Лекции - Управління регіональним розвитком

Подождите немного. Документ загружается.

ринок найбільш наближений до ринку досконалої конкуренції, однак не є

таким повністю і для ефективного функціонування вимагає державної

підтримки.

> Поєднання спеціалізації та диверсифікації виробництва сіль-

ськогосподарської сировини та продовольчих товарів, що реалізуються на

продовольчому ринку. Виробництво різнорідних видів продукції створює для

товаровиробників, з одного боку, додаткові труднощі як виробничого, так і

збутового характеру, пов'язаних часто з принципово різними вимогами до

різних видів продукції, на яких спеціалізується виробник (наприклад, зерно і

м'ясо свиней). Однак, з іншого боку, комбінація різних виробництв у значній

мірі страхує від великих збитків, оскільки в нашому прикладі при низькому

урожаї зерна товаровиробник отримає додатковий дохід у свинарстві. Таким

чином, спрацьовує правило диверсифікації, яке стверджує, що «не можна

класти всі яйця в один кошик» [162].

> Недовготривалість зберігання продовольчих товарів, що вимагає

швидкого збуту після їх виробництва і впливає на обсяги втрат вирощеної

продукції, а, отже, доходність. Дана особливість продовольчого ринку

обумовлює існування відпрацьованої системи майбутніх поставок, або так

званих ринків ф'ючерсів, як важливого інструменту у вирішенні проблеми

невизначеності цін на продовольчому ринку у майбутньому періоді. З точки

зору доцільності, ринки ф'ючерсів дозволяють сільгосптоваровиробникам

знизити рівень ризику, пов'язаного з невизначеністю майбутніх продаж

виробленої продукції та цін на матеріально-технічні і фінансові ресурси.

> Зосередження основного споживача сільськогосподарської продукції

в містах, що обумовлює використання різного роду посередників. Це означає

втрату певної частки доходу товаровиробника і є додатковим фактором

зростання цін на продукцію кінцевого споживача. При невідпрацьованості

механізмів збуту сільськогосподарської сировини і продовольства

посередники перехоплюють канали товароруху продовольства і забезпечення

кредитними ресурсами, що негативно впливає на економічний стан

товаровиробників і не сприяє становленню цивілізованого ринку

продовольства.

Продовольчий ринок - неоднорідний за своєю структурою і ха-

рактеристиками. Він поділяється за територіальними ознаками, суб'єктами

ринкових відносин (оптовий, роздрібний); товарними групами (асортимент);

розвитком кон'юнктури; економічним і правовим впливом (регульований,

нерегульований, офіційний, неорганізований, тіньовий); доступністю і

достатністю; рівнем продовольчої незалежності і безпеки.

При оцінці продовольчого ринку необхідно вивчити тенденції розвитку

АПК як джерела товарних ресурсів продовольства та сільськогосподарської

сировини. Це вимагає врахування реальної економічної ситуації та аналізу

основних факторів, що прямо чи опосередковано впливають на стан ринку

продовольства як складової системи продовольчої безпеки. До останніх

можно віднести: формування ефективного економічного механізму

господарювання; удосконалення державного регулювання продовольчого

ринку при чіткому розмежуванні економічних функцій між

загальнодержавними і регіональними органами управління АПК;

формування та стабілізація основних секторів багатоукладної економіки.

Комплексна оцінка продовольчого ринку з позицій продовольчої

безпеки має забезпечити відслідковування процесу формування

продовольчих ринкових ресурсів основних видів сільськогосподарської

сировини та продовольства; надати допомогу в розробці пропозицій по

стимулюванню виробництва сільськогосподарської продукції в основних

товарних зонах, підвищенню конкурентоспроможності і рівня товарності

продукції АПК, використанню прогресивних форм її реалізації, що

забезпечують більш повне задоволення попиту, захист інтересів

товаровиробників і споживачів продовольства.

Оцінка продовольчого ринку не обмежується сферою обміну (ре-

алізації), так як усі його елементи тісно зв'язані з виробничим процесом.

Виробництво формує пропозицію, а розподіл і споживання -попит. Ринкові

ціни складаються під впливом витрат виробництва, співвідношення попиту і

пропозиції. Тому оцінка продовольчого ринку і його кон'юнктури -

неможлива без глибокого системного вивчення умов виробництва

сільськогосподарської продукції, його зберігання, збуту і переробки,

всебічної оцінки відтворювального процесу в агропромисловому комплексі і

в його окремих галузях.

Для оцінки продовольчого ринку вивчаються кількісні та якісні

характеристики товарної продукції, джерела її надходження; виявляються

споживачі та обсяги споживання продукції АПК, особливості попиту і

пропозиції основних видів продовольства, їх якість та асортимент, ціни

реалізації; дається оцінка рівня виробництва продукції АПК; аналізуються

рівні споживання продуктів харчування і самозабезпечення продукцією

АПК; внутрішньорегіональ-ні, міжрегіональні та міждержавні продовольчі

зв'язки - з урахуванням витрат виробництва та транспортних витрат, а також

рівня ринкових цін по видам товарної продовольчої продукції.

Оцінку продовольчого ринку слід проводити по всьому продовольчому

ланцюгу, включаючи виробництво, зберігання, переробку, транспортування і

реалізацію продукції, в сукупності взаємозв'язаних між собою виробничих

об'єктів сільського господарства, переробної та харчової промисловості,

оптового розподілу продовольства та роздрібної торгівлі.

Оцінка передбачає узагальнення і використання аналізу розвитку

продовольчого ринку, використання економіко-статистичних та економіко-

математичних методів, експертних оцінок та балансового методу. При цьому

продовольчий ринок слід розглядати як складну, відкриту, динамічну та

одночасно таку, що має ймовірний характер розвитку, соціально-економічну

систему.

Оцінка розвитку продовольчого ринку має спиратися передусім на

об'єктивний аналіз тенденцій функціонування АПК і його галузей та зміни

економічних умов господарювання. При цьому системний аналіз

проводиться з метою оцінки рівня продовольчої безпеки і обгрунтування:

необхідності підвищення рівня задоволення платоспроможного попиту

населення базовими видами продовольчих товарів нарівні рекомендованих

медичних норм споживання, темпів зростання валової та кінцевої продукції

галузей агропромислового виробництва, капітальних вкладень в АПК в

цілому та в його галузі;

найбільш ефективних напрямів науково-технічного прогресу і шляхів

досягнення на цій основі зростання обсягів виробництва кінцевої продукції

АПК, удосконалення міжрегіональних продовольчих та сировинних зв'язків,

імпортно-експортних операцій з метою більш повного забезпечення

сільськогосподарською сировиною та продовольчими товарами;

пропорційності в розвитку галузей АПК, їх міжгалузевої

збалансованості, раціональної територіальної організації агропромислового

виробництва;

паритетності цін на продукцію АПК та галузей народногосподарського

комплексу, які його обслуговують;

розвитку різних форм власності і господарювання та визначення їх ролі

в задоволенні потреб у продовольстві та сільськогосподарській сировині;

відповідності між обсягами виробництва сільськогосподарської

продукції та потужностями галузей харчової та переробної промисловості,

заготівельно-збутовою системою, складського та холодильного господарства;

збалансованості виробництва і споживання продукції АПК;

забезпеченості виробничою і ринковою інфраструктурою. Аналіз

сучасного стану галузей АПК з позицій продовольчої

безпеки дозволяє визначити рівень розвитку в частині відповідності

суспільним потребам у найважливіших видів продукції; виявляються

передумови, основні тенденції, вузлові проблеми, які вимагають

пріоритетного рішення, а також потенційні резерви і необхідні умови росту

агропромислового виробництва та підвищення його ефективності.

Оцінка економічного стану галузей агропромислового виробництва і

АПК в цілому проводиться з використанням системи показників, що

характеризують виробництво і споживання основних видів продукції в

натуральному і вартісному виразі; наявність і функціонування основних

виробничих фондів, оборотних засобів, трудових ресурсів, витрат

виробництва; джерела і розміри інвестицій; умови ведення розширеного і

простого відтворення.

Ефективне регулювання ринку в системі продовольчої безпеки має

спиратися на прогноз його розвитку. Як відомо, найбільш розповсюдженим

способом прогнозу є екстраполяція, тобто розповсюдження тенденцій, що

склалися в минулому, на майбутнє. Будь-який прогноз спирається на

інформацію, отриману в минулому. До того ж більшість ринкових процесів

мають достатню інертність, особливо в короткостроковому періоді. Це

виправдовує використання методів екстраполяції при наявності відповідних

передумов. Однак більш глибокий прогноз, особливо на віддалену

перспективу, повинен брати до уваги ймовірність умов, в яких буде

функціонувати ринок. Крім того, необхідно розробляти сценарії розвитку, які

випливають із різних варіантів зміни умов. Неодмінною вимогою до

прогнозування ринкових процесів є комплексність, тобто одночасне

складання прогнозів усього набору основних параметрів ринку.

Узагальнення вітчизняного досвіду дозволяє сформувати наступні

основні принципи функціонування продовольчого ринку: головними

постачальниками продукції на ринку продовольства і сировини для його

виробництва мають бути вітчизняні товаровиробники; продукція АПК, що

пропонується на ринку, повинна бути конкурентоспроможною; товарні

ресурси регіональних продовольчих ринків формуються на основі

територіального поділу праці в агропромисловому комплексі країни і

регіонів.

Першочергові заходи, що сприяють формуванню і розвитку про-

довольчого ринку в системі продовольчої безпеки, зводяться до наступних:

надання реальної економічної самостійності усім господарюючим

суб'єктам продовольчого ринку і створення нормального ринкового

середовища для конкуренції між ними;

удосконалення порядку формування державних продовольчих ресурсів;

перехід переважно на економічні заходи державного регулювання

продовольчого ринку;

формування і розвиток ринкової інфраструктури. Активна позиція

держави на ринку продовольства обумовлюється необхідністю уникнення

можливих втрат та впливу негативних проявів ринкових відносин в

агропродовольчому комплексі в реалізації продовольчої політики. Так,

мотивацією підприємницької діяльності є отримання прибутку в

найкоротший проміжок часу. Переважання такої мети в діях суб'єктів

підприємницької діяльності часто призводить до невідповідності

стратегічним пріоритетам у реалізації державної агропродовольчої політики.

Періодична нестабільність ринку, що пов'язана з монополізмом,

спекулятивними і кон'юнктурними його коливаннями, неоднакова участь

суб'єкті» ринкових відносин у створенні і розподілі вартостей можуть при

шести до значної диференціації доходів. При недосконалості законодавства

підприємцями можуть порушуватися екологічні Норми, вимоги продовольчої

та соціальної політики. Всім цим наслідкам ринкової економіки можна

запобігти лише шляхом удосконалення ринкового механізму та

регулюванням державою ринку продовольства.

Заходи, що використовуються для регулювання ринку, можна

розділити на дві основні групи: економічні та адміністративні. До заходів

стимулювання розвитку ринку економічного характеру можна віднести:

пільгове кредитування і оподаткування, дотації, компенсації, використання

закупівельних цін, пільгове страхування; фінансування наукових досліджень,

консультування, інспектування, підвищення родючості ґрунтів, розвиток

соціальної і ринкової інфраструктури тощо. До адміністративних заходів

регулювання продовольчого ринку відносяться: встановлення квот на ви-

робництво і реалізацію продукції, контроль за якістю продукції,

антимонопольне регулювання цін, встановлення граничного рівня

рентабельності переробної промисловості і торгової націнки, а також

верхньої і нижньої межі цін, співвідношення між вартістю сіль-

ськогосподарської сировини і ціною кінцевої продукції, застосування

штрафних санкцій, встановлення контролю за фінансово-господарською

діяльністю підприємств тощо.

Використовувати методи державного регулювання ринку необхідно

таким чином, щоб оптимально поєднувати інтереси виробників, споживачів

та держави. Про можливі збитки від втручання держави у ринковий механізм

наголошує неокласична теорія [75].

Важливим у розвитку продовольчого ринку є питання створення

оптових ринків. У багатьох країнах проблема постачання населенню

продуктів харчування здійснюється через оптові продовольчі ринки. Історія

розвитку цього суб'єкту ринкових відносин нараховує в світі не одне

десятиріччя. В багатьох країнах світу прийнято закони, які регулюють

створення та функціонування оптових продовольчих ринків.

Оптові ринки є основними організаторами та регуляторами товароруху

продовольчої продукції від товаровиробників до споживачів. Через них

проходять всі операції купівлі-продажу продовольчих товарів. їх діяльність

будується за чітко розробленими правилами, переважно на основі торгових

угод, які передбачають чіткі графіки поставки продукції, її якість, терміни і

форми оплати продукції, що поставляється, форми вирішення спірних

ситуацій тощо.

Таким чином, значення системи розподілу продовольства через оптові

ринки полягає в тому, що вона:

гарантує сільгоспвиробникам та переробним підприємствам рівні

умови для виходу на «прозорий» цивілізований ринок для збуту їх продукції;

узгоджує інтереси товаровиробників сільськогосподарської сировини

та кінцевої продукції;

створює умови для цілорічного постачання населення великих міст,

промислових центрів свіжими, високоякісними продуктами харчування за

реальними ринковими цінами;

економить невиправдані витрати часу та кошти окремих споживачів,

суб'єктів роздрібної торгівлі, закладів громадського харчування, переробних

підприємств при пошуку необхідних товарів і сировини;

зобов'язує товаровиробників і постачальників продовольчих товарів

забезпечувати вимоги до якості товарів, їх стандарти, покращувати упаковку

і розширювати асортимент;

легалізує оптову торгівлю і забезпечує додаткові та реальні

надходження в бюджети різних рівнів;

послаблює залежність сільгоспвиробників від монополізму переробних

підприємств;

скорочує бартерні форми розрахунків та обсяги таких угод;

створює додаткові робочі місця та сприяє зменшенню відтоку

сільського населення;

забезпечує захист вітчизняного товаровиробника та національного

продовольчого ринку.

Ефективна система оптових продовольчих ринків є складним

організаційно-технічним комплексом, що охоплює ринки оптової торгівлі

різних рівнів (національного, регіональних, місцевих), має надійну систему

правового та інформаційно-маркетингового забезпечення, систему

банківських розрахунків та страхування ризиків при укладанні угод. Вони

включають в себе, крім безпосередньо торгових залів, складські термінали,

оснащені холодильним та морозильним обладнанням, розвинуту систему

транспорту як по доставці товарів від виробників, так і

внутрішньоринкового, автомобільні стоянки, сучасні системи інформації і

зв'язку, передбачають різного роду послуги для споживачів.

Недосконалість системи товарних ринків в Україні вчені [294, С. 83]

пов'язують з відсутністю розгалуженої оптової торгівлі. Організація і

функціонування оптових продовольчих ринків дозволить якщо не

ліквідувати повністю, то дещо послабити діяльність посередницьких фірм,

прискорити проходження товаропотоків, скоротити за рахунок цього втрати

та запобігти зниженню якості продукції. Основні напрями їх створення та

функціонування визначені постановою Кабінету Міністрів України від

9.06.1999 р. № 997 « Про оптові продовольчі ринки». Однак здійснення

заходів з активізації дій у напрямку створення мережі оптових продовольчих

ринків відбувається повільно.

Одним із головних завдань оптових продовольчих ринків є формування

рівня цін на продовольство, що буде служити орієнтиром для інших суб'єктів

ринку, в тому числі встановлення державних гарантованих цін. Як свідчить

практика, відкриття оптових продовольчих ринків у містах знижує роздрібні

ціни на 10-20 % [216, С. 62]. Держава в якості інструментів регулювання

діяльності оптових продовольчих ринків може використовувати:

створення стабілізаційного фонду аграрної продукції і на його основі

проведення прямих товарних інтервенцій для регулювання цін, що

складаються на ринку;

правову регламентацію умов торгівлі, що вимагає дотримування права

власності на продукцію, свободи її реалізації за будь-якими цінами і будь-

якому покупцю, виключення адміністративного тиску і відмова від прямих

методів впливу;

контроль якості і захист споживача.

Враховуючи світову практику організації оптових ринків [201],

доцільно при їх створенні дотримуватися такої спеціалізації: ринок овочів;

ринок фруктів; ринок овочів і фруктів (включаючи консерви); ринок м'яса;

ринок овочів, фруктів, м'яса і птиці, квітів. Досить ефективними можуть

бути: оптові ринки насіння; оптові ринки добрив; оптові ринки комбікормів.

На оптових ринках може зосереджуватися продаж сільськогосподарської

техніки, будівельних матеріалів та інших товарів.

При цілеспрямованому формуванні оптових продовольчих ринків на

сучасних засадах їх функціонування вже в найближчий перспективі можна

буде здійснювати на них реалізацію біля 30 відсотків усього обсягу товарної

картоплі і плодоовочевої продукції, не менше 50 відсотків - м'яса і

м'ясопродуктів, близько 40 відсотків молока і молочних продуктів.

Таким чином, сутність економічних відносин на ринку продовольства

полягає в необхідності відшкодовування затрат, з одного боку, і

задоволенням потреб у споживанні продуктів харчування -з іншого. Ринок

стихійно зрівноважує виробництво товарів та об'єм і структуру суспільних

потреб у них. Через встановлення та зміну рівня цін на продовольчі товари

ринок регулює виробництво товарів за обсягами та їх структурою. В цьому

полягають основні функції продовольчого ринку. Саме ці регулюючі функції

ринку мають бути використані державою для підвищення ефективності

економічних процесів, пов'язаних з виробництвом, обміном, розподілом та

споживанням продовольчої продукції з метою забезпечення продовольчої

безпеки.

2. Особливості формування і функціонування продовольчого

ринку України

Напрями розвитку ринків різних видів продовольчої продукції мають

свої особливості. Перебуваючи в постійній динаміці, вони розв'язують

найважливіше завдання забезпечення фізичної доступності продовольства у

відповідності із споживацькими потребами населення.

Предметом особливої уваги з боку державних органів країни є

зерновий ринок, від стану якого залежить продовольча безпека країни, бо

зерно є стратегічним ресурсом будь-якої держави. Його кількістю

визначається продовольча безпека також і на міжнародному рівні.

Про потенціал України з виробництва зернових і зернобобових культур

свідчить досягнутий рівень у 1986-1990 рр., коли було зібрано в середньому

47,4 млн. т. зерна, що в розрахунку на душу населення склало біля 1 тонни,

тобто в 1,6 раза більше граничного міжнародного стандарту продовольчої