Остапчук М.В., Рибак А.І. Системи технологій (за видами діяльності)

Подождите немного. Документ загружается.

нарізання внутрішньої та зовнішньої різі, отримання вузьких, але глибоких

отворів тощо.

У процесі різання користуються інструментами, виготовленими з надтвердих

сплавів або алмазів.

Термічну та хіміко-термічну обробку порошківок проводять так само, як для

металів і сплавів.

Повторне пресування проводять тоді, коли в ході першого пресування не

можна отримати виріб складної форми.

8.5. Композиційні матеріали

Композитами називають матеріали, основа яких зміцнена армуючими

елементами. їх повна назва — композиційні матеріали.

Основу композитів називають матрицею, її виготовляють із металів

(найчастіше з АІ, Mg, Ni, Ті та сплавів на їх основі), полімерів, кераміки та

інших матеріалів. Матриця надає виробам певної форми І створює

монолітний матеріал, а також передає зусилля, прикладені до виробу, на

армівні елементи.

Армуючими елементами є нитковидні кристали, волокна, дротини та дрібні

порошки. Ці матеріали повинні мати високу температуру плавлення; малу

густину; велику міцність; незначну розчинність в основі-матриці; хімічну

стійкість; крім того, вони

385

не повинні виділяти отруйних речовин у процесі виготовлення композитів та

в процесі експлуатації виробів з них.

Для армування використовують нитковидні кристали ("вуса"), металеві

дротини (зі сталі, вольфраму, молібдену тощо), волокна (вуглецеві, борові,

скляні, кварцові тощо) та порошки (карбіди, нітриди, бориди й інші

трудноплавкі сполуки).

Нитковидні кристали — "вуса" (діаметром від часток до кількох міліметрів і

довжиною до кількох сантиметрів), — поки що, не знайшли широкого

використання для армування конструкційних матеріалів.

Металеві дротини використовують для виробництва композитів на основі

металів і кераміки, оскільки їх легко виготовляти і вартість їх порівняно

незначна.

Волокна використовують для армування пластмас і металів. Із них

виготовляють тканини та трикотаж І вже ними армують основу.

Порошки — це дрібні частинки, розмір яких не перевищує 0,1 мкм. Порошки

не повинні вступати у взаємодію з основою композиту. Вміст порошків у

композиті становить (0,1…15)%.

Залежно від вибору армуючих матеріалів (волокна, дротини чи порошки)

композити поділяють на волокнисті та порошкові.

Композиційні матеріали мають необмежене застосування; у літакобудуванні

для виготовлення деталей літаків (обшивки, панелей тощо), двигунів (лопаті,

компресори, турбіни тощо); у ракетобудуванні для виготовлення вузлів

апаратів, які в процесі роботи нагріваються; в автомобілебудуванні для

виготовлення ресор, рам, тощо; у добувній промисловості для виготовлення

бурових доліт тощо.

Застосування композитів забезпечує збільшення потужності двигунів,

зменшення металоємності машин, механізмів та обладнання.

Композити на основі металів. Цей вид композитів скорочено називають

металокомпозитами. їх основою є метали. Від звичайних металів і сплавів

метал око мпозити відрізняються-ме-ханічними властивостями та корозійною

стійкістю. Заміна металевих сплавів на композити підвищує жорсткість

конструкцій за одночасного зниження металоємності.

4. Зміцнення волокнами і дротинами. Міцність волокнистих композитів

визначається властивостями волокон, тому міцність і пружність волокон

мають бути значно більшими, ніж матриці.

386

Для зміцнення алюмінію, магнію та сплавів на їх основі використовують

борові та вуглецеві волокна, а також волокна з труд-ноплавких сполук

(карбідів, нітридів, боридів, оксидів), які мають значну міцність і пружність.

Часто для армування замість волокон використовують дріт, виготовлений із

міцної сталі. Жароміцність нікелевих сплавів підвищують армуванням їх

молібденовим І вольфрамовим дротом. Металеві дротини використовують

також тоді, коли треба мати великі тепло- й електропровідність.

Композити на металевій основі мають значну міцність і жароміцність.

Волокна в композитах зменшують швидкість поширення тріщин, що

зароджуються в матриці.

Зміцнення дрібними частинками. Композити зміцнені дрібними частинками

називають порошково-зміцненими. їх виготовляють з порошкових матеріалів

за технологією порошкової металургії. Прикладом таких матеріалів є спечені

алюмінієві порошки (САП). Вони складаються з різного співвідношення

порошків алюмінію й оксиду алюмінію.

Способи отримання металокомпозитів. Вибір способу отримання

металокомпозитів залежить від фазового стану основи, виду армуючого

елемента тощо.

Якщо метал або сплав основи перебуває у твердому стані (у вигляді порошку

або фольги, то спосіб отримання металевих композитів називають

твердофазним. Суть цього способу отримання композитів полягає в тому, що

основу (наприклад, алюмінієву фольгу) і армуючі волокна (наприклад,

сталеві дротини) пошарове накладають одне на інше, а потім стискають, най-

частіше вальцюванням або пресуванням.

У разі рідинного способу основу композиту виготовляють з розплавленого

металу чи сплаву. Цим способом армують, наприклад, магній волокнами

вуглецю, бору тощо. Для виготовлення виробів з композитів використовують

деякі способи лиття.

Композити на основі полімерів. Такі матері яли скорочено називають

полиіерокомпозиталш. їх основою є полімери. Для поліпшення властивостей

полімерів їх армують волокнами, виготовленими з бору, вуглецю, скла тощо.

Полімерокомпозити та вироби з них у більшості випадків отримують

одночасно. Це зменшує їх собівартість незважаючи на значну вартість

полімерів і армівних волокон, а також значну трудомісткість виробництва,

387

Технологія виготовлення виробів із волокнистих полімеро-композитів

складається з підготовлення полімеру-основи й армівних волокон; з'єднання

волокон з основою; отримання напівпродуктів; ущільнення, твердіння,

термічної обробки, способу виготовлення виробів І контролю їх якості.

Полімер-основа може бути твердою або у вигляді розплаву. Якщо полімер-

основа перебуває у вигляді розплаву, то волокна намочують у полімері, а

якщо у твердому стані, то полімер напилюють на волокна. Є інші способи

поєднання волокон з основою. Після цих операцій отриману композицію

нагрівають для випаровування розчинника і приступають до виконання

наступних операцій.

Композити на основі кераміки. Розвиток техніки вимагає дуже міцних і

теплостійких конструкційних матеріалів. Метало-композити в більшості

випадків не мають достатньої питомої міцності, Полімерокомпозити

втрачають міцність під час нагрівання до високих температур. Пошуки

матеріалів, які задовольнили б вимоги сучасної техніки, привернули увагу

вчених до кераміки.

Керамічні матеріали мають високу температуру плавлення, малу густину,

значну міцність в процесі випробування на стиск, стійкість до дії агресивних

середовищ особливо окиснюючих, тощо. Крім того у природі є великі запаси

сировини для їх виробництва. Проте вони не позбавлені недоліків: мають

недостатню міцність на розтяг, згин і циклічне навантаження, значну

крихкість тощо.

Уведення в кераміку армуючих волокон дає можливість позбутися

зазначених недоліків та створити композиційні матеріали, які можуть

працювати в окиснюючих середовищах до 2000 °С.

Кераміку армують металевими, вуглецевими та іншими волокнами. Отримані

матеріали називають керамікокомпозитами. Керамічні композити отримують

в основному порошковою металургією.

В машинобудуванні конструкційні матеріали все більше використовують

пластмаси.

Пластмасами {пластичними масами) називають конструкційні матеріали на

основі природних або синтетичних велико-молекулярних сполук, що здатні

після нагрівання та дії зовнішньої сили набувати заданої форми і зберігати її

після охолодження та припинення дії сили.

Пластмаси є важливими конструкційними матеріалами. їх використовують у

машино- та приладобудуванні, електро- та

388

радіотехніці, легкій, харчовій І хімічній промисловості, будівництві,

медицині тощо.

Таке широке використання пластмас зумовлене їх властивостями. Вони легкі,

деякі з них мають велику міцність та ко-розієстійкість тощо. Пластмаси

мають малу теплопровідність (у 70-200 разів меншу, ніж сталь), тому їх

використовують для теплоізоляції. Деякі пластмаси мають значну морозо- та

теплостійкість, наприклад фторопласти можуть витримувати нагрівання за

температур від -260 до +260°С. Мають пластмаси також гарні оптичні

властивості. Проте пластмаси не позбавлені недоліків. Вони мають малу

теплопровідність, незначну твердість, а також швидко "старіються". Вироби з

пластмас виготовляють тиском і литтям.

Пластмаси класифікують за певними ознаками.

За складом. Усі пластмаси поділяють на прості та складні.

Прості пластмаси складаються лише з полімерів. Наприклад, поліетилен

)CH(



Складні пластмаси багатокомпонентні. Вони складаються з полімеру-основи

та допоміжних речовин, якими є наповнювачі, пластифікатори, барвники

тощо. Допоміжні речовини рівномірно розподілені б полімері.

Полімер є основою складної пластмаси. Він визначає її основні властивості.

Допоміжні речовини змінюють властивості полімеру-основи: густину,

міцність, електричну провідність і теплопровідність тощо.

Так, наповнювачі збільшують теплостійкість і твердість пластмас,

зменшують їх шпаруваті і гігроскопічність, роблять пластмаси легшими.

Вони є дешевшими від полімерів, що зменшує вартість виробів. Вміст

наповнювачів у пластмасах становить (40...70)% за масою.

Наповнювачі поділяють на:

 порошкові (деревний порошок, кварцовий порошок, сажа,

графіт тощо);

 волокнисті (скляне, бавовняне та інші волокна);

 листові (папір, тканини — бавовняні, скляні тощо);

 газові (азот, амоніак тощо). Пластифікатори надають полімеру

пластичності, водо- та морозостійкості. Вони знижують температуру

розм'якшення термопластичних основ, що сприяє формуванню виробів.

До складних пластмас додають 10-20% за масою пластифікаторів. Роль

389

пластифікаторів виконують, речовини, хімічно інертні до інших складників

пластмаси (гліцерин, олеїнова кислота, ефіри тощо).

Барвники надають пластмасам забарвлення. Для цього використовують

органічні та мінеральні речовини, які зберігають забарвлення як у" процесі

формування виробів, так і під час їх використання. У процесі виробництва

пластмас використовують інші допоміжні речовини.

Представниками складних пластмас є гетинакс (основа — фе-

нолоформальдегідна смола; наповнювач — папір), текстоліт (основа

фенолоформальдегідна смола; наповнювач — тканина) тощо.

За реакцією утворення полімерів. За цією ознакою усі пластмаси поділяють

на полімеризаційні та поліконденсаційні. Найбільше значення мають

полімеризаційні пластмаси...

1. Полімеризаційні пластмаси. Цей вид пластмас отримують полімеризацією,

під час якої з молекул мономеру, який містить реакційно-здатний подвійний

зв'язок, самохіть або під впливом каталізатора чи багатого на енергію

випромінювання утворюється полімер. Процес полімеризації проходить без

виділення побічних речовин. Із цих пластмас найширше застосовують

(відповідно і найбільше виробляють) поліетилен, полістирол, фторопласт,

поліакрилатитощо.

а) Поліетилен

)CH(

 2

отримують полімеризацією етилену

CHCH



як за високого тиску (100 МПа) у газовій фазі, так І за

низького тиску в розчині:

)(

CHCHCHnCH



2222

Поліетилен — це тверда, біла, масна на дотик речовина. її переробляють у

вироби такими способами: екструзією (витискуванням), литтям під тиском,

пресуванням, зварюванням та різанням. Виняткові діелектричні властивості

поліетилену зумовлюють його широке застосування для виготовлення

кабельної ізоляції, а також деталей радіо-, телевізійних та телеграфних

установок.

Унаслідок водонепроникності та хімічної стійкості (за температур до 60°С

він стійкий проти дії соляної, сірчаної, азотної кислот, розчинів лугів І

багатьох органічних розчинників) з поліетилену виробляють деталі хімічної

апаратури, плівку для зберігання харчових продуктів тощо.

На повітрі поліетилен стійкий за температур від +60 до -60°С. У процесі

нагрівання до 300°С поліетилен розплавляється і перетворюється на газ.

390

б) Полістирол

)CH(



отримують полімеризацією

стиролу

:CH



.n)CH(CH

CCH



Полістирол водостійкий, має добрі діелектричні властивості І хімічно

інертний. Під час витримування у воді протягом 300 год. він вбирає лише

0,05% вологи. Полістирол є прозорим, світло- та морозостійким. Із нього

виготовляють деталі радіо- й електроапаратури, лабораторного посуду.

Вироби виготовляють литтям під тиском та екструзією.

Недоліком полістиролу є мала теплостійкість.

в) Фторопласты — похідні етилену

CHCH



, де всі атоми водню

замінені галогенами (хлором або фтором). У разі заміни водню фтором

утворюється сполука, яку називають тетрафто-ретиленом

CFCF



Полімеризуючи тетрафторетилен, отримують політетрафторетилен:

)(

CFCFCFnCF



2222

У техніці політетрафторетилен називають фторопласт-4. Це білий порошок,

який у процесі нагрівання не розм'якшується, а за температури 327°С

спікається й переходить із кришталевого в аморфний; у разі подальшого

нагрівання залишається твердим до температури 415°С, після чого

розкладається. Фторопласт-4 не змочується водою, має добрі діелектричні

властивості, а за хімічною стійкістю перевищує навіть благородні метали.

Вироби з порошку фторопласту-4 виготовляють холодним пресуванням,

вальцюванням, потім спікають за температури ~375°С. Деталі з фторопласту-

4 можна склеювати та зварювати. Із фторопласту-4 виготовляють деталі для

електро- та радіотехніки, хімічної апаратури; ним ізолюють великочастотні

кабелі, які працюють за підвищених температур,

Якщо в етилені три атоми водню замінити атомами фтору, а четвертий —

атомом хлору, то отримаємо сполуку трифторхло-ретилен

CFCl



Полімеризуючи що сполуку, отримують, політрифтор-хлоретилен, який

називають фторопласт-3:

)CFCl(CFCl

CFnCF



Вироби із фторопласту-3 на вигляд подібні до напівпрозорого рогового

матеріалу.

Фторопласти мають гарні діелектричні властивості. Вони тепло-, морозо- та

хімічно стійкі. Незважаючи на значну собівартість їх широко

використовують у ракето-, авіа- та судно-

391

будуванні, хімічному машинобудуванні, приладобудуванні, для захисту

металевих виробів від корозії тощо,

г). Поліакріїлати. До цієї групи пластмас належать полімери на основі

акрилової кислоти та її похідних. Найбільшого значення набув

поліметилметакрилат (органічне скло).

8.6. Мастильні матеріали та допоміжні матеріали

До мастильних матеріалів належать речовини, які зменшують тертя й

захищають метал від корозії. Мастильні матеріали можуть бути рідкими,

твердими та консистентними. Рідке мастило {олива) буває мінерального,

рослинного та тваринного походження. Найпоширенішою є мінеральна олива

— продукт, добутий з нафти або кам'яного вугілля: вазелінова, машинна,

циліндрова.

Рослинна олива — бавовняна, касторова, льняна, ріпакова. До тваринних

олив належать жири: риб'ячий, тюленячий, китовий, сало різних тварин. Ці

оливи мають малу в'язкість і найкращу маслянистість, тому застосовують

суміш мінеральних олив з тваринними та рослинними оливами.

Рідке мастило застосовують для деталей, що працюють на високих

швидкостях. Поряд з рідкими застосовують тверді мастила, що складаються з

мінеральних олив змішаних з милом; звичайно це солідол, тавот, технічний

вазелін тощо. Наприклад, мазями називаються суміші мінеральних олив з

невеликим додаванням олив тваринного та рослинного походження,

згущеними кальцієвими (консталіни) або натрієвими (солідоли) милами.

Консистентні мастила можуть містити, крім мила, наповнювачі, наприклад

графіт, тальк, слюду. До них належать приладне мастило АФ-70 (мастило

УНМА), техніч-ний вазелін УН (універсальне низькоплавке мастило),

консерваційне мастило.

Вид мастильних матеріалів вибирають залежно від умов роботи, виду тертя,

конструкції тертьових деталей, їх навантаження, нагрівання, а також від

матеріалу частин, що піддаються тер-

392

тю. Наприклад, індустріальні мастильні матеріали застосовують для

змащування верстатів і механізмів; суднові — ходових частин суден;

турбінні — підшипників турбін; моторні — двигунів внутрішнього згоряння

стаціонарного типу; авіаційні — авіаційних двигунів; циліндрові — парових

машин; мастильний мазут, напівгудрон, гудрон — букс вагонів та інших

механізмів.

Основними характеристиками рідких мінеральних олив є в'язкість,

температура спалаху та застигання, стабільність, вміст домішок. Мінеральна

олива має різну в'язкість: рідка — (17...22), густа — (60...75) Пас. Це

стосується і температури спалаху та застигання, чим і пояснюється їх

поширення. В'язкістю оливи називають його властивість чинити опір

пересуванню одного шару відносно іншого. Температуру, за якої виділяється

пара оливи і утворюють з навколишнім повітрям спалахуючі суміші, назива-

ють температурою спалаху. Температурою застигання називають

температуру, за якої олива стає нерухомою. Здатність оливи чинити опір

окисленню на повітрі за підвищених температур називають стабільністю

оливи. Вміст механічних та інших домішок визначається в відсотках, чим їх

менше в оливі, тим вища її якість.

Основними характеристиками консистентних мастил є пенет-рація,

температура краплепадіння, корозійні дії та вміст домішок. Пенетрація —

число сотих часток санти-метра занурювання в мастило градуйованого

конуса протягом 5 с за певної температури. Температурою краплепадіння

називають температуру, за якої з'являється перша крапля мастила під час

нагрівання її в певних умовах. Корозійна дія мастила — це дія нагрітої оливи

на металевий зразок, який знаходиться в мастилі протягом певного часу. За

втратою зразком маси визначається корозійна дія мастила.

Допоміжні матеріали. У машинобудуванні застосовують шкіру, азбест,

повсть, текстильні та паперові матеріали. Для забезпечення щільності та

герметичності механізмів використовують прокладні та ущільнювальні

матеріали, наприклад шкіру, пароніт, повсть, клінгерит, картон, гуму. Шкіра

може бути цупкою завтовшки (3...7) мм і м'якою завтовшки (1,5...3,5) мм.

Цупку шкіру використовують для виготовлення манжет, прокладок,

приводних пасів тощо. М'яку шкіру застосовують для потреб текстильної

промисловості, для виготовлення мембран, фільтрів тощо.

Пароніт — прокладний матеріал для металевих з'єднань, які

працюють за температури до (400.. .450) °С у воді та в парі і в нафтових

продуктах. Пароніт — композиція азбесту, каучуку та на-

393

повнювачів. Композиція з азбесту, сурику, графіту, гуми та оксиду заліза

називається клінгерит. Його застосовують як прокладний матеріал, що

витримує нагрівання до температури 180 °С.

Азбест (гірський льон) — речовина волокнистої будови мінерального

походження, використовують як вогнетривкий матеріал у вигляді прокладок і

ущільнювальної жаростійкої речовини і як компонент, який входить у

композиції прокладних жаростійких матеріалів.

Широке застосування мають прокладні матеріали для звуко-і теплоізоляції;

наприклад, одним з кращих звуконепроникних матеріалів є повсть. Вона

використовується для виготовлення прокладок, сальників, фільтрів для

очищення масел, полірувальних кругів. Повсть застосовують як ізолятор і

для виготовлення прокладних кілець, які захищають підшипники від

попадання пилу. Виготовляють повсть з низькосортної вовни з додаванням

рослинних волокон і клейстеру. Повсть має об'ємну масу 320 г/см3,

коефіцієнт теплопровідності 0,06 Вт/(

Км 

). Використовують як прокладний

матеріал гуму, свинець, листову мідь, а для ущільнення трубопроводів,

різьбових з'єднань використовують конопляні та лляні волокна, гумові та

гумово-тканинні ущільнення, манжети, кільця з гуми та бавовняної тканини

тощо.

8.7. Антифрикційний чавун і його властивості

Антифрикційними є сірі, високоміцні та ковкі чавуни, що мають низький

коефіцієнт тертя і достатню кількість проти спрацювання тертям. їх

застосовують як матеріали для підшипників кочення, що працюють під

великим тиском та за малих швидкостей обертання вала.

Антифрекційні чавуни — це замінники бронзи для підшипників ковзання,

втулок і деталей, які спрацьвуються тертям. Застосовують ці підшипники для

роботи за певних умов. Для забес-печення нормальної роботи в умовах тертя

антифрикційний чавун повинен мати перлітну або перлітно-феритну основу

зі значною кількістю включень графіту, що забеспечує малий коефіцієнт

тертя.

Залежно від вимог до роботи підшипникової пари можна введенням у чавун

певної домішки підвищити або знизити його стійкість до спрацювання.

Наприклад, вміст міді до 2% підвищує стійкість до спрацювання перлітних

чавунів, а вміст фосфору до 0,9% надає чавунам м'якість.

394

Використовується таке маркування антифрекційних чавунів: А —

антифрекційний, Ч — чавун, С — сірий, В — високий, К — ковкий, а цифра

після літери означає відсотковий вміст домішок. Наприклад, антифрекційні

сірі перлітні чавуни марок АЧС-1 (легований хромом (0,2...0,4)% і міддю

(1,5...2)%. АЧС-2 (легований хромом — (0,2...0,4)%, нікелем — (0,2...0,4)%,

титаном — (0,03...0,1)% і міддю (0,3...0,5)%, АЧС-3 (перлітноферитний, лего-

ваний титаном (0,03...0,5)% і міддю (0,3...0,5)%, антифрекційні високоміцні

чавуни з кульоподібним графітом марок АЧВ-1 та АЧВ-2 (перший —

перлітний, другий — перлітно-феритний) і антифрикційні ковкі чавуни

марок АЧК-1 і АЧК-2 (перший — перлітний, другий — перлітно-феритний)

мають характеристики, близькі до антифрикційних високоміцних чавунів.

Підшипники з чавунівіз вмістом перліту більше 80% працюють у парі з

валами, які піддавалися гартуванню або нормалізації, а перлітно-феритні з

вмістом перліту до 80% (але не менше 50%) — з термічно необ-робленими

валами.

Контрольні запитання до 8 розділу

1. Загальна характеристика машинобудівного комплексу.

2. Класифікація та призначення конструкційних матеріалів.

3. Мастильні матеріали.

4. Допоміжні матеріали.

5. Матеріали одержанні на основі порошкової металургії.

6. Призначення і властивості антифрикційного чавуну.

7. Гумові та деревні конструктивні матеріали.

8. Конструкційні матеріали із пластмаси.

9. Латуні, бронзи, алюмінієві, магнієві та нікелеві сплави.

10. Загальні вимоги до конструкційних матеріалів.

395

Розділ 9. Легка промисловість

9.1. Загальна характеристика легкої промисловості

У структурі індустріального виробництва України легка промисловість

посідає значне місце. Первинна переробка льону-дов-гунця і деяких інших

луб'яних волокон та вовни, шовкомотальна, бавовняна, льняна, вовняна,

шовкова підгалузі, конопледжутове, сітковязальне виробництво, текстильна

галантерея нетканих матеріалів. Існує трикотажне, валяльно-повстяне,

швейне виробництво, випуск натуральних та штучних шкір, штучного хутра,

хутрових виробів, взуття тощо. Та більшість виробів легкої промисловості

виготовляється в обсягах, які не завжди забеспечують попит населення на

бавовняні, вовняні та шовкові тканини, деякі види трикотажних виробів та

іншої продукції надходять з-за кордону.

У галузевій структурі легкої промисловості провідне місце належить

текстильній (на неї припадає 32% промислово-виробничого персоналу легкої

промисловості та 48% товарної продукції цієї галузі), швейній (відповідно 48

і 35%), шкіряній, хутровій і взуттєвій (19,9% і 18%, трикотажної — 11 і 9%.

Проте ні в одній із галузей легкої промисловості Україна не має яскраво

вираженої спеціалізації.

Провідне місце у виробництві тканин займають Херсонська (193,9 млн.м),

Тернопільська (158,3 млн), Донецька (151,8 млн), Львівська (103,5 млн).

Черкаська (101,5 млн), Рівненська (95,1 млн), Київська (85,6 млн), Волинська

(83,5 млн), Одеська (50,2 млн) і Житомирська (46,5 млн м2) області.

Вовняній промисловості належить друге місце у текстильному виробництві

України (на неї припадає 10% товарної продукції легкої промисловості).

Виробництво вовняних тканин організовано на крупних підриємствах у

Луганську і Чернігові, а також в Одексі та Дунаївцях (Хмельницька обл.).

Легка промисловість в усьому світі відноситься до числа традиційних сфер

матеріального виробництва. Протягом тривалого її розвитку відбувалися

значні зміни в технології виробництва одягу і взуття. Основною

споконвічною сировиною були льон та привізна сировина — бавовна і шовк.

Зараз широко використовується штучна сировина.

В XX сторіччі прискореними темпами почав розвиватися прогресивний

спосіб виробництва текстильних матеріалів

396

трикотажний, зародилося виробництво нетканих матеріалів. Досить швидко

збільшилося виробництво хімічних волокон для тканин і трикотажу, різних

полімерних матеріалів для випуску взуття. Таким чином, почала

перебудовуватися технологічна структура галузі, змінюватися сировинна

база.

Легка промисловість поєднує такі галузі, як текстильна, швейна, шкіряна,

хутряна, взуттєва і ін. На її підприємствах випускають тканини всіх видів (у

тому числі бавовняні, вовняні, лляні, шовкові), панчішно-шкарпеткові,

трикотажні і швейні вироби, взуття. Легка промисловість тісно зв'язана з

усіма галузями народного господарства; її продукцію споживають скрізь — у

медицині і машинобудуванні, у хімії і сільському господарстві і т.д. У той же

час робота підприємств легкої промисловості багато в чому залежить від

сировини, що поставляє сільське господарство і хімічна промисловость, від

застосовуваного устаткування, якого потрібно тисячі найменувань.

Зараз легка промисловість споживає більш 1,3 млн. т хімічних волокон і

ниток, що складає близько 30% у загальному обсязі споживання текстильних

волокон. Устаткування, що застосовується в промисловості, визначає рівень

технологічних процесів, продуктивність праці в галузі, якість продукції.

Розвиток легкої промисловості на базі лише будівництва нових підприємств

великої потужності в даний час не ефективно. Широка реконструкція діючих

підприємств на базі сучасного високопродуктивного устаткування,

підвищення рівня техніки і технології, автоматизація і механізація

виробництва, раціональної зміни структури розвитку окремих галузей і

підгалузей цієї промисловості — от шлях у рішенні багатьох проблем легкої

промисловості. А ці проблеми є у всіх її галузях, і головна — підприємства

легкої промисловості не задовольняють потреби населення країни ні за

якістю, ні за кількістю, ні за асортиментом.

9.2. Текстильна промисловість

Текстильна промисловість — одна з найбільш великих галузей легкої

промисловості. У її склад входить ряд спеціалізованих підгалузей: бавовняна,

вовняна, шовкова, лляна, пенько-джуто-ва, текстильно-галантерейна,

трикотажна, виробництво нетканих матеріалів.

При класифікації традиційних підгалузей за основу бралася ознака сировини,

що переробляється: для вовняної — вовна, лля-