Лекции - Управління регіональним розвитком

Подождите немного. Документ загружается.

Негативною тенденцією регіонального розвитку в умовах кризи 90-их

років став спад економічного обміну між регіонами, найбільш тісні економічні

зв'язки існують лише між Донецькою, Дніпропетровською, Запорізькою та

Луганською областями, в яких сконцентрована металургійна промисловість

України та все необхідне для її функціонування: виробничі фонди, сировина

(коксове та енергетичне вугілля, залізна руда), електроенергетика, робоча сила

відповідної кваліфікації. З іншими регіонами економічні зв'язки набагато

слабкіші. Участь у міжрегіональному ринку товарів більше половини областей

України незначна: майже все, що виробляється в них, споживається в їх межах,

або обмінюється на енергоносії. Це свідчить про фактичну дезінтеграцію

національного внутрішнього ринку.

Таким чином, аналіз наведених вище та інших показників дозволяє

зробити наступні висновки щодо соціально-економічного розвитку регіонів:

1) Процеси економічного зростання в більшості регіонів за останні

чотири роки набули стійкого та динамічного характеру.

Рис. 3. Розподіл регіонів України за рівнем безробіття, визначеного за

методологією МОП, станом на 01.11.2004 р. (без м. Севастополь)

101

2) Позитивна динаміка соціальних параметрів у регіонах відстає від

динаміки економічних процесів, у більшості регіонів дуже гострою

залишається проблема зайнятості.

3) Більшість регіонів мають низький рівень конкурентоспроможності й

привабливості для іноземних інвестицій.

4) В усіх регіонах за роки кризи накопичились серйозні економічні,

соціальні та екологічні проблеми

5) Позитивні тенденції економічного зростання в регіонах призупинили

стрімке поглиблення регіональних соціально-економічних диспропорцій, однак

немає підстав очікувати в найближчій перспективі їх зменшення.

Наявність суттєвого регіонального дисбалансу соціально-економічного та

культурного розвитку ускладнює проведення єдиної політики соціально-

економічних перетворень, формування загальнодержавного ринку товарів і

послуг, збільшує загрозу регіональних криз, дезінтеграцію національної

економіки. Регіональні диспропорції гальмують забезпечення високих темпів

економічного зростання на всій території держави.

1.2. Регіональна соціально-економічна дезінтеграція України

Соціально-економічна дезінтеграція – це процес, що характеризує зміну

внутрішньої консолідованості економічного простору, виражається в

ослабленні міжрегіональних економічних зв'язків внаслідок посилення

замкнутості регіональних господарських комплексів чи збільшення ролі

зовнішньоекономічних зв'язків, що заміняють міжрегіональні зв'язки всередині

країни. Обидва ці прояви дезінтеграції створюють загрозу цілісності країни.

Початок ослаблення міжрегіональної соціально-економічної взаємодії в

Україні співпадає у часі з початком глибинної кризи 1990-х років. В умовах

загального спаду промислового виробництва, розриву сформованих зв'язків

споживачів і постачальників, непослідовності державної політики кризові

явища початкового періоду незалежності призвели не тільки до перебудови

102

власне економіки регіонів, але й до кардинальної зміни умов життєдіяльності, а

також деформацій у суспільній свідомості, способі життя тощо.

Обсяг міжрегіонального товарообміну знизився набагато більше, ніж

обсяги виробництва; значно скоротився міжрегіональний пасажирооборот

(особливо повітряним транспортом), що було ознакою дезінтеграції

гуманітарного простору. Відсутність достовірної інформації, висока політизація

економіки і часто неадекватне відображення ситуації засобами масової

інформації призвели до виникнення вогнищ соціальної напруженості, що

вилилися в деяких регіонах у відкриті конфлікти.

З початком лібералізації економіки, зміни форм власності у реальному

секторі економіки зародився яскраво виражений фінансово-спекулятивний

характер управління, більш характерний для сфери торгівлі. У реальному

секторі економіки часовий цикл від моменту інвестицій у розвиток

виробництва до одержання прибутку завжди значно довший, ніж у фінансово-

торговій сфері; з іншого боку, швидкий доход у реальному секторі приносить

розпродаж устаткування й інших матеріальних активів, згортання програм

модернізації, закриття нерентабельних виробництв, переобладнання приміщень

тощо. Перенесення фінансово-торгової логіки на реальний сектор економіки

призвів до масового згортання виробництва, порушення господарських зв'язків,

постійних збоїв у суміжних галузях, – почалася дезінтеграція соціально-

економічного простору, спричинена внутрішніми чинниками. В цьому і

криється головна причина зародження в Україні "грабіжницького капіталізму";

неконтрольований державою спекулятивний підхід до управління реальним

сектором економіки деструктивний і соціально небезпечний і сприяє

розширеному відтворенню кримінального бізнесу.

Першопричинами посилення регіональних дезінтеграційних тенденцій

після початку економічного зростання у 2000 р. були не стільки прагнення

регіональних лідерів до економічної і політичної самостійності, скільки

відсутність ефективно діючого Центру.

103

З проявами просторової дезінтеграції безпосередньо пов’язане також

посилення регіональної диференціації та неоднорідності економічного

розвитку. Регіональні нерівномірності потенціалу цілком закономірно

спричинили прискорене зростання одних регіонів на фоні хронічного

відставання інших. Так, внесок Донецької, Дніпропетровської, Запорізької,

Луганської, Одеської, Харківський областей у формування ВВП України

перевищує 40%; на ці регіони припадає понад 65% обсягу реалізованої

промислової продукції; розрив у показниках реалізованої продукції на душу

населення надзвичайно великий і не демонструє тенденції до зниження. Вищий

рівень економічного розвитку обумовлює різний ступінь участі у наповненні

державного бюджету, а також наявність кращих соціальних показників: рівня

доходів населення, безробіття тощо.

Подібна ситуація закономірно формує об'єктивні регіональні протиріччя

— між індустріально більш розвиненими і менш розвиненими регіонами – і

викликає гостру реакцію територіальної влади .

Регіональна соціально-економічна дезінтеграція України визначила

скорочення обігу матеріальних і трудових ресурсів, замикання їх руху

внутрішньорегіональними масштабами, все популярнішими стають методи

штучного “замикання” фінансових потоків у тому числі адміністративним

способом, посилюється прагнення до продовольчого самозабезпечення тощо.

Все це створює підґрунтя для подальшої суспільно-політичної дезінтеграції

України.

Дезінтеграційні явища в економіці України значною мірою пов’язані з

глобалізаційними процесами у світі; посилюється залежність регіонів, особливо

індустріальних, від світового господарства, орієнтація на зовнішній ринок,

мінерально-сировинна експортна спеціалізація тощо. Крім того, специфіка

товарної і географічної структури зовнішньої торгівлі регіонів ставить її

перспективи у залежність від політичної ситуації у країні-імпортері та відносин

України з нею.

104

Зазначені дезінтеграційні тенденції у соціально-економічному розвитку

регіонів становлять безпосередню загрозу економічній безпеці і територіальній

цілісності держави. У цьому напрямку актуальним виступає налагодження

міжрегіонального співробітництва областей, посилення вертикального і

горизонтального технологічного кооперування підприємств, обміну кадрами,

інноваційними розробками тощо, у чому держава повинна відігравати роль

активного посередника.

Саме зміцнення міжрегіональних господарських зв’язків на основі

поглиблення регіональної і галузевої спеціалізації дозволяє якнайповніше

розкрити і задіяти внутрішній потенціал територій, а також забезпечити

повноцінне інтегрування регіонів України у єдиний національний економічний

комплекс. За таких умов міжрегіональна економічна інтеграція потребує

зведення в ранг державної політики, розробки заходів на державному рівні,

здатних прискорити взаємовигідне співробітництво регіонів, забезпечити

розвиток внутрішнього ринку та повноцінний вихід на зовнішній ринок.

Тема 10: Особливості Європейського регіоналізму.

1. Поняття Єврорегіон

„Європа регіонів” – поняття, яке відбиває тенденції посилення ролі

регіонів у економічному житті Європейського союзу і еволюційний перехід до

єдиного економічного і політичного простору як системи регіонів, що

взаємодіють безпосередньо. Відповідно до цього регіональна ланка має

враховуватися як самостійний учасник європейського інтеграційного процесу.

Прагнення регіонів до встановлення прямих контактів з органами ЄС,

оминаючи національні уряди, знайшла відображення у відкритті регіональних

представництв (бюро) у Брюсселі (сьогодні їх близько 80). [1, ст.78]

Єврорегіон – юридично оформлена (за нормами Ради Європи) територія

транскордонного співробітництва між територіальними громадами або

місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, які

мають спільний кордон. Це співробітництво спрямоване на координацію

105

взаємних зусиль і здійснення ними узгоджених заходів у різних сферах

життєдіяльності відповідно до національних законодавств і норм міжнародного

права, для розв’язання спільних проблем і в інтересах людей, що населяють цю

територію по обидва боки державного кордону. Діяльність єврорегіонів

розглядається як один з елементів загальноєвропейської системи приорітетів,

який відповідає принципові інтеграції держав через інтеграцію регіонів. Така

діяльність передбачає прискорення соціально-економічного розвитку

транскордонних регіонів; кадрову інфраструктурну підготовку регіонів і країни

в цілому для поглиблення співробітництва з ЄС, прискорення європейських

процесів інтеграції, реалізації потенціалу формування експортної спеціалізації

регіонів; розвиток міжнародних зв’язків у галузях туризму, рекреації, охорони

навколишнього природного середовища. Відомі, наприклад, Єврорегіон

„Сартолюкс”, що включає Саар (ФРН), Лотарингію (Франція), і державу

Люксембург. До єврорегіону „Нейсе” входить ряд східних земель ФРН, західні

воєводства Польщі і західні округи Чехії (всі вони розташовані вздовж ріки

Нейсе). Єврорегіони мають свої органи управління. За сучасних умов

єврорегіони можуть бути поділені на три категорії: 1) охоплюють прикордонні

території країн ЄС і мають спільні економічні та адміністративні проблеми.

Наприклад, низький рівень ВВП у порівнянні з іншими регіонами ЄС, більш

високий рівень безробіття; 2) включають території держав ЄС, для яких

характерний переважний розвиток аграрного виробництва. Класичним

прикладом цієї категорії є французько-іспанське прикордоння; 3) створюються

на територіях країн, які не входять до ЄС і є дійовими засадами для включення

нових країн до загальноєвропейських інтеграційних процесів. Україна бере

участь у діяльності трьох єврорегіонів – „Буг”(Волинська область 1993 р.),

„Карпатський” (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська області, 1993 р.),

„Нижній Дунай” (Одеська область, 1998 р.). Триває робота зі створення еко-

єврорегіону „Верхній Прут” за участю Чернівецької області. [1, ст. 80]

Пріоритети регіональної політики ЄС – шість приоритетних напрямків,

зумовлених відокремленням найбільш відсталих регіонів і необхідністю

106

проведення структурних змін: 1) сприяння структурній перебудові та розвитку

депресивних регіонів; здійснюється на рівні NUTS 2 і стосується лише тих

регіонів, де рівень ВВП на душу населення протягом трьох років був нижче за

75% від середнього по ЄС; 2) надання фінансових ресурсів регіонам, де

спостерігається стагнація промисловості; 3) боротьба з тривалим безробіттям та

підтримка ініціатив щодо зайнятості населення регіонів; 4) адаптація

підприємців, робітників у промисловості та у сфері виробництва до

кардинальних змін, що загрожують безробіттям; 5) фінансування розвитку

сільськогосподарських територій та прискорення структурної перебудови

сільського господарства; 6) допомога північним країнам ЄС із вкрай низькою

густотою населення їхніх територій. [1, ст. 202]

„Євроцентричне кільце ЄС” – територіальне утворення країн, які мають

у ЄС центральне положення, обумовлене функціями зростаючого

інтеграційного потенціалу у внутрішніх прикордонних регіонах ЄС після

завершення створення єдиного ринку ЄС. Для цього утворення характерне

легке подолання мовного та культурного бар’єру і доступ до інформації. Деякі

регіони створюють корисні передумови розвитку нетрадиційними способами.

Так, наприклад, у єврорегіоні Рейн-Вааль будується контейнерний термінал з

поєднанням залізниці і водного шляху з метою запобігання перевантаження

автомобільних доріг. Регіон Лілль використовує своє центральне положення і

розвиває міжнародний бізнес, заснований на комунікаційній доступності

(тунель каналу Франція – Велика Британія). [1, ст. 81]

Цілі регіональної політики ЄС –

1) розвиток і реконструкція відсталих регіонів. До відсталих відносяться

регіони, які мають ВВП на душу населення менше, ніж 75% середнього по ЄС;

2) економічне і соціальне перетворення (конверсія) регіонів, які мають

структурні проблеми. Передбачається процедура відбору регіонів, які

підпадають під цю ціль з урахуванням особливостей депресії у промислових,

аграрних, міських ареалах;

107

3) підтримка модернізації політики у галузях підготовки кадрів і

зайнятості. Фінансування в рамках цієї цілі може здійснюватись тільки для

територій, які знаходяться поза рамками цілей 1 і 2. [1, ст. 299]

2. Інститути, що забезпечують регіональний розвиток

Асамблея Європейських Регіонів (АЄР) – об’єднання близько 300

регіонів з усієї Європи, включаючи країни СНД, яке тісно співпрацює з Радою

Європи та інституціями Європейського союзу, і підтримує постійні зв’язки з

іншими міжрегіональними асоціаціями. Організована у 1985 році під назвою

Ради Регіонів Європи. У Статуті АЄР головна її мета визначається як

„політичний голос регіонів Європи”. Складовою її діяльності є програми

міжрегіонального співробітництва. Серед завдань АЄР також сприяння

регіоналізації в Європі та підтримка принципів субсидіарності та

комплементаризму між місцевим, регіональним і національним рівнями, а

також наднаціональним (загальноєвропейським). [1, ст. 19]

Асоціація Європейських Прикордонних Регіонів (Association of

European Frontier Regions) – об’єднання, до якого входять як прикордонні, так і

транскордонні регіони (близько 40 членів). Створена у 1971 році Асоціація

відстоює інтереси своїх членів перед державними структурами, організовує

конференції та форуми. У 1981 році підготувала Хартію прикордонних та

транскордонних регіонів (змінена і доповнена у 1987 році), у якій, зокрема,

підкреслювалося, що прикордонні і транскордонні регіони є рушійними силами

регіонального розвитку. Асоціація є дорадчим органом Ради Європи та ЄС. [1 ,

ст. 20]

Асоціація Європейських Регіонів – об’єднання адміністративно-

територіальних утворень з країн Європи. Основні напрями діяльності: обмін

досвідом управління і господарювання, лобіювання інтересів регіонів в

національних і міжнародних організаціях. Виникла у 1998 році. У 2000 році

нараховувала 296 членів з 23 країн Європи. Існують також більш дрібні

міжнародні асоціації, створені для вирішення конкретних регіональних

проблем. Прикладами таких асоціацій можуть бути: 1) Конференція

108

периферійних приморських регіонів (The Conference of Peripheral Maritime

Regions ). Створена у 1973 році, налічує понад 100 членів. Виконує дві основні

функції: виступає за перенесення економічної активності з центральних до

периферійних і приморських територій, а також сприяє спільним ініціативам,

що базуються на використанні ресурсів приморських територій; 2) Робоча

група традиційних індустріальних регіонів (The Working Group of Traditional

Industrial Regions ) створена у 1984 році, об’єднує близько 20 регіонів Європи.

Є класичним зразком об’єднання за спільними інтересами. Основною її метою є

обмін досвідом та зміцнення зв’язків між індустріальними регіонами,

лобіювання включення до нових пріоритетів структурних фондів фінансування

регіонів з падінням виробництва промислової продукції; 3) „Чотири двигуни

Європи” (Four Motors of Europe ). Створена у 1988 році, об’єднує німецьку

землю Баден-Вюртемберг, іспанську Каталонію, італійську Ломбардію і

французький регіон Рон-Альпи. Основні напрямки співпраці: розвиток

транспортної інфраструктури та комунікацій, співпраця в галузі нових

технологій, освіти і науки. У 1995 році підписано документ про спільну

європейську стратегію „Чотирьох двигунів Європи”.[1 , ст. 20]

Економічна комісія ООН для Європи (ЕКЄ), Європейська

економічна комісія – регіональна комісія Економічної і соціальної ради ООН.

Створена 28.03.47. Мета ЕКЄ – сприяти погодженню дій, спрямованих на

економічний розвиток країн Європи, підтримувати та зміцнювати економічні

відносини між певною країною Європи та іншими країнами світу. Найвищий

орган ЕКЄ – пленарна щорічна сесія. Місцезнаходження Секретаріату - Женева.

Україна стала членом ЕКЄ ще за часів Радянського союзу. [1 , ст. 71]

Європейська асоціація агентств регіонального розвитку (EURADA) –

міжнародна громадська організація, яка координує діяльність агентств

регіонального розвитку (АРР) в Європі. Створена у грудні 1991 року,

зареєстрована у Бельгії (Брюссель). Асоціація визнає принципово важливим для

АРР виконання таких завдань: 1) надання допомоги у створенні підприємств; 2)

консультування підприємств, а також тренування їх управлінського персоналу;

109

3) розвиток та реклама зон підприємництва з метою залучення місцевих та

зарубіжних інвесторів; 4) сприяння поширенню сучасних технологій та

створенню підприємницьких мереж; 5) створення бізнес-інкубаторів та

управління ними; 6) надання капіталу підприємствам; 7) проведення

досліджень, а також участь у територіальному плануванні; 8) відродження

депресивних територій. [1, ст.78]

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР, European

Regional Fund ) – складова частина бюджету Європейського економічного

співтовариства, згодом Європейського Союзу (ЄС). Створений у 1975 році для

фінансування заходів по подоланню існуючих регіональних диспропорцій в

країнах ЄС шляхом участі в розвитку та структурній перебудові регіонів, що

відстають у розвитку і в конверсії від індустріально розвинених регіонів.

Кошти фонду виділяються країнами, як правило, для депресивних районів, де

рівень безробіття вищий, ніж у середньому по країні. [1, ст. 79]

Європейські співтовариства – регіональні об’єднання

західноєвропейських країн: Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС),

Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) та Європейське

економічне співтовариство (ЄЕС), які формують основу розвитку та

функціонування Європейського Союзу. Оформилося в єдину міжнародну

урядову організацію з набранням чинності у 1967 році Договору про створення

єдиних наднаціональних органів. Відтоді ці співтовариства мають спільні

наднаціональні органи: Раду Міністрів – законодавчий орган, Комісію

Європейських співтовариств – виконавчий орган, якому надано виключне право

подавати на затвердження Ради Міністрів проекти законів; Європейський

парламент – орган, який контролює діяльність Комісії і затверджує бюджет;

Суд Європейських співтовариств - вищий судовий орган. Пізніше з’явилося ще

два органи: Європейська рада, до складу якої входять глави урядів і держав

Європейських співтовариств, і Європейське політичне співтовариство. Згідно з

Маастрихтською угодою 1993 року Європейські Співтовариства перетворилися

на Європейський Союз. [1, ст. 80]

110