Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

261

У кризовому стані нині знаходиться чимало ґрунтів світу. Проблема від-

родження колишньої родючості набуває сьогодні широкого міжнародного

значення у зв’язку з гострою необхідністю підвищення врожайності для за-

безпечення основними продуктами харчування швидко зростаючої кількості

населення планети. Як сказано в одній з останніх доповідей ООН про стан зе-

мельних ресурсів світу, через широкомасштабну загибель родючих земель по-

дальше існування нашої цивілізації поставлене під загрозу.

Теперішнє завжди тяжке майбутнім.

Готфрід В. Лейбніц

6.4.2. Забруднення ґрунтів засобами хімізації і техногенними викидами

Проблема забруднення ґрунтів різноманітними речовинами та шкідливи-

ми для людини організмами набуває з кожним роком все більшого значення і

загрожуючих масштабів, особливо у зв’язку з бурхливим розвитком хімізації

усіх галузей господарства та побуту. Виробнича діяльність людини призво-

дить до інтенсивного забруднення ґрунтів важкими металами й іншими ток-

сичними речовинами аж до утворення антропогенних геохімічних аномалій

навколо промислових центрів та вздовж транспортних магістралей.

Розрізняють багато форм забруднення ґрунтів, у тому числі радіоактивне,

мікробне тощо. Забруднення ґрунтів змінює хід процесу ґрунтоутворення

(часто-густо сповільнює його), різко зменшує врожаї, призводить до накопи-

чення забруднювачів у рослинах, звідки вони прямо чи опосередковано (через

рослинні або тваринні продукти харчування) потрапляють в організм людини,

врешті, забруднення ґрунтів призводить до уповільнення прцесів самоочи-

щення ґрунтів від хвороботворних та інших небажаних мікроорганізмів, що

створює небезпеку захворювань та мікробіологічного забруднення. Примі-

ром, у незабруднених ґрунтах збудники дизентерії, тифу та паратифу зберіга-

ються протягом 2-3 діб, а при послабленому самоочищенні ґрунтів збудники

дизентерії зберігаються декілька місяців, тифу та паратифу - до півтора року.

В наземних трофічних ланцюгах, які призводять до надходження токсич-

них хімічних речовин в організм людини, ґрунт є найбільш місткою та інер-

ційною ланкою, через що від нього багато в чому залежить швидкість розпо-

всюдження речовин в усьому ланцюгу. До того ж ґрунт є посередником між

атмосферою і гідросферою для всієї кількості забруднюючих речовин, що ви-

кидаються людиною в атмосферу, досить часто в атмосферу ці речовини над-

ходять з літобіосфери.

Забруднюючі речовини, що відкладаються на поверхні ґрунту, можуть пе-

реміщуватися (мігрувати) у горизонтальному та вертикальному напрямках під

дією різних процесів. Причиною горизонтального руху забруднювачів може

бути поверхневий стік внаслідок сильної зливи. В суху погоду переміщення

забруднювачів може відбуватися в результаті вітрового перенесення разом із

пилом. Міграція забруднюючих речовин донизу вздовж профілю ґрунту може

262

бути наслідком механічного перенесення частинок, на яких сорбуються ці ре-

човини, а також результатом власного переміщення вільних іонів з водою че-

рез тріщини, які утворюються в ґрунті в суху погоду. На оброблюваних ґрун-

тах забруднювачі виявляються порівняно рівномірно перемішаними в межах

орного шару. Навіть на цілинних ділянках можливе механічне перенесення

забруднюючих речовин внаслідок риючої діяльності ґрунтових тварин чи ви-

мивання частинок донизу вздовж ґрунтового профілю. Слід зазначити, що

практично будь-яке переміщування забруднювачів у ґрунті аж до їх поглинан-

ня живими організмами відбувається за участю води.

Різноманітні ксенобіотики

, що потрапляють у ґрунт, а потім через при-

родні ланцюги - в організм, можуть залежно від своїх хімічних та біологічних

властивостей, поглинутої дози та ступеня адаптаційно-компенсаторних резер-

вів

людини негативно впливати на стан її здоров’я і викликати різні захворю-

вання. Так, відомо, що солі важких металів можуть підвищувати ризик виник-

нення макроелементозів, гепатитів, кардіо-, нефро- та енцефалопатій, ново-

утворень тощо. Канцерогенну дію мають також нітрати. Стічні води та їх оса-

ди, що використовуються для зрошення та підживлення сільськогосподар-

ських культур, часто стають причиною паразитарних та інфекційних захворю-

вань. Помічено, наприклад, що населення, яке мешкає в зонах впливу зрошу-

вальних систем, де широко використовуються міські стічні води і їх осади,

більше хворіє на кишкові хвороби та гельмінтози [65].

Забруднення ґрунтів може відбуватися в результаті:

• внесення на сільськогосподарські поля мінеральних та органічних

добрив

пестицидів

;

• утворення промислових і побутових відходів, різних видів стічних вод

та їх осадів, зокрема тих, що використовуються як добрива та з метою

зрошення, у тому числі й через внесення на поля відходів тваринниць-

ких комплексів (ферм) та індивідуальних господарств;

• надходження на поверхню ґрунтів різних ксенобіотиків з викидів в ат-

мосферне повітря промислових підприємств і автотранспорту, а також

радіонуклідів.

В розвинених країнах світу збільшення сільськогосподарської продукції

на 50-60 % зв’язане із застосуванням мінеральних добрив, які дозволяють

задовольнити потреби рослин в основних елементах живлення, а також знач-

но підвищити врожайність сільськогосподарських культур. Проте, пошук

Ксенобіотики

(від гр.

xénos

чужий

та

bíos

життя

) - чужорідні для організмів сполуки (про-

мислові забруднення, пестициди, препарати побутової хімії, лікарські засоби тощо). Потрапляю-

чи у навколишнє середовище в значних кількостях,

ксенобіотики

можуть спричинювати заги-

бель організмів, порушувати рівновагу природних процесів у біосфері.

В живих організмах у відповідь на подразники навколишнього середовища включаються за-

хисні механізми систем адаптації чи компенсації, які мають забезпечити стабільність внутріш-

нього середовища організму (гомеостаз) і відновити зруйновані функції. Результат залежить від

співвідношення кількості ушкоджених тканин і захисно-відновної здатності організму.

263

максимальної продуктивності при індустріальній експлуатації земель призво-

дить до перенасичення ґрунтів мінеральними добривами. При цьому часто за-

бувають, що підвищення врожайності має тенденцію до уповільнення із збіль-

шенням кількості внесених добрив. Так, за даними Б.Коммонера, тільки 50 %

добрив, що викоритовуються в агроекосистемах США, засвоюються рослина-

ми, решта ж - накопичується у ґрунті, надходить у підземні і поверхневі води

та призводить до евтрофікації водойм.

В Україні значні втрати й нераціональне використання мінеральних доб-

рив зумовлені, перш за все, слабкою забезпеченістю складськими приміщен-

нями для зберігання добрив (тільки 54 % їх потреби) та сільськогосподар-

ськими машинами для їх внесення (40-50 %) [61]. Негативні екологічні на-

слідки спричинені також порушенням балансу хімічних речовин, що входять

до складу добрив. Так, широке застосування азотних добрив призводить до

збільшення вмісту азоту нітратного в сільськогосподарських рослинах, що

підвищує загрозу отруєння тварин і людей.

Зловживання мінеральними добривами погіршує якість сільськогосподар-

ської продукції. Наприклад, шпинат, кріп, салат і петрушка накопичують ні-

трати, а їх споживання призводить до метагемоглобінемії - порушення кисне-

вого обміну. При взаємодії з бактеріальною флорою кишкового тракту нітра-

ти перетворюються на дуже токсичні нітрити (особливо небезпечні для людей

похилого віку та дітей із серцево-судинними хворобами), а останні - на ще

більш токсичні нітрозоаміни, які мають канцерогенні властивості.

Оскільки мінеральні добрива застосовують у неочищеному вигляді, то ра-

зом з ними в ґрунти потрапляють метали та металоїди, що є малорухомими у

цьому середовищі (їх мобільність збільшується в ряду: Hg, Pb > As, Cd > Zn) і

накопичуються у поверхневих горизонтах, де зосереджена коренева система

рослин. Використання фосфорних добрив призводить до накопичення в ґрун-

тах фтору, стронцію, урану, торію і радію.

Особливо негативно на ґрунти та біологічні системи впливають хімічні

засоби захисту рослин (отрутохімікати, або пестициди): накопичуючись у

ґрунті, вони змінюють його фізичні і хімічні властивості, зменшують кіль-

кість ґрунтових мікроорганізмів та знижують родючість. Проте реальною не-

безпекою для людини недозованого застосування пестицидів є залишок їх у

ґрунті, рослинах, воді та продуктах харчування. Потрапляючи в організм лю-

дини, пестициди завдають значної шкоди її здоров’ю.

Пестициди (від лат. pestis - зараза та caedo - вбиваю) - це загальноприй-

нята назва хімічних препаратів, що застосовуються у сільськогосподарському

виробництві для захисту рослин і тварин від шкідників та хвороб. Вони

явля-

ють собою різноманітні хімічні сполуки, здатні знищувати або припиняти

розвиток бур’янів, шкідників, мікроорганізмів, що викликають псування сіль-

ськогосподарської продукції, паразитів та переносників хвороб людини і тва-

рин. За способом дії на шкідників пестициди поділяють на такі основні групи:

264

• гербіциди (від лат.

herba

трава

) - засоби знищення небажаної рос-

линності, головним чином бур’янів; вони поділяються на гербіциди

суцільної й вибіркової дії і включають також арборициди (від лат. ar-

bor - дерево) - препарати для знищення деревно-чагарникової рослин-

ності та альгіциди (від лат. alga - морська трава, водорість) - препа-

рати для знищення водної рослинності;

• інсектициди (від лат. insectum - комаха) - засоби боротьби зі шкідли-

вими комахами; вони включають:

антифіданти

, або

репеленти

(від

лат.

repello

відганяю

відлякую

) - відлякуючі засоби,

атрактанти

(від лат. attraho - притягую) - приваблюючі засоби та хемостериліза-

тори

- засоби стерилізації комах;

• фунгіциди (від лат.

fungus

гриб

) - засоби боротьби з грибковими та

вірусними захворюваннями;

• нематициди (від нематоди - круглі черви) - засоби знищення шкідли-

вих рослиноїдних круглих черв’яків (нематод);

• бактерициди (від гр.

baktérion

паличка

) - засоби знищення збудни-

ків хвороб та ін.

Отруйні та відлякуючі препарати, які застосовують для обкурювання сіль-

госпугідь, скотних дворів та побутових приміщень, називають фумігантами

(від лат.

fumigo

обкурюю

димлю

). Крім того, застосовують дефоліанти (від

лат. de... та folium - лист) - засоби видалення листя (наприклад, бавовнику при

механічному зборі). Перспективними є пестициди, що відрізняються високою

специфічністю дії - статеві атрактанти, репеленти і хемостерилізатори.

Хімічні засоби захисту рослин набули широкого застосування в усьому

світі. Середні витрати пестицидів нині становлять: в США - 1.8 кг/га, Японії -

11.4, ФРН - 12, країнах колишнього СРСР - 2 кг/га. Якщо в 1955 р. як пести-

циди у США застосовували 15-18 сполук, то нині використовують вже більше

550 на половині всієї площі ріллі.

Пестицидні властивості мають близько 1500 хімічних речовин, а модифі-

кацій пестицидних препаратів нараховується вже більше 10 тисяч. Найчасті-

ше застосовують хлорорганічні сполуки, які використовуються у боротьбі зі

шкідниками зернових, зернобобових, овочевих, технічних культур та вино-

градників. Препарати з групи

фосфорорганічних

сполук застосовують у бо-

ротьбі зі шкідниками зернових і плодових культур. Групу ртутноорганічних

препаратів застосовують для передпосівного знезаражування насіння, а разом

з хлорорганічними сполуками - для захисту сільськогосподарських культур

одночасно від грибкових захворювань і комах-шкідників. До кожного препа-

рату, який розробляють хіміки, ставлять одну умову: він має бути нешкідли-

вим для людини, тварин та біосфери в цілому. Проте слід сказати, що застосу-

вання пестицидів неминуче негативно впливає на екосистеми будь-якого рів-

ня та на здоров’я людини.

265

Застосування хімічних засобів захисту рослин дозволяє отримувати при-

бавки врожаю у 20-60 % при витратах, що дорівнюють лише 1-5 % загальних

витрат виробництва. За даними ФАО (

Food and Agriculture Organization of the

United Nations

- продовольчої та сільськогосподарської комісії ООН), тільки

шкідливі комахи знищують близько 20 % світового врожаю, а щорічні світові

втрати врожаю від хвороб, шкідників та бур’янів становлять (млн.т): зерно-

вих - 510; цукрового буряка - 569; картоплі - 129; винограду - 26; овочів - 78;

бавовни - 5.

Забруднення ґрунту отрутохімікатами в значній мірі залежить від того, як

їх застосовують і зберігають. Необхідно дуже суворо дотримуватися правил

використання засобів захисту рослин, оскільки при невмілому використанні

хімічних речовин вони із союзника землероба перетворюються у жорстокого

ворога. Пестициди слід застосовувати тільки за призначенням, у мінімально

необхідній кількості й тільки там, де хімічні засоби захисту неможливо поки

що замінити біологічними.

Для пестицидів характерні такі особливості:

• у більшості випадків вони мають широкий спектр токсичної дії як на

рослини, так і на тварин;

• пестициди завжди є токсичними для теплокровних хребетних;

• як правило, для “надійності” застосовують значно більше пестицидів,

ніж їх необхідно для знищення шкідників;

• багато пестицидів зберігаються в землі роками (період напіврозпаду

становить: для сполук Pb, As, Cu, Hg - 10-30 років, для ДДТ - 2-4 роки,

для гербіцидів типу 2,4-D і 2,4-T - 0.1-0.4 року, для фосфорорганічних

інсектицидів - 0.02-0.2 року).

Пестициди погано мігрують у водних розчинах через слабку розчинність.

Одним з основних фізичних факторів, що визначають поведінку пестицидів у

ґрунті, є сорбція їх ґрунтовими частинками. Сорбуючі властивості ґрунту за-

лежать від його складу, вологості та температури (із збільшенням температу-

ри відбувається десорбція пестицидів).

Оскільки ґрунт зазнає багаторазової дії пестицидів, то утворюються спри-

ятливі умови для їх міграції у суміжні середовища (рослини, повітря, води).

Це створює небезпеку для природних біоценозів, а значить і для середовища

існування людини. Залишки пестицидів виявлені у рослинній і тваринній їжі,

в підземних водах, відкритих водоймах, тканинах птахів і риб, в органах та

тканинах людини. Більшість пестицидів мають кумулятивні властивості, тоб-

то здатні накопичуватися в тканинах рослин і спричинювати отруєння та заги-

бель тварин. За даними американських вчених, кожного тижня в організм лю-

дини надходить близько 1 мг пестицидів.

Пестициди призводять до різних екологічних порушень. Вони спричиню-

ють негативні наслідки для окремих видів і біоценозів в цілому. Знижується

біологічний потенціал, порушується біологічна рівновага, і, як це не парадок-

266

сально, інколи збільшується чисельність тієї популяції, яку збиралися знищи-

ти. Крім того, застосування пестицидів призводить до таких біоценотичних

наслідків: зменшується рослинна та тваринна біомаса агроекосистем, відбува-

ється збіднення вод на зоопланктон, щезають конкуруючі види тощо.

Хімічне забруднення ґрунтів відбувається також і через викиди підпри-

ємств промисловості, енергетики та транспорту.

Найбільш згубно діють кислотні дощі, які руйнують структуру ґрунтів,

знищують мікроорганізми та вносять у ґрунт токсичні речовини.

Значної шкоди ґрунтам завдає забруднення важкими металами, най-

більш небезпечними з яких є ртуть, свинець, кадмій, нікель, мідь і цинк. В ре-

зультаті роботи металургійних підприємств на поверхню ґрунтів в світі що-

річно викидається не менше 150 тис.т міді, 122 тис.т цинку, 90 тис.т свинцю,

12 тис.т нікелю, 1.5 тис.т молібдену, 800 т кобальту та 31 т ртуті. Внаслідок

спалювання каустобіолітів на земну поверхню щорічно потрапляє 1.6 тис.т

ртуті, 3.6 тис.т свинцю, 2.1 тис.т міді, 7 тис.т цинку, 3.7 тис.т нікелю. Свинець

надходить також разом з викидами автотранспорту (біля автотрас на відстані

200 м вміст свинцю в ґрунті у порівнянні з фоном зростає в 25-30 разів), а

ртуть - разом з отрутохімікатами (зокрема, фунгіцидами, якими оброблюють

зерно перед посівом).

Суперфосфатні заводи забруднюють ґрунти огарковим пилом, який міс-

тить залізо, мідь, миш’як, свинець і фтор. Забруднення ґрунту пилом металів і

миш’яку у поєднанні із суперфосфатами або сірчаною кислотою призводить

до отруєння кореневої системи рослин, затримує їх ріст і спричинює заги-

бель. Деякі промислові підприємства перекачують у хвостосховища, шламові

пруди та накопичувачі різноманітні солі важких металів, ціаніди, сполуки ми-

ш’яку і аренові вуглеводні. Кожний квадратний метр поверхні ґрунтів щоріч-

но поглинає з повітря 495 т СО, 78 т NO

, 5.2 т SO

та 6 кг токсичних речо-

вин, що призводить до накопичення цих компонентів у ґрунті та змін його фі-

зико-хімічних властивостей.

На ділянках інтенсивного впливу промислових підприємств спостеріга-

ється пригнічення рослинності аж до її повного знищення та різке посилення

процесів ґрунтової ерозії. Порушується структура ґрунту, зменшується порис-

тість, водопроникність, що різко погіршує водно-повітряний режим. В місцях

сильного забруднення верхній шар ґрунту може складатися з пилових части-

нок, аерозолів, золи, шлаку тощо. Найбільш небезпечними токсичними речо-

винами (канцерогенами) є ртуть і свинець, які добре адсорбуються ґрунтами

та погано вимиваються з них, миш’як і кадмій адсорбуються гірше, більш мо-

більним є цинк, особливо в еродованих ґрунтах.

267

Води утечуть, піски залишаться.

Грузинське прислів’я

6.4.3. Розвиток ерозійних процесів

Найбільшої шкоди літобіосфері та педосфері завдає ерозія - руйнування

гірських порід, ґрунтів і будь-якої іншої земної поверхні з порушенням ціліс-

ності та зміною фізико-хімічних властивостей, яке зазвичай супроводжується

перенесенням частинок ґрунту з одного місця на інше.

Ерозія ґрунту - це руйнування і змивання ґрунтового шару потоками во-

ди або ж вітром. При цьому руйнується найбільш родючий верхній шар ґрун-

ту, багатий на азот, фосфор, калій, кальцій, сірку, гумус та інші корисні речо-

вини. Виснажена орна земля легше піддається ерозії, оскільки з втратою гу-

мусу вона лишається здатності вбирати в себе та утримувати вологу.

Ерозія має місце і в природних умовах - це так звана природна геологічна

ерозія, яка є нормальним геологічним процесом, при якому ґрунтовий та рос-

линний покрив встигають відновлюватися. Причинами ерозії у природі є ві-

тер (вітрова ерозія, дефляція

), різкі коливання температури повітря та по-

верхні об’єктів, вода (водна ерозія), водорозчинені кислоти та луги, фізичне і

хімічне забруднення довкілля і вплив біологічних агентів (витоптування, біо-

хімічний вплив тощо).

Розвитку ерозійних процесів значно сприяє виробнича діяльність людей.

При деяких впливах людини ерозія різко посилюється і може набувати ката-

строфічного характеру, завдаючи величезної шкоди ґрунтам - це так звана

прискорена (антропогенна) ерозія, при якій швидкість руйнування ґрунтово-

го покриву набагато перевищує швидкість ґрунтоутворення. Сприяють роз-

витку ерозії неправильна оранка на схилах, безконтрольне вирубування лісів,

нерегульоване випасання худоби, інтенсивне вирощування просапних куль-

тур, надмірний полив, розорювання ґрунтів, що легко еродують, порушення

дернового покриву, безсистемне прокладання доріг, неправильні методи зем-

леробства та деякі інші господарські заходи.

При безконтрольному вирубуванні лісів ґрунт залишається без захисту:

талі і дощові води, не затримуючись, стікають зі схилів, захоплюють із собою

частинки ґрунту і виносять їх в річки. В землю попадає лише незначна части-

на вологи, а це призводить до зниження рівня ґрунтових вод, збільшує сухість

ґрунту. Крім того, випаровування води з поверхні оголених ґрунтів проходить

значно інтенсивніше, ніж під лісом, а це спричинює зменшення конденсації

вологи у вигляді роси. Під дією сонячних променів незахищений ґрунт нагрі-

вається досить інтенсивно, що призводить до змін складу або загибелі мікро-

організмів, а також тварин і рослин, які відіграють важливу роль в утворенні

гумусу. Вирубка лісів на піщаних ґрунтах може викликати розвіювання віт-

Дефляція (від лат. deflatio - здування, розвіювання) - руйнування пухких гірських порід і ґрун-

тів під дією вітру, найбільш інтенсивно проявляється у пустелях.

268

ром пісків, видування дрібнозему (такі явища часто спостерігаються в Укра-

їнському Поліссі).

Ерозія, спричинена нерегульованим випасанням худоби, виникає внаслі-

док перевищення поголів’я худоби на певних площах, коли молоді рослини

поїдаються худобою значно швидше, ніж закінчується нормальний цикл від-

новлення пасовищ. Поряд із цим тварини знищують рослинний покрив (дер-

нину), зрізаючи рослини біля самої основи гострими копитами, тому рослин-

ність поступово щезає в основному на шляхах перегону худоби, біля водо-

пою. Через деякий час в цих місцях починається ерозія.

До неправильних методів землеробства, що призводять до виникнення

і розвитку прискореної ерозії, слід віднести впровадження монокультур, роз-

орювання ґрунтів, що легко еродують (супіщаних, піщаних, торфових тощо)

та неправильну оранку на схилах. Монокультури і особливо просапні культу-

ри (цукровий буряк, картопля, кукурудза тощо) слабко захищають ґрунт, біль-

шу частину року він залишається відкритим, без рослинності, яка б уберегла

його від ерозії. Крім того, ґрунт підлягає посиленому впливові сонячних про-

менів і вітру. В результаті ґрунт осушується, втрачає структуру, піддається ін-

тенсивній вітровій і водній ерозії. Так, при правильних сівооборотах поля

втрачають 20 см ґрунту за 100 років, а при монокультурі кукурудзи - всього за

15 років (для порівняння, знесення поверхневими водами 20 см ґрунту під по-

логом лісу відбувається за 174 тис. років, під лугом - за 29 тис. років) [98].

Неправильне розорювання схилів викликає розвиток, в першу чергу,

водної ерозії. Чим крутіший схил, тим інтенсивніше при неправильній оранці

іде змив ґрунту.

Ерозія - це лихо ґрунтів усього земного шару, в результаті якого нині нео-

боротно втрачено близько 2 млн.км

родючих ґрунтів, із сільськогосподар-

ського обігу щорічно втрачається від 50 до 70 тис.км

(більше 3 % експлуато-

ваної ріллі за рік) [98], і ця кількість з кожним роком невпинно зростає. Особ-

ливо сильно страждають через ерозію ґрунтів такі країни, як США, Канада,

Індія, Пакистан, Австралія, та країни Середземномор’я, які майже позбавлені

лісових масивів - регуляторів стоку і вітрів. Катастрофічні повені, що зносять

із заплав найродючіший ґрунт або вкривають його піском і глиною, лютують

в ряді районів США, Індії та інших країн.

У даний час розрізняють вітрову та водну ерозію, деякі ґрунтознавці ок-

ремо виділяють ще ерозію технічну та іригаційну (остання є різновидом вод-

ної ерозії).

Вітрова ерозія (видування ґрунтів,

дефляція

, або

еолова ерозія

) існує з

давніх часів, однак її різке посилення в останнє сторіччя зв’язане з нерозваж-

ливою господарською діяльністю людини, яка знищила значні площі лісів і

порушила цілісність верхніх шарів ґрунту при його обробітку та використанні

пасовищ, докорінно змінила ландшафти на величезних територіях і, як наслі-

док, клімат багатьох районів.

269

Вітрова ерозія можлива лише на сухих ґрунтах із значним вмістом піща-

них та пилових частинок. В Україні вітрова ерозія найчастіше виникає внаслі-

док

суховіїв

- сухих і гарячих вітрів, дія яких призводить до висушування

ґрунту і загибелі рослин. В багатьох країнах все частіше виникають

пилові бу-

рі, що переносять величезні маси частинок ґрунту на відстані в сотні, а інколи

й тисячі кілометрів. Пилова буря протягом 1-2 діб здатна знести шар ґрунту

товщиною 5-15 см і повністю знищити посіви.

При вітровій ерозії ґрунти втрачають найдрібніші частинки, з якими ви-

носяться найважливіші для родючості компоненти: гумус, дрібнозем і хімічні

елементи. При видуванні ґрунту оголюються корені рослин, внаслідок чого

вони гинуть. Крім того, у захищених від вітру місцях перенесені вітром час-

тинки ґрунту відкладаються товстим шаром, засипають рослинність і призво-

дять до її загибелі.

Водна ерозія набула більшого поширення, ніж вітрова, і збитки від неї

сільському господарству є занадто великими: значні площі ґрунтів Землі пов-

ністю змиті, і ще більше ґрунтів втратили природну родючість. Причини вод-

ної ерозії в основному такі самі, як і вітрової, але до них додаються зміни лю-

диною водного балансу, розорювання крутих схилів та оранка вздовж них.

Інтенсивність розвитку ерозійного процесу знаходиться у прямій залеж-

ності від рівномірності та інтенсивності опадів, водопоглинаючої здатності

ґрунтів і середнього похилу території.

Водна ерозія може бути площинною, або

поверхневою

(змив ґрунту зли-

вами і струмками на пологих схилах) та лінійною, або

яружною

(утворення

ярів, балок, долин). Водна ерозія - один з головних факторів формування

рельєфу земної поверхні: площинна ерозія сприяє згладжуванню нерівностей

рельєфу, а лінійна, навпаки - його розчленуванню. Площинна ерозія небезпеч-

на тим, що на початкових стадіях вона мало помітна і проявляється лише у

незначних змінах кольору ґрунту. Найшвидше розвивається яружна ерозія.

Швидкість утворення ярів залежить від крутизни схилів, характеру ґрунтів і

природно-кліматичних умов. Яружна ерозія завдає збитків не тільки сільсько-

му господарству, адже в деяких районах яри підступають до сільських та

міських населених пунктів, загрожуючи будівлям і дорогам. На ліквідацію ці-

єї загрози доводиться витрачати значні кошти. Одна з найбільш небезпечних

форм водної ерозії в горах - селі та зсуви.

Виділяють також так звану іригаційну ерозію, яка являє собою різновид

водної: надмірний та неправильний полив при зрошувальному землеробстві

на схилах призводить до розмивання ґрунтів, вимивання поживних речовин і

навіть до утворення ярів.

Технічною ерозією називають руйнування ґрунту під дією транспорту,

землерийних машин, тракторів та іншої техніки.

270

Багато води не пити, інакше вся вода виступить у вас на спині у вигляді солі.

З висловлювань офіцерів РА

6.4.4. Засолення, перезволоження та заболочення ґрунтів

Однією з найбільших бід після ерозії ґрунтів є, мабуть, їх засолення, ос-

новна причина якого - неправильне зрошення, проте існують випадки засо-

лення і незрошуваних земель внаслідок зміни природи людиною. Ґрунти ста-

ють засоленими при підвищеному вмісті легкорозчинних солей, при безсис-

темному поливі масивів, що погано дренують, при використанні для зрошу-

вання мінералізованих вод, при підвищенні рівня ґрунтових вод тощо.

Тисячі гектарів посушливих земель у степових районах, пустелях і напів-

пустелях, де проводилося інтенсивне зрошення, і спочатку значно підвищила-

ся врожайність, згодом стали непридатними для використання через “білу

отруту”, як називають місцеві жителі сіль, якою забиті всі пори ґрунту та його

поверхня в результаті випаровування зрошувальних вод.

Дуже небезпечним є так зване вторинне засолення, яке може відбувати-

ся, по-перше, коли ґрунтові води залягають неглибоко і, піднімаючись по ка-

пілярах ґрунту, випаровуються, залишаючи солі на поверхні. По-друге, при

невмілому поливі відбувається підйом ґрунтових вод, заболочення і насичен-

ня ґрунту солями, які розчинені в цих водах.

Заболочення ґрунтів тісно пов’язане з водним режимом і можливе тільки

за умови постійного або тривалого їх перезволоження. Особливо часто цей

процес спостерігається в зонах, прилеглих до водосховищ, поблизу незатам-

понованих свердловин артезіанських басейнів тощо. Інколи ґрунти заболочу-

ються в результаті суцільної рубки лісу. Спостерігається збільшення площі

боліт і під впливом природних процесів (наприклад, внаслідок підпору річко-

вих вод масою дерев, що впали).

Вторинне засолення ґрунтів і ґрунтових вод, підтоплення й заболочуван-

ня територій, активізація зсувних, просадкових і карстово-суфозійних явищ

відбувається найчастіше через неврахування природних інженерно-геологіч-

них та гідрохімічних умов, недосконалість або неправильність методів меліо-

ративних робіт, втрати води в транспортних системах і водогонах. Дуже важ-

ливими при будь-яких меліораціях є попередні гідрогеологічні й гідрохімічні

дослідження та якомога точніші прогнози водно-сольового режиму і балансу

ґрунтових вод, влаштування систем вертикального дренажу, водозбереження,

чітке управління водорозподілом.

Земля жорстка - бик винуватить бика.

Туркменське прислів’я

6.4.5. Ущільнення ґрунтів

Ущільнення орного шару ґрунту, яке викликає різкі зміни його властивос-

тей, відбувається при інтенсивному випасанні худоби і супроводжується ви-