Молоцький М.Я., Васильківський С.П., Князюк В.І., Власенко В.А. Селекція і насінництво сільськогосподарських рослин

Подождите немного. Документ загружается.

×àñòèíà ². Çàãàëüíà ñåëåêö³ÿ

12.8. Спостереження за рослинами

та їх вибраковування

Вивчення і добір вихідного матеріалу, його оцінювання обов’яз-

ково передбачають спостереження за ростом і розвитком рослин,

тобто фенологічні спостереження за фазами розвитку рослин.

Фаза розвитку — це поява зовнішніх морфологічних ознак, по-

в’язаних з утворенням окремих органів і частин рослин.

Від сходів до дозрівання рослин кожного виду відбувається кіль-

ка фаз розвитку, під час яких вони по-різному реагують на чинники

зовнішнього середовища, наприклад у пшениці одні сорти мають

короткий період від сходів до колосіння, інші — короткий період

дозрівання зерна. Рослини пшениці до початку колосіння чутливі

до довжини дня, температури, вологи. Темпи розвитку від пророс-

тання до колосіння контролюють багато генів з різним ефектом вза-

ємодії. Тому для оцінювання селекційного матеріалу слід знати три-

валість міжфазових періодів і загальну тривалість вегетаційного

періоду.

Тривалість міжфазового періоду — це кількість діб від початку

однієї до початку наступної фази.

Тривалість вегетаційного періоду — це кількість діб від повних

сходів до повної стиглості.

З великої кількості фаз у селекційній роботі для спостереження

вибирають найважливіші.

Під час фенологічних спостережень можна відмічати початок і

настання повної фази.

Залежно від культури початок фази відмічають у момент, коли

10 – 15 % рослин на ділянці вступило в цю фазу, повна фаза — не

менше ніж 75 % рослин. Настання фази часто відмічають візуально.

Краще вести спостереження за 10 рослинами, які без вибору підра-

ховують у п’яти різних місцях ділянки.

Результати записують у «Журнал фенологічних спостережень».

У злакових культур відмічають такі фази: сходи, кущіння, вихід

у трубку, колосіння (викидання волотей), цвітіння, стиглість зерна

(молочна, воскова і повна); в озимих зернових культур відмічають

відновлення весняної вегетації; у кукурудзи — сходи, викидання

чоловічих волотей, появу ниток з обгортки качана, стиглість зерна

(молочну, воскову, повну); у зернобобових — сходи, галуження стеб-

ла, бутонізацію, цвітіння, утворення плодів, дозрівання, повну стиг-

лість; у картоплі — сходи, бутонізацію, цвітіння, початок відмиран-

ня бадилля.

У журнал спостережень за фазами розвитку по всіх культурах

записують дати сівби і збирання врожаю.

290

Ðîçä³ë 12. Òåõíîëîã³ÿ ñåëåêö³éíîãî ïðîöåñó

У селекційних посівах і сортовипробуванні важливим є облік

сходів і кількість рослин перед збиранням.

За цими даними визначають відсоток рослин, які збереглися за

період вегетації. Цей показник характеризує загальну стійкість ма-

теріалу, що вивчається, за конкретних умов вегетації. Для цього

після фази повних сходів на ділянках по діагоналі виділяють і за-

кріплюють пробні діляночки, у культур суцільного висіву — три або

шість ділянок по два суміжних рядки завдовжки 55,5 см. При ширині

міжрядь 15 см одна така діляночка становить шосту частину 1 м

Кількість рослин з трьох діляночок — це кількість їх на 0,5 м

, а

з шести діляночок — на 1 м

Відсоток рослин, що вижили на період збирання, визначають за

формулою

100

⋅

де Б і В — відповідно кількість рослин після повних сходів і перед

збиранням.

Крім обліку густоти рослин у селекційному і контрольному роз-

садниках перед збиранням візуально оцінюють номери за комплек-

сом ознак.

У селекційному розсаднику номери висіяні без повторень. Се-

лекціонер проходить по ділянках з журналом, продивляється кожну

з них і оцінює її за густотою, ступенем розвитку рослин і суцвіть,

стійкістю рослин до вилягання, стійкістю до хвороб тощо. Номери,

які не задовольняють вимоги, селекціонер вибраковує, відмічаючи

це в журналі.

У контрольному розсаднику номери висіяні в повторностях. Тому

огляд ділянок кожного номера проводять по всіх повторностях. Оці-

нюють кожний номер у всіх повторностях і тільки після цього про-

водять вибраковування.

Селекційні номери, які за комплексом ознак переважають стан-

дартний сорт, залишають для подальшої роботи.

Збирання і облік урожаю. У розсаднику вихідного матеріалу і

в селекційному розсаднику залежно від методів добору і цінності

селекційного матеріалу елітні рослини збирають окремо або з усієї

ділянки.

До кожної зібраної окремо рослини прив’язують етикетку, на

якій зазначають номер ділянки, номер селекційного зразка, дату

збирання. Рослини, зібрані з кожної ділянки окремо, зв’язують у

снопи поділянково і етикують, як і окремі рослини, їх продуктив-

ність визначають за елементами структури врожаю.

291

×àñòèíà ². Çàãàëüíà ñåëåêö³ÿ

У попередньому і конкурсному сортовипробуванні врожай ви-

значають з одиниці площі, а не з однієї рослини.

Перед збиранням ділянки обстежують. У разі виявлення на них

неоднорідності розвитку рослин, зумовленої порушенням агротех-

ніки, пошкодженням гризунами та іншими чинниками, такі місця

вилучають з облікової площі ділянки (роблять вилучення).

Для визначення елементів структури врожаю, продуктивності

однієї рослини з кожної ділянки відбирають проби (снопи).

Перш ніж збирати врожай на обліковій площі ділянок, збирають

врожай на вилученнях і захисних смугах. Механізми для збирання

врожаю описано вище.

Облік урожаю, зведення до стандартної вологості, статистичне

оброблення даних у селекційному процесі проводять згідно з мето-

дикою державного сортовипробування.

Контрольні запитання і завдання

1. Викладіть загальні принципи та схеми селекційного процесу. 2. Селек-

ційні посіви та їх призначення. 3. Порівняйте схеми селекційного процесу само-

запильних, перехреснозапильних і вегетативно розмножуваних рослин. 4. Які

спостереження ведуть за рослинами і правила їх бракування за етапами селек-

ційного процесу?

292

Ðîçä³ë 13. Äåðæàâíå ñîðòîâèïðîáóâàííÿ

Розділ 13

ДЕРЖАВНЕ СОРТОВИПРОБУВАННЯ

13.1. Організація державного

сортовипробування

Державне сортовипробування — заключний етап селекційного

процесу, на якому кращі селекційні форми-сорти, гібриди, лінії, по-

пуляції набувають офіційного визнання завдяки їхнім перевагам

порівняно з відповідними стандартами за кількістю та якістю одер-

жаної продукції або за агрономічними показниками рослин, урахо-

вуючи стійкість до хвороб, шкідників, та за іншими основними

ознаками й властивостями, які забезпечують удосконалення техно-

логічності сорту чи гібрида.

Основним завданням державного сортовипробування є всебічне

оцінювання, швидке виявлення і підготовка пропозицій про ви-

знання перспективними і занесення високоврожайних, цінних за

якістю, несприйнятливих до хвороб сортів і гібридів, здатних стати

основою інтенсивних технологій виробництва продуктів рослин-

ництва до Державного реєстру сортів рослин, придатних для поши-

рення в Україні.

Здійснення цього завдання покладено на Державну службу з

охорони прав на сорти рослин (Держсортослужба).

Діяльність Держсортослужби, її структурних підрозділів — дер-

жавних сортодослідних станцій, сортодільниць, лабораторій, спря-

мована на створення ринку сортів та насіннєвого матеріалу, здійс-

нення державної політики з формування сортових ресурсів, забез-

печення виконання законів України «Про охорону прав на сорти

рослин», «Про приєднання України до Міжнародної конвенції по

охороні нових сортів рослин», участі України у міжнародних і все-

світніх організаціях.

В Україні мережа сортовипробувальних дільниць була створена

Всеукраїнським товариством насінництва і вперше розпочала робо-

ту в 1923 р. Тоді ж було проведено перше сортове районування зер-

нових культур.

У 1932 р. всю роботу, пов’язану із сортовипробуванням, було скон-

центровано у відділі єдиної Державної сортовипробувальної мережі

ВІР. Сортодільниці працювали на базі селекційних і дослідних стан-

цій. У 1937 р. в колишньому СРСР було організовано нову мережу

державного сортовипробування, яку очолила Державна комісія по

сортовипробуванню зернових культур. У 1989 р. ця Інспекція була

293

×àñòèíà ². Çàãàëüíà ñåëåêö³ÿ

реорганізована в Державну комісію по сортовипробуванню сільсько-

господарських культур.

У 1990 р. внесено істотні зміни в систему сортовипробування —

створюється Українська державна сортовипробувальна комісія, яка

самостійно вирішує питання районування сортів у межах республі-

ки. Союзна комісія здійснювала випробування сортів і їх району-

вання на міжреспубліканському рівні (по кількох республіках).

У 1993 р. створено Державну комісію України по випробуванню

та охороні сортів рослин. Постановою Кабінету Міністрів України

від 1 червня 2002 р. на її основі створено Державну службу з охоро-

ни прав на сорти рослин як урядовий орган державного управління

(Держсортослужба).

Цією Постановою також створюється Український інститут екс-

пертизи сортів рослин (Держекспертсорт).

Державне сортовипробування ґрунтується на експерименталь-

них оцінках морфологічних, цінних господарських ознак і біологіч-

них властивостей сортів рослин, вивчення їх придатності для вико-

ристання з дотриманням екологічних, технологічних принципів та

прийнятих методик досліджень. Об’єктивні результати державних

випробувань сортів рослин і розроблені на їхній основі рекомендації

забезпечують:

 виявлення конкурентоспроможних сортів рослин, які за ком-

плексом цінних ознак відповідають світовому рівню і забезпечують

товаровиробникам України можливість успішно користуватися ними;

 недопущення до використання сортів рослин, вирощування

яких за екстремальних екологічних чинників (суворі зими, посухи,

вилягання тощо) призводить до загибелі посівів або до значного

зниження врожайності та якості продукції;

 виявлення сортів рослин, схильних до ураження особливо не-

безпечними шкідливими організмами, чим можна запобігти виник-

ненню епіфітотій або масового розмноження шкідників;

 визначення напрямів господарчого використання сортів рослин

за біохімічними та технологічними показниками якості їх продукції

(випічка хліба, виробництво макаронів, фуражу, соків, солінь, крох-

малю та ін.);

 захист прав інтелектуальної власності на сорти рослин відпо-

відно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» та ін-

ших нормативних актів.

Основні вимоги до сортів, що проходять державне випробування,

викладено в Законі України «Про охорону прав на сорти рослин».

При цьому всі сорти, що їх заявляють для занесення до Реєстру,

мають відповідати основним вимогам: відмінності, однорідності і

стабільності.

294

Ðîçä³ë 13. Äåðæàâíå ñîðòîâèïðîáóâàííÿ

Держсортослужба веде Державний реєстр заявок на сорти рос-

лин (Реєстр заявок), Державний реєстр прав власників сортів рос-

лин (Реєстр патентів), Державний реєстр сортів рослин, придатних

для поширення в Україні (Реєстр сортів) і забезпечує проведення

державної реєстрації заявок, патентів і сортів.

У роботі всіх ланок системи державного сортовипробування основ-

ною і обов’язковою для виконання є Методика державного сортови-

пробування сортів і гібридів сільськогосподарських культур, розроб-

лена на основі сучасних досягнень сільськогосподарської науки, ба-

гаторічного передового досвіду вітчизняного сортовипробування

(2000).

Основні науково-виробничі одиниці державного сортовипро-

бування — держсортостанції і сортодільниці, які обслуговують пев-

ну групу адміністративних районів з подібними ґрунтово-кліматич-

ними умовами.

Державні сортодослідні станції безпосередньо підпорядковані

Держсортослужбі, а держсортодільниці — відповідним обласним

інспектурам чи станціям.

До складу держсортостанцій на правах структурних підрозділів

можуть входити держсортодільниці та (за потреби) лабораторії.

Держекспертсорт, її інспектори, станції, держсортодільниці й ла-

бораторії проводять оцінювання сортів і розробляють рекомендації

щодо розміщення їх у певних зонах, керуючись об’єктивними дани-

ми польових дослідів і лабораторних досліджень, результатами ви-

робничих і технолого-економічних випробувань, ураховуючи відгуки

про ці сорти фахівців сільського господарства і переробної промис-

ловості окремого регіону.

Основою оцінювання сортового складу є польові, лабораторні дріб-

ноділянкові і виробничі досліди високої точності, які забезпечують

виявлення різниці між сортами за основними показниками.

Польові досліди проводять сортостанції і сортодільницї на висо-

кому агротехнічному фоні. Агротехніка державного сортовипробу-

вання має відповідати перспективам підвищення родючості ґрунту і

культури землеробства в навколишніх районах.

Дослід у сортовипробуванні повинен бути типовим. Під типовіс-

тю досліду розуміють відповідність умов його проведення ґрунтово-

кліматичним (природним) й агротехнічним умовам окремого регіо-

ну (зони).

Основними елементами польових дослідів, у тому числі з ви-

пробування сортів і вивчення елементів сортової технології, є: до-

тримання принципів єдиної логічної відмінності і тотожність усіх

умов проведення досліду, крім тих, що вивчаються, та методики

(форма і розмір дослідних, у тому числі облікових ділянок); визна-

чення потрібної кількості повторностей у досліді та розміщення сор-

295

×àñòèíà ². Çàãàëüíà ñåëåêö³ÿ

тів однієї групи з відповідним стандартом у кожній повторності рен-

домізованим (випадковим) методом; проведення дослідів при за-

даному рівні родючості ґрунту і наближеній до виробництва тех-

нології.

Згідно з прийнятими заявками та затвердженою науково-дослід-

ною програмою випробувань сортів рослин Держсортослужба над-

силає заявникам рознарядки на відправлення насіння до місць ви-

пробувань, які мають бути виконані в зазначений строк. При цьому

насіння сортів надсилають щороку аж до закінчення їх випробу-

вань.

Директор держсортостанції (завідувач дільниці) на виконання

одержаної науково-дослідної програми випробувань сортів розроб-

ляє схему закладання дослідів у всіх полях сівозміни та маршрут їх

майбутнього огляду. Основні вимоги до розташування дослідів по-

лягають у тому, що:

 кожен дослід або принаймні повторення має розташовуватися в

межах однієї ґрунтової відміни; дослід по досліду може бути закла-

дений не раніше, ніж через два роки вирівнювальних посівів. Як

виняток, допускається закладання досліду по досліду через рік;

 постійні вилучення оминають або на них розташовують нулів-

ки.

Згідно з затвердженою (прийнятою) технологією вирощування

сільськогосподарських культур у сівозміні станції чи дільниці в сти-

слі строки виконують основний та передпосівний обробіток ґрунту,

внесення добрив та засобів захисту рослин. При цьому вживають

ефективних засобів, які запобігають виникненню строкатості родю-

чості ґрунту. З цією метою запроваджують науково-дослідні подвоєні

(потроєні) сівозміни, в полях яких забезпечують скорочення строків

виконання операцій, чітку організацію робіт, рівномірне внесення

добрив та гербіцидів, інші заходи. Неприпустимим є застосування в

цих сівозмінах широкозахоплювальних агрегатів з обробітку ґрунту

та внесення органічних і мінеральних добрив.

Досліди закладають в оптимальні строки, які визначають за-

лежно від агрокліматичної зони та культури, а для технологічних

дослідів з вивчення оптимальних строків сівби відхилення від за-

планованої дати допускається не більше ніж 1 – 2 дні.

Польовий журнал заводять на кожний дослід окремо. Обліки і

спостереження згідно з методиками випробування окремих культур

регулярно і своєчасно заносять безпосередньо до польового журна-

лу. Для окремих спостережень і обліків, обумовлених методикою,

ведуть робочий зошит, що є додатком до польового журналу.

Методичний контроль за проведенням дослідів Держекспертсорт

здійснює постійно, а впродовж вегетаційного періоду особливо ре-

296

Ðîçä³ë 13. Äåðæàâíå ñîðòîâèïðîáóâàííÿ

тельно. За рослинами спостерігають регулярно двічі-тричі на тиж-

день, а в окремі періоди розвитку — з метою чіткої реєстрації дат

настання фенофаз, розвитку хвороб, поширення шкідників — і час-

тіше.

Відразу після збирання врожаю та проведення лабораторних

аналізів результати випробувань опрацьовують, у визначений строк

до Держсортослужби надсилають звітність.

Відповідно до плану оцінювання якості продукції сортів, що пе-

редбачено в науково-дослідній програмі сортовипробування, держ-

сортостанції та дільниці за затвердженою Держсортослужбою мето-

дикою (фази розвитку, порядок відбору, фіксації та пакування проб,

способи і строки надсилання або доставки їх до лабораторії тощо)

відбирають та надсилають до Держекспертсорту зразки продукції

випробуваних сортів.

Інформацію про результати сортовипробування, в тому числі оці-

нювання якості продукції, вводять до комп’ютера, опрацьовують за

розробленою програмою, після чого фахівці Держсортослужби ана-

лізують та узагальнюють її.

13.2. Класифікація державних випробувань

сортів рослин

Державна служба з охорони прав на сорти рослин щороку при-

ймає від вітчизняних та іноземних юридичних і фізичних осіб заяв-

ки встановленого зразка на занесення сортів до Реєстру та, за ба-

жанням заявника, на видачу патенту на сорт. Заявки з усіх видів

культур Держсортослужба приймає впродовж року.

Види державного сортовипробування. Розрізняють два основ-

них види державного сортовипробування:

1) на господарську придатність (господарсько-біологічну цін-

ність) або, що те саме, для занесення до Реєстру;

2) на патентоспроможність. Його порядок регулюється Законом

України «Про охорону прав на сорти рослин» та спеціальними мето-

диками проведення експертизи сортів на відмітність, однорідність і

стабільність (ВОС-тест).

На сортостанціях (у лабораторіях) проводять також інші дослі-

дження: випробування сортів рослин на стійкість до ураження хво-

робами та пошкодження шкідниками на провокаційних, інфекцій-

них та інвазійних фонах, післяреєстраційне вивчення сортів, мето-

дичні досліди, визначення якості продукції сортів та ін.

Усі види досліджень у системі держсортомережі пов’язані між со-

бою, доповнюють одне одного та призначені для об’єктивного оціню-

вання сортів і створення достатніх сортових ресурсів України.

297

×àñòèíà ². Çàãàëüíà ñåëåêö³ÿ

Після прийняття заявок та проведення формальної експертизи

фахівці Держескпертсорту формують науково-дослідну програму

конкурсних випробувань сортів на рік. У програмі вивчають: види та

місця випробувань; перелік видів і сортів 1, 2, 3-го років випробу-

вань; напрям використання (зерно, суха речовина, насінна продук-

тивність тощо); коефіцієнти висіву для культур суцільного посіву та

задані густоти для просапних; забезпеченість насінням. Одночасно

визначають також план оцінювання якості продукції сортів, обсяги

дослідної роботи і навантаження фахівців станції та дільниць до-

слідами.

Виробничі випробування планують для сортів, що виділилися

впродовж 1 – 2-го років конкурсних випробувань, з метою вивчення

придатності їх до прийнятих технологій вирощування.

Технологічні випробування (післяреєстраційне вивчення реакції

сортів на строки, способи сівби, норми висіву, норми внесення доб-

рив та ін.) планують для сортів, занесених до переліку перспектив-

них або до Реєстру, починаючи з року занесення.

Методичні досліди планують з метою уточнення, доповнення чи

зміни окремих методичних положень, а після закінчення дослі-

джень висновки і пропозиції виносять на розгляд методичної ради

Держсортослужби.

Виробничі випробування. Такі випробування проводять, як

правило, у виробничих сівозмінах держсортостанцій, а за потреби у

довколишніх сільськогосподарських підприємствах чи фермерських

господарствах за рекомендованими для ґрунтово-кліматичних зон

технологіями вирощування. Виробничі випробування льону-довгун-

цю, конопель, тютюну, маку олійного, ефіроолійних, лікарських

культур, багатозборових овочевих і баштанних культур можна здій-

снювати в сівозмінах сортостанцій. Овочеві культури в закритому

ґрунті випробовують у теплицях.

Виробничі випробування самозапильних видів та з вегетативним

типом розмноження проводять, як правило, насінням (садивним

матеріалом), вирощеним у дослідах конкурсного та інших видів ви-

пробувань. Насіння сортів перехреснозапильних видів, гібридів

першого покоління та саджанців плодових Держсортослужба замов-

ляє в науково-дослідних установах або організовує їх вирощування

на держсортостанціях.

Сортове насіння сільськогосподарських культур, яке вико-

ристовують для виробничих випробувань, за якістю має бути не ниж-

чим за категорію РН-1-3, а по овочевих культурах — РН-1-2 (ДСТУ

2240–93). Використання насіння, що не відповідає цим вимогам,

забороняється.

Методика проведення виробничих дослідів. На одній держ-

сортостанції виробниче випробування проводять не більше ніж з

298

Ðîçä³ë 13. Äåðæàâíå ñîðòîâèïðîáóâàííÿ

2 – 3-х культур, а в інших господарствах — не більш як однієї. До

програми залучають випробування 1 – 2-х сортів відповідної куль-

тури порівняно з кращим сортом, що занесений до Реєстру і реко-

мендований для області (зони).

Поле сівозміни або його частини, відведені під дослід, мають бу-

ти вирівняними за рельєфом та родючістю ґрунту і придатними для

застосування сучасних сільськогосподарських машин і механізмів.

Дослід закладають в 1 – 2-х повтореннях, при цьому загальна

площа під сортом має становити не менше ніж:

а) озимих і ярих зернових культур, соняшнику — 2 га;

б) зернобобових, круп’яних культур, кукурудзи і сорго на зерно,

цукрового буряку, озимого і ярого ріпаку, рицини, сої, гірчиці, льону

олійного, однорічних і багаторічних трав, прядивних культур, кар-

топлі — 1 га, картоплі в зоні виродження — 0,5 га;

в) тютюну, олійних культур (окрім зазначених у пункті «б», ефі-

роолійних (крім герані), баштанних, огірка, капусти білоголової,

кормових коренеплодів, томатів за комбайнового збирання — 0,5 га;

г) овочевих культур (крім зазначених у п.п. «в» і «д») — 0,1 га;

д) овочевих культур у закритому ґрунті — 0,06 га.

За достатньої кількості насіння нових сортів зернових, зернобо-

бових, круп’яних і культур з вегетативним типом розмноження

площу ділянок виробничого випробування можна збільшувати.

Технологічні випробування проводять з метою виявлення сор-

тів, які найбільше відповідають енергозберігаючим технологіям ви-

рощування в польових умовах або в захищеному ґрунті, а також

технологіям зберігання, переробки й виробництва вторинних про-

дуктів із встановленням економічної ефективності нового сорту по-

рівняно зі стандартом.

13.3. Основні положення методики

державного сортовипробування

Достовірні експериментальні дані випробувань сортів і гібридів

можна одержати лише за дотримання всіх вимог методики дослід-

ної справи та забезпечення однакових умов вирощування. Основні

вимоги методики польового досліду зводяться до правильного його

розміщення у полі сівозміни, сортів у досліді, дотримання розмірів і

форм ділянок, заданої повторюваності, закладання дослідів високо-

якісним посівним і садивним матеріалом, своєчасного і якісного

проведення спостережень, обліків та робіт, пов’язаних з доглядом за

посівами в умовах, максимально наближених до виробничих.

Щоб забезпечити високу точність дослідів, потрібно:

299