Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

109

ти професійного досвіду. Таке положення надає відбиток на інтенсивності розвитку процесів

підготовки та перепідготовки кадрів через систему вищої освіти. При цьому важливим аспек-

том у рамках даного процесу є проблема не тільки якісних кадрів, але і питання про якість осві-

тніх програм.

Серед країн – членів ЮНЕСКО широко розповсюджені такі показники, як коефіцієнт ін-

телектуалізації молоді та коефіцієнт інтелектуалізації народонаселення. Ці показники відобра-

жують низку характеристик – рівень освіти, інформованості, знання мов тощо. Якщо у 1953-

1954 роках двадцятого століття СРСР займав по першому показнику (коефіцієнт інтелектуалі-

зації молоді) третє місце у світі, посідаючи у таблиці місце після Сполучених Штатів Америки

та Канади, а у 1964 році вийшов на друге місце після США, то потім ситуація почала погіршу-

ватися. Рівень та якість освіти почали знижуватися. К середині 80-х років двадцятого століття

СРСР опинився у п’ятому десятку за цим показником.

Незважаючи на об’єктивні показники прогресу освіти за часи радянської доби, є декілька

факторів, що на перший погляд мають опосередкований зв'язок з виконанням економічної фун-

кції освіти, але це тільки на перший погляд. Система освіти, яка працює на «вал», на масовість,

не може створювати особистість, індивідуальність. Країна опинилася в ситуації, коли освіту

багато хто сприймає як повинність, як важку необхідність, через яку потрібно пройти один раз і

на завжди. Це чимось перетинається зі службою у збройних силах, та ставленню до неї як зага-

льної повинності. Дійсно є чимало юнаків, що бажають віддати життя служінню Вітчизні, але

примушують усіх, що створює у суспільній свідомості певний образ. Так і з освітою, яку підні-

мають на рівень загальної потреби. Є багато людей, яків б бажали навчатися, але масовий при-

мус формує негативне ставлення у суспільній свідомості як до загальної освіти, так і до додат-

кових її форм. Адміністративно-командна система, яка не регулюється за рахунок ринкових

механізмів попиту та пропозиції не в змозі мотивувати до навчання велику кількість людей ін-

акше, ніж ідеологічним тиском та примусом.

По-друге, такому навчанню бракує творчості, особистісності, уяви. Якщо система формує

не особистість, а «гвинтики» для власного функціонування, якщо головна мета освіти не особи-

стість, а господарство, то освіта втрачає людяність, індивідуальність, починає домінувати усе-

реднена маса, що у свою чергу призводить до зниження якості не тільки освіти, а й суспільного

виробництва. Тобто універсифікація суб’єктів освітньої діяльності призводить до зниження

економічної функції освіти, що ми мали можливість спостерігати за часів радянської доби.

Ще однією характерною рисою функціонування системи освіти на користь тоталітарного

суспільства та адміністративно-командній економіки було централізоване рішення відносно

підготовки фахівців з когорти робітничих кадрів.

Основні відомості, що відображають процес становлення та розвитку освіти у 50-80 роки

можливо побачити у статистичних збірках, документальних джерелах та спогадах [11, с. 140]

Цифри та документи свідчать про стан системи освіти у другої половині двадцятого століття та

можуть слугувати для досліджень самого різного напрямку. Велике місце с цих джерелах нада-

ється становленню та розвитку вечірньої та заочної форми освіти, головним завданням яких

було знищення недостатньої кількості фахівців та отримання вищої освіти без відриву від ви-

робництва.

Наприклад, якщо розглядати Україну тих часів, то вона мала дуже багато промислових

регіонів де майже не було можливості отримати вищу освіту. Попит у кадрах та необхідність

надати можливість підвищити рівень освіти інженерам-практикам, технологам та робітникам з

середньою освітою диктували необхідність різкого поширення мережі заочного та вечірнього

навчання.

Проблему нестачі кадрів потрібно було вирішувати не тільки кількісно, але й якісно. Тоб-

то потрібно було максимально наблизити навчання до виробництва, надавати якомога більше

практичних навичок, нехтуючи подекуди теоретичними знаннями. Треба зазначити, що держа-

ва забезпечувала усіляку підтримку студентам, які навчалися без відриву від виробництва. Це

виражалося у наданні відпусток на час складання іспитів зі збереженням заробітної платні, до-

даткові відпустки, вільні дні для підготовці дипломного проекту тощо [12, с. 17].

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

110

Особливу увагу приділяли розвитку заочної форми навчання, що особливо швидко відбу-

валося саме у 60-70 роки двадцятого століття. При загальному зростанні контингенту студен-

тів-заочників, суттєво змінилося їх розподілення по навчальним закладам народного господар-

ства та культури. Особливої уваги приділялося розвитку заочної технічної та сільськогосподар-

ської освіти.

Але ця система мала певні недоліки, що було пов’язано перш за все з тим, що в багатьох

навчальних закладах навчання заочників перекладалося тільки на відповідні деканати, підгото-

вка фахівців без відриву від виробництва не пов’язувалася з навчальним процесом стаціонар-

них факультетів та кафедр, що не забезпечувало належний рівень процесу отримання знань.

У низці навчальних закладів не приділялося належної уваги до підбору викладачів для

роботи на заочних та вечірніх відділеннях, нерідко туди прямували найменш кваліфікованих

викладачів, асистентів. В зазначених вище джерелах наводяться такі факти: в Дніпропетровсь-

кому металургійному інституті до роботи з заочним відділенням з 31 професора залучали тіль-

ки трьох, в Одеському кредитно-економічному інституті на вечірньому та заочному відділенні

працювало 18 викладачів, і тільки три з них мали науковий ступень, в Харківському держуніве-

рситеті, де заочники складали майже половину усіх студентів, не працював не один зі штатних

професорів. Ці дані наводяться на кінець 50-х початок 60-х років, тобто на той час, коли систе-

ма освіти без відриву від виробництва набирала оберти та встановилася одним з найпотужні-

ших механізмів отримання освіти та кваліфікації для працівників народного господарства [13,

с. 34].

На заочних та вечірніх відділеннях багатьох навчальних закладів незадовільно був орга-

нізований навчальний процес. Кафедри вищих навчальних закладів, як правило, навчально. ро-

ботою на заочних та вечірніх відділеннях не займалися. Якість лекцій, практичних занять, кон-

трольних робіт та рецензій на них на кафедрах не обговорювалися, значна контрольних робіт

взагалі не виконувалася. Все це негативно відбивалося на оволодінні заочниками навчальним

матеріалом, обумовлювало погану успішність учнів, велику кількість відрахованих студентів,

що особливо стосувалося технічних, економічних, сільськогосподарчіх спеціальностей, тобто

головних для розвитку економіки країни.

Значна частина працюючої молоді навчалася у всесоюзних заочних інститутах, але їх іс-

нування не завжди було виправданим, бо навчально-лабораторної бази вони не мали, а конт-

роль за їх діяльністю залишав бажати кращого. Знаходячись у відриві від головної маси студе-

нтів, всесоюзні заочні інститути повинні були доручати проведення з ними основної роботи

навчальним закладам на місцях, які приймали вступні іспити, проводили консультації, заліки

іспити. Така система фактично знімала відповідальність з навчальних закладів за підготовку

кадрів. Заочні інститути, викладачі яких рідко зустрічалися з власними студентами, не в змозі

були відповідати за знання випускників. В той же час не несли ніякої відповідальності за якість

підготовки спеціалістів і ті навчальні заклади, які за дорученням приймали ті чи інші іспити. Це

створювало також можливість для різного роду зловживань, як у заочних центрах, так і на міс-

цях.

Як відомо, витрати на технічні наукові розробки в колишньому СРСР більш ніж в два ра-

зи перевищували середньосвітові показники [14]. Тодішня влада віддавала належне розвитку

науки і технології заради збереження свого режиму та мілітаристських амбіцій. Тому радянські

вчені, незважаючи на той факт, що ефективність та умови їх наукової роботи не відповідали

світовим стандартам, отримали наукові результати світового рівня, а система освіти при наяв-

ності зазначених вище недоліків, все ж таки функціонувала на належному рівні.

Література

1. Зязюн І.А. Гуманізм освіти ХХІ століття: філософський і психологічний аспект //

Теорія і практика управління соціальними системами. – 2002. – № 2; Ляхович Е.С. Гуманизация

высшего образования: социально-философский аспект проблемы // Соврем. высш. шк.. – 1991.

–№ 3. – С. 34-40; Освіта як чинник розвитку особистості в соціокультурному контексті: Моно-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

111

графія / Є.А. Подольська, В.М. Назаркина, А.О. Яковлєв – Х.: Вид-во НФАУ: Золоті сторінки,

2002. – 236 с.; Товажнянський Л.Л. Гуманизиция образования и создание инновационных тех-

нологий управления більшими социальными системами // Проблеми та перспективи формуван-

ня національно-технічної еліти: Зб. наук. пр. – Х.., 2003. № 1.

2. Освіта як чинник розвитку особистості в соціокультурному контексті: Монографія /

Є.А. Подольська, В.М. Назаркина, А.О. Яковлєв – Х.: Вид-во НФАУ: Золоті сторінки, 2002. –

236 с.

3. Ляхович Е.С. Гуманизация высшего образования: социально-философский аспект

проблемы // Соврем. высш. шк.. – 1991. – № 3.

4. Зязюн І.А. Гуманізм освіти ХХІ століття: філософський і психологічний аспект //

Теорія і практика управління соціальними системами. – 2002. – № 2.

5. Бондаренко М.Ф. Образование – наука – производство // Новий колегіум. – 2002. -

№ 1.

6. Шаповалов А.П. Социальные ориентиры образования и проблемы модернизации в

Украине // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2005. - № 1.

7. Миронов В.Б. Век образования. – М.: Педагогика. – 1990.

8. Жамин В.А. Социальный эффект образования и науки. – М.: Политиздат. – 1977.

9. Миронов В.Б. Век образования. – М.: Педагогика. – 1990.

10. Михайльова К.Г. Меритократичні тенденції в сучасній системі вищої // Сучасний

стан вищої освіти в Україні: проблеми та перспективи. Всеукр. наук.-метод. конф. Київ, 24-25

трав. – К.: Київський університет. – 2000.

11. Маркелова С.Н. Реформирование высшей школы Украины в период «оттепели» //

Вчені записки Харк. гум. ін-т «Нар. укр. акад.» Т. 7. – Х.: Око. – 2000.

12. Елютин В.П. Высшая школа страны социализма. – М., 1975.

13. Синецкий А.Я. Профессорско-преподавательские кадры высшей школы СССР:

Стат. исслед. – М., 1985.

14. Яцків Я.С. Науково-технологічна сфера України. Загльностатистичні дані та спроба

передбачення //

http://www.nas.gov.ua/knk

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

112

УДК 336.74812

ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНІ ЧИННИКИ ІНФЛЯЦІЇ

В УКРАЇНІ

МАРТИНЕНКО В.Ф.,

д. н. з держ. упр.,

професор кафедри економічної теорії

та історії економіки НАДУ

при Президентові України

У статі розглядаються монетарні та інвестиційно-інноваційні чинники

інфляції, дається характеристика дій Кабінету Міністрів України та Націона-

льного банку, розглядаються заходи щодо усунення інфляційного тиску на

економіку.

В статье рассматриваются монетарные и инвестиционно-

инновационные факторы инфляции, дается характеристика действий Кабинета

Министров Украины и Национального банка, рассматриваются мероприятия

по устранению инфляционного давления на экономику.

The article investigates monetary, investment – and – innovation factors of

inflation, characterizes the arrangements made by Ukraine’s Cabinet of Ministers

and National bank, considers steps taken by them in order to neutralize the inflation

pressure on the national economy.

Актуальність та постановка проблеми. Ефективність економічного розвитку залежить

від стабільності умов інвестування, які впливають на стабільність національної грошової оди-

ниці, що знаходить своє відображення у рівні інфляції в економіці за певний період часу. Ін-

фляційні процеси негативно впливають на стан соціально-економічного розвитку і виконують в

механізмі господарювання роль індикатора, який сигналізує про порушення якісно-кількісних

умов економічного розвитку. Тому дослідження механізмів формування інфляційних явищ в

економіці будь-якої держави є завжди актуальним завданням науки управління господарським

розвитком.

Основною проблемою державного управління господарським розвитком є знаходження

оптимального співвідношення між необхідністю забезпечення стабільних умов виробництва та

його динамічними змінами, які здійснюються в основних засобах виробництва, робочій силі,

системах державного та корпоративного управління, соціальній сфері, глобальних негативних

екологічних змінах, змінах глобальних параметрів світового господарства тощо. В Україні

означена проблема значно загострена трансформацією способу господарювання, коли динаміч-

ні зміни у виробництві здійснюються одночасно із реформуванням продуктивних сил та вироб-

ничих відносин, становлення механізму господарювання.

Сучасна діяльність людини у світовому масштабі перейшла межу, за якою виробництво

вже не розширює, а зменшує придатне для проживання людини природне середовище. Про це

вже тривалий час повідомляють вчені, політики, громадські діячі світу. Тому головне завдання,

яке ставиться перед державним управлінням - забезпечити стабільні умови національного роз-

витку в динамічному глобальному світі.

Інвестування економіки завжди передбачає вкладання капіталу на тривалий період. Вкла-

дання капіталу здійснюється сьогодні, а повернення коштів – через 5-30 років. Інвестиційна

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

113

криза, яка досі продовжується в Україні , має основний чинник – відсутність науково обґрун-

тованих умов розвитку матеріальних факторів виробництва та робочої сили. Слід також зазна-

чити, що сьогодні формуються умови розвитку економіки на 10-30 років

. Це означає, що про-

цес ліквідації інвестиційної кризи об’єктивно займе тривалий період часу, що зумовлює необ-

хідність ґрунтовної розробки механізмів державного управління економічним розвитком.

Аналіз досліджень і публікацій. У ХХ столітті до 70-х років у стимулюванні економічного

розвитку провідне місце займала макроекономічна теорія Кейнса відповідно до якої одночасно

можливо забезпечити високі темпи виробництва та зайнятість за рахунок підвищення інфляції.

Проте згодом економічний розвиток став характеризуватися новими тенденціями, які сформу-

лював М.Фрідман: “…в довгостроковому періоді не існує жодного зв’язку між рівнем зайнято-

сті та інфляцією”, що поклало початок монетаристського підходу у регулюванні економічного

розвитку [1].

Надалі практика економічного розвитку призвела до об’єднання кейнсіанської та моне-

таристської теорії у результаті чого утворився “неокласичний синтез”, або “неокейнсіанська

теорія” .

В українській економічній літературі досліджується вплив різних факторів на динаміку

залучення іноземного капіталу: темпів зростання реального ВВП, темпів інфляції в Україні;

динаміки реального ефективного обмінного курсу (РЕОК) гривні; зміни розміру міжнародних

резервів України; поліпшення (погіршення) умов торгівлі для України; темпи зростання про-

мислового виробництва та базова процентна ставка у розвинутих країнах, монетарні механіз-

ми регулювання тощо [2, с.17-25; 3, с.15-24, 4, с. 2-12 5, с. 10-23].

Однак в економічній літературі означена проблема досліджується однобоко – вивчається

вплив інфляції на рівень інвестиційного розвитку та заходи проти інфляції монетарного харак-

теру [4, с. 2-12] тоді як всебічне дослідження умов відтворення потребує вивчення зворотної

залежності - впливу різного роду чинників на інфляцію.

Метою даної статті є вивчення впливу рівня розвитку інвестиційно-інноваційної дія-

льності на рівень інфляції.

Виклад основного матеріалу. Основним чинником інфляції у 2007 р. вважають відставан-

ня товарної пропозиції від платоспроможного попиту [4, с. 2-12]. В.Литвицький обґрунтовує

дану тезу співвідношенням динаміки попиту та пропозиції, підкреслюючи, що попит зростає

більшими темпами ніж пропозиція: за два місяці до закінчення року доходи населення збіль-

шилися на 34,7 % (жовтень до жовтня), а ріст ВВП становив лише 7,3 %. Зарплата збільшилася

на 30,2 % (жовтень до жовтня), а виробництво харчових продуктів на 10 % Теж саме спостері-

гається у сільському господарстві [4, с.3-9].

Називаються п’ять чинників інфляції: розширені видатки Бюджету на споживання (11

млрд. грн. (1,4 % ВВП) проти 3,7 млрд. грн. (0,7 %) у 2006 році); відставання темпів зростання

ВВП у порівнянні із зростанням номінальних доходів відставання товарної пропозиції у порів-

нянні із зростанням номінальних доходів (майже на 30 % за 11 місяців проти 25,4 % у 2006 році

за цей період); політичний чинник; темпи зростання продуктивності праці в АПК стали

від’ємними, зменшення виробництва продукції сільського господарства; приток валюти за

статтею фінансового рахунку був вдвічі більшим ніж рік тому, а гривневі кошти від її викупу з

боку Нацбанку спрямовувалися банками (на дві третини) у споживче кредитування, попит на

яке в свою чергу підживлювався позапрогнозним (на початок року) збільшенням пенсій, зар-

плат і інших важелів, реалізації соціальних ініціатив [4, с. 11].

Протидію інфляції мали забезпечити такі заходи: адміністративне стримування тарифів

на комунальні послуги і цін на певні товари; збільшення імпорту товарів народного споживан-

ня, в т.ч. продовольчих; відносно сприятливі погодні умови І кварталу, що стримували сезонне

зростання споживчих цін; посилення монетарної політики Нацбанку в ІV кварталі (розширення

Інвестиційна криза буде продовжуватися доти, доки не буде відновлено просте та розширене відтво-

рення, яке в Україні призупинено в 1992 - 1995 рр., коли зношені основні фонди не відновлювалися.

На підготовку одного кваліфікованого спеціаліста для національного господарства від народження до

використання у виробництві держава витрачає понад 30 років.

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

114

поля дії резервних вимог, підвищення робочих ставок рефінансування, активізація мобілізацій-

них заходів управління ліквідністю); висока ділова активність і відповідно сильна абсорбційна

функція прискореного зростання економіки (підкреслено нами – В.М.) [4, с. 11].

Слід зазначити, що одним із основних заходів реальної протидії інфляції є п’ятий. Однак

в аналізі помилок Кабінету Міністрів даний захід не розкривається. Помилками Кабінету Міні-

стрів вважаються: березнева корекція бюджетних видатків у сторону їх додаткової соціалізації,

не підкріплена заходами, щодо відповідного розширення товарної пропозиції (не конкретизу-

ється за рахунок яких заходів – В.М.); агресивна проінфляційна риторика та активна участь Мі-

нагрополітики у формуванні очікувань росту цін на продовольчі і, перш за все, хлібної і м’ясної

груп товарів; недооцінка ролі імпорту у подоланні тимчасового інфляційного розриву; запізніле

і неповне використання інструментів стримування інфляції через товарні інтервенції з резервів

[4, с.11].

Слід зазначити, для протидії інфляції пропонуються чисто монетарні інструменти, які

зводяться до прийняття Постанов Кабміну і Правління НБУ та введення в дію заходів, щодо

дотримання «Меморандуму погодження дій в управлінні рухом грошової пропозиції» (йдеться

про зміни в обсягах коштів Уряду в НБУ, комерційних банків, планах емісій цінних паперів та

зовнішніх запозичень, а також орієнтирів Нацбанку, щодо можливої участі у валютних інтерве-

нціях, рефінансуванні, мобілізаційних і інших заходах управління ліквідністю банківської сис-

теми) [4, с. 12].

Як засвідчує світова практика монетарними заходами утримати інфляцію у прийнятних

для економіки параметрах неможливо. Ці заходи необхідні, але недостатні для стримування

інфляції. Йдеться про необхідність формування умов для забезпечення високої ділової актив-

ності та сильної абсорбційної функції прискореного зростання економіки.

Цілком природно, що з розвитком економіки зростає кількість грошової маси та фінан-

сового капіталу, який має бути спрямований на розвиток основних факторів виробництва: ро-

бочої сили та основних фондів, тому що насичення грошовою масою та фінансами економічно-

го розвитку без реальної їх капіталізації призводить до їх надлишку в економіці, що є основним

чинником інфляції.

Слід також зазначити, що суть інфляції крім відомих визначень, полягає в тому, що ін-

фляція – це плата населення тієї чи іншої держави за неефективне управління економікою, а

застосування інфляції для стимулювання високого рівня зайнятості не більше ніж ілюзія еко-

номічного зростання, за яку приходиться розплачуватися всьому суспільству, але із деяким за-

пізненням.

Реальне економічне зростання потребує жорсткого контролю за дотриманням пропорцій

виробництва: темпів розвитку виробництва засобів виробництва та виробництва предметів

споживання та відповідного розвитку робочої сили. У даному контексті йдеться про забезпе-

чення простого та розширеного відтворення основних факторів виробництва.

Нагадаємо, що просте відтворення передбачає розвиток основних факторів виробництва

із року в рік у незмінних масштабах а розширене – потребує додаткових фінансових ресурсів на

розвиток засобів виробництва та робочої сили.

Умовою простого відтворення є вартісне та фізичне відновлення зношених основних за-

собів виробництва. Незабезпечення відновлення зношених основних фондів призупиняє просте

відтворення, що свідчить про деградацію процесу виробництва.

Аналіз стану фізичного та вартісного зносу основних фондів в Україні, як свідчать дані

табл. 1 свідчить, що зношені основні фонди повністю не відновлюються. У 2005 р. ступінь

спрацювання основних засобів у цілому в економіці України досяг 49 %, а у 2006 р. впритул на-

близився до критичного показника 50 %. Більше, ніж у цілому в економіці, спрацювання спосте-

рігається в таких видах економічної діяльності, як обробна промисловість, освіта, транспорт і

зв'язок, тобто в галузях інвестиційного спрямування [6, с.20]. Тільки на відновлення зношених

основних засобів виробництва у 2005 році потрібно було витратити 625,3 млрд. грн. (1 276 291

млн. грн. х 0,49). На відтворення робочої сили 250 млрд. грн. (5 млн. х 5000 грн.). Крім того, по-

трібні значні витратити капіталу на розвиток сільського господарства, інфраструктури, армії

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

115

(професійної), охорони здоров’я, освіти, науки тощо. За загальними підрахунками, враховуючи,

що в Україні економіка має індустріальний характер розвитку, на просте відтворення одночасно

потрібно не менше 2 трлн. грн. У 2007 році на інвестування основних фондів було витрачено

тільки 222 млрд. грн., [6] що становить 11 % від потреби на просте відтворення.

Таблиця 1

Динаміка основних засобів в економіці України (млн. грн.) [6].

Показники

2000 2002 2005

Основні засоби

(у фактичних цінах)...

Індекс основних засобів

(% до 1990 р.).............

Індекс основних засобів

(% до попереднього року)..

Довідково: індекс

інвестицій в основний

капітал (% до поперед

нього року

828822

110,6

101,0

114,4

964814 1276201

114,6 129,9

101,1 103,7

108,9 101,9

Спрацювання основних засобів 43,7 47,3 49,0

Введення в дію нових основних

засобів (у фактичних цінах)

33255 35025 70497

Введення в дію нових основних

засобів (% загальної вартості

основних засобів)

3,6 4,3 2,8

Ці статистичні показники характеризують кількісні параметри загальної потреби у фінан-

сових ресурсах. Однак потрібно врахувати, що сучасний розвиток базується на інноваційному

чиннику, що потребує додатково значних стартових інвестицій.

Аналізуючи економічну літературу, яка характеризує інвестиційний процес в Україні,

слід зазначити, що проблема відновлення простого відтворення в Україні досліджується дуже

мало. Зокрема, В. Литвицький у ґрунтовному дослідженні інфляції в Україні інвестиційному

чиннику присвятив два рядки, констатуючи необхідність забезпечення високої ділової актив-

ності та сильної абсорбційної функції прискореного зростання економіки [4, с. 6-8].

Слід зазначити, що, рівень якої інвестиційно-інноваційні чинники в Україні виступають

головним чинником інфляції поки що об’єктивно не встановлено, тому що з розрахунків її рів-

ня чомусь випали ціни на житло. В Україні є два об’єкти вкладання заощаджень громадян -

придбання житла та автомобілів. Рівень цін на ці об’єкти залежить від рівня монополізації від-

првідних сфер національного господарства. Рівень цін на автомобілі саморегулюється розвину-

тою конкуренцією їх постачальників, тому ціни на автомобілі, хоча й вищі за ціни у країнах

виробниках, проте їх рівень більш-менш об’єктивний. Крім того, потроху розвивається націо-

нальний виробник автомобілів, який теж впливає на рівень цінової конкуренції на ринку авто-

мобілів.

Окремо слід звернути увагу на ціни на житло, рівень яких побив всі світові рекорди. Рі-

вень цін на житло в м. Києві у декілька разів перевищує рівень аналогічних цін у високорозви-

нутих країнах. Держава не бере участі у процесі ціноутворення на житло та не впливає на його

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

116

рівень. Високий рівень цін на житло в Україні зумовлюється в основному декількома факто-

рами: з одного боку, зростають доходи громадян, з другого – темпи зростання попиту на житло

перевищують темпи його пропозиції, з третього - відсутні альтернативні об’єкти вкладання за-

ощаджень громадян, з четвертого – високий рівень монополізації будівництва житла в Україні

в цілому та в м. Києві, зокрема. Є ще один специфічний для великих міст України чинник.

Йдеться про те, що в м. Києві рівень зайнятості та рівень заробітної плати, які відповідно фор-

муються найвищою інвестиційною активністю в Україні.

Звідси, заходи Уряду та Національного банку які пропонує В. Литвицький

[4, с.12] не-

обхідні, але недостатні для забезпечення стабільності економіки та прийнятного рівня інфляції.

В економіці України відсутня сфера, яка має гарантувати процес перетворення заощаджень

населення в інвестиції, враховуючи, що зростаюча економіка призводить до постійного збіль-

шення доходів громадян. Проблема абсорбції зростаючої грошової маси буде загострюватися

більше тоді, коли в Україні перейдуть на європейський рівень заробітної плати.

На сучасному етапі умови інвестування в Україні не гарантують стабільного прибутку, а

населення держави не довіряє владі та бізнесу. У результаті значні маси грошей знаходяться на

руках у населення, незважаючи на те, що рівень цієї довіри поступово зростає. Однак час від

часу виникають фінансові афери із будівництвом житла в м. Києві, які наносять великої шкоди

інвестиційному іміджу України на світовому рівні.

Управління рівнем інфляції зумовлює необхідність розробки цілісної програми інвести-

ційного розвитку на тривалий період – 5-30 років, яка має забезпечити просте й розширене від-

творення та яка зумовлює необхідність здійснення таких заходів :

-у найближчі 5-7 років необхідно розробити й упровадити механізм

державної мобілізації суб’єктів господарської діяльності та інвестиційно-інноваційних

ресурсів;

– мобілізаційний механізм слід формувати на базі досягнення загальноукраїнського

консенсусу та розробки відповідного законодавства, до підготовки якого доцільно залучити

всіх суб’єктів господарювання;

– для мобілізації згаданих вище суб’єктів і ресурсів необхідно створити превентивний

механізм державного управління інвестиційним процесом, основною функцією якого є оптимі-

Заходи Кабінету Міністрів України:

- фіскальна консолідація: покращити податкове і митне адміністрування та посилити контроль за видатками.

- при переглядах Бюджету скоротити фінансування у вересні-грудні соціально-незахищених статей, а передбачені на ІV

квартал видатки соціального характеру частково включити у Бюджет 2009 року.

- знизити дефіцит державного бюджету на 2008 рік до рівня фактичного виконання 2007 року (1,4%);

- здійснити емісію цінних паперів Мінфіну і домогтися їх ліквідності на внутрішньому фінансовому ринку.

- завершити сек’юритизацію урядового боргу перед Нацбанком і вдатися до його часткового дострокового погашення.

- ввести у ІV кварталі мораторій на будь-які зовнішні запозичення Уряду;

- вдосконалити механізм товарних інтервенцій з резервів і розгорнути їх проведення вже наприкінці І кварталу 2008 року

(м’ясопродукти, молокопродукти, бензин);

- надати вирішального імпульсу організаційним зусиллям, щодо вступу у ВТО і сприяти розширенню продовольчого ім-

порту;

- ввести піврічний (з липня) мораторій на будь-які підвищення тарифів на комунальні послуги, крім цін на газ;

- уникнути традиційного різкого скорочення казначейського рахунку Уряду завдяки його більш повному і рівномірному

використанню в І-ІІІ кварталах року

Заходи Національного банку:

- посилення обмінного курсу за умов переважаючої пропозиції валюти з метою здешевлення енергетичного імпорту і

економії емісії;

- Послаблення обмінного курсу за умов переважаючого попиту на валюту з метою стерилізації частини ліквідності;

- Збільшення амплітуди коливань обмінного курсу до 1,5% в обидві сторони від офіційного курсу. Останній теж необхідно

почати змінювати в залежності від стану макроекономічних фундаментальних індикаторів;

- Продовження запобігаючої процентної політики: оперативно приводити облікову і робочі ставки рефінансування у від-

повідність з рівнем фактичної інфляції (в річному вимірі) тобто на 1-2% вище або нижче (при дефляції). Реагувати превентивно, з

урахуванням 3-6 місячних лагів, а не після подій (постфактум);

- Посилення резервних вимог, не тільки через розширення поля їх дій, але і через підвищення ставок;

- Активізація мобілізаційних заходів через підвищення доходності депозитних сертифікатів Нацбанку;

- Посилення вимог до стандартів формування капіталу комерційних банків (адекватність, регулювання вивозу капіталу і

запозичень, як через лібералізацію так і через посилення контролю).

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

117

зація взаємодії суб’єктів господарської діяльності на базі бінарних принципів, прогнозування

господарського розвитку та розробки механізмів усунення невизначеностей на стадіях управ-

лінського та інвестиційного циклів: аналітичній, цільовій, прогнозній, ресурсній, проблемній,

суб’єктно-об’єктній, стратегічно-тактичній, гарантійній;

– слід розробити механізм оптимізації державних та ринкових інструментів впливу на

інвестиційну діяльність. Держава має не тільки формувати “правила гри” на базі законів та за-

кономірностей, а й діяти за ними, дотримуючись основного принципу: господарювати рентабе-

льно й справедливо;

– організаційною формою мобілізації мають стати інвестиційно-інноваційні стратегічні

альянси, покликані забезпечити прозорість господарських процесів та гарантувати суб’єктам

інвестиційної діяльності реалізацію їх інтересів;

– державі необхідно провести інвентаризацію високих технологій, накопичених в украї-

нських НДІ та у світі, і розробити механізми їх упровадження в стратегічних альянсах;

– стратегічні альянси потрібно сформувати в усіх галузях національного господарства,

встановити їх критичну масу для забезпечення якісних та кількісних структурних змін.

У цілому національна економіка потребує системоутворюючого впливу державного

управління процесом вкладання капіталу в розширене відтворення, оскільки ринковий процес

самоорганізації й саморегулювання господарських відносин не в змозі за короткий термін за-

безпечити вирішення триєдиного завдання – виживання, трансформації й розвитку національ-

ної економіки. Для цього має бути піднята її системо організуюча роль у відновленні простого

та розширеного відтворення в Україні.

Висновки. Дослідження механізму інфляції в економіці України дає підстави для таких висно-

вків:

• монетарні заходи протидії інфляції Уряду та Національного банку необхідні, але недостатні

для забезпечення стабільності і сталості соціально-економічного розвитку;

• основним чинником інфляції є інвестиційно-інноваційні фактори;

• для забезпечення сталості соціально-економічного розвитку в Україні слід розробити цілісну

програму інвестиційного розвитку на 5-30 років.

Рівень інфляції в економіці будь-якої держави є важливим індикатором, який сигналізує стан

господарського механізму в цілому. Інфляціє це синергетичний результат функціонування економіки,

тому його подальше дослідження зумовлює необхідність вивчати стабільність функціонування ціліс-

ної мережі розширеного відтворення основних виробничих фондів, робочої сили, виробничих відно-

син, валового внутрішнього продукту. Процес дослідження передбачає необхідність детального ви-

вчення кількісно-якісних параметрів відтворення у часі й просторі, тому що сучасна економіка зазнає

глобальних впливів, які здійснювалися на процес виробництва як десятки років тому назад, так і в

режимі реального часу.

Література

1. Friedman, M. (1968), “The Role of Monetary Policy”, American Economic Review 58(1),

1-17.

2. Вахненко Т. Моделювання макроекономічних факторів зовнішніх запозичень та їх

впливу на розвиток економіки України // Економіка України.- 2007. - № 6. - С. 17-25.

3. Вахненко Т. Моделювання макроекономічних факторів зовнішніх запозичень та їх

впливу на розвиток економіки України // Економіка України. - 2007. - № 7. - С.15-24.

4. Литвицький В.О. Реінфляція – 2007 //Вісник НБУ. - 2008. - №2.

5. Петрик О., Ніколайчук С. Визначення оптимального рівня інфляції для України

Вісник НБУ.- 2007. - № 6. - С.10-23.

6. Статистика. Міністерство економіки України. Режим доступу:

http://www.me.gov.ua.

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

118

УДК 331.446.4

РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ

РЕГУЛЮВАННЯ: СПРОБИ ВПРОВАДЖЕННЯ

НОВИКОВА І.В.,

аспірант ДонДУУ

У статті надається спроба раціоналізації досвіду вирішення проблем, що

постають перед регіонами європейських країн та пошуку шляхів впроваджен-

ня у практиці формування та реалізації державної політики регіонального роз-

витку в Україні.

В статье представлена попытка рационализации опыта решения про-

блем, которые возникают перед регионами европейских стран и поиска путей

внедрения в практику формирования и реализации государственной политики

регионального развития в Украине.

The article presents a trial of rationalization of the experience of solution of

the problems which emerge in the regions of European countries and search of the

ways of its introduction into practice of forming and realizing the state policy of re-

gional development in Ukraine.

Актуальність. Незважаючи на спроби активізувати в Україні діяльність, що

спрямовується на вирішення проблем регіонального розвитку, досягти суттєвих успіхів ще не

вдається. Здебільшого така діяльність носить характер кампаній та не має систематичності і

послідовності. Все це, у свою чергу, дозволяє констатувати дефіцит успішності у впровадженні

в життя країни державної політики, що спрямована на вирішення проблем розвитку регіонів.

Однією з причин такого становища може бути визначена складна ситуація, що поєднує у

собі одномоментно, як недостатній рівень знайомства з позитивним досвідом вирішення

регіональних проблем в європейських країнах, недостатній рівень можливостей його впровад-

ження та такий же невисокий рівень здібності його використовувати за умов допомоги, що

пропонується нашими сусідами по загальному європейському дому.

Саме це дозволяє визначати дану проблему як актуальну. Та чим далі Україна просувається

шляхом сучасного, демократичного державотворення тим більш складними та актуальними стають

ці питання.

Аналіз публікацій присвячених теоретичним та практичним аспектам проблеми

раціоналізації та опанування досвідом європейських країн у вирішення нагальних питань роз-

витку регіонів, формування ефективної державної політики регіонального управління

переконує у доцільності вище означеної постановки проблеми.

Регіональним аспектам державного управління присвячені дослідження Е.Б. Алаєва, М.П

Аровіної, Б.М. Біренберга, А.С. Гальчинського, В.М. Геєць, І.В. Запоточного, В.І.Захарченко,

С.І. Іщук, Л.М. Кузьменко, В.Ф Павленко, Н.Р. Нижник, М.В Підмогильного В.О. Поповкіна,

О.М. Румянцева, Тевелєва О.М., А.Г. Топчиєва, Л.Г.Червової, Черниш О.І.

У працях Богорад О.Д., Добровольської О.П., Дзюнзюк В.Б., Зайцевої Л.М., Колодія

С.Ю., Лендьел М., Мазур А.Г., Миронова Т.Л., Падалки В.М., Процай А.Ф., Серьогіна С.М.

розкриваються принципи та методи регіонального управління, аналізується галузева та

функціональна структури господарства регіону, як об’єкта управління, може стати основою для

впровадження критично осмисленого досвіду зарубіжних країн у вирішенні.

Але тільки незначна кількість публікацій з проблематики державного управління так чи

інакше розглядає питання раціоналізації та пошуки шляхів для впровадження позитивного

досвіду вирішення проблем, що постають перед регіонами європейських країн.