Мацнєв А.І., Проценко С.Б., Саблій Л.А. Моніторинг та інженерні методи охорони двкілля

Подождите немного. Документ загружается.

271

биванням рослинності. На таких ґрунтах талі та дощові води утворюють пото-

ки, які зносять його верхній шар, а в разі достатнього похилу вимивають його

аж до утворення ярів. Підземний стік різко зменшується через погіршення

фільтраційної здатності ґрунту. Ерозійні процеси у порівняно короткі терміни

викликають руйнування ґрунту.

Найбільш активізує ущільнення ґрунту трамбування його колесами та гу-

сеницями важкої сільськогосподарської техніки. Ґрунтовий покрив відносно

мало травмують лише трактори з шириною шин на колесах 1 м і більше. Пе-

реважна більшість нашої техніки на полях завдає ґрунтам невиправної шкоди.

Цивілізація, що розвивається стихійно, залишає після себе пустелю.

6.4.6. Осушення ґрунтів

Осушення ґрунту внаслідок зміни ландшафту людиною спостерігається з

давніх часів і набуло загрожуючих розмірів. Значна частина нині посушливих

та пустельних районів земного шару у недалекому історичному минулому бу-

ла багата на вологу. Навіть у Сахарі близько 1000 років тому було інтенсивне

сільське господарство. Найбільш різко на балансі вологи позначається над-

мірна, а тим більше суцільна вирубка лісів, які є акумуляторами вологи. Ще у

ХІХ сторіччі В.В.Докучаєв, О.І.Воєйков та деякі інші вчені довели, що по-

сушливість степових районів виникла під впливом нерозумної діяльності лю-

дини по зміні ландшафту. Фахівці ООН підрахували, що кожної хвилини в

світі втрачається і перетворюється на безплідну пустелю 44 га землі.

Зменшення вологості ґрунту призводить не тільки до зниження врожай-

ності, але й зумовлює посилення вітрової ерозії. Ось чому боротьба із посу-

хою з давніх часів має надзвичайно важливе значення.

Якщо навіть золото на землі знайдеш - спочатку порахуй, а потім бери.

Вірменське прислів’я

6.4.7. Знищення ґрунтів та відведення земель для несільськогосподар-

ських потреб, рекультивація порушених площ

Пряме знищення ґрунту поки що не набуло великих масштабів, але в ряді

районів збитки від нього є досить відчутними. Особливо багато ґрунтів зни-

щується при відкритому способі видобутку корисних копалин, будівництві

водосховищ, сучасних аеродромів, створенні відвалів промислових та інших

відходів, при лісорозробках, в процесі розкорчовування за допомогою тільки

бульдозерів та іншими шляхами.

Значні втрати земельних ресурсів пов’язані з такими видами антропоген-

ної діяльності, як промислове і громадське будівництво, особливо інтенсивне

в зонах мегаполісів (столиці та найбільші міста великих країн), військове бу-

дівництво (аеродроми, полігони, бази, військові містечка, склади пального та

272

боєприпасів, літні табори, радіолокаційні станції та ін.), розвідка, пошуки та

видобування корисних копалин тощо.

В результаті антропогенної діяльності утворюються порушені землі, тоб-

то такі, що втратили свою господарську цінність або стали джерелом негатив-

ного впливу на природне середовище: внаслідок руйнування ґрунти часто

втрачають родючість, через декілька років заростають і стають непридатними

для обробітку. Найбільше порушених земель виникає внаслідок відкритих гір-

ничодобувних робіт (кар’єри, відвали). Під час проведення підземних гірни-

чодобувних робіт теж має місце руйнування місцевості - обвали й деформація

поверхні внаслідок просадки ґрунту над відпрацьованими ділянками родо-

вищ. Землі порушуються також за рахунок відвалів, териконів, звалищ.

Згідно чинного законодавства, порушені землі підлягають рекультивації,

тобто відновленню їх цінних властивостей. Проведення рекультиваційних ро-

біт є обов’язком тих підприємств, які ці землі зруйнували, причому вартість

рекультивації входить у собівартість одержаної продукції (вугілля, руди, ін-

ших корисних копалин тощо).

Рекультивація порушених земель являє собою комплекс заходів із штуч-

ного відтворення родючості ґрунтів і ландшафту (рослинного покриву), зруй-

нованих внаслідок будівельно-господарської діяльності людини - під час бу-

дівництва автошляхів, гребель, каналів і штучних споруд, при відкритих роз-

робках родовищ руд, сланців, торфу, вугілля, фосфоритів, будівельних мате-

ріалів та інших корисних копалин, в місцях складування відпрацьованих по-

рід, золовідвалів, шламових насипів тощо.

Рекультивація (відтворення) порушених земель є складним комплексним

завданням по приведенню зруйнованих земельних ділянок до стану, придат-

ного для їх використання в народному господарстві (для потреб сільського,

лісового і рибного господарства, а також для створення зон відпочинку насе-

лення й капітального будівництва).

Рекультиваційні роботи здійснюють у два етапи: спочатку виконується

технічна

(

гірничотехнічна

) рекультивація, а потім -

біологічна

. Технічна ре-

культивація полягає у підготовці порушених земель до наступного викорис-

тання в господарстві. Залежно від того, як планується використовувати землі,

розрізняють такі види технічної рекультивації:

• сільськогосподарська

- підготовка земель до використання їх як сіль-

ськогосподарських угідь, вона здійснюється в районах розвинутого

сільського господарства у сприятливих кліматичних зонах на великих

за площею відвалах чи кар’єрах;

• лісогосподарська - підготовка земель під лісопосадки, здебільшого во-

на проводиться там, де є можливість відновити ділянки лісу з цінними

породами дерев;

• будівельна - підготовка земель під промислове та цивільне будівниц-

тво;

273

• водогосподарська

- підготовка земель до створення на них водойм, зо-

крема для риборозведення; найчастіше здійснюється у відпрацьованих

кар’єрах;

• рекреаційна

- проводиться неподалік від міст і великих населених

пунктів з метою створення зон відпочинку населення;

• санітарно-гігієнічна - консервація порушених земель, запобігання їх

шкідливому впливу на довкілля; здійснюється, якщо їх рекультивація

з іншою метою з якихось причин недоцільна.

Під час технічної рекультивації виконують такі роботи:

• планування поверхні порушеної землі;

• формування укосів відвалів і бортів кар’єрів;

• зняття, перевезення, зберігання та повторне нанесення ґрунту;

• будівництво доріг, гідротехнічних і меліоративних споруд.

Біологічну рекультивацію здійснюють після технічної, вона передбачає

комплекс агротехнічних та фітомеліоративних заходів, спрямованих на по-

кращання фізичних і агрохімічних властивостей ґрунтів на рекультивованих

землях, відновлення умов існування тварин, рослин, грибів і мікроорганізмів

та відтворення господарської продуктивності земель. Залежно від конкретних

умов здійснюють вапнування, піскування чи глинування ґрунтів, вносять мі-

неральні й органічні добрива, а також золу, шлаки чи стічні води, збагачені

поживними речовинами, з наступною висадкою деревних порід та сільсько-

господарських культур (багаторічних бобових трав, потім пшениці, ячменю).

Bona Terra, Mala Gens.

Гарна земля, та народ кепський.

Латинське прислів’я

6.5. Стан земельних ресурсів України

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам

раціонального природокористування. Ефективність використання земель в

Україні значно нижча, ніж у середньому по Європі. До обробітку залучені ма-

лопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та схилові зем-

лі. Внаслідок екстенсивного розвитку сільського і лісового господарства, вод-

них і хімічних меліорацій, неефективного ведення заповідної та інших приро-

доохоронних справ порушено оптимальне, екологічно допустиме співвідно-

шення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових насаджень і водних ре-

сурсів, що призвело до інтенсивного розвитку ерозійних процесів, ущільнен-

ня орного шару ґрунту, зниження його родючості, ослаблення стійкості при-

родних та агроландшафтів України. Стан ґрунтів в цілому досяг критичного і

знаходиться на межі виснаження (рис.6.2).

Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні

є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність реального власника,

274

помилкова стратегія максимального залучення земель до обробітку, недоско-

налі техніка і технологія обробітку землі та виробництва сільськогосподар-

ської продукції, невиважена цінова політика, недотримання науково обґрун-

тованих систем ведення землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сі-

возмін, низький науково-технічний рівень проектування, будівництва та екс-

плуатації меліоративних систем, недосконала система використання і внесен-

ня органічних та мінеральних добрив, невиконання природоохоронних, ком-

плексно-меліоративних, протиерозійних й інших заходів. Розвиток різних

форм власності та господарювання на землі без суворого і надійного держав-

ного екологічного та митного контролю за ввезенням небезпечних відходів,

пестицидів, брак відповідної законодавчої бази призводять до споживацького

ставлення до землі. Використання у великій кількості мінеральних добрив,

пестицидів та інших хімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним

забрудненням може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні,

знизити відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість агроланд-

шафтів.

33,6

51,7

1,2

5,2

5,7

30,8

5,6

1,6

4,6

0 102030 405060

Питома вага в загальній площі, %

Підлеглі водній ерозії

Дефляційно небезпечні

Кам'янисті

Заболочені

Перезволожені

Кислі

Солонцюваті

З солонцевими комплексами

Засолені

Рис.6.2. Якісна характеристика сільгоспугідь України [61]

Протягом багатьох десятиріч екстенсивне використання земельних угідь,

і особливо ріллі, не компенсувалося рівнозначними заходами по відтворенню

родючості ґрунтів. В цьому полягає головна причина низької ефективності за-

ходів, які застосовуються з метою інтенсифікації землеробства, а комплекс

деградаційних процесів виснажує ґрунтові виробничі ресурси і знижує врожаї

сільськогосподарських культур. На значній частині площі сільськогосподар-

ських угідь досягнуто межі екологічної збалансованості ґрунтових екосистем

і агрофітоценозів. Найбільших збитків ґрунтам завдають водна і вітрова еро-

275

зії, безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, засолення і закислення

ґрунтів, осушення і перезволоження, у тому числі і заболочування, забруднен-

ня промисловими відходами і викидами, опідзолювання ґрунтів, забруднення

агрохімікатами.

Розораність земель є найвищою в світі і досягла 56 % території країни

(для порівняння, цей показник складає: у США - 27, Франції - 42, ФРН - 33 %)

та 80 % сільськогосподарських угідь, а в деяких районах вона досягає 88 %.

Інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до знижен-

ня родючості ґрунтів через їх переущільнення (особливо чорноземів), втрати

грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з

усіма екологічними наслідками.

Якісний стан земельного фонду України постійно погіршується. В окре-

мих районах, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольоване

зниження рівня ґрунтових вод, зменшення потужності органічної маси, а в ра-

йонах зрошення - підтоплення і засолення ґрунтів, деградація чорноземів, що

призвело до негативних екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні

України. Нині 14.8 % загальної площі поливних земель піддаються еродуван-

ню, 1.5 % - перезволоженню, понад 4 % є солонцюваті та засолені. Збільшен-

ня мінералізації ґрунтових вод загрожує вторинним засоленням земель. Май-

же на всіх землях спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в ґрун-

тах. Тільки за 20 років (з 1961 по 1981 рр.) середній вміст гумусу в ґрунтах

України знизився з 3.5 до 3.2 %.

Висока розораність сільськогосподарських угідь, значна питома вага про-

сапних культур, використання важкої сільськогосподарської техніки та інші

техногенні і природні фактори призвели до інтенсивних, наростаючих ерозій-

них процесів. За чверть сторіччя площі змитих орних земель збільшилися на

26 % і перевищили 10 млн.га - це більше третини площі всієї ріллі. Щорічно

площа еродованих земель зростає на 70-80 тис.га, середні щорічні втрати

ґрунту становлять 18 т/га. З ґрунтом щороку виноситься 11 млн.т гумусу, 0.5

млн.т азоту, 0.4 млн.т фосфору і 0.7 млн.т калію. Близько 3 млн.га займають

яружно-балкові землі. Довжина яружних розмивів зростає в середньому за рік

на 725 км. Внаслідок цього щорічно втрачається 500-700 га земель. Вітрова

ерозія проявляється на 5.9 млн.га. Середньорічні втрати продукції рослинниц-

тва від ерозії перевищують 8-9 млн.т зернових [61].

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення

ґрунтів викидами промисловості (важкі метали, кислотні дощі тощо) та вико-

ристання засобів хімізації в аграрному секторі.

Ґрунти промислових областей країни (Донецька, Луганська, Дніпропет-

ровська, Харківська), крім засобів хімізації сільського господарства, зазнають

впливу відходів металургійної, вугільної, хімічної та машинобудівельної про-

мисловості (важкі метали, нафтопродукти, ароматичні вуглеводні, кислоти,

луги, сірководень, аміак, сполуки вуглецю та ін.).

276

У переважно сільськогосподарських областях країни (Вінницька, Жито-

мирська, Полтавська та ін.), в основному, забруднюючими чинниками є пес-

тициди, мінеральні і органічні добрива, стічні води та їх осади, що містять у

собі патогенні мікроорганізми, яйця геогельмінтів, аміак, нітрати, хлориди і

сульфати.

Щорічно у сільському господарстві України витрачається близько 190

тис.т пестицидів, 5 млн.т азотно-калійно-фосфатних мінеральних і близько

270 млн.т органічних добрив. Із 170 пестицидів, які застосовуються на тери-

торії України, 49 є особливо небезпечними (високотоксичними, надкумуля-

тивними і стійкими). В останні роки з’явилася загроза широкого використан-

ня заборонених для застосування у розвинених країнах неякісних або мораль-

но застарілих засобів хімізації сільського господарства.

Значний внесок у забруднення земель дає зрошення, яке призводить до

вторинного засолення та осолонцювання, підтоплення, оглеєння й інших де-

градаційних процесів. За роки інтенсивного розвитку зрошення земель і бу-

дівництва гідротехнічних об’єктів вилучено з обороту 2.5 млн.га родючих

ґрунтів.

Для зрошення сільгоспугідь щорічно застосовують близько 2300 м

/га

господарсько-побутових стічних вод та як добрива близько 1500 м

/га осадів

стічних вод. В Україні функціонує (а в майбутньому планується і розвиток)

близько 700 великих тваринницьких комплексів, де щорічно накопичується

велика кількість рідкого гною та його складових. Понад 40 % органічних ре-

човин, що утворюються в результаті діяльності великих тваринницьких ком-

плексів та птахофабрик, з потенційних добрив перетворюються на джерела

забруднення довкілля.

Ситуація із забрудненням територій ускладнилася після аварії на Чорно-

бильській АЕС у 1986 р. Внаслідок аварії частина території країни була за-

бруднена широким спектром коротко- та довгоживучих радіонуклідів, серед

яких найбільшу роль на сучасному етапі аварії відіграють радіонукліди

137

(понад 95 % сумарної річної аварійної дози) та

Sr. Радіонуклідами забрудне-

но понад 4.6 млн.га земель у 74 районах 11 областей, у тому числі 3.1 млн.га

ріллі. З використання вилучено 119 тис.га сільськогосподарських угідь, у то-

му числі 65 тис.га ріллі (табл.6.1).

Табл.6.1. Площа території України, забруднена

137

Cs і

Sr [65]

Щільність забруднення

137

Cs Площа, Щільність забруднення

Sr Площа,

кБк/м

Кі/км

км

кБк/м

Кі/км

км

37 - 185 1 - 5 37205 5.55 - 18.5 0.15 - 0.5 20974

185 - 555 5 - 153177 18.5 - 37 0.5 - 1 4160

555 - 1480 15 - 40 882 37 - 74 1 - 2 911

понад 1480 понад 40 571 74 - 111 2 - 3 586

понад 111 понад 39811

277

Аналіз стану земельних ресурсів в Україні вказує на те, що для їх збере-

ження та раціонального використання необхідно, перш за все, реально забез-

печити існування різних форм власності на землю; привести розораність те-

риторії України до екологічно обґрунтованих регіональних норм; здійснити

перехід на контурно-меліоративне землеробство; значно розширити застосу-

вання науково обґрунтованих біологічних методів захисту рослин; забезпечи-

ти розробку і випуск сільськогосподарських машин та інвентарю, в тому чис-

лі і для фермерських господарств, які б не переущільнювали ґрунти, а також

протиерозійної техніки для роботи на схилах; забезпечити розробку і впрова-

дження нових нормативів відведення земель для несільськогосподарських по-

треб.

Плоди належать усім, земля не належить нікому.

Ж.-Ж.Руссо

6.6. Охорона ґрунтів

У складі природно-економічного потенціалу земельні ресурси займають

особливо важливе місце. Проте агромеліоративний стан земель на значних

площах України залишається вкрай незадовільним і продовжує погіршувати-

ся. Значна частина сільгоспугідь пошкоджена водною та вітровою ерозією,

має підвищену кислотність ґрунтів, засолена чи має солонцеві комплекси, пе-

резволожена або заболочена. В результаті гідротехнічного будівництва за ос-

танні десятиріччя значна територія угідь затоплена та підтоплена. Посилили-

ся процеси опустелювання. В ряді регіонів спостерігається перенасичення

ґрунтів мінеральними добривами та отрутохімікатами. В ході різного роду бу-

дівельних робіт та розробок родовищ корисних копалин значна частина від-

чужених земель втрачає своє господарське значення і служить джерелом за-

бруднення інших біосферних середовищ.

Відродження деградованих ґрунтів потребує значних матеріальних ви-

трат. Значно дешевше коштують попереджувальні заходи.

Iз забрудненням ґрунтів необхідно боротися шляхом попередження над-

ходження цих забруднень у довкілля, впровадження безвідходних та маловід-

ходних технологій, утилізації існуючих та утворюваних відходів, створення

виробництв із замкнутим циклом, здійснення комплексу меліоративних робіт.

Щоб запобігти забрудненню ґрунтів пестицидами, необхідно переходити

на застосування біологічних засобів захисту рослин, природних нетоксичних

пестицидів (діатомітів тощо), підвищувати стійкість рослин проти хвороб та

шкідників, переходити від моно- до полікультур, тобто впроваджувати мето-

ди екологізації агровиробництва [112].

Протиерозійний захист ґрунту включає в себе проведення комплексу та-

ких заходів:

• організаційно-господарських (безпечне в ерозійному відношенні ви-

користання земель, застосування сівозмін та захисних насаджень);

278

• агротехнічних (оранка упоперек схилів та ін.);

• лісомеліоративних (створення захисних, водорегулюючих та інших

лісових смуг і масивів);

• гідротехнічних (влаштування водозатримуючих валів, протиселевих

дамб, водойм тощо).

Виконуючи ці роботи, необхідно планомірно впливати на весь природний

комплекс (ландшафт), а не на окремі його елементи. Намічені заходи також

повинні відповідати зональним особливостям природи та сільського госпо-

дарства. Так, у районах поширення вітрової ерозії запроваджують: ґрунтоза-

хисні сівозміни із смуговим розміщенням посівів та парів; буферні смуги з ба-

гаторічних трав; снігозатримання; закріплення і заліснення пісків; вирощу-

вання полезахисних смуг; безвідвальну обробку ґрунту із залишенням стерні

на поверхні полів.

В районах поширення водної ерозії здійснюють такі заходи: обробку

ґрунту і посів сільськогосподарських культур поперек схилу; контурне об-

орювання; заглиблення орного шару та інші способи обробки, які зменшують

стікання поверхневих вод; ґрунтозахисні сівозміни; смугове розташування

сільськогосподарських культур; залуження крутих схилів; вирощування поле-

захисних лісосмуг; заліснення ярів, балок, пісків, берегів річок і водойм; бу-

дівництво протиерозійних гідротехнічних споруд (гребель ставків та водойм,

валів-канав тощо).

У гірській місцевості здійснюють: будівництво протиселевих споруд; те-

расування; заліснення й залуження схилів; регулювання випасу тварин; збере-

ження гірських лісів.

Найбільш ефективним способом захисту ґрунту від ерозії є лісорозведен-

ня. Великі дерева з потужною кореневою системою і трав’яна рослинність,

корені яких утворюють складне сплетіння, ніби захоплюють ґрунт у міцну сіт-

ку. Ліс затримує снігову і дощову воду, перешкоджаючи утворенню поверх-

невого стоку. Вода поступово втягується ґрунтом, поповнюючи запас ґрунто-

вих вод та підтримуючи вологість ґрунту. За деякими даними, 1 м

сухого мо-

ху масою 1 кг після сильного дощу має вологу 5 кг, отже на 10 тис.га лісу

утримується 500 тис.м

води [71].

На другому місці по вологозатриманню після лісу є луки. Трав’яниста

рослинність має добре розвинену кореневу систему, яка інколи проникає на

значну глибину, і утворює на поверхні ґрунту дерен, що добре захищає ґрунт

від ударів водних крапель та дії сонячних променів.

Велике значення мають і лісосмуги, які захищають ґрунти від водної та

вітрової ерозії. Найважливішу роль лісосмуги відіграють у степових посуш-

ливих районах, де вони є дієвим способом боротьби із засухою та суховіями,

а в зимовий час - сприяють нагромадженню снігу, збільшенню запасів вологи

у ґрунті та більш раціональному її витрачанню. В результаті створення лісо-

вих смуг урожай зернових і коренеплодів збільшується на 15-20 %.

279

Дуже важливою є організація моніторингу земель - систематичних спо-

стережень за станом земельного фонду з метою отримання даних щодо розпо-

ділу земель за власниками й користувачами, продуктивності земельних ресур-

сів, ступеня деградації ґрунтів, стану їх забруднення, а також стану забруд-

нення суміжних середовищ - атмосфери і природних вод усього регіону.

Особливо важливо постійно контролювати вміст у ґрунтах та ґрунтових водах

пестицидів (метафос, карбофос, цирам, севін, гептахлор, карбатіон, поліхлор-

пропілен тощо) і ДДТ, який через свою стійкість ще міститься у ґрунтах бага-

тьох регіонів. Навколо всіх міст і промислових центрів слід постійно контро-

лювати вміст у ґрунтах і водах важких металів і виявляти шляхи їх міграції.

280

Man is a decision making animal.

Людина - це тварина, здатна приймати рішення.

І.Бросс

7. Управління у галузі охорони навколишнього природного сере-

довища та раціонального використання природних ресурсів

Як свідчить досвід передових країн світу, проводити ефективну екологіч-

ну політику в державі досить важко, навіть за умов процвітаючої економіки.

Тим складнішою виглядає проблема охорони довкілля в Україні, новій держа-

ві, яка переживає глибоку системну кризу і змушена вирішувати одночасно

безліч проблем.

Україна, як і інші країни з перехідною економікою, успадкувала складне

екологічне становище, економіку з енерго- та ресурсоємним виробництвом і

застарілі, екологічно небезпечні технології. Крім того, у зв’язку з переходом

від централізованої планової до ринкової економіки, перед нашою державою

встають нові проблеми - зростання безробіття, стрімка інфляція, дефіцит дер-

жавного бюджету, протекціонізм та пошук нових зовнішньоторгових ринків

після розпаду Союзу РСР та Ради Економічної Взаємодопомоги.

Проте метою перехідного періоду має бути не тільки підвищення ефек-

тивності економіки у коротко- та довгостроковій перспективі, але й просуван-

ня до сталого економічного розвитку. Відповідно до резолюції Конференції

ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) еко-

логічна проблематика повинна стати невід’ємною частиною процесу еконо-

мічного розвитку, що, в свою чергу, вимагає суттєвого вдосконалення еколо-

гічного планування і управління природоохоронною діяльністю та інтеграції

політики в галузі навколишнього середовища з політикою в інших галузях

господарства.

Екологічна реформа в Україні розпочалася майже одночасно з проголо-

шенням незалежності. Перш за все, на державному рівні була чітко сформу-

льована мета природоохоронної діяльності, яка полягає у досягненні опти-

мального балансу між шкідливими для довкілля наслідками, що супроводжу-

ють розвиток суспільства, і потенційними можливостями природи до самовід-

новлення. В основу формування державної екологічної політики був покладе-

ний базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важли-

вим елементом і складовою національної безпеки. Положення, що розвивають

цей принцип, були закріплені цілою низкою законів та документів, включно з

Конституцією України. Пріоритетність екологічних імперативів

передбача-

ється і структурною перебудовою економіки України та докорінною рефор-

мою існуючої практики природокористування.

Розроблені Концепція та “Основні напрями державної екологічної політи-

ки України у галузі охорони навколишнього природного середовища, вико-

Імператив (від лат. imperativus - наказовий) - вимога, наказ, закон.