

протекторатом одного з прихильних сусідів.

При виборі протектора (нагадаємо: протектор у техніці

відіграє роль захисника основного механізму від пошкоджень –

Авт.) з ймовірних варіантів перевагу віддали московському

цареві. Чому?

Це зумовлювалося дією кількох чинників:

1. Приналежністю до одного й того ж православного

віросповідання.

2. Відсутністю в тодішній етнопсихології українців

антимосковських настроїв.

3. Близькістю мови і культури.

4. Відносною військово-політичною слабкістю Росії

порівняно з Османською імперією, що давало надію на

збереження Україною свого державного статусу.

5. Врешті, Росія мала територіальні суперечки з Польщею,

адже за Деулинським (1619 р.) і Поляновським (1634 р.)

миром до Речі Посполитої відійшли значні території

Росії (Смоленськ та інші) і об’єктивно це робило

Московську державу союзником в боротьбі з Польщею .

За слушним зауваженням історика П.Феденка, “орда своїм

грабіжництвом і зрадливістю, а Польща непримиренністю

супроти української державності навіть на обмеженій

козацькій території просто пхали Б.Хмельницького шукати

протекції московського царя”.Згодом навіть російський історик

Покровський скаже: “ Богдан Хмельницький згнітивши серце,

пішов під Москву.”

Слід звернути увагу на досить активний характер

українсько-московських відносин протягом 1648–54 рр., адже

за цей час в Україні побувало 13 посольств з Москви, водночас

з України відправлялись офіційні делегації в Росію. Метою

дипломатичних зусиль Б.Хмельницького було намагання

схилити Москву до війни з Польщею, а за це Україна мала

прийняти протекторат московського царя. Позиція Москви

протягом тривалого часу характеризувалася тільки моральною

підтримкою, вичікуванням і обіцянками. Лише 1 жовтня 1653

р. Земський собор у Москві прийняв рішення про “взятие

Б.Хмельницкого с Войском Запорожским под высокую руку

царя”.

Для офіційного представлення рішення Земського собору в

кінці грудня 1653 р. посольство на чолі з “ближнім боярином”

В.Бутурліним прибуло до Переяслава. За козацькою традицією,

окрім проведених старшинських нарад, було скликано

загальновійськову раду.

Чому місцем для переговорів було обрано полкове місто

Лівобережжя –Переяслав? Відомо, що Москва наполягала на

урочистостях і пропонувала для переговорів м.Київ. Але

Б.Хмельницький, щоб уникнути урочистостей (він прибув на

переговори після похорону сина Тимоша), прагнучи ділового

характеру переговорів, наполіг на м.Переяслав. Ряд інших

обставин також сприяли цьому (зокрема, в Києві знаходились

вищі ієрархи Православної Церкви, які були в опозиції до

Б.Хмельницького і не підтримували його зближення з

Москвою; переяславським полковником був зять

Б.Хмельницького – Павло Тетеря тощо).

Протокольного документального запису про хід

Переяславської Ради і переговорів немає. Основну інформацію,

яка тиражувалась у більшості видань, дає так званий

“Статейний список”, тобто звіт В.Бутурліна, в якому він

суб’єктивно, в потрібному для себе світлі відтворює події, і

тому об’єктивність і правдивість цього взяли під сумнів вже

його сучасники. Таким чином, було витворено так звану

“переяславську легенду” про якийсь переяславський договір,

яким було утверджено “возз’єднання” України з Росією” (до

речі, першим цей термін вжив В.Бутурлін). Насправді ж на

Переяславській Раді посли вручили Б.Хмельницькому царську

грамоту, зачитану І.Виговським, в якій говорилося про те, що

“цар велел принять под свою высокую руку гетьмана

Б.Хмельницкого и все Войско Запорожское с городами и

землями и будет вспомогаществовать им против недругов

ратными людьми”. Після цього Б.Хмельницький і В.Бутурлін

обмінялись промовами.