Курсова робота - Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші українські землі

Подождите немного. Документ загружается.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Науково-теоретичний аналіз викладання уроку історії на тему:

«Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші українські землі»

1.1 Урок як цілісна система

1.2 Типологія й структура уроку

1.3 Вимоги до сучасного уроку

РОЗДІЛ ІІ. Навчально-методичний комплекс до уроку історії на тему:

«Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші українські землі»

2.1. Методичні рекомендації до викладення уроку

2.2. Дидактичні вимоги до уроку історії на тему: «Поширення влади Польщі на

Галиччині, а Литви на інші українські землі»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Кожний учитель прагне навчити своїх вихованців чогось нового. Але не

кожному вдається це зробити. Однією з причин є те, що не завжди навчання стає

процесом взаємодії вчителя й учнів. Учитель прагне, щоб його учні більше

знали, і подає на уроці величезний обсяг матеріалу (або за нього це роблять

підручники), вимагаючи наступного уроку відтворення того, що учні начебто

повинні були запам'ятати. Часто від учня не вимагається, щоб якихось висновків

він доходив сам. Діє принцип: «Я сказав (або ти прочитав) — повтори».

Зрозуміло, що ефективність такого навчання невелика.

А якщо урок буде проходити у формі самостійного пошуку істини? Учень

досліджує, систематизує, робить висновки. Звісно, все це відбувається не без

допомоги вчителя. До чого це приводить? Учень, що цікавиться історією, сам

робить історичні узагальнення, а це стає стимулом до пізнання.

Пропонована розробка є спробою узагальнити такий досвід роботи, коли в

основі лежить метод документального дослідження. А про переваги роботи з

документами багато говорити, мабуть, не треба. Документи:

1) вчать критично і творчо мислити;

2) самостійно здобувати знання;

3) розвивають пізнавальний інтерес.

А все це сприяє підвищенню ефективності уроку історії.

Конспекти уроків є спробою подати зразок проблемно-діалогічного

навчання, коли засвоєння нових знань відбувається не шляхом пояснення чи

демонстрації, а через експериментальний пошук. Кожен учень має фактичний

матеріал до уроку. Методичні рекомендації — тільки вчитель. Робота з фактами

скеровується методичними порадами вчителя.

Діалог, який відбувається у формі постановки вчителем логічно

взаємопов'язаних запитань та знаходження учнями відповідей шляхом аналізу

документів, створює атмосферу самостійного пошуку істини, а отже, стає

стимулом у навчанні.

Урок є основною формою організації навчального заняття. Вимоги до

уроку досить багатогранні. Існує ряд підходів до сутності уроку. У педагогіці

існує багато різних визначень уроку. На думку А.А. Вагіна, урок - це така форма

організації педагогічного процесу, при якій педагог протягом точно

встановленого часу керує колективною, пізнавальною й іншою діяльністю

постійної групи учнів (класів) з урахуванням особливостей кожного з них,

використовуючи види, засоби, методи роботи, що створюють сприятливі умови

для того, щоб всі учні опановували основами досліджуваного предмета

безпосередньо в процесі навчання, а також для виховання й розвитку

пізнавальних здатностей й духовних сил школярів.

І.П. Підласий уважає, що урок - це закінчений у значеннєвому,

тимчасовому, організаційному відношенні відрізок (етап, ланка, елемент)

навчального процесу, основна форма навчання із триєдиною метою: навчити,

виховати, розвити.

Проблема уроку цікавила багатьох методистів, психологів, педагогів. Такі

автори як - Я.А. Коменський, И.Ф. Гербард, И.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинский,

Я.В. Давид пропонували різні форми уроку. Найбільше поширення одержала

класно-визначена система навчання Я.А. Коменського. Надалі вона

вдосконалилася.

Актуальність теми даного дослідження полягає в тім, що сучасний урок

історії є складовою ланкою в загальношкільній освіті.

Метою курсової роботи є розробити навчально- методичний комплекс до

уроку історії на тему: « Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші

українські землі».

Предметом є урок на тему: « Поширення влади Польщі на Галиччині, а

Литви на інші українські землі».

Об’єктом даної роботи є методи та засоби викладання даного уроку.

Виходячи з мети даної роботи ставимо перед собою такі завдання:

- - зробимо науково-теоретичний аналіз викладання уроку історії на

тему: «Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші

українські землі»;

- доведемо, що урок є цілісною системою;

приведемо приклади типології й структури уроку;

визначимо вимоги до сучасного уроку

- розробимо навчально-методичний комплекс до уроку історії на тему:

«Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші українські

землі» ;

- розглянемо методичні рекомендації та дидактичні вимоги до уроку

історії на тему: «Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви

на інші українські землі» .

Куросва робота складається з двох частин. В першій частині ми робимо

науково-теоретичний аналіз викладання уроку історії. В другій частині за

допомогою методичних та дидактичних рекомендацій розробимо навчально-

методичний комплекс до уроку історії на тему: «Поширення влади Польщі на

Галиччині, а Литви на інші українські землі».

РОЗДІЛ І. Науково-теоретичний аналіз викладання уроку історії на тему:

«Поширення влади Польщі на Галиччині, а Литви на інші українські землі»

1.1 Урок як цілісна система

В умовах існуючих організаційних форм навчання застосовується

різноманітний арсенал різних методичних засобів. Від форми організації

навчання багато в чому залежить вибір тих або інших джерел, з яких учні

одержують знання. Тому одним з найважливіших завдань методики є розробка

форм організації навчання в єдності з розкриттям їхніх методичних

можливостей.

Найбільше поширення, як у нашій країні, так і за рубежем одержала

класно-визначена система навчання, творцем якої вважається Я.А. Коменський.

Протягом 300 років ця система піддавалася подальшому вдосконалюванню за

участю тисяч учителів, методистів і таких видатних педагогів-мислителів, як І.Ф.

Гербард, І. Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, Я. В. Давид, Б. Наврочиньский й

інших. Суть системи Я.А.Коменского заснована на поділі учнів на класи, що

реалізують відповідні програми навчання. При цьому програма вивчення

кожного предмета складалася з розділів, а вони у свою чергу ділилися на теми,

що проробляють на 40 - 45 - хвилинних уроках під керівництвом вчителя.

Класно-урочна система витримала випробування протягом декількох

сторіч й, незважаючи на гостру критику, зберігається дотепер майже в усьому

світі. Але в той же час ця система перетерплює зараз значну еволюцію в

західноєвропейських країнах і США.

Ключовим компонентом класно-урочної системи організації навчання є

урок.

Що таке урок? Однозначно відповісти на це питання важко. Дотепер у

педагогічній науці переважною є думка, відповідно до якої урок - це

систематично застосовувана для вирішення завдань навчання, виховання й

розвитку організація діяльності постійного складу учителів й учнів у певний

відрізок часу. У цій формі уроку представлені все компоненти учбово-

пізнавального процесу: мета, зміст, засоби, методи діяльності по організації й

керуванню й всі його дидактичні елементи. Його сутність і призначення в

процесі навчання як цілісної динамічної системи зводяться, таким чином, до

колективно-індивідуальної взаємодії вчителів й учнів, у результаті якої

відбувається засвоєння учнями знань, умінь і навичок, розвиток їхніх здатностей,

досвіду діяльності, спілкування й відносин, а також педагогічної майстерності

вчителі.

Дидактика дає й інші аспекти поняття "урок":

Урок - це організаційна одиниця навчального процесу у досягненні

завершеної, але часткової мети навчання[6, с. 42].

У ряді методичних допомога з історії відзначається:

1. Урок історії - це заняття, які вчитель веде із класом у школі. Вони мають

однакову тривалість, проводяться за розкладом й у сумі повинні вичерпувати

вивчення програми [10, с. 71].

2. Урок - частина навчального процесу, але не механічно обумовлена й

замкнута, а логічно й педагогічно завершена. Як елемент процесу навчання урок

характеризується всіма його рисами, одночасно перебуваючи й основною його

формою [19, с. 83].

У наведених вище визначеннях можна також виділити специфічні ознаки,

що відрізняють урок від інших організаційних форм. Це постійна група учнів,

керівництво діяльністю учнів з урахуванням особливостей кожного з них й

оволодіння основами навчального матеріалу безпосередньо на уроці.

Вирішуючи конкретні завдання в кожному окремо взятому тимчасовому

відрізку навчального процесу, урок є частиною теми, курсу навчальний предмет і

відповідно займає своє місце в системі навчального предмета, вирішує властиві

йому на даний момент дидактичні цілі, співвіднесені з навчально-виховними

завданнями курсу.

Слід зазначити, що перевага уроку як форми організації педагогічного

процесу полягає в тому, що він має:

1) сприятливі можливості для поєднання фронтальної, групової й

індивідуальної роботи;

2) дозволяє вчителеві систематично й послідовно викладати матеріал,

управляти розвитком пізнавальних здібностей і формувати науковий світогляд

учнів;

3) стимулює інші види діяльності школярів, у тому числі позакласну й

домашню;

4) на уроці учні опановують не тільки систему знань, умінь і навичок, але й

самі методи пізнавальної діяльності.

Урок був, є й у доступному для огляду майбутньому залишиться основною

формою організації навчання й виховання учнів [25, с. 163].

Незважаючи на малу тривалість, урок складний і відповідальний етап

навчального процесу. Від якості окремих занять в остаточному підсумку

залежить загальна якість шкільної підготовки. Тому основні зусилля теоретиків і

практиків в усьому світі направлені на створення й впровадження таких

технологій уроку, які дозволяють ефективно й у короткий термін вирішувати

завдання навчання даного складу учнів.

Урок історії є частиною змісту історичної й суспільствознавчої освіти, що

займає певне місце в системі шкільного курсу й побудованого по проблемно-

хронологічному принципу; події і явища представлені в комплексі на кожному

відрізку часу. Взаємозв'язки процесів і закономірностей встановлюються з уроку

в урок учнями під керівництвом вчителя із проблем економічного, соціально-

політичного, історико-культурного й іншого аспектів змісту [13, с. 52].

Засвоєння логічно завершеної частини змісту курсу здійснюється в процесі

взаємозалежної діяльності вчителі й учнів, спрямованої на їхнє виховання й

розвиток.

Урок вимагає постійного вдосконалювання й модернізації. Тільки творчий

підхід до уроку з урахуванням нових досягнень в області педагогіки, психології

й передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому викласти

якісний урок - справа непроста навіть для досвідченого вчителя.

Урок як основна форма органічно доповнюється іншими формами

організації навчання. Це додаткові форми (екскурсії, консультації, додаткові

заняття) і допоміжні форми, спрямовані на задоволення багатобічних інтересів і

потреб учнів відповідно до їх здібностей. До них додаюсться факультативи й

різноманітні форми гурткової й клубної роботи.

Поряд з постійно діючими формами організації позакласної діяльності

велике значення в структурі історичної освіти мають й епізодичні заходи, такі, як

олімпіади, вікторини, конкурси, виставки [8, с. 95].

При вмілому використанні основної, додаткової й допоміжної форм

навчання досягається висока ефективність у вивченні історії.

У методичній літературі з історії можна зустріти різне тлумачення суті

уроку. В одних навчальних посібниках значна частина тексту присвячена типам

уроків, в інші - викладу історичного матеріалу вчителем або організація

самостійної роботи учнів на уроці історії, рекомендаціям з використання засобів

наочності.

1.2 Типологія й структура уроку

Особливу увагу сучасні педагоги приділяють проблемі типології й

структурі уроку. Структура уроку й форми організації навчальної роботи на

ньому мають велике значення, як у теорії, так й у практиці сучасного уроку,

оскільки вони в значній мірі визначають ефективність навчання, його

результативність.

Кожен урок має свою структуру. Під структурою уроку варто розуміти

співвідношення елементів (етапів, ланок) уроку в їхній певній послідовності й

взаємозв'язку між собою [9, с. 72].

Елементи - види діяльності вчителі й учня. Елементами уроку є:

організаційний момент; перевірка знань попереднього навчального матеріалу,

логічно пов'язаного зі змістом даного уроку; перехід до нового матеріалу;

вивчення нового матеріалу; закріплення; підведення підсумків уроку; домашнє

завдання. Ці структурні елементи на багатьох уроках в основному реалізуються.

Необхідні й уроки з перевагою тієї або іншої ланки процесу навчання або де

опускаються ті з них, які не обов'язково вводити в його структуру. Структура

кожного уроку залежить від змісту навчального матеріалу, дидактичної мети

(або цілей), типу уроку, вікових особливостей учнів й особливостей класу або

колективу. Структура уроку досконала в тому випадку, якщо враховує

закономірності навчання, умови педагогічного процесу в даному класі й

дозволяє вдало реалізувати педагогічний задум учителя. Отже, не структура

уроку, узята сама по собі, а її відповідність педагогічним умовам і задуму

впливає на ефективність навчання [8, с. 65].

У цей час у ряді навчальних посібників велика увага приділяється роботам

М. И. Махмутова, у яких відзначається, що структура уроку не повинна бути

аморфної, безликої, випадкової, що вона повинна відбивати: закономірності

процесу навчання як явища дійсності, логіку процесу навчання; закономірності

процесу засвоєння, логіку засвоєння нових знань, як внутрішнього

психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як

способів його індивідуального пізнання, що відбиває логіку пізнавальної

діяльності людини, логіку викладання; види діяльності вчителя й учнів як

зовнішні форми прояву сутності педагогічного процесу. Елементами уроку, які

при своєму взаємозалежному функціонуванні відбивають ці закономірності, є

актуалізація, формування нових понять і способів дій і застосування засвоєного

матеріалу [24, с. 151].

Роль перерахованих вище структур зводиться до наступного: якщо

дидактична структура уроку є постійною й у діяльності вчителя виступає у

вигляді загального приписання, загального алгоритму організації уроку, то

методична підструктура – величина змінна, що характеризується великою

варіативністю, зобов'язує його планувати конкретні види діяльності: виконання

вправ, рішення завдань, відповіді учнів; пояснення матеріалу із застосуванням

адекватних методів і засобів; рішення практичних і навчальних завдань під

керівництвом вчителя й самостійно.

Різноманіття структур уроків, методів їхнього проведення й дидактичних

цілей припускає розмаїтість їхніх типів.

Кожен урок, будучи елементом процесу навчання й системи змісту курсу,

входить у той або інший тип – групу уроків, що має певні інтегральні риси. Тип

уроку впливає на якість навчання й розвитку учнів. Залежно від того, які ознаки

(сторони) уроків беруться за основу, виділяються їхні різні типи.

Серед методистів існують різні точки зору на типологію уроків. Проблема

ця дуже складна й не цілком сьогодні розкрита ні у світовий, ні у вітчизняній

дидактиці, внаслідок чого існують різні підходи до класифікації уроків. Кількість

відомих нині класифікацій обчислюється десятками.

Одна з перших найбільш обґрунтованих класифікацій уроків належить

радянському дидакту И.Н. Казанцеву, що запропонував групувати уроки по

трьом принципам (критеріям): змісту, дидактичним цілям, способам проведення.

И.Н. Казанцев бере методичні прийоми вчителя, що використовуютьсяпід час

уроку, серед яких лекція, бесіда, екскурсія, лабораторні заняттю. Ще раніше С.В.

Іванов запропонував класифікацію на основі ланок процесу навчання.

Серед наших дидактів і закордонних найбільш повно розробленою

вважається класифікація уроків, авторами якої є М. А. Данилов і Б. П. Єсипов

[25, с. 261].

Дані автори залежно від мети й місця в дидактичній системі виділяють

уроки: комбіновані; присвячені ознайомленню учнів з новим матеріалом; ті, що

служать закріпленню знань; призначені для узагальнення й систематизації

вивченого матеріалу, і, нарешті, для перевірки ступеня оволодіння знаннями, що

вивчались, і вміннями шляхом виконання усних, письмових або практичних

завдань.

У розгорнутому виді дана класифікація більшістю методистів представлена

в такий спосіб:

1. Комбіновані, або змішані, уроки.

2. Уроки по ознайомленню учнів з новим матеріалом:

а) ознайомлення з фактами й конкретними явищами;