Лекции - Управління регіональним розвитком

Подождите немного. Документ загружается.

органів місцевого самоврядування, і на цій основі створення умов для

розвитку підприємницької діяльності, подолання бідності, ліквідації

безробіття.

Запровадження лікарняних кас та інших форм небюджетного

фінансування охорони здоров’я на місцевому рівні і на цій основі значне

підвищення якості медичних послуг, зміцнення матеріальної бази закладів

охорони здоров’я, що перебувають у комунальній власності та власності

територіальних колективів областей і районів.

Запровадження спеціальних органів державного фінансового контролю

за діяльністю органів місцевого самоврядування – регіональних рахункових

палат в системі виконавчої влади.

IV. Етапи реалізації Державної стратегії та її нормативно-правове

забезпечення

Реформування системи територіальної організації влади,

вдосконалення управління місцевим та регіональним розвитком – це

довгостроковий процес, він охоплює різні напрями державної діяльності та

передбачає координацію зусиль глави держави, органів законодавчої і

виконавчої гілок влади. Цей процес має здійснюватися поетапно і

супроводжуватися формуванням нової нормативно-правової бази місцевого

та регіонального розвитку на всіх рівнях нормативно-правового регулювання

– конституційному, законодавчому та підзаконному – на засадах єдиної

законодавчої ідеології, що має базуватися на незмінних концептуальних

засадах та принципах. Саме це і обумовлює необхідність розробки та

затвердження Державної стратегії управління місцевим і регіональним

розвитком.

На І етапі (2004 – 2006 роки) пріоритетними напрямками реалізації

Державної стратегії мають стати:

1. Вирішення нагальних, найбільш болючих питань місцевого та

регіонального розвитку в межах чинної Конституції України, зокрема:

завершення передачі об′єктів права державної власності в комунальну

власність територіальних громад та спільну власність територіальних громад;

розмежування земель права комунальної та державної власності;

законодавче визначення порядку різних способів відчуження

комунального майна та встановлення переліку об’єктів права комунальної

власності, що не можуть бути відчужені в будь-який спосіб;

розробка Типового статуту комунального підприємства та типових

положень про організацію, установу комунальної форми власності;

законодавче визначення статусу об’єктів спільної власності

територіальних громад;

законодавче визначення стабільних внутрішніх джерел формування

місцевих бюджетів всіх територіальних рівнів та вдосконалення

законодавчого регулювання міжбюджетних трансфертів, що сприятиме

становленню реальної фінансової самостійності територіальних громад та

органів місцевого самоврядування;

законодавче визначення мінімального переліку громадських послуг, що

мають надаватися населенню в системі місцевого самоврядування та

фінансування яких гарантується державою;

вдосконалення механізмів державної фінансово-матеріальної допомоги

депресивним регіонам та територіальним громадам;

створення організаційних, правових та фінансово-матеріальних

передумов реформування і розвитку житлово-комунального господарства;

визначення територіальної основи місцевого самоврядування шляхом

запровадження самоврядної адміністративної одиниці – територіальної

громади;

визначення статусу територіальних громад населених пунктів, що

перебувають в межах юрисдикції органів місцевого самоврядування

територіальних громад інших населених пунктів

визначення кола питань, віднесених до виключної компетенції

територіальної громади, вдосконалення механізмів розподілу повноважень

між елементами системи місцевого самоврядування;

визначення порядку створення та реорганізації територіальних громад,

зокрема, механізмів об’єднання територіальних громад на основі створення

об’єднаних територіальних громад, а також створення асоціацій, агломерацій

територіальних громад;

визначення статусу ”внутрішніх” територіальних громад (громад

районів у містах, а також громад сіл та селищ, що не мають власних органів

місцевого самоврядування) та засад їх взаємовідносин з територіальними

громадами – самостійними суб'єктами права на місцеве самоврядування;

законодавче врегулювання питань прямої демократії на місцевому та

регіональному рівнях (місцеві вибори, місцеві референдуми тощо);

законодавче врегулювання порядку створення міліції місцевого

самоврядування та її статусу;

законодавче визначення порядку делегування повноважень органам

місцевого самоврядування та органам виконавчої влади і виконання

делегованих повноважень;

законодавче врегулювання порядку проведення державно-правових

експериментів з метою пошуку та відпрацювання нових моделей та

технологій місцевого і регіонального розвитку;

вдосконалення організаційно-правового механізму судового захисту

прав місцевого самоврядування;

визначення порядку заміщення сільського, селищного, міського голови

у разі неможливості виконання ним своїх обов’язків або у разі дострокового

припинення його повноважень;

вдосконалення системи оплати праці посадових осіб місцевого

самоврядування.

2. Відпрацювання ефективних механізмів забезпечення взаємодії

різних гілок державної влади та органів місцевого самоврядування з метою

спільного пошуку та узгодження шляхів вдосконалення місцевого і

регіонального розвитку.

Підвищення ролі асоціацій органів місцевого самоврядування як

представників інтересів місцевого самоврядування у взаємовідносинах

територіальних громад з вищими та центральними органами державної

влади.

Запровадження інституту Представника Президента України у

взаємовідносинах з органами місцевого самоврядування.

3. Проведення незалежної (громадсько-професійної) експертизи

відповідності системи територіальної організації влади, що закріплена в

Конституції та законах України, стандартам та принципам Ради Європи, а

також визначення завдань щодо забезпечення такої відповідності в контексті

євроінтеграції України. Створення з цією метою експертної комісії із

залученням представників Ради Європи, КМРВЄ та представників органів

місцевого самоврядування (їх асоціацій) зарубіжних країн.

4. Запровадження в практику нормотворення організаційно-правових

механізмів професійного та громадського обговорення проектів важливих

державних документів з питань місцевого та регіонального розвитку

(громадські слухання, муніципальні слухання, громадсько-професійні

експертизи тощо).

Механізм нормативно-правового забезпечення І етапу реалізації

Державної стратегії мають становити:

1. Зміни та доповнення до чинної редакції Закону України „Про місцеве

самоврядування в Україні” та Бюджетного кодексу України.

2. Прийняття нової редакції Закону України „Про вибори депутатів

місцевих рад, сільських, селищних, міських голів”.

3. Прийняття законів України:

„Про територіальну громаду”;

„Про міліцію місцевого самоврядування”;

„Про проведення державно-правових експериментів з питань місцевого

та регіонального розвитку”;

„Про делегування повноважень органів виконавчої влади та органів

місцевого самоврядування та їх виконання”;

„Про порядок вирішення питань адміністративно-територіального

устрою України”;

„Про комунальну власність”.

4. Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України,

акти центральних органів виконавчої влади та акти органів місцевого

самоврядування, спрямовані на виконання завдань І етапу.

На ІІ етапі (2007V–V2010 роки) реалізація Державної стратегії

передбачає трансформацію системи територіальної організації влади шляхом

подальшої децентралізації управління з урахуванням європейських

стандартів і принципів та закріплення її нової конституційно-правової

моделі. При цьому мають бути вирішені наступні пріоритетні завдання:

1. Запровадження місцевого самоврядування на регіональному рівні

(район, область) з такими його інститутами, як регіональний територіальний

колектив, регіональна комунальна власність, регіональні податки та збори,

регіональні представницькі органи з власними виконавчими структурами

тощо.

2. Зміна статусу місцевих державних адміністрацій, формування на їх

основі органів виконавчої влади, що здійснюють контрольно-наглядові

функції та керівництво на місцях, реалізацію функцій виконавчої влади, що

не можуть бути децентралізовані.

3. Перерозподіл повноважень між органами виконавчої влади та

органами місцевого самоврядування, органами місцевого самоврядування

різного територіального рівня на засадах принципів децентралізації та

субсидіарності.

4. Формування самодостатніх територіальних громад шляхом

стимулювання процесів об’єднання територіальних громад, що не володіють

ресурсною базою, необхідною для виконання завдань і повноважень

місцевого самоврядування, ефективного надання визначеного законом

мінімуму громадських послуг населенню. Запровадження державної

реєстрації територіальних громад та визначення їх статусу як юридичних

осіб публічного права.

5. Завершення реформи системи адміністративно-територіального

устрою України.

6. Реформування бюджетної системи, надання районним та обласним

бюджетам статусу бюджетів місцевого самоврядування, забезпечення

формування бюджетів місцевого самоврядування за нормативами, що

становлять не менше 30-50% від нормативів Європейського Союзу.

Нормативно-правовий механізм забезпечення ІІ етапу реалізації

Державної стратегії має включати наступні рівні нормативно-правового

регулювання:

А. Конституційний рівень: внесення змін до Конституції України,

необхідних для трансформації системи територіальної організації влади та

проведення реформи адміністративно-територіального устрою України.

Б. Законодавчий рівень: формування нової законодавчої основи

організації виконавчої влади на місцях та місцевого самоврядування, яку

мають становити наступні Закони України:

„Про загальні засади територіальної організації виконавчої влади та

місцевого самоврядування в Україні”;

„Про засади матеріального і фінансового забезпечення місцевого

самоврядування в Україні”;

„Про самоврядування територіальних громад”;

„Про організацію виконавчої влади та місцевого самоврядування в

районі”;

„Про організацію виконавчої влади та місцевого самоврядування в

області”;

„Про місцеві вибори”.

В. Підзаконний рівень: організація виконання законів України,

спрямованих на забезпечення реалізації Державної стратегії шляхом

прийняття відповідних указів Президента України, актів органів виконавчої

влади та актів органів місцевого самоврядування.

Тема 4: Інструменти управління регіональним розвитком.

1. Регіональна політика, як визначальна складова УРР.

2. Інструменти управління регіональним розвитком.

3. Методичні підходи до розробки регіональних галузевих

програм.

Закономірне запитання: через які механізми держава здатна впливати

на регіональні процеси і чи достатньо для цього органів державного

управління, які функціонують сьогодні? Як оптимізувати діяльність цих

органів? Які структури треба створити додатково? Які результати повинні

бути досягнуті в результаті їх діяльності? Якими нормативно-правовими

актами слід регулювати діяльність вказаних структур? Очевидно, що деякі

повноваження по здійсненню регіонального управління держава змушена

делегувати суб‘єктам, що не входять до вертикалі виконавчої влади і не є

органами місцевого самоврядування.

Зростаюча складність проблем, які вирішує сучасна держава, і

розширення кола учасників, які беруть участь у виробленні політики,

об‘єктивно посилює значення регіонального рівня управління і спонукає

оцінити його переваги.

В Україні зростає інтерес до проблем регіонального розвитку та

реформування регіонального управління, про що свідчить, зокрема,

діяльність, спрямована на прийняття Концепції державної регіональної

політики та спроба нормативно забезпечити процес утворення та

функціонування регіональних агентств розвитку. Свідченням цьому є

постанови Кабінету Міністрів України “Про утворення Координаційної ради

з формування мережі регіональних агентств розвитку” від 30 липня 1999 р.

№1394 та “Про затвердження Положення про Координаційну раду з

формування мережі регіональних агентств розвитку” від 28 жовтня 1999 р.

№1996. Вказані документи однозначно вказують на необхідність утворення в

Україні мережі регіональних агентств розвитку. Проблемою, яка ускладнює

пошук оптимальної моделі інституційного забезпечення регіонального

розвитку, є незавершеність адміністративної реформи та застарілий

адміністративно-територіальний поділ держави.

В регіонах України діють наступні державні та недержавні інституції,

які впливають чи потенційно можуть впливати на регіональний розвиток та

регіональне управління і повинні так чи інакше бути представлені у регіона-

льних агентствах розвитку:

· місцеві органи державної виконавчої влади;

· територіальні органи центральних органів виконавчої влади;

· органи місцевого самоврядування;

· окремі суб‘єкти підприємництва чи їх структурні підрозділи;

· об‘єднання громадян та їх структурні підрозділи, які відповідно до

своїх статутів займаються проблемами регіонального розвитку (місцеві

відділення Асоціації міст, Спілки лідерів місцевих та регіональних влад

України та аналогічні об‘єднання громадян з місцевим статусом), а також

профспілки.

Факультативними учасниками регіонального управління є:

· адміністрації спеціальних економічних зон (СЕЗ) чи подібних

структур;

· національні адміністрації транснаціональних регіонів (єврорегіонів).

Діяльність вказаних інституцій, спрямована на ефективний

регіональний розвиток, сьогодні не координується. Потреба в такій

координації існує тому, що вирішити питання регіонального розвитку лише

через структури виконавчої влади чи місцевого самоврядування неможливо,

як неможливе досягнення цілей регіонального розвитку виключно через

громадські об‘єднання чи бізнесові структури. На нашу думку, регіональні

агентства розвитку в Україні повинні набувати, переважно, форм міжвідом-

чих координаційних Рад регіонального розвитку, що створюються і

функціонують на рівні регіонів різних рівнів.

Українські економісти вже вказували на необхідність утворення

органів управління регіонального субнаціонального рівня. Зокрема,

В.Симоненко у монографії “Регионы Украины: проблемы развития”,

зауважує, що необхідний взаємозв`язок між цілями соціально-економічного

розвитку, відповідними програмами і організаційно-управлінськими

структурами. Автор монографії пропонує, наприклад, створення

представництв Уряду України у крупних економічних районах (регіонах) з

наступними функціями: управління державною власністю; координація

господарської діяльності в масштабах економічних районів; інформаційне,

фінансове, техніко-організаційне сприяння міжрегіональній і

внутрірегіональній кооперації і комбінуванню виробництва, налагодження

оптимальних міжрегіональних і міжгалузевих виробничих зв`язків;

підготовку пропозицій щодо виділення державних інвестицій і контроль за

ефективністю їх використання; сприяння в рамках економічних районів

реалізації загальнонаціональних програм демонополізації та

роздержавлення; здійснення контролю за прямим, тобто виробничим

використанням державної власності; аналіз і оцінка результатів діяльності

державного сектору; сприяння створенню нових ефективних підприємств і

об`єднань; утворення спеціалізованих виробництв, розвиток виробничої і

соціальної інфраструктури

Стосовно регіону, який вписується у рамки адміністративно-

територіальних утворень, РРР може виступати дорадчим консультативним

органом, до складу якого входили б представники усіх вищеназваних

структур. Якщо регіон охоплює кілька адміністративно-територіальних

одиниць (областей), доцільно створювати також запропоновані

В.Симоненком представництва уряду в цих регіонах та включати їх

представників до складу РРР. У контексті даної проблеми має право на

вивчення і обговорення ще одна проблема – доцільність формування ряду

регіональних (але не обласних) органів деяких центральних органів влади,

наприклад, Фонду державного майна, Антимонопольного комітету,

Державного інноваційного фонду тощо.

При реалізації регіональних проблем необхідно максимально

використовувати методи контрольного типу та непрямого впливу.

Очевидно, що будь-яка нова управлінська структура, створена на

регіональному рівні, буде ефективною лише в тому випадку, коли вона не

буде дублювати існуючих інституцій, перш за все – місцевих органів

виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, але при

13c

цьому

буде вписуватися у контекст Концепції адміністративної реформи та зможе

успішно координувати діяльність всіх суб‘єктів регіонального розвитку і

отримувати в результаті такого узгодження інтегральний результат,

спрямований на сталий розвиток регіонів в Україні. Впродовж 1999 –2001 рр.

в Україні паралельно з формуванням Концепції регіональної політики

розпочався процес створення інституцій, покликаний її реалізовувати. Про це

свідчить, зокрема, прийняття Кабінетом Міністрів постанови “Про утворення

Координаційної ради з формування мережі регіональних агентств розвитку”

від 30 липня 1994 № 1394 та постанови від 28 жовтня 1999 р. № 1996, якою

затверджене положення про вказану Координаційну раду. Заслуговує

схвалення також створення при Президентові України дорадчого органу,

який координує діяльність органів виконавчої влади та місцевого

самоврядування.