Кісь Я., Педич В. Актуальні проблеми історії України. Курс лекцій

Подождите немного. Документ загружается.

Військові шафари перевозів – збирачі податків на

перевозах.

Військовий кантаржій – зберігач ваги і міри на Січі.

Слідкував за зборами здобутків для січової скарбниці, а також

дотриманням правил торгівлі.

Деякі собливості домашнього життя

запорозьких

козаків.

Козаки жили в Січі, зимівниках і бурдюгах. У Січі жили

нежонаті козаки. Такий звичай запорозьких козаків перш за все

пояснюється їх військовим становищем.

Звичайне щоденне життя козаків у Січі складалось таким

чином. Зранку піднімались до сходу сонця, умивались

холодною річковою водою, молились Богу, а через деякий час

сідали за стіл до гарячого сніданку. Час від сніданку до обіду

козаки проводили по-різному: хто оглядав зброю, хто

вправлявся стрільбою, хто об’їжджав коня та ін. Рівно о 12-й

годині курінний кухар ударом у котел повідомляв про обід. До

столу переважно подавались: соломаха (житнє борошно, густо

зварене з водою); тетеря (житнє борошно, не дуже густо

зварене на квасі); щерба (те ж рідко зварене борошно на юшці

з риби). Якщо козаки бажали поїсти, крім звичайних харчів, ще

м’ясо, рибу, вареники тощо, то вони збирали гроші, купували

продукти, які передавали курінному кухарю. Опріч цього, до

столу подавались різні напої: мед, горілка, пиво, наливки.

Час від обіду до вечері проводився в тих же заняттях.

Після вечері молились Богу і лягали спати, взимку в куренях, а

влітку і в куренях, і на відкритому повітрі.

У дні великих свят (Різдва Христового, Великодня)

запорозькі козаки протягом усього тижня поздоровляли зі

святом кошового, суддю, писаря, приносили їм подарунки,

частувались у них різними напоями і в цей же час стріляли з

гармат. У звичайні святкові дні козаки нерідко розважали себе

кулачними боями. Великі веселощі були у козаків після

повернення з військових походів.

Зовсім по-іншому складалось життя козаків, які проживали

в степу по зимівниках (садиба, яка переважно будувалась

трьома-чотирма господарями, в ній було три хати, стайня,

загорожа та ін.). Вони розташовувались в основному по

берегах рік, по островах. В зимівниках жили сімейні козаки

або люди, які залишили свою січову службу. На війну вони

призивались у виняткових випадках (особливим пострілом з

гармати в Січі або через гінців від кошового отамана).

Ще простішим було життя козаків по бурдюгах.

Бурдюгами в запорозьких козаків називались одиночні, без

додаткових прибудов, землянки. В них жили зовсім одинокі

козакі, які усамітнювались від Січі або від тяжкого сімейного

хуторянського життя. Це були переважно козаки, які

приходили до своєї природної старості.

8 .Козацько-селянські повстання проти шляхетської

Польщі в кінці ХУ1 – першій половині ХУ11 ст.

Татаро-турецька агресія XVI ст. – початку XVII ст. була

однією з найгостріших проблем історичного розвитку Європи.

Османська імперія володіла майже всіма Балканами,

Угорщиною, впритул підійшла до Відня, нависла над Італією,

розширивши воєнні дії по всьому Середньоморському басейну,

до Іспанії включно. Але найбільша загроза нависла над

українськими землями в силу їх сусідства з васалом Туреччини

– Кримським ханством (стало васалом в 1475 р.).

На початок 80-х років ХV ст. татарська експансія

розширюється і набирає рис систематичності. Татарська

агресія привела до страшної руйнації краю, пограбування,

фізичного знищення та захоплення в полон, а потім продаж у

рабство великої маси українського населення. За приблизними

підрахунками львівського історика Я.Дашкевича, протягом XV

– першої половини XVІI ст. втрати населення українських

земель становили не менше 2 – 2,5 млн. осіб убитих і взятих в

полон. Як відзначають польські дослідники, в українських

землях, що зазнавали нападів, селянська хата не стояла більше

10-ти років. Безумовно, протидіяти чисельній, мобільній, добре

організованій армії ворога було надзвичайно важко. За

відсутності національної державності, яка б мала взяти на себе

захист власних кордонів, українське козацтво утворило

своєрідний бар’єр проти татаро-турецької агресії. Козаки не

лише відбивали напади, а й здійснювали далекі сухопутні та

морські походи проти султанської Туреччини та Кримського

ханства, руйнуючи фортеці, спустошуючи їх володіння,

визволяючи своїх полонених співвітчизників.

Найбільшого розмаху козацькі походи досягли в першій

чверті XVII ст., викликаючи широкий відгомін у різних країнах

Європи. В 1604 році запорожці зробили успішний похід на

анатолійське узбережжя Туреччини і атакували кілька міст, а

через два роки захопили і зруйнували Варну – на той час одну

із головних турецьких фортець на Чорному морі. В 1608 році

вони зруйнували татарську фортецю Перекоп, а наступного

року напали на турецькі придунайські фортеці Аккерман,

Кілію та Ізмаїл. В 1614 році вперше зазнав нападу Трапезунд у

Малій Азії, захоплений Синоп, а через рік козаки з’явились під

турецькою столицею Константинополем і спалили її портові

причали на очах у султана та його двору. В 1616 році було

здобуто і зруйновано найстрашніший невільничий ринок у

Криму – Кафу, звільнено тисячі невільників.

З 1616 року походи очолював знаменитий гетьман Петро

Сагайдачний, котрий уславився багатьма діяннями, зокрема

походами на Москву 1618 року, а особливо битвою під

Хотином 1621 року, де він з 40-тисячним козацьким військом

врятував Річ Посполиту від неминучої поразки в турецько-

польській війні. П.Сагайдачний з військом Запорозьким

вступив до утвореної в Західній Європі “Ліги християнської

міліції”, яка ставила своїм завданням вигнати мусульманських

завойовників з Європи.

П.Сагайдачний родом із с. Кульчинці (нині Самбірського

району Львівської обл.), мав високу освіту, закінчив Острозьку

академію. Для підтримки діяльності Київського братства

гетьман записався до його складу разом з усім Запорозьким

військом. За його допомогою була заснована братська школа,

яка згодом стала колегією і поклала початок майбутній Києво-

Могилянській академії.

Таким чином, саме героїчна боротьба українського

козацтва врятувала населення українських земель від

фізичного винищення та поневолення.

Потрібно відзначити, що з самого зародження українське

козацтво було силою, ворожою польській державі; його перші

масштабні виступи проти Польщі відбулися ще в 90-х рр. ХVІ

ст. Перелік козацько-селянських повстань виглядає так:

 Повстання під проводом К.Косинського (1591–1593 рр.).

 Повстання під проводом С.Наливайка (1594–1596 рр.).

 Повстання під проводом М.Жмайла (1625 р.).

 Повстання під проводом Т.Трясила-Федоровича (1630 р.).

 Повстання під проводом І.Сулими (1635 р.).

 Повстання під проводом П.Павлюка, Я.Остряниці, Д.Гуні та

інших (1637– 1638 рр.).

Про хід цих повстань та історичні події, пов'язані з ними,

можна прочитати в підручниках, акцентуємо увагу лише на

спільних ознаках, що об'єднували низку вищезазначених

повстань, хоча кожне з них мало свої специфічні особливості.

По-перше, всі ці повстання за рушійними силами були

козацько-селянськими, вони не носили всенародного характеру

ні за числом учасників, ні за територією поширення; щодо

останнього, то вони мали в основному локальний характер.

По-друге, всі вони закінчились поразкою, причини якої

були в основному спільними для всіх: стихійність, відсутність

далекосяжних цілей; невиробленість чіткого ретельно

осмисленого плану та відсутність належного керівництва;

непослідовність дій, які поглиблювалися соціально-

економічними відмінностями у середовищі козацтва та у

прагненнях козацтва і селянства.

По-третє, перші повстання мали здебільшого соціальний

характер, в них національно-релігійні аспекти виявилися

порівняно слабо, що свідчило про відставання свідомості

козацтва від його можливостей. І лише з другого десятиліття

ХVII ст. окреслилася тенденція до посилення захисту інтересів

"всього народу руського".

Отже, незважаючи на ці та інші недоліки, повстання кінця

ХVІ – перших десятиліть XVII ст. яскраво засвідчили

загострення соціальних, економічних, релігійних протиріч у

Речі Посполитій, котрі можна було розв'язати тільки шляхом

збройної боротьби. Вони також демонстрували зростання сили

та військового досвіду повсталих, збільшення їхньої

чисельності, удосконалення тактики, зміцнення зв'язків

козацтва з селянством.

Лекція 6.

Національно-визвольна війна українського народу проти

польсько-шляхетського гніту під проводом Богдана

Хмельницького./1648-1657 рр./

1. Ппричини національно-визвольної війни (Української

народної революції) 1648 р. під проводом Богдана

Хмельницького.

В середині ХVІІ ст. у різних сферах українського життя

проявлялись суперечності існуючому статусу України в складі

Речі Посполитої.

 У політичній сфері

Після укладення Люблінської унії 1569 р. український

народ позбавлявся незалежного державного розвитку.

Українські землі проголошувались такими , що раніше

належали Польщі, і тепер законно повертались до її складу.

Відбувався процес денаціоналізації української еліти, яка

ставала на платформу польської державної ідеї; інтереси

політичного розвитку України суперечили інтересам Речі

Посполитої.

 У національно-релігійній сфері

Проводився курс на усунення українців від участі в

міському самоуправлінні. Чинився тиск на українців, які

займалися ремеслами, торгівлею, промислами тощо.

Проводилась політика на ліквідацію православної віри шляхом

закриття православних храмів, спорудження костьолів,

насильницького обернення в католицтво чи уніатство.

Відбувалась дискримінація у сфері мови та освіти;

застосовувались елементи етнічних чисток (винищення

українців тому , що вони були українцями).

 У соціально-економічній сфері

Однією з головних причин вибуху повстання 1648 року

стало протиріччя між двома типами господарства:

фільварково-панщинним, яке грунтувалось на праці

закріпаченого селянина, та фермерським – новим за суттю, яке

зародилось при становленні козацького стану на півдні

України.

 У психологічній сфері

Відомо, що порушення базових людських інстинктів

породжує «революційні зміни» у поведінці людей.

Порушенням інстинктів українців напередодні національної

революції стали: голод протягом 1647–1648 рр., втрата

власності різними станами, постійні напади татар тощо.

 У військово-козацькій сфері

Скасування польським сеймом (1638 р.), так званою

"Ординацією...", значної частини козацьких привілеїв,яке

викликало гостре невдоволення як серед реєстрових, так і

серед нереєстрових козаків. Вони чекали відповідного часу,

щоб знову вступити в боротьбу за свої вольності.

Отже, на 1648 р. в Україні зав’язався складний вузол

різних суперечностей, що, міцно переплівшись, сформували

атмосферу масового невдоволення існуючим режимом

польського панування. Вони стали основними причинами

національно-визвольної війни українського народу.

2. Характер, рушійні сили, особливості та хронологічні межі

національно-визвольної війни .

Характер війни визначався метою, в якій тісно

переплелися національні, соціальні, релігійні аспекти, що в

кінцевому підсумку і визначили її національно-визвольний

характер. Про це свідчать зміст, цілі та основні напрямки

боротьби. (До речі, поляки відмовлялись офіційно визнавати

боротьбу українського народу як національно-визвольну,

намагаючись звести її суть лише до “домової війни” –

боротьби козацтва за свої соціальні права).

Оскільки у війні активну і масову участь взяли

представники більшості соціальних верств українського

народу (за винятком магнатів), то це дає підстави визначити її

як всенародну. Конкретизуючи рушійні сили національно-

визвольної війни, слід зазначити:

− найважливішу роль у війні відігравало козацтво, воно

несло на своїх плечах основний тягар боротьби,

становило кістяк армії, основу нової еліти;

− активну участь у боротьбі взяло українське селянство, яке

масово покозачилось, запровадивши “козацькі порядки”;

− масового характеру набрала участь у війні міщанства;

− національно-релігійні причини зумовили активність

православного духівництва (правда, потрібно зауважити,

що більшість вищого православного духівництва зайняла

“прохолодну” позицію);

− частина української шляхти, переважно збіднілої, теж

взяла участь у війні.

Національно-визвольна війна мала такі загальні

особливості:

1) в період найвищого піднесення охопила майже всю

територію України (зауважимо, що попередні селянсько-

козацькі повстання кінця XVI ст. –30-х рр. XVII ст. носили

локальний характер);

2) за рушійними силами була всенародною (в попередніх

повстаннях брала участь лише частина козаків і селян);

3) була наступальною і переможною (досить згадати три

виграні битви 1648 р. – під Жовтими Водами, Корсунем,

Пилявцями, внаслідок яких вперше польська армія зазнала

нищівної поразки) як результат вмілого, ініціативного

керівництва з боку Б.Хмельницького та його соратників

(попередні повстання як відомо, закінчились поразкою,

ініціатива була на стороні поляків, відчувався брак міцного

керівництва, організації тощо);

4) українці вперше мали союзника (кримські татари), що

забезпечило їм безпеку з півдня і дало високомобільну кінноту

(правда, цей союзник воював не за ідею, а за гроші, що

пояснює його ненадійність у ході війни);

5) війна мала яскраво виражений національно-визвольний

характер (попередні повстання носили здебільшого соціальний

характер, а національно-визвольні аспекти в них виявились

порівняно слабо);

6) на визволених територіях було ліквідовано польське

панування і, що особливо важливо, розпочалось творення

українських державних інституцій (як відомо, попередні

повстання закінчились поразкою і тому до творення власних

структур справа не дійшла);

7) в ході війни було ліквідовано існуючу систему

соціально-економічних відносин і розпочалось становлення

нової моделі соціально-економічного ладу , яка

характеризувалася:

− відсутністю фільварково-панщинної системи

господарства і кріпацтва;

− відсутністю великого землеволодіння;

− переходом у власність державного скарбу більшості

земельного фонду вигнаних панів, королівщини і

католицької церкви;

− утвердженням козацької власності на землю та

селянського землеволодіння тощо.

Щодо хронологічних меж національно-визвольної війни,

то сучасна історична наука відкидає традиційне їх визначення

як 1648–1654 рр., бо в 1654 р. війна не закінчилась, а лише

змінились її умови, оскільки було укладено договір про

військовий союз з Москвою. Тому хронологічні межі війни

можна визначити як 1648–1657 рр., коли мова йде про війну

під проводом Б.Хмельницького, який помер у 1657 р. Якщо

говорити загалом про національно-визвольну війну

українського народу, то частина дослідників (зокрема

В.Смолій та В.Степанков) наголошує на тому, що і після

смерті Б.Хмельницького вона продовжувалася, і кінцевою

межею ставлять 1676 рік (гетьман П.Дорошенко складає

булаву, остаточна ліквідація державних інституцій на

Правобережній Україні тощо).

3. Перші битви козацького війська в 1648 році. Похід

Б.Хмельницького в Галичину.

 Битва на Жовтих Водах. Бойові дії розпочались у квітні

1648 р. Проти Хмельницького було вислано військо Стефана

Потоцького, до якого мали приєднатися реєстровці на чолі з

Барабашем. Основне польське військо на чолі з М.Потоцьким

зайняло позиції біля Корсуня. 26 квітня Хмельницький напав

на передовий загін поляків скориставшись бунтом реєстровців

, які перейшли на бік повстанців. Остаточно військо Стефана

Потоцького було розгромлене 16 травня у балці Княжі

Байраки.

 Битва під Корсунем. Розгромивши авангард польського

війська під Жовтими Водами, Хмельницький спрямував свої

сили проти основної його частини, яка налічувала до 20 тис.

чоловік. Військо Хмельницького складалося з повстанських

загонів (15 тис. чол.) і татар (4 тис. чол.). 26 травня 1648 року,

заманивши поляків у раніше підготовлену пастку,

Хмельницький розгромив шляхетське військо.

Битва під Пилявцями . Ця битва відбулася 13 вересня

1648 р. Хмельницький, зупинившись під Пилявцями, збудував

укріплений табір. Спільне козацько-татарське військо

нараховувало 70 тис. чол. На чолі польського війська стояли

Остророг, Заславський і Конєцпольський. Під Пилявцями

війська Хмельницького отримали блискучу перемогу,

захопивши величезні трофеї – 100 гармат, багато іншої зброї і

спорядження.

Отже, блискучі перемоги козацької армії в 1648 р. мали

величезне значення для подальшого розгортання визвольної

війни. Наслідком цих битв були повний розгром збройних сил

Речі Посполитої в Україні і ліквідація польської

адміністративно-політичної системи в краї.

Після битви під Пилявцями у козацькому таборі виникло

дві концепції подальших дій: 1) зайняти лінію по річці Случ й

укріпитися тут, відпустивши татар з ясирем; 2) йти на Львів (в

цьому була підтримка татар). Хмельницький погодився з

думкою татар, а також врахував настрої мас і повів військо в

Галичину.

Аналіз усього комплексу матеріалів дозволив дослідникам

поставити під сумнів поширене в історіографії твердження про

похід Б.Хмельницького в Галичину після здобутої перемоги

під Пилявцями як про такий, що відбувся тільки під тиском

татар. Він здійснювався з ініціативи Хмельницького не з

метою остаточного розгрому Польщі, а з тактичною метою

демонстрації козацького війська та впливу на вибори нового

польського короля, намаганнями зробити Річ Посполиту більш

поступливою на майбутніх переговорах щодо реформування її

державного устрою і визнання автономії козацького краю. У

Хмельницького було достатньо сил, щоб взяти Львів – головне

місто Руського воєводства, але гетьман обмежився викупом.

Так само він вчинив під Замостям, де очікував виборів нового

польського короля. Тим часом в усій Галичині спалахнуло

повстання проти поляків. Найбільш гучним було повстання під

проводом Семена Височана.

На осінь 1648 р. увесь західноукраїнський регіон було

звільнено від поляків. Тут розпочалось формування полково-

сотенного устрою (за прикладом Подніпров’я). Вперше з часів

княжої Русі реальною стала можливість об’єднання

українських земель у межах єдиної національної держави.

Однак, як уже зазначалось, ідея творення власної

національної держави ще не стала головною в політичній

програмі Б.Хмельницького, який тоді перебував на засадах

необхідності реформування державного устрою Речі

Посполитої тощо.