Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

139

Серед чинників, які гальмують інноваційну політику, можна виділити характерні для

сучасного етапу вітчизняної економіки:

- відсутність фінансових ресурсів і високі ставки по кредитах комерційних банків;

- “стиснення” внутрішнього попиту та високий економічний ризик освоєння нової про-

дукції;

- відсутність необхідних НДДКР та інформації про новітні технології [12, 59].

У практиці науки різних країн світу склалися певні співвідношення між елементами на-

укового потенціалу, підтримання яких визначає потужність науки та місце країни у світовій

ієрархії. Зазначене наочно ілюструється даними міжнародної статистики, наприклад, у 2004 р.

США витратили на дослідження та розробки 252,9 млрд. дол. США, це у 2,6 рази більше анало-

гічних витрат Японії, у 5,3 – Німеччини, у 8,2 – Франції, в 10,3 – Великої Британії, у 15,7 – Ка-

нади та понад 550 разів більше, ніж витрачається в Україні. Численність науковців на тисячу

осіб зайнятого населення у США становить 8,6 осіб, Японії – 10,2, Німеччині –6,7, Франції –

7,2, Великої Британії – 5,5, Канаді – 6,1, Україні – 5,6. Як свідчать дані, розмах значень кадро-

вої складової наукового потенціалу на тисячу зайнятих відрізняється не більше, ніж у 2 рази,

проте фінансове забезпечення, яке припадає на одного науковця, дорівнює у США – 29,4 млрд.

дол. США, Японії – 9,5, Німеччині – 7,1, Франції – 4,3, Великій Британії – 4,5, Канаді – 2,6,

Україні – 0,08 [16].

Домінуючою стратегією модернізації має бути збільшення інвестицій в інноваційно

пріоритетні галузі шляхом задіяння механізму переливання капіталу до зазначених галузей з

інших галузей, які за короткий строк збільшують податкові надходження у бюджет, поступово

створюючи необхідні умови переходу економіки на інноваційну модель зростання [5, 54]. На

сьогодні в Україні переважають перерозподільні процеси (державного бюджету, доходів) над

пріоритетами реального накопичення. Перехід до стабільного розширеного відтворення на базі

використання досягнень науки й техніки потребує докорінних змін у системі економічних від-

носин, заходах держави з метою подолання дії негативних чинників, які обмежують довгостро-

кове кредитування інновацій: переважання короткострокового характеру банківських пасивів;

високий рівень відсоткових ставок за банківськими кредитами; великій кредитний ризик; низь-

ка ліквідність об’єктів застави. Навіть незначне економічне зростання та підвищення реальних

доходів населення здатні сприяти активізації довгострокового кредитування [2, 59].

До першочергових заходів підвищення ефективності реалізації інноваційної стратегії

держави слід віднести наступні:

- законодавчі передумови інноваційного розвитку (узгодження нормативно-законодавчої

бази з положеннями концепції інноваційного розвитку країни; адаптація вітчизняного іннова-

ційного законодавства до кращих світових нормативів і правил; законодавче забезпечення фо-

рмування і підтримання функціонування нових організаційних структур, основним завданням

яких є інноваційна діяльність (створення розгалуженої оргструктури – інформаційної, наукової-

технічної, фінансової, страхової); законодавче забезпечення розроблення механізму компенса-

ції державою витрат, пов’язаних з патентуванням об’єтів інтелектуальної власності; законодав-

че забезпечення запровадження державного страхування інноваційно-інвестиційних ризиків

пріоритетних інноваційних проектів; законодавче врегулювання проблеми нагромадження за-

боргованості підприємств) [13, 93];

- пільгове стимулювання інноваційного розвитку: створення пільг з прибуткового подат-

ку громадян, які займаються впровадженням інноваційного проекту, на час його проведення;

забезпечення податкових канікул на час окупності витрат інноваційним проектом суб’єктам

інноваційної діяльності, які здійснюють впровадження об’єкта інноваційної діяльності; суттєве

зниження податкового тиску на всіх суб’єктів господарювання; звільнення від оподаткування

прибутку підприємств, якщо він спрямовується на рефінансування [10, 54];

- удосконалення системи управління науково-технічною сферою: створення центрального

органу виконавчої влади з питань науково-техн6ічної та інноваційної політики; створення Ради

з питань науки та високих технологій при Президентові Україні; поліпшення діяльності Украї-

нської інноваційної компаній шляхом зміни її роботи на системне вивчення і впровадження

найсучасніших інноваційних проектів;

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

140

- планування інвестиційно-інноваційних процесів [7, 31];

- інноваційні перетворення в системі освіти та кадрового забезпечення: запровадження

спеціалізованих навчальних курсів з інноваційної економіки у вищих навчальних закладах [ 11,

116];

- фінансування інвестиційно-інноваційної діяльності: основними джерелами інвестування

повинні стати кошти підприємств, організацій у вигляді прибутку та амортизаційних відраху-

вань, для чого потрібно: запровадити податкові стимули для інвестиційно-інноваційної діяль-

ності, розвитку малого підприємництва [9, 30].

Висновки та перспективи подальших розробок. Модернізація української економіки на

засадах інноваційного розвитку має забезпечуватися комплексним застосуванням усіх доступ-

них джерел фінансування та запобігання конфлікту між вирішенням стратегічних і поточних

завдань економічного розвитку. Суть стратегії інноваційної перебудови економіки полягає на-

самперед у тому, щоб максимально сконцентрувати існуючі ресурси на конкуренто-

спроможних галузях науково-технічного прогресу. Таким чином, участь держави у формуванні

інноваційно-інвестиційного потенціалу полягає у створенні відповідних умов збільшення обся-

гу інвестицій із наявних джерел; удосконалення грошово-кредитної та податково-бюджетної

політики щодо інноваційного розвитку; інституціоналізації інноваційно-інвестиційного проце-

су; стимулювання використання інвестицій у підприємницькому секторі економіки.

Створення ефективної інноваційної економіки повинно бути стратегічним напрямком ро-

звитку нашої країни. Для цього необхідно реалізувати такі важливі заходи інноваційної політи-

ки: звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, який спрямовується підприємствами

до інноваційних фондів, створення спеціалізованих інноваційних банків, створення системи

пільгового рефінансування комерційних банків, які надають пільгові кредити для реалізації ін-

новаційних проектів, запровадження механізмів державного страхування кредитів, виданих ма-

лим підприємствам, що розробляють та впроваджують інноваційну продукцію і діяльність яких

пов’язана зі значним інвестиційним ризиком. Тільки тоді, коли даним проблемам буде приділе-

на належна увага, наша країна зуміє перебороти всі труднощі й одержати статус держави з кон-

курентоспроможною економікою, бути рівноправним партнером у світовому інноваційному

процесі, а реалізація розглянутих заходів значною мірою буде сприяти інноваційному спряму-

ванню економічного розвитку.

Література

1. Гуменюк Д. Участь держави у формуванні інвестиційного потенціалу // Фінанси

України. –2005. -№ 10. – С. 51-59.

2. Дука А. Фінансове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності // Фі-

нанси України. –2004. -№ 11. – С. 40-47.

3. Жилінська О., Чеберкус Д. Розвиток інноваційної інфраструктури // Фінанси Украї-

ни. –2005. -№ 7. – С. 57-67.

4. Кузьменко О. Особливості національної інноваційної системи України // Схід. –2006.

-№ 4(76). – С. 53-57.

5. Сердюк І.Г. Стимулювання інноваційної діяльності.// Фінанси України, 2007,№ 3;. –

С. 36-43.

6. Мова Н., Хаустов В. Инновационная деятельность в Украине и направления ее раз-

вития // Экономика Украины. –2006. - № 6. – С. 29-34.

7. Онищенко В., Пазивач В., Методичні підходи до оцінки інновацыйного змісту інвес-

тиційних проектів розвитку суб’єктів господарювання // Фінанси України. – 2006. - № 7. – С.

30-37.

8. Яременко Л. Роль уряду у формуванні інноваційного розвитку економіки // Актуаль-

ні проблеми економіки. – 2006. - № 8 (62), - С. 23-31.

9. Гаман М. Формування перспективної стратегії розвитку інвестиційно-інноваційних

процесів // Управління сучасним містом. –2005. -№ 1-2 (17-18), - С. 50-57.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

141

10. Космидайло І. Інноваційна спрямованість як засіб економічного росту // Актуальні

проблеми економіки. – 2006. - № 6 (60). – С. 112-118.

11. Титаренко Б. Показники та прогнози в інвестиційно-інноваційній сфері // Економіст.

–2006. - № 1. – С. 59-61.

12. Кудрявцева В. Проблеми систематизації законодавчого забезпечення інноваційної

діяльності // Господарське право. – 2004. - № 12. – С. 91-94.

13. Закон України „Про інноваційну діяльність” від 04.07.2002 р. № 40-ІV (зі змінами та

доповненнями) // Офіційний сайт Верховної Ради –

www.rada.gov.ua

14. Закон України „Про наукову та науково-технічну діяльність” від 31.12.1991 р. №

1977-ХІІ (зі змінами та доповненнями) // Офіційний сайт Верховної Ради –

www.rada.gov.ua

15. Харламова Г. Неоднородність інвестиційного простору України // Актуальні про-

блеми економіки. – 2007. - № (56). - С. 27-33.

УДК 620.9:351.862.4

ОРГАНІЧНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ СИСТЕМИ

ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ

ТУРЧЕНКО Д.К.,

к.е.н.

Запропоновано вирішення проблеми щодо запровадження у практику

господарювання ресурсно-функціонального механізму розвитку системи енер-

гетичної безпеки держави (РФМРСЕБД).

Предложено решение проблемы относительно внедрения в практику хо-

зяйствования ресурсно-функционального механизма развития системы энерге-

тической безопасности государства (РФМРСЭБГ).

The decision of a problem concerning introduction in practice of man-

aging of the resources-functional mechanism of development of system of

power safety of the state is offered.

Виклад основного матеріалу. За результатами аналізу сучасного стану енергетики Украї-

ни [1-4] та моделювання складу і напрямів просторово-часової організації основних компонент

РФМРСЕБД здійснено прогнозно-аналітичні розрахунки економічної динаміки основних мак-

ропоказників в Україні (табл. 1).

Визначено, що проблемною ланкою при погоджені інтересів суб’єктів господарювання в

енергетичній сфері є обґрунтування пріоритетності інвес-тиційних програм, алгоритм її

розв’язання запропоновано реалізовувати з огляду на геополітичну варіативність темпів і на-

прямів інноваційної діяль-ності у національному господарстві. Це уможливило розробку теоре-

тико-концептуальних положень формування і функціонування інтегрованих виробничо-

господарських структур, що дозволяє оцінювати результативність їх функціонування з позиції

цільової орієнтації на забезпечення високо енергоефективності. Доведено, що адаптація остан-

ніх до умов ринкової економіки при реалізації дієвої кластерної стратегії розвитку енергетич-

ного сектору України на засадах ініціювання географічної, горизонтальної, вертикальної, лате-

ральної, технологічної, якості підприємницької мережі, обумовить: 1) вирішення завдань за ці-

льовим функціоналом; 2) взаємости-мулювання державної, економічної, промислової, техноло-

гічної та іннова-ційної політик; 3) забезпечить підстави для переходу енергетичного сектору на

якісно новий рівень розвитку.

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

142

Таблиця 1

Прогнозування основних макроекономічних показників розвитку

української економіки до 2030 р. (у цінах 2006 р.)

Прогнозний період, роки

Макроекономічні показники

2010 2015 2020 2025 2030

628,94 834,2 925,7 1340,9 2130,5

ВВП, млрд. грн.

120,1 154,8 201,2 287,9 354,8

ВВП, млрд. дол.

106,1-

108,7

104,6-

108,3

103,7-

108,3

103,2-

108,3

102,7-

108,3

Імовірний відсоток до попереднього року

Випуск промислової продукції, млрд. грн. 527,9 652,3 812,4 935,2 1012,4

Зростання промислового виробництва, імо-

вірні межі відсотку до попереднього року

105,3-

108,1

104,2-

108,1

103,5-

108,1

103,0-

108,1

102,6-

108,1

33,8

45,2

59,7

68,2

87,1

Обсяги реалізованої інноваційної продукції

у промисловості, млрд. грн. млрд. дол.

7,7 11,3 16,7 24,6 36,5

Частка енергозатратних галузей у промисло-

вості, %

62,1 61,1 60,1 59,2 55,4

Пере-

хідний

Низький Середній Показник-індикатор розвитку системи енер-

гетичної безпеки держави

63,2 80,6 94,1 107,4 120,8

За наведеними даним можна стверджувати, що у ресурсно-галузевій структурі націона-

льного господарства домінуюче положення займає комп-лекс базових енергоємних галузей ре-

ального сектору економіки, який впро-довж 1920-1990 рр. разом із військово-промисловим по-

глинав основну масу виробничих, сировинних і енергетичних ресурсів без відповідного наро-

щен-ня темпів випуску продукції кінцевого споживання. Домінування енергоре-сурсоємних

виробництв: електроенергетики, чорної та кольорової металургії тощо зумовило поглиблення

міжгалузевих диспропорцій, суперечностей між виробничими факторами, обсягами видобутку

й переробки сировини і особливо паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР). Одночасно існуючі

струк-турно-сировинні диспропорції у національному господарстві доцільно роз-глядати як

неусувну умову для формування нового етапу прогресивних структурно-технологічних зру-

шень, сутнісною особливістю якого стане не згортання металургійного виробництва та зни-

щення ПЕК, а їх модернізація та захист і нарощення енергетичного потенціалу, розробка прин-

ципово нових технологій, орієнтованих на якісне удосконалення процесів суспільного відтво-

рення, організаційних форм і способів оптимізації енергоспоживання, ліквідації втрат. Каталі-

затором цього процесу може стати запровадження ресурсно-функціонального механізму розви-

ту системи енергетичної безпеки.

Оскільки функціональне призначення СЕБД відбиває цільові вимоги щодо ефективності

функціонування ПЕК і захищає державно-економічний статус будь-якого державного

об’єднання, то динамічне нагромадження сутнісних змін у енергетичній сфері держави є реаль-

ністю сучасної геополітики. Однак, за вказаних проблем окреслення достатніх умов і детер-

мінант процесу забезпечення енергетичної безпеки – одне із найскладніших питань державо-

творчих зусиль в Україні. Тому, слід вважати, що винятково важливою є конструктивна і сис-

темна роль регулятора – РФМРСЕБД.

Обґрунтовано, що досягнення належного рівня енергетичної безпеки України залежить

від вирішення трьох взаємозв’язаних завдань: перше – проведення докорінної реконструкції та

модернізації всіх компоненті національної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу;

друге – перехід до більш економного та ефективного використання енергоресурсів; третє –

забезпечення стабільного зростання масштабів енергетичної пропозиції на внутрішніх ринках

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

143

за рахунок збільшення видобутку енергетичної сировини та генерування. В Україні наявною є

хаотичне та безсистемне державне регулювання економікою, проте у провідних країнах висо-

кий рівень енергетичної безпеки є об’єктивним результатом реалізації адаптивної енергетичної

стратегії. З огляду на існуючі тенденції у розвитку міжнародної системи енергетичної безпеки,

є об’єктивні підстави стверджувати, що наявність в субструктурної складової – організованого

сегмента – РФМРСЕБД – дозволяє визначати і корегування цілі, засоби та технологію управ-

ління енергозабезпечення і споживанням.

Вірогідність матеріалізації методологічних засад розв’язання проблем в конкретних ре-

комендаціях та наслідки реалізації авторської моделі РФМРСЕБД, перевірка адекватності про-

гнозних рішень досягнуто за використання комплексного показника-індикатора енергетичної

безпеки. Дослідно-експериментальна перевірка методичного та кваліметричного інструмента-

рію, отриманих прогнозно-аналітичних розрахунків із передба-ченням наслідків і аналізом

прямих порушень здійснено на основі розроб-леної для проведення розрахунків програми. Ба-

зою для формування АРМ (фрагмент рис. 1) можуть стати стандартні пакети програм фінансо-

вого моделювання “ЭМФА”, пакети “Microsoft Office” в середовищі Windows для вирішення

управлінських завдань та системи автоматизації управління “DeloPго”, бази даних “Access”.

Головна

Наслідки реалізації комплексу заходів щодо розвитку системи енергетичної безпеки дер-

жави, тис.грн

Ймовірність реалізації

Назва і склад заходів щодо підвищення

рівня енергетичної безпеки

Високо-

успішна

(р = 0,33)

Середньо-

успішна

(р = 0,33)

Заходи

Невдача

(р = 0,33)

Реалізація зовнішніх стосовно наявного інструмен-

тарію енергетичної політики факторів (насамперед,

державного, регіонального і глобального походжен-

ня), що дозволяє формулювати проблему організації

енергетичної політики і вимоги до рівня оптималь-

ного ефективності використання ПЕР

Захід 1 450 220 80

Розширення реалізаційної мережі та внутрішнього

ринку енергоресурсів

Захід 2 360 210 110

Впровадження ресурсно-функціонального механіз-му

розвитку системи енергетичної безпеки держави

180 120 90

Захід 3

Проведення широкомасштабної кампанії та розроб-ка

цільових програм в енергетичній сфері

370 220 130

Захід 4

Забезпечення внутрішньо узгодженої взаємодії еле-

ментів, які утворюють енергетичну політику держа-ви

як складну систему (перш за все – доктринальних по-

ложень, практичних концепцій і програм, функці-

ональних обов’язків, суб’єкт-об’єктного забезпе-чення

Захід 5 250 110 80

Розробка запровадження у практику господарюван-ня

прикладного інструментарію оцінювання і прог-

нозування органічності та результативності функці-

онування РФМРСЕБД

Захід 6 150 110 80

Рис. 1. Фрагмент вікна цільової програми для розрахунку інвестиційних витрат на обґру-

нтування пріоритетності заходів із підвищення рівня енергетичної безпеки

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

144

Висновки. Дослідження характеру, обґрунтування доцільності запровадження ресурсно-

функціонального механізму розвитку системи енергетичної безпеки держави дозволяє конста-

тувати, що використання цього регулятору ініціюватиме процеси локальної самоорганізації в

енергетичній сфері на засадах реалізації помологічної концепції формування РФМРСЕБД, що

поєднала п’ятивимірну структуру ключових детермінант в межах єдиної методологічної осно-

ви: 1) таксономічну визначеність із власною класифікацію елементів, важелів і регуляторів; 2)

цілісну структуру із специфічним рівнем системності; 3) раціональну історико-методологічну

основу з реальним еволюційним вектором; потенціал внутрішнього функціонування

РФМРСЕБД із принциповою програмою; 4) матеріальну й закономірну єдність функціонування

пар “ціль – завдання”, “стадії – процедури”; 5) обумовлені змінами у зовнішньому середовищі

когнітивно-інформаційні аспекти оцінювання й прогнозування темпів економічної динаміки в

Україні.

Література

1. Ященко Ю.П. Стратегія енергетичної безпеки України: методичні пропозиції щодо

опрацювання / Ю.П. Ященко // Економіка промисловості, 2002. – № 1(15). – С. 3-8.

2. Энергетическая стратегия Украины на период до 2030 года. Приня-тая 15 марта

2006 года № 145-р Кабинетом Министров Украины.

3. Энергетическая безопасность. Концептуальные основы, принципы и пути обеспечения.

Аналитический материал по ред. А.И. Шевцова. – Днепро-петровск: ДФНИСИ, 1998. – 371 с.

4. Экономический механизм стратегии развития топливно-энергети-ческого комплекса

Украины / А.И. Амоша, С.В. Янко, Н.С. Сургай и др.: НАН Украины, Ин-т экономики про-

мышленности. – Донецк, 2002. – 140 с.

УДК 334.012

ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПРИНЦИПИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ МІСТ І РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

МАТУСЯК С.В.

Хмельницький національний

університет

В статті, на основі аналізу рівня розвитку міст України та світових тен-

денцій зростання глобалізації та взаємозалежність, що впливає на нього, авто-

ром запропоновані принципи розробки й реалізації стратегії сталого розвитку

міст України.

В статье, на основе анализа уровня развития городов Украины и миро-

вых тенденций роста глобализации и взаимозависимовть, которая влияет на

него, автором предложены принципы разработки и реализации стратегии ус-

тойчивого развития городов Украины.

In the article, on the basis of level of cities of Ukraine and world tendencies

of growth of globalization and interdependence which on him, an author is offer

principles of development and realization of steady development of cities of

Ukraine.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

145

Вступ. У світлі глобальних світових процесів особливо яскраво проявляється ідея стало-

го розвитку. Зокрема, йде мова про сталий розвиток регіонів. Перехід до сталого розвитку, який

задекларовано Конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро,

1992), світове співтовариство визначило як основну стратегію розвитку суспільства у XXI ст.

Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді: «людина -господарство - природа».

Основні принципи сталого розвитку територій проголошено у заключних документах Конфе-

ренції ООН з населених пунктів (ХАБІТАТ-П), яка відбулася в 1996 році в м. Стамбулі (Туреч-

чина). Важливі документи міжнародного значення за цією тематикою були також прийняті та-

кими міжнародними організаціями як Європейська економічна Комісія ООН (Декларація про

міста та інші населені пункти у новому тисячолітті, яка була прийнята на спеціальній сесії Ге-

неральної асамблеї у 2001 році).

Основна частина. Аналізуючи глобальні міжнародні перетворення, що мали місце протя-

гом кінця ХХ-го початку ХХІ-го століть та маючи на увазі те, що саме міста є головними осе-

редками соціально-економічного життя людей, можна виділити такі міжнародні тенденції роз-

витку міст:

-чільне місце в процесі сталого розвитку населених пунктів займає людина, бо саме на

задоволення її потреб повинні вирішуватись питання перенаселеності міст, охорони здоров'я та

забруднення навколишнього середовища;

- половина населення світу проживає у містах. Наприклад, у Європі міське населення

складає дві третини жителів, а на противагу Європі у Африці та Азії більшість населення живе

в сільській місцевості. Отже, перевага міського населення спостерігається саме у розвинутих

країнах та країнах, що розвиваються;

- поряд з проблемою швидкого зростання населення постало питання зменшення темпів

економічного розвитку, що призвело до зменшення робочих місць, а отже, і до зростання без-

робіття та неможливості забезпечити основні потреби громадян;

- постала проблема перенаселеності міст в країнах, що розвиваються, внаслідок швидко-

го зростання кількості міського населення, особливо за рахунок переселення молоді з сільських

районів;

- спостерігається взаємозв'язок міських та сільських районів у всіх сферах: економічній,

соціальній та екологічній. Саме великі, середні та малі міста є генераторами опосередкованого

зростання соціально-економічного рівня;

- останнім часом з боку громадських організацій все більше уваги приділяється про-

блемам охорони навколишнього середовища та екологізації виробництва. Але існує також тен-

денція перенесення екологічно шкідливих виробництв з розвинутих країн до країн, що розви-

ваються;

- переважно на місцевому рівні здійснюються певні види діяльності, що забруднюють

навколишнє середовище та можуть призвести до негативних екологічних наслідків на глобаль-

ному рівні;

-процес урбанізації призвів до концентрації населення в міських агломераціях, які прос-

тираються за межі адміністративних границь міст, охоплюють дві та більше адміністративних

одиниць, мають місцеві органи влади з різними можливостями та пріоритетами і страждають

від неможливості координації своїх дій. Виникає проблема забезпечення людей житлом на тлі

урбанізації;

- роль великих та середніх міст у світі починає зростати, оскільки вони долучаються

до процесу глобалізації вже на рівні місцевих органів влади, громад та окремих підприємств;

- на рівні країн, що розвиваються, посилюється децентралізація управління містами

як інструмент активізації діяльності місцевих органів влади;

- посилюється роль місцевих органів влади, що здійснюють функції налагодження зв'яз-

ків та встановлення більш тісних партнерських відносин між урядами країн, що призводить до

посилення розвитку окремих населених пунктів.

Досить важливою є також тенденція залучення міської громади до покращення станови-

ща в окремому населеному пункті з боку місцевої влади, що ґрунтується на засадах прозорості,

підзвітності та відкритості дій органів влади, з метою захисту інтересів місцевої громади.

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

146

Таким чином, враховуючи останні світові тенденції зростання глобалізації та взаємоза-

лежність світової економіки, слід наголосити, що співробітництво на рівні органів місцевої

влади набуває великого значення. Існує необхідність прояву ініціативи міськими органами вла-

ди щодо стимулювання та закріплення вже існуючих форм співробітництва та партнерства для

покращення соціально-економічних умов проживання населення.

Основними принципами сталого розвитку, які проголошені у 1996 році, стали:

- здатність до саморозвитку і прогресу, тобто забезпечення сталого зростання виробницт-

ва, створення надійних умов та гарантій для підприємницької діяльності, формування сприят-

ливого клімату для інвестицій і інновацій;

- раціональне використання природних ресурсів і збереження екологічної рівноваги в

місті;

- стабільне зростання якості життя всіх мешканців міста;

- підвищення ефективності механізму взаємодії центральних і місцевих

органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з метою узгодження інте-

ресів загальнодержавного і міського розвитку;

реалізацію, державного механізму стимулювання соціально-економічного розвитку міст;

- здійснення переходу до державного стратегічного програмування розвитку міст і

взаємо узгодженої розробки стратегій розвитку міст органами місцевого самоврядування та

місцевими органами виконавчої влади;

- розмежування функцій і повноважень центральних та місцевих органів виконавчої вла-

ди та органів місцевого самоврядування;

- впровадження механізму концентрації та оптимізації потоків державних ресурсів, які

спрямовуються в міста у вигляді поточного фінансування державних установ, капітальних

вкладень головними розпорядниками коштів державного бюджету з метою досягнення їх більш

ефективного використання при вирішенні проблем міського розвитку;

- оптимізацію мережі та створення умов для підвищення ефективності функціонування

спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку в містах;

- посилення ролі місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування

в консолідації зусиль щодо створення в містах сприятливого інвестиційного та підприємниць-

кого клімату, вирішення проблем зайнятості населення;

- забезпечення подальшого розвитку регіонального співробітництва й участі міст

України в регіональних організаціях.

В Україні з часу набуття нею незалежності була напрацьована нормативно-законодавча

база, яка стосується сталого розвитку міст. Це, насамперед, Постанова Верховної Ради України

«Про концепцію сталого розвитку населених пунктів». Принципи забезпечення сталого еконо-

мічного зростання закріплені у Посланні президента України до Верховної Ради України «Єв-

ропейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку Украї-

ни на 2002-2011 роки», функції органів місцевого самоврядування, що забезпечують розвиток

на місцях регламентує, закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві

державні адміністрації» тощо.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Кон-

цептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки»

наголошено, що стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку на найближчі десять

років має стати створення реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання

нашої держави - вступу України до Європейського Союзу. Ми вже пройшли певну частину

цього шляху. У 1998 р. набула чинності після ратифікації Угода про партнерство та співробіт-

ництво між Україною та Європейським Союзом. У 1998 та 2000 рр. Указами Президента Укра-

їни затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС. Важливе значення для станов-

лення відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у

грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України. Принциповим кроком у зміцненні та розви-

тку стратегічного партнерства стали п'ятий самміт Україна - ЄС (Ялта, вересень 2001 р.), а та-

кож прийняття «Плану дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні» (12 грудня 2001

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

147

р.). Така послідовна робота виводить весь комплекс відносин Україна - ЄС у площину практич-

ної реалізації завдань, пов'язаних із вступом нашої країни до Євросоюзу. На це мають бути

спрямовані всі інституційні перетворення, політика економічних, соціальних та гуманітарних

реформ. Ідеться про такий комплекс системних перетворень, який би дав можливість нашій

державі до кінця 2007 р. претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 р. -

створити реальні (внутрішні) передумови для вступу України в ЄС.

Отже, на рівні органів місцевого самоврядування мають бути розроблені заходи по акти-

візації відносин із країнами-учасницями Європейського Союзу.

Потрібно наголосити, що концепція сталого розвитку міст в Україні тісно пов'язана з та-

кими стратегічними пріоритетами як створення передумов для набуття Україною повноправно-

го членства в Європейському Союзі, забезпечення сталого економічного зростання, утверджен-

ня інноваційної моделі розвитку та соціальною переорієнтацією економічної політики.

Розвиток міст України в сучасних умовах характеризується значними відмінностями в рі-

внях їх соціально-економічного розвитку, неузгодженістю ряду законодавчих і нормативно-

правових актів з містобудівних питань, недостатньо чітко визначеною загальнодержавною

стратегією. Досить велика концентрація населення та виробництва спостерігається у великих

містах на тлі неефективного, уповільненого розвитку більшості середніх і малих міст. Це є нас-

лідком надмірного втручання держави в регіональну політику протягом тривалого періоду, що

призвело до значних територіальних диспропорцій економічного розвитку країни, недоліків у

територіальній організації суспільства, системі поселень. Відтак погіршилася демографічна си-

туація в країні, знизився рівень зайнятості, погіршилася якість життя населення. Практично в

усіх містах України посилюються процеси депопуляції населення.

Погіршується стан житлово-комунального господарства, санітарно-гігієнічна й епідеміо-

логічна ситуація, особливо у великих містах. Зменшуються обсяги капітальних вкладень у роз-

виток житлового будівництва, введення в експлуатацію нових і відремонтованих житлових

приміщень. Водночас спостерігається тенденція до збільшення загальної площі території міст.

При цьому землі використовуються нераціонально. Значні площі зайняті під складування від-

ходів виробництва, смітники тощо. Здебільшого неефективно використовуються землі, відве-

дені під об'єкти промисловості, транспорту й енергетики, а також рекреаційного призначення.

Через недостатність коштів державного та місцевого бюджетів майже припинені розробка і ко-

ригування генеральних планів міст та іншої містобудівної документації, що становлять основу

для вирішення питань про забезпечення раціонального використання територій.

Актуальна проблема міст України - їх екологічне неблагополуччя. Екологічний стан міс-

та нерозривно пов'язаний із загальною соціально-економічною ситуацією в ньому, реалізацією

міської екологічної, містобудівної і житлової політики. Забруднення атмосфери, джерел питно-

го водопостачання, незадовільний стан справ із знешкодженням твердих побутових і промис-

лових відходів тощо негативно позначається на здоров'ї населення.

Найгострішою екологічною проблемою міст є забруднення атмосфери, зумовлене, в ос-

новному, роботою транспорту, підприємств енергетичного комплексу й інших промислових

підприємств. Перевірка, проведена в ряді міст України, показала, що неефективність міського

контролю за викидами транспорту здебільшого спричинена відсутністю необхідного фінансу-

вання. У кілька разів занижена кількість постів спостереження значно збільшує похибку ре-

зультатів і не дозволяє достовірно оцінити стан міської атмосфери в цілому.

Внаслідок порушення основних соціально-економічних функцій міст, погіршення стану

всіх компонентів природних ландшафтів, активізації несприятливих природно-техногенних

процесів і вичерпання екологічної ємності природних ландшафтів у цілому під загрозою вияв-

ляється екологічна безпека функціонування багатьох міст. Прикладом може бути, нераціональ-

не господарське освоєння територій та лісокористування, штучне обводнення ґрунтів призвели

до збільшення повеней, переміщення та осідання ґрунтів, підтоплення та засолення значних

територій. Майже четверта частина інженерних мереж і комунікацій знаходиться в незадовіль-

ному стані. Ситуація ускладнюється ще й тому, що всі види планово-запобіжного ремонту че-

рез відсутність коштів виконуються несвоєчасно і в недостатньому обсязі.

♦ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА ♦

148

Недосконалість промислових технологій, систем землекористування, невідповідність

екологічної інфраструктури потребам виробництва, застарілі системи вилучення, переробки і

знешкодження відходів, відсутність оборотного водопостачання на промислових підприємст-

вах, зношування інженерної інфраструктури призводять до значного забруднення атмосферно-

го повітря, погіршення водних та земельних ресурсів, загального санітарно-гігієнічного стану й

екологічної ситуації.

Основними причинами, які перешкоджають забезпеченню сталого розвитку міст України,

є нестабільність соціально-економічних умов у державі на перехідному етапі, відсутність нау-

ково обґрунтованої, чітко визначеної стратегії сталого розвитку; ефективного реформування

економіки і державного регулювання, недосконалість законодавчого та нормативного забезпе-

чення формування адекватного умовам ринку фінансового, правового; інформаційно-

комунікаційного простору, недосконалість правових, організаційних, економічних основ діяль-

ності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб віднос-

но формування повноцінного життєвого середовища.

Існує декілька можливостей виходу із цієї ситуації, що склалася в Україні на даний мо-

мент. Першою пропозицією є створення Міністерства регіональної політики, але у цьому разі

виникає питання про дублювання функцій різних міністерств та відомств. Тому більш прийня-

тним, на нашу думку, є інший підхід, що вимагає створення Урядового комітету для міжвідом-

чої координації у сфері регіональної політики.

Місто - це складна багаторівнева структура, що має внутрішню динаміку і є найважливі-

шим елементом національної економіки. Для економічної системи міста характерне поєднання

соціальної, економічної, екологічної, інформаційної та інших складових, великого числа різно-

манітних елементів і зв'язків, циркуляція значних потоків матеріальних, фінансових та інфор-

маційних ресурсів.

Чим більший сукупний потенціал міста, тим більше можливостей воно має для сталого

розвитку, економічної самостійності та економічної безпеки. Під останньою розуміється такий

стан економіки міста, за якого забезпечується стале економічне зростання, ефективне задово-

лення суспільних потреб, висока якість управління, захист економічних інтересів населення,

господарюючих суб'єктів, суспільства в цілому. Варто відмітити, що проблема забезпечення

економічної безпеки існувала завжди, проте сьогодні вона набула особливої гостроти. Це спри-

чинено негативними наслідками реформування економіки, дезінтеграцією її реального сектора,

розривом господарських зв'язків, розбалансованістю між видобувними і переробними виробни-

цтвами, а також різним ступенем готовності великих міст до функціонування в умовах ринко-

вої економіки з урахуванням наявних у них потенціалів розвитку.

Висновки. Виходячи з необхідності вирішення специфічних проблем, притаманних украї-

нським містам та на основі аналізу досвіду концептуального стратегічного управління міст Єв-

ропи, можна запропонувати ряд принципів розробки й реалізації стратегії сталого розвитку міст

України. Концептуальні основи такої стратегії мають відповідати принципам, проголошеним у

Порядку Денному на XXI століття, заключним документам Конференції Організації Об'єдна-

них Націй з населених пунктів (ХАБІТАТ-П), а також рекомендаціям Європейської економіч-

ної комісії ООН.

Мета стратегії - забезпечення виходу з кризи й створення умов для сталого, тобто соціа-

льно, економічно й екологічно збалансованого розвитку міст. Він передбачає формування еко-

номічного потенціалу і повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поко-

лінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науко-

во-технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення та реструктуризації під-

приємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікативно-інформаційної,

інженерної, екологічної інфраструктур, поліпшення умов проживання, відпочинку й оздоров-

лення, збереження та збагачення біологічного різноманіття і культурної спадщини.

У стратегії мають бути визначені основні напрями державної політики щодо забезпечен-

ня сталого розвитку, правові й економічні шляхи їх реалізації. Вона має бути розроблена відпо-

відно до законодавства і з урахуванням умов соціально-економічного розвитку, історичних,