Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка

Подождите немного. Документ загружается.

121Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

життя. Цю схему, згідно твердження західного психолога Девіда Майєрса,

сформував у 1973 році психотерапевт Фріц Перлз: «Я займаюся своїм, а ви

займайтеся своїм. Я в цьому світі абсолютно не для того, щоб задовольня$

ти ваші очікування. А ви не для того, аби задовольняти мої» (Майерс Д.

Социальная психология: 6$е международное издание. – СПб: Питер, 2002.

– С. 309). Зрозуміло, що подібні схеми не формуються в один день. Як згадує

Девід Майєрс , класичні культові персонажі західної літератури й кіно – від

Гекльберрі Фінна до Шерлока Холмса, від Люка Скайуокера до юнака із фільму

«Товариство мертвих поетів» – постійно чинять наперекір суспільним прави$

лам, ставлячи право особистості над усе і захоплюючись тими, хто одиноко

виступає проти групи. Звідси – й сучасні психологічні установки прихиль$

ників індивідуалістської культури: «Чини, як вважаєш за потрібне. Став під

сумнів авторитети. Якщо тобі це приємно, зроби. Тягнися до власного блага.

Відчуй себе, сприйми себе самого, будь вірним собі» (Там само).

Тому безоглядно приймати інформаційний потік, який нерідко ґрун$

тується на подібних схемах та установках недоцільно ні для особистості, ні

для суспільства. Зважаючи на це, соціальному педагогу у відповідних ситуа$

ціях необхідно розвивати в самого себе та у своїх клієнтів уміння такого

несуперечливого сприйняття інформації, яке б дозволило, класифікуючи її

на основі розглянутих принципів, не тільки знаходити оптимальні шляхи

наближення до істинності об’єктів, подій, явищ, фактів, процесів, а й буду$

вати своє ставлення до них на основі гармонійного поєднання власно$осо$

бистісних та загальносуспільних інтересів, без чого повнота людського ща$

стя немислима.

Ще одним важливим мезочинником соціалізації є субкультури (від лат.

sub і культура ) – сукупність специфічних соціально$психологічних ознак

(норм, цінностей, стереотипів, смаків і т.п.), які впливають на стиль життя

і мислення певних номінальних та реальних груп людей і дозволяють їм

усвідомити та утвердити себе як «ми», відмінного від «вони» (інших пред$

ставників соціуму) (А.В.Мудрик).

Соціальною базою формування субкультур є певні прошарки насе$

лення, а також контактні групи, що вони включають, яким властиві спе$

цифічні вікові, соціальні та професійні якості. Своєрідні субкультури

формуються в неформальних молодіжних об’єднаннях, релігійних сек$

тах, об’єднаннях сексуальних меншин та об’єднаннях за різноманітни$

ми, зокрема, і професійними інтересами (комп’ютерщики, філателісти,

мисливці, букіністи, прихильники деяких азартних ігор тощо. Такі гру$

пи залежно від трансформації цінностей та соціальної практики сус$

пільства згідно з характером певної субкультури відзначаються просоці$

122 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

альною, асоціальною чи антисоціальною спрямованістю. Це породжує

специфічні потреби і проблеми їхніх учасників. Рівень ціннісних орієн$

тацій залежить від віку останніх. Як правило, у дітей, підлітків та юнаків

у переважній більшості цей рівень низький і часто може скептично оці$

нюватися дорослими (захоплення колекціонуванням, музикою, танця$

ми, спортивними іграми). Таке ставлення старших людей нерідко виму$

шує підлітків оберігати своє захоплення від надмірної уваги не тільки

педагогів, а й батьків та обмінюватися інтересами лише в колі певної

групи.

У рамках субкультури суттєво розрізняються норми поведінки, взає$

мин і взаємодії. У групі – носії просоціальної субкультури такі норми в

основному не суперечать загальноприйнятим, а трансформуються у світлі

відповідних ціннісних орієнтацій. В антисоціальних групах, як правило,

вони протиставляються суспільним. У асоціальних така трансформація

норм, як загальносуспільних, так і частково антисуспільних і специфічних

для конкретної субкультури, відбувається залежно від умов життя і ціннісних

орієнтацій. Як результат цього часто виникають особливі норми взаємин із

«своїми» і «чужими».

Для контактних субкультур властива певна статусна структура, яка

визначається статусом членів групи залежно від становища кожного у сис$

темі міжособистісних відносин, досягнутого на основі успіхів у значимо$

му для групи виді життєдіяльності, рівня. Ступінь жорсткості такої струк$

тури залежить від ціннісних орієнтацій та норм певних субкультур. В ан$

тисоціально спрямованих неформальних групах, носіях відповідної суб$

культури, ця структура відзначається крайньою жорсткістю, позбавляючи

членів групи не лише якогось мінімального вияву свого відмінного «я», а й

лишаючи права виходу із цієї групи.

...Не раз тремтів сухим листком

Перед суворим вожаком,

Який не слово промовляв,

А наче цеглу в кладку клав,

Примушуючи зрозуміть,

Що між життям і смертю мить...

І банди визрілий закон,

Немов невидимий дракон,

Для нього світ весь заступив,

Нове життя проголосив.

(С.Пальчевський)

123Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Цей приклад ілюструє адаптивно$корелятивну функцію соціальної

психіки, яка формується в подібних групах. Як доводить дослідник соціаль$

ної психіки В.Вічев, розуміючи терміна «соціальна психіка» як синонім

терміну «суспільна психологія», ця функція «полягає в здатності соціаль$

ної психіки співвідносити і приводити індивідуальну свідомість у

відповідність із принципами і нормами, які панують у певній соціальній

групі чи класі (суспільства)» (Вичев В. Мораль и социальная психика. – М.:

Прогресс, 1978. – С. 83). До адаптуючих механізмів у цьому випадку, як

бачимо, належить авторитет вожака і не лише соціально$психологічні санкції

групи, а й фізичні та психологічні санкції його самого.

У кожній із субкультур серед її прихильників спостерігаються харак$

терні смаки, захоплення, форми організації відпочинку, слідування певній

моді. У підлітково$юнацьких субкультурах мода виступає важливою конститу$

ційною ознакою, виявляючи свої особливості, насамперед, у зовнішньому виг$

ляді (особливості одягу, зачіски, макіяжу тощо), а також у манері мовлення і

поведінки, у музичних, танцювальних, естетичних пристрастях.

Важливою ознакою субкультури є жаргон – своєрідний діалект, який

певним чином об’єднує її носіїв. Окрім цього, в кожній субкультурі розви$

вається свій фольклор, представлений словесними, ігровими, музичними,

образотворчими видами творчості. Серед останніх виділяються так звані

ґраффіти (від італ. graffito – проводити лінії, писати каракулі, видряпува$

ти). За змістом вони являють собою певні вислови, лайки, повідомлення.

За формою – слова, символи, малюнки, які написані, намальовані чи вид$

ряпані на стінах будинків, парканах, на стінах туалетів, ліфтів і т.п. За твер$

дженням А.А.Скороходової, ґраффіти – протест проти певних соціальних

норм (зображення слів$табу, символів із відповідними закликами); відоб$

раження вкрай негативних реакцій на окремих людей та етнічні групи; засіб

утвердження групової ідентичності носіїв субкультури (назви улюблених

спорткоманд, рок$груп тощо).

Вплив субкультур на соціалізацію людей молодших вікових груп над$

звичайно сильний, що, на думку А.В.Мудрика, дозволяє розглядати його

як специфічний механізм соціалізації, який умовно можна назвати стилі-

зованим механізмом. Однак у ході самореалізації особистості відповідно до

її внутрішньоінтенційної спрямованості та потенційних можливостей цей

механізм спрацьовує неоднозначно і суперечливо. З одного боку, він сприяє

її самовираженню, тобто активності, яка спрямована на самореалізацію,

але є неопредмеченою і носить лише демонстративний характер, що, на

думку О.В.Киричука, становить лише перший рівень соціальної активності

особистості. Певним чином «спрацьовує» він і на другий рівень її соціаль$

124 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

ної активності – самоствердження, мотивом якого виступає прагнення

залучитися визнанням із боку соціальної групи «тут – і тепер», що надзви$

чайно важливо для нетерплячої молоді, для якої ця група нерідко є рефе$

рентною. Позбавлення такого визнання часто призводить до припинен$

ня активності, спрямованої на самоствердження. Але, з іншого боку, навіть

за умови успішного подолання другого рівня соціальної активності рано

чи пізно рамки певної субкультури, тим паче конкретної групи, яка її пред$

ставляє, для молодої людини стають тісними. Це, як правило, відбуваєть$

ся на третьому рівні соціальної активності людини – її самоактуалізації ,

яка полягає у спрямуванні на збагачення свої сутнісних сил з метою само$

реалізації на вищому рівні, який уже пов’язаний з духовно$катарсичною

діяльністю, яка спричинює певне відособлення і внутрішнього самозаг$

либлення.

Субкультури можуть створити лише ілюзію повноти самореалізації осо$

бистості на основі власних по$своєму усереднених стандартизованих уяв$

лень, оскільки вони не спрямовані на врахування внутрішньоінтенційної

унікальності особистості, яка розвивається в напрямі власних потенційних

можливостей і як складно організована система згідно з філософією неста$

більності вимушена час від часу проходити нові точки біфуркації, самоорга$

нізуючись після кожного такого проходження в пошуках нової точки стаб$

ільності – складової так званого дивного аттрактора.

Субкультури антисоціальних груп нерідко стають своєрідним

«відстойником», який найчастіше є базою злочинних угрупувань.

125Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

Питання та завдання

1.Роль реґіону країни у формуванні екопсихологічної системи особис$

тості.

2. «Компенсаційні» властивості «провінційних» реґіонів країни у са$

мореалізації людини згідно з її потенційними можливостями.

3.Вплив державних органів на відносне спрямування процесів соціалі$

зації різновікових груп населення в межах реґіонів.

4.Вплив різних типів поселення (місто, село, селище) на перебіг про$

цесів соціалізації особистості та формування її екопсихологічної системи.

5.Засоби масової комунікації як вагомий мезочинник соціалізації лю$

дини.

6.Медіа$освіта як важливий засіб соціального виховання.

7.Принципи доцільного сприйняття і засвоєння інформації, що над$

ходить від ЗМК, сформовані на основі врахування гармонійного поєднання

загальносуспільних та власно особистісних інтересів.

8.Застосування принципів золотого перетину та комплементарності

як необхідна умова об’єктивності людського бачення і пізнання.

9.Місце і роль субкультури у процесі самовираження та самоствер$

дження особистості.

Рекомендована література

1. Вичев В. Мораль и социальная психика. – М.: Прогресс, 1978.

2.Комаров М.С. Введение в социологию. – М., 1994. – С. 62$77, 157$

194.

3.Киричук О.В., Капічина А.І. Чинники розвитку духовно$катар$

сичної активності підлітків // Практична психологія і соціальна робота. –

2001. – № 9.

4.Рудкевич Л.А., Рыбало Е.Ф. Возрастная динамика самореализации

творческой личности // Психологические проблемы самореализации лич$

ности. – СПб: Изд$во СПб ГУ, 1997. – С. 89 – 106.

5.Мудрик А.В. Введение в социальную педагогику. – М., 1997. – С.

96 – 137.

6.Майерс Д. Социальная психология: 6$е международное издание. –

СПб: Питер, 2002. – С. 309 – 311.

7.Шариков А.В. Медиа$образование // Российская педагогическая

энциклопедия. – М., 1993. – Т.1. – С. 555 – 556.

126 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

1.7. Роль основних джерел макрочинників

соціалізації у формуванні екопсихологічної

системи особистості

Хто не належить своїй

Вітчизні, той не належить і

людству.

В.Г.Белінський

Основні джерела макрочинників. Країна як географічно&

культурний феномен – важливий макрочинник соціалізації.

Вплив етносу на процес соціалізації особистості. Менталітет і

стихійна соціалізація. Роль суспільства

у вирішенні проблем соціалізації. Держава і система виховання.

До основних джерел макрочинників соціалізації відносять країну, ет

нос, суспільство, державу.

У цьому контексті країна розглядається як географічно$культурний

феномен, для якого властива територіальна єдність, що виділяється на

основі певного географічного положення, характерних природних умов.

Межі країн не завжди співпадають із межами держав, хоч у переважній

більшості вони володіють повним чи обмеженим державним сувереніте$

том. Незначна частина їх є колоніями або підопічними територіями. Од$

нак дотепер зустрічаються випадки, коли на території однієї країни існує

кілька держав. Це стосується, наприклад, Китаю та Кореї.

Географічні умови і клімат країни виявляють як безпосередній, так і

опосередкований вплив на умови життя людей, народжуваність і густоту

населення, характер господарської діяльності, розвиток культури, що все

у сукупності створює відповідні «рамки» для процесів соціалізації.

Наприклад, півострів Чукотка лежить майже на одній географічній

широті з півостровом Фенноскандія. Лише через те, що його омиває холод$

на Берингова течія, – тут безлісі тундрові простори, рідко заселені, з відпов$

ідним рівнем життя корінних жителів та їхньої господарської діяльності.

Водночас Фенноскандію омиває тепла Північно$Атлантична течія – гілка

Гольфстріму. Як результат – тут розташовані високорозвинуті в господарсько$

му і культурному відношенні країни Європи: Швеція, Норвегія, Фінляндія, в

127Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

яких умови соціалізації різновікових груп населення докорінно відрізняють$

ся від тих умов, що сформувалися на Чукотці.

На Східно$Європейській рівнині, де, зокрема, розташовані такі сло$

в’янські країни, як: Росія, Україна, Білорусія – чітка зміна пір року за$

гартовує людей, виховує у них здатність жити і працювати в різноманіт$

них кліматичних умовах. Цим частково пояснюється те, що росіяни, в

незначній мірі українці та білоруси, розселені майже по всій північній

Євразії. Різні пори року урізноманітнюють побут цих народів та їх гос$

подарські заняття. Створюють ілюзію подорожі по різних природних

зонах. Нелегко пережити сутінкову осінь, морозну зиму і тривалу «без$

вітамінну» весну. Допомагає цьому очікування зеленої весни і щедрого

літа. Особливості пір року прив’язують до рідного краю, так само, як і

рідна з дитинства мова, звичаї, народні пісні. Розлука з ними формує

особливий внутрішній стан особистості, який у психології називають

середовищною дезадаптацією.

...Він довго у краю чужім

Був як лелека в пащі зим.

Йому там місяць не шептав.

Спів солов’я в маю зів’яв.

І люди наче поторочі,

Не посміхались щиро в очі.

(С.Пальчевський)

Кліматичні особливості країни безпосередньо впливають на режим

праці і відпочинку населення упродовж року. Наприклад, в Україні люди

уже в травні зустрічають тепло і розквітаючу красу літа, а потім відчувають

їх упродовж більш як трьох місяців. А в скандинавських країнах травень

холодний, бо весна затяжна і вітряна. Тому всі, хто зайнятий у суспільному

виробництві, ждуть середини літа і одночасно ідуть у відпустку, щоб досхо$

чу насолодитися купанням, водним спортом, ягодами та квітами.

Вітчизняні педагоги не раз звертали увагу на величезну роль первозданної

краси природи для формування духовного світу молодої людини. Стосовно

цього В.О.Сухомлинський писав: «Краса природи відіграє велику роль у вихо$

ванні духовного багатства. Вона виховує в душі підлітка здатність відчувати,

сприймати тонкощі, відтінки речей, явищ, порухи серця» (Сухомлинський

В.О. Народження громадянина. – К.: Радянська школа, 1987. – С. 443).

К.Д.Ушинський вважав, що прекрасний ландшафт має такий само ве$

личезний вплив на розвиток молодої душі, з яким важко суперничати впливу

128 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

педагога, і день, «проведений серед гаїв та полів, вартий багатьох тижнів,

проведених на шкільній лаві».

Отже, природні особливості країни певним чином визначають не тільки

характер господарської діяльності населення, а й мають здатність впливати

на ті види діяльності, які пов’язані з духовним життям особистості: архітек$

туру, живопис, літературу, музику, що безпосередньо зумовлюють перебіг про$

цесу соціалізації особистості та формування її внутрішнього психологічного

«дому» – екопсихологічної системи. Це особливо вдало відзначив у своїй

праці «География и искусство» (1923) російський географ, статистик В.П.Се$

менов – Тянь$Шанський (1870$1942) – син відомого мандрівника П.П.Се$

менова – Тянь$Шанського. Він виявив тісний зв’язок людських споруд з місце$

вими фізико$географічними особливостями. На його думку, в архітектурних

ідеях людина перейняла і продовжує переймати чимало форм навколишньої

живої і мертвої природи. Так, кам’яні колони Середземномор’я «народили$

ся» із пальмових стовбурів, а верхні частини колон (капітелі) – із пальмових

крон, стіни будинків і східці сходів – із скель, сволок – із печер, вікна – із

карстових промоїн у гірських породах. А круті дахи «дощових» країн помірного

поясу, як і форми готичного стилю, – із розташування гілок дерев таких хвой$

них порід, як ялини і модрини, по яких вільно скачуються вниз краплі дощу.

Такий висновок зроблений на основі уважного спостереження за лісами, в

яких пасуть худобу. Там, відзначає географ, відразу ж кидається в очі, що най$

частіше підпалені знизу якраз старі ялини, які в дощові ночі слугують най$

кращим дахом від дощу і улюбленим місцем для розпалювання вогнища.

Звідси до винаходу двосхилого даху будинку – один крок. Якщо продовжити

цю думку, то слід сказати, що дещо суворіші кліматичні умови помірного

кліматичного поясу примушували далеких наших предків активніше розви$

вати свої конструкторські здібності, мислення, кмітливість для розв’язання

не лише проблем теплофікації в зимовий період, а й цілої низки інших, не$

відомих багатьом країнам «вічної весни», чи «вічного літа». У цьому випадку

безпосередній зв’язок згаданих проблем і умов їхнього розв’язання з характе$

ром та рівнем соціалізації беззаперечний. Хоч стосовно цього існує й інша

крайність. У країнах «вічної зими» через надмірну суворість клімату умови

для соціалізації утруднені вже з інших причин.

Спостереження В.П.Семенова – Тянь$Шанського дали змогу дійти вис$

новку, що природні умови країни впливають також на духовний самовияв

народу через живопис, орнаментику, скульптуру.

Людина, стверджує він, усвідомивши приємність від спостереження в

природі певних ліній, геометричних форм, їх співвідношення у відомих

пропорціях, з власної волі чи підсвідомо переносить зображення найулюб$

129Розділ 1. Теорія соціальної педагогіки

леніших у витвір своїх рук. Спочатку вона пізнає красу ліній і форм, а вже

пізніше – барвистих тонів та їхніх поєднань. Найповніше переймає з на$

вколишньої природи кольори та їхні відтінки живопис. Він не може не ви$

користовувати найулюбленіші народом барви.

Кожна нація, доводить учений, у різних стадіях свого історичного

розвитку бачить різну кількість відтінків сонячного спектра. Населенню,

яке проживає на Східно$Європейській рівнині, наприклад, чужий пома$

ранчевий колір. Його відносять до відтінків червоного чи жовтого. Чужий

для східних слов’ян і фіолетовий колір, який вважають відтінком сусіднього

синього, тоді, як стосовно синього і блакитного сформовані чіткі поняття,

чого не можна сказати про німців і французів, які одне і друге означують

спільним словом (blau, bleu). Певну роль у відмінностях розрізнення кольо$

рів та їхніх відтінків відіграє те, що не лише окремі природні компоненти

підвладні суворим географічним закономірностям свого розташування, а й

підвладний їм природний тон пейзажу. Так, сибірська і уральська тайга зда$

леку вражає загальним інтенсивно синюватим тоном, а тайга Фенноскандії

– темно$коричневуватим; стовбури сосен на Східно$Європейській рівнині

знизу сірі, зверху – червоно$помаранчеві, а на Північно$Німецькій рівнині

– інтенсивно чорнуваті.

Людські племена в процесі спостереження природи вибирали з неї

улюблені барви для своєї орнаментики і живопису. Найчастіше це були ті,

які, поєднані з переважаючим колоритом краю, створювали ефектний кон$

траст. Наприклад, на яскраво зеленому весняному чи літньому тлі Східно$

Європейської рівнини найефективніший контраст у сонячну погоду ство$

рювали червоні, малинові й рожеві кольори, властиві для стиглих ягід,

квітучих маків і шипшини, червоного гриба і мухомора. Ці кольори й за$

лишаються улюбленими для більшості населення рівнини. Весь світ спо$

стерігає їх на великих жіночих хустках, що зустрічаються на прилавках

багатьох країн світу. Психоемоційний вплив такого поєднання барв фор$

мує у людини відчуття бадьорості, святковості, оптимізму, радості життя.

Посередництвом цього в ментальність нації закладаються відповідні риси,

що характеризують її особливості. У поєднанні з народною творчістю та

обдарованістю вони тільки їм властивими засобами формують основи еко$

психологічної системи особистості.

Водночас жовтий колір, будучи властивим вмираючому листю сумної

осені, непопулярний у східних слов’ян, тоді як у китайців і тибетців цей

колір, властивий сонячному промінню, що несе життя на землю, вважаєть$

ся священним. Фіни, наприклад, люблять використовувати його для внут$

рішньої прикраси вікон і кімнат, очевидно, тому, що упродовж довгої по$

130 С. С. Пальчевський. Соціальна педагогіка

хмурої зими встигають засумувати за радістю сонячного проміння. А в дея$

ких південних мусульманських народів через найефектніший контраст випа$

лених сонцем скель і пустель з рідкою яскравою зеленню оазисів, зелений

колір вважається священним і приурочується до прапора та плаща пророка.

Залежно від кліматичних особливостей, які супроводжують життя

тих чи інших народів, любов’ю користується різкість чи ніжність барв. У

країнах із чітко вираженим континентальним кліматом населення вияв$

ляє схильність в орнаментиці, рукоділлі, живописі до яскравих, конт$

растних барв. А в приморських країнах, де природні відтінки пом’як$

шені вологістю повітря і випарами, художні смаки населення дещо інші,

оскільки тут користуються увагою м’які, ніжні відтінки кольорів. Цим

пояснюється те, що коли слов’яни і народи тюркського походження на$

давали перевагу яскравим і крикливим барвам, то французи і японці

органічно завжди були схильними до м’яких, ніжних тонів.

Осінь, зима, весна – улюблені теми російського пейзажного живопису

не тільки в ХІХ столітті, а й пізніше. На думку дослідника проблем російсь$

кого пейзажного живопису Д.С.Лихачова, непостійність російської приро$

ди породила в образотворчому мистецтві Росії «вічний маскарад, вічне свя$

то барв і ліній, вічний рух – у межах року чи доби». У свою чергу, на його

думку, ця «...непостійність і рухливість часу» є «рисою, яка начебто з’єднує

людей Росії з її пейзажами».

Багатство пір року, їхня мінливість призвели до того, що в поезії та в

художній прозі природа стала своєрідним ліричним героєм, якому відве$

дено одне з найпочесніших місць.

... Комусь грабина вистила стежки

Золототканими легкими килимами.

Пообнімалися струхлявіли пеньки

Із соромливими крислатими грибами.

У чистім небі – дивна благодать,

І ліс, як ту дитину, нею вмито,

І скрізь берізки сонячно горять,

Немов свічки над тихо вмерлим літом.

(С.Пальчевський)

Природні особливості краю здатні навівати музичні образи компози$

торам та виконавцям їхніх творів. Наприклад, це стосується вступу до опери

Римського$Корсакова «Ніч перед Рожеством», «Весни» А.К.Глазунова, «Пір

року» П.І.Чайковського і т.д.